ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2022 року м. Київ №640/17263/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки Українипровизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України з відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виданні диплому про вищу освіту державного зразка за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» за напрямком «лікарська справа»;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , диплом про вищу освіту державного зразка за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» за напрямком «лікарська справа» та диплом про закінчення ординатури за напрямком «неврологія» на підставі диплому бакалавра реєстраційний номер 300115-87, виданого 26.06.2015 Федеральним державним автономним освітнім закладом вищої освіти «Кримський федеральний університет ім. В.І. Вернадського» та диплому про закінчення ординатури реєстраційний номер 08/51, виданого 31.08.2017.

Ухвалою суду від 24.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є громадянином України та має всі права, передбачені та гарантовані законодавством України. Упродовж 2014-2017 років навчався у вищому учбовому закладі на території Автономної Республіки Крим, тимчасово окупованої Російською Федерацією, після закінчення якого отримав дипломи про вищу освіту та про закінчення ординатури. На час навчання не мав можливості покинути окуповану територію та виїхати на підконтрольну Україні територію. Отримані ним дипломи Україною відповідно до її законодавства не визнаються. Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України, до якої належить і територія Автономної Республіки Крим, є невід`ємною її частиною, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а статтею 5 цього Закону передбачено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усіма громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, та зобов`язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв`язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території. Однак, у випадку з ним, позивач уважає, що Україна не змогла забезпечити йому право на освіту та працю. Окрім того, позивач послався на міжнародну судову практику, відповідно до якої не повинні ігноруватися акти, видані окупаційною владою громадянам, що проживають на окупованій території.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що наказом Міністерства освіти і науки України від 05.05.2015 №504 «Деякі питання визнання в Україні іноземних документів про освіту» затверджено Порядок визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти, яким встановлено процедуру визнання в Україні здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти та/або пройдених періодів навчання з метою забезпечення права громадян, які здобули вищу освіту або пройшли певний період навчання у навчальних закладах інших держав, на продовження навчання та/або провадження професійної діяльності відповідно до законодавства України. Водночас статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом і будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Оскільки освітній заклад, який видав позивачу дипломи, функціонує на тимчасово окупованій території України, зокрема Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь), тому ці дипломи є недійсними та не визнаються в Україні. Вказаний освітній заклад відсутній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України та в Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності України та не є визнаними в системі освіти України. Для визнання дійсними його дипломів в України позивач не вчинив жодних дій, передбачених Порядком проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 19.05.2016 №537, а саме не звернувся до будь-якого закладу вищої освіти України, в якому здійснюється підготовка за відповідною спеціальністю, із заявою щодо проходження атестації. Відтак, відсутні підстави для визнання в Україні дипломів позивача, виданих освітнім закладом, що функціонує на території тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим. На підтвердження такої своєї позиції відповідач послався на судову практику з вирішення спору в аналогічних правовідносинах, а саме судові рішення у справах №640/4574/20 та №200/954/21-н.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якому заперечив доводи відповідача про необґрунтованість позову, стверджуючи, що відповідач не вчинив жодних дій для вирішення питання про визнання його дипломів, визначених вищевказаним Порядком визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти. Крім того, відповідачем не враховано міжнародне законодавство, а саме сформульовану Міжнародним судом ООН так звану позицію «намібійські винятки», відповідно до яких для людей, що проживають на окупованій території, життя триває і це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди, і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами. Щодо судових рішень в аналогічних спорах, то позивач зауважив про відсутність в них правових висновків Верховного Суду, які підлягають врахуванню судом при вирішенні даного спору.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 18.01.2008 Сакським МРВ ГУ МВС України у АР Крим.

У 2009 році ОСОБА_1 вступив на навчання до Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського (м. Сімферополь в Автономній Республіці Крим).

Загальновідомим є те, що у березні 2014 року Автономна Республіка Крим, яка є українською територією, окупована Російською Федерацією та анексована.

Згідно з даними, що містяться у відкритих джерелах, відповідно до розпорядження Уряду Російської Федерації від 04.08.2014 № 1465-р Кримський державний медичний університет імені С. І. Георгіївського, що був закладом вищої освіти України, увійшов до складу федерального державного автономного освітнього закладу «Крымский федеральний университет имени В.И. Вернадского Медицинской академии имени С.И. Георгиевского». Учасниками справи ця обставина не заперечувалася.

26.06.2015 названим освітнім закладом позивачу видано диплом спеціаліста НОМЕР_2 (реєстраційний номер НОМЕР_3 ) про освоєння програми спеціаліста за спеціальністю «лікарська справа», а 31.08.2017 - диплом про закінчення ординатури НОМЕР_4 (реєстраційний номер 08/51) про освоєння основної професійної освітньої програми ординатури за спеціальністю «неврологія».

Відтак, у період з 2014 по 2016 роки позивач навчався у вищому учбовому закладі на території окупованої Автономної Республіки Крим і згідно з його доводами на той час не мав можливості виїхати на підконтрольну Україні територію.

Позивач не заперечує того, що отримані ним дипломи не відповідають українським зразкам таких документів та не визнаються Україною, через що він позбавлений можливості працевлаштуватися в Україні за отриманою спеціальністю.

Із заявою від 17.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства освіти і науки України, в якій просив видати йому диплом про здобуття вищої освіти за освітнім кваліфікаційним рівнем магістра на базі освітньо-професійної програми післядипломної підготовки (ординатура) за напрямком «лікувальна справа» українського зразка на підставі диплому спеціаліста, реєстраційний номер НОМЕР_2 , виданого 26.06.2015 року Кримським Федеральним університетом ім. В.І. Вернадського, та диплому про закінчення ординатури, реєстраційний номер 108204 000029, виданого 31.08.2017 цим же ж освітнім закладом, або визнати за ним відповідний факт здобуття вищої освіти та післядипломної освіти (ординатури) відповідним фахом.

З метою отримання інформації щодо можливості отримання ОСОБА_1 згаданих документів його адвокат Кушнеренко Є.Ю. також звернувся із відповідним запитом до Мінсовіти.

Листом від 15.04.2021 №3/1019-21 Міністерство освіти і науки України повідомило адвоката Кушнеренка Є.Ю. про те, що з порушеного питання ОСОБА_1 повідомлено безпосередньо листом Міністерства від 14.04.2020 №3/1004.

Як убачається зі змісту листа Міністерства освіти і науки України від 14.04.2020 №3/1004-21, ОСОБА_1 повідомлено про те, що відповідно до Порядку визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 05.05.2015 №504 «Деякі питання визнання в Україні іноземних документів про освіту» видані йому освітньою установою, що знаходиться на тимчасово окупованій території України, дипломи є недійсними та не визнаються Україною. Водночас ОСОБА_1 повідомлено про Порядок проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року, затверджений наказом Міністерства освіти України від 19.05.2016 №537, та роз`яснено про можливість відповідно до цього Порядку скористатися процедурою атестації для визнання здобутих ним кваліфікацій.

Вирішуючи даний спір, суд виходить із наступного.

Закон України «Про освіту» регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Згідно зі статтею 2 цього Закону законодавство України про освіту ґрунтується на Конституції України та складається із цього Закону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Відповідно до частини третьої статті 82 Закону України «Про освіту» центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки проводить роботу, пов`язану із встановленням еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародним визнанням навчальних курсів, кваліфікацій, вчених звань і наукових ступенів, крім випадків, передбачених спеціальними законами.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 13 Закону України «Про вищу освіту» центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки затверджує за погодженням із Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти порядок визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти та наукових ступенів і проводить процедуру їх визнання, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630, Міносвіти є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Визнання в Україні іноземних документів про вищу освіту здійснюється відповідно до Конвенції про визнання кваліфікації з вищої освіти в європейському регіоні, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні» та міжнародних угод про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання.

За змістом Конвенції:

- кваліфікація з вищої освіти - будь-яке звання, диплом або інше свідоцтво, що видане компетентним органом і засвідчує успішне закінчення програми з вищої освіти;

- кваліфікація, що надає доступ до вищої освіти, - будь-який диплом або інше свідоцтво, що видане компетентним органом, засвідчує успішне закінчення освітньої програми і надає власнику кваліфікації право брати участь у процедурі допуску до вищої освіти (пор. визначення терміну «доступ»);

- визнання - формальне підтвердження компетентним органом якості іноземної освітньої кваліфікації для цілей доступу до навчання і/або здійснення фахової діяльності.

Статтею 5 Розділу 6 Конвенції передбачено, що кожна сторона може зумовити визнання кваліфікації з вищої освіти, присуджених іноземними закладами освіти, які функціонують на її території, конкретними вимогами національного законодавства або окремими угодами, укладеними зі стороною, якій належать такі заклади.

Для визнання освітніх документів, виданих закладами освіти Російської Федерації, застосовується Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання від 26.05.2000 зі змінами, внесеними Протоколом від 28.01.2003 (далі - Угода).

Статтею 13 Угоди визначено, що ця Угода розповсюджується на документи державного зразка про освіту і вчені звання, що видаються на території держав Сторін, а також на документи державного зразка, що видаються установами освіти кожної із Сторін, що розташовані на території інших держав.

Процедура визнання в Україні здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти та/або пройдених періодів навчання з метою забезпечення права громадян, які здобули вищу освіту або пройшли певний період навчання у навчальних закладах інших держав, на продовження навчання та/або провадження професійної діяльності відповідно до законодавства України визначена Порядком визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 05.05.2015 №504.

За змістом пункту 2 розділу І зазначеного Порядку у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:

- документ про освіту (освітній документ) - документ, який містить дані власника документа про ступінь вищої освіти, фахову спеціалізацію або професійну перепідготовку випускника освітньої установи або засвідчують проходження періоду навчання (далі - Документ);

- кваліфікація - офіційний результат оцінювання і підтвердження, який отримано, коли освітня установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про освіту (освітнім документом);

- компетентний орган - орган, якому офіційно доручено ухвалювати рішення про визнання іноземних кваліфікацій;

- освітня установа - заклад освіти іншої країни, який присуджує ступені вищої освіти та видає документи про освіту і періоди навчання;

- перевірка автентичності - процес, за допомогою якого компетентний орган встановлює автентичність документів з метою пересвідчення в тому, що вони є дійсними (не підроблені, не змінені);

- програма з вищої освіти - курс навчання, визнаний компетентним органом, що належить до системи вищої освіти іншої країни, після закінчення якого слухачу присуджується відповідний ступінь вищої освіти (далі - Програма);

- процедура визнання - формальне підтвердження компетентним органом якості іноземної освітньої кваліфікації для цілей доступу до навчання та/або здійснення професійної діяльності.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу ІІ вказаного Порядку процедура визнання в Україні документів здійснюється такими компетентними органами:

1) вищим навчальним закладом - з метою зарахування власника Документа на навчання та/або на посаду наукового чи науково-педагогічного працівника до цього вищого навчального закладу. Рішенням вищого навчального закладу про визнання підтверджується право власника Документа на продовження навчання або працевлаштування у цьому вищому навчальному закладі, про що видається свідоцтво про визнання іноземного документа про освіту (далі - Свідоцтво);

2) МОН - з метою працевлаштування та/або продовження навчання власника Документа на території України. Рішенням МОН підтверджується право власника Документа на продовження навчання та/або працевлаштування в Україні, про що видається Свідоцтво.

Згідно з розділом ІІІ згаданого Порядку цей Порядок поширюється на документи, що містять інформацію про набуття їх власником певного освітнього чи освітньо-професійного ступеня, фахову спеціалізацію або професійну перепідготовку, а також на документи, що свідчать про періоди навчання в освітніх установах.

Відповідно до розділу ІV цього ж Порядку визнання здійснюється за заявою особи, поданою до компетентного органу.

Водночас для вирішення цього спору важливою обставиною є те, що диплом спеціаліста та диплом про закінчення ординатури видані позивачу освітнім закладом, який розташований на тимчасово окупованій та анексованій території України, а саме в м. Сімферополі в Автономній Республіці Крим та створений окупаційною владою.

Частинами другою і третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відтак, документи про освіту, видані освітніми закладами, які створені окупаційною владою Російської Федерації та знаходяться на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, зокрема міста Сімферополя, є недійсними і не створюють правових наслідків.

З огляду на викладене суд погоджується з доводами відповідача про те, що видані позивачу федеральним державним автономним освітнім закладом «Крымский федеральный университет имени В.И. Вернадского» дипломи є незаконними і не створюють правових наслідків.

Відтак, Міносвіти відповідно до законодавства та обґрунтовано відмовило позивачу у видачі диплому про здобуття вищої освіти та/або у визнанні його дипломів про здобуття вищої освіти та післядипломної освіти (ординатури).

При цьому суд відхиляє доводи позивача про безпідставне незастосування відповідачем щодо розгляду його заяви від 17.03.2021 процедури визнання в Україні здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти, визначеної Порядком визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 05.05.2015 №504. На переконання суду цей Порядок не підлягає застосуванню щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , оскільки він врегульовує процедуру визнання в Україні здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти та/або пройдених періодів навчання, та не визначає процедуру визнання ступенів вищої освіти та/або пройдених періодів навчання, здобутих у вищих навчальних закладах, розташованих на окупованій/анексованій території України.

Окрім того, наказом Міністерства освіти і науки України від 19.05.2016 №537 «Про затвердження Порядку проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року» затверджено Порядок проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року, який визначає механізм атестації для визнання кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року (далі - атестація).

Відповідно до пункту 4 розділу І цього Порядку документи про освіту, видані на тимчасово окупованій території України, не визнаються.

За змістом цього Порядку він поширюється, зокрема на громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України, та громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України, тобто й позивача, який, як вбачається з матеріалів справи, є громадянином України та проживає в Україні. Відповідно до згаданого Порядку позивач вправі пройти процедуру атестації, за наслідками якої можуть бути визнані кваліфікації, результати навчання та періоди навчання в системі вищої освіти в межах ступенів вищої освіти бакалавра та магістра, а також освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста та спеціаліста.

Що стосується доводів позивача про необхідність застосування при вирішенні даного спору «Намібійських висновків», то суд уважає за доцільне зазначити про таке.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки», відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. Зокрема ЄСПЛ констатував, що консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать. При цьому, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою).

Відтак, суд може застосувати згадані «Намібійські винятки» у контексті як мінімум щодо документів, які стосуються реєстрації народжень, смертей і шлюбів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Однак, наразі суд не вважає, що невизнання диплому, виданого позивачу освітньою установою, що знаходиться на окупованій/анексованій території України, позбавляє позивача реалізації права на працю, зокрема за здобутою ним кваліфікацією, оскільки у разі успішного проходження ним атестації відповідно до Порядку проходження атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 19.05.2016 №537, він матиме можливість реалізувати таке право.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюється обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно частини другої зазначеної норми Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду відповідач як суб`єкт владних повноважень належним чином довів правомірність своїх дій, з якими не погоджується позивач, оскаржуючи їх до суду, що зумовлює необхідність відмовити у задоволенні його позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем у зв`язку із зверненням до суду з даним позовом, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко