Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 296/314/19

провадження № 61-16735 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвокат Нестерук Світлана Сергіївна,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - відділ примусового виконання рішень управління забезпечень примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерук Світлани Сергіївни, на рішення Корольовського районного суду м. Житомира

у складі судді Маслак В. П. від 25 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С.,

Шевчук А. М. від 17 серпня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було у подальшому уточнено із заміною належного відповідача, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - відділ примусового виконання рішень управління забезпечень примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про зняття арешту та заборон відчуження майна.

В обґрунтування позову зазначав про те, що 31 травня 2007 року між

ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір

№ 014/4708/73/110849, відповідно до якого останній надано кредит

у розмірі 23 590 дол. США, строком на 84 місяці зі сплатою 12 процентів річних.На забезпечення належного виконання кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_3 01 червня 2007 року укладено договір застави автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 . 10 липня 2014 року відомості про обтяження цього автомобіля було внесено до Державного реєстру обтяжень

за № 14443425.

Позивач указував, що на підставі договору відступлення права вимоги

від 13 листопада 2018 року відбулася заміна кредитора за вказаним кредитним договором з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ПАТ «ОКСІ Банк».

13 листопада 2018 року ПАТ «ОКСІ Банк» здійснило відчуження цього права на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп», що підтверджується договором про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором, а ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» цього самого дня уклало з ним договори відступлення права вимоги за даним кредитним договором та договором застави. Тому йому належать права заставодержателя, які ним реалізовані не можуть бути, так як, набувши право вимоги до ОСОБА_3

за кредитним договором, а також права першочергового заставодержателя вказаного рухомого майна, він вправі вирішити питання про звернення стягнення на переданий у заставу автомобіль, а ОСОБА_3 не бажала

у добровільному порядку погашати заборгованість за кредитним договором. Однак, з інформації, яка міститься у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, йому стало відомо про те, що Корольовським ВДВС Житомирського міського управління юстиції 04 червня 2014 року та 10 червня 2014 року

у виконавчому провадженні № 24073936 винесено постанови про арешт майна боржника, відповідно до яких накладено арешт на спірний автомобіль

та заборону на його відчуження з метою виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошових сум.

Указував, що наявність арешту, накладених постановами державного виконавця, порушує його право на звернення стягнення на заставне майно.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зняти арешт та заборону на відчуження автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 , які накладено згідно з постановами Корольовського ВДВС Житомирського міського управління юстиції від 04 червня 2014 року та від 10 червня 2014 року у виконавчому провадженні № 24073936.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня

2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Знято арешт та заборону відчуження рухомого майна - автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 , які накладені згідно з постановою Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції від 04 червня 2014 року

у виконавчому провадженні № 24073936, реєстраційний номер обтяження 14403703.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 , як заставодержатель, має переважне право перед іншими особами (кредиторами) про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 , так як ОСОБА_3 належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувалися, наявність арешту предмета застави порушує права позивача на виконання кредитного зобов'язання за рахунок застави.

Суд вказав, що позовні вимоги в частині зняття арешту та заборони відчуження рухомого майна автомобіля марки MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , реєстраційний номер обтяження

14403697 від 13 червня 2014 року, є безпідставними, так як в матеріалах справи відсутні докази про те, що вказаний легковий автомобіль щодо якого накладено арешт та заборонено відчужувати, є тим самим транспортним засобом, який передано в заставу на підставі договору застави від 01 червня 2007 року. Позивач не надав доказів зміни реєстраційних даних на автомобіль.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерук С. С., залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2021 року

у частині задоволення позову про зняття арешту та зборони відчуження рухомого майна скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову

ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надав доказів наявності обставин, які надають можливість встановити пріоритет обтяження вказаного майна (автомобіля) на підставі статті 15 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», тому у спірних правовідносинах слід виходити із пріоритету обтяження, який визначається на підставі черговості реєстрації обтяжень. Суд вказав, що долучений до матеріалів справи витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна містить інформацію про те, що обтяження зазначеного автомобіля накладено згідно з постановами головного державного виконавця Корольовського ВДВС

від 04 червня 2014 року та 10 червня 2014 року, які були зареєстровані

13 червня 2014 року. А обтяження, накладене згідно з договором застави від 01 червня 2007 року, зареєстроване лише 10 липня 2014 року. Тому публічні обтяження, накладені згідно з постановам державного виконавця, мають вищий пріоритет за приватне обтяження, яке було зареєстроване пізніше.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року до Верховного Суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Нестерук С. С., подано касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову й постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерук С. С., про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено, поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 296/314/19-ц із Корольовського районного суду м. Житомира. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 199/8324/19, провадження

№ 14-212 цс 21.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року поновлено касаційне провадження у цій справі, так як усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерук С. С., мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій зробив помилковий висновок при вирішенні вимоги про зняття арешту із заставного майна, неправильно застосував частину четверту статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», статті 14, 15, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», статті 1, 4 Закону України «Про заставу», відповідні норми ЦК України, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 21 березня 2018 року у справі

№523/12153/15-ц; від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17;

від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18; від 10 липня 2019 року

у справі №592/3671/16-ц.

Вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилково висновку, що публічні обтяження, накладені згідно з постановами державного виконавця, мають вищий пріоритет за приватне обтяження, яке було зареєстроване пізніше, так як ОСОБА_2 не є застоводержателем спірного рухомого майна, тому з метою реалізації його права задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави як заставодержателя з правом вищого пріоритету публічного обтяження і таке право підлягає захисту в тому числі шляхом зняття арешту з предмету застави, накладеного на забезпечення виконання вимог інших кредиторів, які не є заставодержателями.

Крім того, зазначає, що справа має виняткове значення для нього, оскільки після винесення судового рішення апеляційним судом державний виконавець вилучив автомобіль, який перебуває в заставі у нього, з метою його примусової реалізації в межах виконавчого провадження для задоволення вимог стягувача, ОСОБА_2 , який не є заставодержателем цього майна.

Також, вказує, що суд першої інстанції помилково вважав, що легковий автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_3 , шасі № НОМЕР_4 , щодо якого накладено арешт та заборонено відчужувати на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 24073936, 10 червня 2014 року, є іншим транспортним засобом, а не тим, який передано в заставу на підставі договору застави від 01 червня 2007 року, оскільки суд не звернув уваги,

що транспортний засіб ідентифікується за номером шасі, тобто ідентифікаційним номером складовихчастин, а не за номером державної реєстрації, який може змінюватися за заявою власника транспортного засобу. При цьому вказує, що відомості з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 57754543 від 06 грудня 2018 року свідчать,

що об`єктом обтяження на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 24073936, 10 червня 2014 року є автомобіль легковий, номер об`єкта: JМ2ВК12Z581596103 (запис 1) та, у свою чергу, застава на автомобіль легковий, номер об`єкта: JМ2ВК12Z581596103, обтяжувач - ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення прав за договором застави, 2927,13 листопада 2018 року (запис 3).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив з додатками ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а постанова Житомирського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року є законною і обґрунтованою, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми права, відповідно до встановлених фактичних обставин справи з наданням належної правової оцінки доказам, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

У грудні 2021 року та у серпні 2022 року надійшли додаткові пояснення до відзиву від ОСОБА_2 , в яких підтримано доводи відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2022 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про передачу справи на розгляду Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду складі Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 640/7964/19 (пункт 36).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 червня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_3 укладено договір застави, відповідно до якого ОСОБА_3 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором від 31 травня 2007 року № 014/4708/73/110849, передала в іпотеку банку автомобіль MAZDA 3,

2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі

№ НОМЕР_2 . Вказане обтяження було зареєстроване 10 липня

2014 року (а. с. 6, 7-9, т. 1).

Постановою головного державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського міського управління юстиції Файдова О. М. від 04 червня

2014 року при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого Корольовським районним судом м. Житомира від 22 грудня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1 500 749 грн авансу,

1 700 грн судового збору та 120 грн витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_5 , у межах суми звернення стягнення 1613839 грн (а. с. 62, 74, т. 1).

Крім того, головним державним виконавцем Корольовського ВДВС Житомирського міського управління юстиції Файдовим О. М. 10 червня

2014 року винесено постанову про накладення арешту на автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , шасі

№ НОМЕР_2 (а. с. 63, 73, т. 1).

Вказане обтяження зареєстровано 13 червня 2014 року (а. с. 7-9, т. 1).

При винесенні вказаних постанов державний виконавець виходив з того, що відповідно до ухвали Корольовського районного суду м. Житомира

від 20 травня 2013 року частка боржника ОСОБА_4 у майні, право власності на яке набуте ним разом з його дружино ОСОБА_5 за період шлюбу, становить 1/2 частину від всього майна, за винятком майна, отриманого в дар, в порядку спадкування та речей індивідуального користування.

Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна 13 листопада 2018 право вимоги за вказаним договором застави перейшло від первісного кредитора до ПАТ «ОКСІ Банк» на підставі договору, укладеного цього самого дня між вказаним товариством та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а. с. 8, т. 1).

У подальшому, 13 листопада 2018 року, між ПАТ «ОКСІ Банк» та

ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» також було укладено договір відступлення права вимоги за вказаним договором застави транспортного засобу (а. с. 7-9, т. 1).

Відповідно до копії договору про відступлення права вимоги за договором застави, укладеного 13 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та

ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» та витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, ОСОБА_1 набув право вимоги за договором застави, який було укладено 01 червня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та

ОСОБА_3 (а. с. 9, 10-12, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерук С. С., підлягаєчастковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Предметом позову у справі, яка розглядається Верховним Судом, є вимога заставодержателя - ОСОБА_1 про зняття арешту з майна у зв`язку із переважним правом кредитора, який не є учасником виконавчого провадження, на заставлене майно, на яке державним виконавцем накладено арешт в інтересах особи, яка не є заставодержателем.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Аналогічна норма міститься у статті 19 Закону України Про заставу».

Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» визначено, що заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до забезпечувальних обтяжень, зокрема, належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору.

Згідно з частиною 2 статті 22 цього Закону України за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Аналіз статей 546, 572, 576, 577 ЦК України, статей 1, 4 Закону України «Про заставу» дає підстави для висновку, що суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Відповідно до частин першої, шостої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; наявна письмова згода заставодержателя. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Згідно із частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Отже, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають певним нормам права.

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позов у справі, яка розглядається, посилався на те, що у разі звернення стягнення на рухоме майно, яке є предметом декількох обтяжень, переважне право на проведення процедури звернення стягнення належить обтяжувачу з вищим пріоритетом. За твердженням позивача, у цьому випадку наявний спір, який виник у зв`язку з переважним правом кредитора, який не є учасником виконавчого провадження, на заставлене майно, на яке державним виконавцем накладено арешт в інтересах особи, яка не є заставодержателем. Позивач зазначав, що єдиним способом захисту прав заставодержателя у межах виконавчого провадження, де останній не є стороною, є звернення до суду з позовом про зняття арешту з заставленого майна.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав, тобто вони мають бути відповідним чином доведені в суді.

При цьому суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним, у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання, порушується право саме заставодержателя на одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 921/5/18 у постанові від 07 листопада 2018 року.

Апеляційний суд належним чином не визначився з предметом і підставою позову, згідно з якими слід було встановити не лише обставини пріоритету обтяження, а саме те, що: (а) ОСОБА_1 є заставодержателем і кредитором у кредитному зобов`язанні; (б) має переважне право кредитора і не є учасником виконавчого провадження, в якому державним виконавцем накладено арешт; (в) для правильного вирішення спору суду слід з`ясувати також, чи не є виконаним кредитне зобов`язання, на чому наполягав ОСОБА_2 .

Крім того, апеляційному суду необхідно належним чином дослідити доводи ОСОБА_1 щодо незгоди з рішенням районного суду про те, що легковий автомобіль MAZDA 3, 2007 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_3 , шасі № НОМЕР_4 , щодо якого накладено арешт та заборонено відчужувати на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 24073936, 10 червня 2014 року, є іншим транспортним засобом, а не тим, який передано в заставу на підставі договору застави від 01 червня 2007 року, оскільки транспортний засіб ідентифікується за номером шасі, тобто ідентифікаційним номером складових частин, а не за номером державної реєстрації, який може змінюватися за заявою власника транспортного засобу. При цьому необхідно звернути увагу на те, що відомості з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 57754543 від 06 грудня 2018 року свідчать, що об`єктом обтяження на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 24073936, 10 червня 2014 року є автомобіль легковий, номер об`єкта: JМ2ВК12Z581596103 (запис 1) а застава на автомобіль легковий, номер об`єкта: JМ2ВК12Z581596103, обтяжувач - ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення прав за договором застави, 2927,13 листопада 2018 року (запис 3). Тобто номера об`єкта співпадають.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Верховний Суд уважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляду Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду складі Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 640/7964/19 (пункт 36), оскільки у справі, яка переглядається, судом не повністю встановлені фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення справи, що унеможливлює визначення подібності правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19), що є обов`язковим для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною третьою статті 403 ЦПК України.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляду Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нестерук Світлани Сергіївни, задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк