ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 927/92/21(927/351/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021

у справі № 927/92/21(927/351/21)

за позовом Приватного підприємства "Капрайя"

до відповідача-1: Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",

до відповідача-2: Приватного підприємства "Дайкон",

третя особа: розпорядник майна ПП "Дайкон" Пода Вячеслав Володимирович,

про визнання недійсними окремих умов кредитного договору №4Д12136И від 07.05.2012.

Представники учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.02.2021 за заявою Приватного підприємства "Капрайя" (далі - ПП "Капрайя") відкрито провадження у справі № 927/92/21 про банкрутство Приватного підприємства "Дайкон" (далі - ПП "Дайкон", боржник), визнано грошові вимоги ПП "Капрайя" до боржника у розмірі 530 400,00 грн, введено процедуру розпорядження майном боржника.

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника в розмірі 777 673 991,98 грн, з яких 4 540,00 грн - судовий збір, 318236186,61 грн - заборгованість з винагороди, 459 437 805,37 грн - пеня за прострочення сплати винагороди банку), яка виникла на підставі кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012,

ПП "Капрайя" звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до відповідачів: АТ КБ "ПриватБанк" (відповідач -1) та ПП "Дайкон" (відповідач-2), третя особа - розпорядник майна ПП "Дайкон" Пода Вячеслав Володимирович, про визнання недійсними окремих умов кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ПП "Дайкон".

В обґрунтування посилалося на те, що спірні положення кредитного договору, передбачають встановлення подвійної плати за користування кредитом, зокрема, у вигляді фіксованої процентної ставки на основну суму кредиту та у вигляді збільшення суми кредиту в залежності від зміни офіційного курсу гривні до долару США, що фактично покладає валютні ризики, пов`язані зі зміною курсу гривні до долару США, на боржника. Такі ризики звичайно виникають у разі отримання кредитів у іноземній валюті, проте кредит надавався в українській гривні, тому таке покладання валютних ризиків суперечить засадам розумності та справедливості.

Підставою для звернення з позовом зазначено те, що укладений між АТ КБ "ПриватБанк" та ПП "Дайкон" кредитний договір №4Д12136И від 07.05.2012 зі спірними умовами суттєво впливає на процесуальні та майнові права ПП "Капрайя" як кредитора у справі про банкрутство ПП "Дайкон", оскільки на підставі вказаного договору, окремі вимоги якого суперечать вимогам Цивільного кодексу України, сформовані кредиторські вимоги відповідача-1 - АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 777 673 991,98 грн в межах справи про банкрутство ПП «Дайкон».

Виникнення права звернення до суду з позовною заявою як заінтересованою особою щодо укладеного договору №4Д12136И від 07.05.2012 відповідно до статті 16 ЦК України ПП "Капрайя", обґрунтоване моментом відкриття провадження у справі про банкрутство ПП "Дайкон" та звернення АТ КБ "ПриватБанк" до суду як конкурсного кредитора.

ПП "Дайкон" у відзиві на позовну заяву підтримало заявлені позовні вимоги ПП "Капрайя" в повному обсязі, зазначаючи, що у Кредитному договорі АТ КБ "ПриватБанк" фактично встановив для ПП "Дайкон" подвійну оплату за послугу надання кредиту, що поставило Позичальника у невигідне положення порівняно з Банком, який збільшив свою економічну вигоду, не надаючи при цьому жодних додаткових послуг, окрім надання кредиту.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

07.05.2012 між АТ КБ "ПриватБанк" та ПП "Дайкон" укладено кредитний договір №4Д12136И (далі-договір), згідно умов якого, Банк при наявності вільних коштів, зобов`язується надати Позичальнику кредит у формі згідно п. А.1, з лімітом та на цілі, вказані в п. А.2, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеному в третьому абзаці п. 2.1.2., в обмін на зобов`язання Позичальника по поверненню кредиту, сплатити відсотків, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.

Пунктом А.2 договору встановлено ліміт даного договору 580 000 000,00 грн.

Відповідно до п А.7 за користування кредитом Позичальник сплачує відсотки у розмірі 11% річних.

Пунктом А.8 унормовано, що у випадку порушення Позичальником будь якого грошового зобов`язання по поверненню кредиту Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 44 % річних.

Відповідно до п. А.9 датою сплати процентів є 25-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього Договору, а також дата зазначена в п.1.2.

Згідно п. А.10 позичальник сплачує Банку винагороду за відкриття позичкового рахунку в розмірі 500 грн в день укладення кредитного договору.

Строк повернення кредиту 23 квітня 2013 року (п. А.3 договору).

Позичальник зобов`язується сплатити Банку винагороду відповідно до п. 4.5, 4.13, 4.15 даного договору (п. 2.2.5 договору).

Із пункту 2.4.1. кредитного договору вбачається, що позичальник має право за згодою банку здійснити дострокове повернення кредиту, сплату процентів за його користування. При цьому Позичальник зобов`язаний одночасно сплатити банку неустойку (штраф, пеню), якщо на дату дострокового повернення кредиту у Банку виникли підстави для стягнення неустойки згідно п.п. 5.1., 5.2., 5.3, даного договору.

Відповідно до п 4.2. договору, за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту відповідно до п.п. 1.2., 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього Договору Позичальник сплачує проценти у розмірі зазначеному у п. А.6 цього Договору.

Відповідно до п 4.5. договору Позичальник сплачує Банку винагороду за відкриття позичкового рахунку згідно п. А.10 цього Договору.

Згідно п. 4.5 договору в разі якщо дата повернення кредиту чи/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно договору припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути виконані в банківський день, що передує вихідному чи святковому дню.

За здійснення договірного списання коштів в межах сум, належних до сплати Банку за договором згідно п.п. 2.2.6, 2.3.5, Позичальник сплачує Банку винагороду в сумі та строки, передбачені тарифами Банку на момент оплати (п. 4.13. договору).

Відповідно до п. 5.7 договору строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюється сторонами протягом 5 років.

21.07.2014 між АТ КБ "ПриватБанк" та ПП "Дайкон" укладено додаткову угоду до кредитного договору №4Д12136И від 07.05.2012, згідно з якою, крім іншого:

- змінено п. А.10 розділу «А. Істотні умови кредитування» та викладено в наступній редакції: «Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредиту в розмірі, що визначається відповідною формулою»;

- п. 5.1 договору викладено в наступній редакції: «При порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань зі сплати процентів, винагороди за користування кредитом, передбачених п.п.2.2.2, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6 дат/строків повернення/погашення кредиту, передбачених п.п.1.2, 2.2.3, 2.3.2, 2.2.14, позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний випадок прострочення платежу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період за який виплачується пеня. Оплата пені здійснюється в гривні»;

- п. 5.7 викладено в наступній редакції: «Строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюється сторонами протягом 15 років».

27.10.2015 між АТ КБ "ПриватБанк" та ПП "Дайкон" укладено додаткову угоду до кредитного договору №4Д12136И від 07.05.2012, згідно з якою частково змінено умови договору.

Крім іншого, змінено п. А.10 розділу «А. Істотні умови кредитування» договору, доповнивши його підпунктом А. 10.1 та викладено в наступній редакції: «А.10. Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом в розмірі, що визначається відповідною формулою. А.10.1 значення ставки для визначення максимальної суми винагороди за користування кредитом (п.А.10) встановлюється у розмірі 18% річних».

02.02.2016 між АТ КБ "ПриватБанк" та ПП "Дайкон" укладено додаткову угоду до кредитного договору №4Д12136И від 07.05.2012, згідно з якою, крім іншого:

- п. 4.6 договору викладено в наступній редакції: «Позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом (п. 4.5) в дату, встановлену п. 1.2 договору або в день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1). В разі несплати винагороди за користування кредитом в зазначену дату, винагорода рахується простроченою.»;

- п. 4.13 договору викладено в наступній редакції: «Розрахунок і нарахування винагороди за користування кредитом здійснюється в строк повернення кредиту (п. 1.2) або строк дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1)».

Відповідно до п. А.10 договору №4Д12136И від 07.05.2012 на день його укладання визначено, що Позичальник сплачує Банку винагороду за відкриття позичкового рахунку у розмірі 500 гривень в день укладення договору, проте в редакції додаткових угод від 21.07.2014 та 2015 року до договору змінено сутність, порядок та розмір винагороди, а саме замість сплати 500 гривень у день укладення договору банком фактично встановлено до сплати суму винагороди за користування кредитом у розмірі, що визначається відповідною формулою.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.02.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство ПП "Дайкон", визнано грошові вимоги ПП "Капрайя" до боржника у розмірі 530 400,00 грн, введено процедуру розпорядження майном боржника.

10.02.2021 на офіційному веб-порталі судової влади України опубліковане повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ПП "Дайкон" за №65908.

За вимогами, які виникли на підставі кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012 в розмірі 777 673 991,98 грн, з яких, 4 540,00 грн - судовий збір, 318 236 186,61 грн - заборгованість з винагороди, 459 437 805,37 грн - пеня за прострочення сплати винагороди банку, АТ КБ "ПриватБанк" подало до господарського суду заяву з грошовими вимогами до боржника.

Зазначивши, що сформовані кредиторські вимоги відповідача-1 в межах справи про банкрутство ПП «Дайкон» на підставі укладеного між відповідачами кредитного договору №4Д12136И від 07.05.2012, окремі умови якого суперечать вимогам Цивільного кодексу України, суттєво впливають на процесуальні та майнові права ПП "Капрайя" як кредитора у справі про банкрутство, ПП "Капрайя" звернулося з позовом у справі про визнання недійсними окремих умов вказаного кредитного договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2021 у справі №927/92/21(927/351/21) у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову ПП "Капрайя", суд першої інстанції виходив з того, що:

- укладення спірного договору не зачіпає права та інтереси позивача у даній справі, оскільки ПП "Капрайя" не є ані стороною договору, ані заінтересованою особою в розумінні статті 215 ЦК України, а є заінтересованою особою в розумінні статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ);

- кредитний договір №4Д12136И був укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ПП «Дайкон» 07.05.2012, тобто протягом дев`яти років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство ПП «Дайкон» № 927/92/21, відтак у позивача відсутнє право на звернення з відповідною заявою про визнання Кредитного договору від 07.05.2012 недійсним у розумінні статті 42 КУзПБ;

- ПП «Дайкон», як сторона кредитного договору, не зверталось з позовною заявою про визнання такого договору недійсним.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду ПП "Капрайя" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2021 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовну заяву ПП "Капрайя" про визнання недійсними окремих умов кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012, укладеного між АТ Комерційний банк "ПриватБанк" та ПП "Дайкон", задоволено.

Визнано недійсними умови кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ПП "Дайкон", що викладені у наступних пунктах цього договору:

- Пункт А. 10 розділу А «Суттєві умови договору» в редакції Додаткових угод до кредитного договору від 02.10.2012; від 21.07.2014; 27.10.2015 (від 2015);

- Пункт 4.5 розділу 4 «Порядок розрахунків» в редакції Додаткової угоди до кредитного договору від 02.10.2012;

- Пункт 4.6 розділу 4 «Порядок розрахунків» в редакції Додаткових угод до кредитного договору від 02.10.2012; від 02.02.2016;

- Пункт 4.13 розділу 4 «Порядок розрахунків» в редакції Додаткових угод до кредитного договору від 02.10.2012; від 02.02.2016;

- Пункт 5.1 розділу 5 «Відповідальність сторін» в редакції Додаткових угод до кредитного договору від 02.10.2012; від 21.07.2014, в частині винагороди за користування кредитом;

- Пункт 5.7 розділу 5 «Відповідальність сторін» в редакції Додаткових угод до кредитного договору від 02.10.2012; від 21.07.2014, в частині винагороди за користування кредитом.

Досліджуючи питання наявності підстав для звернення ПП "Капрайя" з позовом, апеляційний господарський суд не погодився з доводами місцевого господарського суду, керуючись наступним:

- ПП "Капрайя" та АТ КБ "ПриватБанк" є конкурсними кредиторами у справі про банкрутство ПП "Дайкон";

- факт укладення кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012, укладеного між ПП "Дайкон" та АТ КБ "ПриватБанк", став підставою для заявлення кредиторських вимог у справі №927/92/21 про банкрутство ПП "Дайкон";

- задоволення кредиторських вимог ПП "Капрайя" залежить від розміру заявлених іншими конкурсними кредиторами вимог в порядку частини третьої статті 64 КУзПБ. Тому, спірні умови кредитного договору, що збільшують розмір грошових вимог іншого кредитора, зумовлюють порушення прав позивача на отримання у повному обсязі належних грошових коштів в процедурі банкрутства ПП "Дайкон";

- з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ПП "Дайкон", ПП "Капрайя" відповідно до статті 16 ЦК України, стало заінтересованою особою щодо укладеного договору № 4Д12136И від 07.05.2012 та отримало можливість звернутись з відповідною позовною заявою до суду;

- позивач в обґрунтування своїх вимог, посилався на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, передбачені ЦК України, а не на спеціальні підстави для визнання недійсним правочину, передбачені статті 42 КУзПБ;

- визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Задовольняючи позовну заяву по суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умови кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012 (зі змінами та доповненнями в редакції додаткових угод від 21.07.2014, 02.02.2016), за якими боржник повинен сплатити крім відсотків за користування кредитом, ще й винагороду за користування кредитом, яка значно перевищує розмір отриманого кредиту, суперечать положенням статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, відтак є несправедливими умовами договору та відповідно до статті 203 ЦК України є недійсними.

Апеляційний суд визнав помилковим посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19 та зазначив, що правові позиції Верховного Суду, наведені у вказаній справі про стягнення грошових коштів (винагороди) за діючим на момент стягнення кредитним договором, не є релевантними для даного спору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

АТ КБ "ПриватБанк" (скаржник) подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021, залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.06.2021.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на те, що оскаржувана постанова ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 3, 6, 203, 204, 215, 627, 628, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та порушенням норм процесуального права, а саме статей 18, 75, 236 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у:

- постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Сентоза ЛТД» про стягнення винагороди за користування кредитом у розмірі 14 025 253, 01 грн;

- постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 за позовом ТОВ "Тех-Трейд- Інвест" до АТ КБ "ПриватБанк", ТОВ "Парктур", ТОВ "Скорзонера", ТОВ "Шелта", ТОВ "Аспект", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - АкТ КБ "ПриватБанк": Національний банк України, Міністерство фінансів України, про визнання недійсними пунктів договорів.

Крім того, в обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що при дослідженні права кредитора на звернення з позовом суд апеляційної інстанції не зазначив. які саме права (інтереси) позивача були порушені, не визнані чи оспорюються у зв`язку із наявністю у кредитних договорах спірних положень, та в який спосіб відбувається таке порушення; не аргументував наявності реальності (дійсності) порушення прав та інтересів позивача у цьому випадку (особливо на момент укладення спірного Кредитного договору); правових наслідків задоволення позову для позивача, яким саме чином позивач відновить свої права та майнові інтереси й що саме отримує в результаті проведення реституції чи віндикації; обмежившись лише застереженням, що задоволення кредиторських вимог ПП "Капрайя" залежить від розміру заявлених іншими кредиторами вимог, не дослідив факту наявності і розміру майна боржника.

Скаржник вважає, що у кредитора ПП "Капрайя" відсутні підстави, які Кодекс України з процедур банкрутства визначає для можливості його звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочинів, відтак, відсутнє право на позов за спеціальними підставами, визначеними статтею 42 цього Кодексу. Також у кредитора ПП "Капрайя" відсутнє право на позов й за загальними підставами, передбаченими статтями 203, 215 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що КУзПБ передбачений спеціальний спосіб захисту прав кредиторів, згідно з частиною 6 статті 45 якого кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.

Доводи інших учасників справи

ПП "Капрайя" надало відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому заперечує проти її вимог з посиланням на безпідставність, незаконність та необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 залишити без змін.

На підтвердження правової позиції, викладеної в оскаржуваній постанові посилається на висновки про незаконності та недійсність умов кредитного договору щодо встановленої винагороди банка, викладені у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі №904/1043/20; у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17

Від ПП "Дайкон" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому боржник повністю погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що викладені в оскаржуваній постанові, та наведено прохання постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 залишити без змін, а касаційну скаргу AT КБ «ПриватБанк» - без задоволення.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 у справі №927/92/21(927/351/21) та призначено до розгляду на 22.12.2021.

Водночас, колегією суддів було встановлено, що Касаційним господарським судом ухвалою від 13.10.2021 на розгляд судової палати для розгляду справи про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передано справу №904/5314/20.

Підставами передачі визначено необхідність уточнення питання щодо розгляду грошових вимог банку до боржника в частині нарахованої винагороди за користування кредитом, викладеного у постанові Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 910/14918/20, з огляду на можливе відступлення від відповідної правової позиції, викладеної у наведеній справі, в якій були відхилені посилання на висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 904/2073/19 від 19.03.2021, про неврахування яких стверджує заявник касаційної скарги у цій справі за позовом про визнання недійсними окремих положень кредитного договору, які встановлюють обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом.

У зв`язку з цим, ухвалою Верховного Суду від 22.12.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 у справі №927/92/21(927/351/21) зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 904/5314/20.

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 25.05.2022 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2021 щодо ухвали Господарського суду Дніпропетровської області 22.12.2020 (про визнання додаткових конкурсних вимог) в частині в грошових вимог АТ КБ "Приватбанк" у справі № 904/5314/20 залишено без змін. Постанову в Єдиному Державному реєстрі судових рішень оприлюднено 05.07.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2022 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 у справі №927/92/21(927/351/21) та призначено до розгляду на 03.08.2022.

Від ПП "Капрайя" надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

03.08.2022 представники сторін та учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Надаючи оцінку доводам скаржника та запереченням на касаційну скаргу, перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України зазначає наступне.

Як було зазначено вище, провадження у справі, що розглядається, зупинялось до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №904/5314/20. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду. У постанові від 25.05.2022 ухваленій за результатами касаційного перегляду у вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/14918/20.

Водночас, судова палата у постанові від 25.05.2022 з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, зауважила, що за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнається судом недійсним. Разом з тим, незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди, на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, в тому числі і під час розгляду заяв про грошові вимоги до боржника, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.

Судова палата відхилила посилання на правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18 зважаючи на відмінний предмет позову.

Так, у справі № 904/5748/18 за позовом АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» до ПАТ «Енергогідромеханізація» та АТ «Комерційний банк «Приватбанк» у межах справи про визнання банкрутом ПАТ «Енергогідромеханізація» була заявлена позовна вимога про визнання недійсними пунктів кредитного договору, укладеного між АТ «Комерційний банк «Приватбанк» та ПАТ «Енергогідромеханізація» в частині сплати винагороди за користування кредитом.

Об`єктом касаційного перегляду у справі № 904/5748/18 була постанова Центрального апеляційного господарського суду 13.11.2019, якою скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019, та прийнято нове рішення, яким заяву (позовну заяву) АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» до відповідача-1: ПАТ «Енергогідромеханізація», відповідача-2: АТ КБ «Приватбанк» про визнання частково недійсним Кредитного договору від 09.10.2013 № 4Э13657, з урахуванням змін та доповнень, в частині сплати винагороди за користування кредитом, задоволено. Визнано частково недійсним Кредитний договір від 09.10.2013 № 4Э13657И, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Енергогідромеханізація», з урахуванням змін та доповнень, в частині сплати винагороди за користування кредитом.

При цьому позов у справі № 904/5748/18 було подано одним із кредиторів боржника з метою захисту своїх прав та інтересів у процедурах банкрутства, що аналогічно вимогам у справі № 927/92/21(927/351/21), що переглядається.

За результатами касаційного перегляду Верховним Судом ухвалено постанову від 20.05.2021, якою постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у справі № 904/5748/18 залишено без змін.

Розглядаючи спір у справі № 904/5748/18 Верховний Суд констатував, що визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

При цьому, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Зважаючи на зазначене, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб (пункти 95 - 97 постанови).

Встановивши, що позивач (АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат») та АТ КБ «Приватбанк» є конкурсними кредиторами у справі про банкрутство ПАТ «Енергогідромеханізація», Верховний Суд дійшов висновку, що позивач має право на звернення до суду із відповідною заявою саме у межах цієї справи про банкрутство, а обраний спосіб захисту своїх прав не суперечить вимогам чинного законодавства (пункт 107 постанови).

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, Верховний Суд, встановивши, що формула, по якій нарахована винагорода, передбачає її розрахунок з урахуванням і процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами, тобто умовами договору фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом, зазначив про її невідповідність засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права, що є самостійною підставою для визнання пунктів кредитного договору в частині сплати винагороди за користування кредитом недійсними.

За висновком Верховного Суду у справі №904/5748/18, умови Кредитного договору від 09.10.2013 №4Э13657И в редакції додаткової угоди від 14.08.2014, за якими підприємство повинно сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й винагороду за користування кредитом, суперечать положенням частини 1 статті 1048, статтям 1054, 1056-1 ЦК України, є несправедливими умовами договору та відповідно до статті 203 ЦК України ці умови договору є недійсними.

Зважаючи на аналогічні предмети позову (визнання недійсними окремих умов кредитного договору щодо встановленої винагороди Банку, крім того з одним і тим же позикодавцем - АТ КБ «ПриватБанк»), подані одним із кредиторів боржника з метою захисту своїх прав та інтересів у процедурах банкрутства, колегія суддів при розгляді даної справи № 927/92/21 (927/351/21) звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18.

При цьому враховує, що Верховний Суд двічі зупинявши провадження у справі №904/5748/18 до винесення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повного тексту рішення у справах № 910/12787/17 і № 904/2073/19, не відступив від правових висновків, зроблених об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/12787/17 (постанова від 16.10.2019) і у справі № 904/2073/19 (постанова від 19.03.2021), зважаючи на відмінності позовного провадження та провадження у справі про банкрутство, та, відповідно, різне мотивування і висновки щодо наявності/відсутності заінтересованості особи у визнанні договору (окремих його положень) недійсним (пункт 104 постанови).

У справі, що переглядається № 927/92/21(927/351/21) матеріально-правовою вимогою у межах справи про банкрутство ПП "Дайкон" є визнання недійсними окремих умов кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012 (з урахуванням додаткових угод до кредитного договору), укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) та ПП "Дайкон" (боржник) у частині винагороди за користування кредитом. При цьому позов подано ПП "Капрайя" - одним із кредиторів боржника з метою захисту своїх прав та інтересів у процедурах банкрутства.

Щодо права ПП «Капрайя» як кредитора боржника на звернення до суду з відповідною заявою про визнання недійсними умов кредитного договору у межах справи про банкрутство ПП «Дайкон» колегія суддів зазначає про таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПП "Капрайя" та АТ КБ "ПриватБанк" є конкурсними кредиторами у справі про банкрутство ПП "Дайкон".

Факт укладення спірного кредитного договору №4Д12136И від 07.05.2012 між ПП "Дайкон" та АТ КБ "ПриватБанк" став підставою для заявлення АТ КБ "ПриватБанк" кредиторських вимог у справі №927/92/21 про банкрутство ПП "Дайкон".

В порядку передбаченому статті 42 КУзПБ можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до статей 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України).

Водночас, у даному випадку позивач в обґрунтування своїх вимог, посилався на загальні підстави для визнання недійсними правочинів, передбачені ЦК України, а не на спеціальні підстави для визнання недійсним правочину, передбачені статті 42 КУзПБ.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

За змістом статей 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті. Недоведеність порушення прав позивача оспорюваним договором є достатньою підставою для відмови у позові.

Звертаючись з касаційною скаргою AT КБ «ПриватБанк» робить висновок, що у ПП «Капрайя» відсутнє право на подання позову про визнання недійсними окремих умов Кредитного договору. В обґрунтування посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 10.04.2020 у справі №686/22375/18 та від 04.07.2019 у справі № 264/2471/17. За правовими позиціями у цих справах скаржник наводить тези, за якими заінтересована особа, що не є стороною правочину, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав і інтересів та як визнання недійсним договору відновить порушенні його права.

Суд касаційної інстанції погоджується з наведеними скаржником висновками Верховного Суду та зазначає, що розглядаючи матеріально-правову вимогу про визнання недійсними окремих умов кредитного договору у межах справи про банкрутство, при дослідження права ПП «Капрайя» як кредитора боржника на звернення до суду з відповідною заявою, судом апеляційної інстанції досліджувалось питання доведення позивачем порушення оспорюваним договором його прав та інтересів та можливість його відновлення в результаті визнання договору (чи його окремих положень) недійсним.

При цьому вважає, що судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що майнові інтереси позивача, як кредитора боржника, можуть бути порушеними при розподілі майна у разі ліквідації боржника у випадку задоволення вимог AT КБ «ПриватБанк» щодо сплати винагороди за користування кредитом та пені за несплату цієї винагороди. Тобто задоволення вимог позивача прямим чином залежить від розміру заявлених іншими конкурсними кредиторами вимог в порядку частини третьої статті 45 Закону про банкрутство. У цьому і полягає конкурсна природа провадження у справі про банкрутство, основною метою якого, зокрема, є рівномірне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Зазначене потенційно зумовлює пряме порушення інтересів конкурсного кредитора на отримання у повному обсязі належних грошових коштів в процедурі банкрутства .

Тому, спірні умови кредитного договору, що збільшують розмір грошових вимог іншого кредитора, потенційно зумовлюють порушення прав позивача - конкурсного кредитора ПП «Капрайя» на отримання у повному обсязі належних грошових коштів в процедурі банкрутства ПП "Дайкон".

Верховний Суд акцентує увагу на тому, що процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є рівномірне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника.

Тож на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Такий процес включає в себе низку процедур і послідовних та сукупних процесуальних і позапроцесуальних дій учасників провадження, що супроводжуються поданням доказів, пояснень, наведенням заперечень та міркувань учасниками справи тощо, які можуть вплинути на рішення суду щодо питання, яке є предметом судового розгляду. Беззаперечним є право кожного кредитора спростовувати обґрунтованість і розмір вимог іншого кредитора шляхом подачі відповідних позовів, заяв, доказів, оскільки розмір вимог одного кредитора впливає на інтереси інших кредиторів з огляду на можливість/неможливість у подальшому задоволення їх вимог через співвідношення ліквідаційної маси та загального обсягу вимог кредиторів.

Відтак, саме з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ПП "Дайкон", ПП "Капрайя" відповідно до статті 16 ЦК України, стало заінтересованою особою щодо укладеного договору № 4Д12136И від 07.05.2012 та отримало можливість звернутись з відповідною позовною заявою до суду, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не суперечить вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів вважає помилковим посиланням скаржника на правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17. Висновок об`єднаної палати Верховного Суду був зроблений під час розгляду позовного провадження і наводить лише загальні вимоги до зацікавленої сторони (не сторони договору) у позовному провадженні, яке істотно відрізняється від провадження у справі про банкрутство.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що ПП «Капрайя» має право на звернення до суду із відповідною заявою саме у межах цієї справи про банкрутство, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не суперечить вимогам чинного законодавства, що спростовує протилежні аргументи касаційної скарги, зокрема й про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовій позиції викладеній у справі № 910/12787/17.

По суті позовних вимог колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 180 ГГ України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до цивільного законодавства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами спірного кредитного договору (із внесеними змінами згідно додаткових угод) окрім фіксованого розміру процентів за користування кредитом, боржник зобов`язався сплачувати банку винагороду за користування кредитом згідно п. А.10, що визначаються за формулою (п. п. 4.5., 4.6. кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до нього). При невиплаті винагороди за користування кредитом у визначену дату, винагорода вважається простроченою. Тобто, оплату за користування кредитом встановлено двома паралельними способами, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 11 % річних та винагорода за користування кредитом згідно з п.п. А.10., 4.5., 4.6. договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару США.

Відповідно до п. А.10 договору №4Д12136И від 07.05.2012 на день його укладання визначено, що Позичальник сплачує Банку винагороду за відкриття позичкового рахунку у розмірі 500 гривень в день укладення договору, проте в редакції додаткових угод від 21.07.2014 та 2015 року до договору змінено сутність, порядок та розмір винагороди, а саме замість сплати 500 гривень у день укладення договору банком фактично встановлено до сплати суму винагороди за користування кредитом у розмірі, що визначається відповідною формулою.

При цьому, формулою, по якій нарахована винагорода, встановлено два паралельних способи, а саме проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки в розмірі 11 % річних та винагорода за користування кредитом згідно з п.п. А.10., 4.5., 4.6. договору, сплата якої визначена у формулі, до якої, включено також дані щодо офіційного курсу гривні до долару США.

Отже, винагорода за користування кредитом за формулою, яка міститься в кредитному договорі та залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена в договорі формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту. Формула нарахування винагороди, також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає частині 6 статті 1056-1 ЦК України.

Таким чином, як встановлено судом апеляційної інстанції, формула, по якій нарахована винагорода, передбачає її розрахунок з урахуванням і процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами, відтак умовами договору фактично визначено додаткову плату, що створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.

Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов`язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки подібний підхід до визначення винагороди суперечить самій правовій природі «винагороди» та вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.

AT КБ «ПриватБанк» законність умов кредитного договору щодо нарахування та сплату винагороди за користування кредитом обґрунтовує положеннями статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору.

У цьому контексті варто зазначити, що закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що поведінка учасників правовідносин має відповідати іншим засадам цивільного законодавства таким, як справедливість, добросовісність, розумність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 №920/418/19, від 07.04.2021 у справі №910/10514/20 ).

Більш того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зауважила, що закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (п. 8.26).

У справі, що розглядається, апеляційний суд встановив, що згідно умов договору боржником отримано кредит в розмірі 450 142 000,00 грн, в свою чергу поручителем ТОВ «Петройл» на виконання договору поруки від 02.02.2016 № Г.21.1.2.0/5-1865 виконано зобов`язання боржника в розмірі 450142 000,00 грн.

В той же час Банком додатково нараховано 777 669 451,98 грн (згідно заяви з кредиторськими вимогами АТ КБ "ПриватБанк"), з яких 318 236 186,61 грн - заборгованості з винагороди, 459 437 805,37 грн - пені за прострочення оплати винагороди, що значно перевищує суму отриманого кредиту та процентів за його користування.

Отже, встановлена в договорі винагорода значно (майже вдвічі) перевищує розмір отриманого кредиту.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що встановлення договором сплати винагороди, що значно перевищує розмір отриманого кредиту, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у Банку можливості стягувати з боржника надмірні кошти винагороди за користування кредитом перетворюється на джерело невиправданих додаткових прибутків та призводить до фактичної неоплатності боржника й порушує баланс прав та інтересів сторін договору.

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відтак, оскільки встановлена в договорі винагорода значно перевищує розмір отриманого кредиту, а тому не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права, що є самостійною підставою для визнання пунктів кредитного договору в частині сплати винагороди за користування кредитом недійсними, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що умови кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012 (зі змінами та доповненнями в редакції додаткових угод від 21.07.2014, 2015 року, 02.02.2016), за якими боржник повинен сплатити крім відсотків за користування кредитом, ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до статті 203 ЦК України ці умови договору є недійсними.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2021 у справі №904/2073/19 є необґрунтованими. Ця практика Верховного Суду не залишилась поза увагою апеляційного суд, який вірно вказав, що правові позиції Верховного Суду наведені у постанові від 19.03.2021 у справі №904/2073/19 не є релевантними для даного спору.

У справі № 904/2073/19 предметом розгляду була вимога Банку про стягнення грошових коштів (винагороди) за діючим на момент стягнення кредитним договором, а тому суд касаційної інстанції дотримувався принципу презумпції правомірності договору, що передбачено статтею 204 ЦК України.

У справі, що розглядається, предметом позову ПП "Капрайя", поданим в межах справи про банкрутство, є питання визнання недійсними окремих умов кредитного договору, оскільки ПП «Капрайя» як раз і ставить під сумнів правомірності окремих умов договору, що стали підставою для винесення Верховним Судом рішення по вищенаведеній справі, наданій AT КБ «ПриватБанк» для аналогічного застосування.

Як вже було зазначено вище, розглядаючи спір з аналогічним даній справі предметом позову, поданим одним із кредиторів боржника з метою захисту своїх прав та інтересів у процедурах банкрутства у справі № 904/5748/18, Верховний Суд, не відступив від правових висновків у справі № 904/2073/19, зазначивши про відмінності позовного провадження та провадження у справі про банкрутство.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини та надану їм оцінку, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для визнання недійним окремих (зазначених в резолютивній частині постанови) умов кредитного договору № 4Д12136И від 07.05.2012 (зі змінами та доповненнями в редакції додаткових угод).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права з визначених скаржником підстав касаційного оскарження при ухваленні оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, висновків апеляційного суду не спростовують, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, зміни чи скасуванням постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 у справі №927/92/21(927/351/21).

Розподіл судових витрат

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін ухвалене судове рішення, судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 у справі № 927/92/21(927/351/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Ткаченко Н.Г.