Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 686/21093/20

провадження № 61-9580св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 03 березня 2021 року у складі судді Кульбаби А. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням.

На обґрунтування позову посилався на таке. 18 грудня 2017 року він звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до прокуратури Хмельницької області, Державної казначейської служби України про визнання незаконною і скасування постанови та відшкодування шкоди.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року у справі № 686/1049/18 його позов задоволено частково, постанову прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Хмельницької області від 08 листопада 2017 року про відмову у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, скасовано, у решті позову відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Внаслідок ухвалення судом першої інстанції незаконного та протиправного рішення позивачу завдано моральної шкоди, зокрема, він зазнав душевних страждань і приниження, переніс душевний біль і розчарування через відчуття незахищеності, принижені його честь і гідність, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.

З урахуванням наведеного позивач просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 03 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 травня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів неправомірності дій або бездіяльності суду та факту заподіяння йому моральної шкоди, а також причинного зв`язку між ухваленням судового рішення та настанням шкоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, може бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зазначена стаття регламентує відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Отже, рішення судів попередніх інстанцій є незаконними, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17; Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року у справі № 686/1049/18 позов ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення коштів задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Хмельницької області Балюка В. О. від 08 листопада 2017 року, якою було відмовлено у відшкодуванні ОСОБА_1 шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. У задоволенні решти вимог, зокрема про стягнення коштів, відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 7 539,69 грн - втраченого заробітку, 63 287,07 грн - премії, 1 841,50 грн - інфляційних втрат, 17 794,00 грн - збитків від арешту майна та 28 000,00 грн - витрат на правову допомогу в кримінальній справі, а всього 118 462,26 грн.

Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, завданої позивачу ухваленим процесуальним рішенням судді - рішенням у цивільній справі, з яким не погодився заявник.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

ОСОБА_1 обставини завдання йому шкоди обґрунтовує тим, що суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Бондарчук В. В. 15 травня 2018 року ухвалив рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення коштів, яке скасовано постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів неправомірності дій або бездіяльності суду та факту заподіяння йому моральної шкоди, а також причинного зв`язок між прийняттям судового рішення та настанням шкоди.

Щодо вирішення вимоги до держави Україна саме в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області про відшкодування моральної шкоди

Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).

Подібний висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону № 1402-VIII).

Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі

№ 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

З огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до держави Україна саме в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області про відшкодування моральної шкодине може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Допущені судами порушення процесуального закону згідно з частиною третьою статті 400 та частиною другою статті 414 ЦПК України становлять підставу для скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 686/31901/19 (провадження

№ 61-6964св20) та від 12 січня 2022 року у справі № 760/8141/19 (провадження № 61-269св20.

За таких обставин оскаржені судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області про відшкодування моральної шкоди необхідно скасувати та в цій частині закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо вирішення вимоги до держави Україна та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди

Верховний Суд зауважує, що відповідачем у справі позивач визначив державу Україна.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи у судах).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункти 25-28), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.6)).

До участі у цій справі також залучено Державну казначейську службу України.

Водночас незалежно від участі у справі органу, через який вона бере участь у справі, належним відповідачем у справі є саме держава Україна.

Також залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є держава Україна, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (пункт 64)). Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди, немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що скасування постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року про відмову в задоволенні вимог про стягнення коштів не свідчить про завдання ОСОБА_1 шкоди з боку держави Україна. Інших доказів завдання моральної шкоди та обставин її завдання, причинний зв`язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності саме держави Україна у цій справі позивачем суду не надано, тобто не доведено.

Отже, оскаржені рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди необхідно залишити без змін.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17; Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) викладено висновок, що «позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України».

Аналогічний висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок згідно з яким встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі

№ 6-501цс17 викладено правовий висновок про те, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом до прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої прийняттям незаконних рішень і протиправною тривалою бездіяльністю відповідача, пославшись на статтю 1172 ЦК України, за положеннями частини першої якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Суди, вирішуючи спір, не врахували зазначених вище норм матеріального права, дійшовши висновку про те, що неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю прокуратури Харківської області позивачу завдано моральної шкоди, припустились взаємовиключних висновків про одночасне застосування до спірних правовідносин положень статей 1172 та1176 ЦК України, та залишили поза увагою, що зазначені норми матеріального права регулюють різні підстави, умови, порядок відповідальності за завдану моральну шкоду та коло суб`єктів, на яких покладається така відповідальність».

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18) зазначено, що «ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 1166, 1174, 1176 ЦК України, для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю прокуратури Харківської області. Суд встановив, що прийнятими рішеннями працівників прокуратури та їхньою тривалою бездіяльністю, неодноразовим закриттям кримінальних проваджень позивачу завдано моральну шкоду».

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18) вказано, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16). На вказані обставини суди першої та апеляційної інстанцій уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди та судових витрат безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку. За таких обставин, рішення апеляційного суду залишається таким, що ухвалено на користь позивача, проте резолютивна частина рішення підлягає зміні в частині стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України».

Отже, в кожній із зазначених справ позов не пред`явлено до суду із підстав завдання позивачам шкоди внаслідок ухвалення процесуального рішення у судовій справі по суті вирішення спору, яке надалі було скасоване судом вищої інстанції з ухваленням іншого за змістом судового рішення.

Викладені у вказаних постановах висновки Верховного Суду стосуються з`ясування питання належних відповідачів та розгляду спору по суті.

Ухвалені у цій справі рішення по суті не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у зазначених заявником постановах.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Водночас, погоджуючись з правильністю по суті вирішення спору та відмовою у задоволенні позову, Верховний Суд звертає увагу на таке.

По суті єдиною підставою для відшкодування моральної шкоди позивач вважає процесуальну діяльність суду з розгляду справ, негативний для нього результат вирішення спору з його участю судом першої інстанції у певній справі.

Проте зміст процесуальних рішень суддів з вирішення по суті конкретних справ, певний результат розгляду справи не на користь сторони, подальше скасування судами вищої інстанції рішень судів нижчих інстанцій та ухвалення інших за змістом рішень не є тими підставами, які дають право на отримання стороною відповідного спору компенсації моральної шкоди за рахунок держави у зв`язку з несприятливим для нього вирішенням спору в суді відповідної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Отже, рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 03 березня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 травня 2021 року в частині вимог ОСОБА_1 до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, необхідно скасувати та в цій частині закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення в частині вимог до держави Україна, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задовольняються, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 409, 410, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 03 березня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 травня 2021 року в частині вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, скасувати.

Провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 03 березня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко