Номер провадження 2/754/2506/22

Справа №754/9335/20

РІШЕННЯ

Іменем України

11 серпня 2022 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Якименко А.І.

за участю представника відповідача - адвоката Брушка С.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про відшкодування витрат добросовісного набувача при витребуванні майна із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом про відшкодування витрат добросовісного набувача при витребуванні майна із чужого незаконного володіння.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 17.09.2020 відкрито провадження по справі.

Позивачка обґрунтовує позовні вимоги тим, що 31.10.2013 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавець ОСОБА_4 передає у власність покупцю ОСОБА_5 належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а покупець приймає у власність зазначену вище квартиру і сплачує за неї грошову суму за ціною та на умовах, встановлених у договорі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Футуймою В.Б., зареєстровано в реєстрі №1217. ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_5 . ОСОБА_2 є рідно донькою ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження. 28.11.2015 ОСОБА_1 подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв батько дитини ОСОБА_6 , договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЛубніноюТ.І., зареєстровано в реєстрі за № 1613. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2017, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 21.06.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №914. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.12.2019 витребувано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . Однак позивач зазначає, що квартира була придбана в непридатному для проживання стані, в квартирі було здійснено демонтаж покриття стін та стелі житлових приміщень квартири (житлової кімнати, коридору, кухні, санвузла), демонтаж підлоги у всіх приміщенням, крім кухні та коридору, демонтовано сантехнічне обладнання, електророзетки, частину електропроводки всіх приміщеннях, крім коридору). Після проведення ремонту вартість квартири збільшилась майже в тричі та становить 990000,00грн, що підтверджується висновком оцінювача. Отже квартира АДРЕСА_1 була придбана в непридатному для проживання стані і за рахунок позивача та її родини приведена у придатний для проживання стан, що суттєво збільшило її вартість з 234300,00грн до 990000,00грн. Таким чином, відповідно до ч. 4 ст. 390 ЦК України ОСОБА_3 повинен повернути дочці позивача, як добросовісному набувачу квартири суму, на яку збільшилась вартість квартири 755700,00грн, що становить різницю між вартістю квартири після ремонту/поліпшення та вартості квартири на момент придбання. У зв`язку з викладеним позивач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на користь малолітньої ОСОБА_2 кошти в розмірі 755700,00грн відшкодування витрат добросовісного набувача при витребуванні майна із чужого незаконного володіння відповідно до ч. 4 ст. 309 ЦК України та вартість експертизи щодо оцінки нерухомого майна в розмірі 2000грн.

03.11.2021 до суду надійшов відзив від представника відповідача - адвоката Брушка Сергія Миколайовича відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 . 21.06.2013 вказана квартира вибула з володіння ОСОБА_3 проти його волі шляхом оформлення договору дарування, який відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2017, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17.05.2017, постанови Верховного суду від 10.01.2019 визнано недійсним. Відповідно до умов визнаного недійсним договору дарування квартири від 21.06.2013 ОСОБА_3 не отримав жодної копійки від ОСОБА_4 , а квартира на той час була оцінена у суму 263971,87грн. При цьому ОСОБА_4 дізнавшись про те, що його дії по незаконному відчуженню квартири на себе стали відомі родичам хворого ОСОБА_3 продав квартиру ОСОБА_5. за 234300,00грн. Тобто ОСОБА_4 більше 4 місяців користувався вказаною квартирою з того моменту коли став її власником і до моменту відчуження. В своїй позовній заяві позивач вказує, що квартира була придбана нею в непридатному для проживання стані. Вказані твердження є неправдивими, оскільки в п. 1.6 договору купівлі-продажу від 31.10.2013 вказано, що покупець стверджує, що квартира ним оглянута, недоліків та дефектів, які б перешкоджали її використанню за цільовим призначенням на момент огляду виявлено не було. Претензій до продавця щодо якісних та технічних характеристик квартири у нього немає і що він приймає квартиру у технічному стані, придатному для використання за цільовим призначенням. Крім цього позивач у позовній заяві зазначає, що після придбання квартири з листопада 2013 року до кінця 2014 року позивач разом з чоловіком робила ремонт в квартирі і через це вартість квартири збільшилась з 234300,00грн до 990000,00грн. Однак ці твердження позивача спростовуються договором дарування від 28.11.2015, п. 4 вказаного договору зазначено, що ринкова вартість квартири складає 504188,00грн. Тобто це вартість зазначена самим позивачем у договорі дарування станом на 28.11.2015. Також, долучений позивачем висновок про вартість об`єкта оцінки зроблений ФОП ОСОБА_9 не є в розумінні положення ЦПК України та Закону України «Про судову експертизу» висновком експерта та не може бути доказом у вказаній судовій справі. У зв`язку з викладеним представник відповідача - адвокат Брушка Сергій Миколайович просить суд відмовити в задоволення позовних вимог.

30.11.2021 до суду надійшла відповідь на відзив від позивача ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 відповідно до якої зазначила, що вартість квартири збільшилася після першого ремонту до 990000,00грн. Отже станом на момент дарування спірної квартири дитини її вартість становила суму яка вказана в договорі дарування. І вказана у висновку експерта сума 990000,00грн, свідчить про те, на скільки збільшилася вартість квартири не на момент дарування квартири у 2015 році, а на момент пред`явлення позову у 2020 році. На момент проведення експертизи 12.02.2019 статус експерта ОСОБА_9 було підтверджено сертифікатом ФДМУ №22/19 від 10.01.2019, свідоцтвом про державну реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів №4155 від 28.11.2005 кваліфікаційним свідоцтвом оцінювача МФ №1272 від 19.06.2004 та посвідченням про підвищення кваліфікації МФ №10610-ПК від 01.03.2018. У зв`язку з викладеним позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивачка ОСОБА_1 19.10.2021 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві

Представник відповідача - адвокат Брушко С.М. 19.10.2021 в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, 21.07.2022 до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та представника відповідача, просили суд відмовити в повному обсязі, посилаючись на докази та обставини які викладені у відзиві.

Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації в судові засідання не з`явився, про день, час та місце судових засідань повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про отримання судових повісток.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

21.06.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник К.В. та зареєстровано в реєстрі з № 914

31.10.2013 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавець ОСОБА_4 передає у власність покупцю ОСОБА_5 належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а покупець приймає у власність зазначену вище квартиру і сплачує за неї грошову суму за ціною та на умовах, встановлених у договорі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Футуймою В.Б., зареєстровано в реєстрі № 1217.

31.01.2015 ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_2 , донька ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмельницькому реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області, актовий запис № 1209.

28.11.2015 ОСОБА_1 подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв батько дитини ОСОБА_6 , договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЛубніноюТ.І., зареєстровано в реєстрі за № 1613.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2017, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 21.06.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі за № 914.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.05.2017, апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2017 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 10.01.2019, касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2017 та Ухвала Апеляційного суду міста Києва від 17.05.2017 залишені без змін.

Вищезазначеними рішеннями було встановлено, що на момент укладання оспорюваного договору від 21.06.2013 ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що і стало підставою для визнання договору дарування квартири від 21.06.2013 недійсним.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.12.2019, витребувано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .

Постановою Київського апеляційного суду від 10.06.2020, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12.12.2019 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 10.09.2021, касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12.12.2019 та Постанову Київського апеляційного суду від 10.06.2020 залишено без змін.

Суд зазначає, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, (статті 3 ЦПК України), тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Тлумачення частини третьої статті 390 ЦК України дає підстави дійти висновку, що витрати, про які вказується у цій частині по-перше, стосуються утримання або збереження майна; по-друге, вони мають бути необхідними, а не зайвими або навіть корисними; по-третє, мають бути здійсненими добросовісним або недобросовісним набувачем (володільцем).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2018 року у справі № 910/15521/17 зроблено висновок, що «під поняттям «необхідні витрати» розуміються тільки ті витрати, які необхідні для забезпечення нормального стану та зберігання майна з урахуванням його зношеності. Отже, інші витрати, тобто не «необхідні», відшкодуванню не підлягають».

Застосування положень частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №444/1725/16-ц, провадження № 61-31110св18.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах своєї доньки ОСОБА_2 обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що її донька, як добросовісний набувач квартири має право на повернення коштів від ОСОБА_3 , в рахунок відшкодування витрат добросовісного набувача витребуванні із чужого неказенного володіння відповідно до ч. 4 ст. 390 ЦК України.

