ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1031/22Головуючий по 1 інстанціїСправа № 708/25/22 Категорія: 311030000 Сакун Д.І. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Нерушак Л.В. (суддя-доповідач)

Суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М.

учасники справи:

позивач ТОВ «Експресс-Транс»;

відповідач ОСОБА_1 ;

особа, яка подає апеляційну скаргу позивач ТОВ «Експресс-Транс»

розглянувши в м. Черкаси в порядкуписьмового провадженняапеляційнускаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс» на заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Сакун Д.І. у приміщенні Звенигородського районного суду Черкаської області, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и в :

12.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс» звернулось до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди.

В обґрунтування позову зазначається, що відповідач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс» в особі директора Поліванова Сергія Віталійовича, який діє на підставі Статуту на посаду водія автотранспортних засобів на підставі власноручно написаної особистої заяви від 21.09.2020 року та наказу підприємства №57 від 21.09.2020 року.

Позивач вказує, що між товариством та відповідачем ОСОБА_1 було укладено та підписано договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 22.09.2020 року.

Згідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 22.09.2020 року працівник ОСОБА_1 , зобов`язався за весь період роботи на підприємстві компенсувати майнову шкоду, яка буде завдана його умисними діями бездіяльністю чи діями по необережності.

Відповідно до наказу підприємства № 104 від 01.04.2021 року ОСОБА_1 було відправлено у відрядження на автомобілі д/н НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , що належить ТОВ «Експресс-Транс».

18.04.2021 року у населеному пункті Любича Крулевська, на національній дорозі №17, для перевірки документів, працівниками правоохоронних органів, було зупинено автопоїзд НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .

Під час відрядження ОСОБА_1 через власну халатність та безвідповідальність допустив помилки при заповненні документів, які дають можливість виконувати міжнародні перевезення, а саме Дозвіл на здійснення міжнародного автомобільного перевезення вантажу територією Республіки Польща, але не придав цьому будь-якої уваги, та нікого не проінформував зі своєї сторони. Однак у зв`язку з виявленням у частині Б дозволу неправильних даних щодо кількості товарів, які перевозяться, перевезення було визнано таким, що здійснюється без дозволу, внаслідок чого відповідача було оштрафовано на суму 12000 злотих (Національна валюта Республіки Польща), після чого ОСОБА_1 зателефонував Директору ТОВ «Експресс-Транс» та проінформував про те, що йому виписали штраф на суму 12000 злотих, тому він не може продовжувати відрядження. Після чого відповідач попросив директора ТОВ «Експресс-Транс» ОСОБА_2 позичити йому кошти для сплати штрафу з подальшим їх відпрацюванням, а після чого ОСОБА_1 у застосунку Viber, на номер директора ТОВ «Експресс-Транс» Поліванова С.В., було надіслано реквізити банківської картки відкритої у Акціонерному товаристві «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (AT «ПУМБ») № НОМЕР_3 , на яку відповідач попросив надіслати позичені йому кошти у розмірі 92162 грн. 00 коп., з метою сплати штрафу.

Директор ТОВ «Експресс-Транс» ОСОБА_2 надав кошти в сумі 92161 грн. 77 коп. співробітнику ТОВ «Експресс-Транс» ОСОБА_3 , який займає посаду юрисконсульта підприємства на підставі наказу № 53 від 14 вересня 2020 року та заяви від 14 вересня 2020 року, з метою подальшого перерахування ОСОБА_3 вищевказаної суми, а саме : 92162 грн. 77 коп. на банківську картку, яка належить ОСОБА_1 «ПУМБ» № НОМЕР_3 .

19.04.2021 року у свою чергу, ОСОБА_3 поклав на свою власну банківську картку відкриту у AT КБ «Приватбанк» № НОМЕР_4 кошти в сумі 94 810 грн., з яких кошти в сумі 92000 грн. були перераховані відповідачу ОСОБА_1 на банківську картку AT «ПУМБ» № НОМЕР_3 . Перерахування коштів здійснювалося з п`яти операцій на суми 450,00 грн., 1553,00 грн., 29999,00 грн., 29999,00 грн., 29999,00 грн., та також було знято комісію банку в розмірі 162,77 грн.

Після перерахування коштів відповідачу ОСОБА_1 ним було сплачено штраф, який йому було виписано правоохоронними органами в Республіці Польща, за кошти директора ТОВ «Експресс-Транс» ОСОБА_2 та відповідач виконав міжнародне перевезення в повному обсязі. Після чого він отримав заробітну плату та пообіцяв у найближчий час відпрацювати кошти, які йому були позичені Директором ТОВ «Експресс-Транс» ОСОБА_2 в сумі 92162 грн. 77 коп.

Починаючи з 09.08.2021 року ОСОБА_1 перестав з`являтися на робочому місця та виходити на зв`язок з директором ТОВ «Експресс-Транс» Полівановим С.В. та іншими співробітниками ТОВ «Експресс-Транс».

31.08.2021 року ТОВ «Експресс-Транс» надіслали лист ОСОБА_1 про те, що необхідно з`явитися та пояснити причини відсутності на робочому місці, але відповідач відмовився від отримання даного листа, та лист повернувся до початкового адресату.

12.10.2021 року ТОВ «Експресс-Транс» повторно надіслали лист ОСОБА_1 щодо його відсутності на робочому місці, та з вимогою повернути кошти, які йому були позичені, але відповідач відмовився від отримання даного листу, та продовжує ігнорувати усі спроби ТОВ «Експресс-Транс» вийти з відповідачем на зв?язок.

Внаслідок таких дій ТОВ «Експресс-Транс» було понесено збитки на суму, яка була позичена ОСОБА_4 , а саме : 92000 грн. сума основного боргу, + 162,77 грн. сума комісії банку, + 3103,33 грн. послуги бюро перекладів, підсумувавши загальна сума збитків складає 95 266,10 грн. та сплата судового збору на суму 2270, 00 грн.

Товариство просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс» суму збитків у розмірі 95 266,10 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Заочним рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 червня 2022 року у задоволенні позовуТовариства з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Експресс-Транс» оскаржило рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначається, що рішення суду першої інстанції не відповідає чинному законодавству, не ґрунтується на представлених позивачем доказах, є несправедливим, а тому підлягає скасуванню.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не надав належних доказів. Судом не було дотримано принципу обґрунтованості, а саме: не були враховані усі обставини, що мають істотне значення для прийняття рішення. Вказане свідчить про порушення норм матеріального і процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті.

Враховуючи наведе в апеляційній скарзі, скаржник ТОВ «Експресс-Транс» просить суд апеляційної інстанції скасувати заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 червня 2022 року та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу представника позивача від відповідача не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадженнябез участісторін.

Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимоги апеляційної скарги позивача, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячизнаступнихпідстав.

Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень частин 1, 2, 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів того, що до посадових обов`язків відповідача ОСОБА_1 входило заповнення документів на перевезення вантажів та шкода була заподіяна внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків чи інших винних протиправних дій (бездіяльності) відповідача. Сам факт перерахування позивачем коштів відповідачу для сплати штрафів в адміністративному провадженні не може бути підставою для стягнення цих сум з працівника.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено обставини, на які він посилається, як на підставу для задоволення своїх вимог, а тому в позові слід відмовити повністю.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією зосновних засадсудочинства,визначених п.8ч.3ст.129Конституції України,є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Експресс-Транс» Поліванова С.В. із заявою про прийняття на роботу на посаду водія автотранспортних засобів (а. с. 42).

Наказом № 57 від 21.09.2020 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів з 22.09.2020 року (а. с. 43).

22 вересня 2020 року позивач ТОВ «Експресс-Транс» та відповідач ОСОБА_1 уклали безстроковий трудовий договір. Згідно цього договору ОСОБА_1 зобов`язався виконувати роботу в межах посадових обов`язків водія автотранспортних засобів, що визначені в Договорі та/або відповідній посадовій інструкції, наказах підприємства, з підпорядкуванням внутрішнім розпорядчим документам, а підприємство зобов`язалось виплачувати працівникові заробітну плату згідно штатного розпису і забезпечувати матеріальні та організаційні умови праці (а.с. 38-40) .

В цей же день між ТОВ «Експресс-транс» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно якого ОСОБА_1 , що займає посаду водія автомобільних засобів і виконує роботу, безпосередньо пов`язану з отриманням, перевезенням і видачею товарно-матеріальних цінностей, взяв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження довірених йому підприємством матеріальних цінностей (а. с. 41).

