ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/519/22 пров. № А/857/8045/22Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.03.2022р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Волошин Любові Ярославівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання призначити пенсію за вислугу років, нарахувати та виплатити грошову допомогу при призначенні пенсії (суддя суду І інстанції: Дору Ю.Ю., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 23.03.2022р., м.Ужгород; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

01.02.2022р. представник адвокат Волошин Л.Я., діюча на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася через систему «Електронний суд», до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Закарпатській обл. про відмову у призначенні пенсії за вислугу років неправомірними; зобов`язати ГУ ПФ України в Закарпатській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні; зобов`язати ГУ ПФ України в Закарпатській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у відповідності до п.п.«е» та «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення (а.с.1-3).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання (у письмовому провадженні) (а.с.15-16).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.03.2022р. заявлений позов задоволено; визнано неправомірними дії ГУ ПФ України в Закарпатській обл. щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; зобов`язано ГУ ПФ України в Закарпатській обл. призначити ОСОБА_1 , пенсію за вислугу років - з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні; визнано неправомірними дії ГУ ПФ України в Закарпатській обл. щодо відмови у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 станом на день її призначення; зобов`язано ГУ ПФ України в Закарпатській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у відповідності до п.п.«е» та «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 908 грн. (а.с.24-30).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Закарпатській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с.42-43).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач не подавала жодних доказів на підтвердження її звернення в листопаді 2011 року до ГУ ПФ України в Закарпатській обл. із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за вислугу років. Фактично позивач у листопаді 2021 року звернулась із зверненням щодо невиплати їй грошової допомоги в розмірі десяти призначених пенсій.

У трудовій книжці ОСОБА_1 запису про звільнення з Мукачівської дитячої школи мистецтв ім.С.Ф.Мартона не має. Зважаючи на те, що записів у трудовій книжці про звільнення не було, можна зробити висновок про те, що між позивачем та Мукачівською дитячою школою мистецтв ім.С.Ф.Мартона фактично продовжувалися трудові правовідносини, а тому немає підстав вважати, що позивач зверталася до пенсійного органу про призначення їй пенсії за вислугу років.

Мукачівська дитяча школа мистецтв ім.С.Ф.Мартона належить до позашкільних навчальних закладів, через що посада викладача по класу фортепіано для визначення права на пенсію за вислугу років не передбачена.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів.

Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 навчалася упродовж 1976-1980рр. в Ужгородському державному музичному училищі; з 01.08.1980р. по час розгляду справи працює в Мукачівській дитячій школі мистецтв ім.С.Ф.Мартона на посаді викладача по класу фортепіано (а.с.9-11).

Мукачівська дитяча школа мистецтв ім.С.Ф.Мартона є закладом позашкільної освіти комунальної форми власності.

21.10.2021р. позивач ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до якої долучила відповідні документи.

Починаючи з 10.08.2021р., позивачу призначено пенсію за віком з урахуванням загального стажу роботи 44 роки 10 місяців 26 днів.

17.11.2021р. (вх. № 5936/Г-0700-21) позивач звернулася до пенсійного органу із заявою щодо виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.

Згідно листа ГУ ПФ України в Закарпатській обл. № 5952-5936/Г-02/8-0700/21 від 24.11.2021р. позивачу відмовлено у виплаті спірної допомоги, оскільки посада викладача по класу фортепіано у позашкільних навчальних закладах для визначення права на пенсію за вислугу років не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Станом на дату звернення за призначенням пенсії 18.08.2021р. загальний страховий стаж становив 44 роки 10 місяців 26 днів, з яких жоден період не враховано до спеціального стажу, що дає право на виплату грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.7-8).

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладача та концертмейстера в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при розгляді територіальними органами ПФ України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.

Також ефективним способом захисту порушеного права позивача суд обрав зобов`язання пенсійного органу призначити позивачу пенсію за вислугу років; нарахувати і виплатити на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у відповідності до п.п.«е» та «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення

Між тим, такі висновки суду першої інстанції не у повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, з огляду на таке.

Спірним питанням у розглядуваному випадку є право позивача на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, а також призначення пенсії за вислугу років.

Розглядувані відносини регулюються приписами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення таких відносин).

Відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень цього Закону особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються КМ України.

Відповідно до п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р. (у редакції, чинній після внесення змін постановою КМ України № 1436 від 26.09.2002р.) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

За приписами ст.28 Закону України № 1060-XII від 23.05.1991р. «Про освіту» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно з ст.29 цього Закону структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

Відповідно до ст.12 Закону України № 1841-III від 22.06.2000р. «Про позашкільну освіту» та п.6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затв. постановою КМ України № 433 від 06.05.2011р., до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

Статтею 21 Закону України № 1841-III від 22.06.2000р. «Про позашкільну освіту» передбачено право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Отже, на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затв. постановою КМ України № 963 від 14.06.2000р., який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.

Згідно з п.3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України № 1841-III від 22.06.2000р. «Про позашкільну освіту» до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст.46 Основного Закону).

Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18.06.2007р. № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999р. № 8-рп/99, від 20.03.2002р. № 5-рп/2002, від 17.03.2004р. № 7-рп/2004).

Статтею 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст.46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.

Таким чином, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» при розгляді територіальними органами ПФ України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р. (у редакції, чинній після внесення змін постановою КМ України № 1436 від 26.09.2002р.).

При вирішенні наведеного питання колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду по аналогічній категорії справ, зокрема, в постанові від 30.01.2019р. у справі № 876/5312/17, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.

Постановою КМ України № 1191 від 23.11.2011р. затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п.2 цього Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 4 листопада 1993 року.

Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Таким чином, спірні періоди роботи позивача на посаді викладача дитячої музичної школи безпідставно не зараховані пенсійним органом до спеціального страхового стажу роботи, що дає право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За таких умов відмова ГУ ПФ України в Закарпатській обл., яка викладена у листі № 5952-5936/Г-02/8-0700/21 від 24.11.2021р., щодо виплати грошової допомоги згідно п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій, не ґрунтується на вимогах закону.

Стосовно решти позовних вимог колегія суддів враховує, що згідно фактичних обставин справи позивач не зверталася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років, тобто, такі правовідносини між сторонами не виникали.

Звідси, позивач не була учасником розглядуваних правовідносин, а відтак об`єктивно не могла реалізувати своє право на отримання пенсії за вислугу років.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

У пункті 53 рішення від 08.04.2010р. у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (п.57 рішення ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч.3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з ч.3 ст.9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Оскільки позивач ОСОБА_1 не була учасником (суб`єктом) правовідносин щодо призначення пенсії за вислугу років, в матеріалах справи є відсутніми будь-які заяви про призначення такої пенсії, відмови пенсійного органу в задоволенні цих заяв, тому відповідачем не допущено будь-яких порушень права позивача на таку пенсію.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення, при цьому належить визнати протиправною та скасувати відмову ГУ ПФ України в Закарпатській обл., яка викладена у листі № 5952-5936/Г-02/8-0700/21 від 24.11.2021р., щодо виплати грошової допомоги згідно п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій; зобов`язати ГУ ПФ України в Закарпатській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу згідно п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком; решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

Також в порядку ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 992 грн. 40 коп. сплаченого судового збору за подання до адміністративного суду позову; понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню ГУ ПФ України в Закарпатській обл.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, ст.316, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.03.2022р. в адміністративній справі № 260/519/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов представника адвоката Волошин Любові Ярославівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл., яка викладена у листі № 5952-5936/Г-02/8-0700/21 від 24.11.2021р., щодо виплати грошової допомоги згідно п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу згідно п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. (юридична адреса: 88008, Закарпатська обл., м.Ужгород, пл.Народна, буд.4; код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати в загальному розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто два) грн. 40 коп. сплаченого судового збору за подання до адміністративного суду позову.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню Головному управлінню Пенсійного фонду України в Закарпатській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 11.08.2022р.