Справа № 308/2040/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 липня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ФАЗИКОШ Г.В., КОЖУХ О.А.

за участю секретаря ТЕРПАЙ С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/2040/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»» про стягнення страхового відшкодування та компенсацію моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 липня 2021 року, повний текст якого складено 12 липня 2021 року, головуюча суддя Хамник М.М., -

встановив:

ОСОБА_1 17.02.2021 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 і ТДВ СК «Альфа-Гарант» мотивуючи таким.

29.10.2020 на вул. Грибоєдова в м. Ужгороді керуючи автомашиною «Мерседес-Бенц Спрінтер», д/н НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 здійснюючи рух заднім ходом допустила наїзд на автомобіль «Мазда 6», д/н НОМЕР_2 , що стояв на узбіччі, який у цей час на належній правовій основі використовував чоловік позивачки ОСОБА_3 . Унаслідок ДТП належний позивачці транспортний засіб був суттєво пошкоджений.

Вина відповідачки стверджується постановою Ужгородського міськрайонного суду від 24.11.2020 у справі про адміністративне правопорушення № 308/11890/20.

Розмір матеріального збитку на час заподіяння шкоди згідно товарознавчого висновку Закарпатського НДЕКЦ МВС України від 19.11.2020 № 13/51 ЕД становить 102242,00 грн, а з урахуванням амортизаційного зносу транспортного засобу 56978,28 грн.

Страховик ТДВ СК «Альфа-Гарант» лише частково виплатив страхове відшкодування у розмірі 32676,14 грн. Відповідачка ОСОБА_2 добровільно відшкодувати решту суми матеріального збитку не бажає.

Виходячи з вартості ремонту автомобіля, визначеної ремонтною калькуляцією від 20.01.2021 у 105429,78 грн, позивачці доведеться цю суму сплатити за ремонт.

Окрім майнової шкоди відповідачка заподіяла позивачці й моральну шкоду, яка полягає в позбавленні її можливості тривалий час користуватися автомобілем, що порушило її звичний порядок життя, в необхідності нести значні матеріальні витрати на ремонт автомобіля, в негативних переживаннях та моральних стражданнях, які вона змушена внаслідок дій відповідачки переживати. Розмір компенсації моральної шкоди визначається в сумі 50000,00 грн. Моральної шкоди позивачці завдав і страховик, який відмовився відшкодувати повністю завдану майнову шкоду.

Посилаючись на ці обставини, на норми ЦК України та іншого законодавства щодо відшкодування шкоди та страхування, позивачка ОСОБА_1 просила стягнути на її користь:

солідарно з ОСОБА_2 і ТДВ СК «Альфа-Гарант»: недоплачену суму страхового забезпечення в розмірі 24302,14 грн;

у рівних частинах з ОСОБА_2 і ТДВ СК «Альфа-Гарант»: 351,60 грн, витрачені на проведення експертною установою НДЕКЦ МВС України товарознавчого дослідження пошкодженого автомобіля;

з ОСОБА_2 : 50000,00 грн у рахунок компенсації завданої моральної шкоди.

Судові витрати позивачка просила покласти на ОСОБА_2 і ТДВ СК «Альфа-Гарант» у відповідних частках.

У рішенні Ужгородського міськрайонного суду від 12.07.2021 зазначено: «У судовому засіданні представник позивачки, адвокат Качайло А.І., уточнив позовні вимоги та просив стягнути матеріальні збитки у сумі 24302,14 грн., та 351,60 грн., витрачених на проведення експертною установою НДЕКЦ МВС товарознавчого дослідження пошкодженого автомобіля з відповідача 2, ТДВ СК «Альфа-Гарант», а моральну шкоду у розмірі 50000 грн. з відповідача 1, ОСОБА_2 . Інший представник позивачки ОСОБА_3 також підтримав уточнені позовні вимоги та просив позов задоволити.» (а.с. 109).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12.07.2021 позов задоволено частково:

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 136,20 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору;

у задоволенні решти вимог до ОСОБА_2 , а також у вимогах до ТДВ СК «Альфа-Гарант» відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для стягнення додаткових коштів на користь позивачки у рахунок відшкодування майнової шкоди, оскільки цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди перед позивачкою була застрахована, позивачці страховиком було виплачене, а позивачкою було прийняте належно розраховане страхове відшкодування, умови для додаткової виплати у зв`язку з необхідністю ремонту автомобіля, а також для оплати проведеного позивачкою автотоварознавчого дослідження не виникли. За обставинами справи вимога до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди з урахуванням принципів співмірності, розумності та справедливості підлягає задоволенню частково, в межах 3000,00 грн відшкодування.

Позивачка ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції як незаконне та необґрунтоване, наводить у скарзі загалом доводи, якими обґрунтовувався позов, а також вказує на таке.

Під час розгляду справи судом першої інстанції її представник просив із метою виключення спору щодо розміру матеріального збитку призначити повторну судову експертизу, однак, суд це клопотання залишив без розгляду мотивуючи тим, що відповідний висновок вже наданий і потреби в повторній експертизі немає.

Крім того, усно були змінені позовні вимоги в частині стягнення недоплаченого страхового відшкодування, а саме, таке представник позивачки просив стягнути тільки зі страхової компанії, а моральну шкоду просив стягнути тільки з ОСОБА_2 .

Задовольнивши вимогу про відшкодування моральної шкоди тільки в сумі 3000,00 грн, суд не врахував характеру і тривалості моральних страждань, якими була спричинена значна моральна шкода. Не було враховано, зокрема, що внаслідок відсутності значних коштів, що були необхідні для ремонту автомобіля, позивачка була тривалий час позбавлена можливості користуватися ним. Суд невиправдано зменшив розмір такого відшкодування, тоді як мав підстави стягнути його повністю в заявленому розмірі.

Повна відмова у вимозі до страховика про стягнення недоплаченого страхового відшкодування незаконна, позаяк не було враховано, що на час підготовки страховиком звіту про розмір матеріального збитку позивачка ще не мала висновків товарознавчого дослідження і тому не могла висувати з цього приводу свої претензії.

Зважаючи на положення ст.ст. 22, 1166, 1187, 1188, 1192 ЦК України, ст.ст. 5, 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», майнове відшкодування повинно бути повним і має відповідати розміру реальних збитків, що були завдані.

Позивачка просить з урахуванням встановленого розміру матеріального збитку в сумі 56978,28 грн стягнути на її користь:

із ТДВ СК «Альфа-Гарант» недоплачену суму страхового забезпечення 24302,14 грн;

у рівних сумах (по 351,60 грн) із обох відповідачів витрати на проведення експертною установою товарознавчого дослідження;

із ОСОБА_2 50000,00 грн як компенсацію за спричинену моральну шкоду.

Судові витрати просила покласти на відповідачів у належних кожному з них частках.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідачки ОСОБА_2 , яка апеляцію не визнала, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Суд першої інстанції розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог та з наведених ним підстав, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційним судом не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України).

За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України:

кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;

особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред`явлення вимог (право на позов), так і право на пред`явлення вимог до конкретного відповідача (відповідачів) та обов`язок такого конкретного відповідача (відповідачів) відповідати за пред`явленим до нього (них) позовом;

обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;

обов`язок доказування позову лежить на позивачеві, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторонами у справах позовного провадження є позивач особа, яка вважає, що її право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка,виходячи іззаявленої тимправової позиції,порушує (невизнає,оспорює,заперечує)його правота маєвідповідати запозовом (ст. 42 ч. 1, ст.ст. 48, 51 ЦПК України).

Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред`явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами матеріального блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов`язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови пред`явлення конкретних, чітко сформульованих вимог, що не допускають множинного тлумачення, припущень ані щодо власне самих вимог, ані щодо підстав, якими вони обґрунтовуються, ані щодо відповідача, до якого вони пред`явлені.

Таким чином, особа, права якої порушені, може звернутися до суду по захист своїх прав не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом або договором, правомірній вимозі належного позивача (позивачів) відповідає обов`язок належного відповідача (відповідачів) усунути порушення права.

Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони пред`явлені належним чином, ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).

Особа вправі вимагати повного відшкодування майнової шкоди, завданої їй винною, протиправною поведінкою іншої особи, пошкодженням майна, а також управі вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав; відсутність виниу шкодідоводить заподіювач, розмір завданої шкоди доводиться позивачем; за загальним правилом, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку (ст.ст. 11-16, 22, 23, 1166, 1167, 1187 ЦК України).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст. 22 ч. 3 ЦК України).

Закон України «Про страхування» (Закон № 85/96-ВР) визначає, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1).

За правилами, встановленими ЦК України:

за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979);

предметом договорустрахування можутьбути майновіінтереси,які несуперечать законуі пов`язаніз відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ч. 1 п. 3);

законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування); до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (ст. 999 ч.ч. 1, 2);

особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194).

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон № 1961-IV) передбачено, що:

відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них; якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 п. 2.1.);

обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3);

об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5);

страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 6).

ЦК України встановлено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 22 ч. 2 п. 1, ст. 1192).

Аналогічно регулює це питання і Закон № 1961-IV, який у відносинах, пов`язаних з обов`язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, має пріоритет і передбачає, зокрема, що:

у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи (ст. 22 п. 22.1.);

витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, відшкодовуються з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29).

Згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою спільним наказом Мінюсту України і Фонду держмайна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (реєстрація в Мін`юсті України від 24.11.2003 за № 1074/8395), вартість відновлювального ремонту транспортного засобу і розмір матеріального збитку, завданого його пошкодженням, визначаються з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу (його складових), розрахованого за відповідними правилами, що враховують реальний стан і вартість об`єкта на момент ДТП, поняття дійсної вартості, що вживається у судовій практиці, за своїм змістом і числовим значенням рівнозначне поняттю ринкової вартості, що вживається в Методиці (п.п. 1.1.-1.4., 1.6., 2.4., 3.9., 4.1., 5.1., 7.1., 7.17., 8.1.-8.3., 8.5. та ін.).

Норми закону вказують також на:

необхідність зменшення суми, що відповідає розміру оціненої шкоди, на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, якщо відшкодування страховиком витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи, та на можливість здійснення доплати в розмірі, що не перевищує суми податку, за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту;

право страховика здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна (ст. 36 п. 36.2. Закону № 1961-IV).

Належними доказами щодо розрахунків у зв`язку з придбанням запасних частин до автомобіля, зі здійсненням його ремонту на станції технічного обслуговування, як і власне щодо факту проведення такого ремонту, доказами щодо обліку відповідних операцій, які фіксуються у документальній формі, є первинні та облікові документи, що повинні складатися під час здійснення відповідних господарських операцій (ст.ст. 545, 1087 ЦК України, ст. 1 п.п. 1.6., 1.7., 1.24., 1.35., ст.ст. 4, 16, 17, 20, 22, 24, 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 1 абз. 3, 5, 11, ст.ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 3, 4 Розділу ІІІ, п. 2 Розділу IV, п.п. 1-4, 6, 7 Розділу V Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, затверджених наказом Мінінфраструктури України від 28.11.2014 № 615 (реєстрація в Мінюсті України від 17.12.2014 за № 1609/26386).

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків; інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором (ст. 988 ч. 1 п. 3 абз. 3 ЦК України).

Солідарний обов`язок виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання; у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ст. 541, ст. 543 ч. 1 ЦК України).

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим; за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 ЦК України).

За змістом солідарного обов`язку боржників, у тому числі, солідарної відповідальності заподіювачів шкоди, особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов`язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. З урахуванням положень ст. 61 Конституції України та інших норм закону та, вина особи у заподіянні шкоди потерпілому та юридична відповідальність особи мають індивідуальний характер, особа відповідальна за власні дії, хоча б такі й були вчинені спільно з іншими особами, що потягли відповідні наслідки для потерпілого.

Встановлено, що 29.10.2020 на вул. Грибоєдова в м. Ужгороді сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій ОСОБА_2 керуючи автомашиною марки «Мерседес-Бенц Спрінтер», д/н НОМЕР_1 , здійснюючи рух заднім ходом допустила наїзд на належний ОСОБА_1 автомобіль марки «Мазда 6», д/н НОМЕР_2 , що був припаркований, який у цей час на належній правовій основі використовував чоловік позивачки ОСОБА_3 (а.с. 10, 11, 54 та ін.). Унаслідок ДТП належний позивачці транспортний засіб був пошкоджений.

Винуватість відповідачки ОСОБА_2 у ДТП встановлена постановою судді Ужгородського міськрайонного суду від 24.11.2020, якою у справі про адміністративне правопорушення № 308/11890/20 її притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн (а.с. 12).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , яка на належній правовій підставі керувала наземним транспортним засобом, на момент ДТП була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант», що підтверджується полісом від 26.0.2020 серії АО/7046105, за цим договором ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становив 130000,00 грн, франшиза була встановлена в розмірі 0,00 грн (а.с. 81).

Пошкодження автомобіля марки «Мазда 6», д/н НОМЕР_2 , були зафіксовані актом огляду колісного транспортного засобу від 30.10.2020, складеним аварійним комісаром ОСОБА_4 за участю гр-на ОСОБА_3 (а.с. 86-87).

30.10.2010 ОСОБА_3 подав страховику ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомлення про ДТП від потерпілого, а 02.11.2020 ОСОБА_1 подала цьому страховику заяву про страхове відшкодування за пошкодження належного їй автомобіля марки «Мазда 6», д/н НОМЕР_2 , у ДТП, що сталося 29.10.2020 (а.с. 82-84).

Аварійним сертифікатом від 05.11.2020 № 00-D/78/6 з розрахунку вартості матеріального збитку, завданого транспортному засобу «Мазда 6», д/н НОМЕР_2 , складеним фізичною особою-підприємцем, аварійним комісаром ОСОБА_5 на замовлення ТДВ СК «Альфа-Гарант», встановлено щодо автомобіля марки «Мазда 6», д/н НОМЕР_2 :

рік випуску автомобіля 2013;

термін експлуатації 7,85 років на дату оцінки;

ринкова вартість автомобіля до пошкодження 380366,48 грн;

коефіцієнт фізичного зносу ТЗ 0,459;

вартість відновлювального ТЗ згідно ремонтної калькуляції (без врахування фізичного зносу ТЗ) 48122,49 грн;

вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням фізичного зносу ТЗ 39211,37 грн;

вартість матеріального збитку: 39211,37 грн з урахуванням ПДВ; 32676,14 грн без урахування ПДВ (а.с. 88-90).

03.11.2020 позивачка ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (Закарпатський НДЕКЦ МВС України) по автотоварознавче експертне дослідження, висновок від 19.11.2020 № 13/51ЕД за результатами якого склав судовий експерт Кеню В.В. (а.с. 14-31). Указаним висновком встановлено щодо автомобіля марки «Мазда 6», д/н НОМЕР_2 :

рік виготовлення автомобіля 2013;

ринкова вартість автомобіля до пошкодження 362105,42 грн;

коефіцієнт фізичного зносу складових КТЗ 0,52;

вартість відновлювального ремонту автомобіля без врахування зносу складових КТЗ 102242,57 грн;

вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу складових КТЗ 56978,28 грн;

вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу марки «Мазда», моделі 6, 2013 року виготовлення, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 56978,28 грн.

Страховик ТДВ СК «Альфа-Гарант» здійснив у справі № ЦВ/20/7607 розрахунок страхового відшкодування та склав страховий акт від 15.01.2021, відповідно до яких розмір завданого власнику автомобіля марки «Мазда 6», д/н НОМЕР_2 , ОСОБА_1 збитку та страхового відшкодування, оскільки підстав для визначення збитку з врахуванням ПДВ не було, визначив у сумі 32676,14 грн (а.с. 93, 94). Це страхове відшкодування було виплачене страховиком і було без заперечень прийняте ОСОБА_1 .

У справі немає доказів про наявність між ОСОБА_1 і ТДВ СК «Альфа-Гарант» спору щодо визначення страховиком розміру завданої пошкодженням автомобіля марки «Мазда 6», д/н НОМЕР_2 , майнової шкоди (збитку), аварійний сертифікат, зафіксовані в ньому дані та результат, які лягли в основу розрахунку страхового відшкодування, не спростовувалися на час визначення та виплати страхового відшкодування. Тож у страховика не було підстав вважати, що між ним і потерпілим не досягнуто згоди щодо розміру страхового відшкодування.

Твердження позивачки в апеляційній скарзі про те, що під час розгляду справи судом першої інстанції її представник просив з метою виключення спору щодо розміру матеріального збитку призначити повторну судову експертизу, однак, суд це клопотання залишив без розгляду мотивуючи тим, що відповідний висновок вже наданий і потреби в повторній експертизі немає, не відповідає обставинам розгляду справи.

Технічним записом судового засідання зафіксовано, що у засіданні 12.05.2021 питання про судову експертизу виникало, проте, лише обговорювалося, суд першої інстанції роз`яснив представнику позивачки ОСОБА_3 відповідні положення ЦПК України, право клопотати про призначення судової експертизи, однак, представник вважаючи, що висновок експерта (висновок від 19.11.2020 № 13/51ЕД, складений експертом Закарпатського НДЕКЦ МВС України) у справі вже є, прийняв рішення не заявляти клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи. Зауваження щодо технічного запису судового засідання, протоколу судового засідання (ст. 249 ЦПК України) ніким не подавалися.

Сторона в справі не може бути позбавлена права заперечувати проти певних доказів, ставити під сумнів установлені ними обставини тощо, проте, повинна при цьому діяти в належний процесуальний спосіб, зокрема, повинна спростовувати певні обставини, докази, доводити відповідні обставини належними засобами доказування.

Щодо розміру шкоди, збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу в результаті ДТП, у правовідносинах, які пов`язуються з відшкодуванням потерпілому шкоди із застосуванням механізму обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом розміру шкоди (збитку) передовсім є складений для виплати страхового відшкодування аварійний сертифікат, звіт про оцінку завданої шкоди (збитку) тощо. У разі заперечення відповідної оцінки шкоди (збитку), зробленої страховиком чи на його замовлення, належним у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України доказом у цивільній справі може слугувати саме висновок відповідної (автотоварознавчої, комплексної тощо) судової експертизи, який, рівно як і оцінка страховика, оцінюється в такому разі за правилами ст. 89 ч.ч. 1, 2, 3, ст. 110, ст. 263 ч.ч. 1, 2, 5 ЦПК України.

Висновок від 19.11.2020 № 13/51ЕД, складений експертом Закарпатського НДЕКЦ МВС України, є висновком експертного автотоварознавчого дослідження, а не висновком судової експертизи та не спростовує як доказ вищевказаного аварійного сертифікату, складеного за правилами, встановленими законодавством для оцінки шкоди (збитку) в процедурі визначення страховиком ТДВ СК «Альфа-Гарант» страхового відшкодування. Саме по собі отримання позивачкою висновку експертного автотоварознавчого дослідження, якщо вона вважала це необхідним, без подальшої реалізації в процесі результату цього дослідження не впливає на визначений страховиком розмір шкоди (збитку). За таких умов цей висновок експертного автотоварознавчого дослідження не має переваги над аварійним сертифікатом як належним доказом.

Виходячи з принципу повного відшкодування шкоди та з наведених вище норм законодавства, потерпілий не позбавлений права вимагати з особи, винної в заподіянні шкоди (з винуватця ДТП), цивільна відповідальність якої застрахована, різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), якщо такого недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди.

За змістом правових позицій, висловлених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 15.10.2020 у справі № 755/7666/19:

у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди;

відшкодування особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика;

в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування;

якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації; зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків);

під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду; при цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою;

правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати);

якщо потерпілий одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст. 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика;

якщо різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого в ДТП, викликана в тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме, франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, посилання на те, що розмір майнової шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика і це є підставою для відмови у стягненні майнової шкоди, не може братися до уваги, а особа, винна в ДТП, зобов`язана сплатити потерпілому таку різницю.

Беручи до уваги, що у ТДВ СК «Альфа-Гарант» як у страховика ОСОБА_2 виник обов`язок сплатити на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі саме оціненої відповідно до Закону № 1961-IV майнової шкоди, могли існувати підстави для майнової відповідальності винуватця ДТП в межах, не покритих таким страховим відшкодуванням (у даному випадку, різниці між визначеними страховиком вартістю відновлювального ремонту автомобіля без урахування коефіцієнта фізичного зносу і страховим відшкодуванням з урахування коефіцієнта фізичного зносу, зважаючи також на наявність чи відсутність підстав для врахування в розрахунках ПДВ) у разі належного формулювання, обґрунтування щодо підстав і доведення відповідних вимог, безвідносно до меж ліміту відповідальності страховика. Обов`язок сплатити страхове відшкодування в обсязі, що перевищує вказані обмеження, у ТДВ СК «Альфа-Гарант» не виник.

Утім, маючи відповідне право вимоги, потерпілий повинен його реалізувати в межах, передбачених законом та/або договором, що ним не було враховано при пред`явленні позову, за яким він пред`явив вимоги до винуватця ДТП і до страховика як до солідарних боржників.

Винуватець ДТП ОСОБА_2 і страховик ТДВ СК «Альфа-Гарант» не є солідарними боржниками перед власником пошкодженого автомобіля ОСОБА_1 , оскільки підстави, обсяг, межі та умови відповідальності перед потерпілим у ДТП та/або власником пошкодженого автомобіля у безпосереднього заподіювача шкоди та у його страховика різні з огляду на природу виникнення відповідних зобов`язань, їх характер та законодавчий порядок, яким врегульовані деліктні зобов`язання та зобов`язання, що виникають із обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 49 ч. 2 п.п. 1, 2, ч.ч. 3, 5, ст.ст. 175, 184, 190, 197 ЦПК України, позивач управі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач управі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; рух такої заяви підлягає правилам, установленим для руху позовної заяви.

Справа розглядалася судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, перше судове засідання було призначене на 12.05.2021 (ухвала судді Ужгородського міськрайонного суду від 14.04.2021 (а.с. 45-46)), тож указані вище процесуальні права позивачка повинна була реалізувати до 12.05.2021. Усупереч вимогам цивільного процесуального закону представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Качайло А.І. лише 05.07.2021 (у третьому судовому засіданні, як це зафіксовано звукозаписом засідання) зробив усну заяву, яку підтримав і представник ОСОБА_3 , про зміну позовних вимог: просив стягнути матеріальні збитки в сумі 24302,14 грн, а також 351,60 грн, витрачені на проведення Закарпатським НДЕКЦ МВС України автотоварознавчого дослідження пошкодженого автомобіля, з ТДВ СК «Альфа-Гарант», а відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн просив стягнути з ОСОБА_2 .

Як випливає з мотивувальної частини рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12.07.2021, суд першої інстанції вирішував справу врахувавши таку зміну позивачкою позовних вимог і відповідне розмежування відповідальності кожного з відповідачів. Проте, процесуальних підстав для вирішення змінених у такий спосіб позовних вимог суд не мав, оскільки відповідна заява не була зроблена позивачкою своєчасно, не була подана з обов`язковим для цього додержанням письмової форми, відповідно, не були дотримані процесуальні права відповідача ТДВ СК «Альфа-Гарант», який про таку зміну вимог не був поінформований згідно з нормами ЦПК України.

Таким чином, відсутні підстави для висновку про те, що позовні вимоги були змінені. Суду першої інстанції належало вирішувати позов виходячи з первісної редакції вимог. Поряд із цим, реалізуючи свої цивільні та процесуальні права на власний розсуд, позивачка ОСОБА_6 оскарживши рішення суду першої інстанції виходила саме зі змінених у неналежний процесуальний спосіб позовних вимог і в апеляційній скарзі як за її підставами, так і за проханням чітко розмежувала відповідальність за позовом як ТДВ СК «Альфа-Гарант», саме і лише з якого просить стягнути недоплачену, відповідно до її правової позиції, суму страхового забезпечення (відшкодування) у 24302,14 грн, так і ОСОБА_2 , саме і лише з якої просить стягнути 50000,00 грн на компенсацію моральної шкоди, а витрати на проведення експертною установою товарознавчого дослідження просить покласти в рівних частках на обох відповідачів.

Апеляційний суд не вправі виходити за визначені апелянтом межі вимог скарги і попри те, що позовні вимоги слід розглядати як такі, що пред`явлені про солідарне стягнення коштів із відповідачів (не торкаючись питання про обґрунтованість обрання позивачкою вказаного способу відповідальності за шкоду як такого), не має процесуальних підстав і не вправі вирішувати питання про стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди з винуватця ДТП ОСОБА_2 , не вправі стягувати такі кошти за відсутності зверненої до цього відповідача вимоги апеляційної скарги в цій частині, на що наявність чи відсутність певних доказів не впливає. Для покладення ж на ТДВ СК «Альфа-Гарант» обов`язку сплатити позивачці ОСОБА_1 прохані в апеляційній скарзі кошти ані матеріально-, ані процесуально-правових підстав немає. За обставин, встановлених під час апеляційного розгляду справи, відсутні підстави і для стягнення з відповідачів на користь позивачки витрат на проведення автотоварознавчого дослідження.

Вимогу позову про відшкодування моральної шкоди, завданої власнику автомобіля пошкодженням під час ДТП винуватцем цієї події, суд першої інстанції вирішив правильно щодо розміру відшкодування та особи, яка відповідальна за нього. У справі не встановлено обставин, які б вказували на недобросовісну поведінку відповідачки ОСОБА_2 після вчинення ДТП, про ухилення від виконання обов`язків, покладених законом на винуватця ДТП тощо. Непоправні, незворотні в контексті заподіяння моральної шкоди наслідки для позивачки ОСОБА_1 не настали, розмір відшкодування моральної шкоди у 3000,00 грн враховує характер завданої моральної шкоди та результат виконання обов`язку доказування такої, узгоджується з вимогами щодо співмірності, розумності та справедливості при відшкодуванні моральної шкоди.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції припустившись помилки в застосуванні норм процесуального права щодо руху позовної заяви, зміни позовних вимог та відповідних цьому меж судового розгляду, втім правильно застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, та норми процесуального права щодо правил доказування в цивільному процесі і вирішив спір правильно по суті щодо відсутності підстав для стягнення зі страховика додатково коштів на користь позивачки на доплату страхового відшкодування, а також щодо відшкодування винуватцем ДТП моральної шкоди. Доводи апеляції цього не спростовують і зважаючи на встановлене під час апеляційного розгляду справи не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції із задоволенням апеляційної скарги, а також не тягнуть необхідності зміни рішення.

Відтак на підставі ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367 ч.ч. 1, 6, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 липня 2021 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 28 липня 2022 року.

Судді