ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2022 року м.Суми

Справа №577/3878/21

Номер провадження 22-ц/816/659/22

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа Виконавчий комітет Конотопської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 26 квітня 2022 року, ухвалене в складі судді Кравченка В.О. в місті Конотоп,

встановив:

У серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Конотопського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 з нею, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати, що складаються із судового збору 908 грн. та правової допомоги 4000 грн.

Свій позов обґрунтовувала тим, що тривалий час проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Після того, як сторони розлучилися, вони не можуть дійти спільної згоди про те, з ким має проживати їхня малолітня дитина.

Позивач зазначає, що відповідач з цього приводу постійно влаштовує сварки, розповсюджує плітки про начебто її непристойний спосіб життя, а забираючи сина до себе настроює його проти неї. В свою чергу, така його поведінка негативно впливає на виховання і психічний стан малолітньої дитини, що стало підставою звернення до суду з цим позовом, оскільки її звернення з цього питання до органу опіки та піклування результату не дали.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 зауважує, що відповідач зовсім не цікавиться сином, дитина наразі зареєстрована та проживає з нею.

06 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому просив:зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати зустрічам та спілкуванню відповідача з малолітньою дитиною ОСОБА_3 ;

- визначити спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 шляхом: а) безперервного проведення часу з дитиною (спілкування та виховання дитини) в період літа (з 1 червня по 31 серпня) протягом п`яти календарних днів підряд кожного літнього місяця, в період зимових канікул протягом п`яти календарних днів; відвідування дитиною місця проживання батька здійснюється з ночівлею по місцю проживання батька чи його перебування на відпочинку на території України разом з дитиною;

б) безперервного проведення часу з дитиною (спілкування та виховання дитини) з 17 год 00 хв. п`ятниці до 20 год. 00 хв. неділі один раз кожного календарного місяця (виключаючи літні місяці та час зимових канікул), з ночівлею по місцю проживання батька чи його перебування на відпочинку на території України разом з дитиною;

в) зустрічей з сином: кожного понеділка та п`ятниці з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. і суботи з 10 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.

Зустрічі з дитиною та відвідування дитиною місця проживання батька, проводяться ОСОБА_2 за попереднім повідомленням матері дитини ОСОБА_1 засобами стільникового зв`язку (номер засобу зв`язку НОМЕР_1 ) СМС-повідомленням, повідомленням за допомогою мобільного додатку «Viber» або «Whats App», не пізніше ніж за три календарних дні до дати проведення зустрічі з дитиною.

Мотивуючи задоволення його зустрічних позовних вимог, зазначав, що ОСОБА_1 перешкоджає йому в зустрічах та спілкуванні з сином, графік яких був погоджений начальником служби у справах дітей ОСОБА_5 . З цього приводу йому навіть довелося звернутися із відповідною заявою до поліції.

У свою чергу заявлений ОСОБА_6 позов вважає безпідставним, оскільки дитина і так проживає з матір`ю, а він ніколи не перешкоджав цьому і ніколи не оспорював цих обставин. Так як відсутній предмет спору, просив на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України закрити провадження у справі у частині заявленого позивачем позову .

Конотопський міськрайонний суд 26 квітня 2022 року ухвалив рішенням, яким позов ОСОБА_1 задовольнив і визначив місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати, а саме: 454,00 грн. судового збору та 4000,00 грн. - правової допомоги.

Зустрічний позов ОСОБА_2 суд першої інстанції задовольнив частково:зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати зустрічам та спілкуванню батька ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3 . Визначив спосіб його участі у вихованні та безперешкодному спілкуванні із сином:

- кожного понеділка та п`ятниці з 17.00 до 20.00 години та щосуботи з 10.00 до 20.00 години;

- кожної третьої п`ятниці місяця з 17.00 до 19.00 години суботи з обов`язковим інформуванням матері дитини в суботу до 10.00 години про стан здоров`я хлопчика.

Зобов`язав зустрічі проводити без присутності матері ОСОБА_1 , але за попереднім повідомленням останньої у будь-який спосіб не пізніше ніж за три календарних дні до дати проведення зустрічі з дитиною.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 оскаржив його до суду апеляційної інстанції. Просив рішення Конотопського міськрайонного суду змінити, оскільки на його думку воно є частково необгрнутованим у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, оскільки судом неправильно оцінені докази, на підставі яких визначені правовідносини між сторонами. Тому просив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України закрити провадження у справі в частині заявленого ОСОБА_1 позову, а його зустрічні позовні вимоги щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні сина задовольнити повністю.

Крім того, апелянт зазначає, що розмір судових витрат, що були стягнуті з нього на користь позивача, необґрунтований та завищений іншою стороною. Натомість суд обійшов питання стягнення з ОСОБА_1 вартість судових витрат ОСОБА_2 , що полягали у сплаті судового збору за подання ним зустрічної позовної заяви, хоча він заявляв відповідні вимоги, а суд часткового задовольнив його зустрічний позов.

Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки в апеляційній скарзі не наведені обґрунтування порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зауважує, що спір щодо місця проживання дитини між сторонами наявний, що підтверджується показами свідками, а судом визначений такий спосіб участь батька у вихованні сина, який був запропонований органом опіки та піклування, оскільки він найкраще відповідає інтересам дитини.

Від виконавчого комітету Конотопської міської ради надійшла заява, в якій третя особа заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Вважаючи рішення Конотопського міськрайонного суду від 26 квітня 2022 року повним, вмотивованим та обґрунтованим, просить відмовити у задоволенні апеляційних вимог ОСОБА_2 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В судовому засіданні відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу, просили рішення змінити і закрити провадження за позовом ОСОБА_1 , пояснив, що відповідач має мінливий графік роботи і тому не може наперед знати своє повернення додому.

Позивач та представник третьої особи до суду не прибули, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Представник органу опіки та піклування у листі до суду просив розгляд провести без їх участі. Клопотання позивача про відкладення судового рішення відхилено, бо явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, у позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 під час спільного проживання без реєстрації шлюбу народився син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно проживає і зареєстрований за місцем мешкання матері ОСОБА_1 (а.с. 4, 5, 6). Дані обставини встановлені судом першої інстанції й не спростовується сторонами.

Згідно довідки ОСОБА_7 навчається в 1-А класі Конотопської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №12. За роки навчання батько ОСОБА_2 у школі не з`являвся, навчанням та вихованням сина не цікавився (а.с.7).

Мати дитини ОСОБА_1 офіційно працює і за місцем роботи характеризується виключно з позитивної сторони, приділяє увагу розвитку дитини (а.с. 8, 9, 73).

Із відповідей Конотопського РВП ГУНП в Сумській області судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2019 році зверталася до поліції за фактом протиправних дій з боку колишнього чоловіка ОСОБА_2 (а.с.10), а останній, у 2021 році, - з приводу того, що колишня дружина не дає спілкуватися з дитиною (а.с.52).

Намагання сторін добровільно вирішити спосіб та час спілкування батька з дитиною підтверджується заявою ОСОБА_1 , погодженою з ОСОБА_2 , до начальника служби у справах дітей щодо встановлення відповідного графіку (а.с.31). Проте позитивних результатів це не принесло про що свідчать заяви ОСОБА_1 на ім`я начальника служби у справах дітей ОСОБА_5 , у яких вказано, що ОСОБА_2 в присутності дитини ображає матір нецензурною лайкою підриваючи авторитет останньої (а.с.69-71, 108, 110, 121, 122).

Разом з тим, ОСОБА_2 представлені докази дбайливого ставлення до виконання батьківських обов`язків, зокрема відсутність заборгованості по аліментах (а.с.32-33), а також відвідування разом з дитиною певних курсів та гуртків (а.с. 34-36), намагання частіше бачитись із сином.

Слід також зауважити, що неприязні відносини між батьками негативно відображаються на психічному стані їхньої малолітньої дитини про що зазначено у висновку дитячого психолога наданого після співбесіди з дитиною (а.с.54-56).

Окрім того, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , періодично страждає на алергічний дерматит і потребує гіпоалергенної дієти та побуту, що безумовно повинно враховуватися при вирішенні спору (а.с.72, 120).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та частково задовольнивши зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції зазначив, що, приймаючи рішення, врахував висновок органу опіки та піклування, яким було рекомендовано визначити місце проживання дитини з матір`ю та визначено спосіб участі батька в процесі виховання сина, оскільки це найкраще відповідатиме інтересам самої дитини. При цьому, компетентним органом були обстежені умови проживання ОСОБА_3 , його батьків, визначено участь кожної зі сторін у вихованні дитини. Крім того, малолітній син сторін за попередньою домовленістю між ними проживав з матір`ю, а сам батько не перешкоджає цьому та не оспорює цих обставин. Таким чином, суд виходив із інтересів самої дитини, її сталих соціальних зв`язків, місця навчання, психологічного стану, що передбачено положеннями Конвенції про права дитини, принципами Декларації про права дитини та практикою Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Отже судом першої інстанції визнано, що між батьками дитини існує спір з приводу визнання порядку спілкування з дитиною через невизначення постійного місця проживання дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Положення ст. 158 СК України регламентують, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Разом з тим, ч. 1, ч. 2 ст. 159 СК України передбачає, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною 1 ст. 161 СК України встановлено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в справах про визначення місця проживання дітей, основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому, ЄСПЛ в рішенні «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага повинна приділятися інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року).

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у п. 8 ст. 7 СК України та у ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право на спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Таким чином, законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини. У іншого з батьків виникає зустрічний обов`язок не чинити цьому перешкоди.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що обов`язки забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків. Кожен з них зобов`язаний брати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно. Характер таких зустрічей не повинен бути формальним, а навпаки між батьками та дитиною повинен існувати систематичний психоемоційний контакт. При цьому слід дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини. В свою чергу дані положення про рівність прав та обов`язків батьків не можуть тлумачиться на шкоду інтересам дитини, оскільки вони є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток, належне виховання. Таким чином, у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини, а також при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Докази щодо графіку роботи відповідача матеріали справи не містять, а тому суд виходив із сукупності тих доказів, які були предметом дослідження в суді.

На думку апеляційного суду, визначене судом першої інстанції місце проживання дитини та порядок участі апелянта у вихованні сина якнайкраще відповідає інтересам малолітньої дитини. При цьому судом ураховано її вік, особливості розвитку, місце проживання обох батьків, а також збережено принцип рівності прав батьків у вихованні дитини.

Погоджується колегія суддів також і з рішенням суду в частині зобов`язання позивачки не чинити перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною. Апеляційний суд зауважує, що наслідки особистого конфлікту між батьками негативно впливають на дитину та не сприяють якнайкращому задоволенню її інтересам, які мають пріоритет над інтересами батьків. Натомість існування між сторонами неприязних стосунків ускладнює погодження ними форм та методів спілкування з дитиною. Тож зобов`язання не чинити відповідні перешкоди батьку дитини, визначене судовим рішенням, сприятиме розумінню того, що права кожного з батьків є рівними.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що у разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини та її потреб, при наявності спору між батьками, відповідач не позбавлений можливості згідно вимог ст. 159 СК України порушити питання зміни про визначення іншого способу його участі у вихованні дитини.

З приводу доводів апеляційної скарги про необхідність закриття провадження у справі в частині заявленого первісного позову, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 не заперечує проти того, щоб його син ОСОБА_3 проживав разом з матір`ю ОСОБА_1 , однак наявність спору між батьками дитини з приводу їх участі у вихованні дитини через невизначення постійного його місця проживання, в суді було доведено і цього приводу сторони надавали свої пояснення під час судових слухань, позивач не відмовилася від заявлених вимог, а позиція відповідача, який не заперечував проти цієї позовної вимоги, була покладена в основу висновку суду про задововлення позову відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість та завищений рівень витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу, які підлягали стягненню з ОСОБА_2 , то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки позивачем було надано суду ордер на надання правової допомоги (а.с.57), договір про надання адвокатських послуг б/н від 02.08.2021 р. (а.с.58), розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу з фактичним витраченим адвокатом часу та вартості наданих послуг на суму 4000 грн (а.с. 105), актом приймання-передачі наданих послуг від 16.12.2021 р. (а.с.105) та довідкою адвоката про фактичну сплату ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 4000 грн за надання юридичної допомоги (а.с.105).

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції обійшов питання стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат, пов`язаних із сплатою ним судового збору, оскільки внаслідок часткового задоволення вимог судові витрати були покладені на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог. Так, суд повністю задовольнив позов ОСОБА_1 , а зустрічний позов ОСОБА_2 лише частково. Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягало стягненню 908 грн судового збору. Натомість з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 454 грн.

Положеннями ч. 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Саме тому, з ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_1 різницю сплаченого ними судового збору, а саме - 454 грн, а ОСОБА_1 відповідно звільнено від обов`язку сплатити ОСОБА_2 іншу частину судових витрат.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а спрямовані на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку, повно та всебічно встановивши обставини справи.

Отже, за встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об`єктивно перевірив обставини справи, встановленим фактам і доказам надав вірну правову оцінку та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір`ю, а також часткового задоволення зустрічного позову батька про визначення способу його участі у вихованні сина.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином колегія суддів вважає в силу ст. 375 ЦПК України доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарг задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст.ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381; 382; 389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 26 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12.08.2022.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

В.І. Криворотенко