ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 640/4449/21

адміністративне провадження № К/9901/42219/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Калашнікової О.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданої її адвокатом Покотило Мариною Борисівною

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року (головуючий суддя - Донець В.А.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року (головуючий суддя - Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Кобаль М.І.)

у справі №640/4449/21

за позовом ОСОБА_1

до Державної митної служби України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. РУХ СПРАВИ

1. У лютому 2021 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 21 січня 2021 року № 32-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу персоналу територіальних органів Департаменту управління та розвитку персоналу Державної митної служби України;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 січня 2021 року по день винесення рішення судом першої інстанції.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначала про те, що оскаржуваний наказ містить покликання на пункт 4 частини першої статті 83, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VІІІ) без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, що суперечить принципу правової визначеності. У порушення вимог частини другої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) їй не було запропоновано іншої вакантної посади при вивільненні, не запропоновано всіх наявних вакантних посад, які може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також не враховано переважне право на залишення на роботі. Переконана, що її звільнення не пов`язано зі скороченням посади державної служби та суд зобов`язаний з`ясувати чи дійсно мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби. Також вона не була повідомлена про припинення дії контракту у передбачені його положенням строки, що є самостійною підставою для поновлення на роботі.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. У поданій касаційній скарзі представник позивача із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

5. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом в.о. голови Державної митної служби України від 05 жовтня 2020 року № 938-о призначено з 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу персоналу територіальних органів Департаменту управління та розвитку персоналу Державної митної служби України, за результатами добору, шляхом укладання 05 жовтня 2020 року контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та підтверджено спеціальне звання радник митної служби ІІ рангу.

7. 21 грудня 2020 року позивач ознайомлена з попередженням про наступне звільнення. Повідомлено, що у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності державних службовців, посада позивача відповідно до наказу Держмитслужби від 07 грудня 2020 року № 555 «Про введення в дію Структури апарату Державної митної служби України та Штатного розпису Державної митної служби України на 2020 рік» буде скорочена. Ураховуючи зазначене, відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ після сплину 30-денного терміну з моменту ознайомлення з цим попередженням може бути припинено державну службу та звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ.

8. 13 січня 2021 року позивач звернулась до голови Державної митної служби України з заявою про припинення державної служби та звільнення з займаної посади 22 січня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Державної митної служби України без скорочення чисельності та штату державних службовців.

9. 21 січня 2021 року Міністерством фінансів України погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту - начальника відділу персоналу територіальних органів Департаменту управління та розвитку персоналу Державної митної служби України за умови дотримання вимог законодавства про державну службу.

10. Наказом в.о. голови Державної митної служби України від 21 січня 2021 року № 32-о припинено державну службу та звільнено із займаної посади 22 січня 2021 року ОСОБА_1 , заступника директора департаменту - начальника відділу персоналу територіальних органів Департаменту управління та розвитку персоналу Державної митної служби України, у зв`язку зі скороченням посади державної служби. Виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

11. Вважаючи своє звільнення неправомірним позивач звернулася до суду з позовом.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з урахуванням змісту оскаржуваного наказу, припинення позивачу державної служби здійснено внаслідок зміни структури апарату Держмитслужби та штатного розпису Держмитслужби без скорочення чисельності або штату державних службовців. Внаслідок введення в дію нової структури та штатного розпису посада заступника директора департаменту - начальника відділу персоналу територіальних органів Департаменту управління та розвитку персоналу Держмитслужби відсутня в новій структурі, натомість передбачено посаду заступника начальника відділу кадрового забезпечення територіальних органів Департаменту по роботі з персоналом.

13. Судом першої інстанції було досліджено та порівняно Положення про відділ кадрового забезпечення територіальних органів Департаменту по роботі з персоналом Державної митної служби України, затверджене 18 січня 2021 року, та Положення про відділ персоналу територіальних органів Департаменту по роботі з персоналом Державної митної служби України, затверджене 07 серпня 2020 року. За результатами такого дослідження встановлено, що завдання новоствореного відділу кадрового забезпечення територіальних органів є тотожними з функціями та завданнями відділу персоналу територіальних органів. Зміна формулювань, уточнення формулювань у Положенні від 18 січня 2021 року не є свідченням зміни його завдань чи функцій.

14. Скорочення посади державної служби, вжите у статті 24 та пункті 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, має наслідком відсутність відповідної посади державної служби внаслідок організаційних заходів. У разі, якщо посада скорочується без скорочення штату чи чисельності, створюються нові посади, які, на відміну від скорочених, передбачають виконання інших завдань чи функцій або/та до таких посад встановлюються кваліфікаційні вимоги, які скорочені посади не вимагали щодо кваліфікації, досвіду, тощо. Відтак, внаслідок уведення наказом Держмитслужби від 07 грудня 2020 року №555 в дію нового штатного розпису відділ персоналу територіальних органів Департаменту по роботі з персоналом перейменовано на відділ кадрового забезпечення територіальних органів Департаменту по роботі з персоналом. Скорочення посади заступника директора департаменту - начальника відділу персоналу територіальних органів Департаменту управління та розвитку персоналу, яку обіймала позивач, не відбулось.

15. Відповідачем не надано доказів того, що переведення державних службовців апарату Держмитслужби внаслідок введення в дію нової структури відбувалось за наведеною в статті 41 Закону № 889-VІІІ процедурою, зокрема, встановлення професійної підготовки та професійних компетентностей державних службовців, які переводились, у тому числі позивача.

16. Суд першої інстанції розцінював заяву позивача від 13 січня 2021 року про звільнення як згоду на припинення державної служби у зв`язку зі скороченням посади, яку вона обіймала. Наведена обставина надала відповідачу право не застосовувати до позивача процедуру пропонування рівнозначної чи нижчої вакантної посади, встановлювати її професійну підготовку та професійні компетентності, вчиняти дії з її переведення, пропонувати вакантні посади. Подання такої заяви давало право на припинення позивачу державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ.

17. Суд також відхилив доводи про написання позивачем заяви про звільнення під тиском у зв`язку з відсутністю такого підтвердження.

18. Твердження позивача про зменшення премій було перевірено судом та встановлено, що її заробітна плата за листопад 2020 року становила майже у дев`ять разів більше за встановлений посадовий оклад. У грудні 2020 року позивачу нараховано за неповний місяць роботи 47 354,18 грн, що також значно перевищує її посадовий оклад. Крім того, не було надано доказів непогодження позивача з нарахованими преміями (заяви, скарги, тощо).

19. Суд апеляційної інстанції також перевірив доводи позивача про написання заяви про звільнення не за власним бажанням, а під тиском, та не встановив належних доказів.

20. Також безпідставними визнано посилання позивача на ту обставину, що причиною написання нею заяви про припинення державної служби та звільнення стало зневажливе ставлення з боку керівництва, фактичне відсторонення від роботи та її бажання звернути увагу керівництва на проблеми, що мали місце в кадровому департаменті. Такі доводи не підтвердилися жодними доказами і, окрім того, бажання позивача у такий спосіб проінформувати керівництво Держмитслужби про порушення не є ефективним способом захисту порушеного права.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. Представник позивача у касаційній скарзі зазначає про те, що стаття 87 Закону № 889-VІІІ в редакції Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ, який значно розширив повноваження суб`єктів призначення в частині звільнення державних службовців, поставила під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії державних службовців та має явно дискримінаційних характер. Пізніше, Законом від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ частину третю статті 87 Закону № 889-VІІІ викладено в іншій редакції, що також свідчить про дискримінаційність попередньої редакції.

22. На переконання позивача подана нею заява про звільнення не може бути підставою, з якою закон пов`язує звільнення суб`єкта призначення від виконання приписів законодавства щодо дотримання порядку звільнення державного службовця, зокрема в частині пропонування працівнику всіх наявних вакантних посад.

23. Закон № 889-VІІІ розмежовує звільнення за ініціативою державного службовця (стаття 86) та за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87). У той же час не передбачена необхідність подання працівником заяви щодо погодження зі звільненням, так само як не передбачений механізм незгоди з попередженням про наступне вивільнення.

24. Адвокат позивача звертає у касаційній скарзі увагу на те, що у випадку звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, державний орган не має права посилатися на наявність будь-яких заяв, як на підставу звільнення, адже таке звільнення здійснюється саме у зв`язку з внутрішніми змінами державного органу, зокрема, у даному випадку, у зв`язку з прийняттям нового штатного розпису.

25. Вважає, що у разі звільнення у зв`язку з поданням заяви ОСОБА_1 , про що зазначено відповідачем та судами першої та апеляційної інстанцій, таке звільнення мало бути здійснено на підставі статті 86 Закону № 889-VІІІ, а не статті 87 цього Закону.

26. На переконання скаржника, Держмитслужбою не було дотримано принципу правової визначеності, а навпаки орган державної влади, намагаючись легалізувати протиправне звільнення, одночасно зазначає про здійснення звільнення і на підставі заяви, і у зв`язку з скороченням посади.

27. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.

28. Зазначав про те, що ОСОБА_1 , укладаючи 05 жовтня 2020 року контракт, мала усвідомлювати що її призначення на посаду буде здійснюватися за процедурою добору з укладанням контракту на обмежений строк (на період дії карантину), а переведення з такої посади на іншу посаду не є можливим.

29. Заява щодо припинення державної служби та звільнення із займаної посади є добровільним волевиявленням ОСОБА_1 , яка у подальшому не була відкликана. У такій заяві позивач висловила своє бажання і просила вважати днем припинення державної служби та звільнення із займаної посади 22 січня 2021 року.

30. Окрім цього у відзиві зазначав про те, що право на доступ до публічної служби не є абсолютним, про що неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

31. Також звертав увагу суду на те, що відповідно до частини четвертої статті 87 Закону № 889-VІІІ позивачу при звільненні виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

32. У поясненнях щодо відзиву на касаційну скаргу представник позивача зазначала про те, що умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов`язкового проведення конкурсу визначені статтею 41 Закону № 889-VІІІ, що давало відповідачу таку можливість відносно позивача. Оскільки Закон має вищу юридичну силу від постанови Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року № 290, то мають застосовуватися саме його положення.

33. Станом на час звільнення позивача не існувало будь-яких підстав для невиконання прямих норм статті 87 Закону № 889-VІІІ та непропонування їй іншої вакантної посади.

34. Також знову звертає увагу, що у спірному випадку відповідач мав визначитися та прийняти одне з двох рішень - або звільнення здійснюється у зв`язку з волевиявленням державного службовця, або за ініціативою суб`єкта призначення. Одночасно двох цих підстав існувати не може.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

35. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

36. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України - у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (в редакції чинній на момент звільнення позивача) у випадку написання державними службовцем заяви про припинення державної служби після отримання ним попередження про звільнення.

37. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу звільнення позивача з займаної посади державної служби у зв`язку із скороченням посади державної служби.

38. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

39. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

40. Наказом Державної митної служби України від 07 грудня 2020 року № 555 «Про введення в дію Структури апарату Державної митної служби України та Штатного розпису Державної митної служби України на 2020 рік» введено в дію зміни до штатного розпису на 2020 рік, відповідно до якого створено Департамент по роботі з персоналом, у який входить відділ кадрового забезпечення територіальних органів, який очолює начальник відділу.

41. Таким чином, у Структурі апарату Державної митної служби України та Штатному розписі Державної митної служби України на 2020 рік була відсутня посада заступника директора департаменту - начальника відділу персоналу територіальних органів Департаменту управління та розвитку персоналу Державної митної служби України, на яку була призначена у жовтні 2020 року позивач.

42. Верховний Суд зауважує, що касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з висновком судів першої та апеляційної інстанцій в частині порівняння нового та попереднього штатного розпису Державної митної служби України, відтак Верховний Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині.

43. Пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року, передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

44. При цьому частиною третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

45. Законом № 117-ІХ були виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

46. За приписами частин другої і третьої статті 5 Закону № 889-VІІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

47. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

48. Законом № 117-ІХ статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

49. Своєю чергою ретроспективний аналіз положень Закону № 889-VІІІ, зроблений Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 листопада 2021 року у справі № 480/4055/20 та від 09 червня 2022 року у справі № 400/1781/21, дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом № 117-ІХ (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

50. Після внесених Законом № 117-ІХ змін до статті 87 Закону № 889-VІІІ підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону № 889-VІІІ містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).

51. Наступні зміни до статті 87 Закону № 889-VІІІ внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ (набрав чинності 13 лютого 2020 року) та від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ (набрав чинності 06 березня 2021 року), якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

52. Позивач був попереджений про наступне звільнення 21 грудня 2020 року, про що свідчить її підпис, а оскаржуваний наказ про звільнення датований 22 січня 2021 року. Таким чином до спірних правовідносин слід застосовувати приписи статті 87 Закону № 889-VІІІ в редакції Закону України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ.

53. Як встановлено судами, 21 грудня 2020 року позивача попереджено про те, що після сплину 30-денного терміну з моменту ознайомлення з цим попередженням з нею може бути припинено державну службу та звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ - у зв`язку з скороченням посади.

54. При цьому у попередженні не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу. Упродовж періоду часу з дня попередження про наступне звільнення до звільнення позивачу не пропонувалися вакантні посади для переведення.

55. Вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VІІІ слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

56. Аналогічна правова позиція щодо розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ, у редакції, яка діяла станом на момент початку процедури звільнення позивача у цій справі, міститься у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 09 червня 2022 року у справі № 300/891/20, яка підлягає врахуванню також і у цьому касаційному провадженні.

57. Також відповідачем було дотримано порядок погодження Міністром фінансів України звільнення з посади заступника керівника самостійного структурного підрозділу та отримано 21 січня 2021 року рішення про погодження звільнення позивача з посади.

58. Під час прийняття оскаржуваного рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідачем було враховано її заяву від 13 січня 2021 року про звільнення, в якій висловлено прохання звільнити з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ та вказано дату такого звільнення - 22 січня 2021 року.

59. Суди в оскаржуваних рішеннях правомірно розцінювали таку заяву позивача як згоду на припинення державної служби, незважаючи на те, що законодавством не передбачено подання відповідної заяви у разі ініціювання припинення державної служби суб`єктом призначення.

60. У той же час представник позивача помилково вважає, що у разі подання 13 січня 2021 року позивачем заяви про звільнення, вона мала бути звільнена відповідно до статті 86 Закону №889-VІІІ, якою визначено припинення державної служби за ініціативою державного службовця.

61. Ініціатива державного службовця на звільнення може бути висловлена шляхом подання відповідної заяви за власним бажанням або за угодою сторін, проте позивачем подано заяву з проханням звільнити у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Держмитслужби без скорочення чисельності та штату державних службовців.

62. Подання позивачем заяви з таким формулюванням звільнення не впливає на саме звільнення у спірних правовідносинах та його процедуру.

63. У той же час слід зазначити що відповідачем було дотримано процедурні питання, пов`язані зі звільненням, а саме: ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення, дотримано строк попередження, отримано згоду на звільнення, виплачено вихідну допомогу при звільненні.

64. Посилання у оскаржуваному наказі на заяву позивача, як на підставу звільнення, не свідчить про його незаконність.

65. Таким чином, можна зробити висновок про те, що доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду, проте не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи.

66. Доводи позивача про написання заяви про звільнення під тиском, у тому числі зменшення премії, у зв`язку зі зневажливим ставленням з боку керівництва, фактичним відстороненням від роботи, були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій та не знайшли свого підтвердження. Доводи щодо бажання у такий спосіб проінформувати керівництво Держмитслужби про порушення та привернути увагу до проблем, що мали місце в кадровому департаменті, визнані судом апеляційної інстанції неефективним способом захисту порушеного, на думку позивача, права.

67. Представник позивача у обґрунтування касаційної скарги посилається на правовий висновок, сформований Верховним Судом у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №813/1229/17, щодо права державного службовця з власної ініціативи припинити державну службу, яке не може бути поставлено у залежність від волі суб`єкта призначення. Єдиною умовою для припинення державної служби з власної ініціативи є необхідність повідомлення суб`єкта призначення про відповідний намір за 14 календарних днів.

68. Проте такі висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, з огляду на те, що у справі № 813/1229/17 заяви позивача про припинення державної служби не були прийняті до уваги, на відміну від спірних правовідносин у справі № 640/4449/21.

69. Також є помилковим посилання представника позивача на сформовану Верховним Судом правову позицію у справі № 490/372/21, з огляду на те, що такий спір було врегульовано нормами КЗпП України, а не Закону № 889-VІІІ.

70. У той же час суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що така обставина як звернення позивача з такою заявою про звільнення надавала відповідачу право не застосовувати до неї процедуру пропонування рівнозначної або нижчої вакантної посади, встановлювати її професійну підготовку та професійні компетентності, вчиняти дії з її переведення, пропонувати вакантні посади, з огляду на вказане раніше правове обґрунтування звільнення з посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та практику Верховного Суду з цього приводу.

71. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних рішень відсутні.

72. Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

73. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

74. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданої її адвокатом Покотило Мариною Борисівною, залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі №640/4449/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.В. Калашнікова

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду