ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

В.В.,

:

М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши

у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1 справу за її позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області про стягнення невиплаченої премії та надбавки,

в с т а н о в и л а:

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути на її користь із Державної судової адміністрації України за 2005-2006 роки суму невиплаченої щомісячної премії у розмірі 1499 грн 44 коп., за 2006 рік – 2107 грн 88 коп. надбавки за напруженість та складність роботи.

Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 березня 2008 року позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року постанову суду першої інстанції скасовано й відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 липня 2009 року постанову апеляційного суду залишено без змін.

У скарзі позивач, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати судові рішення касаційного та апеляційного судів й залишити в силі постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області. На обґрунтування скарги додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2009 року в іншій справі, в якій, на думку скаржника, статтю 33 Закону України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII “Про державну службу” (далі – Закон № 3723-XII) застосовано по-іншому і правильно.

Перевіривши за матеріалами справи наведені позивачем доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Відповідно до наказів голови цього суду в 2006 році вона щомісячно нагороджувалася грошовою премією в розмірі 25 відсотків середньомісячного заробітку, їй також була встановлена надбавка за напруженість та складність роботи.

Зазначені накази були своєчасно направлені до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, вони ніким не оскаржені та не скасовані.

За таких обставин та керуючись статтею 22 Конституції України, статтею 33 Закону № 3723-XII суд першої інстанції задовольнив позов.

Апеляційний суд, з яким погодився і суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що у відповідача не було можливості виплатити позивачу щомісячні премії та надбавку у 2006 році з огляду на нестачу бюджетних коштів, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Свої рішення суди обґрунтували тим, що виплати, щодо яких пред’явлено позов, не відносяться до основних виплат по заробітній платі. Порядок виплати премій регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів”. Відповідно до частини 2 цієї постанови керівники державних органів у межах затвердженого фонду оплати праці здійснюють преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу та економії коштів на оплату праці.

Cуди послалися також на Бюджетний кодекс України, згідно з яким розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів відповідно до затвердженого бюджетного розпису, і беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами (стаття 51). Крім того, вони вказали, що стаття 75 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV “Про Державний бюджет України на 2006 рік” встановлювала, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів.

Колегія суддів Судової палати погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позову і вважає, що рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням в силі постанови Конотопського міськрайонного суду Сумської області.

Так, відповідно до частини 1 статті 33 Закону № 3723-XII оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій (частини 2, 9 статті 33 Закону № 3723-XII).

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України). Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 зазначив: “Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена”.

Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно встановивши обставини справи, правильно застосував положення частини 9 статті 33 Закону № 3723-XII, якою, у випадку скорочення бюджетних асигнувань, встановлено заборону на зменшення фінансування будь-яких виплат, передбачених цим же Законом, й ухвалив законне судове рішення.

Оскільки при вирішенні спору суди касаційної та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, то ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 липня 2009 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року скасувати, постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19 березня 2008 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді М.Б. Гусак

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

І.Л. Самсін

О.О. Терлецький

Ю.Г. Тітов

Правова позиція

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених Законом України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII “Про державну службу” гарантій, пільг і компенсацій.