Дата документу 12.07.2022

Справа № 334/5659/17

Провадження № 2/334/139/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня2022року Ленінський районнийсуд м.Запоріжжя вскладі:головуючого судді Козлової Н.Ю., при секретарі Зоріній С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Запоріжгаз», ТОВ «Запоріжгаз Збут» про захист прав споживачів та зобов`язати здійснити дії щодо встановлення індивідуального вузла обліку газопостачання та відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ПАТ «Запоріжгаз», ТОВ «Запоріжгаз збут» про захист прав споживачів, який у подальшому був уточнений.

Позов обґрунтований тим, що позивач проживає у газифікованому помешканні - у квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідно до приписів статті 11 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» визначено, що облік природного газу, у тому числі комерційний, здійснюється з метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги та якість природного газу під час його добування, транспортування та розподілу, постачання, зберігання та споживання.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку: 1) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природній газ використовується:комплексно, у тому числі для опалення з 1 січня 2012 року; для підігріву води, приготування їжі з 1 січня 2016 оку, тільки для приготування їжі з 1 січня 2018 року, 2) для інших споживачів з 1 липня 2011 року.

Представники відповідача 24 листопада 2016 року намагалися встановити загально будинковий вузол обліку газу без встановлення індивідуальних вузлів обліку для визначення достовірності показників постачання газу для конкретного споживача в багатоквартирному будинку, що є порушенням права позивача як споживача. На його звернення щодо встановлення індивідуального вузла обліку споживання природного газу у власному помешканні йому було відмовлено, чим порушено права споживача.

Позивач просить зобов`язати відповідачів здійснити встановлення лічильнику газу в помешканні квартири АДРЕСА_1 , а також відшкодувати моральну шкоду.

В судовому засіданні позивач підтримав позов.

Представник позивача підтримав позов, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача ПАТ «Запоріжгаз» у судовому засіданні заперечив можливість задоволення позовних вимог, пояснив, що позивач є споживачем газу, який постачається йому на підставі заяви-приєднання до договору про розподіл газу. Споживачем здійснюється оплата поставленого йому газу, що є підтвердженням його приєднання до умов договору. Заяв щодо припинення постачання газу від позивача не надходило. Особливості встановлення лічильників газу споживачам визначаються Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Відповідно до ч.1 ст. 6 вказаного Закону суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення індивідуальних лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природній газ використовується тільки для приготування їжі до 1 січня 2021 року.

Встановлення тарифів на розподіл природного газу належить до повноважень НКРЕКП відповідно до пункту 7 частини 3 статті 4 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 08.07.2010 № 2467Л/І, який діяв до 01.10.2015, частина 3 та частина 6 статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 року № 329Л/ІІІ, який діє з 01.10.2015 р.

У відповідності до ст. З Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» основними завданнями Регулятора є: забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 9 Закону України «Про природні монополії», Ліцензійних умов, провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.01.2010 № 12, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.01.2010 за № 29/17324, які діяли до 26.03.2017, тарифи повинні бути економічно обґрунтованими і встановлюватись таким чином, щоб забезпечити ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат.

Встановлення тарифів на розподіл природного газу належить до повноважень НКРЕКП відповідно до пункту 7 частини 3 статті 4 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 08.07.2010 року № 2467-VI, який діяв до 01.10.2015 року, частини 3 та частини 6 статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 року № 329- VIII, який діє з 01.10.2015 року.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» у разі застосування будь-якого способу державного регулювання цін порядки (методики) формування, розрахунку та встановлення тарифів повинні забезпечити покриття економічно обґрунтованих витрат, залучення необхідних інвестицій, дотримання екологічних вимог, вимог якості та безпеки, обґрунтованої прибутковості.

Частиною 6 статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що ціни на ринку природного газу, що регулюються державою (зокрема тарифи на послуги з розподілу), повинні бути: 1) недискримінаційними; 2) прозорими; 3) встановленими з урахуванням вимог цілісності газотранспортної системи, виходячи із економічно обґрунтованих та прозорих витрат відповідного суб`єкта ринку природного газу та з урахуванням належного рівня рентабельності, а також, де це можливо, встановленими з урахуванням зіставлення з показниками аналогічних категорій регульованих цін, встановлених Регулятором для інших суб`єктів ринку природного газу, або таких, що діють на ринках природного газу інших держав.