Наказом № 104 від 01.04.2021 року ОСОБА_1 був відправлений у відрядження до країн Європи для перевезення вантажів на автомобілі д. н. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 з 1 квітня 2021 року (а. с. 37).

18 квітня 2021 року в ході здійснення перевірки Люблінською митно-податковою службою у м. Бяла Подляска у населеному пункті Любича Крулевська, НД 17 було складено протокол про виявлені порушення, а саме: здійснення міжнародного автомобільного перевезення без наявності на борту транспортного засобу необхідного дозволу (штраф 12000 злотих) та ненадання водію документів, про які йде мова у ст. 87 Закону про автомобільний транспорт за кожен документ (штраф у розмірі 500 злотих) (а. с. 13-16).

28 липня 2021 року на адресу ТОВ «Експресс-Транс» було направлено постанову начальника Люблянської митно-податкової служби у м. Бяла Поляска про порушення адміністративного провадження щодо допуску до здійснення автомобільного перевезення автопоїздом з реєстраційними номерами НОМЕР_1 / НОМЕР_2 без необхідного дозволу на виконання міжнародних автомобільних перевезень вантажів територією Республіка Польща.

18 квітня 2021 року директор ТОВ «Експресс-Транс» Поліванов С.В. видав наказ про видачу юрисконсульту ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 92 162 грн. 77 коп. для перерахування ОСОБА_1 на банківську картку № НОМЕР_3 для сплати останнім штрафу з подальшим поверненням коштів ТОВ «Експрес-Транс» (а. с. 44).

Згідно квитанцій АТ КБ «Приватбанк» від 19.04.2021 року клієнт ОСОБА_3 зарахував готівку в сумі 94 810 грн. на свою картку № НОМЕР_4 та в подальшому, здійснив перекази коштів на загальну суму 92162,77 грн. на картку № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_5 (а. с. 20, 29-34).

Відповідно ст. 130 КЗпП Українипрацівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов?язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Відповідно до ст. 131 КЗпП Українироботодавець зобов?язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Згідно зі ст. 132 КЗпП Україниза шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов?язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Відповідно до ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов?язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов?язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством;

10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.

Стаття 135-1 КЗпП України передбачає, що письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та, зокрема,займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди згідно з вимогами ст. 135-3 КЗпП України визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Згідно ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Таким чином, судом першої інстанції вірно визначено характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що їх регулюють.

Суд першої інстанції встановив, з чим також погоджується колегія суддів апеляційного суду, що відповідач ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з позивачем ТОВ «Експресс-Транс» та зобов`язався виконувати роботу в межах посадових обов`язків водія автотранспортних засобів, що визначені в трудовому договорі та/або відповідній посадовій інструкції, наказах підприємства з підпорядкуванням внутрішнім розпорядчим документам. Підприємство зобов`язалось виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати матеріальні та організаційні умови праці, необхідні для виконання посадових обов`язків працівником. Згідно з укладеним між сторонами договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність ОСОБА_1 взяв на себе відповідальність за збереження довірених йому матеріальних цінностей, зокрема, зобов`язався: обережно поводитися з довіреними йому для перевезення цінностями і вживати заходів щодо запобігання шкоди, оберігати рухомий склад підприємства, який був наданий для виконання перевезень; своєчасно повідомляти адміністрацію підприємства про всі обставини, що загрожують безпеці зберігання довірених йому матеріальних цінностей; своєчасно проводити контроль технічного стану рухомого складу до початку перевезень.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність було укладено відповідно до ст. 135-1 КЗпП України в зв`язку з виконанням відповідачем ОСОБА_1 роботи, безпосередньо пов`язаної з отриманням, перевезенням і видачею товарно-матеріальних цінностей, що відповідає вимогампостанови Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24. Форма договору між сторонами також повністю відповідає вимогам Типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, а тому посилання позивача в позові на те, що відповідно вказаного договору відповідач зобов`язався «за весь період роботи на підприємстві компенсувати майнову шкоду, яка буде завдана його умисними діями чи бездіяльністю чи діями по необережності» не відповідає дійсності.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно протоколу за результатами придорожньої перевірки суб`єкта, який здійснює автомобільне перевезення ТОВ «Експрес-Транс» від 18 квітня 2021 року, складеного в місці зупинки Любича Крулевська, НД 17, в ході перевірки були виявлені такі порушення: 1) здійснення міжнародного автомобільного перевезення вантажу без наявності на борту транспортного засобу необхідного дозволу порушення п. 1 ст. 28 Закону про автомобільний транспорт від 06 вересня 2001 року; 2) відсутність у водія дозволу, тобто документа, вказаного в п.п. 3а п.1 ст. 87 Закону про автомобільний транспорт.

Начальником Люблянської митно-податкової служби у м. Бяла Поляска було винесено постанову від 28 липня 2021 року про порушення адміністративного провадження щодо допуску до здійснення автомобільного перевезення автопоїздом з реєстраційними номерами НОМЕР_1 / НОМЕР_2 без необхідного дозволу на виконання міжнародних автомобільних перевезень вантажів територією Республіка Польща.

В постанові зазначено, що згідно з п. 3.3.1 Додатку 3 до Закону про автомобільний транспорт, розмір штрафу за здійснення міжнародного автомобільного перевезення без наявності на борту транспортного засобу необхідного дозволу, про який іде мова у ст. 87 Закону, становить 12000 злотих.

Згідно з п. 1.1.12 Додатку 3 до Закону про автомобільний транспорт, у разі відсутності у водія документів, вказаних у ст. 87 Закону про автомобільний транспорт, розмір штрафу становить 500 злотих за кожен документ. У зв`язку з виявленим порушенням, згідно з п. 3 ст. 94 Закону про автомобільний транспорт було стягнуто заставу у розмірі 12000 злотих, що відповідає розмірові передбаченого штрафу. Заставу було сплачено шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок податкової інспекції у м. Новий Тарг.

При цьому в протоколі та постанові зазначається, що водій ОСОБА_1 пред`явив на вимогу митника дозвіл № 7573943 на здійснення міжнародного автомобільного перевезення вантажу територією Республіки Польща, однак у зв`язку з виявленням у частині Б дозволу неправильних даних щодо кількості товарів, які перевозяться, перевезення було визнане таким, що здійснюється без дозволу.

Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що збитки, які просить стягнути позивач, завдані підприємству внаслідок сплати адміністративного штрафу та жодним чином не пов`язані з матеріальною відповідальністю за незбереження довірених відповідачу матеріальних цінностей при перевезенні вантажу, а тому до даних правовідносин не можна застосовувати положення ст. 135-1 КЗпП України та договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Стаття 130 КЗпП України передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов?язків. Така шкода має бути заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Таким чином, обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві.

Позивач вказував на те, що відповідач через власну халатність та безвідповідальність допустив помилки при заповненні документів, які дають можливість виконувати міжнародні перевезення, внаслідок чого перевезення було визнане таким, що здійснюється без дозволу, а відповідача оштрафовано на суму 12000 злотих.

Однак, позивач не надав суду належних і допустимих доказів того, що до посадових обов`язків відповідача ОСОБА_1 входило заповнення документів на перевезення вантажів та шкода була заподіяна, внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків чи інших винних протиправних дій (бездіяльності) відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що сам факт перерахування позивачем коштів відповідачу для сплати штрафів в адміністративному провадженні не може бути підставою для стягнення цих сум з працівника.

Доводи апеляційної скарги, колегією суддів апеляційного суду оцінюються критично,оскільки є безпідставними та необґрунтованими, і не містять жодних доказів та посилань щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду позовної заяви, неправильного застосування норм матеріального права, оскільки такі скаржником не наведені у скарзі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного рішення суду першої інстанції, яким в задоволення позовних вимог ТОВ «Експресс-Транс» - відмовлено повністю.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним, тому не підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з дотриманням норм процесуального законодавства, правильним застосовуванням норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід віднести за рахунок скаржника, оскільки з інших учасників судового процесу судові витрати не стягуються, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено та рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України,апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністю«Експресс-Транс залишити без задоволення.

Заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 червня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експресс-Транс до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством.

Повний текст постанови складений 22.08. 2022 року.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді Б.Б. Вініченко

О.М. Новіков