СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14631/17

пр. № 2/759/28/22

18 серпня 2022 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - П`ятничук І.В.,

за участю секретаря - Марус А.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Державний нотаріус Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_13 , правонаступником якого є ОСОБА_1 29.09.2017 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 , третя особа: Державний нотаріус Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. про визнання договору дарування недійсним, яким просить визнати недійсним договор дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 03 березня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-190.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, 15.05.2015 року він зареєстрував з відповідачкою шлюб. Після реєстрації шлюбу відповідач запропонувала йому укласти договір довічного утримання, як гарантії в тому, що після його смерті спірна квартира залишиться відповідачу. 03.03.2016 року між ним та відповідачем було укладено договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначив, що він уклав спірний договір внаслідок помилки, оскільки вважав, що після укладення договору квартира залишиться у його власності, а ОСОБА_4 набуде на неї права власності після його смерті. Позовні вимоги аргументував також тим, що під час підписання договору дарування неправильно сприймав фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення. Крім того, спірна кватира не була фактично передана відповідачу, яка у ній не зареєстрована та не проживає, комунальні послуги не сплачує, а тому позивач вважає, що квартира фактично не вибула з його володіння. З цих підстав позивач просив договір дарування квартири визнати недійсним.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 р. провадження по справі було зупинено в зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_13 до залучення до участі у справі правонаступника позивача.

Ухвалою судді від 26.08.2020 року вказану цивільну справу було прийнято до розгляду суддею П`ятничук І.В. та відновлено провадження.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14.01.2022 року по даній справі було замінено позивача ОСОБА_13 на його правонаступника ОСОБА_1 .

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на обставини викладені у поданому до суду відзиві.

Відповідач в судовому засіданні 30.11.2021 року позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на його необґрунтованість. Зазначила, що ОСОБА_13 не вистачало коштів на життя, в зв`язку з чим він здавав їй кімнату у спірній квартирі, а в 2015 році запропонував їй одружитись, а в 2016 році подарував їй спірну квартиру. В спірній квартирі вона проживала постійно. Крім того, зазначила, що покійний отримував пенсію в розмірі 1500,00 грн.

Державний нотаріус Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Заслухавши позивача та його представника, представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 Цивільного Кодексу України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами запису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.27 постанови Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2, виходячи зі змісту ст.59 ЦПК України та з урахуванням положень ч.1 ст.218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Судом встановлено, що 15.05.2015 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб, про що свідчить актовий запис № 505.

11.04.2017 року шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 було розірвано, про що свідчить актовий запис № 107 Святошинського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (т. 1 а.с.16).

В період шлюбу 03.03.2016 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири, відповідно до якого до відповідача перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , який було посвідчено державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-190 (т.1 а.с. 13).

Позивач у позові просить визнати оспорюваний договір дарування недійсним, оскільки вважає його укладеним внаслідок помилки.

З роз`яснень, які викладені в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилялася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб`єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню ст.719 ч.2 ЦК України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, в тому числі, частиною третьою вказаної статті передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до положень ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно положень ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом статтей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, із змісту договору дарування від 03.03.2016 року, який був укладений між сторонами слідує, що дарувальник ОСОБА_13 перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, передає безоплатно обдарованій ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

У п. 6 договору сторони, стверджують, що їм зрозумілі суть і значення угоди, що укладається та її правові наслідки, нотаріусом роз`яснено їх права та обов`язки.

У п. 5 договору сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину.

Наведене свідчить про те, що ОСОБА_13 мав намір на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину. Текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Статтею 203 ЦК України передбачаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має учинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу ст.215 ч.1 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ст.204 ЦК України.

Підстав для визнання недійсним договору дарування від 03.03.2016 року що посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. у суду не має, оскільки всі вимоги при його укладенні були додержані.

Суд не погоджується з доводами позивача та його представника про те, що оспорюваний договір був укладений під впливом помилки, оскільки суду не надано доказів на підтвердження того, що в діях відповідача або нотаріуса був намір ввести в оману ОСОБА_13 , оскільки його дії несуть послідовний характер, який був спрямований на дарування спірної квартири.

Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації ст.745 ЦК України.

Згідно ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення і, державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Позивач та його представник не надали суду будь-яких належних та допустимих доказів, що між сторонами ОСОБА_13 та ОСОБА_4 на час укладення договірних відносин досягнута домовленість щодо істотних умов договору довічного утримання. Не мали доказів шодо розміру доходів відповідача та доказів що ОСОБА_13 потребував сторонньої допомоги.

Крім того, та обставина, що позивач після укладення спірного договору дарування квартири залишився проживати у ній і ніс щомісячні витрати на оплату комунальних послуг, не свідчить про недійсність договору.

Вказана правова позиція висвітлена у постанові КЦС ВС від 06.03.2019 № 697/654/16-ц (61-17458св18) та КЦС ВС від 24.10.2018 № 641/1102/17 (61-28347св18), відповідно до якої проживання позивача у квартирі після укладення договору дарування не є безумовною підставо для висновку, що укладаючи оспорюваний договір дарування, позивач помилився щодо природи правочину.

Відповідно до п. 39 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України N 18/5 від 14.06.94 при посвідченні правочинів нотаріус з`ясовує обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочинів (стаття 44 Закону України "Про нотаріат"), виходячи з того, що цивільною дієздатністю фізичної особи визнається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та відповідати в разі їх невиконання. При з`ясуванні дієздатності учасників правочинів у разі, якщо в нотаріуса виникає сумнів щодо віку або обсягу дієздатності учасників правочину, він вимагає відповідний документ (паспорт громадянина України, акт цивільного стану громадян про народження, про шлюб, розірвання шлюбу, трудовий договір, свідоцтво про реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи тощо). Якщо в нотаріуса є підстави вважати, що хтось з учасників правочину страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає вчинення правочину і з`ясовує, чи є рішення суду про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною, яке набрало законної сили. Якщо таке рішення судом не виносилось, нотаріус повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один з органів, указаних у статті 256 Цивільного процесуального кодексу України, які можуть звернутись до суду із заявою про визнання цієї особи недієздатною або обмежено дієздатною.

В судовому засіданні було з`ясовано, що у нотаріуса не виникло підстав вважати, що ОСОБА_13 під час укладення договору дарування не усвідомлював значення своїх дій.

Суд не бере до уваги покази свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , оскільки в судовому засіданні з їх показів встановлено, що цим особам нічого не відомо щодо обставин укладення договору дарування між ОСОБА_13 та ОСОБА_4 , оскільки вони не були присутніми при його укладенні, спілкувались з ОСОБА_13 дуже рідко.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 57-61, 88, 209, 212-215, 223,294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Державний нотаріус Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.В. П`ятничук