ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 липня 2022 року

м. Київ

Справа № 9901/61/19

Провадження № 11-256заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючої судді Рогач Л. І.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддівБританчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Пількова К. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

представника позивачки - Волкової Л. М.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішенняКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року (судді Смокович М. І., Губська О. А., Кашпур О. В., Уханенко С. А., Шевцова Н. В.),

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС та ВРП, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Кілійського районного суду Одеської області (далі - спірне рішення ВККС);

- визнати незаконним і скасувати рішення ВРП від 25 червня 2020 року № 1973/0/15-20 (далі - спірне рішення ВРП);

- зобов`язати ВККС повторно призначити кваліфікаційне оцінювання стосовно позивачки - судді Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 .

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 анонімне тестування і складення практичного завдання в межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих судів було призначено на 27 серпня 2018 року. Але в період з 23 по 28 серпня 2018 року позивачка була на лікарняному, свідченням чого є листок тимчасової непрацездатності, про що й повідомила Комісію, але відповіді не отримала. Взяла участь у зазначеному оцінюванні та за результатами анонімного письмового тестування та за виконання практичного завдання ОСОБА_1 набрала 43,875 та 63 бали відповідно.

21 грудня 2018 року Комісія ухвалила спірне рішення. Позивачка звернулась до ВККС із заявою про перегляд результатів тестування і виконаного практичного завдання, оскільки у період з 23 по 28 серпня 2018 року була на лікарняному, проте відповіді на це звернення теж не отримала.

ОСОБА_1 вважає, що та обставина, що їй не встановили нових строків кваліфікаційного оцінювання з огляду на її стан здоров`я, свідчить про протиправність спірного рішення ВККС.

Також позивачка зауважила, що спірне рішення ВККС не містить мотивів його ухвалення, в ньому не зазначено, за яким конкретно критерієм позивачка як суддя не відповідає займаній посаді, а сама процедура кваліфікаційного оцінювання не відповідає задекларованій меті його проведення.

ОСОБА_1 вважає, що оскаржувані рішення ВККС та ВРП є протиправними, оскільки незаконною є процедура кваліфікаційного оцінювання через залучення до проведення оцінювання особи поза її бажанням. Порушення Комісією процедури під час прийняття рішення щодо проведення стосовно позивачки оцінювання впливає на законність прийнятих відповідачами рішень про невідповідність позивачки займаній посаді та її звільнення.

Позивачка звернула увагу також на те, що на законодавчому рівні не визначено порядку ухвалення рішення про звільнення судді за результатами кваліфікаційного оцінювання і ця обставина, унеможливлює перевірку відповідності дій ВРП вимогам закону в частині повноважень цього органу під час звільнення судді з підстави визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді.

ОСОБА_1 зазначила, що підставою для ухвалення спірного рішення ВРП від 25 червня 2020 року по суті є результати оцінювання, а не проступок чи поведінка, яка несумісна зі статусом судді. Переконує, що такий підхід є неприйнятним, посягає на гарантії суддівської незалежності та суперечить керівним, принципам, настановам і висновкам Консультативної ради європейських суддів, задекларованим, зокрема, у її Висновку № 17 (2014).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 15 червня 2021 року відмовив у задоволенні позову.

Судове рішення мотивовано тим, що:

- ОСОБА_1 , будучи обізнаною з вимогами пункту 13 розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення), що надає судді право не з`явитись у призначений для кваліфікаційного оцінювання день для складення іспиту в разі наявності на те поважних причин, таким правом не скористалась та брала участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання з визначенням результату одного з його етапів - виконання практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання;

- посилання позивачки на порушення її прав як хворої особи під час залучення її до проведення оцінювання є безпідставними, оскільки для проходження процедури кваліфікаційного оцінювання позивачка з`явилась самостійно та за власною волею;

- спірне рішення ВККС в оскаржуваній частині прийнято на підставі, у межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII);

- оскаржуване рішення ВРП прийнято її повноважним складом, підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні, та містить посилання на визначені Конституцією України та законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Не погодившись із постановленим судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій зазначила, що воно є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права.

На думку скаржниці, суд першої інстанції не надав оцінки її доводам про те, що відповідачі, які проводили кваліфікаційне оцінювання та приймали рішення щодо звільнення, не відповідають критерію неупередженого державного органу.

Скаржниця вважає, що процедура оцінювання, яка врегульована Положенням, визначена з порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), зокрема з порушенням права на вирішення питання оцінювання неупередженим органом, оскільки ВККС не може самостійно прописувати для себе регламент поведінки.

