РІШЕННЯ

Іменем України

23 серпня 2022 року

м. Київ

справа №9901/496/21

адміністративне провадження № П/9901/496/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н.А.,

суддів: Єресько Л.О.,

Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №9901/496/21

за позовом ОСОБА_1

до Вищої ради правосуддя

про зобов`язання повторно розглянути запит від 03.08.2020,

в с т а н о в и в:

30 листопада 2021 року до Верховного Суду (через систему «Електронний суд») надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП) про зобов`язання повторно розглянути запит від 03.08.2020 (в частині прохання надати протоколи Вищої ради правосуддя і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді) без вимоги сплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення паперових їх копій.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 3 серпня 2020 року він звернувся до відповідача із запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI). 10 серпня 2020 року відповідач листом відмовив у наданні запитуваної інформації. Постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №9901/235/20, зокрема, зобов`язано Вищу раду правосуддя повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03 серпня 2020 року про надання публічної інформації (електронних копій протоколів і технічного запису усіх засідань Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, і які відбулись в період з 12 листопада 2019 року до 3 серпня 2020 року). 31 серпня 2021 року на електронну адресу позивача надійшов лист від ВРП №25708/0/9-21, в якому зазначено, що для виконання рішення суду необхідно сплатити витрати на копіювання у розмірі 6822,97грн. Позивач вважає вимогу ВРП про сплату вказаних витрат протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства. Позивач вважає, що запитувана ним інформація має суспільний інтерес. На думку позивача, сканування не передбачає понесення розпорядником інформації матеріальних витрат (паперу, порошку картриджу принтера), а отже - вимога сплати за сканування є неправомірною.

Представником Вищої ради правосуддя подано відзив на адміністративний позов, в якому вказано на безпідставність заявлених ним позовних вимог. Вказує, що ВРП, на виконання рішення суду вже здійснено повторний розгляд запиту позивача від 03.08.2020. Таким чином, вважає, що рішення суду у справі №9901/235/20 вже виконано, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Також відповідач зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2020 №4 до граничних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, віднесено послугу з виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування та встановлено для неї граничні норми витрат не більше 0,1% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за скасування однієї сторінки. У зв`язку зі змінами у законодавстві, наказом Голови ВРП затверджено розмір фактичних витрат на копіювання або друк документів (у тому числі шляхом виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування). Беручи до уваги наведене, відповідач вважає заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги безпідставними і необґрунтованими, а підстав для їх задоволення - відсутніми.

Ухвалою Суду від 06 грудня 2021 року відкрито провадження у вказаній адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання 26 січня 2022 року.

23 грудня 2021 року на адресу Верховного Суду (через систему «Електронний суд») надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його участі.

У зв`язку з перебування судді-учасника колегії суддів у відпустці, розгляд справи 26 січня 2022 року не відбувся. Справу призначено до розгляду на 15.02.2022.

Розгляд справи 15 лютого 2022 року не відбувся у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Жука А.В.

Учасників справи повідомлено, що судове засідання відбудеться 06 квітня 2022 року о 14:00 год за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5.

Розгляд справи 06 квітня 2022 року не відбувся у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та особливим режимом роботи Верховного Суду в цих умовах, установленим згідно з пунктом 2 наказу Голови Верховного Суду від 02 березня 2022 року №29/0/8-22 "Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану".

Наказом Голови Верховного Суду від 08 червня 2022 року № 72 «Про внесення зміни до наказу Верховного Суду від 02.03.2022 № 29/0/8-22», визнано таким, що втратив чинність пункт 2 наказу Голови Верховного Суду від 02 березня 2022 року №29/0/8-22 "Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану".

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року клопотання представника Вищої ради правосуддя про участь у судовому засіданні, призначеному на 13 липня 2022 року о 14:00 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

Ухвалами Верховного Суду від 13 липня 2022 року відмовлено в задоволенні клопотань представника відповідача про закриття провадження у справі та про залишення позовної заяви без розгляду. Наступне судове засідання призначено на 27 липня 2022 року о 14:30 год.

18 липня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання представника відповідача про розгляд справи за відсутності представника Вищої ради правосуддя.

В судовому засіданні, що відбулося 27 липня 2022 року, за наявності клопотань обох сторін про розгляд справи за їх відсутності, колегія суддів, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

03 серпня 2020 року позивач звернувся до відповідача із запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI), в якому просив надати йому копії протоколів і технічних записів усіх засідань ВРП і її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, за період з 12.11.2019 по 03.08.2020. Копії технічних записів та копії протоколів у відсканованому вигляді позивач просив надіслати йому на електронну адресу.

10 серпня 2020 року відповідач листом відмовив у її наданні. Вказав, що згідно з пунктом 6.7 Регламенту ВРП, затвердженого її рішенням від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), отримати запитувану інформацію можуть лише сторони дисциплінарного провадження.

Постановою Великої Палати від 08.07.2021 у справі №9901/235/20 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2021 року скасовано й ухвалено нове рішення: позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя задоволено частково.

Зобов`язано Вищу раду правосуддя повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 3 серпня 2020 року про надання публічної інформації (електронних копій протоколів і технічного запису усіх засідань Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних палат, які стосувались розгляду дисциплінарних справ, скарг щодо суддів або будь-яких інших дисциплінарних питань щодо суддів, і які відбулись в період з 12 листопада 2019 року до 3 серпня 2020 року).

В іншій частині позову відмовлено.

31 серпня 2021 року Вищою радою правосуддя на адресу позивача направлено листа за №25708/0/9-21, в якому повідомлялось, що на виконання рішення суду ВРП повторно розглянуто запит від 03.08.2020. Позивача повідомлено, що за період з 12.11.2019 по 03.08.2020 відбулось 33 засідання Першої Дисциплінарної палати ВРП, 33 засідання Другої Дисциплінарної палати ВРП, 30 засідань Третьої Дисциплінарної палати ВРП та 35 засідань ВРП, які стосувались дисциплінарних питань щодо суддів. Загальна кількість проведених Радою та Дисциплінарними палатами засідань із зазначених питань за вказаний період становить 131. Запитувана інформація у вигляді протоколів засідань ВРП та її Дисциплінарних палат складає 2878 сторінок. Посилаючись на ч. 2 ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідач надіслав ОСОБА_1 безкоштовно 10 сторінок запитуваної інформації у розрізі порушених ним питань, а також рахунок для здійснення оплати витрат на виготовлення цифрових копій інших документів. Крім того, позивача у вказаному листі повідомлено, що технічні записи засідань ВРП та Дисциплінарних палат Ради за вказаний період містить 55,5 ГБ оперативної пам`яті, а використання архіватора потребуватиме формування більше 1500 томів та, відповідно, надсилання більше 1500 листів з вкладеннями, що покладає на розпорядника інформації надмірний тягар. Позивачу запропоновано обрати один із варіантів доступу до запитуваної інформації: забезпечення місця роботи за комп`ютером у приміщенні ВРП для прослуховування за відповідним графіком впродовж певного часу; здійснення технічного запису інформації у разі надання DVD-дисків або іншого носія інформації. До вказаної відповіді ВРП додано рахунок №9 від 31.08.2021 на оплату витрат на суму 6822,97 грн та 10 сторінок запитуваної інформації.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 щодо зобов`язання повторно розглянути запит від 03.08.2020 (в частині прохання надати протоколи Вищої ради правосуддя і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді) без вимоги сплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення паперових їх копій, колегія суддів виходить з такого.

За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону України «Про інформацію»).

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6 Закону України «Про інформацію»).

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (стаття 1 Закону № 2939-VI).

Мета Закону №2939-VI полягає у тому, щоб надати запитувачам доступ до відкритої, конкретної інформації, інтерес до якої з боку запитувача є легітимним, зважаючи на мету запитувача, природу запитуваної інформації, роль запитувача та перевагу його інтересу в отриманні цієї інформації над інтересом в обмеженні доступу до неї. Така інформація може стосуватись особистих прав / обов`язків запитувача, а також інших осіб / подій, якщо інтерес до такої інформації пов`язаний з професійною, журналістською, громадською діяльністю запитувача тощо.

Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати й оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).

Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів (частина перша статті 1 Закону № 1798-VIII).

ВРП є органом державної влади, який здійснює у визначених Конституцією України сферах владні управлінські функції та приймає обов`язкові для виконання рішення. Тому відповідач згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI є розпорядником інформації, пов`язаної з виконанням його конституційних повноважень.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI).

Відповідно до ст. 20 Закон України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 1). У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту (ч. 2). Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим (ч. 3). У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 4).

Статтею 21 Закону № 2939-VI установлено, що інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду (частина перша статті 23 Закону №2939-VI).

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача (частина друга статті 23 Закону №2939-VI).

Частиною 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Предметом розгляду цієї справи є зобов`язання ВРП повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 03.08.2020 (в частині прохання надати протоколи Вищої ради правосуддя і її дисциплінарних палат в електронному (відсканованому) вигляді) без вимоги сплати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у разі, якщо протоколи будуть надаватись в електронному (відсканованому) вигляді без виготовлення паперових їх копій.

При цьому Суд звертає увагу на те, що вимога ОСОБА_1 щодо повторного розгляду його запиту від 03.08.2020 вже була предметом розгляду адміністративної справи №9901/235/20.

На виконання судового рішення у вказаній справі запит ОСОБА_1 було повторно розглянуто ВРП з наданням вмотивованої відповіді від 31.08.2021 №25708/0/9-21.

Вказані обставини установлені як у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2021 у справі №400/12387/21 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Вища рада правосуддя, про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, так і в ухвалі Верховного Суду від 11.10.2021 у справі №9901/235/20 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Зазначені судові рішення набрали законної сили.

Водночас, звертаючись до суду з цим позовом, позивач знову заявляє вимогу про зобов`язання ВРП повторно розглянути його запит, не оскаржуючи при цьому надану йому відповідь.

У частині першій статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Суд підкреслює, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд зауважує, що Верховний Суд в ухвалі від 11.10.2021, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 282 КАС України, звертав увагу позивача, що неправомірна, на його думку, саме відмова ВРП у наданні на його запит безкоштовно запитуваної інформації є самостійною підставою для звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.