СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/4148/17

пр. № 1-кп/759/1/22

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року Святошинський районний суд м. Києва в складі колегії суддів:

головуючого судді: ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарях: ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8

розглянувши взалі судуу відкритомусудовому засіданнів порядкуспеціального судовогопровадження завідсутності обвинуваченого(inabsentia)кримінальне провадження№ 42016000000004015,внесене доЄРДР 20грудня 2016року)за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Сімферополь АР Крим, громадянки України, освіта вища, пенсіонерки, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимої, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1ст. 111 КК України,

сторони кримінального провадження:

прокурори: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_14 , ОСОБА_15

обвинувачена : ОСОБА_9

захисник: ОСОБА_16 ,

В С Т А Н О В И Л А:

Громадянка України ОСОБА_9 , будучи суддею Господарського суду АР Крим, вчинила державну зраду, а саме, умисно на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України надавала Російській Федерації (далі - РФ) як іноземній державі допомогу в проведенні підривної діяльності проти України за таких обставин.

Установлено, що відповідно до Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015№ 337-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму.

27.02.2014збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі адміністрації та Верховної Ради АР Крим.

Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід"ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014провела псевдо референдум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014«Територіальна цілісність України».

17.03.2014Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною 18.03.2014самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації ОСОБА_17 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської

Федерації нових суб`єктів». У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення Російської Федерації та незаконної анексії частини території України.

Приведені факти свідчать про актину підривну діяльність Російської Федерації та її федеральних органів, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу.

Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади Російської Федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.

Так, статтею 9 федерального конституційного закону Російської Федерації № 6-ФКЗ від 21.03.2014«Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» створено суди Російської Федерації на території Криму та Севастополя.

Під час зазначених подій, ОСОБА_9 , будучи громадянкою України, мешканкою Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішила надати допомогу в проведенні підривної діяльності Російської Федерації проти України.

Зокрема, реалізовуючи свiй злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, ОСОБА_18 , займаючи посаду судді Господарського суду AP Крим (відповідно до Постанови Верховної Ради України № 134/95-BP вiд 11.04.1995), маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для зрозуміння факту окупації Російською Федерацією території АР Крим та м. Севастополя, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та

інших органів державної влади Російської Федерації, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади Російської Федерації, у тому числі судової, з метою ставлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України упродовж березня - грудня2014року, перебуваючи за місцем розташування Господарського суду АР Крим по вул. Невського/Рiчна,29/11, м. Сімферополь АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжила здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 Федерального Конституційного Закону Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів Російської Федерації з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом, як суддя незаконно створених на Російської Федерації, чим тимчасово окупованій території України судових органів півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи посилення тимчасової окупації країни-агресора.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня листопада2014року, суддя Господарського суду АР Крим, громадянка України ОСОБА_9 , перебуваючи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме Російській Федерації, у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді Арбітражного суду Республіки Крим

Російській Федерації та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації». Після цього, ОСОБА_9 за власноруч складеною заявою прийняла участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подала наступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документу, підтверджуючого отримання вищої

юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, підтверджуючих трудову діяльність; власноруч заповнену та підписану анкету, яка містить біографічні відомостi вiдомості про доходи, про майно, яке належить їй на праві власності, та обов`язків майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов`язків майнового характеру подружжя та

неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердила особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.

Внаслідок зазначених свідомих та умисних дій ОСОБА_19 , спрямованих на спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності України, які виразились у наданнi допомоги державним органам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу Указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014№ 786 діючий суддя судової влади України, громадянка України ОСОБА_9 призначена на посаду судді арбітражного суду Республіки Крим Росiйської Федерації на окупованій території AP Крим та продовжила здійснення правосуддя вже як суддя Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації.

Своїми діями, які виразилися у забезпеченнi дiяльностi на окупованій території України органу судової влади, як невід`ємної частини федеральних органів влади Російської Федерації, що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_9 вчинила державну зраду.

Застосовані судом правові процедури.

Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), остання показань суду не надавала, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавала.

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою - суд реагував на випадки неналежного виконання адвокатом своїх професійних обов`язків, здійснюючи у такій спосіб всі можливі дії з тим, що наданий державою захист не був формальним.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_9 до слідчого (прокурора) (т. 2 а. 7, 35, 36-37, 40, 41-42, 45, 46-47, 60-70) та суду (т. 5 а. 85, 163-165, 166-173, 212-213,221-222, 227, 233-234, 235, 238-239, т.6, а.4, 8-9, 19-20, 40, 41, 45-46, 58-59, 67-68, 75-76, 85-86), направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов`язків, оголошеної підозри (т. 2 а. 4-5; т. 2 а. 6, 28-30), повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри (т.2, а.22-27), висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження (т. 2 а. 93 та ін.) свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженою в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантуєтьсястаттею 6 Європейської Конвенції з прав людинита ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_9 скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_9 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.

Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписівст. 2 КПК Україниз дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Позиція сторони захисту.

Захисник не мав можливості зв`язатися з обвинуваченою і з`ясувати в неї правову позицію щодо висунутого обвинувачення.

На думку захисту, винуватість ОСОБА_9 у вчиненні поставленого у провину злочину має бути ретельно перевірена судом, а всі сумніви з цього приводу розтлумачені на її користь.

Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.

Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієїПостанови Верховної РадиАР Крим була зупинена, а сама вонарішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 рокувизнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим».Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014дія цієїПостанови Верховної РадиАР Крим була зупинена, а сама вонарішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 рокувизнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VIIВерховна Рада АР Крим була розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідаєКонституціїРФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 2 а. 184-223), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).

11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнятоЗакон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»(далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеноїКонституцієюта законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 2 а. 177-183).

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН,Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.

Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Так, статус ОСОБА_9 станом на 2014 рік, як судді Господарського суду АР Крим підтверджено не тільки даними досліджених під час судового розглядулистів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України таДержавної судової адміністрації України, а й дослідженими судом належними копіямипостанов Верховної Ради України від 11 квітня 1995 року № 134/95-ВР «Про обрання суддів арбітражного суду АРК», за якою ОСОБА_9 обрано суддею, тавід 19 квітня 2016 року № 1237-VІІІ «Про звільнення судді», за якою її звільнено з посади судді Господарського суду АР Крим у зв`язку із порушенням присяги (т.3, а.17, 20-22, 111).

Вищевказаними документами в сукупності із відповіддю Державної фіскальної служби України від 02.06.2015 № 13130/5/99-99-11-02-03-16 про присвоєння індивідуального податкового номеру та відповіддю Адміністрації Президента України від 29 вересня 2016 року № 03-01/3021 про ненадходження клопотань про вихід з громадянства підтверджується правовий статус ОСОБА_9 як громадянки України (т.2, а.104, 122-123).

Згідно з дослідженим судомрішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15(т.3, а.50-69), за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно суддів АР Крим, в тому числі ОСОБА_20 , встановлено, що на підставі Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені РФ на території АР Крим ОСОБА_9 , яка займала посаду судді Господарського суду АР Крим, призначена на посаду «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації». У такій спосіб, як констатується у рішенні, не будучи у встановленому законом порядку звільненою з посади судді України, ОСОБА_9 прийняла на себе повноваження «судді» іншої держави.

Обставини щодо призначення ОСОБА_9 на посаду «судді суду РФ», який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим, знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданніпротоколу огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року та додатків до нього (т.3, а.112-185)у виді нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента РФ. Так, згідно згаданого Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 ОСОБА_9 призначено на посаду «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації».

Вказана інформація щодо призначення ОСОБА_9 , яка раніше була обрана на посаду судді відповідно до законодавства України та склала присягу судді, на посаду «судді» одного із незаконно утворених на території АР Крим «судів РФ», знайшла своє повне підтвердження і за даними досліджених судомлистів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15 з додаткомтавід 06 жовтня 2016 року№ 19-9785/16 (т.3, а.26-43, 44-47).

Згідно з дослідженим судомрішенням Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1206/0/15-15, за результатами розгляду рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15 внесено подання про звільнення серед інших суддів АР Крим і судді Господарського суду АР Крим ОСОБА_9 за порушення присяги судді т.3 а.72-108).

Всі вказані дані узгоджуються між собою, а також і з відомостями про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Господарського суду АР Крим за порушення присяги, які містить вже згадана постанова Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1157-VІІІ «Про звільнення судді».

Відповідно до відомостей ДІАЗ МВС України ОСОБА_9 станом на 19.06.2015 не мала судимостей і не притягувалась до кримінальної відповідальності (т.2, а.94).

За данимилиста Департаменту контррозвідки СБУ від 14 червня 2016 року ОСОБА_9 , станом на 14 червня 2016 року постійно проживає на території АР Крим (т.2, а.131-137).