На переконання позивачки, рішення ВРП про її звільнення не містить мотивів, з яких Рада дійшла відповідних висновків, оскільки не було взагалі враховано суттєвих обставин.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Від ВККС відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Від ВРП надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому представниця відповідача зазначила, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ВРП зауважила, що кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді є особливою процедурою, що визначена розділом ХV «Перехідні положення» Конституції України, і проводиться в межах судової реформи з урахуванням рекомендацій Венеціанської комісії.

На думку ВРП, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не скористалася правом, наданим їй пунктом 13 розділу ІІІ Положення, не проходити кваліфікаційне оцінювання у непрацездатному стані, добровільно взяла участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання, самостійно з`явилась для здійснення процедури кваліфікаційного оцінювання, а відтак її доводи про відсутність згоди на проведення такого оцінювання є необґрунтованими.

ВРП також зазначила, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом, підписано всім складом її членів, які брали участь у його ухваленні, містить посилання на визначені Конституцією України й законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, відтак оскаржуване рішення ВРП прийнято на підставі та в межах повноважень цього органу.

На підставі викладеного ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У судове засідання з`явилась представниця позивачки, підтримала доводи апеляційної скарги, просили скасувати оскаржуване судове рішення та задовольнити позовні вимоги.

Представник ВРП надіслав клопотання про розгляд справи за відсутністю відповідача.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення представниці позивачки, усебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Суд першої інстанції установив, що Указом Президента України від 24 вересня 2016 року № 410/2016 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років на посаду судді Кілійського районного суду Одеської області.

Рішенням від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 ВККС відповідно до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 .

Комісія також визначила черговість етапів кваліфікаційного оцінювання (перший етап - іспит, другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди); графік іспиту для 2 188 суддів місцевих та апеляційних судів (зокрема на 27 серпня 2018 року - для суддів місцевих судів (цивільна спеціалізація); встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

27 серпня 2018 року суддя ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 43,875 бала (з можливих 90), та виконала практичне завдання, за результатами якого набрала 63 бали (з можливих 120).

Рішенням від 27 листопада 2018 року № 282/зп-18 Комісія затвердила результати виконаного суддями 27 серпня 2018 року анонімного письмового тестування та практичного завдання.

21 грудня 2018 року ВККС ухвалила спірне рішення, яким вирішила:

- визначити, що суддя Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 7 червня 2018 року № 133/зп-18;

- відмовити судді Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє і проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 7 червня 2018 року № 133/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів;

- визнати суддю Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді;

- внести до ВРП подання з рекомендацією звільнити з посади суддю Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 .

У спірному рішенні Комісія зазначила, що відповідно до вимог підпунктів 5.1.1.1 та 5.1.1.2 пункту 5 глави 6 розділу ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення максимально можливий бал за показником рівня знань у сфері права становить 90 балів, за показником рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів. Суддя ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування набрала 43,875 бала, за виконання практичного завдання - 63 бали.

З посиланням на пункт 9 розділу V «Особливості проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді» Положення та на рішення від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 (у частині визнання мінімально допустимого бала іспиту) Комісія констатувала, що оскільки суддя ОСОБА_1 набрала менше 50 відсотків від максимально можливого бала, вона не склала іспиту, тому не може бути допущеною до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

З наведених мотивів Комісія дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності, у зв`язку із чим є підстави для того, щоб рекомендувати ВРП розглянути питання про її звільнення із займаної посади.

Не погодившись із правомірністю зазначеного рішення ВККС, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

У подальшому 18 січня 2019 року до ВРП надійшло подання від 18 січня 2019 року № 21-314/19 з рекомендацією ВККС від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Кілійського районного суду Одеської області.

За наслідками розгляду цього подання ВРП, посилаючись на положення статті 131, підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, пункту 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон

№ 1798-VIII), ухвалила спірне рішення від 25 червня 2020 року, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Кілійського районного суду Одеської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

З тексту цього рішення видно, що ОСОБА_1 повідомлена про розгляд питання про її звільнення з посади судді. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті ВРП. На засідання ВРП 5 лютого 2019 року, до порядку денного якого було включено розгляд питання про звільнення її з посади судді відповідно до подання з рекомендацією Комісії від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18, суддя ОСОБА_1 не з`явилась, попередньо надіслала клопотання про відкладення розгляду матеріалу у зв`язку з оскарженням указаного рішення Комісії до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

ВРП ухвалила відкласти розгляд питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Кілійського районного суду Одеської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідно до подання з рекомендацією Комісії.

На засідання ВРП 1 серпня 2019 року, до порядку денного якого було повторно включено вказане питання, суддя ОСОБА_1 теж не прибула, заздалегідь направивши клопотання про відкладення розгляду матеріалу у зв`язку з тимчасовим виконанням нею обов`язків голови суду, здійсненням повноважень слідчого судді, перебуванням на її розгляді кримінальних проваджень, стосовно обвинувачених у яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Рада повторно відклала розгляд матеріалів стосовно ОСОБА_1 .

З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав судді, визначених пунктом 17.41 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням Ради від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент), судді ОСОБА_1 запропонували взяти участь у засіданні 25 червня 2020 року в режимі відеоконференції.

На засідання ВРП 25 червня 2020 року суддя Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 (у тому числі в режимі відеоконференції) не прибула; 22 червня 2020 року звернулася до ВРП з клопотанням про відкладення розгляду включеного до порядку денного на 25 червня 2020 року питання щодо її звільнення, мотивуючи це тимчасовим виконанням нею обов`язків голови суду, здійсненням повноважень слідчого судді, перебуванням на її розгляді кримінальних проваджень, стосовно обвинувачених у яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до статті 56 Закону № 1798-VIII, пункту 17.41 Регламенту ВРП вирішила, що оскільки ОСОБА_1 утретє не з`явилася на засідання, питання про її звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України може розглядатися без її участі.

Спірне рішення ВРП обґрунтовано положеннями статті 131, підпунктом 4 пункту

16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, абзацом другим пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, статтями 3, 30, 34, 56, пунктом 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 1798-VIII.

Не погодившись із рішенням ВРП про звільнення з посади, у липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом про визнання протиправним та скасування зазначеного вище рішення ВРП від 25 червня 2020 року № 1973/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Кілійського районного суду Одеської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України».

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 липня 2020 року відкрив провадження у справі за вказаним позовом ОСОБА_1 до ВРП про скасування рішення від 25 червня 2020 року, а ухвалою від 15 вересня 2020 року об`єднав в одне провадження позов ОСОБА_1 до ВРП з її позовом до ВККС.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

На виконання вимог Закону № 1402-VІІІ рішеннями Комісії від 3 та 4 листопада 2016 року № 143/зп-16 та № 144/зп-16 відповідно затверджено Положення, а також Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок).

Однією з підстав для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення Комісії про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом (пункт 2 частини четвертої статті 83 Закону № 1402-VIII).

Суд першої інстанції встановив, що рішенням від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді ОСОБА_1 .

Цим же рішенням Комісія призначила проведення 27 серпня 2018 року іспиту для суддів місцевих судів (цивільна спеціалізація) під час процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема й ОСОБА_1 , та встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

На підставі частин першої та другої статті 85 Закону № 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Комісія. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією.

Відповідно до пункту 1 Порядку іспит - це встановлений законом етап кваліфікаційного оцінювання, який є основним засобом виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону судді та/або кандидата на посаду судді.

Іспит проводиться Комісією з метою визначення здатності учасника іспиту здійснювати правосуддя у відповідному суді або для оцінювання відповідності учасника іспиту займаній посаді судді за критерієм професійної компетентності. Іспит відбувається шляхом складення учасником іспиту анонімного письмового тестування та виконання письмового практичного завдання (пункт 2 Порядку).

Відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня. Показники «рівень знань у сфері права» та «рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні» оцінюються під час іспиту на підставі відповідно анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання (пункти 1-3 глави 2 розділу ІІ Положення).

За змістом пунктів 1 і 4 глави 6 розділу ІІ Положення встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

У підпункті 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення визначено, що критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) - 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права - 90 балів; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів; ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді - 80 балів; діяльність щодо підвищення фахового рівня - 10 балів; особиста компетентність - 100 балів; соціальна компетентність - 100 балів.

За правилами підпунктів 6.1-6.4 пункту 6 глави 6 розділу ІІ Положення мінімально допустимим є бал, отриманий за результатами оцінки критерію кваліфікаційного оцінювання, який дозволяє судді (кандидату на посаду судді) продовжувати участь у кваліфікаційному оцінюванні. Мінімально допустимий бал визначається для: анонімного письмового тестування; виконання практичного завдання; іспиту. Мінімально допустимі бали при складенні анонімного письмового тестування та виконанні практичного завдання визначаються рішенням Комісії за критеріальним методом відповідно до Порядку. Мінімально допустимий бал при виконанні практичного завдання встановлюється для визначення мінімально допустимого бала іспиту. Мінімально допустимий бал іспиту визначається рішенням Комісії за сумою мінімально допустимих балів анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання.

Пунктами 7-8 глави 6 розділу ІІ Положення передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами складення анонімного письмового тестування набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до виконання практичного завдання, припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімально допустимого бала, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням від 26 листопада 2018 року № 282/зп-18 ВККС затвердила кодовані та декодовані результати складеного суддями 27 серпня 2018 року анонімного письмового тестування та письмового практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, в тому числі судді ОСОБА_1 . За результатами анонімного письмового тестування суддя ОСОБА_1 отримала 43,875 бала, за результатами виконання практичного завдання - 63 бали.

За наслідками визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді за підсумками іспиту суддів місцевих та апеляційних судів та вирішення питання щодо допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди» ВККС прийняла рішення від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18, яким: визначила, що суддя Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 7 червня 2018 року № 133/зп-18; відмовила позивачці в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди»; визнала суддю Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Кілійського районного суду Одеської області.

Відповідно до частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

На переконання ОСОБА_1 , оцінка результатів за підсумками іспиту має визначатися виходячи із загальної суми балів, які суддя набрав за виконання анонімного письмового тестування та практичного завдання. Позивачка вважає, що набрання ним загалом за іспит 106,875 бала не позбавляло її права на участь у наступному етапі оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», оскільки пункт 8 глави 6 Положення передбачає, що суддя, який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімального допустимого бала, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту.

Разом з цим рівень знань у сфері права та рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні є самостійними (самодостатніми) показниками визначення рівня професійної компетентності судді, кожен з яких відповідно до пунктів 2, 3 глави 2 розділу ІІ Положення має на меті проявити й оцінити різні аспекти професійної підготовки і кваліфікації судді (які хоч і взаємопов`язані між собою з огляду на сферу професійної діяльності, втім відмінні один від одного за своєю суттю).

Оцінюючи при цьому рівень знань у сфері права (за показниками, визначеними у пункті 2 глави 2 розділу ІІ Положення) шляхом анонімного письмового тестування, не вдасться з`ясувати рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, і хоч указаний критерій професійної компетентності (рівень знань у сфері права) теж має істотне значення, однак він не може замінити чи частково збалансувати загальний результат іспиту (шляхом додавання балів). Позаяк ідеться про оцінювання відповідності судді займаній посаді, то така особа повинна підтвердити свою відповідність за усіма критеріями та відповідними їм показниками у тій послідовності, яку встановила Комісія.

Критерії, за яких суддя визнається таким, що набрав мінімально допустимий бал іспиту, визначені у рішенні ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18.

Згідно з пунктом 4 згаданого рішення суддя вважається таким, що набрав мінімально допустимий бал іспиту, у разі набрання ним: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

Таким чином, Комісія для цілей проведення іспиту встановила як мінімально допустимий бал для іспиту загалом, так і для анонімного письмового тестування і практичного завдання зокрема як дві необхідні умови набрання мінімально допустимого бала в межах цього іспиту.

За правилами пункту 9 глави 6 розділу ІІ Положення суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами етапу «Іспит» набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до етапу «Дослідження досьє та співбесіда», припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідність займаній посаді.

Оскільки за складання анонімного письмового тестування позивачка набрала 43,875 бала (з максимально можливих 90), тобто менше 50 відсотків від максимально можливого бала, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ОСОБА_1 не підтвердила своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом, а тому правомірно не була допущена Комісією до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 9901/580/18 (провадження № 11-902заі18) та від 19 березня 2019 року у справі 9901/585/18 (провадження № 11-1473заі18).

При цьому всупереч доводам ОСОБА_1 , викладеним в апеляційній скарзі, оскаржуване рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18 мотивоване тим, що суддя Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 отримала менше 50 відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування, а отже, не склала іспиту й не може бути допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що, оскільки позивачка не набрала мінімально допустимого бала за складання анонімного письмового тестування, вона вважається такою, що не підтвердила своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом, а тому не може бути допущена до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

Суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив, що обов`язкової участі судді, стосовно якого ухвалюється рішення на цій стадії, як умови, без дотримання / виконання якої результат розгляду Комісією питання щодо допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання можна вважати неприйнятним, не передбачено.

Отже, ураховуючи встановлені обставини справи, Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушень ВККС процедури прийняття рішення від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18, а також порушень прав судді чи інших ознак протиправності вказаного рішення з огляду на вимоги частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, відтак оскаржуване рішення Комісії прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До того ж Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не скористалася наданим їй пунктом 13 розділу ІІІ Положення правом не проходити кваліфікаційне оцінювання 27 серпня 2018 року у непрацездатному стані, підтвердженням чого є лист непрацездатності.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що стверджуване ОСОБА_1 порушення ВККС її прав у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю не знайшло свого підтвердження, оскільки, як установив суд, позивачка, незважаючи на наявність у неї поважних причин та нормативно визначеної можливості не проходити кваліфікаційне оцінювання 27 серпня 2018 року, вирішила складати іспит, що свідчить про її власне волевиявлення. Інакше кажучи, позивачка вирішила не використовувати своє право, але коли дізналася про результат кваліфікаційного оцінювання, то почала наводити аргументи на захист своїх прав, щоб не зазнати негативних наслідків указаного результату.

На думку Великої Палати Верховного Суду, така поведінка позивачки не є добросовісною. Позивачка знала зміст пункту 13 розділу ІІІ Положення, яке, як зазначено вище, надає судді право не з`явитись у призначений для кваліфікаційного оцінювання день для складання іспиту в разі наявності на те поважних причин, однією з яких може бути тимчасова непрацездатність. Це право збалансовує обов`язок пройти кваліфікаційне оцінювання у визначений ВККС період. Тобто воно спрямоване на забезпечення справедливого балансу інтересів тих суддів, які повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, але не мають поважних причин не з`явитися для складання іспиту, з тими суддями, які теж повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, але мають поважні причини не складати іспит у визначений для них день.

Зазначеним правом позивачка не скористалась і за власним бажанням взяла участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання та з`явилася у визначений день для складання іспиту, результат якого її не задовольнив і зумовив настання негативних наслідків. Погоджуючись пройти відповідну процедуру оцінювання, позивачка як суддя мала б передбачити, що його наслідки можуть бути як позитивними, так і негативними. Вона не могла не усвідомлювати наслідків, що можуть настати через негативний результат за кваліфікаційний іспит. Вочевидь небажання скористатися правом не з`явитися для складання іспиту у день його проведення з огляду на той стан, що міг бути оцінений як поважна причина такої неявки, не створює можливості повторно пройти кваліфікаційне оцінювання. Створення такої можливості було б невідповідним, непропорційним, несправедливим щодо інших суддів, які, як і позивачка, теж отримали негативний результат за іспит.

На основі пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП у пленарному складі на підставі подання ВККС у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

Статтею 1 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Частиною першою статті 56 Закону № 1798-VIII передбачено, що питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (частина третя статті 56 Закону № 1798-VIII).

Відповідно до частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII установлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 25 червня 2020 року № 50 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.

Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Оцінюючи спірне рішення ВРП на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Так, передумовою звільнення позивача з посади судді було рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18, яким: визнано, що суддя Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 7 червня 2018 року

№ 133/зп-18; відмовлено позивачці в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди»; визнано суддю Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Кілійського районного суду Одеської області.

Як указано вище, рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто є законним і обґрунтованим.

Отже, спірне рішення ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України як судді, щодо якої за результатами оцінювання виявлено невідповідність займаній посаді, прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, і підстав для скасування цього рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ОСОБА_1 була не тільки ознайомлена з вимогами законодавства щодо необхідності проходження кваліфікаційного оцінювання, а й погодилась пройти відповідну процедуру оцінювання та як суддя мала передбачити, що наслідки такого оцінювання можуть бути як позитивні, так і негативні, а тому оскаржуваним рішенням відповідача не було порушено вимог статті 8 Конвенції, оскільки таке рішення в повній мірі відповідає критеріям «якості закону».

Велика Палата Верховного Суду відхиляє наведені в апеляційній скарзі посилання на те, що позивачку було неправомірно звільнено з посади судді з підстав, не передбачених Конституцією України та будь-яким іншим законодавством України, з огляду на таке.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 зазначено, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.

Указане Рішення ухвалено за результатами розгляду подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» з наступними змінами.

Зважаючи на реформування судової системи шляхом прийняття змін до Конституції України у 2016 році та ухвалення нового судоустрійного закону, беручи до уваги характер та природу спірних правовідносин, які виникли внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність посилання позивачки на наведені висновки Конституційного Суду України.

При цьому підпункт 4 пункту 16-1розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України підставою звільнення судді з посади в разі виявлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності за результатами проведеного відповідно до цієї норми Конституції України оцінювання чи відмови судді від такого оцінювання.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 9901/31/19 (провадження № 11-423заі19), від 23 січня 2020 року у справі № 9901/433/19 (провадження № 11-1205заі19) та від 17 грудня 2020 року у справі № 9901/160/19 (провадження № 11-237заі20).

Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Л. І. Рогач Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: В. В. Британчук Л. Й. Катеринчук Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. М. Ситнік М. І. Гриців В. М. Сімоненко Д. А. Гудима І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук І. В. Желєзний С. П. Штелик О. С. Золотніков