КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/16207/2020 Головуючий у І інстанції - Притула Н.Г.

апеляційне провадження №22-ц/824/7427/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року, а також заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду

у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що з 26 липня 2010 року він перебував в трудових відносинах з відповідачем та з 01 вересня 2014 року займав посаду заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень.

27 грудня 2019 року наказом №85 затверджено та введено в дію з 01 січня 2020 року нову організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень.

28 грудня 2019 року директором Національного інституту стратегічних досліджень підписано попередження ОСОБА_1 про скорочення з 01 січня 2020 року посади заступника директора у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Із зазначеним попередженням про скорочення посади заступника директора, його було ознайомлено 08 січня 2020 року.

З 01 січня 2020 року введено нову організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень на підставі наказу директора №85 від 27 грудня 2019 року.

З 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року позивач перебував у щорічній відпустці та 14 березня 2020 року в телефонному режимі був повідомлений про проведення з ним остаточного розрахунку у зв`язку зі звільненням його з 23 березня 2020 року із займаної посади.

На підставі його заяви, трудова книжка та завірена копія наказу про звільнення були направлені на його адресу проживання, які він отримав 02 квітня 2020 року.

Вважає його звільнення незаконним, оскільки відповідачем було порушено норми трудового законодавства при звільненні згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Так, оновлена організаційна структура Інституту затверджувалася 27 грудня 2019 року з введенням її в дію з 01 січня 2020 року, тому відповідач зобов`язаний був попередити його про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посади не пізніше 01 листопада 2019 року.

Крім того, посилався на те, що йому не пропонувалися всі вакантні посади, які існували у відповідача у період з 28 грудня 2019 року по 23 березня 2020 року, що є порушенням вимог ч.3 ст.49-2 КЗпП України та ч.2 ст.40 КЗпП України.

Вказував на те, що його звільнення також відбулося з порушенням ст.42 КЗпП України, оскільки звільнення проведено без врахування та надання йому переважного права на залишення на роботі та в порушення ч.3 ст.40 КЗпП України звільнивши під час перебування його у відпустці.

Зазначав, що існує заборгованість по оплаті праці, зокрема: за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року не виплачена надбавка за високі досягнення у праці у розмірі 50% посадового окладу, що становить 50627,13 грн., хоча рішенням суду скасовано наказ на підставі якого було скасовано зазначену надбавку.

В період з травня по жовтень 2018 року, так як не виплачувалась надбавка за високі досягнення, не було доплачено і премію в розмірі 32461,09 грн., не вірно оплачена відпустка за період з травня 2019 року по березень 2020 року.

Крім того позивач зазначає, що йому не сплачені дні відрядження у листопаді 2018 року в сумі 720,78 грн.

Також позивач зазначає, що так як його звільнення відбулось з порушенням норм діючого законодавства та було абсолютно неочікуване для нього, такі події викликали в нього душевні страждання та погіршення стану здоров`я і як наслідок позивач звернувся до медичного закладу та був непрацездатний в період з 19 березня 2020 року по 28 березня 2020 року, а тому позивач оцінив моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

З огляду на вищезазначене, посилаючись на те, що відповідачем при звільненні позивача порушено вимоги ч.ч.1-3 ст.49-2, ч.ч.2,3 ст.40, ст.42 КЗпП України, позивач просив суд задовольнити його позов та визнати незаконним та скасувати наказ директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04 березня 2020 року в частині звільнення позивача, а саме:

- скасувати п.2 Наказу директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04 березня 2020 року;

- виключити з розділу «Підстава» слова попередження про скорочення посади 08 січня 2020 року; ст.ст.3,24 Закону України «Про відпустки»; постанова Кабінету міністрів України від 06 грудня 2017 року №930 «Питання оплати праці працівників Національної академії державного управління при Президентові України, Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту законодавства Верховної Ради України; посади яких належать до посад державної служби (із змінами); ст.44 КЗпП України»;

- виключити з короткої назви «Про надання відпустки ОСОБА_1 з наступним звільненням» та п.1 наказу директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04 березня 2020 року слова «з наступним звільненням».

Поновити позивача на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2020 року по день поновлення на роботі.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 105 726,82 грн., а саме: 50627,13 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року; 32461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі, починаючи з 28 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Зобов`язано Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок надбавки за високі досягнення у праці, премії за період з 01 травня 2018 року по жовтень 2018 року включно, оплату відрядження в листопаді 2018 року, оплачувані відпустки за період 2019-2020 рік ОСОБА_1 з врахуванням посадового окладу, встановленого постановою Кабінету міністрів України №906 від 31 жовтня 2018 року «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 і від 06 грудня 2017 року №930».

Зобов`язано Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок заробітної плати (всіх її складових) ОСОБА_1 з врахуванням надбавки за високі досягнення у праці - у розмірі 50% посадового окладу, починаючи з 07 серпня 2019 року та здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою заробітною платою.

В позові ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - Дорошенко Ю.В про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правову допомогу - задоволено частково.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.

Інші вимоги заяви залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Національний інститут стратегічних досліджень звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що при ухваленні у справі рішення, суд першої інстанції не урахував, що оплата праці позивача у 2018 році здійснювалася у межах видатків на оплату праці, передбачених Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік».

У зв`язку із прийняттям постанови КМУ від 31 жовтня 2018 року №906 «Про внесення змін до постанов КМУ від 18 січня 2017 року №15 і від 06 грудня 2017 року №930» Державним управлінням справами, яке є головним розпорядником бюджетних коштів не було збільшено додаткового фінансування для перерахунку посадових окладів та інших виплат в повному обсязі.

На підставі зазначеного, наказом працівникам Інституту в листопаді 2018 року були встановлені нові посадові оклади та проведений у встановленому законом порядку перерахунок заробітної плати з 01 травня 2018 року виключно в межах відповідного бюджетного призначення та наявних видатків на оплату праці, передбачених Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік».

Вказував на те, що судом не було враховано, що 28 серпня 2019 року позивач дав письмову згоду на нову запропоновану вакантну посаду заступника директора з новими посадовими обов`язками, відповідно до розподілу обов`язків між членами дирекції згідно з наказом Інституту, тому наказ від 09 січня 2019 року №11-к на 2019 рік, яким встановлено позивачу надбавку за високі досягнення у праці в розмірі 50% від посадового окладу, втратив чинність, оскільки відносився до конкретної посади, яка була скорочена.

Директором Інституту позивачу на новій посаді не була встановлена надбавка за високі досягнення у праці.

Надбавку в розмірі 50% за період з 01 січня 2019 року по 06 серпня 2019 року (встановлена наказом від 09 січня 2019 року №11-К на 2019 рік) виплачувалась позивачу у встановленому розмірі у повному об`ємі до періоду зайняття нової вакантної посади.

Посилався на те, що судом не були дослідженні надані відповідачем докази.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; стягнути з відповідача судові витрати, в тому числі з урахуванням заяви про розподіл судових витрат від 01 грудня 2020 року.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що судові рішенні ухвалені при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, при недоведеності відповідачем обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначав, що судом неправильно зроблено висновки та неправильно застосовано положення ч.3 ст.49-2 КЗпП України та ч.2 ст.40 КЗпП України, оскільки відповідачем не були запропоновані всі наявні вакантні посади, що були наявні або з`явилися протягом всього періоду з дня попередження до дня звільнення, звільнення було проведено за наявності можливості перевести працівника, якого звільняють, на іншу роботу, під час звільнення не було враховано кваліфікацію позивача, стаж, продуктивність праці та його переважне право перед іншими на залишенні на роботі.

Так, вказував на те, що зокрема, позивачу не було запропоновано вакантні посади: завідувач та заступник завідувача відділу інформаційних технологій, завідувач, заступник завідувача та провідний інженер відділу адміністративно-господарського забезпечення; головний консультант та провідний документознавець відділу документального забезпечення та архіву, хоча він кваліфікаційним вимогам що були сформовані відповідачем до кандидатів на заняття вакантних посад відповідав.

Також вказував на те, що йому не була запропонована посада радника при дирекції, а доказів його невідповідності посаді відповідачем надано не було.

При цьому, відповідачем не доведено пріоритетність громадянина ОСОБА_3 обіймати посаду заступника директора.

Вказував на те, що висновок суду щодо відсутності підстав вважати, що позивача було звільнено під час відпустки та на лікарняному є помилковим, оскільки не відповідає обставинам справи, зокрема позивач перебував у відпустці з 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року (включно); з наказом про відпустку з подальшим звільненням позивач ознайомлений не був; у день звільнення позивач перебував на лікарняному (з 19 березня 2020 року по 28 березня 2020 року).

Посилався на те, що суд при вирішенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по оплаті праці самоусунувся від визначення конкретних сум, що підлягають стягненню з відповідача та як наслідок судом неправомірно було відмовлено і в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, починаючи з 28 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку.

Зазначав, що рішення суду не містить жодного обґрунтування та мотивів для прийняття судом рішення про відмову у стягненні судових витрат пов`язаних з явкою до суду у розмірі 158,13 грн. та витрат пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій у розмірі 244,68 грн., посилань на норми матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач Національний інститут стратегічних досліджень просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що звільнення позивача відбулося відповідно до норм КЗпП України, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Заперечував проти компенсаційних судових витрат по справі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, представник позивача просила залишити апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень без задоволення, а рішення суду в частині задоволених позовних вимог залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах матеріального права, спростовуються наявними у справі доказами, тому не спростовують висновків суду першої інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року скасовано та постановлено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04 березня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2020 року по 23 вересня 2021 року у розмірі 594839,52грн.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 81531,89 грн., а саме: 26432,20 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року; 32461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь держави судовий збір у розмірі 2738,87 грн.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 7838,25 грн.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року залишено без змін.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року, стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

На рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, Національний інститут стратегічних досліджень подав касаційну скаргу.

Крім цього, касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року подав ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року, касаційні скарги Національного інституту стратегічних досліджень, ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначив, що апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити доводи позивача про те, що йому не було запропоновано усі вакантні посади, так як станом на 01 січня 2020 року у відповідача були наявні вакансії на керівні посади у допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень.

Крім того, апеляційному суду слід перевірити посилання відповідача на те, що ним проведено порівняння показників продуктивності праці ОСОБА_1 й надано перевагу у залишенні на роботі іншому працівнику, а саме пріоритет щодо залишення на посаді, виходячи із розподілу обов`язків між членами дирекції, заступника директора був наданий працівнику більш високої кваліфікації - ОСОБА_3 , який обіймав керівні посади у сфері економіки, бухгалтерського обліку та фінансово-господарської діяльності у Кабінеті Міністрів України, апараті Ради національної безпеки і оборони України.

Також зазначено, що апеляційний суд помилково послався на те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням положень частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки у період з 19 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року він перебував на лікарняному, оскільки порушення прав позивача, а саме - звільнення у день перебування на лікарняному, має бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

Щодо перегляду додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року, апеляційному суду слід перевірити доводи ОСОБА_1 щодо визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням обґрунтованості заяви позивача про розподіл судових витрат, заперечення відповідача у контексті положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії.

Також зазначено, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо необґрунтованості доводів позивача про стягнення додаткових витрат понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, оскільки ОСОБА_1 такі витрати понесено унаслідок направлення відповідної кореспонденції відповідачу та апеляційному суду, що підтверджено належними доказами, а саме копіями фіскальних чеків акціонерного товариства «Укрпошта» від 26 лютого 2021 року, від 23 березня 2021 року, від 30 квітня 2021 року, від 24 травня 2021 року, від 24 травня 2021 року, від 10 червня 2021 року, від 20 серпня 2021 року, від 27 вересня 2021 року, від 27 вересня 2021 року.

Відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справу.

22 липня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли пояснення від Національного інституту стратегічних досліджень за результатами касаційного перегляду справи.

Такі ж пояснення надійшли на адресу Київського апеляційного суду 25 липня 2022 року зі сторони позивача ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26 липня 2010 року перебуває в трудових відносинах з відповідачем та з 01 вересня 2014 року призначений на посаду заступника директора.

Наказом №85 від 27 грудня 2019 року затверджено та введено в дію з 01 січня 2020 року організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень.

Наказом №350-К від 28 грудня 2019 року введено в дію штатний розпис з 01 січня 2020 року згідно з яким кількість посад заступника директора скорочувалась з семи до чотирьох.

Крім того, наказом №20 від 17 лютого 2020 року були введені в дію з 17 лютого 2020 року зміни до організаційної структури Національного інституту стратегічних досліджень.

08 січня 2020 року ОСОБА_1 було попереджено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці посада, яку він обіймає буде скорочена з 01 січня 2020 року і йому пропонується посада провідного інженера відділу інформаційних технологій.

В попередженні ОСОБА_1 зазначив, що відповідь надасть до 15 січня 2020 року.

На підставі заяви позивача від 02 березня 2020 року, ОСОБА_1 було надано відпустку починаючи з 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року згідно наказу №80-к від 04 березня 2020 року та цим же наказом (п.2) визначено вважати 23 березня 2020 року датою звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

В день видачі наказу позивача не було ознайомлено з його змістом.

На підставі заяви ОСОБА_1 копія наказу про звільнення та трудова книжка були направлені на адресу місця його проживання та отримана ним 02 квітня 2020 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, тому відсутні правові підстави для визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, суд дійшов висновку, що оскільки на суд не покладено обов`язок здійснювати нарахування заробітної плати позивача, яка не була нарахована відповідачем, про що представники відповідача не заперечували, а лише зазначали що на даний час відсутні кошти для здійснення виплати, тому для захисту прав позивача вважав за можливе зобов`язати відповідача здійснити перерахунок надбавки за високі досягнення у праці, премії за період з 01 травня 2018 року по жовтень 2018 року включно, оплату відрядження в листопаді 2018 року, оплачувані відпустки за період 2019-2020 рік ОСОБА_1 з врахуванням посадового окладу, встановленого постановою Кабінету міністрів України №906 від 31 жовтня 2018 року «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 і від 06 грудня 2017 року № 930» та зобов`язати Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок заробітної плати (всіх її складових) ОСОБА_1 з врахуванням надбавки за високі досягнення у праці - у розмірі 50% посадового окладу, починаючи з 07 серпня 2019 року та здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою заробітною платою.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю.

Держава створює умови для повного здійснення громадян права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 26 липня 2010 року перебуває в трудових відносинах з відповідачем та з 01 вересня 2014 року призначений на посаду заступника директора.

Наказом №85 від 27 грудня 2019 року затверджено та введено в дію з 01 січня 2020 року організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень.

Наказом №350-К від 28 грудня 2019 року введено в дію штатний розпис з 01 січня 2020 року згідно з яким кількість посад заступника директора скорочувалась з семи до чотирьох.

Крім того, наказом №20 від 17 лютого 2020 року були введені в дію з 17 лютого 2020 року зміни до організаційної структури Національного інституту стратегічних досліджень.

08 січня 2020 року ОСОБА_1 було попереджено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці посада, яку він обіймає буде скорочена з 01 січня 2020 року і йому пропонується посада провідного інженера відділу інформаційних технологій.

В попередженні ОСОБА_1 зазначив, що відповідь надасть до 15 січня 2020 року.

На підставі заяви позивача від 02 березня 2020 року, ОСОБА_1 було надано відпустку починаючи з 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року згідно наказу №80-к від 04 березня 2020 року та цим же наказом (п.2) визначено вважати 23 березня 2020 року датою звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

В день видачі наказу позивача не було ознайомлено з його змістом.

Згідно із п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 цього Кодексу звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Згідно із ч.ч.1 та 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У справах про поновлення на роботі обов`язок доказування законності звільнення, в тому числі дотримання процедури звільнення покладено на роботодавця.

Із попередження про заплановане звільнення вбачається, що позивачу запропоновано посаду провідного інженера відділу інформаційних технологій.

В матеріалах справи відсутній доказ відмови позивача від переведення на цю посаду.

Відповідачем не надано доказів надання персональних пропозицій позивачу про наявні протягом терміну попередження всі вакантні посади, а також доказів, що він відмовився від запропонованих конкретних вакантних посад.

Відповідачем не доведено факту виконання ним в повному обсязі обов`язку, передбаченого ст.49-2 КЗпП України.

Встановлено, що станом на 01 січня 2020 року у відповідача були наявні вакансії на керівні посади в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень, однак доказів на підтвердження того, що відповідачем пропонувалися такі посади позивачу матеріали справи не містять.

Крім того, у відповідача були наявні станом на 01 січня 2020 року вакантні посади у допоміжних підрозділах відповідача, з яких відповідач запропонував позивачу лише одну посаду - провідний інженер відділу інформаційних технологій.

Відомостей про те, що він не може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду таку роботу матеріали справи не містять.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи у період з 19 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АДШ №943351.

Згідно з ч.3 ст.40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Апеляційним судом встановлено, що повної ліквідації у відповідача не відбулося, тому звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності суперечить нормам трудового законодавства.

Однією з найважливіших гарантій, що визначена ст.43 Конституції України та що охороняється державою, для працівника при скороченні чисельності або штату є обов`язок роботодавця запропонувати працівнику іншу роботу.

28 грудня 2019 року директором Національного інституту стратегічних досліджень підписано попередження ОСОБА_1 про скорочення з 01 січня 2020 року посади заступника директора у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та позивачу була запропонована лише одна посада - провідного інженера відділу інформаційних технологій.

Разом з тим, відповідно до Інформаційної довідки Національного інституту стратегічних досліджень про наявність вакансій на керівні посади в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень станом на 01 січня 2020 року та на 23 березня 2020 року та Інформаційної довідки Національного інституту стратегічних досліджень про наявність вакансій в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень станом на 01 січня 2020 року та на 23 березня 2020 року станом на 01 січня 2020 року в структурі Національного інституту стратегічних досліджень серед інших були наявні наступні вакансії:

- завідувач та заступник завідувача відділу інформаційних технологій;

- завідувач, заступник завідувача та провідний інженер відділу адміністративно-господарського забезпечення;

- головний консультант та провідний документознавець відділу документального забезпечення та архіву.

Окремо, відповідно до наказу №350-К від 28 грудня 2019 року про введення в дію штатного розпису з 01 січня 2020 року відбулось збільшення кількості штатних посад і в складі Дирекції - кількість радників при дирекції було збільшено на 4 одиниці, посади яких теж були вакантні.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем у порушення вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не було запропоновано позивачу іншу роботу за відповідною професією, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, та не повідомлено, що за його професією та спеціальністю роботи не має, звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності, що суперечить ч.3 ст.40 КЗпП України, а відтак звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, тому наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування наказу Національного інституту Стратегічних досліджень № 80-К від 04 березня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 , а також поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не встановив всі обставини справи, не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про звільнення позивача із дотриманням вимог трудового законодавства.

Згідно із ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно із розрахунковим листом, наданим Національним інститутом стратегічних досліджень, середньоденний заробіток за січень-лютий 2020 року складає 1582,02 грн.

За період з 24 березня 2020 року по 28 липня 2022 року кількість робочих днів складає 587.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 928645,74 грн. (1582,02 х 587 робочих днів).

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 928645,74 грн.

Разом з тим, не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, починаючи з 28 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку, який станом на 28 липня 2022 року складає 890677,26 грн, оскільки таке стягнення є подвійним, враховуючи, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування положень статті 117 КЗпП України та статті 235 КЗпП України.

Також, згідно зі ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Зважаючи на порушення відповідачем трудових прав позивача (незаконне звільнення), колегія суддів приходить до висновку про наявність моральної шкоди, завданої роботодавцем позивачу.

Вирішуючи питання про розмір даної шкоди в грошовому еквіваленті, суд виходить з втрат немайнового характеру, що їх зазнав позивач, зміни, які відбулись в житті позивача, витрачений час на відновлення життєвих зв`язків, а тому вважає достатньою компенсацією суму у розмірі 5000 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 105726,82 грн., а саме: 50627,13 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року; 32461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки та висновків суду в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу про скасування раніше встановленої надбавки до заробітної плати задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки директора Національного інституту стратегічних досліджень Яблонського В.М. №186-К від 07 серпня 2019 року про скасування з 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 , заступнику директора, раніше встановлену надбавку за високі досягнення у праці - у розмірі 50% посадового окладу.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2020 року апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень - залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року - залишено без змін.

Позивач 17 квітня 2020 року на адресу відповідача направив лист-вимогу про здійснення нарахування та виплату належних йому сум надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року.

Однак, як зазначає позивач, нарахування та виплату суми надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року здійснено не було.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що сума надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року становить 50627,13 грн.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, встановлення надбавки за високі досягнення у праці здійснюється в межах року, тому колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року у розмірі 26432,20 грн.

Апеляційним судом встановлено, що у травні 2018 року відбулися зміни, пов`язані з позбавленням працівників Національного інституту стратегічних досліджень статусу державних службовців, у зв`язку з чим змінилися посадові оклади працівників.

Розміри посадових окладів працівників Національного інституту стратегічних досліджень, посади яких не належать до посад державної служби, визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2017 року №930.

31 жовтня 2018 року постановою Кабінету Міністрів України №906 до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2017 року №930 було внесено зміни, відповідно до яких прийнято оновлені розміри посадових окладів працівників Національного інституту стратегічних досліджень, які мають застосовуватись з 01 травня 2018 року.

На підставі прийнятих змін відповідачем в листопаді 2018 року проводиться донарахування за період з травня по жовтень 2018 року.

Позивач посилається на те, що при проведенні донарахування відповідачем охоплюються не всі складові заробітної плати, зокрема не здійснюється коригування сум за надбавкою за високі досягнення у праці та премій.

У зв`язку із зазначеним позивач 17 квітня 2020 року направив на адресу відповідача лист-вимогу про здійснення нарахування та виплату належних йому сум надбавки за високі досягнення у праці за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що розмір заборгованості за надбавки за високі досягнення у праці та премій за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року становить 32461,09 грн.

Оскільки відповідач некоректно здійснював нарахування у вересні та жовтні 2018 року заробітної плати в цілому, то відповідно і 2 дні відрядження у листопаді 2018 року оплачено відповідачем не у належному розмірі.

Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача по оплаті за два дні відрядження у листопаді 2018 року складає 720,78 грн.

З урахуванням вищезазначеного, позивач вказував на те, що наявна заборгованість відповідача щодо оплати відпусток в сумі 21917,82 грн. (1758,80 грн. - відпустка у травні 2019 року, 2908,68 грн. - у вересні 2019 року, 1394,22 грн. - у жовтні 2019 року, та 15856,13 грн. - як частина компенсації за невикористану частину відпустки).

Відповідачем не спростовано вказані доводи позивача, власних розрахунків не надано, лише послано на те, що інститутом проведено у встановленому порядку перерахунок заробітної плати з 01 травня 2018 року виключно в межах відповідного бюджетного призначення та наявних видатків на оплату праці.

Однак, колегія суддів вважає, що відсутність коштів не свідчить про відсутність права позивача на отримання ним надбавки, належної оплати відрядження та відпусток, а також обов`язку відповідача на сплату таких коштів, тому доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів відхиляє.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 81531,80 грн., а саме: 26432,20 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року; 32461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки підлягають задоволенню.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, що суд необґрунтовано не визначив суму коштів, що підлягають стягненню, пославшись на те, що на суд не покладено обов`язок здійснювати нарахування заробітної плати позивача, яка не була нарахована відповідачем, фактично не вирішивши спір між сторонами в цій частині, враховуючи, що позивач надсилав вимогу відповідача про виплати таких сум.

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, визнання незаконним та скасування наказу директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04 березня 2020 року в частині звільнення позивача; поновлення позивача на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року; стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2020 року по 23 вересня 2021 року у розмірі 928645,74 грн.; стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000 грн.; стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованості по заробітній платі в сумі 81531,89 грн., а саме: 26432,20 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року; 32461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення, а також доводи заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій при судовому розгляді у суді апеляційної інстанції колегія суддів приходить до наступних висновків.

З заяви про розподіл судових витрат при розгляді справи у суді першої інстанції вбачається, що позивач, просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати пов`язані з явкою суду у розмірі 158,13 грн., витрати у зв`язку з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 244,68 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 30300 грн.

З заяви про розподіл судових витрат при розгляді справи у суді апеляційної інстанції вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати, пов`язані з явкою суду у розмірі 315,68 грн., витрати у зв`язку з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду у розмірі 264,60 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 40287,43 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством передбачено стягнення витрат на правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, під час ознайомлення з матеріалами справи в суді та підготовки клопотань, з урахуванням наданих стороною позивача відповідних розрахунків та доказів надання адвокатських послуг, тому вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам, тобто в сумі 10000 грн., в задоволенні іншої частини вимог суд відмовив.

Київський апеляційний суд, приймаючи 21 жовтня 2021 року додаткову постанову про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, при судовому розгляді справи у суді апеляційної інстанції, яка в подальшому була скасована постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року, виходив з того, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн. відповідатиме принципу розумності, буде співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з положенням статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі закріплено у статті 142 ЦПК України.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Крім цього, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частиною другою статті 140 ЦПК України, розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Перевіривши доводи ОСОБА_1 щодо визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням обґрунтованості заяви позивача про розподіл судових витрат у суді першої та апеляційної інстанції, заперечення відповідача у контексті положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, колегія суддів встановила наступне.

Так, 21 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Дорошенко Ю.В., яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2912, виданого на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 31 травня 2007 року №10-9-10 було укладено Договір про надання правової допомоги.

Відповідно до п.1.1 Договору, Адвокат зобов`язується надати Замовнику правову допомогу щодо аналізу трудових правовідносин, що виникли між Замовником та Національним інститутом стратегічних досліджень, надання консультацій з приводу можливого, обґрунтованого та законодавчо доцільного оскарження дій, документів тощо Національного інституту стратегічних досліджень, як роботодавця, в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України, консультації з питань практичного застосування норм цивільного, трудового чи цивільно-процесуального законодавства з врахуванням останніх змін та доповнень, що стосуються зазначених правовідносин та підстав їх виникнення/припинення, підготовки та написання для Замовника до суду будь-якої інстанції відповідних процесуальних документів, представництві інтересів Замовника у суді будь-якої інстанції в процесі розгляду судових справ з метою захисту прав та інтересів Замовника, пов`язаних з трудовими правовідносинами між Замовником та Національним інститутом стратегічних досліджень, здійснення інших процесуальних заходів, направлених на виконання умов та обов`язків Адвоката за цим Договором.

Згідно з п.1.2 Договору, Адвокат здійснює представництво інтересів Замовника в судах під час здійснення цивільного, кримінального, господарського та адміністративного судочинства.

Пунктом 1.5 Договору встановлено, що Адвокат надає Замовнику правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених Договором, а Замовник зобов`язаний сплатити Адвокату гонорар (вартість наданих послуг) у розмірі, порядку та строки, що обумовлені сторонами у Договорі.

Відповідно до розділу 3 Договору сторонами Договору досягнуто домовленостей щодо порядку розрахунків по Договору.

Так, сторони Договору погодили, що вартість надання передбачених Договором послуг (комплексу послуг та робіт) визначається в Актах здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги, виходячи з того, що вартість однієї години роботи Адвоката складає 400 грн. (пп.3.1.1 Договору).

Сторонами враховано як середні розмір вартості аналогічного роду здійснення комплексу правової допомоги (послуг, робіт) в регіонах України, так і рекомендовані ставки аналогічного роду здійснення комплексу правової допомоги (послуг, робіт), що пропонуються Радами Адвокатів відповідного регіону (пп.3.1.2 Договору).

Окремо, в пп.3.1.3 Договору, сторони домовились, що вартість послуг та робіт Адвоката, зокрема, але не обмежуючись, становить: 400 грн/год. за побудову правової позиції, аналіз судової практики, вивчення первинної документації, складання процесуальних документів, здійснення необхідних розрахунків для визначення обсягу позовних вимог майнового характеру, надсилання документів та додатків до них до суду та сторонам у справі; 1500 грн за участь у судовому засіданні незалежно від судової інстанції (за одне судове засідання тривалістю до 2-х годин); 800 грн/год. за участь в судовому засіданні незалежно від судової інстанції понад двохгодинну участь, включаючи затримку під час очікування; 600 грн. за ознайомлення з матеріалами справи в суді незалежно від судової інстанції; 400 грн/год. за інші види правової допомоги у межах судового розгляду справи; 2% заохочувальний розмір гонорару Адвоката у випадку прийняття позитивного рішення на користь Клієнта.

Позивачем Адвокату було передано документи для опрацювання їх останнім.

Так, передача документів в роботу Адвокату на стадії розгляду справи в суді першої інстанції підтверджується Актами прийому-передачі документів від 21 квітня 2020 року, 28 квітня 2020 року, 06 серпня 2020 року, 02 листопада 2020 року.

Крім того, передача документів в роботу Адвокату на стадії перегляду справи в суді апеляційної інстанції підтверджується Актами прийому-передачі документів від 19 лютого 2021 року, 23 квітня 2021 року, 17 травня 2021 року.

Відповідно до п.1.3 Договору, правова допомога за Договором вважається наданою та виконаною з моменту підписання сторонами Акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги.

На підставі отриманих Адвокатом документів останнім були надані послуги в суді першої інстанції, що підтверджується Детальними описами робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом, станом на 27 квітня 2020 року, 05 травня 2020 року, 10 серпня 2020 року, 27 листопада 2020 року та Актом здачі приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 27 листопада 2020 року.

Крім цього, на підставі отриманих Адвокатом документів останнім на виконання умов Договору були надані послуги правової допомоги щодо перегляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується Детальними описами робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом, станом на 24 вересня 2021 року та Актом здачі приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 24 вересня 2021 року.

Загальний розмір витрат позивача за надання Адвокатом послуг правової допомоги в суді першої інстанції за період з 21 квітня 2020 року по 26 листопада 2020 року склав 30300 грн, що підтверджується детальним описом наданих послуг.

А загальний розмір витрат позивача за надання Адвокатом послуг правової допомоги щодо розгляду справи у суді апеляційної інстанції за період з 16 лютого 2021 року по 23 вересня 2021 року склав 40287,43 грн.

Відповідно до п.3.1.4 Договору, Замовник сплачує вартість наданих послуг відповідно до Акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дня підписання відповідного Акту, складеного після закінчення надання кожного комплексу правової допомоги за цим Договором.

На виконання зазначеного пункту Договору, Замовником 22 квітня 2020 року було сплачено аванс в розмірі 2000 грн, що підтверджується квитанцією АБ «Приватбанк» №0.0.1684893075.1 від 22 квітня 2020 року.

01 грудня 2020 року було проведено розрахунок на підставі Акту здачі приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги в суді першої інстанції від 27 листопада 2020 року в розмірі 28300 грн, що підтверджується квитанцією АТ «Ощадбанк» №39 від 01 грудня 2020 року.

27 вересня 2021 року було проведено розрахунок на підставі Акту здачі приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції від 24 вересня 2021 року в розмірі 40287,43 грн., що підтверджується квитанцією АТ «Ощадбанк» №3 від 27 вересня 2021 року.

Відповідно до ч.2 ст.138 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, сплачується іншою стороною компенсація за відрив від звичайних занять.

Компенсація за відрив від звичайних занять обчислюється пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч.3 ст.138 ЦПК України, граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 затверджено Граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 у цивільних справах компенсації підлягають витрати за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, у зв`язку з явкою до суду, граничний розмір яких обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків, вартість витрат пов`язаних із явкою до суду першої інстанції склав 158,13 грн., а до суду апеляційної інстанції - 315,68 грн.

Відповідно до ч.2 ст.140 ЦПК України, розмір витрат, пов`язаних з вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків, вартість витрат пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду в суді першої інстанції склав 244,68 грн., та в суді апеляційної інстанції у розмірі 264,40 грн.

З урахуванням вищенаведених норм матеріального та процесуального права, а також доказів наданих позивачем на підтвердження наданої адвокатом правової допомоги в суді першої та апеляційної інстанції, яка не спростована відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70587,43 грн (30300 + 40287,43), а також інших витрат позивача у розмірі 983,09 грн (158,13 + 244,68 + 315,68 + 264,60).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з Національного інституту стратегічних досліджень на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2738,87 грн., а також з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 8679,05 грн.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року та додаткове рішення від 16 лютого 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Національного інституту стратегічних досліджень №80-к від 04 березня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2020 року по 28 липня 2022 року у розмірі 928645,74 грн.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 81531,89 грн., а саме: 26432,20 грн. - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року; 32461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн. - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь Держави судовий збір у розмірі 2738,87 грн.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 8679,05 грн., витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 70587,43 грн., інші судові витрати позивача у розмірі 983,09 грн.

Врешті вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 03 серпня 2022 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба