Ухвала суду від 14.07.2022 по справі № 916/144/17 Касаційний господарський суд

open

Головна
Судові рішення
Ухвала суду
Ухвала суду від 14.07.2022 по справі № 916/144/17 Касаційний господарський суд

скопійовано

Документ має містити точну фразу

Документ не має містити наступного терміну

Документ має містити один з двох термінів

Документ має містити обидва терміни

Замінює символ або декілька символів наприкінці терміну

* Правила використання інтелектуального пошуку

скопійовано

Справа № 916/144/17

Картка справи

Справа № 916/144/17

Картка справи

УХВАЛА

14 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/144/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Міністерства оборони України (скаржник, позивач) - Цицюри В.І. (самопредставництво),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" (далі - ТОВ "Дартосбуд", відповідач-1) - не з`явився,

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" (далі - ТОВ "ЛК "Контрактова", відповідач-2) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод", (далі - ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод", відповідач) - не з`явився,

за участю заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України (далі - Прокурор)- не з`явився,

у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою Міністерства оборони України

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 (головуючий - суддя Таран С.В., судді: Будішевська Л.О., Бєляновський В.В.)

у справі №916/144/17

за позовом Міністерства оборони України

до ТОВ "Дартосбуд";

ТОВ "ЛК "Контрактова",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод",

за участю Прокурора,

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Міністерство оборони України звернулося до суду з позовом до ТОВ "Дартосбуд" та ТОВ "ЛК «Контрактова" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 21.09.2015, укладеного між відповідачами.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений договір за своєю правовою природою є договором факторингу та в частині суб`єктного складу сторін суперечить вимогам статей 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статтям 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки новий кредитор - відповідач-1, який за договором є фактором, не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг, у зв`язку з чим не має права надавати фінансові послуги та бути фактором у спірному договорі.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

2.1. Справа розглядалась судами неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.11.2018 у справі №916/144/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2.1. Місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до положень чинного законодавства, зокрема норм статей 55, 73, 74, 136, 137 Господарського кодексу України (далі - ГК України), позивач у справі - Міністерство оборони України, до сфери управління якого належить ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод", не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність зазначеного підприємства, яке в розумінні наведених норм закону та Статуту є суб`єктом господарювання, суб`єктом підприємницької діяльності, яке здійснює господарську діяльність, має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями усім належним йому на праві господарського відання майном. За висновком суду підстави для визнання недійсним укладеного між відповідачами у справі договору відступлення права вимоги від 21.09.2015 відсутні, оскільки договір за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, ознак договору факторингу не містить.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2018 скасовано. Позов задоволено та визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 21.09.2015, укладений між відповідачами у справі.

2.3.1. Суд апеляційної інстанції, врахувавши положення статей 1077, 1078 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 23" від 06.02.2014 №352, правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16 щодо характерних ознак договору факторингу, дійшов висновку про те, що спірний договір про відступлення права вимоги від 21.09.2015 за своєю правовою природою є договором факторингу, оскільки розмір відступленої первісним кредитором за договором грошової вимоги на 378 000,00 грн перевищує ціну її відступлення та така різниця між сумою відступленої грошової вимоги і вартістю її придбання новим кредитором є дисконтом. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки за суб`єктним складом договір суперечить статті 1079 ЦК України, пункту 1 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 та частині першої статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", як такий, що укладений відповідачем-1 як фактором, який не включений до Державного реєстру фінансових установ, не має статусу фінансової установи та не мав право здійснювати факторингові операції.

2.3.2. Суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України має право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 21.09.2015, стороною якого воно не є, оскільки предметом цього договору є право вимоги за зобов`язаннями суб`єкта господарювання, який перебуває у сфері управління позивача, а позивач відповідно до абзацу 2 пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва.

2.4. Постановою Верховного Суду від 16.04.2021 рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 у справі №916/144/17 скасовано. Справу №916/144/17 передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

2.4.1. У вказаній постанові Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності визнання договору відступлення права вимоги недійсним, з підстав, наведених у постанові суду. Скасовуючи судові рішення Верховний Суд вказав:

- суд апеляційної інстанції, встановивши наявність у Міністерства оборони України права на звернення до суду з цим позовом, не з`ясував чи існує у Міністерства оборони України, яке звернулось до господарського суду з позовом у цій справі, порушене, невизнане чи оспорене суб`єктивне матеріальне право та/або законний інтерес, на захист яких подано позов, в чому полягає порушення, невизнання чи оспорення прав та/або інтересів позивача, зокрема спірним договором, укладеним між відповідачами у справі, та, відповідно чи підлягає захисту порушене (невизнане чи оспорене) право та/або інтерес в судовому порядку. Суди попередніх інстанції не надали оцінку доводам позивача, наведеними в обґрунтування позовних вимог, зокрема твердженням про те, в чому на думку позивача, полягає порушення його прав та інтересів, не перевірили чи ґрунтуються зазначені доводи на фактичних обставинах чи є лише його власними припущеннями, не встановили з достовірністю, в чому полягає порушення прав та інтересів Міністерства оборони України внаслідок укладення спірного договору, яким чином договір впливає на права та інтереси позивача;

- під час нового розгляду справи суду слід відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України слід врахувати висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2018 у справі № 916/2005/17 про порушення прав та обов`язків Міністерства оборони України внаслідок укладення договору відступлення права вимоги до боржника, який перебуває у сфері управління Міністерства оборони України.

2.5. Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі №916/144/17 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 21.09.2015.

2.5.1. Судове рішення мотивоване тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, оскільки фактором за ним виступає ТОВ "Дартосбуд", яке не включене до Державного реєстру фінансових установ, не є фінансовою установою та не мало прав на здійснення факторингових операцій, внаслідок чого укладений між відповідачами договір факторингу за суб`єктним складом суперечить приписам ЦК України та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". При цьому місцевий господарський суд зауважив на тому, що оспорюваний договір порушує права Міністерства оборони України, адже останнє безпосередньо зацікавлене у вчиненні дій, направлених на збереження майна (зокрема, коштів) особи, щодо якої здійснює управлінські майнові функції - ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод", право грошової вимоги до якого було набуто ТОВ "Дартосбуд" на підставі вищенаведеного договору, а тому вжиття заходів, направлених на виявлення та оспорювання укладених з порушенням законодавства правочинів, предметом яких виступає заборгованість даного державного підприємства, є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

2.5.2. Крім того, судове рішення, зокрема мотивовано і тим, що оскільки Міністерство оборони України є суб`єктом управління майном, що закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, а також, оскільки у справі про банкрутство ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" Міністерство залучено до участі як орган управління державним (військовим) майном банкрута, суд дійшов до висновку, що Міністерства оборони України безпосередньо зацікавлене в здійсненні дій, направлених на збереження майна, у тому числі коштів ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод», а тому вчинення дій, направлених на виявлення та оспорення правочинів, предметом яких є заборгованість підприємства, укладених з порушенням законодавства, є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Відтак, участь у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушує майнові інтереси позивача.

При цьому суд першої інстанції відзначив, що включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство підлягають лише дійсні вимоги кредиторів, що відповідають чинному законодавству. Посилання на недійсність правочинів, на підставі яких кредитор здійснив відступлення права вимоги, мають бути предметом розгляду в окремому позовному провадженні. Тільки на підставі такого рішення господарський суд у справі про банкрутство може зробити висновок щодо дійсності (недійсності) відповідного зобов`язання боржника (Аналогічний правовий висновок було зроблено під час розгляду справи №5016/12384/2012 (5/45) Верховним Судом України).

Також, суд враховував висновки, зроблені Касаційним господарським судом у постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №1-23-32/135-08-4825, де зазначено, що ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" є державним підприємством, засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства оборони України. Відповідно до частини сьомої статті 96 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі якщо боржник є державним підприємством або підприємством, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, господарський суд залучає до участі у справі про банкрутство представників органу, уповноваженого управляти державним майном, з повідомленням про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство такого підприємства. У даному випадку у межах справи про банкрутство позивач - Міністерство оборони України - має законний інтерес у збереженні майнового комплексу боржника як особи, щодо якої Міністерство здійснює управлінські майнові функції. При цьому такий інтерес, який може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері. За таких обставин слід визнати наявність прав за позовом, що належать Міністерству, саме з огляду на особливості провадження у справах про банкрутство державних підприємств.

2.6. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі №916/144/17 скасовано. У задоволенні позову відмовлено в повному обсязі..

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд відзначив таке:

- апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір, який за своєю правовою природою є договором факторингу, укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки за суб`єктним складом даний правочин суперечить статті 1079 ЦК України, пункту 1 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 та частині першій статті 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", як такий, що укладений ТОВ "Дартосбуд" як фактором, який не включений до Державного реєстру фінансових установ та не є фінансовою установою, у зв`язку з чим вказаний відповідач не мав права здійснювати факторингові операції;

- сторонами оспорюваного договору виступають ТОВ "Дартосбуд" та ТОВ "ЛК "Контрактова", у той час як Міністерство оборони України не є стороною вказаного правочину;

- ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" є самостійним суб`єктом господарювання, який несе відповідальність належним йому майном у правовідносинах, що мають зобов`язальний характер, у той час як орган управління - Міністерство оборони України не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність вказаного державного підприємства;

- сам факт відступлення права вимоги не свідчить про порушення прав Міністерства оборони України, оскільки у будь-якому випадку у межах справи №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство даного державного підприємства з метою задоволення вимог кредиторів реалізація майна боржника можлива у випадку відсутності у останнього коштів для задоволення вимог як ТОВ "Дартосбуд", так і інших кредиторів. При цьому суд врахував аналогічну правову позицію Верховного Суду щодо відсутності порушеного права Міністерства оборони України внаслідок укладення договору відступлення права вимоги до боржника, який перебуває у сфері управління вказаного оборонного відомства, викладено в постанові від 09.10.2018 у справі №916/2005/17. На необхідності врахування даної правової позиції суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, наголосив безпосередньо в постанові від 16.04.2019 у даній справі;

- у результаті укладення оспорюваного договору обсяг майнових зобов`язань ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" не змінився, оскільки до нового кредитора перейшли права в тому ж розмірі, що вони існували у первісного кредитора; не змінився і строк їх погашення;

- з огляду на недоведеність позивачем факту порушення оспорюваним договором прав та інтересів Міністерства оборони України, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок Господарського суду Одеської області щодо наявності правових підстав для задоволення позову у даній справі, оскільки відсутність порушеного права унеможливлює надання судового захисту;

2.7. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи:

2.7.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.01.2009 у справі №13/178-08-5061 стягнуто з ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" на користь ТОВ "ЛК "Контрактова" 1 080 000 грн заборгованості за Договором №50 від 05.09.2008.

2.7.2. ТОВ "ЛК "Контрактова" (Первісний кредитор) та ТОВ "Дартосбуд" (Новий кредитор) 21.09.2015 уклали Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір).

За умовами цього договору:

- ТОВ "ЛК "Контрактова" відступає ТОВ "Дартосбуд" право вимоги за договором від 05.09.2008 №50, укладеним з ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" (Боржник);

- відповідно до пункту 2 Договору Новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання обов`язків за договором від 05.09.2008 № 50, а саме, сплати заборгованості у сумі 1 080 000 грн.

- пунктом 4 Договору встановлено, що сума цього договору складає 702 000,00 грн, яку Новий кредитор сплачує первісному кредитору в день укладення цього договору.

2.7.3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2015 у справі №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" здійснено заміну кредитора - ТОВ "ЛК "Контрактова" його правонаступником - ТОВ "Дартосбуд".

2.7.4. Відповідно до Статуту ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" у редакції наказу Міністра оборони України від 04.09.2007 № 508, ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

2.7.5. Єдиним засновником і учасником ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" є Міністерство оборони України.

2.7.6. Підприємство створено з метою одержання прибутку, виконання державного замовлення Міністерства оборони України з ремонту озброєння та військової техніки, замовлень інших контрагентів, юридичних та фізичних осіб України та інших держав з ремонту та виготовлення продукції загально технічного та іншого призначення; виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг для потреб національної економіки; іншої діяльності, яка не суперечить чинному законодавству України.

2.7.7. Міністерство оборони України (Міноборони) відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

2.7.8 У справі №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" Міністерство оборони України залучено до участі як орган управління державним (військовим) майном банкрута.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

3.1. У касаційній скарзі Міністерство оборони України просило Суд скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі № 916/144/17 та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі №916/144/17.

3.2. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 та від 18.04.2019 у справі №1-23-32/135-08-4825.

3.3. Також із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо питання визнання недійсними договорів (статті 203, 215 ЦК України) у правовідносинах пов`язаних з повноваженнями такої «заінтересованої особи», як орган державної влади - наділеного функцією управління державним майном у справах про банкрутство державних підприємств.

3.4. Водночас Міністерство оборони України звертає увагу суду, що у справі №1-23-32/135-08-4825 (про банкрутство ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод»), в межах розгляду якої відбулась заміна кредитора на підставі оспорюваного договору про відступлення права вимоги від 21.09.2015, укладеного між ТОВ «Дартосбуд» та ТОВ «ЛК «Контрактова», ухвалою Господарського суду Одеської області Міністерство оборони України залучено до участі у справі № 1-23-32/135-08-4825 в якості органу управління майном боржника ще до подачі позову у справі №916/144/17.

3.4.1. Міністерство оборони України наголошує, що в рамках справи про банкрутство ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» останнє залучене судом як орган управління державним майном, що належить державі в особі Міністерства оборони України (справа №1-23-32/135-08-4825). Таким чином, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.05.2015 у справі №5016/12384/1012 (5/45), згідно з якої включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство підлягають лише дійсні вимоги кредиторів, що відповідають чинному законодавству, скаржник вважає, що включення до кредиторських вимог ТОВ «Дартосбуд» суми коштів, які були набуті останнім на підставі недійсного правочину порушує як права боржника - ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод», так і права та законні інтереси органу управління - Міністерства оборони України.

3.4.2. Серед іншого, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення безпідставно послався на постанову Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №916/2005/17, оскільки дана справа є неподібною до правовідносин у справі №916/144/17.

4. ДОВОДИ ТА МОТИВИ СУДУ, ЩО СТАЛИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ПЕРЕДАННЯ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ОБ`ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

4.1. Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.1.1. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина сьома статті 301 ГПК України).

4.1.2. Оцінюючи обсяг повноважень Верховного Суду під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, можна дійти висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції.

4.1.3. Аналіз зазначених статей також вказує, що суди попередніх інстанцій застосовують відповідні норми матеріального і процесуального права, а Верховний Суд, у свою чергу, аналізує обставини застосування таких норм права, а також викладає правові висновки щодо цих норм.

4.1.4. Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

4.1.5. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.2. Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеного між відповідачами, де позивач не є стороною спірного Договору.

Перед судами постало питання наявності у Міністерства оборони України права на звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору у разі, коли Міністерство оборони України не є стороною за ним, а його право на звернення обумовлено юридичною заінтересованістю, яка полягає в тому, що боржника визнано банкрутом, вимоги кредитора включені до реєстру, а Міністерство є органом управління державним (військовим) майном банкрута.

4.3. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

4.4. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

4.5. За частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

4.6. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 30.11.2021 у справі №910/21182/15.

4.6.1. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

4.7. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

4.8. Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та/або законного інтересу звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15).

4.9. Тобто існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання стосовно захисту порушених прав та/або законного інтересу за змістом якого підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

4.10. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

4.11. У справі, що розглядається, Міністерство оборони України подало позов на захист порушеного, на його думку, законного інтересу шляхом визнання Договору відступлення права вимоги недійсним.

Так, Міністерство оборони України відзначає, що хоча воно і не є стороною Договору про відступлення права вимоги, однак спірний Договір порушує його права, оскільки у ТОВ "Дартосбуд" виникло право вимоги до ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" на суму 1 080 000,00 грн. Однак, враховуючи те, що майновий комплекс ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" (відносно якого іде процедура банкротства) є державною власністю та перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади, а також враховуючи відсутність необхідних коштів на рахунках цього підприємства, то, на думку Міністерства оборони України, вимоги ТОВ "Дартосбуд" можуть бути задоволені лише за рахунок майна ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод", що в свою чергу негативно вплине на права та законні інтереси Міністерства оборони України, як уповноваженого органу управління цим майном.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" є державним підприємством, яке засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства оборони України.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка міститься в матеріалах справи та досліджена судами попередніх інстанцій, нежитлові будівлі загальною площею 24 728,2 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 4, зареєстровані на праві господарського відання за ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод", власник майна - Держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Відносно ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" триває процедура банкротства (справа №1-23-32/135-08-4825).

При цьому Міністерство оборони України залучено до участі у справі про банкрутство ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" як орган управління державним (військовим) майном банкрута (справа №1-23-32/135-08-4825).

4.12. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

4.13. Відповідно до наведених норм матеріального права вимога про визнання правочину недійсним може бути пред`явлена особами, визначеними у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: 1) однією зі сторін правочину або 2) заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто права або інтереси яких були порушені укладенням спірного правочину.

При цьому, Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Отже, аналіз вище вказаного дає підстави стверджувати, що крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

4.14. Верховний Суд звертає увагу, що процедура банкрутства є унікальним процесом, який характеризуються специфічним складом учасників, кожен з яких, вступаючи в провадження у справі, наділяється особливими процесуальними правами та обов`язками, зумовленими характером відносин неспроможності. Передусім це спричинено особливістю провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

4.14.1. Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

4.14.2. Тому реалізація зазначеного права на відповідний позов окремого кредитора, боржника, що є банкрутом, іншої особи, яка має відповідний статус у провадженні про банкрутства, який визначений судом у судовому рішенні, має враховувати специфіку і правову природу інституту банкрутства та роль в ній інших кредиторів, боржника, розпорядника майна боржника, ліквідатора тощо, так і органу управління державним (військовим) майном банкрута, якого залучено до участі в справі про банкрутство.

4.14.3. Таке право на їх подання спрямоване на унеможливлення переважного задоволення вимог одних кредиторів на шкоду іншим і дотримання балансу прав та інтересів кожного з учасників такого розгляду.

4.14.4. Такий підхід включає правову природу інституту банкрутства, забезпечує ефективне правове регулювання правовідносин банкрутства, зокрема розгляду кредиторських вимог як в процедурі розпорядження майном боржника так і в процедурі ліквідації, оскільки забезпечує та надає можливість урахування прав й інтересів учасників такого розгляду, а також мінімізує вчинення недобросовісним боржником дій, спрямованих на завдання шкоди інтересам кредиторів через формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званим "дружнім кредитором").

4.15. Відповідно до частини сьомої статті 96 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) у разі якщо боржник є державним підприємством або підприємством, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, господарський суд залучає до участі у справі про банкрутство представників органу, уповноваженого управляти державним майном, з повідомленням про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство такого підприємства.

4.16. Вирішуючи питання наявності порушених прав та інтересів Міністерства оборони України у спірних відносинах, Верховний Суд зауважує на тому, що Господарський процесуальний кодекс України визначає, що господарське судочинство здійснюється у межах позовного провадження або у межах провадження у справах про банкрутство, яке має свої особливості, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено комплекс особливостей провадження у справі про банкрутство, у тому числі й щодо суб`єктного складу відносин, що виникають з приводу відновлення платоспроможності боржника. Однією з особливостей суб`єктного складу є надання статусу учасника у справі про банкрутство органу, уповноваженому управляти майном боржника, що відповідає загальному характеру організаційно-господарських відносин, передбачених частиною шостою статті 3 ГК України та збереження цього статусу, протягом всього провадження у справі про банкрутство, з правом подання відповідних позовів.

4.17. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 9901/23/19).

4.18. Верховний Суд вважає за необхідне і звернутись до правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, де відзначено, що:

- при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення;

- свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статті 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації;

- відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці;

- недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

4.19. Так, ухвалюючи у даній справі рішення про задоволення позову Господарський суд Одеської області дійшов висновку, зокрема, що Міністерство оборони підтвердило порушене право (охоронюваний законом інтерес), оскільки оспорення правочину, предметом яких є заборгованість підприємства, укладених з порушенням законодавства, є належним та ефективним способом захисту прав позивача. Водночас суд враховував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2019 у справі №1-23-32/135-08-4825.

4.19.1 Постановляючи оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції відмовив у позові з підстав недоведеності позивачем факту порушення оспорюваним договором прав та інтересів Міністерства оборони України. При цьому суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок Господарського суду Одеської області щодо наявності правових підстав для задоволення позову у даній справі, оскільки відсутність порушеного права унеможливлює надання судового захисту.

Суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.10.2018 у справі №916/2005/17, на необхідності врахування яких вказав суд касаційної інстанції, направляючи дану справу на новий розгляд до місцевого господарського суду (постанова від 16.04.2019 у справі №916/144/17).

4.20. Так, позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №916/2005/17, зводиться до такого:

- щодо доводів Міністерства оборони України про порушення укладеними між відповідачами договорами прав та охоронюваних законом інтересів Міністерства як уповноваженого органу на управління майном ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сам факт відступлення прав вимоги до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" не свідчить про порушення прав Міністерства оборони України, оскільки у будь-якому випадку у межах справи №1-23-32/135-08-4825 про банкрутство державного підприємства з метою задоволення вимог кредиторів реалізація майна боржника можлива у випадку відсутності у останнього коштів для задоволення вимог як ТОВ "Данлін", так і інших кредиторів;

- в результаті укладення оспорюваних договорів обсяг майнових зобов`язань ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" не змінився, оскільки до нового кредитора перейшли права в тому ж розмірі, що вони існували у первісного кредитора; не змінився і строк їх погашення.

4.21. Як убачається з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №1-23-32/135-08-4825, суд виходив з такого:

- вирішуючи питання наявності порушених прав та інтересів Міністерства оборони України у спірних відносинах, Верховний Суд зауважує на тому, що Господарський процесуальний кодекс України як у редакції до 15.12.2017, так і у редакції, що діяла після 15.12.2017, визначає, що господарське судочинство здійснюється у межах позовного провадження або у межах провадження у справах про банкрутство, яке має свої особливості, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено комплекс особливостей провадження у справі про банкрутство, у тому числі й щодо суб`єктного складу відносин, що виникають з приводу відновлення платоспроможності боржника. Однією з особливостей суб`єктного складу є надання статусу учасника у справі про банкрутство органу, уповноваженому управляти майном боржника, що відповідає загальному характеру організаційно-господарських відносин, передбачених частиною шостою статті 3 ГК України та збереження цього статусу, протягом всього провадження у справі про банкрутство, з правом подання відповідних позовів;

- статтями 16 ЦК України, 20 ГК України всім суб`єктам надано гарантію захисту їх законного інтересу, який, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, тлумачиться як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 911/248/16).

- у даному випадку у межах справи про банкрутство позивач - Міністерство оборони України - має законний інтерес у збереженні майнового комплексу боржника як особи, щодо якої Міністерство здійснює управлінські майнові функції. При цьому такий інтерес, який може не збігатися за своєю метою з метою, досягнення якої прагне сам боржник у майновій сфері. За таких обставин слід визнати наявність прав за позовом, що належать Міністерству, саме з огляду на особливості провадження у справах про банкрутство державних підприємств.

4.22. Поряд з цим Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. З огляду на це залучення Міністерства оборони України до участі у розгляді справ, предметом спору в яких виступають землі оборони, є необхідним.

4.23. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

4.24. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

4.25. Враховуючи наявність різних підходів до встановлення наявності законного інтересу Міністерства оборони України у справах, де стороною спору є/або зачіпаються права державного підприємства, відносно якого триває процедура банкротства, та майно якого знаходиться на праві господарського відання (при цьому власником майна є Держава Україна в особі Міністерства оборони України), та відносно майна якого Міністерство здійснює управлінські майнові функції, і яке залучено до справи як орган управління державним (військовим) майном банкрута, а вимоги за оскарженим договором включені до реєстру кредиторів, з метою забезпечення єдності судової практики, колегія суддів вважає за необхідне передати дану справу на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду з метою відступлення від висновку, викладеного у постанові від 09.10.2018 у справі №916/2005/17, та врахованого судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

4.26. Зазначене у цьому розділі, ураховуючи і вищевказані міркування суду, свідчить про застосування касаційним господарським судом у складі різних палат принципово різного підходу до вирішення вищевказаного питання, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

4.27. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

4.28. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (пункт 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

4.29. Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

4.30. Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

4.31. З огляду на викладене вище, а також враховуючи, що спірне питання стосується застосування приписів норм права, яке застосовується Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду незалежно від спеціалізації з огляду на питання яке порушується у цій ухвалі, Колегія суддів вважає за необхідне передати справу №916/144/17 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 301, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Справу за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №916/144/17 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Джерело: ЄДРСР 105301103

скопійовано

Замовити платну консультацію

Відновити пароль

Авторизація

Реєстрація

Реєстрація

Навчальні відео: Як користуватись системою

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!