Крім того, обставини здійснення ОСОБА_9 правосуддя від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді Господарського суду АР Крим відповідно до законів України упродовж березня листопада 2014 року як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Господарського суду Республіки Крим», а також і після її призначення на посаду «судді» утвореного в системі правосуддя РФ Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданнілистів Громадської спілки «Українська Гельсінська спілка з прав людини» від 31.07.2015, Вищої ради юстиції від 26.06.2015 № 4126/0/9-15, прокуратури Автономної Республіки Крим від 26.06.2015 № 04/2-258вих-15 та Державного експортно-імпортного банку України від 24.02.2017 за № 204-00/791та додатків до них у вигляді судових рішень судових органів окупаційної влади на території АР Крим, в тому числі складеними у належній формі та з усіма наявними реквізитами (т.4, а.3-20, 23-34, 37-47, 63-81, 165-274).

При цьому, якщо ОСОБА_9 , будучи «суддею федерального суду РФ» на території АР Крим Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації, керувалася законодавством РФ із зрозумілих причин, то, будучи «суддею Господарського суду Республіки Крим» керувалася таким законодавством, посилаючись на положення згаданого вже Закону РФ № 6-ФКЗ та Арбітражного процесуального кодексу РФ.

Обставини здійснення ОСОБА_9 «правосуддя» від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді відповідно до законів України, знайшли своє підтвердження і під час дослідження судомпротоколів огляду документів від 15.02.2017, 09-10.06.2015 та від 21.02.2017, зокрема такі дані містять оглянуті «судові рішення», ухвалені «суддею» ОСОБА_9 на підставі законодавства РФ (т.4, а.48-59, 82-161).

Звертає на себе увагу відповідність текстів вказаних судових рішень, ухвалених «суддею» ОСОБА_9 і одержаних слідчими органами з різних джерел, в тому числі офіційних РФ, що додатково вказує на достовірність цієї інформації.

Як вбачається під час дослідження в судовому засіданніпротоколу огляду інтернет-видань від 08.04.2016 та додатків до ньогоу виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим, на виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, тобто станом на 21 березня 2014 року. Згідно із Федеральним Законом РФ № 154-ФЗ від 23 червня 2014 року «Про створення судів Російської Федерації на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» та постановою Пленуму Верховного Суду РФ № 21 від 23 грудня 2014 року «Про день початку діяльності федеральних судів на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» на території АР Крим були створені суди РФ, які розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року (т.2, а.163-231).

Як вбачається з досліджених судомлистів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України таВищої ради юстиції суддя Господарського суду АР Крим ОСОБА_9 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи Вищої ради юстиції із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася, хоча таку можливість мала і такі заяви фактично подали у першому випадку інші 53 судді, більшість з них була реалізована вже станом на 16 лютого 2015 року, а в другому 33 судді судів АР Крим, в тому числі, у зв`язку із окупацією та припиненням громадянства України (т.3, а.17-19, 23-25).

Всі перелічені джерела інформації необхідно оцінювати за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнати належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, необхідно визнати наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_9 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення, а тому покласти в основу обвинувального вироку.

Крім того, належним чином завірені копії судових рішень, що надані листом Державного експортно-імпортного банку України від 24.02.2017 за № 204-00/791, є матеріальними об`єктами, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (прийняті від імені Російської Федерації на підставі законодавства Російської Федерації на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим у місті Сімферополі у справах за позовами до суб`єкта господарювання України; викладені на бланках незаконно створеного Російською Федерацією на території Автономної Республіки Крим Арбітражного суду Республіки Крим та російською мовою; завірені штампом «КОПИЯ» та підписами судді і секретаря судових засідань; на них містяться відтиски штампу банку про прийняття їх як вхідної кореспонденції), а тому підлягають оцінці відповідно до вимог ст.98КПК України як речові докази.

При цьому суду необхідно взяти до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалисяКонституцієюта законами України.

Окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_9 та фактів з цього приводу.

Відповідно дост. 4 Конституції Українив Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннямиЗакону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України тавтрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст.ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст.ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).

ЗаЗаконом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII(ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Як вбачається під час дослідження в судовому засіданніпротоколу огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року та додатків до ньогоу виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим, згідно із правилами ст. 4 згаданого вже Закону РФ № 6-ФКЗ з дня прийняття АР Крим до РФ, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до РФ. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів РФ за умови наявності в них громадянства РФ, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах РФ, які, як вже відомо, розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року (т.2, а.163-231).

Отже, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, ОСОБА_9 , продовжуючи з 21 березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів РФ» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ фактично отримала за законодавством РФ громадянство РФ як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку РФ з 21 березня 2014 року за нею автоматично визнається громадянство РФ і вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалася. Водночас, навіть за вказаним законодавством РФ, залишаючи протягом одного місяця з 21 березня 2014 року можливість зберегти громадянам України на території АР Крим громадянство України та не розповсюджуючи на таких громадян України протягом вказаного місяця передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад як на осіб, що мають громадянство іншої країни, РФ визнавало за громадянами України, а відтак і за ОСОБА_21 протягом періоду з 21 березня по 21 квітня 2014 року не тільки громадянство РФ, а й громадянство України, яке була можливість зберегти, хоча і обмежена у часі.

Необхідно взяти до уваги, що законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.

Таким чином, враховуючи приписист. 4 Конституції України, ст.ст.2,17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_9 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_9 22 травня 2015 року у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і її вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_9 громадянства РФ не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянином України.

Під час судового розгляду встановлено, що внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території України, що є формами триваючої підривної діяльності з боку РФ проти України на шкоду її суверенітетові та територіальної цілісності. З метою встановлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.

За результатами оцінки доказів колегія суддів вважає доведеним поза розумним сумнівом те, що:

- громадянка України ОСОБА_9 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року формально-юридично мала статус судді Господарського суду АР Крим, при цьому положення також дослідженого судомлиста Голови Верховного Суду України від 25 березня 2016 року № 202-1088/0/8-16 щодо втрати нею статусу судді України через припинення здійснення правосуддя від імені України не спростовують зазначеного вище, оскільки наведені виключно в контексті втрати нею права на захист статусу судді з боку держави Україна;

- громадянка України ОСОБА_9 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Господарського суду АР Крим, упродовж березня листопада 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Господарського суду Республіки Крим РФ» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації», прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;

- здійснення ОСОБА_9 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення нею вимогст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.

Загалом вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.

Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_9 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді в галузях цивільного, господарського права, господарського процесу, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя в суді першої інстанції.

Використання ОСОБА_9 під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази Господарського суду АР Крим, її власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується даними згаданих вище «судових рішень» окупаційних органів судової влади про організацію та проведення судових засідань в приміщенні відповідного «суду» та використання під час їх ухвалення інтелектуальних здібностей «судді» (теоретичних знань, правосвідомості та життєвого досвіду).

На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_9 з надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_9 , починаючи з 21 березня 2014 року, не складає своїх повноважень судді Господарського суду АР Крим, як суддя не вчиняє жодних дій у зв`язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжує здійснювати «правосуддя» як суддя, керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, бере успішну участь у конкурсі на зайняття посади «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації», процедура якого передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім`ї, та в подальшому здійснює «правосуддя» на цій посаді, принаймні по 2017 рік.

ОСОБА_9 як суддя, відтак публічна особа, що наділена правом приймати доленосні рішення від імені держави, а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, до речі зазіхання на які в даному контексті є доволі небезпечним рішенням на перспективу, мала б розраховувати на те, що і від неї вимагатимуть поважливого ставлення до права. Вибір ОСОБА_9 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування. Принциповим є те, що громадянка України ОСОБА_9 , користуючись тим, що не звільнена з посади судді відповідно до чинного законодавства України (незважаючи на те, що її повноваження припинились в силу положень ч. 4 ст. 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI), продовжила здійснювати правосуддя від імені РФ вже відповідно до положень ч. 5 ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». При цьому, в даному випадку припинення повноважень судді ОСОБА_9 не співпало в часі із припиненням її статусу як судді системи судів загальної юрисдикції України. Саме по собі припинення повноважень судді ОСОБА_9 , як судді системи суддів загальної юрисдикції України, аж ніяк не перешкодило їй здійснювати правосуддя від імені держави-агресора на окупованій нею території, адже для надання допомоги іноземній державі у веденні підривної діяльності проти України ОСОБА_9 необхідно було скористатись формально-юридичним статусом судді судової системи України (що вона і зробила), а саме обійманням посади судді Господарського суду Автономної Республіки Крим.

ОСОБА_9 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям, тим більше суддею.

Отже, дії ОСОБА_9 , яка будучи громадянином України та суддею Господарського суду АР Крим, умисно, починаючи з березня 2014 року по 2017 рік (більш точно не встановлено) забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, вірно кваліфіковано за ч. 1ст.111КК України (в редакціїЗаконів № 1183-VII від 08 квітня 2014 рокута№ 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, колегія суддів визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_9 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку. Відтак зауваження захисту в цій частині є безпідставними. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалисяКонституцієюта законами України.

Окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_9 та фактів з цього приводу.

Відповідно дост. 4 Конституції Українив Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннямиЗакону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).

Колегія суддів безумовно вважає слушними тезиси сторони захисту про необхідність поважати права і свободи обвинуваченого, зокрема, право на працю та на вільний вибір місця свого проживання, право на зміну громадянства. Більш того, суд з повагою ставиться і до права будь-якого громадянина мати власну оцінку політичним подіям, що бурхливо відбувалися протягом 2013 - 2014 років. Водночас, ОСОБА_9 , як суддя, відтак публічна особа, що наділена правом приймати доленосні рішення від імені держави, а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, до речі зазіхання на які в даному контексті є доволі небезпечним рішенням на перспективу, мала б розраховувати на те, що і від неї вимагатимуть поважливого ставлення до права. Вибір ОСОБА_9 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування. Принциповим є те, що вказана особа у зв`язку з такими рішеннями не склала повноважень судді держави, яку раніше представляла і здійснювати правосуддя від імені якої на далі відмовилася, а навпаки, саме експлуатуючи цей статус почала здійснювати «правосуддя» від імені держави, яка тим часом окупувала та анексувала частину території України. ОСОБА_9 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям.

Натомість, дотримуючись раніше сформованої позиції щодо підвищеного порогу вимогливості до доказування, суд не вбачає правових підстав для поставлення обвинуваченому у провину тих діянь, які не підтверджені доказами обвинувачення.

Так, керуючись правилами ч. 3ст. 337 КПК України, колегія суддів виключає з обвинувачення ОСОБА_9 посилання на нібито її причетність до надання допомоги окремим представникам іноземної держави (РФ), оскільки таких конкретних фактів не встановлено, протиправна діяльність ОСОБА_9 , яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням з її боку допомоги іноземній держави (РФ) в цілому.

Крім того, враховуючи межі висунутого звинувачення та керуючись принципом презумпції невинуватості, суд також виключає з обвинувачення ОСОБА_9 посилання на її дії на шкоду недоторканості України, оскільки будь-яких даних її участі в посяганнях на територію України із застосуванням з боку інших держав військової сили або загрози силою, а так само в порушенні недоторканності кордонів України, не надано. Більш того, з цього приводу відсутні посилання і серед фактичних обставин, які визнані прокурором встановленими і викладені в обвинувальному акті.

Порушень процесуальногозаконущодо відкриття кримінального провадження, його руху, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено.

Отже, дії ОСОБА_9 , яка будучи громадянкою України та суддею господарського суду АР Крим, умисно, починаючи з березня 2014 року забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, колегія суддів кваліфікує за ч. 1ст. 111 КК України(в редакціїЗаконів № 1183-VII від 08 квітня 2014 рокута№ 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Колегія суддів не знаходить правових підстав для кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 1ст. 111 КК України(в редакціїЗаконудо 07 жовтня чи до 08 квітня 2014 року), оскільки вчинений нею злочин має триваючий характер і не закінчився станом на 31 жовтня 2014 року - дата набрання чинностіЗаконом України № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року.

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_9 покарання суд згідно з вимогамист. 65 КК Українивраховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який згідно ізст. 12 КК Україниє особливо тяжким, її ставлення до вчиненого, яка свідомо розірвавши всі правові стосунки з державою, яка надала їй право діяти від її імені, а також дані про її особу, яка раніше не судима, компрометуючі дані щодо неї відсутні.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_9 , суд визнає похилий вік обвинуваченої (старше 70 років).

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_9 , не встановлено.

Водночас, в контексті тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, колегія суддів бере до уваги і загальну обстановку на території АР Крим, в якій вимушено опинилися громадяни України внаслідок збройної агресії з боку РФ, швидкоплинність якої через безпорадність влади України забезпечила в короткі строки повну окупацію цієї території України та подальшу незаконну анексію іноземною державою.

Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, а також похилий вік обвинуваченої, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_9 мінімальне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1ст. 111 КК України(в редакціїЗаконів № 1183-VII від 08 квітня 2014 рокута№ 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), оскільки саме таке основне покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нового злочину.

Відповідно до ч. 2ст. 59 КК України(в редакціїЗакону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року) конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченої, яка на час вчинення нею злочину мала високий статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_22 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного їй майна.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст.323, ст. ст.368,373-376 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

ОСОБА_9 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1ст. 111 КК України(в редакціїЗаконів № 1183-VII від 08 квітня 2014 рокута№ 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), за якою призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскації всього належного їй майна.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Арешт накладений на майно ОСОБА_9 та інші заходи забезпечення кримінального провадження - залишити без змін.

Речові докази, які знаходяться в матеріалах даного кримінального провадження, після набрання вироком законної сили - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Суддя: ОСОБА_2

Суддя: ОСОБА_3