ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2022 року м. Житомир

справа № 240/29786/21

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України в частині відмови і невиплати різниці одноразової грошової допомоги у зв`язку із зміною групи інвалідності з 3 на 2 групу, як учаснику бойових дій АТО, інваліду війни 2 групи;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити виплату учаснику бойових дій АТО, інваліду війни 2 групи, різниці одноразової грошової допомоги у зв`язку із зміною групи інвалідності, з урахуванням проведених виплат, як інваліду війни 3 групи.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження військової служби отримав травму, контузію, пов"язані із захистом Батьківщини. Рішенням обласної медико-соціальної експертної комісії №2 з 30.03.2018 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, контузії, які пов"язані із захистом Батьківщини. У зв"язку із вказаним у 2018 році позивачу було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 440500 грн. Проте, у подальшому, з 24.03.2021, рішенням обласної медико-соціальної експертної комісії №2 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, контузії, які пов"язані із захистом Батьківщини, що, на його думку, є підставою для отримання одноразової грошової допомоги, у зв"язку із встановленням ІІ групи інвалідності.

Згідно з рішенням комісії Міністерства оборони України №91 від 10.06.2021 позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що групу інвалідності позивача змінено понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності.

На думку позивача, відповідач протиправно прийняв рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем.

Відповідач у строк, встановлений ч.1ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав до суду відзив на позовну заяву за вх.№75435/21.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначає, що між первинною втратою працездатності у вигляді ІІІ-ої групи інвалідності (03.04.2018) та зміною групи інвалідності з ІІІ-ої на ІІ-гу групу (24.03.2021) пройшов дворічний термін. А оскільки станом на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності діяв п.4 ст.16-3 у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-УІІІ, який чітко встановлював термін при дотриманні якого, у випадку зміни групи інвалідності, здійснюється виплата одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше сплачених сум. Тому позивач не має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Суд зазначає, що у прохальній частині відзиву на позовну заяву відповідач просить залучити до участі у справі третю особу.

З приводу викладеного суд зазначає, що відповідачем в порушення положення статей 166, 167 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про залучення до участі у справі третьої особи не викладено окремим письмовим документом із дотриманням вимог, визначених ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прохання відповідача не підлягає розгляду, оскільки подане з порушення вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.

Згідно з ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 08.09.2020 №17-рс прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби з 28.09.2020 (а.с. 14).

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №100601 від 30.03.2018 позивачу під час первинного огляду встановлена ІІІ група інвалідності, яка настала внаслідок травми, контузії, пов"язаних із захистом Батьківщини (а.с.10, 11).

У зв"язку із встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок травми, контузії, пов"язаних із захистом Батьківщини, йому у 2018 році нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 440500 грн, що не заперечується сторонами.

Після повторного огляду позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 24 березня 2021 року, внаслідок травми, контузії, пов"язаних із захистом Батьківщини, що не заперечується сторонами (а.с. 28).

Позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся із заявою до Міністерства оборони України з проханням виплати різницю одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, контузії, пов"язаних із захистом Батьківщини (а.с.25, 26).

За результатами розгляду поданих позивачем документів, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення від 10.06.2021 №91, оформлене протоколом засідання комісії. Відповідно до п.18 вказаного рішення позивачу відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги з тих підстав, що згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулась, протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності (а.с. 28)

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Приписами ч.5 ст.17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною першою ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" врегульовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом "б" ч.1 ст.16-2 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" унормовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп. 4 п. 2 ст. 16 цього Закону).

Частинами 2, 4 ст.16-3 наведеного Закону передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", визначено перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

У відповідності з положеннями ч.9 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.12.2013 №975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), який врегульовує питання пов`язані з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 3 Порядку 975 унормовано, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності-дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності-дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Відповідно до листа Міністерства охорони здоров`я України від 27.04.2016 №16.06-16/625-16/10515, днем встановлення ступеня втрати працездатності, інвалідності, у розумінні підпункту 4 частини 2 статті 16 Закону та пункту 3 Порядку, вважається дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК. Дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності.

Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 критеріями для встановлення інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності. Ступінь втрати здоров`я визначається у відсотках втрати працездатності (групи інвалідності).

Згідно зі ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Приписами ч.5 ст.17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною першою ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" врегульовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пунктом "б" ч.1 ст.16-2 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" унормовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп. 4 п. 2 ст. 16 цього Закону).

Частинами 2, 4 ст.16-3 наведеного Закону передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", визначено перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

У відповідності з положеннями ч. 9 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.12.2013 №975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), який врегульовує питання пов`язані з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 3 Порядку 975 унормовано, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності-дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності-дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Відповідно до листа Міністерства охорони здоров`я України від 27.04.2016 №16.06-16/625-16/10515, днем встановлення ступеня втрати працездатності, інвалідності, у розумінні підпункту 4 частини 2 статті 16 Закону та пункту 3 Порядку, вважається дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК. Дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності.

Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 критеріями для встановлення інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності. Ступінь втрати здоров`я визначається у відсотках втрати працездатності (групи інвалідності).

Позивачу первинно групу інвалідності встановлено - 21.03.2018, а II групу інвалідності яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, встановлено - 24.03.2021, тобто більше ніж через два роки після встановлення первинної групи інвалідності.

З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).

Однак, суд вказує, що статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд враховує юридичну позицію Конституційного Суду України щодо гарантування статтею 46 Конституції України таких виплат, як одноразова грошова допомога, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року №12-р/2020, а саме: "одноразова грошова допомога <…..> є юридичним засобом соціального захисту <…..>, що надається державою у зв`язку із втратою ними працездатності, проте приписи частини першої статті 46 Конституції України не гарантують виплати одноразової грошової допомоги" (абзац другий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, хоч сама наявність установленого приписами статті 16 Закону №2011-XII права на одноразову грошову допомогу та його обсяг залежать від розсуду законодавця, Конституційний Суд України дійшов висновку, що в разі запровадження Законом одноразової грошової допомоги та фактичного перерахунку її розміру у зв`язку з погіршенням стану здоров`я особи відповідне законодавче регулювання порядку реалізації цього права має бути сумісним з Конституцією України, зокрема втілювати її засадничі цінності.

Суд враховує, що статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З огляду на викладене слідує, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Суд наголошує, що Конституційний Суд України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20) ухвалив:

- визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами;

- пункт 4 статті 16-3 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, вимога пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ зі змінами щодо повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності втратила чинність з 06.04.2022.

Однак, окрім наведеного суд наголошує, що зважає на реалії, пов`язані зі збройною агресією російської федерації проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.

Виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України, суд вважає, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України.

Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов`язків оборони держави, виконують обов`язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров`я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя.

Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

Суд враховує, ч.4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

З огляду на викладене, з урахуванням вищевказаних норм права та положень Конституції України, суд вважає невиправданим застосування до позивача пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо законодавчого обмежувати часовими рамками (строком у два роки) настання причинно-наслідкового зв`язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим особою під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, та як наслідок відсутності підстав для відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов"язаної із захистом Батьківщини.

Щодо відсутності підстав для виконання судом обов"язку зазначеного в абзаці 2 частини 4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, з приводу звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону, суд враховує, що на момент розгляду справи вже наявне Рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20), яким пункт 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визнано неконституційним.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що п.18 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10.06.2021 №91, є протиправним та підлягає скасуванню.

Застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.9, ч. 2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне зобов"язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, внаслідок травми пов"язаної із захистом Батьківщини у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ч.5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 139, 205, 229, 242-246, 250, 255, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т, 6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 0034022) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.18 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №91 від 10.06.2021, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, з 24.03.2021, внаслідок травми, пов"язаної із захистом Батьківщини.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, з 24.03.2021, внаслідок травми, пов"язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 28 липня 2022 року.

Суддя А.В. Горовенко