ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2022 року м. Київ № 640/778/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства оборони Українитретя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору,ІНФОРМАЦІЯ_3провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код - 00034022) (надалі - відповідач або МО України), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням II групи інвалідності під час повторного огляду МСЕК з 17.10.2017, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.07.2021 № 118;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності II групи під час повторного огляду внаслідок поранення пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії з урахуванням раніше виплаченої суми відповідно до ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Міністерства оборони України моральну шкоду що була причинена його бездіяльністю, діями, які викликали негативні емоції, що досягли рівня приниження, систематичному порушенні конституційних прав позивача, у розмірі 50 000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень).

В якості підстав позову позивач зазначає, що рішення від 24.07.2021 № 118 про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги протиправним та таким що грубо порушує конституційні права позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2022 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/778/22, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса: 04112, м. Київ, вул. Парково-Сирецька, буд. 19, ідентифікаційний код 07774420) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової військової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі строкової військової служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, яку мало місце в період проходження служби. Враховуючи, що 20.10.2015 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а під час повторного огляду органами МСЕК позивач визнаний особою з II групою інвалідності внаслідок тієї ж причини, то підстави для виплати разової грошової допомоги відсутні в силу вимоги ч. 6 ст. 16 Закону України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Третьою особою копію ухвали суду від 14.01.2022 та позовних матеріалів отримано 20.01.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01051 0769337 4, однак пояснення щодо позову ІНФОРМАЦІЯ_3 не надано.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, з 11.05.1983 по 12.05.1985 ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Республіці Афганістан.

20.10.2015 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0432676 від 20.10.2015.

На підставі акту огляду МСЕК позивачу видано посвідчення інваліда війни ІІІ групи. 11.12.2015 ОСОБА_1 було виплачено одноразову грошову допомогу як інваліду війни ІІІ групи у сумі 206 700, 00 грн (протокол № 57 від 11.12.2015).

17.10.2017 під час повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку з пораненням (контузією) і захворюванням, що «так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії», що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ №0643937, та як наслідок видано посвідчення інваліда війни ІІ групи.

08.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.12.2017 №ПсЗ/2 позивачу повідомлено, що підстав для направлення документів комісії Міністерства оборони України для прийняття рішення щодо виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975 законних підстав немає.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 24.12.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020, у справі № 826/2864/18 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненаправлення до Міністерства оборони України заяви ОСОБА_1 з доданими до неї документами для прийняття рішення про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми у зв`язку зі встановленням другої групи інвалідності. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до п.13 Порядку № 975 оформити та подати до розпорядника бюджетних коштів Міністерства оборони України висновок із доданими до нього заявою та документами для прийняття рішення про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплачених сум у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2019 у справі № 826/2864/18, 24.03.2020 ІНФОРМАЦІЯ_1 направив заяву ОСОБА_1 з доданими до неї документами Міністерству оборони України.

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.05.2020, оформленим протоколом № 68 від 08.05.2020 вирішено, що заявник не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також п.п.3 п.6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 у справі № 640/14492/20 задоволено позов ОСОБА_1 задоволено, вирішено:

визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності під час повторного огляду МСЕК з 17.10.2017, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.05.2020 № 68;

зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності II групи під час повторного огляду, внаслідок поранення пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії з урахуванням раніше виплаченої суми відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У межах справи суд встановив, що позивач у зв`язку зі встановленням йому ІІ групи інвалідності замість раніше встановленої ІІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, набув право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата якої провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми, зокрема в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Суд прийшов до висновку, що позивач як військовослужбовець отримав поранення під час проходження військової служби, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, суд вказав, що матеріали справи свідчать про надіслання пакету документів позивача до Міністерства оборони України, проте, обставини справи вказують, що останній не вирішив заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги, в порядку передбаченому чинним законодавством та нормативно-правовими актами, суд приходить до висновку що дії Міністерства оборони України щодо відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок поранення пов`язаного з обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» є протиправними.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2021 у справі № 640/14492/20 залишено без задоволення апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії залишено без змін.

На виконання рішення суду комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційний сум прийнято рішення, оформлене протоколом № 118 від 22.07.2021, про скасування попереднього рішення та відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

В обґрунтування зазначено, що судовими рішеннями визнані необґрунтованими доводи відповідача в частині неподання копії документа, що свідчить про причини і обставини поранення, тоді як, причина для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 була встановлення йому ІІ групи інвалідності понад 3-місячний термін, після звільнення його з військової служби. Оскільки зазначена причина відмови не визнана судом необґрунтованою, підстав для призначення одноразової допомоги ОСОБА_1 не цей час немає.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, що діяла станом на 17.10.2017, тобто на час встановлення позивачу другої групи інвалідності, відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 3 названого Закону його дія поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

За змістом ч. 2 цієї ж статті одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з приписами статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Відповідно до ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній станом на 20.10.2015, тобто станом на момент встановлення ОСОБА_1 інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Аналогічні приписи містяться і в пункті 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

Також ч. 8 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Відповідно до частини шостої Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з якою кореспондується пункт 12 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

- довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

- постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

- документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

- сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації;

- документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до ч. 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з якою кореспондується пункт 12 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

З урахуванням наведених норм, суд у межах адміністративної справи № 640/14492/20 прийшов до висновку, що позивач у зв`язку зі встановленням йому ІІ групи інвалідності замість раніше встановленої ІІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, набув право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата якої провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми, зокрема в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Суд наголошує, що в силу ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, беззаперечним є факт наявності права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням йому ІІ групи інвалідності замість раніше встановленої ІІІ групи інвалідності, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили та є чинним.

В свою чергу, стосовно доводів відповідача щодо відмови у призначенні допомоги у зв`язку з призначенням ІІ групи інвалідності пізніше ніж три місяці після звільнення зі служби, суд відмічає, що спірні правовідносини стосуються не призначення одноразової грошової допомоги вперше, а внаслідок встановлення вищої групи інвалідності, а відтак застосуванню підлягає виключно положення ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідачем не враховано обставин здійснення виплати одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІІ групи у сумі 206700, 00 грн (протокол № 57 від 11.12.2015), що підтверджує право на отримання грошової допомоги на підставі ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, твердження відповідача щодо необхідності застосування положення п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що передбачає призначення та виплату грошової допомоги у разі встановлення військовозобов`язаному інвалідності не пізніше ніж через три місяці після проходження служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві, є необґрунтованим та таким, що стосується призначення грошової допомоги вперше.

Помилковим також є твердження Міністерства оборони України щодо визнання судовими рішеннями лише необґрунтованість доводів відповідача в частині неподання копії документа, оскільки в межах адміністративних справ № 826/2864/18 та № 640/14492/20 судом надано оцінку щодо наявності у позивача права на отримання грошової допомоги після первинного встановлення інвалідності та встановлення ІІ групи інвалідності, зокрема, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 у справі № 640/14492/20 зобов`язано Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності II групи під час повторного огляду, внаслідок поранення пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії з урахуванням раніше виплаченої суми відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З урахуванням наведеного в цілому, суд вважає, що рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.07.2021 № 118, є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги щодо зобов`язання призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу суд відмічає, що повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до якої, зокрема, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Пунктом 4 частини другої ст. 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Натомість, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. А тому, враховуючи наведене вище обґрунтування протиправності рішення про відмову у наданні призначенні та виплати одноразової грошової допомоги, безперечно правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, який передбачає прийняття рішення про її призначення та виплату.

Наведена позиція узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, сформованою, зокрема, за наслідком розгляду справи № 816/591/15-а (постанова від 27 лютого 2018 року).

Відповідно до змісту статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм КАС України суд приходить до висновку про те, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до пунктів 2, 3 Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 26.10.2016 №564, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2016 за № 1497/29627, Комісія утворюється в апараті Міністерства оборони України з метою виконання пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов`язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.1994 № 290.

Склад Комісії за посадами визначається наказом Міністерства оборони України.

Таким чином, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум діє в апараті Міністерства оборони України та уповноважена самостійно на прийняття рішення про призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

У цій справі, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, не наділена повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, коли особі, яка звернулась із відповідною заявою про призначення одноразової грошової допомоги, після вторинного огляду встановлено ІІ групу інвалідності, та має докази про причини та обставини наявного захворювання. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки.

Отже, враховуючи, що матеріали справи свідчать про надіслання повного пакету документів позивача до Міністерства оборони України, беручи до уваги висновки суду щодо обґрунтованості обставин отримання позивачем поранення під час проходження військової служби, що вказує на наявність права на отримання одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд вважає, що ефективним захистом порушених прав позивача є зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності II групи під час повторного огляду внаслідок поранення пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії з урахуванням раніше виплаченої суми відповідно до ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень у реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн, слід наголосити на наступному.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В той же час, згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Так, відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Разом з тим, за змістом ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування …».

Проаналізувавши вказані норми у сукупності, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою відшкодування заподіяних збитків та майнової шкоди є порушення прав особи внаслідок незаконних дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень та наявність реального збитку та шкоди.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди слід вказати, що матеріали справи не містять належних доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та спричиненою позивачу моральною шкодою.

Більше того, позивачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів завдання моральної шкоди, а також не надано доводів, з яких виходив позивач при визначенні розміру цієї шкоди.

Таким чином судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати у двомісячний строк звіт про виконання судового рішення, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.

З урахуванням того, що позивачем в позові не доведено наявність обставин, що можуть слугувати підставами для застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, зважаючи, що оскільки відсутня реальна загроза невиконання відповідачем рішення у даній справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді цієї справи суд бере до уваги наступні позиції Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у цій частині у відповідності до вимог статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням II групи інвалідності під час повторного огляду МСЕК з 17.10.2017, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.07.2021 № 118.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України (адреса: 03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код - 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності II групи під час повторного огляду внаслідок поранення пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії з урахуванням раніше виплаченої суми відповідно до ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя К.С. Пащенко