Однак як зазначає позивач, ремонтні роботи проводилися в 2014-2015 роках для поліпшення майна, а ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , що унеможливлює суд встановити беззаперечно, що саме добросовісним набувачем відбувалися будь-яке поліпшення майна.

До того ж, згідно із договору купівлі-продажу квартири від 31.10.213, до п.1.6 зазначено, що покупець, саме ОСОБА_1 стверджує, що квартира нею оглянута. Недоліків та дефектів, які б перешкоджали її використанню за цільовим призначенням на момент огляду виявлено не було. Претензій до продавця щодо якісних та технічних характеристик квартири у неї немає і що вона приймає квартиру у технічному стані, придатному для використання за цільовим призначенням.

Відповідно до договору дарування квартири від 28.11.2015 (хоча й скасованого) до п.8 зазначено, що дарувальник, саме ОСОБА_1 гарантує, що нею не здійснювались будь-які самочинні переобладнання, перепланування та реконструкції у зазначеній квартирі,що квартира знаходиться у стані придатному для її використання за цільовим призначенням, і стан предмету цього договору відповідає технічним характеристикам та відомостям, зазначеним в п.3 цього договору; що їй не відомо про будь-які недоліки або особливі властивості предмета дарування, які могли б бути небезпечними для життя, здоров`я та майна обдарованої (саме ОСОБА_2 ) або інших осіб.

Отже суд звертає увагу на той факт, що позивача ОСОБА_1 не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме вона фактично понесла витрати на поліпшення майна, яке пов`язано з ремонтними роботами квартири, не надано жодного доказу, що могли б підтвердити, що саме позивачка здійснила будь-які покращення квартири та такі покращення потребувались або були необхідними, а не зайвими або навіть корисними.

На підтвердження вимог про відшкодування витрат на поліпшення майна, яке пов`язано з ремонтними роботами квартири, позивачем ОСОБА_1 надано, звіт про № 993-02/19 від 12.02.2019 про незалежну оцінку однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , виконаний суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 визначено, що ринкова вартість об`єкту оцінки на дату оцінки складає 990000,00грн.

Однак вищезазначений доказ, суд не може взяти до уваги, оскільки відсутні відомості про ринкову вартість квартири до та після ремонту, не встановлено, який обсяг невід`ємних ремонтних робіт був проведений, які матеріали були використані та у якій пропорції відбулося збільшення вартості майна внаслідок таких поліпшень, а відтак вказаний документ не відповідає критерію належності доказів.

Також, позивач просить суд стягнути кошти з відповідача ОСОБА_3 , обґрунтовуючи тим, що з 15.12.2019 дієздатність ОСОБА_3 поновлено автоматично, строк не продовжено.

Однак, як убачається з матеріалів справи, зокрема, з рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15.01.2015, ОСОБА_3 визнано недієздатним. Строк дії рішення про визнання недієздатним не вказано. Зазначене рішення набрало законної сили, не скасовано та не змінено. Крім того суд зауважує, що зміни щодо продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною до закінчення строку його дії в порядку, встановленому статтею 299 ЦПК України, розпочали діяти з 15.12.2017 (ст. 300 ЦПК України), а тому не розповсюджуються на рішення суду яке ухвалювалося та набрало законної сили до 15.12.2017.

Згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Враховуючи викладе вище, суд приходить до висновку, оскільки підставою для відшкодування витрат добросовісному набувачу відповідно до ч. 4 ст. 390 ЦК України є сукупність обставин, які позивачем доведено не було, позов не підлягає задоволенню.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 76-79 та 81 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 звільнене від сплати судового збору.

Отже, відповідно до ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

КеруючисьКонституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, статями 11, 16, 1216, 1217, 1224, 1261-1264, 1258, 1259, 1268 ЦК України, статями 7, 10, 76-81, 133, 141, 263-268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про відшкодування витрат добросовісного набувача при витребуванні майна із чужого незаконного володіння - відмовити повністю.

Судові витрати компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживанняза адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , інші відомості відсутні в матеріалах справи відсутні.

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, місцезнаходження за адресою: м. Київ, проспект Маяковського, 21-Г.

Повний текст рішення складено та підписано 11.08.2022.

Суддя В.В. Бабко