Порядок та процедура встановлення тарифів регламентуються Порядком формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженим постановою НКРЕ від 28.07.2011 року № 1384, Методикою розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженою постановою НКРЕ від 04.09.2002 року № 983, Процедурою встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженою постановою НКРЕ від 03.04.2013 року № 369, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.04.2013 року за № 685/23217. Зокрема, вимога щодо встановлення НКРЕКП економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами, який би забезпечував ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат виробництва, сплату всіх податків, обов`язкових платежів та бюджетних відрахувань відповідно до чинного законодавства України, а також отримання обґрунтованого рівня прибутку міститься - в пункті 2.1 Порядку 1384; в пунктах 1.5, 1.7, 4.1, розділу 5 Методики 983; в Процедурі 369.

Відповідно до пункту 4.1 розділу 4 "Розрахунок тарифів" Методики № 983 основними аналітичними показниками при визначенні тарифів на послуги з транспортування і постачання природного газу є витрати підприємства і обсяги протранспортованого та поставленого споживачам природного газу.

Пунктом 4.2. вказаного розділу передбачено, що витрати підприємства на транспортування та постачання природного газу визначаються згідно з національним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" та Методичним положенням по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) за економічними елементами витрат на підприємствах з газопостачання та газифікації та їх структурних підрозділах.

Згідно з пунктом 2.5 Процедури № 369 суб`єкт господарювання при зверненні до НКРЕ за встановленням тарифу обґрунтовує кожну складову витрат з відповідного виду діяльності, пов`язаних з операційною діяльністю, фінансових витрат та прибутку. До таких витрат також відносяться витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуального лічильнику газу.

Представник відповідача вважає, що позивачем по справі не надано будь-яких належних та допустимих доказів, щодо звернення до Оператора ГРМ про встановлення лічильника газу, не кажучи вже про оплату за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуального лічильнику газу, як про те зазначив Касаційний цивільний суд Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у цій справі.

Стосовно відшкодування моральної шкоди, представник відповідача взагалі вважає такі вимоги не обґрунтовані, оскільки не зрозуміло яку заподіяну шкоду майну чи життю або здоров`ю позивачу та причинний зв`язок із спричиненням такої шкоди з не встановленням індивідуального лічильника газу позивачу. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, а письмово заперечив щодо можливості задоволення позовних вимог, оскільки є неналежним відповідачем. Зобов`язання щодо встановлення індивідуальних лічильників газу для населення покладене діючим законодавством на операторів газорозподільної системи/транспортної системи, проте ТОВ «Запоріжгаз збут» таким не є. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, вислухавши учасників судового провадження, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно пункту 1 та 7 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права та припинення правовідношення.

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг в результаті чого виник спір щодо захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг, зокрема щодо визнання права на забезпечення індивідуальним лічильником природного газу за рахунок виконавця таких послуг та припинення правовідносин за останнім абзацом п. 5.5. Типового договору розподілу природного газу.

Судом встановлені та підтверджуються фактичними обставинами та матеріалами справи, що проживає у газифікованому помешканні - у - у квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідно до приписів статті 11 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» визначено, що облік природного газу, у тому числі комерційний, здійснюється з метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги та якість природного газу під час його добування, транспортування та розподілу, постачання, зберігання та споживання.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку: 1) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природній газ використовується:комплексно, у тому числі для опалення з 1 січня 2012 року; для підігріву води, приготування їжі з 1 січня 2016 оку, тільки для приготування їжі з 1 січня 2018 року, 2) для інших споживачів з 1 липня 2011 року.

Позивач звертався до ПАТ «Запоріжгаз», АТ «Запоріжгаз Збут» з заявою про встановлення індивідуального лічильника природного газу за рахунок оператора газорозподільної системи від 07.02.2017 року (а.с. 43).

З відповіді ПАТ «Запоріжгаз» від 07.03.2017 року вбачається, що особливості встановлення лічильників газу споживачам на час встановлення загальнобудинкових вузлів обліку газу визначалися Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Частиною 1 статті 6 вказаного Закону було визначено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає в квартирах та приватних будинках , в яких газ використовується зокрема, тільки для приготування їжі до 01.01.2018 року. Тому газорозподільні підприємства зобов`язані були у зазначений термін для такої групи населення забезпечити встановлення лічильників газу, як індивідуальних так і загальнобудинкових, що забезпечило 100% обік природного газу населенням. Ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник такого будинку та і оператор газорозподільної системи. Встановлення будинкових вузлів обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем за кошти сторони, яка ініцювала встановлення такого вузла обліку. Згідно з Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Запоріжгаз», затвердженим НКРЕКП у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_2 встановлений загальнобудинковий облік газу та введений в експлуатацію, а встановлення лічильників газу за рахунок Товариства в окремих квартирах не передбачено, власники квартир можуть встановити квартирні лічильники газу за власні кошти.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час звернення до суду), цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Не є предметом регулювання цього Закону відносини, що виникають між співвласниками, а також між співвласниками та об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку при забезпеченні потреб співвласників шляхом самозабезпечення відповідно до статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на таких принципах: 1) забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; 2) створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; 3) забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг; 4) регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; 5) забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; 6) дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.

Згідно п. 2 ч. 1 статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 7 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Виконавець комунальної послуги зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів (пункт 1 частина 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що при наданні житлово-комунальних послуг застосовуються державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування, встановлені законодавством.

Частиною 2 статті 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комерційний облік комунальних послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії у багатоквартирному будинку здійснюється встановленими в житлових і нежитлових приміщеннях споживачів вузлами обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирах (приміщеннях) багатоквартирного будинку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцями комунальних послуг є - послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об`єкти газоспоживання споживача.

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2494, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за № 1379/27824 оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Відповідач по справі ПАТ «Запоріжгаз» є Оператором ГРМ.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції станом на час подання позовної заяви) суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 01 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 01 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII).

Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" щодо перегляду термінів встановлення споживачам лічильників природного газу» від 5 березня 2021 року №1338-IX, який набрав законної сили 28 березня 2021 року внесені зміни до ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції закону №1338-ІХ на час розгляду справи) суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані: забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 1 січня 2023 року.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані щокварталу подавати до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, звіт про виконання обов`язків, передбачених пунктами 1 і 2 цієї частини, та оприлюднювати його на своєму веб-сайті.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498, цей Типовий договір розподілу природного газу (далі Типовий договір) є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).

Цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі газорозподільних систем.

Матеріали справи свідчать та про те, що позивач приєднався до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та сплачує рахунки за його споживання та розподіл, що також не заперечується відповідачем по справі.

Згідно з умовами договору Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 березня 2017 року № 379 було встановлено тарифи на послуги розподілу природного газу для Публічного акціонерного товариства «Запоріжгаз» (Постанова втратила чинність на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3044 від 24.12.2019) Згідно з додатком до вказаної постанови в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню у розмірі 12 671,50 грн.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24.12.2019 №3044 встановлено тарифи на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Запоріжгаз» (Постанова втратила чинність на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2782 від 30.12.2020). Згідно з додатком 1 та 2 до вказаної постанови в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню у розмірі 6969,3 грн (на період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2020 року включно) та 6 969,3 грн (з 01 липня 2020 року). Тобто на час звернення позивача до суду з даним позовом в тарифі на газ закладено встановлення квартирних лічильників газу, що передбачено Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі, безпосередньо індивідуальних, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року, згідно редакції цієї статті, яка була чинною на час звернення позивача до відповідача з заявою на встановлення індивідуального лічильника природного газу та до суду.

Вимоги статті 6 вказаного Закону зобов`язували відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача.

З урахуванням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним.

Задоволення вимог позивача, в частині вимог визнання права на забезпечення індивідуальним лічильником, буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який нею спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

При вирішенні питання, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суди повинні керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

При цьому, саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт, і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який нею спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо встановлення індивідуального лічильника природного газу та зобов`язання ПАТ «Запоріжгаз» встановити у квартирі позивача, в якій він проживає та користується комунальною послугою, яку надає відповідач по справі, індивідуальний лічильник газу, оскільки волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним.

Посилання відповідача щодо того, що позивач як побутовий споживач може самостійно забезпечити встановлення індивідуального лічильника за власні кошти не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.

Дійсно, частиною 2 статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачено, що побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.

Порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення), які встановлять лічильники протягом 2018 року, відповідна компенсація здійснюється протягом 12 місяців.

Проте, встановлення індивідуального лічильника за власний рахунок є правом споживача, тоді як на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

При цьому порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу Кабінетом Міністрів України на час розгляду справи не встановлено.

Крім того суд вважає, що становлення в будинку, в якому проживає позивач, загальнобудинкового лічильника газу, відповідно до чинного на той час законодавства та те, що позивач має право встановити в своїй квартирі індивідуальний лічильник не звільняє відповідача ПАТ Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» від передбаченого законом обов`язку встановити індивідуальний лічильник позивачу, кошти на встановлення якого передбачені тарифами за газопостачання, за якими споживачем сплачувались відповідні комунальні послуги.

Право позивача на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником встановлено законом, відтак відмова встановити індивідуальний лічильник газу суперечить вимогам законодавства, порушує права споживача, волевиявлення якого на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути обмежене.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Як зазначено в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зі змінами та доповненнями (далі - Постанова ПВСУ), що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української PCP (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону «Про інформацію», ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»); - при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Так, Кодексом газорозподільних систем що регулюють взаємовідносини між Оператором ГРМ та фізичними особами (населенням) - споживачами газу, а саме абзацом 2 підпункту 1 пункту 2 глави 6 розділу XI Кодексу ГРМ передбачено, що у разі якщо безпідставне припинення газопостачання завдало споживачеві матеріальної та/або моральної шкоди, Оператор ГРМ відшкодовує її у добровільному порядку або за рішенням суду.

Що таке моральна шкода, зміст розкритий в п. 8.4. розділу VIII Типового договору, а саме у разі якщо дії однієї зі Сторін призвели до завдання матеріальної та/або моральної шкоди іншій Стороні (шкода заподіяна майну чи життю або здоров`ю людини). її відшкодування здійснюється в добровільному порядку згідно з вимогами чинного законодавства, а у разі, якщо не досягнуто згоди - за рішенням суду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тому, суду недоведено яку заподіяну шкоду майну чи життю або здоров`ю позивачу та причинний зв`язок із спричиненням такої шкоди з не встановленням індивідуального лічильника газу позивачу.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду справи.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та їх зміст, суд вважає даний позов такий, що підлягає частковому задоволенню та визнати за споживачем послуг з розподілу природного газу ОСОБА_1 право на його забезпечення індивідуальним лічильником природного газу за рахунок виконанавця таких послуг, зобов`язавши ПАТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» встановити такий лічильник, за його рахунок у квартирі АДРЕСА_1 , а іншій частині позовних вимог відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат:

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вище викладене з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної однієї частини вимог немайнового характеру в розмірі 640 грн.

Керуючись ст.ст. 4-5, 12, 76-83, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Запоріжгаз», ТОВ «Запоріжгаз Збут» про захист прав споживачів та зобов`язати здійснити дії щодо встановлення індивідуального вузла обліку газопостачання та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати за споживачем послуг з розподілу природного газу ОСОБА_1 право на забезпечення індивідуальним лічильником природного газу за рахунок виконавця таких послуг, зобов`язавши ПАТ «Запоріжгаз» встановити такий лічильник, за його рахунок у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПАТ «Запоріжгаз» судовий збір на користь держави у розмірі 640 грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду або через Ленінський районний суд м.Запоріжжя .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Н.Ю.Козлова