ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2022 р. Справа№ 910/5865/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Ербелідзе А.О.

від відповідача: Перепелиця А.В.

від третьої особи: Перепелиця А.В.

розглянувши апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 (повний текст складено 16.12.2021)

у справі № 910/5865/21 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ? Спільне українсько-американське підприємство "УКРКАРПАТОЙЛ ЛТД" (як товариство з обмеженою відповідальністю), м. Київ

про стягнення 29 301 993,19 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2021 року до Господарського суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач, АТ "Укртрансгаз") з позовом до Публічного акціонерного товариство "Укрнафта" (далі - відповідач, ПАТ "Укрнафта") (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 29 301 993, 19 грн, з яких: 20 108 831, 63 грн заборгованості за послуги зберігання природнього газу, 7 856 568, 66 грн заборгованості за послуги індивідуального робочого обсягу, 413 734, 69 грн 3% річних та 922 858, 21 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.ст. 526, 530, 610, 612, 936, 942, 946, 948, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором зберігання природного газу №110-215 від 14.06.2010, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь АТ "Укртрансгаз" 9 957 427,86 грн заборгованості за послуги зберігання природного газу, 332 182,69 грн інфляційних втрат, 148 133,79 грн 3% річних та 156 566,17 грн судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 10 151 403, 77 грн заборгованості за послуги зберігання місцевий господарський суд виходив з того, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги зберігання за сезон зберігання з 16.04.2010 по 15.04.2016 на загальну суму 10 151 403, 77 грн є такими, що заявлені позивачем із пропуском встановленої законом позовної давності.

Разом з цим, в іншій частині позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за послуги зберігання в розмірі 9 957 427, 86 грн місцевим господарським судом визнанні обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню.

Також відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 7 856 568, 65 грн заборгованості за індивідуальний робочий обсяг за період серпень 2018 року по лютий 2020 року суд першої інстанції зазначив, що між сторонами у даній справі у спірний період не було укладено типового договору зберігання (закачування, відбору) природного газу, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача 7 856 568,65 грн заборгованості за індивідуальний робочий обсяг та відмову в стягненні 10 151 403,77 грн заборгованості за послуги зберігання, з огляду на пропуск строку позовної давності, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а саме:

- 3% річних за період з 14.04.2021 по 11.10.2021 у сумі 148 133, 79 грн;

- інфляційних втрат за період з квітня по вересень 2021 року у сумі 332 182, 69 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги АТ "Укртрансгаз" та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ "Укртрансгаз" 05.01.2022 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/5865/21 скасувати в частині незадоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" та стягнути з відповідача 18 864 248,89 грн; витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.

Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду у даній справі в частині незадоволених позовних вимог та вважає дане судове рішення таким, що прийняте при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, а також таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

За твердженням апелянта судом першої інстанції неправильно застосовано ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України в частині наявності правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Висновок місцевого господарського суду, що послуги зберігання надаються виключно на підставі договору зберігання природного газу у даній справі є безпідставним, оскільки після закінчення строку дії договору зберігання від 14.06.2010 №110-215 АТ "Укртрансгаз" продовжувало зберігати природний газ ПАТ "Укрнафта" обсягом 59 869,095 тис.куб.м. до 2020 року.

Також за твердженням позивача поза увагою місцевого господарського суду залишились доводи АТ "Укртрансгаз", що обов`язок укладення договору на зберігання 59 869, 095 тис.куб.м. природного газу починаючи з 2011 року існував саме у ПАТ "Укрнафта".

Позивач не може звертатися до суду з вимогами про зобов`язання укласти договір зберігання природного газу, оскільки останній є монополістом на ринку зберігання природного газу та є єдиним оператором газосховищ.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги ПАТ "Укрнафта" та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21, ПАТ "Укрнафта" 12.01.2022 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/5865/21 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального права (ст. 213, ст. 257, ч. 4 ст. 267, ч.ч.1, 4 ст. 631, ч.1 ст. 637, ст.ст. 901, 936, 949 ЦК України, ч. 7 ст. 180 ГК України) та процесуального права (ст.ст. 77, 236 Господарського процесуального кодексу України).

За твердженням апелянта правовідносини щодо зберігання газу за договором №110-215 від 14.06.2010 припинилася після закінчення строку його дії - 15.04.2011, після цього між сторонами було укладено ще договори №110501785 від 12.05.2011 та №1207000621 від 17.07.2012, які є також припиненими, а строк позовної давності щодо стягнення за ними заборгованості є таким, що сплив. Вказує, що договір на зберігання газу в період 2013-2019 років з позивачем не укладався та такі послуги останнім відповідачу не надавалися.

Також ПАТ "Укрнафта" зазначає, що в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду не зазначено мотивів, на підставі яких суд зробив висновок, що для стягнення заборгованості в розмірі 9 957 427,86 грн, що є визначеною ним вартістю послуг зберігання газу за період з 16.04.2016 по 31.07.2018, позивачем не пропущено строк позовної давності.

Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване тим, що повний текст рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 був отриманий ПАТ "Укрнафта" 23.12.2021.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2022 справу №910/5865/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Куксов В.В., Чорногуз М.Г.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2022 та 17.01.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5865/21.

Відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21 до надходження до суду матеріалів справи.

24.01.2022 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/5865/21, розгляд справи призначено на 10.03.2022 о 10 год. 30 хв.

Також ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 поновлено ПАТ "Укрнафта" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21, об`єднано апеляційні скарги ПАТ "Укрнафта" та АТ "Укртрансгаз" в одне провадження для спільного розгляду у справі №910/5865/21, розгляд справи призначено на 10.03.2022 о 10 год 30 хв.

Судове засідання призначене на 10.03.2022 не відбулося у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та проведенням на території міста Києва та Київської області бойових дій.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2022, справу №910/9551/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Козир Т.П. та Куксова В.В.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 та 28.04.2022 вищезазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційні скарги АТ "Укртрансгаз" та ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21, розгляд справи призначено на 23.05.2022 о 12 год 10 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2022 у зв`язку із перебуванням суддів Кравчука Г.А. та Козир Т.П. у період з 20 по 27 травня 2022 року на навчанні в Академії фінансового моніторингу розгляд апеляційних скарг Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21 призначено на 11.07.2022 о 11 год. 00 хв.

Позиції учасників справи.

01.04.2022 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від ПАТ "Укрнафта" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу АТ "Уктрансгаз" відповідно до якого ПАТ "Укрнафта" просить апеляційний господарський суд відмовити АТ "Укртрансгаз" у задоволенні апеляційної скарги з наведених в ній мотивів повністю.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивача відповідач зазначає про відсутність в матеріалах справи належних доказів того, що природний газ в обсязі 59 869, 095 куб.м. знаходився на зберіганні у позивача у період з 2011 року по листопад 2020, правових підстав вважати, що позивач надав відповідачу послуги зберігання газу в ПСГ на підставі договору №110-215 від 14.06.2010 є наслідком невірного тлумачення позивачем фактичних обставин.

09.05.2022 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідача, позивач зазначає, що твердженням ПАТ "Укрнафта", що договірні правовідносини між сторонами щодо зберігання газу за договором №110-215 від 14.06.2010 припинилися з 15.04.2011 є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими місцевим господарським судом обставинами.

Разом з цим позивач зазначає, що враховуючи, що позовну заяву було подано АТ "Укртрансгаз" до суду 09.04.2021, а згідно ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, зокрема, щодо строку позовної давності, були продовжені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)" з 02.04.2020 на строк дії карантину.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги зберігання у розмірі 9 957 427,86 грн є такою, що заявлена позивачем в межах строку позовної давності.

Явка представників сторін.

У судове засідання 11.07.2022 з`явився представник позивача, вимоги апеляційної скарги АТ "Укртрансгаз" підтримав, просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу АТ "Укртрансгаз" задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі № 910/5865/21 скасувати в частині незадоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" та стягнути з відповідача 18 864 248,89 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.07.2022 вимоги апеляційної скарги ПАТ "Укрнафта" підтримав, просив апеляційний господарський суд задовольнити вимоги апеляційної скарги ПАТ "Укрнафта", рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 01.07.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" (в подальшому змінено організаційно-правову форму на ПАТ "Укрнафта") та Спільним українсько-американським підприємством "УКРКАРПАТОЙЛ ЛТД" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (третя особа) було укладено договір №35/71-СД простого товариства про спільну виробничу (інвестиційну) діяльність (без створення юридичної особи) відповідно до п.2.1. предметом якого є спільна діяльність з інвестування розробки об`єктів робіт, реконструкцій та модернізації виробничих потужностей з метою вдосконалення і оптимізації процесу експлуатації об`єктів робіт та введення виробничо-господарського діяльності з видобутку і реалізації вуглеводнів в процесі експлуатації об`єктів робіт для отримання прибутку учасниками та його розподілу.

14.06.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (в подальшому змінено найменування на АТ "Укртрансгаз" (зберігач) та відповідачем (поклажодавець), що діяв у інтересах спільної діяльності відповідно до договору від 01.07.2007 р. №35/71-СД про спільну виробничу між ВАТ "Укрнафта" і СП "УкрКАРПАТОЙЛ Лтд" укладено договір зберігання природного газу №110-215 (далі-договір).

Відповідно до до п. 1.1. договору зберігач зобов`язується за плату, протягом строку встановленого даним договором, зберігати в підземних сховищах газу, надалі - ПСГ, природний газ, надалі-газ, в тому числі страховий запас газу, переданий йому поклажодавцем, і повернути останньому у схоронності рівну кількість газу зазначеної в договорі якості, а поклажодавець зобов`язується внести плату за зберігання у встановлені даним договором строки.

Згідно із п. 2.12. договору обсяг газу, який передається сторонами при його закачуванні або в/із ПСГ, у відповідному місяці оформляється актом прийому-передачі газу. Акти прийому-передачі газу підписуються сторонами та скріплюються печатками до 15-го числа, наступного за звітнім місяцем закачування або відбору газу в/із ПСГ. В актах прийому - передачі вказується обсяг газу, в тому числі обсяг страхового запасу газу, закачаний або відібраний в/із ПСГ.

У випадку, якщо на кінець сезону зберігання 2009-2010 років в ПСГ залишилась невикористана частина (залишок) обсягу газу поклажодавця, останній залишає його в ПСГ зберігача на зберігання в сезоні 2010-2011 років. Поклажодавець і зберігач протягом 10-ти днів з моменту укладення даного договору оформлюють акт про обсяг залишку природнього газу в ПСГ. Поклажодавець зобов`язується оплатити частину вартості послуг по зберіганню в ПСГ обсягу залишку газу в сезоні 2010-2011 років, згідно п.4.3. даного договору (п.2.15. договору).

У випадку, якщо на момент закінчення періоду відбору газу - 15.04.2011, в ПСГ залишилась невикористана частина (залишок) обсягу газу поклажодавця, сторони зобов`язуються до 15.05.2011 скласти акт про обсяг залишку природнього газу в ПСГ. Поклажодавець зобов`язується оплатити частину вартості послуг по зберіганню в сезоні 2010-2011 років залишку в ПСГ згідно пункту 4.4. даного договору та в строк до 15.07.2011 укласти з зберігачем договір зберігання цього залишку газу в сезоні зберігання 2011-2012 років (п.2.16. договору).

Відповідно до п.3.2. договору тариф на зберігання 1000 куб.м газу в ПСГ на один сезон зберігання установлюється в розмірі 18, 00 грн, крім того ПДВ - 3,60 грн, разом з ПДВ 21,60 грн.

Згідно п.4.1. договору поклажодавець сплачує послуги по закачуванню газу в ПСГ та його зберіганню шляхом перерахування грошових коштів на рахунок зберігача до 20 числа місяця, наступного за звітнім місяцем закачування газу.

Відповідно до п.4.3. договору поклажодавець зобов`язується протягом 15 днів з моменту укладення даного договору сплатити зберігачу частину вартості послуг по зберіганню газу, що залишився на подальше зберігання в ПГС по закінченню сезону зберігання 2009-2010 років, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок зберігача. Частина вартості послуг по зберіганню невикористаної частини (залишку) обсягу газу поклажодавця в сезоні 2010-2011 років визначається на підставі 50,0% тарифу на зберігання газу в ПСГ, який діє на момент здійснення оплати поклажодавцем послуг із зберігання залишку газу та обсягу залишку газу з ПСГ зазначеного в акті про обсяг залишку природнього газу в ПСГ (п.2.15. даного договору).

У пункті 4.4. договору, передбачено, що поклажодавець зобов`язується до 20.05.2011 сплатити зберігачу частину вартості послуг по зберіганню газу, що залишився в ПСГ на момент закінчення періоду відбору газу - 15.04.2011 шляхом перерахування грошових коштів на рахунок зберігача. Частина вартості послуг по зберіганню невикористаної частини (залишку) обсягу газу поклажодавця в сезоні 2010-2011 років визначається на підставі 50,0% тарифу на зберігання газу в ПСГ, який діє на момент здійснення оплати поклажодавцем послуг із зберігання залишку газу та обсягу залишку газу з ПСГ зазначеного в акті про обсяг залишку природнього газу в ПСГ (п.2.16. даного договору).

Відповідно до п.9.1. даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 16.04.2010, і діє в частині зберігання газу до 15.04.2011, а в частині проведення розрахунків за надані зберігачем послуги - до повного виконання поклажодавцем своїх зобов`язань за даним договором.

30.04.2010 за актом №5 (01) закачки природного газу відповідачем передано, а позивачем прийнято і закачано до ПСГ - 198,816 тис.куб.м.

31.05.2010 за актом №27 (01) відповідачем передано, а позивачем прийнято і закачано до ПСГ- 1 551,873 тис.куб.м.

30.06.2010 за актом №69 (01) відповідачем передано, а позивачем прийнято і закачано до ПСГ- 1 519,393 тис.куб.м.

Відповідно до акту №6 (05) про обсяги залишку природнього газу в ПСГ до договору зберігання №110-215 від 14.06.2010 на початок сезону зберігання 2010/2011 обсяг залишку природнього газу поклажодавця (відповідача) в ПСГ зберігача (позивача) становить - 55 599,013 тис.куб.м.

24.11.2020 між позивачем, відповідачем та третьою особою було укладено договір №2011000094 про врегулювання заборгованості (надалі - договір №2011000094) відповідно до п.1. якого позивач підтвердив, що на рахунку замовника послуг зберігання - відповідача, в підземних сховищах газу знаходиться природній газ в обсязі 59 869, 095 тис. куб.м., що переданий на зберігання в 2010 році згідно договору зберігання №110-215 від 14.06.2010, строк дії якого закінчився 15.04.2011.

Відповідно до п.3. договору №2011000094 відповідач сплачує позивачу вартість послуг зберігання природнього газу (робочого обсягу) а обсязі 59 869, 095 тис. куб.м. за період з березня 2020 року по листопад 2020 року шляхом перерахування грошових коштів у сумі 3 955 627, 74 грн на поточний рахунок позивача, не пізніше трьох днів з дати укладення цього договору.

Згідно із п.4. договору №2011000094 позивач та відповідач підтверджують наявність спору щодо вартість послуг зберігання природного газу (робочого обсягу) в обсязі 59 869, 095 тис.куб.м. за період з грудня 2017 року по лютий 2020 року.

У пункті 5 договору №2011000094 сторони дійшли згоди щодо передачі спору, зазначеного в п.4. цього договору, на вирішення господарського суду.

Відповідно до п.6. договору №2011000094 відповідач підписанням цього договору підтверджує відсутність будь-яких претензій (майнового та немайнового характеру) до позивача, як до зберігача природнього газу в обсязі 59 869, 095 тис.куб.м., в тому числі щодо оплати/стягнення штрафу, пені, збитків, упущеної вигоди та інших санкцій за період з квітня 2011 року по дату укладення цього договору.

10.12.2020 позивачем за вих.№1000ВИХ20-7732 були направленні відповідачу, зокрема, акт про обсяги залишку природного газу в ПГМ за період сезонів зберігання 2010-2018 років (станом на 31.07.2018), акт про рух природного газу в газосховищах, що обліковуються на рахунку зберігання замовника станом на 01.08.2018 по 01.03.2020, акт приймання-передачі послуг за зберігання в сезонах 2010-2019 років та приймання передачі послуг з індивідуального робочого обсягу за період з 01.08.2018 по 29.02.2020 (т.1. а.с.23-46).

28.12.2020 листом за вих. №СД/26 відповідач повернув позивачу вказані акти без підписання (т.1, а.с.47-48).

Як зазначає позивач, після припинення дії договору на зберіганні в ПСГ залишився газ в обсязі 59 869, 095 куб.м, однак відповідачем не були оплачені послуги з його зберігання за період з 16.04.2010 по 31.07.2018, а також послуги за індивідуальний робочий обсяг за період серпня 2018 року по лютий 2020 року, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення 20 108 831, 63 грн заборгованості за послуги зберігання природнього газу, 7 856 568, 66 грн заборгованості за послуги індивідуального робочого обсягу, 413 734, 69 грн 3% річних та 922 858, 21 грн інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (ст. 936 ЦК України).

Відповідно до ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

За вимогами ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Статтею 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 947 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач згідно укладеного з відповідачем Договору № 110-215 від 14.06.2010 взяв на себе зобов`язання щодо зберігання газу відповідача та надав останньому послуги зі зберігання газу в обсязі 59 869, 095 куб.м. у період з 16.04.2010 по 31.07.2018. Учасниками судового процесу зазначені обставини не спростовано, докази повернення позивачем відповідачу прийнятого на зберігання за Договором № 110-215 від 14.06.2010 природного газу не надані.

Факт наявності у сховищах позивача газу, що належить відповідачу, підтверджено сторонами умовами Договору №2011000094 від 24.11.2020 про врегулювання заборгованості (далі - Договір №2011000094), відповідно до пункту 1 якого позивач підтвердив, що на рахунку замовника послуг зберігання - відповідача, в підземних сховищах газу знаходиться природний газ в обсязі 59 869, 095 тис. куб.м, що переданий на зберігання у 2010 році згідно Договору зберігання №110-215 від 14.06.2010, строк дії якого закінчився 15.04.2011 (т.1. а.с.151-155).

Як убачається із змісту ст. 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, та у стані, якому вона була прийнята на зберігання. При цьому цей обов`язок не припиняється із закінченням строку зберігання, тобто закінчення цього строку за договором чи припинення дії договору не нівелює обов`язок зберігача зберігати річ і надалі до повернення її поклажодавцю у відповідному стані.

З огляду на встановлені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилань відповідача на відсутність правових підстав для стягнення заборгованості з послуг зберігання газу на підставі договору після його припинення.

При здійсненні розрахунку вартості послуг зберігання позивачем правомірно враховано умови укладеного сторонами спору Договору №110-215 від 14.06.2010, передбачені пунктами 2.15, 2.16, 4.3, 4.4., 9.1., а також положення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із зберігання (закачування, відбору) природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.01.2010 №8 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності зі зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ", та Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Відповідно до пункту 3.3. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із зберігання (закачування, відбору) природного газу, що затверджені постановою НКРЕКП від 13.01.2010 №8 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності зі зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ", ліцензіат здійснює зберігання газу на договірних засадах та за встановленими НКРЕ тарифами.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень НКРЕКП, належить, зокрема, встановлення тарифів на закачування, зберігання та відбір природного газу, газу (метану) вугільних родовищ.

Як убачається із розрахунку позивача, вартість наданих послуг зі зберігання природного газу, в тому числі і після закінчення дії Договору, визначалася на підставі постанови НКРЕКП від 11.05.2006 № 575 "Про затвердження тарифу на послуги з зберігання природного газу у підземних сховищах газу для ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та постанови НКРЕКП від 26.06.2013 №741 "Про встановлення тарифів на закачування, зберігання та відбір природного газу для ПАТ "Укртрансгаз", в сезони зберігання з 16.04.2010 по 15.04.2014 - 9, 00 грн без ПДВ та за період з 16.04.2014 по 31.07.2018 - 23, 10 грн без ПДВ.

За перевіреним розрахунком позивача загальна вартість наданих ним відповідачу послуг зі зберігання газу за період з 16.04.2010 по 31.07.2018 склала 20 108 831, 63 грн, доказів належної сплати відповідачем цих коштів позивачу сторонами як до суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції в установленому порядку не надано. Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає вимоги позивача в цій частині обгрунтованими.

Водночас відповідачем до суду першої інстанції в установленому порядку подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача.

За приписами ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як вже зазначалося, із розрахунку позивача убачається, що ним заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за послуги зі зберігання природного газу за сезони зберігання з 16.04.2010 по 31.07.2018 у загальній сумі 20108 831, 63 грн. Позовна заява подана 09.04.2021, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на конверті з рекомендованим відправленням на адресу суду першої інстанції.

З огляду на те, що строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України були продовжені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" з 02.04.2020 на строк дії карантину, суд першої інстанції правильно визначив, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги зберігання за сезон зберігання з 16.04.2010 по 15.04.2016 на загальну суму 10 151 403, 77 грн є такими, що заявлені позивачем із пропуском встановленої законом позовної давності.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові у зазначеній частині у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, оскільки відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У іншій частині позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за послуги зберігання в розмірі 9 957 427,86 грн обгрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Доводи позивача з приводу того, що позовну давність ним не пропущено, оскільки строк виконання зобов`язання щодо сплати вартості послуг не встановлений та настав у силу положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто з дня пред`явлення вимоги, якою позивач вважає пред`явлення даного позову, спростовуються встановленими у даній справі обставинами.

Так, відповідно до умов, передбачених пунктами 2.15., 2.16., 4.3., 4.4., 9.1 Договору № 110-215 від 14.06.2010, сторонами визначені строки виконання поклажодавцем своїх зобов`язань з оплати вартості наданих зберігачем послуг, в тому числі і щодо залишку невикористаного обсягу газу в сезоні зберігання 2010-2011 років. До того ж відповідно до положень пункту 9.1. зазначеного Договору він діє в частині проведення розрахунків за надані зберігачем послуги до повного виконання поклажодавцем своїх зобов`язань за цим Договором.

Крім того, із наданого позивачем розрахунку вартості наданих послуг зі зберігання природного газу також убачається, що він здійснений з урахуванням сезонів надання послуг, місяця та року виникнення зобов`язання (початок та кінець квітня відповідного року), застосованого тарифу, який був чинним саме у цей період.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що у спірних правовідносинах сторін були визначені строки сплати вартості послуг зі зберігання залишку невикористаного обсягу газу. Отже, позивач (кредитор) мав право пред`явити вимогу до відповідача щодо сплати вартості послуг зі зберігання після закінчення кожного сезону зберігання газу. Однак доказів, на підтвердження поважності причин не звернення до відповідача з вимогою щодо оплати вартості послуг зі зберігання газу протягом тривалого часу (десять років), позивачем у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, до матеріалів цієї справи не надано.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає посилання позивача на необхідність врахування у даній справі висновку щодо застосування позовної давності, викладеного у постанові Північно-Західного апеляційного господарського суду від 04.02.2019, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 10.04.2019, у справі №918/572/18, оскільки це не відповідає вимогам частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України та правовідносини у справі №918/572/18 за предметом та підставами позову не є подібними до правовідносин у даній справі.

Стосовно відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 7 856 568, 65 грн заборгованості за індивідуальний робочий обсяг за період з серпня 2018 року по лютий 2020 року, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", зокрема визначено, що оператор газосховища - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із зберігання (закачування, відбору) природного газу з використанням одного або декількох газосховищ на користь третіх осіб (замовників), а регулятором є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до ліцензії від 28.02.2013 № 194512 на право здійснення діяльності зі зберігання природного газу, газу (метану), вугільних родовищ, позивач є оператором газосховищ.

Відтак, позивач може надавати свої послуги по зберіганню (закачуванню, відбору) природного газу виключно на підставі договору, укладеного на умовах Типового договору зберігання (закачування, відбору) природного газу, затвердженому НКРЕКП, як це передбачено пунктом 1 глави 1 Розділу IV Кодексу газосховищ, згідно з яким встановлено, що оператор газосховища надає послуги зберігання (закачування, відбору) природного газу на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу, укладеного між оператором та замовником, та на умовах, визначених цим Кодексом. Типова форма договору зберігання (закачування, відбору) природного газу затверджується регулятором та публікується на веб-сайті оператора газосховища.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу IV Кодексу газосховищ на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу оператор газосховища надає замовникам наступні послуги:

1) річна потужність;

2) індивідуальні послуги на місяць:

індивідуальний робочий обсяг на місяць;

індивідуальна потужність закачування на місяць;

індивідуальна потужність відбору на місяць;

3) індивідуальні послуги на добу наперед:

індивідуальна потужність закачування на добу наперед;

індивідуальна потужність відбору на добу наперед.

Згідно із абзацом 31 пункту 3 глави 1 розділу I Кодексу газосховищ послуги зберігання (закачування, відбору) - послуги, визначені розділом IV цього Кодексу, які оператор газосховища надає замовникам згідно з умовами цього Кодексу та на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу, типова форма якого затверджується Регулятором та публікується на веб-сайті оператора газосховища.

За вимогами абзацу 41 пункту 3 глави 1 розділу I Кодексу газосховищ робочий обсяг - максимальний добовий обсяг природного газу, який замовник має право зберігати в газосховищі (газосховищах протягом певного періоду часу відповідно до договору зберігання (закачування, відбору) природного газу.

Відповідно до пунктів 1-4 глави 3 розділу IV Кодексу газосховищ індивідуальний робочий обсяг надається на гарантованій основі строком на 1 газовий місяць. При цьому така послуга доступна для будь-якого газового місяця відповідного року зберігання, наступного після місяця, в якому відбувається розподіл потужності. Ця послуга передбачає надання добового робочого обсягу зберігання, мінімальний розмір якого дорівнює 1000 м-3. Фактичний добовий робочий обсяг зберігання природного газу може бути менший за мінімальний розмір, визначений пунктом 2 цієї глави. При цьому оплата таких послуг буде здійснюватися як за мінімальний розмір добового робочого обсягу. Замовлення додаткового індивідуального робочого обсягу не змінює для замовника потужність закачування та/або потужність відбору, які були йому надані за розподілом річної потужності відповідно до кривих закачування/відбору.

З 01.08.2018 постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2499 (у редакції постанови НКРЕКП від 25.05.2017 №689) було затверджено нову редакцію типового договору зберігання (закачування, відбору) природного газу.

Отже, враховуючи викладені вище норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що починаючи з 01.08.2018 послуги з індивідуального робочого обсягу можуть надаватися позивачем (оператором) виключно на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу, типова форма якого затверджується регулятором.

Частиною 2 статті 179 ГК України встановлено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Абзацом 3 ч. 4 ст. 179 ГК України також регламентовано, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Змістом ч. 3 ст. 184 ГК України визначено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги пояснення позивача від 29.06.2021, в яких останнім самостійно підтверджено, що ним в силу прямої вказівки закону надаються послуги зі зберігання природного газу (та здійснюються розрахунки за надані послуги) виключно на підставі типового договору.

Доказів укладення договору зберігання (закачування, відбору) природного газу, починаючи з 01.08.2018, з відповідачем позивачем до матеріалів справи не надано, як не надано і доказів укладення такого договору в судовому порядку.

Як убачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем лише 10.02.2020 було укладено Договір №20002000030 зберігання (закачування, відбору) природного газу, відповідно до якого позивач, як оператор, надає відповідачу види послуг (згідно з розділом IV Кодексу газосховищ), а саме: річна потужність; індивідуальні послуги на місяць: індивідуальний робочий обсяг на місяць; індивідуальна потужність закачування на місяць; індивідуальна потужність відбору на місяць; індивідуальні послуги на добу наперед: індивідуальна потужність закачування на добу наперед та індивідуальна потужність відбору на добу наперед.

На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості позовних вимог у частині стягнення з відповідача 7 856 568, 65 грн заборгованості за індивідуальний робочий обсяг, яка виникла у період з серпня 2018 року по лютий 2020 року, внаслідок чого підставно відмовив у задоволенні позову в зазначеній частині. Позивач в апеляційній скарзі не спростував вказаного висновку суду першої інстанції.

Щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 14.04.2021 по 11.10.2021 та інфляційних втрат, розрахованих за загальний період з квітня по вересень 2021 року, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає таке.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені викладеною вище нормою законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати послуг зі зберігання, є порушенням, яке є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм ст. 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги встановлені у даній справі обставини, перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача 7 856 568, 65 грн заборгованості за індивідуальний робочий обсяг та відмову в стягненні 10 151 403,77 грн заборгованості за послуги зберігання, з огляду на пропуск строку позовної давності, суд апеляційного інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат та визнання їх обґрунтованими в розмірах, визначених за здійсненим судом розрахунком, а саме:

3 % річних за період з 14.04.2021 по 11.10.2021, виходячи із суму боргу 9 957 427,86 грн, - 148 133,79 грн;

інфляційні втрати за період з квітня по вересень 2021 року, враховуючи суму боргу 9 957 427,86 грн, - 332 182,69 грн.

В решті позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції обгрутовано відмовив.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що за змістом ч. 1 та 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що у пунктах 1- 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Здійснюючи судовий розгляд справи та ухвалюючи оскаржуване у даній справі рішення від 07.12.2021 суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги зберігання природного газу, 3% річних та інфляційних втрат, виходив з того, що позивачем не в повному обсязі доведені заявлені позовні вимоги, а відповідачем не представлено суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем.

Зі змісту оскаржуваного рішення убачається, що судом першої інстанції надавалася оцінка доводам сторін у справі, якими вони обгрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову, та зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необгрунтованими доводи заявників апеляційних скарг про наявність підстав для скасування повністю чи частково оскаржуваного рішення у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, а зазначені в апеляційних скаргах доводи скаржників не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, підстави для задоволення апеляційних скарг позивача та відповідача відсутні.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на скаржників (позивача та відповідача).

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 у справі №910/5865/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5865/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 20.07.2022.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

В.В. Куксов