ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 440/1361/19

адміністративне провадження № К/9901/35489/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Мороз Л.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року (головуючий суддя: Костенко Г.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року (головуючий суддя: Гуцал М.І., судді: Донець Л.О., Бенедик А.П.) у справі № 440/1361/19 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

15 квітня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Полтавській області (далі також відповідач або Управління Держпраці), в якому просила:

визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області від 19 березня 2019 року № ПЛ3529/19/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 250 380,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка направила на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 19 грудня 2019 року), у якій скаржниця просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

27 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка у встановленому законом порядку зареєстрована як фізична особа-підприємець, РНОКПП НОМЕР_1 .

Наказом Управління Держпраці у Полтавській області від 25 лютого 2019 року № 53П головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Ю.Бойко, ОСОБА_6 доручено провести заходи державного контролю щодо відповідності вимогам законодавства про працю ФОП ОСОБА_1

25 лютого 2019 року заступником начальника Управління Держпраці в Полтавській області видано направлення № 400 на проведення інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 .

За результатами перевірки складено акт інспекційного відвідування № ПЛ3529/19/АВ від 27 лютого 2019 року, яким встановлено порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України).

За змістом акту інспекційного відвідування зазначено, що з метою проведення інспекційного відвідування 26 лютого 2019 року о 12 годині 15 хвилин здійснено вихід за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , магазин-кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Під час виходу встановлено, що гр. ОСОБА_2 здійснювала розстановку товару (алкогольні напої) на полиці в магазині. В кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" працювала барменом гр. ОСОБА_3 , яка розливала напої за барною стійкою. Трудові договори укладені у письмовій формі з гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 , накази про прийняття їх на роботу, повідомлення про прийняття їх на роботу, яке подається до органів ДФС, 26 лютого 2019 року ФОП ОСОБА_1 державному інспектору праці не надані.

По цим фактом ФОП ОСОБА_1 26 лютого 2019 року надала письмові пояснення, у яких зазначила, що ОСОБА_2 проходила стажування продавцем на протязі періоду 06 лютого 2019 року по 26 лютого 2019 року. Також в кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" проходила стажування ОСОБА_3 , яка обслуговувала клієнтів на протязі 25 лютого 2019 року по 26 лютого 2019 року. Станом на 26 лютого 2019 року трудові договори з даними працівниками не укладались, накази та повідомлення про прийняття на роботу відсутні.

27 лютого 2019 року головним державним інспектором праці ОСОБА_6 винесено припис про усунення виявлених порушень № ПЛ3529/18/АВ/П.

05 березня 2019 року начальником Управління Держпраці в Полтавській області прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ПЛ3529/19/АВ/П/ТД. Розгляд справи про накладення штрафу відповідно до частини другої статті 265 КЗпП на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю призначено на 19 березня 2019 року.

19 березня 2019 року начальник Управління Держпраці в Полтавській області Щербак С.Л., розглянувши справу про накладення штрафу на підставі акту інспекційного відвідування від 27 лютого 2019 року № ПЛ3529/19/АВ щодо порушення частини третьої статті 24 КЗпП України, вирішив накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 250 380 грн.

Позивачка не погодилася з постановою про накладення штрафу від 19 березня 2019 року № ПЛ3529/19/АВ/П/ТД-ФС, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що постанова про накладення штрафу за допущення працівників до роботи без укладення трудового договору прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки не ґрунтується на фактичних обставинах справи. Присутність у магазині - кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 під час проведення інспекційного відвідування 26 лютого 2019 року було зумовлене тим, що гр. ОСОБА_2 прийшла до позивачки для можливого подальшого працевлаштування, в подальшому з нею був укладений договір від 06 березня 2019 року. Щодо гр. ОСОБА_3 , то вказана особа є подругою працівника позивача ОСОБА_4 , яка прийшла до неї в кафе щоб поспілкуватися. ОСОБА_4 відлучилась за сімейними обставинами та попросила ОСОБА_3 подивитися за баром, без дозволу позивачки. Наголошує, що допуск до роботи без належного оформлення трудових відносин не підтверджується належними та допустимими доказами, оскільки відсутні докази виникнення трудових відносин між позивачкою та гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 .

Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволені позову, посилаючись на правомірність висновків про наявність порушень вимог частини третьої статті 24 КЗпП України. Зазначив, що з метою проведення інспекційного відвідування здійснено захід за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме магазин-кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: у АДРЕСА_1 . Під час відвідування встановлено, що гр. ОСОБА_2 здійснювала розстановку товару (алкогольні напої) на полиці в магазині. В кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » працювала барменом гр. ОСОБА_3 , яка розливала напої за барною стійкою. Вказана обставина підтверджується письмовими поясненнями ФОП ОСОБА_1 , які були надані нею під час інспекційного відвідування. Жодних документів на підтвердження укладання трудових відносин позивачкою не надано.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій встановли, що 26 лютого 2019 року під час інспекційного відвідування магазину-кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" інспектором праці було встановлено, що гр. ОСОБА_3 виконувала обов`язки бармена та гр. ОСОБА_2 виконувала обов`язки продавця без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника та за відсутності повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. Беручи до уваги встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у діях позивачки наявні ознаки, які свідчать про порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивачка зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Позивачка вважає, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають матеріалам та фактичним обставинам справи.

Стверджує, що в день проведення інспекційного відвідування, ФОП ОСОБА_1 зустрілась з ОСОБА_2 , яка прийшла по оголошенню для влаштування на роботу барменом. Зустріч відбувалась на першому поверсі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де здійснює свою господарську діяльність підприємець ФОП ОСОБА_5 .

Звертає увагу, що між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5 існують договірні відносини на виконання договору оренди нежитлового приміщення. ФОП ОСОБА_1 здійснює свою господарську діяльність в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке знаходиться на другому поверсі, а на першому поверсі (торгівельний зал), за договором оренди нежитлового приміщення здійснює свою господарську діяльність інший підприємець, а саме ФОП ОСОБА_5 .

За позицією позивачки, показаннями свідка ОСОБА_6 підтверджено, що ним не перевірялось та не встановлювалось, де саме фактично здійснюється господарська діяльність ФОП ОСОБА_1 та громадянка ОСОБА_2 знаходилась в торговельному залі першого поверху магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що не було враховано судами попередніх інстанцій.

Щодо трудових відносин із ОСОБА_3 позивачка покликалась на пояснення свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що вдень інспекційного відвідування відлучилась на годину за сімейними обставинами та попросила свою подругу ОСОБА_3 подивитися за баром, про що позивачку не повідомила. Також зазначила, що у період проведення інспекційного відвідування інспектором праці від ОСОБА_3 не відбиралось будь - яке пояснення (усне чи письмове); не встановлювалась її особа.

Скаржниця вважає, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку щодо доведеності факту допуску до роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного факту.

Водночас зазначає, що письмове пояснення від 26 лютого 2019 року писала під диктовку інспектора праці і зазначені нею в поясненнях обставини не відповідають дійсним обставинам справи.

За твердженням позивачки, посилання в судових рішеннях як на єдину підставу для відмови в задоволені позову лише на письмові пояснення останньої, при цьому ігноруючи інші докази по справі, є порушенням норм процесуального права щодо рівності учасників процесу, повного та всебічного дослідження обставин справи.

У відзиві відповідач зазначає, що не погоджується з доводами касаційної скарги позивачки та стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Додатково зазначає, що у протоколі розгляду справи від 19 березня 2019 року зазначено, що ОСОБА_1 були роз`яснені права щодо можливості заявити клопотання, надати пояснення, зауваження, додаткові документи, що мають значення при розгляді справи по суті та оскаржити постанову у судовому порядку. Проте будь-яких додаткових документів в ході розгляду справи не надавалось. Із зазначеним протоколом ОСОБА_1 ознайомлена під підпис без будь-яких заперечень.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Управління Держпраці у Полтавській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

За змістом частини 4 статті 2 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також Закон України № 877-V) заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частини 5 статті 2 Закону № 877-V).

Крім того, частиною 4 статті 4 Закону № 877-V передбачено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Частиною 1 статті 6 Закону № 877-V визначені підстави для здійснення позапланових заходів.

Частинами ж 2-4 статті 6 Закону № 877-V визначено, що проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, виключення становлять позапланові заходи передбачені частиною 4 статті 2 цього Закону.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання частини 1 статті 259 КЗпП України Кабінет Міністрів України 26 квітня 2017 року затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі також Порядок № 295, чинний на момент виникнення спірних правовідносин), пункт перший якого визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань уповноваженими особами.

Підстави для проведення інспекційного відвідування визначені пунктом 5 Порядку № 295.

Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку з аналізом Паспорту неформальної зайнятості населення Полтавської області та враховуючи вимоги Конвенції Міжнародної організації праці у промисловості і торгівлі №81 1947 року, першим заступником начальника Управління Держпраці у Полтавській області прийнятий наказ "Про проведення заходів державного контролю" від 25 лютого 2019 року № 53П головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Ю.Бойко, ОСОБА_6, доручено провести заходи державного контролю щодо відповідності вимогам законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 .

На підставі вказаного наказу 25 лютого 2019 року заступником начальника Управління Держпраці в Полтавській області видано направлення №400 на проведення інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 200/11885/18-а викладена наступна правова позиція:

« 23. Статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року "Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі", що ратифікована Законом України № 1985-ІV від 08 вересня 2004 року (далі - Конвенція), передбачено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: а) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та с) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: і) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; іі) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; ііі) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; іv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

24. Тобто, Конвенція визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

48. Паспорт неформальної зайнятості є лише джерелом інформації, за результату аналізу якої керівником органу контролю прийнято рішення про проведення інспекційного відвідування. При цьому, норма пп. 3 п. 5 Порядку № 295 не встановлює вичерпного переліку джерел інформації, натомість, передбачає, що інформація може надходити і з інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством. Також, законодавець не пов`язує підставу проведення інспекційного відвідування з обов`язковістю наявної інформації у таких джерелах стосовно конкретної особи, оскільки такі висновки віднесено до компетенції керівника органу контролю результатами здійсненого ним аналізу наявної інформації.

Відповідно до вказаного паспорту у секторі економіки галузями, де можливі ризики використання праці без оформлення трудових відносин є сільське господарство, оптова і роздрібна торгівля. За результатами аналізу такої інформації начальником Управління було прийнято рішення щодо необхідності інспектування суб`єктів господарювання саме в галузях сільського господарства, оптової і роздрібної торгівлі, де можливі ризики використання праці без оформлення трудових відносин на підставі норм міжнародного законодавства. Доступ до джерел такої інформації не обмежений діючим законодавством, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги про безпідставність проведеного інспекційного відвідування».

Отже, відповідачем проведено перевірку відповідно до підстав, передбачених підпунктом 3 пункту 5 Порядку № 295.

Водночас судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги та обставина, що позивачкою не оскаржується підстави та наказ на проведення інспекційного відвідування, а також те, що позивачкою фактично допущено до проведення інспекційного відвідування інспектора Держпраці.

Відповідно до пункту 8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Згідно з пунктом 9 Порядку №295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Пунктом 11 Порядку №295 передбачено, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема: 1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; 2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у направленні на проведення заходу державного контролю № 400 від 25 лютого 2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи, стоїть відмітка про отримання направлення позивачкою.

Відповідно до пунктів 2-7 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року (далі -також Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади (пункт 2).

Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (пункт 3).

Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 4).

У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів (пункт 5).

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника (пункт 6).

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункт 7).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка належним чином повідомлена про розгляд справи про накладення штрафу шляхом отримання особисто листа - запрошення на розгляд справи № 02-12/1443 від 05 березня 2019 року. Вказаним листом позивачку повідомлено, що розгляд справи відбудеться 19 березня 2019 року о 10:50.

У постанові про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05 березня 2019 року № ПЛ3529/19/АВ/П/ТД-ФС вказано, що ФОП ОСОБА_1 порушено вимоги частини третьої статті 24 КЗпП України в частині допущення працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням керівника.

Частиною 1 статті 265 КЗпП України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзаци1, 2 частини 2 статті 265 КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини третьої статті 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В частині перші статті 76 КАС України зазначено про те, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, за позицією судів попередніх інстанцій, з якою погоджується Верховний Суд, правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті інспекційного відвідування та доведений належними доказами. Суб`єкту владних повноважень при перевірці суб`єкта господарювання належить виявити, зібрати, зафіксувати та підтвердити фактичні дані, які доводять факт виконання фізичною особою роботи як найманим працівником.

За змістом акту інспекційного відвідування, під час проведення інспекційного відвідування в магазину-кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1, де здійснює господарську діяльність позивачка, було встановлено, що що гр. ОСОБА_2 здійснювала розстановку товару (алкогольні напої) на полиці в магазині. В кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" працювала барменом гр. ОСОБА_3 , яка розливала напої за барною стійкою. Трудові договори укладені у письмовій формі з гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 , наказ про прийняття їх на роботу, повідомлення про прийняття їх на роботу, яке подається до органів ДФС, 26 лютого 2019 року ФОП ОСОБА_1 державному інспектору праці не надані. Вказане підтверджується письмовими поясненнями самої позивачки.

Верховний Суд критично оцінює доводи скаржниці про те, що письмові пояснення від 26 лютого 2019 року викладені нею під диктовку інспектора праці, які не відповідали дійсності, оскільки позивачка є дієздатною особою, а також до суду не надано доказів звернення ФОП ОСОБА_1 до відповідних органів зі скаргами, заявами щодо тиску посадових осіб відповідача під час інспекційного відвідування.

Також, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, для надання відповіді на питання чи укладалися трудові договори з гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 , а також чи повідомлялись органи ДФС про прийняття їх на роботу не потрібно наявності спеціальних юридичних знань, а лише усвідомлення наявності чи відсутності певного факту (обставин).

Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що знаходження гр. ОСОБА_2 разом із ФОП ОСОБА_1 на першому поверсі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під час інспекційного відвідування не може беззаперечно свідчити про відсутність факту використання позивачем найманої праці такої особи. Посилання на договір оренди нежитлового приміщення від 23.01.2017 та додаткових угод від 23.01.2018, від 23.01.2019, згідно умов яких позивач, як власник магазину продовольчих та непродовольчих товарів, здавав в оренду ФОП ОСОБА_5 торгівельний зал на першому поверсі такої нежитлової споруди, не спростовує можливість використання позивачем праці гр. ОСОБА_2 у розташованих на першому поверсі підсобних приміщеннях, які за умовами вищевказаного договору знаходились у спільному користуванні як ФОП ОСОБА_1 , так і ФОП ОСОБА_5 .

Водночас, за доводами позивачки, які оцінені судом критично, в день інспекційного відвідування вона зустрілась з ОСОБА_2 , яка прийшла по оголошенню для працевлаштування на роботу на першому поверсі, проте зустрічі по працевлаштуванню не можуть проводитися в орендованому приміщені іншого ФОП (торгівельний зал), якщо, як зазначає позивачка, вона користується лише другим поверхом.

Також посилання позивачки на пояснення свідка ОСОБА_4 не взято судами до уваги як належний та беззаперечний доказ, зважаючи на перебування особи свідка у певній залежності від позивачки як роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу /частина перша статті 128 Господарського кодексу України/.

Згідно із частиною третьої статті 128 Господарського кодексу України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

Громадянин-підприємець зобов`язаний додержуватися вимог, передбачених статтями 46 і 49 цього Кодексу, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки /частина сьома статті 128 Господарського кодексу України/.

Згідно із статтею 46 Господарського кодексу України підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов`язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не передбачає можливості допуску особи до роботи на товариських (дружніх) стосунках.

Отже, суд критично оцінює доводи позивачки про те, що ОСОБА_3 є подругою ОСОБА_7 , яка вдень інспекційного відвідування відлучилась на годину за сімейними обставинами та попросила її подивитися за баром, про що позивачку не повідомила, оскільки саме позивачка як суб`єкт господарювання відповідальна за допуск до роботи належно оформлених працівників.

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 160/8039/18 акцентовано увагу, що "юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо".

Враховуючи те, що саме факт допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору є правовою підставою для застосування до роботодавця штрафних санкцій та враховуючи встановлені обставини, зазначені в акті інспекційного відвідування, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність у діях позивачки порушення трудового законодавства, відповідальність за яке передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції, фактично зводяться до переоцінки доказів, та є аналогічними тим, які зазначені у позові та в апеляційній скарзі. Проте таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі № 440/1361/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

Л.Л. Мороз