ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2022 року м. Київ № 640/15507/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся з позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області (далі- відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області щодо не розгляду заяви позивача про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- рішення від 31.05.2021 року №81 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області, яким позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визнати незаконним та скасувати;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає відмову необґрунтованою і незаконною, оскільки це рішення приймалося без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення та стосуються його справи, оскільки позивач вважає, що в нього є обґрунтовані обставини для побоювання стати жертвою переслідувань внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач подав відзив на позову заяву у якому заперечує проти позовних вимог та зазначає, що позивач звернувся до відповідача з повторною заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з новими обставинами, які, на думку позивача, виникли під час його перебування в Україні та через які його життю загрожує небезпека в разі повернення до країни громадянської належності. Зазначає, що позивачу раніше було відмовлено у визнанні його біженцем, зазначене рішення було оскаржено та залишено в силі. Водночас, вказує, що у повторній заяві відсутні посилання на нововиявлені обставини або матеріали, що підтверджують обґрунтованість побоювань щодо повернення до своєї країни походження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25 січня 2018 року звернувся із заявою щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

27 червня 2018 року Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області затверджено висновок про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17 серпня 2018 року Державною міграційною службою України прийнято рішення №297-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

04 вересня 2018 року Державною міграційною службою України скеровано позивачу повідомлення №23 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач зазначене рішення оскаржив у судовому порядку. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2020 по справі №640/7922/19, яке набрало законної сили 18.09.2020, суд у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Держаної міграційної служби України, третя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовив повністю.

09.03.2021 ОСОБА_1 звернувся із заявою щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Повідомленням від 31.05.2021 №81 позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі того, що позивачу було раніше відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не змінилися. Повідомлення прийнято на підставі наказу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області від 31.05.2021.

Вважаючи вказане рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, регламентується нормами ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, зокрема, частиною першої зазначеної статті передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, врегульована нормами Правил, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 (далі Правила №649).

Відповідно до пункту 2.1 Розділу ІІ Правил №649, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», в тому числі, перевіряє дотримання заявником передбаченого ст.5 цього Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; а також протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно пунктом 2.4 Розділу ІІ Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: - видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; -вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Нормами частини шостої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.03.2020 по справі №640/7922/19, яке набрало законної сили 18.09.2020, суд у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Держаної міграційної служби України, третя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовив повністю.

У вказаному рішенні, судом зазначено, що «побоювання, які виникли у позивача мають суто суб`єктивний характер і не підтвердженні жодними документальними даними, заявник не має речових доказів наявності погроз у його бік, як і не має інших документальних підтверджень щодо своїх слів. Позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувалася, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер. Також слід зазначити про відсутність фактів, які б підтверджували про можливість застосування до позивача смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження, або ж серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах внутрішнього збройного конфлікту».

В даному випадку суд зауважує, що відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пуктом195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Як вбачається із заяви-анкети від 09.03.2021, звертаючись повторно, позивач посилається на виникнення нових обставин, а саме на те, що він вважає себе особою, яка постраждала від торгівлі людьми. До того ж, вказує, що його життю погрожує небезпека в Народній Республіці Бангладеш у зв`язку з пандемією Covid-19.

Однак, суд зазначає, що процедура встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми регулюється ЗУ «Про протидію торгівлі людьми» та Порядком встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 р. № 417, та передбачає звернення до інших компетентних органів.

До того ж, суд дійшов до висновку, що відповідачем об`єктивно не встановлено фактів, які б свідчили про можливість позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з положеннями статті 40 Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС №2013/32/ЕU від 26.06.2013 "Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту (перероблена)" з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повторної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо після попереднього вивчення відповідних фактів заявником будуть надані нові відомості, які значно підвищують ймовірність того, що він може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається по суті. При цьому, Директива регламентує, що якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, недоцільно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. У таких випадках держави-члени повинні мати право відхилити заяву як неприйнятну для розгляду відповідно до принципу неприпустимості повторного розгляду.

На основі проведення порівняльного аналізу положень Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС "Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту" №2013/32/ЕU від 26.06.2013 та норм національного законодавства у вказаній сфері можна дійти висновку, що "повторна заява" означає подальшу заяву, подану особою, якій відмовлено у наданні захисту на підставі відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", після прийняття остаточного рішення за попередньою заявою, у зв`язку з виникненням зазначених обставин.

Поняття "нові обставини" може застосовуватись лише за умови коли заявник, у ході проведення попередньої процедури, не з власної вини був не в змозі обґрунтувати факти, зазначені в пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", включаючи процедуру оскарження відповідного рішення.

Будь-яких посилань або доказів про обґрунтованість побоювань за особисту небезпеку та переслідувань на батьківщині заявником не наведено. У зв`язку з цим, слід зазначити, що нові умови, які з`явилися у правовій дефініції "додатковий захист" можуть бути застосовані лише у випадку наявності загрози життю, безпеці чи свободі заявника, оскільки вони є похідними від вказаних обставин.

Суд не надає оцінку ордеру на арешт позивача, на якій він посилається у позовній заяві, оскільки під час подання заяви-анкети від 31.05.2021 позивачем жодним чином не вказувалось на дану обставину та не було надано відповідний документ.

Таким чином, суд вважає, що причини, на які посилається позивач як на нові обставини та зазначає такими, щоб залишитись в Україні, не пов`язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Суд вважає, що позивачем не було надано суду доказів, які б підтвердили виникнення нових обставин, що відповідали б вимогам пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

До того ж, відповідно до п. 4.3 Правил, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011, на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п. 4.4. рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС.

Таким чином, оскільки з прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує саме повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 31.05.2021 № 81, суд додатково зазначає, що позивачем обраний не вірний шлях захисту.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України,

Позовні вимоги про зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київській області розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є похідними позовними вимогами, задоволення яких залежить від задоволення основних позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні основних позовних вимог, тому правові підстави для задоволення похідних позовних вимог відсутні.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Керуючись ст. ст. 72-77,139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м.Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 37508470)

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Смолій