ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 липня 2022 року Справа № 280/828/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-Б, код ЄДРПОУ № 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, зарахувати ОСОБА_1 , до вислуги років відповідно до статті 86 Закону У країни «Про прокуратуру» весь період його проходження служби в органах внутрішніх справ України з 15 серпня 1994 року по 28 січня 2002 року включно та весь період з 30 січня 2002 року по 21 листопада 2018 року перебування на прокурорських посадах в органах прокуратури - прокуратури Запорізької області, призначити та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з дня звернення із відповідною заявою про призначення пенсії, на підставі довідки Прокуратури Запорізької області від 19 листопада 2018 року № 18-492-18.

Ухвалою суду від 24 січня 2022 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», до заяви додав документи необхідні для обчислення пенсії та підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії. Рішенням від 29 листопада 2018 року № 94/2691/05 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років - 20 років 3 місяці 5 днів, в тому числі стаж на посаді прокурора 4 роки 2 місяці 11 днів, а саме за період з 02 лютого 2007 року по 13 січня 2011 року, з 02 липня 2018 року по 30 вересня 2018 року, а також у зв`язку із розбіжностями в написанні прізвища в документах поданих для призначення пенсії за вислугу, а саме паспорта з дипломом. Вказує, що 31 травня 2019 року позивач знову звернувся до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». 16 липня 2019 року позивач звернувся до начальника Вознесенівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про надання йому відповіді на його заяву від 31 травня 2019 року про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Зазначає, що 29 липня 2019 року відповідач повідомленнями № 557/02, № 17/Т-9 повідомив, що заяви позивача від 31 травня 2019 року та 16 липня 2019 року розглянуті, за результатами розгляду, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру». Підставою для відмови є те, що відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VIII від 14 жовтня 2014 року прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 24 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років, якщо подані документи, з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року. Вказує, що Рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» на його письмові заяви від 31 травня 2019 року та 16 липня 2019 року відповідачем не приймалося і позивачу не надавалося, не надсилалося. Позивач вважає, що дії відповідача, які полягають у відмові йому у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» є протиправними та такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення. Звертає увагу, що станом на 08 листопада 2018 року, на день звернення до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», позивач працював в органах прокуратури та мав загальний стаж роботи 24 роки 2 місяці 24 дні, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 16 років 9 місяців 9 днів. Зазначає, що враховуючи вислугу років, яку мав позивач на день звернення із заявою про призначення пенсії 08 листопада 2018 року, він мав право на призначення пенсії за вислугу років та правомірно звернувся за її призначенням. Вказує, що відповідно до чинного законодавства строк навчання позивача у Запорізькому училищі міліції МВС України (наказ ректора ЗУМ № 117 від 15 серпня 1994 року), згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1994 року та наказом МВС України від 02 вересня 1994 року № 474 на базі Запорізького училища міліції МВС України створений Запорізький юридичний інститут МВС України) на посаді курсанта в період з 15 серпня 1994 року по 27 червня 1998 року має бути повністю зарахований до стажу роботи, що дає право на вислугу років, як прирівняний до строкової військової служби (3 роки 10 місяців 13 днів). Враховуючи вищевикладене, вважаючи дії відповідача протиправними, 30 грудня 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, за результатами розгляду якої постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №280/90/20 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області по неналежному розгляду заяви ОСОБА_1 від 31травня 2019 року про призначення пенсії, відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 31 травня 2019 року та прийняти відповідне рішення. Зазначає, що на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №280/90/20, листом від 12 травня 2021 року за №0800-0204-8/32200 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило ОСОБА_1 , що його заяву від 31 травня 2019 року про призначення пенсії за вислугу років розглянуто. Вказує, що 31 березня 2021 року прийнято рішення №084050003050, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки звернення за призначенням пенсії відбулось не з посади органів прокуратури та у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років. Проте зазначене рішення №084050003050 від 31 березня 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області надано не було. Наголошує, що лише 14 грудня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом №17470-17265/Т-02/8-0800/21 ОСОБА_1 було надіслано рішення №084050003050 від 31березня 2021 року, яким відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. Крім того, в якості підстави для відмови в призначенні пенсії відповідач також посилається на те розбіжності в написанні прізвища в документах поданих для призначення пенсії за вислугу років, а саме паспорта з дипломом. Проте на думку позивача зазначені обставини ніяким чином не можуть впливати на сам факт наявності у ОСОБА_1 права на призначення йому пенсії за вислугу років, оскільки Законом «Про прокуратуру» чітко визначено підстави призначення вказаного виду пенсії, які ОСОБА_1 безумовно дотримані. Позивач наголошує, що він надав додаткові документи щодо підтвердження правильності написання його прізвища в документах поданих для призначення пенсії за вислугу, а саме паспорта з дипломом та наявності стажу та вислуги років які дають право на вислугу років. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 17 лютого 2022 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№11855), в якому зазначає, що на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 280/90/20, розглянувши заяву позивача від 31 травня 2019 року та подані документи, відповідач виніс рішення від 31 березня 2021 року № 084050003050, відмовивши позивачу у призначенні пенсії у відповідності до Закону України «Про прокуратуру». Вказує, що на день звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років необхідна наявність стажу позивача за вислугу років не менше 24 років та стажу на прокурорських посадах не менше 14 років. Страховий стаж позивача було розраховано відповідно до його трудової книжки (копія надана позивачем) та довідки № 80 від 03 травня 2019 року про проходження служби в органах внутрішніх справ, виданої Управлінням МВС України на Придніпровській залізниці. Отже, згідно записів трудової книжки позивача його загальний страховий стаж складає 24 роки 07 місяці 16 днів. Разом з тим стаж роботи позивача за вислугу років згідно статті 86 Закону № 1697 складає 22 роки 09 місяців 06 дні. Стосовно вимоги позивача зарахувати до вислуги років період з 15 серпня 1994 року по 28 січня 2002 року, то, як зазначено вище, відповідач зарахував половину періоду навчання позивача у юридичному ВУЗІ у кількості 1 рік 11 місяців 08 дні та з 28 липня 1998 року по 28 січня 2002 року у кількості 03 роки 06 місяців 01 день у відповідності до вимог статті 86 Закону № 1697. Стосовно вимоги позивача зарахувати до вислуги років період його роботи з 30 січня 2002 року по 21 листопада 2018 року, то, як зазначено вище, вказаний період у кількості 16 років 09 місяців 23 дні відповідачем був зарахований повністю як до вислуги років, так і до стажу роботи на посадах прокурорів, необхідного для призначення пенсії за вислугу років. До стажу робота позивача на посадах прокурорів у відповідності до статті 15 Закону № 1697 був зарахований період: з 30 січня 2002 року по 21 листопада 2018 року 16 років 09 місяців 23 дні час роботи на прокурорських посадах Прокуратури Запорізької області. Отже вказує, що стаж роботи позивача на прокурорських посадах згідно статті 86 Закону № 1697 складає 16 років 09 місяців 23 дні. У відповідності до записів трудової книжки, № 17, позивач 21 листопада 2018 року був звільнений з посади органів прокуратури області за власним бажанням. Отже, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років від 31 травня 2019 року позивач не працював в органах прокуратури, що є ще однією підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років. Отже, враховуючи вищевикладене та ту обставину, що частиною 1 статті 86 Закону № 1697 передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше - з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року (дата звернення позивача із заявою про призначення пенсії 31 травня 2019 року) - 24 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років, проте стаж позивача за вислугу років складає 22 роки 08 місяців 06 днів, що є меншим, ніж передбачено частиною 1 статті 86 Закону № 1697, то правових підстав для призначення позивачу пенсії за вислугою років у відповідності до закону № 1697 немає. З наведеного вище вбачається, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України «Про прокуратуру», діяв виключно у межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного пенсійного законодавства і жодним чином не порушувало прав та законних інтересів позивача. Просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

У листопаді 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697.

Розглянувши заяву позивача та надані документи, відповідачем винесено рішення від 29 листопада 2018 року № 94/2691/05 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України Про прокуратуру, обґрунтоване відсутністю необхідного стажу за вислугу років, в якому також зазначено, що загальний страховий стаж позивача становить 20 років 3 місяці 5 днів, в тому числі стаж на посаді прокурора 4 роки 2 місяці 11 днів, а саме за період з 02 лютого 2007 року по 13 січня 2011 року, з 02 липня 2018 року по 30 вересня 2018 року. Також у рішенні наголошено на наявності розбіжностей в написанні прізвища позивача в документах, поданих для призначення пенсії за вислугу років, а саме у паспорті з дипломом.

31 травня 2019 року позивач повторно звернувся до відповідача стосовно призначення пенсії у відповідності до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

В липні 2019 року позивач звернувся до відповідача (Вознесенівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя) щодо з`ясування причин відмови в нарахуванні пенсії, як працівнику органів прокуратури.

29 липня 2019 року відділом обслуговування громадян надані повідомлення № 557/02, 17/Т-9, в яких зазначено, що у призначені пенсії відмовлено з підстав відсутності необхідної вислуги років і стажу роботи на посадах прокурорів.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року по справі №280/90/20 адміністративний позов ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" весь період проходження служби в органах внутрішніх справ України з 15 серпня 1994 року по 28 січня 2002 року включно та весь період з 30 січня 2002 року по 21 листопада 2018 року перебування на прокурорських посадах в органах прокуратури та призначити ОСОБА_1 з дня звернення із відповідною заявою з 08 листопада 2018 року, та виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року по справі №280/90/20 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року в адміністративній справі№280/90/20 скасовано та прийнято нову постанову, а саме: адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області по неналежному розгляду заяви ОСОБА_1 від 31 травня 2019 року про призначення пенсії, відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру"; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 31 травня 2019 року та прийняти відповідне рішення; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №280/90/20, листом від 12 травня 2021 року за №0800-0204-8/32200 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило ОСОБА_1 , що його заяву від 31 травня 2019 року про призначення пенсії за вислугу років розглянуто, та 31 березня 2021 року прийнято рішення №084050003050, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки звернення за призначенням пенсії відбулось не з посади органів прокуратури та у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років.

Рішення №084050003050 від 31 березня 2021 року надіслано на адресу позивача 14 грудня 2021 року супровідним листом №17470-17265/Т-02/8-0800/21.

Позивач не погодившись з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у призначенні пенсії за вислугу років, вважаючи такі дії протиправним, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції Українивизначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

1. Щодо стажу за вислугу років суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що він проходив службу в органах внутрішніх справ, працював в органах прокуратури та мав загальний стаж роботи 24 роки 2 місяці 24 дні, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 16 років 9 місяців 9 днів, зокрема вказує що: «…Згідно записів № 1-2 в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 , дата заповнення: 29 січня 2002 року, з 15 серпня 1994 року по 28 січня 2002 року він проходив службу в органах внутрішніх справ України безперервно сім років п`ять місяці тринадцять днів (07 років 05 місяців 13 днів). Згідно до довідки Управління МВС України на Придніпровській залізниці № 79 03 травня 2019 року, позивач дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ України з 15 серпня 1994 року, у тому числі на посадах:

-15 серпня 1994 року 27 червня 1998 року курсант Запорізького училища міліції МВС України (Наказ ректора ЗУМ № 117 від 15 серпня 1994 року. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1994 року та наказом МВС України від 02 вересня 1994 року № 474 на базі Запорізького училища міліції МВС України створений Запорізький юридичний інститут МВС України. Закінчив Запорізький юридичний інститут МВС України - наказ ЗЮІ № 49 о/с від 27 червня1998 року);

-28 липня 1998 року 28 січня 2002 року слідчий лінійного відділу на станції Запоріжжя УМВС України на Придніпровській залізниці (Наказ УМВСТ № 48 о/с від 27 липня 1998 року).

Згідно записів № 3-17 в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 , з 30 січня 2002 року по 21 листопада 2018 року він безперервно працював на прокурорських посадах в органах прокуратури - прокуратури Запорізької області.

Згідно запису № 17 в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 , 21 листопада 2018 року він звільнений з органів прокуратури області за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, станом на 08 листопада 2018 року, на день звернення до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», позивач працював в органах прокуратури та мав загальний стаж роботи 24 роки 2 місяці 24 дні, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 16 років 9 місяців 9 днів…».

Представник відповідача у відзиві на адміністративний позов щодо стажу позивача зазначає: «…Страховий стаж позивача було розраховано відповідно до його трудової книжки (копія надана позивачем) та довідки № 80 від 03 травня 2019 року про проходження служби в органах внутрішніх справ, виданої Управлінням МВС України на Придніпровській залізниці (копія додається) з якої вбачається, що позивач протягом:

-15 серпня 1994 року 27 червня 1998 року - 3 роки 10 місяців 13 дні в - навчався у юридичному ВУЗі;

-28 серпня 1998 року 28 січня 2002 року 3 роки 6 місяців 1 день - працював слідчим лінійного відділу на станції Запоріжжя УМВС України на Придніпровській залізниці;

-30 січня 2002 року 21 листопада 2018 року - 16 років 09 місяців 23 дні - працював на прокурорських посадах Прокуратури Запорізької області;

-27 листопада 2018 року 30 квітня 2019 року - 0 років 05 місяців 04 дні - працював у ТУ Державного бюро розслідування (посади державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою).

Отже, згідно записів трудової книжки позивача його загальний страховий стаж складає 24 роки 07 місяці 16 днів.

До стажу за вислугу років на підставі статті 86 Закону № 1697 відповідачем було зараховано наступні періоди:

- з 15 серпня 1994 року по 22 липня 1996 - 1 рік 11 місяців 08 днів - половина строку навчання позивача у юридичному ВУЗі;

-з 28 липня 1998 року по 28 січня 2002 року 03 роки 06 місяців 01 день - час роботи на посаді слідчого лінійного відділу на станції Запоріжжя УМВС України на Придніпровській залізниці;

-з 30 січня 2002 року по 21 листопада 2018 року 16 років 09 місяців 23 дні час роботи на прокурорських посадах Прокуратури Запорізької області;

-з 27 листопада 2018 року по 30 квітня 2019 року - 0 років 05 місяців 04 дні - час роботи у ТУ Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі (посади державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою).

Отже, стаж роботи позивача за вислугу років згідно статті 86 Закону № 1697 складає 22 роки 09 місяців 06 днів…».

Таким чином спірним питанням є зарахування відповідачем до стажу вислуги років повного періоду навчання позивача з 15 серпня 1994 року 27 червня 1998 року курсантом у Запорізькому училищі міліції МВС України.

Відповідач, обґрунтовуючи свої дії вказує, що зарахував половину строку навчання позивача у юридичному ВУЗі, та посилається на частину 6 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: «До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених устатті 15цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів;

слідчими, суддями;

на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;

у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;

на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України;

на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;

військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;

відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася».

Судом досліджено копії наступних документів:

- трудової книжки позивача НОМЕР_1 , дата заповнення: 29 січня 2002 року, у якій серед іншого зазначено, що позивач проходив службу в ОВС України безперервно 07 років 05 місяців 13 днів (Записи №1 та №2);

- диплома спеціаліста НОМЕР_2 від 26 червня 1998 року;

- дублікату С19 №004414 від 25 березня 2019 року диплома Спеціаліста, про закінчення позивачем у 1998 році Запорізького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України;

- довідки Управління МВС України на Придніпровській залізниці №31 від 01 березня 2019 року, у якій зазначено, що позивач «…дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ України з15 серпня 1994 року (наказ Запорізького училища міліції МВС України №117 від 15 серпня 1994 року):

15 серпня 1994 року 27 червня 1998 року курсант Запорізького училища міліції МВС України (наказ ректора ЗУМ № 117 від 15 серпня 1994 року).

Закінчив Запорізький юридичний інститут МВС України - наказ ЗЮІ № 49 о/с від 27 червня 1998 року.

28 липня 1998 року 28 січня 2002 року слідчий лінійного відділу на станції Запоріжжя УМВС України на Придніпровській залізниці (наказ УМВСТ №48 о/с від 27 липня 1998 року).

Згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнений за статтею 64 пунктом «ж» (за власним бажанням» з 28 січня 2002 року. Наказ УМВСТ №6 о/с від 28 січня 2002 року…»;

- довідки Управління МВС України на Придніпровській залізниці №79 від 03 травня 2019 року, у якій зазначено, що позивач «…дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ України з15 серпня 1994 року (наказ Запорізького училища міліції МВС України №117 від 15 серпня 1994 року);

- довідки Прокуратури Запорізької області від 19 листопада 2018 року № 18-492-18;

-рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя № 94/2691/05 від 29 листопада 2018 року;

-повідомлення № 557/02 від 29 липня 2019 року;

-повідомлення № 17/Т-9 від 29 липня 2019 року;

-лист № 0800-0204-8/32200 від 12 травня 2021 року;

-рішення № 084050003050 від 31 березня 2021 року;

-розрахунку стажу позивача на прокурорських посадах, сформованого ГУ ПФУ у Запорізькій області.

За приписами частини 8 статті 86 Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Підпунктом 1 пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом Закон України "Про прокуратуру", крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Отже, частина 6 статті 50-1 вказаного Закону України № 1789-ХІІ не втратила чинність, та є чинною.

Так, частиною шостою статті 50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Виходячи з приписів частини 6 статті 86 Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року та частини 6 статті 50-1 Закону України № 1789-ХІІ до стажу роботи, що дає право на пенсію згідно зі статтею 86 Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року має зараховуватися зокрема, строкова військова служба.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 вищевказаного Закону визначено види військової служби, а саме:

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Частиною 1 статті 25 № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (в редакції, чинній на час навчання позивача) було передбачено, що громадяни, які навчаються у військово-навчальних закладах, перебувають на військовій службі і не мають звань прапорщиків чи мічманів та офіцерського складу, є курсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами. Навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про створення єдиної системи військової освіти» за № 1410 від 15 грудня 1997 року затверджено перелік вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, до якого включено вищі навчальні заклади МВС, у тому числі Запорізький юридичний інститут МВС України, в якому позивач проходив навчання у період з15 серпня 1994 року 27 червня 1998 року.

Окрім того, відповідно до частин 2 та 3 статті 18 Закону України «Про міліцію» за №565-ХІІ від 20 грудня 1990 року, в редакції яка діяла на час навчання позивача у навчальному закладі системи МВС України, особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти шкіл міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України.

Навчання у школах Міністерства внутрішніх справ України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби.

З огляду на вищевказані норми законодавства, військова служба (навчання) в училищах (інститутах) МВС України курсантів (слухачів) є строковою військовою службою і зараховується до стажу за вислугу років.

Відтак, строк навчання позивача у Запорізькому училищі міліції МВС України (наказ ректора ЗУМ № 117 від 15 серпня 1994 року. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1994 року та наказом МВС України від 02 вересня 1994 року № 474 на базі Запорізького училища міліції МВС України створений Запорізький юридичний інститут МВС України) на посаді курсанта в період з 15 серпня 1994 року по 27 червня 1998 року має бути повністю зарахований до стажу роботи, що дає право на вислугу років, як прирівняний до строкової військової служби (3 роки 10 місяців 13 днів).

Згідно з положенням частини 1 статті 86 Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 24 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років, якщо подані документи, з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року.

Відповідно до копії диплому позивач вступив у 1994 році до Запорізького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України і в 1998 році закінчив повний курс вказаного інституту за спеціальністю «Правознавство», присвоєно кваліфікацію спеціаліста - юрист.

З огляду на вищевказані норми законодавства військова служба (навчання) в училищах (інститутах) МВС України курсантів (слухачів) є строковою військовою службою і зараховується до стажу за вислугу років.

Отже, враховуючи все вищезазначене суд дійшов висновку, що відповідачем необґрунтовано зараховано до вислуги років позивача лише половину строку навчання позивача у Запорізькому юридичному інституті МВС України.

Враховуючи наведене та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем документально доведено необхідність зарахування до вислуги років позивача весь період навчання з 15 серпня 1994 року по 27 червня 1998 року курсантом Запорізького училища міліції МВС України (що складає 3 роки 10 місяців 13 днів).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у позивача вислуги років більше, ніж встановлені частиною 1 статті 86 Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року 24 роки.

2. Статтею 86 Закону України Про прокуратуру визначено засади пенсійного забезпечення працівників прокуратури, зокрема: прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років (частина перша статті 86 Закону України № 1697-VІІ).

Відповідно до положень частини 8 статті 86 Закону України № 1697-VІІ право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Як вже зазначалось вище, у рішенні №084050003050 від 31 березня 2021 року однією з підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії зазначено, що звернення за призначенням пенсії відбулось не з посади органів прокуратури.

З цього приводу суд зазначає, що такі твердження відповідача є помилковими та не відповідають дійсності, оскільки матеріалами справи, а також судовими рішеннями у справі №280/90/20 підтверджується, що позивач звернувся за призначенням пенсії 08 листопада 2018 року, а згідно Запису №17 у трудовій книжці позивача він звільнений за власним бажанням з займаної посади та з органів прокуратури області 21 листопада 2018 року.

Суд зазначає, що розглянувши заяву позивача від 08 листопада 2018 року та надані документи, відповідачем винесено рішення від 29 листопада 2018 року № 94/2691/05 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років.

31 травня 2019 року позивач повторно звернувся до відповідача стосовно призначення пенсії у відповідності до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

В липні 2019 року позивач звернувся до відповідача щодо з`ясування причин відмови в нарахуванні пенсії, як працівнику органів прокуратури.

Проте відповідачем жодного рішення стосовно призначення пенсії позивачу за його зверненнями не було прийнято.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою, та рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року по справі №280/90/20 позовну заяву було задоволено.

Разом з тим постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року по справі №280/90/20 Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року в адміністративній справі№280/90/20 скасовано та прийнято нову постанову, якою визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області по неналежному розгляду заяви ОСОБА_1 від 31 травня 2019 року про призначення пенсії, відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру", та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 31 травня 2019 року та прийняти відповідне рішення.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до відповідача за призначенням пенсії перебуваючи на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області (Запис №16 у трудовій книжці позивача).

На думку суду необхідно визначити, що фактично позивач доводив наявність в нього необхідного стажу, для призначення пенсії, який мав станом на 08 листопада 2018 року у період з листопада 2018 по грудень 2021 року. Розбіжності у прізвищі позивача, які були наявні у дипломі про вищу освіту стались не з його вини, а в наслідок невірного перекладу з російської мови та на переконання суду не можуть бути підставою позбавлення належної соціальної підтримки. Протиправні висновки відповідача щодо наявного стажу, висловлені у рішеннях та повідомленнях, спростовані під час розгляду ініційованих позивачем адміністративних справ та наданих при звернені до відповідача документів, стали підставою втрати позивачем пенсії, що є порушенням його прав, свобод та інтересів.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що позивач набув право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», отже, його позов підлягає задоволенню в цій частині.

3. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 , до вислуги років відповідно до статті 86 Закону У країни «Про прокуратуру» період його проходження служби в органах внутрішніх справ України з 28 липня 1998 року по 28 січня 2002 року включно та весь період з 30 січня 2002 року по 21 листопада 2018 року перебування на прокурорських посадах в органах прокуратури - прокуратури Запорізької області суд звертає увагу з цього приводу спір відсутній, оскільки відповідачем вказані періоди визнаються та зараховані до вислуги років, що підтверджується наданими відповідачем розрахунками стажу позивача за вислугу років та стажу перебування на прокурорських посадах, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Враховуючи все вищенаведене, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи рішення та надання повідомлень з листопада 2018 року безпідставно дійшов висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на все вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач необґрунтовано і неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2статті 6 Кодексу адміністративного судочинства Українитастатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Крім того суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З системного аналізу положеньКодексу адміністративного судочинства Українивбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до вислуги років позивача весь період навчання з 15 серпня 1994 року по 27 червня 1998 року курсантом Запорізького училища міліції МВС України, та зобов`язати відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з 08 листопада 2018 року (дня звернення із відповідною заявою про призначення пенсії), на підставі довідки Прокуратури Запорізької області від 19 листопада 2018 року № 18-492-18.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість пред`явленого позову та про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною третьоюстатті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку із викладеним, судові витрати у розмірі 454,00 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

На підставі викладеного, керуючись статтями2,5,9,77,139,241,243-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 158-Б, код ЄДРПОУ № 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), до вислуги років відповідно до статті 86 Закону У країни «Про прокуратуру» весь період його навчання з 15 серпня 1994 року по 27 червня 1998 року включно курсантом Запорізького училища міліції МВС України, що складає 3 роки 10 місяців 13 днів, призначити та виплачувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з 08 листопада 2018 року (дня звернення із відповідною заявою про призначення пенсії), на підставі довідки Прокуратури Запорізької області від 19 листопада 2018 року № 18-492-18.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 454,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення складено та підписано 28 липня 2022 року.

Суддя Д.В. Татаринов