Постанова

Іменем України

21 липня 2022 року

м. Київ

справа № 537/4780/18

провадження № 61-8721св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 (спадкоємець ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 січня 2021 року у складі судді Фадєєвої С. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтовувало тим, що 27 грудня 2007 року Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № СМ-SMED03/007/2007, за яким позичальниця отримала 120 000,00 доларів США на споживчі цілі. Зобов`язання банк виконав в повному обсязі, проте позичальниця зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала.

В забезпечення зобов`язань за кредитним договором 27 грудня 2007 року банк та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки № PME-SMED03/001/2007.

Предметом іпотеки за договором є нежитлові будівлі загальною площею 1 007,6 кв. м. по АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням зобов`язань позичальницею, банк звернувся до суду, який судовим рішенням від 26 вересня 2016 року стягнув солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ «ОТП Банк» 110 460,24 доларів США заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року.

На час звернення до суду з цим позовом зазначене рішення суду не виконане, до органів виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення суду банк не звертався.

Законом України «Про іпотеку» та пунктом 6.2 договору іпотеки передбачено право позивача, як іпотекодержателя, задовольнити свої вимоги за рахунок вартості предмета іпотеки, зокрема у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Просив суд звернути примусове стягнення на нежитлові будівлі загальною площею 1 007,6 кв. м на АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , для задоволення вимог АТ «ОТП Банк» за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № CM-SMED03/007/2007 в розмірі 110 460,24 доларів США, що складається з: 91 385,52 доларів США заборгованості по кредиту, 19 074,72 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 25 липня 2014 року до 21 березня 2016 року.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 лютого 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки ОСОБА_2 помер до відкриття провадження у справі.

В частині вимог до ОСОБА_3 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 листопада 2019 року задоволено клопотання представника АТ «ОТП Банк» про залучення до участі у розгляді справи в якості співвідповідача ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області рішенням від 06 січня 2021 року позов задовольнив.

В рахунок погашення заборгованості за договором кредиту № CM-SMED03/007/2007, укладеному 27 грудня 2007 року ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк», в розмірі 110 460,24 доларів США, що складається з: 91 385,52 доларів США заборгованості по сплаті кредиту та 19 074,72 доларів США заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 25 липня 2014 року по 21 березня 2016 року, звернув стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № РМЕ-SMED03/001/2007, укладеним 27 грудня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , а саме на нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 та складаються з адміністративного корпусу загальною площею 144,1 кв. м, будівлі цеху з побутовими приміщеннями загальною площею 495,9 кв. м, будівлі складу загальною площею 115,3 кв. м, будівлі складу загальною площею 65,8 кв. м, будівлі складу загальною площею 186,5 кв. м, незакінченого будівництва, а всього загальною площею 1 007,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкту в реєстрі прав власності на нерухоме майно 21413349, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_3 належним чином не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором, забезпеченим іпотекою.

Іпотекодавцями були відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який помер (його спадкоємцем є ОСОБА_1 ).

Розмір наявної заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, АТ «ОТП Банк» не пропустив шестимісячний строк, передбачений для пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 як спадкоємця іпотекодавця.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішенням місцевого суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Полтавський апеляційний суд постановою від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 січня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що іпотекодержателем в шестимісячний строк з моменту, коли він дізнався про відкриття спадщини, надіслана претензія до спадкоємців в порядку статті 1281 ЦК України, яка доведена до відома ОСОБА_1 нотаріусом після подання нею заяви про прийняття спадщини.

Також виходив з того, що банк протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини саме ОСОБА_1 та про одержання нею свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_2 пред`явив вимогу до неї, як до спадкоємця іпотекодавця, шляхом залучення до участі в справі як відповідача.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що АТ «ОТП Банк» не пропущено шестимісячний строк, передбачений для пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 як спадкоємця іпотекодавця.

Позичальник ОСОБА_3 належним чином не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, де іпотекодавцями були відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який помер (його спадкоємцем є ОСОБА_1 ).

Наявність заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором та її розмір встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Отже на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову АТ «ОТП Банк» про звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок стягнення заборгованості за основним кредитним договором.

Вважає, що обраний позивачем спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме шляхом проведення прилюдних торгів, відповідає наведеним положенням закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, зупинив виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 січня 2021 року, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм права без врахування у подібних правовідносинах висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 456/4241/14-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 2-98-09, від 25 травня 2020 року у справі № 642/6248/17, від 22 січня 2020 року у справі № 686/18443/16, від 18 березня 2019 року у справі № 727/9264/18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15, Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивувала тим, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власниками нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: буд. АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Свідоцтво про право на спадщину відносно зазначених приміщень - предмета іпотеки, ОСОБА_1 не отримала.

Суди попередніх інстанцій не перевірили того, що зазначені нежитлові приміщення, на які звернено стягнення, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Проте, ОСОБА_4 не був залучений до участі у справі, однак суд вирішив питання про його права і обов`язки шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, частка в якому належить йому на праві спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, дії позивача свідчать про те, що йому було відомо про смерть ОСОБА_2 .

Вважає, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не перевірили суму боргу за кредитним договором від 27 грудня 2007 року (чи зменшилась, чи погашена).

Разом з тим, банк не намагався вирішити спір у позасудовому порядку, встановленому договором іпотеки, оскільки достеменно знав, що іпотекодавець ОСОБА_2 помер, тому й звернувся з цим позовом до суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 грудня 2007 року ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП «Банк», уклали кредитний договір № СМ-SMED03/007/2007 з додатками, за умовами якого позичальниця отримала у кредит 120 000,00 доларів США грошові кошти в загальній сумі.

27 грудня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки № РМЕ-SMED03/001/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як іпотекодавці, надали іпотекодержателю ЗАТ «ОТП Банк» в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 1 007,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкту в реєстрі прав власності на нерухоме майно 21413349, що належить іпотекодавцям на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Дзюбою В. І. 31 травня 2002 року за реєстровим № 2371, та договору купівлі-продажу, зареєстрованого 19 липня 2001 року Кременчуцькою Універсальною біржею за № Н-146 (по 1/2 частині кожному), для забезпечення виконання ОСОБА_3 боргових зобов`язань за кредитним договором.

Заставну вартість предмета іпотеки за згодою сторони визначили у договорі як 1 299 848,00 грн.

За цим договором під борговими зобов`язаннями боржника розуміються всі боргові зобов`язання перед іпотекодержателем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями кредитного договору від 27 грудня 2007 року № СМ-SMED03/007/2007 року зі всіма існуючими та майбутніми змінами та доповненнями.

Пунктом 9.1. договору встановлено, що договір діє до виконання боргових зобов`язань в повному обсязі та зобов`язань іпотекодавця за цим договором.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 27 грудня 2007 року на зазначене нерухоме майно приватний нотаріус Веселовський А. Г. зареєстрував заборону, підстава обтяження - іпотечний договір від 27 грудня 2007 року, власники - ОСОБА_3 (до зміни прізвища - ОСОБА_5 , що підтверджується копіями паспортів громадян України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), та ОСОБА_2

23 січня 2009 року, 27 квітня 2009 року, 25 вересня 2009 року, 24 травня 2013 року, 25 березня 2014 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 уклали додаткові договори до кредитного договору від 27 грудня 2007 року № СМ-SMED03/007/2007, якими, зокрема, визначені графіки платежів у новій редакції.

25 вересня 2009 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки від 27 грудня 2007 року № РМЕ-SMED03/001/2007, яким виклали термін «кредитний договір» в редакції «кредитний договір № СМ-SMED03/007/2007, укладений між іпотекодержателем та боржником 27 грудня 2007 року, зі всіма існуючими та майбутніми змінами та доповненнями»; виклали в новій редакції пункти 2.1.1, 2.1.2 договору щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Банк свої зобов`язання за договором виконав та надав ОСОБА_3 кошти, що підтверджується копіями кредитних заявок, долучених до матеріалів справи.

ОСОБА_3 не виконала умови вищевказаного договору та за нею утворилась заборгованість.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією актового запису про смерть № 383 та копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 .

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2016 року задоволено позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (як поручителя) про стягнення заборгованості, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № СМ-SMED03/007/2007 в розмірі 110 460,24 доларів США та судові витрати.

Рішення набрало законної сили 11 листопада 2016 року та судом видано виконавчі листи.

Розмір заборгованості не оспорювався відповідачами в судовому засіданні.

Виконавчий лист про стягнення боргу за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № СМ-SMED03/007/2007 в розмірі 110 460, 24 доларів США з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до виконання не пред`являвся, що підтверджується представником позивача та не заперечувалося відповідачами.

Як убачається з реєстру боржників та вимог приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області від 22 березня 2019 року, 16 квітня 2019 року на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. перебуває виконавче провадження за виконавчим листом від 28 листопада 2016 року № 524/2208/16-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» судових витрат в розмірі 43 543,43 грн.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 вересня 2016 року на момент розгляду цієї справи є невиконаним, зокрема у частині стягнення боргу за договором кредиту; не доведено, що сума боргу зменшилася чи взагалі відсутня.

20 травня 2019 року на виконання ухвали суду про витребування доказів від приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Остахової Н. П. до суду надійшла копія спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

З матеріалів спадкової справи вбачається, що єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після ОСОБА_2 , є відповідач ОСОБА_1 , яка 03 квітня 2019 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого чоловіка ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 456/4241/14-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 2-98-09, від 25 травня 2021 року у справі № 642/6248/17, від 22 січня 2020 року у справі № 686/18443/16, від 18 березня 2019 року у справі № 727/9264/18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15, Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку про застосування статей 1281, 1282 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у подібних правовідносинах, висловлених Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2021 року у справі №2-98-09 (провадження № 61-9565св20)

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Реалізація предмета іпотеки на прилюдних торгах за судовим рішенням передбачена статями 39, 41 Закону України «Про іпотеку».

В силу статті 41 Закону «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Питання звернення стягнення на іпотечне майно, право власності на яке перейшло до нового власника (спадкоємця) неодноразово перебувало предметом розгляду Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2019 року міститься висновок про те, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки (справа № 338/1769/15-ц).

У постанові від 05 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою (справа № 338/1769/15-ц).

За рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року №8-р/2020, положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» є конституційними та не порушують розумного балансу між правами і інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна).

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звернення стягнення на іпотечне майно наведеним висновкам Верховного Суду і Конституційного Суду не суперечать.

У справі № 2-98-09, яку заявник навів як приклад неоднакового застосування статей 1281, 1282 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у постанові від 11 лютого 2021 року Верховний Суд дійшов висновку, що перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в розумінні статті 23 Закону України «Про іпотеку» не впливає на спадкові права особи, оскільки вона, як спадкоємець, набуває статус іпотекодавця (щодо належної матері частини іпотечного майна) і несе всі обов`язки, обумовлені іпотечним договором в тому ж обсязі і на тих самих умовах. У даному випадку, з урахуванням доведеного судовим рішенням факту існування заборгованості особи за кредитним договором від 04 березня 2008 року, вона відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості успадкованої частини предмета іпотеки.

На відміну від справи, що переглядається, у справі, яку заявник навів як приклад неоднакового застосування статей 1281, 1282 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, мотивувальна частина постанови Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 2-98-09 не містить посилань на зазначені норми права та висновків про їх застосування.

Отже зазначений довід касаційної скарги не знайшов свого підтвердження.

Щодо неврахування висновків Верховного Суду про презумпцію спільної власності подружжя на майно, придбане у шлюб та незалучення до участі у справі ОСОБА_4 , як особи, на права і обов`язки якої впливає судове рішення

По перше, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Сам ОСОБА_4 судових рішень у справі не оскаржив.

Відомості про надання ним повноважень ОСОБА_1 на касаційне оскарження рішень судів попередніх інстанцій у справі відсутні.

По друге, доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, висловлені упостановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 2-98-09, від 25 травня 2020 року у справі № 642/6248/17, від 22 січня 2020 року у справі № 686/18443/16, від 18 березня 2019 року у справі № 727/9264/18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15, Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 є безпідставними, оскільки в наведених справах та справі, яка переглядається, є різними предмет спору, підстави позову, а також встановлені різні фактичні обставини.

Так, у справах № 6-1622цс15, № 6-1912цс15, № 6-533цс16 предметом спору є визнання договору іпотеки недійсним; у справі № 6-843цс17 предметом позову є поділ спільного майна подружжя та розірвання договору довічного утримання; у справі № 235/9895/15 предметом спору є виділ частки майна шляхом стягнення грошової компенсації; у справі № 404/1515/16-ц предметом спору є поділ спільного майна подружжя; у справі № 642/6248/17 предметом спору є визнання права власності та зобов`язання вчинити дії; у справі № 727/9264/18 предметом спору є поновлення строку для прийняття спадщини; у справі № 686/18443/16 предметом спору є визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання недійсним рішень та їх скасування, скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою; у справі № 372/504/17 предметом спору є визнання договору іпотеки недійсним.

У справі, яка переглядається, предметом судового розгляду є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо не отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину іпотечного майна

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

У частині третій статті 1296 ЦК України зазначено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину). Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18), від 08 серпня 2018 року у справі № 686/10026/16-ц (провадження № 61-6373св18), від 14 січня 2019 року у справі № 311/917/15-ц (провадження № 61-38428св18), від 14 травня 2021 року у справі № 205/6803/19 (провадження № 61-9908св20).

За матеріалами спадкової справи єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після ОСОБА_2 , є відповідач ОСОБА_1 , яка 03 квітня 2019 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого чоловіка ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що ОСОБА_3 належним чином не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором, забезпеченого іпотекою, де іпотекодавцями були ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який помер та його спадкоємцем є ОСОБА_1 , рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором не виконано, тому банк набув право звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, який успадкувала ОСОБА_1 .

Виходячи з викладеного, Верховний Суд зазначає, що хоча ОСОБА_1 не отримала свідоцтво про право на спадщину саме іпотечного майна, проте вона відповідає за зобов`язаннями спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах вартості майна, одержаного в спадщину, оскільки спадщину прийняла.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 369/14444/18.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно не вирішення спору у позасудовому порядку

Положеннями частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом) передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Отже, застосування такого способу захисту права, як звернення стягнення на предмет іпотеки, пов`язане виключно з невиконанням основного зобов`язання у встановлений строк (термін).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зазначила, що процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону України «Про іпотеку», може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п`ятим частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

У справі, що переглядається, пунктом 6.2 договору іпотеки спірного нерухомого майна визначено право позивача, як іпотекодержателя, задовольнити із вартості предмета іпотеки свої вимоги, зокрема у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У пункті 6.4 зазначеного договору іпотеки сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право самостійно обрати шляхи позасудового врегулювання.

Отже доводи касаційної скарги про неправомірне не вирішення спору у позасудовому порядку не знайшли свого підтвердження.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 456/4241/14-ц, є необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам викладеним у зазначених постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Отже відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги щодо недоведеності розміру заборгованості стосуються переоцінки доказів та встановлення нових фактів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 січня 2021 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 409, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 січня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська