ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

Справа № 500/3074/22

29 серпня 2022 рокум.ТернопільСуддя Тернопільського окружного адміністративного суду Чепенюк О.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Ради оборони Тернопільської області про визнання рішення протиправним, витребування транспортного засобу та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника - адвоката Нужду Світлану Федорівну звернувся до суду з позовом до Ради оборони Тернопільської області, Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

визнати рішення Ради оборони Тернопільської області від 05.04.2022 №35 щодо погодження 105-й окремій бригаді територіальної оборони примусове відчуження майна для потреб Військової частини НОМЕР_1 57-ї окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України з метою використання в умовах воєнного стану транспортного засобу, який належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , "Volkswagen Transporter" д.н.з. НОМЕР_3 , VIN - НОМЕР_4 протиправним;

витребувати у Ради оборони Тернопільської області та Військової частини НОМЕР_1 окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України транспортний засіб "Volkswagen Transporter" д.н.з. НОМЕР_3 , VIN - НОМЕР_5 та зобов`язати Раду оборони Тернопільської області та Військову частину НОМЕР_1 57-ї окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України повернути вказаний автомобіль у законне володіння, користування та розпорядження ОСОБА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що 05.04.2022 Радою оборони Тернопільської області прийнято рішення №35 щодо погодження 105-й окремій бригаді територіальної оборони примусового відчуження майна для потреб Військової частини НОМЕР_1 57-ї окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України з метою використання в умовах воєнного стану, а саме транспортного засобу "Volkswagen Transporter" д.н.з. НОМЕР_3 , VIN - НОМЕР_5 .

07.04.2022 складено Акт про примусове відчуження або вилучення майна, відповідно до якого вилучається автомобіль марки "Volkswagen Transporter" д.н.з. НОМЕР_3 , 1999 року випуску, синього кольору. Вказаний транспортний засіб є власністю позивача ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що рішення про вилучення транспортного засобу є протиправним, а вилучений автомобіль підлягає поверненню у його у законне володіння, користування та розпорядження, через що звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені або можуть бути спричинені рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), у частині першій якої зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналіз змісту статті 19 КАС України та статті 19 ЦПК України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, спір, що виник між сторонами у даній справі, стосується цивільних (майнових) прав позивача.

Так, підставою даного позову стало примусове відчуження у ОСОБА_1 належного йому на праві приватної власності майна (транспортного засобу) під час дії правового режиму воєнного стану.

Відповідно до положень статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦК України в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17.05.2012 №4765-VI під примусовим відчуженням майна розуміється позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Таким чином, аналізуючи правовідносини, які складають предмет спору, а також обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, зокрема, витребування у відповідачів вилученого майна (транспортного засобу), суд дійшов переконання, що правовідносини, які у даному випадку склалися між сторонами, не є публічно-правовим спором і не підпадають під визначення справи адміністративної юрисдикції, відтак компетенція адміністративних судів на цей спір не поширюється, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а спрямовані безпосередньо на захист майнових прав ОСОБА_1 щодо володіння, користування та розпорядження належним йому на праві власності майном (транспортним засобом).

Приватноправовий (цивільно-правовий) характер спірних відносин виключає компетенцію адміністративного суду щодо розгляду спору за правилами адміністративного судочинства.

В свою чергу стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад цього спору, суд прийшов до висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за нормами ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та обставин, викладених у позові, слід прийти до висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Крім того, суд роз`яснює, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції. Отже, позивач має право звернутись до адміністративного суду з заявою для повернення сплаченого ним судового збору та у подальшому звернутись до належного суду.

Керуючись статтями 170, 171, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Ради оборони Тернопільської області, Військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним, витребування транспортного засобу та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що він має право звернутись за захистом порушеного права в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами. Копію позовної заяви залишити в суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Чепенюк О.В.