Справа № 420/3653/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (громадянин Ісламської Республіки Пакистан) до Адміністрації Державної прикордонної служби України та Одеського прикордонного загону про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (громадянин Ісламської Республіки Пакистан) з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України та Одеського прикордонного загону, у якому просить суд:

визнати протиправними дії Державної прикордонної служби України та Одеського прикордонного загону щодо винесення рішення про відмову в перетинанні державного кордону України та поставлення штампу в паспорті "Про заборону в`їзду в Україну" громадянину ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 ;

скасувати рішення Одеського прикордонного загону від 15.01.2021 року про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 Державної прикордонної служби України анулювати запис від 15.01.2021 р. про заборону в`їзду на територію України терміном на п`ять років, вчинений в паспортному документі НОМЕР_1 громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , на сторінці 11 (одинадцять) про заборону в`їзду в Україну терміном 5(п`ять) років до 16 березня 2023 року;

стягнути з Державної прикордонної служби України та Одеського прикордонного загону за рахунок бюджетних асигнувань на користь громадянина ІР Пакистан ОСОБА_1 судові витрати.

Ухвалою суду від 16 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Обґрунтування позовних вимог

Позов мотивований тим, що 25 грудня 2020 року ОСОБА_1 було відкрито візу типу D-14 (для воз`єднання з родиною), а саме з дружиною ОСОБА_3 .

15 січня 2021 року інспектором прикордонної служби «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону, як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону було прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну, терміном на 5 (п`ять) років до 16 березня 2023 року громадянину ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , по причині наявності рішення уповноваженого державного органу про заборону в`їзду в Україну.

При винесенні рішення прикордонником було зазначено, що в базі даних є декілька осіб з ідентичними особистими даними. Представник ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , запропонував прикордоннику надати документ (посвідку на тимчасове проживання в Україні), яка вказувала на те, що по відношенню до ОСОБА_1 не могло бути застосовано заборону в березні 2018 року так як він знаходився на території України на законних підставах, також можливо було ідентифікувати особу по відбитках пальців, щоб встановити достовірність особи, яка мала перетнути кордон.

Як вказано у позові, ОСОБА_1 має паспортний документ паспорт НОМЕР_1 , дата видачі 05.12.2017 року, дійсний до 05.12.2022 року, іншого паспорту немає. Прикордонник при в`їзді запитував чи немає в ОСОБА_1 іншого паспорту, що вказує на те, що рішення про заборону в`їзду в Україну було винесено у відношенні іншої особи.

Згідно довідки про тримання громадянина в ПТПІ ОСОБА_1 з 08.06.2016 року по 28.05.2017 року утримувався в ПТПІ відповідно до висновку Управління ДМС України у Волинській області від 17.05.2017 року, має правові підстави для подачі заяви про отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні.

21 червня 2017 року ОСОБА_1 отримав посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_2 , дійсна до 20 червня 2018 року, орган який видав 5101 будь-яких проблем при видачі не було, що говорить про те, що рішення про заборону було прийнято відносно іншої особи. Таким чином ОСОБА_1 на момент прийняття рішення про заборону в`їзду на територію України іншій особі в березні 2018 року знаходився на території України на законних підставах. Після закінчення строку дії посвідки про тимчасове проживання ОСОБА_1 отримав довідку про звернення за захистом в Україні № 009853.

20.12.2019 року ОСОБА_1 отримав попередження № 5/1-960 про неприпустимість незаконного перебування на території України, після цього він отримав оригінал паспорта серії НОМЕР_1 , строком дії до 05.12.2022 року та повернув довідку, яка була визнана недійсною.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 добровільно виїжджав з України, однак при виїзді про будь-які заборони в`їзду в Україну не було повідомлено та не проставлено в паспорті відміток про заборону, що також є доказом того, що рішення про заборону було прийнято відносно іншої особи.

Тобто позивач стверджує, що рішення про заборону в`їзду в Україну терміном на п`ять років було винесено у відношенні іншої особи зі схожими даними.

При винесенні рішення про відмову у перетинанні державного кордону України працівниками Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України було проставлено в паспорті ОСОБА_1 штамп «Заборонено в`їзд в Україну терміном на 5 (п`ять) років до 16 березня 2023 року», який, на переконання позивача, підлягає анулюванню, оскільки рішення про заборону в`їзду в Україну терміном на п`ять років було винесено у відношенні іншої особи, що є незаконним та таким, що порушує права ОСОБА_1 . Зокрема, позивач вказує на порушення його права на возз`єднання з родиною.

Процесуальний рух справи

Ухвалою суду від 16 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

02 квітня 2021 року представником позивача через канцелярію суду подані додаткові письмові пояснення по справі.

08 квітня 2021 року до суду надійшло клопотання Адміністрації Державної прикордонної служби України про заміну неналежного відповідача та залучення співвідповідача. Адміністрація Державної прикордонної служби України у своєму клопотанні просила визнати Державну прикордонну службу України неналежним відповідачем; залучити співвідповідачем по справі Львівський прикордонний загін (в/ч НОМЕР_8).

Ухвалою від 12 квітня 2021 року суд постановив: Клопотання Адміністрації Державної прикордонної служби України про заміну неналежного відповідача та залучення співвідповідача - задовольнити частково. Замінити відповідача по справі з Державної прикордонної служби України на Адміністрацію Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039; 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26). Розпочати спочатку розгляд адміністративної справи № 420/3653/21. Витребувати від Львівського прикордонного загону (в/ч НОМЕР_8) належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи громадянина ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 про заборону в`їзду на територію України терміном на п`ять років (з березня 2018 по 16 березня 2023 року), та, у разі наявності, інші матеріали та письмові докази, що стосуються предмету спору, для долучення до матеріалів справи.

16 квітня 2021 року до суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву Одеського прикордонного загону (а.с. 127-132, том 1).

24 червня 2021 року та 01 липня 2021 року на виконання ухвали суду про витребування доказів від 12 квітня 2021 року засобами поштового та електронного зв`язку від Львівського прикордонного загону надійшли копії матеріалів особової справи громадянина ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про заборону в`їзду в Україну (а.с. 195-208, том 1).

30 червня 2021 року від представника позивача через канцелярію суду за вхід.№34173/21 надійшла заява про забезпечення доказів, а саме шляхом витребування з Посольства Ісламської Республіки Пакистан в Україні (01015, м. Київ, пр. Йова Борецького, 7, т. 044-280-25-77) - завірену належним чином копію термінового паспорту дійсний на одну подорож за № НОМЕР_4 взамін втраченого постійного закордонного паспорту № НОМЕР_3 ; відомості видавався чи не видавався терміновий паспорт дійсний на одну подорож власнику закордонного паспорту за № НОМЕР_1 ; яким особам видавались вищевказані документи.

Ухвалою суду від 05 липня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення доказів у справі №420/3653/21. Водночас, суд ухвалив: Витребувати від Посольства Ісламської Республіки Пакистан в Україні (01015, м. Київ, провулок Йова Борецького, 7) інформацію у вигляді належним чином засвідчених копій письмових доказів стосовно наступного: кому видавався терміновий паспорт (дійсний на одну подорож) № НОМЕР_4 взамін утраченого паспорту № НОМЕР_3 ; чи видавався терміновий паспорт (дійсний на одну подорож) власнику паспорту № НОМЕР_1 ; яким особам видавались вищевказані документи: паспорт № НОМЕР_3 , а також паспорт № НОМЕР_1 ; надати до суду належним чином засвідчену копію термінового паспорту (дійсний на одну подорож) НОМЕР_6, виданий взамін утраченого паспорту № НОМЕР_3.

05 липня 2021 року від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про зупинення провадження та проведення підготовчого засідання за відсутності представника позивача.

Ухвалою суду від 06 липня 2021 року задоволено клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі. Зупинено провадження в адміністративній справі №420/3653/21 - до надходження від Посольства Ісламської Республіки Пакистан в Україні (01015, м. Київ, провулок Йова Борецького, 7) витребуваних ухвалою суду від 05 липня 2021 року доказів.

08 жовтня 2021 року судом повторно направлено на адресу Посольства Ісламської Республіки Пакистан в Україні копію ухвали суду від 05 липня 2021 року про витребування доказів.

Проте, витребувані докази до суду не надані.

Ухвалою суду від 13 грудня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, поновлено провадження у справі. Продовжено розгляд справи зі стадії, на якій його було зупинено, - підготовче провадження.

У підготовчому засіданні 13 грудня 2021 року представником позивача подані додаткові письмові пояснення до позову (а.с. 13-15, том 2).

За результатами підготовчого засідання, ухвалою від 13 грудня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 17 січня 2022 року для розгляду справи по суті, учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно.

Від представника позивача раніше надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с. 27, том 2).

Згідно з ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вищенаведеного, суд вирішив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

18 січня 2022 року засобами поштового зв`язку (дата оформлення поштового відправлення 13.01.2022) від Одеського прикордонного загону до суду надійшли додаткові пояснення з додатками до відзиву на позовну заяву.

Позиція відповідачів

Згідно відзиву на позовну заяву Одеського прикордонного загону (а.с. 127-132, том 1) вказаний відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.

Як зазначає відповідач, підставою для прийняття оскаржуваного рішення було невиконання іноземцем умов перетинання державного кордону (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль»), а саме відносно позивача було наявне рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну.

15.01.2021 року у пункті пропуску через державний кордон України для міжнародного повітряного сполучення «Одеса» інспектором прикордонного контролю 1-ї категорії 1-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону було виконано вимоги п. 2.5 Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 05.06.2012 №407, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 червня 2012 року за № 1083/21395, зокрема, здійснено пошук необхідної інформації про особу позивача у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.

За результатами пошуку було встановлено, що іноземець, громадянин Пакистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був поставлений 17.03.2018 року на облік виконання доручення з індексом «Д» - заборона в`їзду в Україну. Ініціатором доручення був Львівський прикордонний загін Державної прикордонної служби України.

За цих обставин, як вказує відповідач, інспектором Одеського прикордонного загону, керуючись ст.ст. 8, 14 Закону України «Про прикордонний контроль», ст. 1, 14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», прийнято оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, яке відповідає вимогам чинного законодавства України.

Що стосується встановлення особи відносно якої є доручення уповноваженого органу, у відзиві зазначено, що відповідно до п. 3 Порядку дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.06.2017 № 535 (далі - Порядок 535), обробка інформації (уведення, записування, зчитування, зберігання, знищення, приймання, передавання) та формування баз даних відомостей про осіб, стосовно яких є доручення, здійснюються тільки з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України (далі - система «Гарт-1»), яка функціонує відповідно до Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 вересня 2008 року № 810, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 листопада 2008 року за № 1086/15777.

Пунктом 6 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю «Гарт-1», визначено, що до функцій системи "Гарт-1" відносяться, зокрема, формування баз даних про осіб, які перетнули державний кордон Україні, у тому числі з фіксуванням їх біометричних даних, осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів.

Власником системи "Гарт-1" та інформації, що в ній обробляється, є Адміністрація Держприкордонслужби. Користувачами системи "Гарт-1" є посадові та службові особи підрозділів і органів Державної прикордонної служби України, яким в установленому законодавством порядку надано право доступу до обробки інформації в цій системі. Право розпоряджатися системою "Гарт-1" надається розпоряднику системи - начальнику зв`язку Державної прикордонної служби України.

Тобто, персонал Одеського прикордонного загону є тільки користувачем інформації, наявної в системі "Гарт-1". Підтвердженням факту наявності заборони в`їзду в Україну, відносно особи, яка перетинає державний кордон України, є повідомлення про збіг із зазначенням інформації про особу та індексу доручення правоохоронного органу. Надання іншої інформації посадовим особам Одеського прикордонного загону не передбачено.

Персонал Одеського прикордонного загону не приймає до виконання доручення правоохоронних органів та не здійснює їх перевірку, а тільки виконує їх в пунктах пропуску через державний кордон України у відповідності до обов`язків покладених п. 8 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Таким чином, посадова особа Одеського прикордонного загону не уповноважена встановлювати законність наданих доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон.

Позиція другого відповідача - Адміністрації Державної прикордонної служби України до адміністративного позову викладена у клопотанні про заміну неналежного відповідача, яке надійшло до суду 08 квітня 2021 року (а.с. 69-74, том 1).

Так, у клопотанні зазначено, що Адміністрація Державної прикордонної служби України не є особою, яка повинна відповідати за позовом, оскільки Рішення про відмову у перетинанні державного кордону громадянину Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проставлення відмітки «Заборонено в`їзд в Україну терміном на...») було прийняте 15.01.2021 уповноваженими службовими особами (старшим прикордонних нарядів) відділу прикордонної служби «Одеса-аеропорт» Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління, які не проходять службу (не є працівниками) Адміністрації Держприкордонслужби. Причиною відмови позивачу у перетинанні державного кордону була наявність щодо нього рішення Львівського прикордонного загону від 17.03.2018 про заборону йому в`їзду в Україну.

З цих підстав Адміністрація Державної прикордонної служби України у своєму клопотанні просила визнати Державну прикордонну службу України неналежним відповідачем; залучити співвідповідачем по справі Львівський прикордонний загін (в/ч НОМЕР_8).

Ухвалою суду від 12 квітня 2021 року клопотання Адміністрації Державної прикордонної служби України про заміну неналежного відповідача та залучення співвідповідача - задоволено частково. Замінено відповідача по справі з Державної прикордонної служби України на Адміністрацію Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039; 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26).

Інших заяви по суті справи, клопотань з боку Адміністрації Державної прикордонної служби України не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Справу розглянуто у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлені наступні обставини та факти.

15 січня 2021 року до пункту пропуску через державний кордон України для міжнародного повітряного сполучення «Одеса» прибув громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та пред`явив на прикордонний контроль паспорт НОМЕР_1 (термін дії з 05.12.2017 до 05.12.2022) разом із візою України типу D-14 (дійсна до 24.03.2021) (а.с. 19-20, 25 том 1).

У ході здійснення прикордонного контролю інспектором прикордонного контролю 1-ї категорії 1-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону було здійснено пошук необхідної інформації про особу у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.

За результатами пошуку було встановлено, що громадянин Пакистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.03.2018 поставлений на облік із виконанням доручення за індексом «Д» - заборона в`їзду в Україну; дата зняття з обліку 16.03.2023. Ініціатор доручення - 7 (Львівський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України.

Інспектором прикордонної служби (тип А) впс «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону прийнято рішення від 15 січня 2021 року про відмову у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну громадянину Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ НОМЕР_1 , на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль» з причини того, що стосовного ОСОБА_1 наявне рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну (а.с. 26, том 1).

Примірник цього рішення наданий позивачу.

У паспортний документ НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , проставлений штамп за №1235/123 «Заборонено в`їзд в Україну» терміном на 5 (п`ять) років до 16 березня 2023 року (а.с. 27, том 1).

Не погоджуючись із діями відповідачів щодо винесення рішення про відмову в перетинанні державного кордону України та поставлення штампу в паспорті "Про заборону в`їзду в Україну" громадянину ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду із цим позовом.

Позивач стверджує, що рішення про заборону в`їзду в Україну терміном на п`ять років було винесено у відношенні іншої особи зі схожими особистими даними.

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) є громадянином Ісламської Республіки Пакистан, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 терміном дії з 05.12.2017 до 05.12.2022 (а.с. 19-20, том 1).

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI.

Пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» містить визначення, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Відповідно до ч. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Статтею 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку (ч. 1).

Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації (ч. 2).

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України (ч. 3).

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Закон України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-IV визначає правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження.

Так, згідно ст. 1 цього Закону, на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

До основних функцій Державної прикордонної служби України належить здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення (абзац третій частини першої статті 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», органи охорони державного кордону безпосередньо виконують поставлені перед Державною прикордонною службою України завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України.

Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів.

У відповідності з п. 6, п. 8 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладається: здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, а також здійснення фіксації біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час здійснення прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду; запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень митних органів щодо інформування митних органів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких митними органами було виявлено порушення митних правил.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль здійснюється щодо:

1) осіб, які перетинають державний кордон;

2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі;

3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.

За приписами ч. 4 ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль включає:

1) перевірку документів;

2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів;

3) виконання доручень правоохоронних органів України;

4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України;

5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон;

6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль забезпечується шляхом:

1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням;

2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин;

3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в`їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних;

4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження;

5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів;

6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов`язана з міжнародним сполученням;

7) координації дій контрольних органів і служб.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 6 Закону України «Про прикордонний контроль», перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документам

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Стаття 7 Закону України «Про прикордонний контроль» передбачає прикордонний контроль осіб.

Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (ч. 1 ст. 7).

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон (ч. 2 ст. 7).

Стаття 8 Закону України «Про прикордонний контроль» визначає умови перетинання державного кордону іноземцями та особами без громадянства у разі в`їзду в Україну

Так, згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль», уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови:

1) наявності в нього дійсного паспортного документа;

2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну;

3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України;

4) підтвердження мети запланованого перебування;

5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

В силу вимог ч. 2 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль», іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Як визначено ч. 2 ст. 9 Закону України «Про прикордонний контроль», процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки:

1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи;

2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон;

3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.

Таким чином, під час здійснення прикордонного контролю уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України для надання іноземцю дозволу на перетинання державного кордону особою необхідно встановити факт відсутності щодо цієї особи рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну. Для цього здійснюється пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України.

Як встановлено судом, за результатами здійснення прикордонного контролю для пропуску через державний кордон України громадянина ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , інспектором прикордонної служби (тип А) впс «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону прийнято рішення від 15 січня 2021 року про відмову у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль» з причини того, що стосовного ОСОБА_1 наявне рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну (а.с. 26).

Так, на виконання ухвали суду про витребування доказів від 12 квітня 2021 року від Львівського прикордонного загону (в/ч НОМЕР_8) надійшли копії матеріалів особової справи громадянина ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про заборону в`їзду на територію України (а.с. 195-208, том 1).

З наданих матеріалів судом встановлено, що 16 березня 2018 року начальником відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Львівського прикордонного загону прийнято Постанову про заборону в`їзду в Україну, якою заборонено гр. Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцю Республіки Пакистан, документ, що посвідчує особу - свідоцтво на повернення серії НОМЕР_4 , видане 22.02.2018 року, в`їзд в Україну строком на 5 (п`ять років) (а.с. 201, 204, том 1).

Разом із вказаною постановою до суду надані:

Документ на повернення серії НОМЕР_4, виданий 22.02.2018 Посольством Республіки Пакистан в України, у якому дані стосовно особи, якій видано цей документ, заповнено рукописним чином, а сама видано на ім`я ОСОБА_1 , passport: НОМЕР_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 56, 198, том 1);

Акт приймання-передавання іноземця - порушника законодавства України про державний кордон України від 16 березня 2018 року, підписаний посадовою особою Львівського прикордонного загону та ОПП Київ впс «Жуляни», про передачу гр. Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документ, що посвідчує особу - свідоцтво на повернення серії НОМЕР_4 , видане 22.02.2018 року, який затриманий при спробі незаконного перетинання державного кордону України в Республіку Польща на ділянці впс «Рава-Руська» Львівського прикордонного загону (а.с. 199, том 1);

Акт повернення пасажира від 16 березня 2018 року щодо відправлення з території України гр. Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , документ, що посвідчує особу - свідоцтво на повернення серії НОМЕР_4 (а.с. 200, том 1).

В Акті приймання-передавання іноземця - порушника законодавства України про державний кордон України від 16 березня 2018 року зазначено про такі обставини: 19.06.2017 року Жовківським районним судом Львівської області гр. Республіки Пакистан ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. 20.06.2017 року Личаківським районним судом м. Львова прийнято рішення про примусове видворення за межі території України відносно вищевказаного громадянина.

У матеріалах справи наявна копія постанови Личаківського районного суду м. Львова від 20 червня 2017 року по справі № 463/3071/17 за позовом Львівського прикордонного загону Західного Регіонального управління Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 про примусове видворення, затримання. Судом постановлено: Позов задовольнити. Примусово видворити громадянина Републіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі території України. Затримати громадянина Републіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою забезпечення примусового видворення (а.с. 196-197, том 1).

Дослідивши вказані матеріали особової справи про заборону в`їзду на територію України гр. Республіки Пакистан ОСОБА_1 , суд вбачає, що у документах містяться розбіжності (щодо написання українською мовою ім`я особи, дати його народження, номеру паспорта).

Звертаючись до суду з даним позовом представник позивача мотивував його тим, що рішення про заборону в`їзду в Україну терміном на п`ять років було винесено у відношенні іншої особи зі схожими даними, а не у відношенні до позивача - громадянина ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 .

Представник позивача стверджував, що паспорт особи, стосовно якої винесено рішення про заборону в`їзду на територію України, має інший номер - НОМЕР_3, а позивача - НОМЕР_1. Відмінності є також в особистих даних батьків, а на фото інша людина, а також інший підпис.

Згідно наявного у матеріалах справи з перекладом паспорта громадянина Ісламської Республіки Пакистан № НОМЕР_1 , виданого 05.12.2017 року з терміном дії до 05.12.2022 року, бланковий номер НОМЕР_5 , його видано на ім`я ОСОБА_1 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 19-20, том 1).

У документі на повернення серії НОМЕР_4, який виданий 22.02.2018 Посольством Республіки Пакистан в України, дані стосовно особи, якій його видано цей документ, заповнено рукописним чином, а сама видано на ім`я ОСОБА_1 , passport: НОМЕР_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 56, 198, том 1).

Для вирішення вказаної справи та з`ясування яким особам видавались вищевказані документи, тобто паспорт № НОМЕР_3 , а також паспорт № НОМЕР_1 ; та чи видавались взагалі уповноваженими органами Ісламської Республіки Пакистан паспортні документа за вказаними номерами, суд ухвалою від 05 липня 2021 року витребував від Посольства Ісламської Республіки Пакистан в Україні (01015, м. Київ, провулок Йова Борецького, 7) інформацію у вигляді належним чином засвідчених копій письмових доказів стосовно наступного:

кому видавався терміновий паспорт (дійсний на одну подорож) № НОМЕР_4 взамін утраченого паспорту № НОМЕР_3 ;

чи видавався терміновий паспорт (дійсний на одну подорож) власнику паспорту № НОМЕР_1 ;

яким особам видавались вищевказані документи: паспорт № НОМЕР_3 , а також паспорт № НОМЕР_1 ;

надати до суду належним чином засвідчену копію термінового паспорту (дійсний на одну подорож) НОМЕР_6, виданий взамін утраченого паспорту № НОМЕР_3 .

Однак, вищевказана ухвала виконана не була.

Проте, у матеріалах справи наявний лист Посольства Ісламської Республіки Пакистан в Україні від 05 березня 2021 року вих. №Соn-6/2021, наданий у відповідь на запит Адміністрації Державної прикордонної служби України, яким повідомлено, що паспорт № НОМЕР_1 та проїзний документ на повернення (ЕТП) № НОМЕР_4 були видані Посольством одній і тій же особі - пану ОСОБА_1 сину ОСОБА_10 (а.с. 75-77, том 1).

Враховуючи, що проїзний документ на повернення (ЕТП) № НОМЕР_4 було видано Посольством Ісламської Республіки Пакистан в Україні громадянину Ісламської Республіки Пакистан, який має паспорт № НОМЕР_3 , то слід дійти висновку, що паспорт № НОМЕР_3 , а також паспорт № НОМЕР_1 це один й той саме документ, який виданий громадянину ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , тобто позивачу по справі. Розбіжність в останній цифрі номеру може свідчити про технічну описку.

Водночас, при вирішенні даної справи суд не надає оцінку правомірності прийняття начальником відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Львівського прикордонного загону Постанови від 16 березня 2018 року про заборону в`їзду в Україну гр. Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Це рішення не предметом оскарження у цій справі.

Суд зазначає, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України та постанова про заборону в`їзду в Україну є двома різними документами, котрі приймаються та підставі різних законодавчих актів, перше - на підставі Закону України «Про прикордонний контроль» (ст. 14), друге - Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ст. 13).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.06.2012 №407, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 червня 2012 р. за № 1083/21395, затверджено Інструкцію з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон (надалі - Інструкція №407).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції №407, терміни, що вживаються у цій Інструкції, мають такі значення:

перевірка документів - дослідження уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України паспортних та інших документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі;

поглиблена перевірка документів - дослідження паспортних та інших документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яка здійснюється з метою підтвердження або спростування ознак їх підробки (фальсифікації);

стандартна перевірка документів - дослідження паспортних та інших документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства в обсязі, необхідному для визначення законних підстав для перетинання ними державного кордону.

Згідно з п. 2.4 Інструкції №407, початком здійснення стандартної перевірки документів вважається момент подання особою паспортного або іншого визначеного законодавством документа для перевірки прикордонному наряду „Перевірка документів".

У відповідності п. 2.5 Інструкції №407, під час проведення стандартної перевірки документів прикордонний наряд „Перевірка документів" повинен, зокрема:

2.5.6. Здійснити пошук необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.

2.5.7. Ввести інформацію про особу до бази даних „Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України" (відповідно до Положення про базу даних „Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України", затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 червня 2007 року № 472, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 липня 2007 року за № 765/14032).

Таким чином, з вищезазначеної норми права випливає, що на відповідного суб`єкта владних повноважень покладено безпосередній обов`язок щодо здійснення пошуку необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України у випадку проведення стандартної перевірки документів.

Як вже було зазначено, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про прикордонний контроль», процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.09.2008 №810 затверджено Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю "Гарт-1" Державної прикордонної служби України.

Згідно п. 5 цього Положення, система "Гарт-1" створюється і використовується в інтересах розвідки, контррозвідувального забезпечення охорони державного кордону України, оперативно-розшукової діяльності, участі в боротьбі з організованою злочинністю та протидії незаконній міграції з метою своєчасного та достовірного інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності підрозділів та органів Державної прикордонної служби України для здійснення ними заходів із запобігання і недопущення в`їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, розшуку в пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань, посилення контролю за додержанням правил в`їзду, виїзду, перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, а також виконання інших завдань у правоохоронній сфері згідно із законодавством.

У відповідності з п. 6 цього Положення, функціями системи "Гарт-1" є, зокрема, автоматизація процесів перевірки відомостей про осіб, які перетинають державний кордон України, за базами даних осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань, недійсних, викрадених і втрачених документів на право виїзду за кордон та іншими базами даних, що створюються та використовуються відповідно до законодавства.

Згідно з п. 7, п. 8 Положення, власником системи "Гарт-1" та інформації, що в ній обробляється, є Адміністрація Держприкордонслужби.

Користувачами системи "Гарт-1" є посадові та службові особи підрозділів і органів Державної прикордонної служби України, яким в установленому законодавством порядку надано право доступу до обробки інформації в цій системі.

З матеріалів справи судом встановлено, що під час здійснення прикордонного контролю 15.01.2021 року у пункті пропуску через державний кордон України для міжнародного повітряного сполучення «Одеса» інспектором прикордонного контролю 1-ї категорії 1-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону було виконано вимоги п. 2.5 Інструкції №477, зокрема, здійснено пошук необхідної інформації про особу позивача у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.

За результатами пошуку було встановлено, що громадянин ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був поставлений 17.03.2018 року на облік виконання доручення з індексом «Д» - заборона в`їзду в Україну. Ініціатором доручення був Львівський прикордонний загін Державної прикордонної служби України, яким прийнято Постанову про заборону в`їзду в Україну, якою заборонено гр. Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцю Республіки Пакистан, документ, що посвідчує особу - свідоцтво на повернення серії НОМЕР_4 , видане 22.02.2018 року, в`їзд в Україну строком на 5 (п`ять років) (а.с. 201, 204, том 1).

Таким чином інспектором прикордонного контролю було встановлено, що іноземець не відповідає умовам в`їзду в Україну, а саме п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль» в частині відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну.

В силу вимог ч. 2 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль», іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Так, відповідно до ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки відносно позивача уповноваженим державним органом України (начальник Львівського прикордонного загону) прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну строком на п`ять років, яке на момент звернення із даним адміністративним позовом до суду позивачем не оскаржувалось та є чинним, то уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України (інспектором прикордонного контролю 1-ї категорії 1-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) впс «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону) правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства України було прийнято рішення від 15.01.2021 року про відмову в перетинанні державного кордону гр. Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стаття 3 Закону України «Про прикордонний контроль» передбачає, що під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про Державну прикордонну службу України", іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість дій/рішень відповідача на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає, що відповідач в особі Одеського прикордонного загону, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв правомірно, на підставі та у межах наданих йому повноважень, а оскаржуване рішення від 15.01.2021 року про відмову в перетинанні державного кордону України прийнято обґрунтовано, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття даного правового акту індивідуальної дії, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Одеського прикордонного загону щодо винесення рішення про відмову в перетинанні державного кордону України та поставлення штампу в паспорті "Про заборону в`їзду в Україну" громадянину ІР Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 та про скасування рішення Одеського прикордонного загону від 15.01.2021 року про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , задоволенню не підлягають.

Що стосується цих же позовних вимог, які адресовані другому відповідачу - Адміністрації Державної прикордонної служби України (ухвалою суду від 12 квітня 2021 року замінено відповідача по справі з Державної прикордонної служби України на Адміністрацію Державної прикордонної служби України), суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, здійснює управління Державною прикордонною службою України, бере участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 533 затверджено Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Згідно п. 1 вказаного Положення, Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до п. 4 Положення, Адміністрація Держприкордонслужби відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, 4) організовує в установленому законодавством порядку здійснення прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Адміністрація Держприкордонслужби здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи - регіональні управління, органи охорони державного кордону, загони морської охорони і розвідувальний орган Адміністрації Держприкордонслужби.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів.

Тобто, Адміністрація Держприкордонслужби, як центральний орган виконавчої влади, реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, організовує здійснення прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, однак функції безпосереднього здійснення прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України покладені на прикордонний загін.

Таким чином, оскільки рішення про відмову у перетинанні державного кордону України від 15.01.2021 року було прийняте уповноваженими службовими особами відділу прикордонної служби «Одеса-аеропорт» Одеського прикордонного загону, то, враховуючи, відсутність порушеного права позивача з боку Адміністрації Держприкордонслужби, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до Адміністрації Держприкордонслужби.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 Державної прикордонної служби України анулювати запис від 15.01.2021 р. про заборону в`їзду на територію України терміном на п`ять років, вчинений в паспортному документі НОМЕР_1 громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , на сторінці 11 (одинадцять) про заборону в`їзду в Україну терміном 5(п`ять) років до 16 березня 2023 року, суд вважає, що дані позовні вимоги також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 № 946, у разі виявлення в пункті пропуску службовою особою Державної прикордонної служби України іноземця, якому уповноваженим органом заборонено в`їзд в Україну, але в паспортному документі якого відмітки „Заборонено в`їзд в Україну терміном на..." немає, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону проставляє таку відмітку із зазначенням терміну, вказаного в базі даних осіб, яким заборонено в`їзд в Україну.

Тобто, уповноважена службова особа відділу прикордонної служби «Одеса-аеропорт» Одеського прикордонного загону мала підстави та повноваження для проставляння у паспортному документі позивача відмітки «Заборонено в`їзд в Україну» (а.с. 27, том 1).

Як передбачено пунктом 8.2 вищевказаної Інструкції, у випадку скасування заборони в`їзду (зміни її терміну) органами, зазначеними у пункті 8.1 цього розділу, або рішенням суду, яке набрало законної сили: а) орган охорони державного кордону: негайно письмово повідомляє про це Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України з обов`язковим зазначенням інформації відповідно до вимог підпункту „а" пункту 3.2 розділу III цієї Інструкції; скасовує в паспортному документі особи відмітку „Заборонено в`їзд в Україну терміном на ..." шляхом проставлення на ньому штемпеля „Анульовано", форма якого наведена в додатку 6 до цієї Інструкції;

Отже, відмітка в паспортному документі „Заборонено в`їзд в Україну терміном на ..." анульовується шляхом проставлення на ньому штемпеля „Анульовано" у разі скасування заборони в`їзду в Україну. Враховуючи, що таке рішення стовного позивача відсутнє, підстави для анулювання запису про заборону в`їзду на територію України терміном на п`ять років, вчиненого у паспортному документі НОМЕР_1, відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на зазначене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Розподіл судових витрат

Питання розподілу судових витрат регламентовані статтею 139 КАС України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 7 ст. 139 КАС України).

Отже, розподіл судових витрат здійснюється залежно від результатів вирішення спору, а їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача.

Натомість, у цій справі судом прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, відтак, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат на користь позивачів відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72-77, 90, 120, 139, 205, 242-246, 250, 255, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (громадянин Ісламської Республіки Пакистан) до Адміністрації Державної прикордонної служби України та Одеського прикордонного загону про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасники справи:

Позивач: громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 .

Відповідач: Адміністрація Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039; 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7; АДРЕСА_1).

Суддя О.В. Глуханчук

.