Справа № 214/2660/22

2-о/214/109/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 червня 2022 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Прасолова В.М.

при секретарі Петренко К.І.

за участю заявниці - ОСОБА_1

за участю представника заявниці ОСОБА_2

за участю заінтересованої особи ОСОБА_3

за участю представника заінтересованої особи Волошиної Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка також діє як законний представник в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради, про видачу обмежувального припису, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить: видати відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , обмежувальний припис яким заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) постраждалих осіб - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , строком на шість місяців; заборонити наближатися на відстань 200 метрів до місця проживання (перебування), роботи, лікування, інших місць частого відвідування постраждалими особами ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на шість місяців; обмежити спілкування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із постраждалою дитиною малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на шість місяців; заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалих осіб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними, строком на шість місяців; заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, строком на шість місяців.

Вимоги заяви обґрунтовано тим, що вона, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який було зареєстровано 05.12.2020 року Саксаганським районним у місті Кривому Розі відділом ДРАЦС Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 452. Вона має малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка не є спільною дитиною із ОСОБА_3 , і проживає разом із матір`ю. Малолітня дитина має інвалідність. Спільне життя не склалось через відсутність взаєморозуміння між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що виявляється у розходженні поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення спільного господарства, постійні численні образи заявниці та її малолітньої доньки, залякування заявниці та її дитини позбавленням життя, знущанням з дитини через її хворобу, штовхання та шурхання дівчинки, наполягання на тому, щоб заявниця негайно віддала дитину до спеціалізованого інтернату, тобто систематичне вчинення ОСОБА_3 психологічного та фізичного домашнього насильства щодо своєї дружини ОСОБА_1 , яке дуже часто відбувалося в присутності малолітньої дитини ОСОБА_4 , та безпосередньо до своєї падчерки, що мало та має негативний вплив на дитячу психіку та наносить дитині, яка до того ж ще є інвалідом, непоправні психологічні травми, оскільки дитина неодноразово ставала і стає потерпілою від психологічного насильства і як свідок домашнього насильства щодо своєї матері, так і потерпаючи від кривдника особисто. З середини 2021 року стосунки між ОСОБА_3 та його дружиною почали погіршуватися, окрім сварок він почав застосовувати психологічне та фізичне насильство щодо неї та її доньки. Фізичне насильство по відношенню до неї полягало у нанесенні їй ударів по голові та обличчю, нанесенні ляпасів, штовханні, в зв`язку з чим, після чергового побиття 22.04.2022р., ОСОБА_1 з 25.04.2022р по 29.04.2022р. знаходилась на стаціонарному лікуванні та обстеженні в нейрохірургічному відділенні КП «Криворізька міська клінічна лікарня №2» КМР» із діагнозом: закрита черепно мозкова травма, струс головного мозку, забій м`яких тканин голови та обличчя, отолгія на фоні ЗЧМТ, на підтвердження чого надається копія виписки із медичної карти стаціонарного хворого №22П07071. На численні прохання ОСОБА_3 та його переконування, що він зірвався і більше такого собі не дозволить, ОСОБА_1 не притягала його до кримінальної відповідальності за отримані тілесні ушкодження, заявниця повірила ОСОБА_3 та за фактом даного побиття до поліції надалі не звернулась, про що дотепер щиро жалкує і до тепер продовжує лікування наслідків цього побиття. Психологічне насильство щодо заявниці виражалось у приниженні її честі та гідності, залякуванні фізичною розправою з нею та її дитиною інвалідом, нагадування про те, що він двох попередніх дружин звів до могили і з заявницею вчинить так само і буде їй потім квіти на могилу приносити, в образах нецензурними словами, забороною на спілкування та відвідування рідних та друзів, у нав`язливому контролюванні місця перебування та спілкування заявниці з оточуючими. Щодо дитини, психологічне насильство вчинюване ОСОБА_3 проявляється в зневажливому та агресивному ставленні до дитини, яка через свою хворобу має певні особливості, звернення до неї лайливими та нецензурними словами, штурхання її, в забороні дитині вільно заходити до кімнати, коли в ній знаходиться ОСОБА_3 , у постійному висловлюванні погрози її позбутися, щоб вона не заважала йому жити в квартирі, приниження дитини через її хворобу та і з акцентуванням на тому, що дівчинка не є його донькою, а отже ставитися до неї з повагою та належним чином ОСОБА_3 , не повинен. ОСОБА_3 систематично вчинює сварки за місцем спільного проживання із дружиною та падчеркою, при цьому він, у присутності малолітньої доньки заявниці висловлює наміри про те, щоб позбавитися дитини фізично, чуючи це заявниця та її малолітня донька дуже лякаються, адже бояться, що ОСОБА_3 здійснить свої погрози, за можливості, коли матері дитини не буде вдома і дитина сама себе не зможе захистити. Під час таких численних сварок та погроз від ОСОБА_3 , заявниця та малолітня дитина перебувають в істериці, плачуть та йдуть перечекати у безпечному місці до церкви, за що також дістають від ОСОБА_3 , образ та звинувачень, у тому, що вони десь там з кимось «гуляють». 18.04.2022 року о 22 год. 00 хв., ОСОБА_3 , знов вчинив психологічне домашнє насильство щодо заявниці, ображав лайливими словами, принижував на очах у малолітньої дитини та знов наполягав, щоб заявниця віддала дівчинку до інтернату. Після чого, втомившись від чергових образ та залякувань, 19.04.2022 року, заявниця ОСОБА_1 звернулася із відповідною заявою до Відділення поліції №4 КРУП, на підтвердження чого додається талон повідомлення ЄО№7531 від 23.04.2022р. 09.05.2022 року старшим інспектором Сектору протидії насильству КРУП ГУНП в Дніпропетровській області Ордіною Д. було винесено термінові заборонні приписи Серії АА №199282 у зв`язку зі скоєнням ОСОБА_3 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та терміновий заборонний припис Серії АА №199778, з метою захисту постраждалої малолітньої ОСОБА_4 . Даними терміновими заборонними приписами стосовно кривдника, останньому було заборонено в будь який спосіб контактувати з постраждалими особами на 10 діб до 19.05.2022 року. Адміністративні матеріали про скоєні ОСОБА_3 адміністративні правопорушення було передано до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу. Розгляд даних проваджень №214/2511/22 та №214/2509/22 призначено 02.06.2022 року о 10 годині ранку, головуючий суддя Попов В.В. Таким чином, у результаті пережитого домашнього насильства, заявниця ОСОБА_1 та її малолітня донька зазнали психологічного насильства, ситуація, що склалася є психотравмуючою як для неї, так і для її дитини. Вказані дії домашнього насильства з боку ОСОБА_3 спричиняють заявниці та її малолітній дитині страждання та завдали значної моральної (немайнової) шкоди. Нині ОСОБА_3 продовжує й надалі мешкати за місцем мешкання заявниці та її дитини, на вмовляння виїхати з помешкання, яке належить у співвласності батькові заявниці та заявниці, не реагує, знов і знов ображає дружину та її доньку, постійно ображає та штовхає дитину, говорить, що позбавиться її, чим знову вчиняє психологічне домашнє насильство та створює неможливі умови для подальшого проживання в квартирі матері та дитини. Так, у ОСОБА_1 наявний стійкий острах, що ОСОБА_3 продовжить й надалі вчиняти щодо неї та до її малолітньої доньки домашнє насильство психологічного характеру, а ще більше заявниця переживає за життя та здоров`я своєї доньки, яку заінтересована особа погрожує позбавити життя. Наразі заявниця та дитина потребують психологічної підтримки та захисту від протиправних дій ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що донька заявниці була неодноразовим свідком домашнього насильства щодо своєї матері та зазнавала таке насильство до себе, досі спостерігаються негативні наслідки, зокрема: вона боїться лишатися наодинці із ОСОБА_5 вдома, без присутності матері, стала знервованою та лякливою, дуже плаксива. Так само заявниця потребує захисту, оскільки досі боїться, що ОСОБА_3 виконає свої погрози та позбавиться її та її дитини фізично. Наявність відкритих адміністративних проваджень щодо ОСОБА_3 , а також термінових заборонних приписів, свідчить про те, що існують реальні ризики того, що ОСОБА_1 та її малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , можуть знову зазнати домашнього насильства, а тому потребують захисту від держави. Своєю поведінкою та діями ОСОБА_3 перетворює умови проживання у квартирі для заявниці та її малолітньої доньки на нестерпні та небезпечні. З метою запобігання продовження чи повторного вчинення домашнього насильства ОСОБА_3 щодо заявниці ОСОБА_1 та її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою недопущення настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також можливої смерті потерпілих від фізичного та психологічного домашнього насильства ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_4 , та дотримання найкращих інтересів дітей, які полягають у захисті їх прав та інтересів на зростанні у безпечному та сприятливому фізичному та психологічному середовищі, та захисті їх від психологічного домашнього насильства та його подальших наслідків для їхнього фізичного та психологічного здоров`я, від дій кривдника, вона вимушена звернутися за захистом для себе та дитини до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07.01.2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за допомогою якого, держава, декларуючи нульову толерантність до домашнього насильства і визнаючи його суспільну небезпечність, впровадила нові підходи до протидії цьому соціальному явищу; був запроваджений такий новий юридичний інструмент, як обмежувальний припис. Відповідно до пояснювальної записки суб`єкта законодавчої ініціативи до проекту Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», прийняття акту зумовлена підготовкою до ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція). Незважаючи на те, що Стамбульська конвенція ще не ратифікована Україною, новели ЦПК України, внесені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», щодо видачі обмежувальних приписів, необхідно розглядати в контексті норм Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (надалі по тексту Конвенція/Стамбульська конвенція), яким вони відповідають за своєю суттю, для гармонізації з якими були прийняті. Так, ст.53 Стамбульської конвенції передбачено, що: Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб належні обмежувальні або захисні приписи були доступними для жертв усіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб обмежувальні або захисні приписи, зазначені в пункті 1, були: доступними для невідкладного захисту та без покладення неналежного фінансового або адміністративного тягаря на жертву; виданими на певний період або до їхньої зміни чи зняття; у разі необхідності виданими на основі ex parte, що має негайну дію; доступними незалежно від іншого правового провадження або на додаток до нього; дозволеними бути представленими в подальшому правовому провадженні. Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб порушення обмежувальних або захисних приписів, виданих відповідно до пункту 1, підлягало ефективним, пропорційним та переконливим кримінальним або іншим юридичним санкціям. Згідно довідника Парламентської асамблеї Ради Європи щодо положень Стамбульської конвенції про цивільні позови та засоби правового захисту, метою цього положення є запровадження засобів цивільно-правового захисту, що дозволяють судам зупиняти певну поведінку та дають змогу постраждалим просити про ухвалення певних судових дій, таких як судові заборони, тимчасові приписи, заборонні судові накази чи судові накази про заборону домагання. Ці судові заборони важливі захисні заходи, адже вони перешкоджають правопорушникові, наприклад, наближатися до постраждалих у їхніх будинках і навколо них. У разі домашнього насильства ці судові заборони можуть дати жертві довготриваліший захист, якого не забезпечують надзвичайні захисні судові приписи. Вилучення правопорушника, навіть якщо він власник місця проживання, запобігає подальшим травмам у жертви, яка б інакше була змушена залишити дім, часто разом з дітьми, задля власної безпеки. Сторони мають вирішити, яка владна структура матиме право на видачу заборонних постанов, проте безпека жертви чи особи, що наражається на ризик, має залишатися пріоритетом. Сторони мають забезпечити, щоб жертви всіх зазначених у Конвенції видів насильства мали змогу отримати постанови для обмеження дій кривдника та захистити жертву від контактів з ним на певний час. З огляду на викладене, враховуючи положення ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Таким чином обмежувальний припис, з урахуванням положень ст.350-4 ЦПК України та ст.16 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не потребує наявність судового рішення чи вироку суду у відношенні кривдника, у якості преюдиції, і може бути виданий і у випадках, коли кривдника ще взагалі не притягнуто до адміністративної відповідальності та не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, на підставі інших доказів у їх сукупності, не заміняє провадження у справах про адміністративне правопорушення та/або кримінальне провадження та не потребує застосування презумпції невинуватості при розгляді справи в порядку ЦПК України. По-перше, законом встановлені максимально стислі строки розгляду заяв такої категорії, які є, у більшості випадків, недостатніми до притягнення кривдника навіть до адміністративної відповідальності. По-друге, ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (ч.3,5 ст.26 Закону) пов`язує видачу та продовження обмежувального припису з оцінкою ризиків - оцінюванням вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п.9 ч.1 ст.1). Враховуючи вище наведене, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , просить Суд надати безпеці її малолітньої доньки та її особистій безпеці, як постраждалих осіб першочерговий пріоритет навіть над правом проживання заінтересованої особи 1 у їх спільному місці проживання та реєстрації.

Відповідно до ст. 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави». За змістом п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (надалі по тексту Закон): «домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Положеннями ст.4 вказаного Закону передбачено, що діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується, в тому числі на засадах: гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; належної уваги до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; поваги та неупередженого і небайдужого ставлення до постраждалих осіб з боку суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; врахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку. Згідно з положеннями ст.24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника; взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Пунктами 6,7 ч.1 ст.1 Закону передбачено, що: Кривдником визнається особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи». Згідно з частинами 2,3 ст. 26 Закону: «Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків». Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. До таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 26.09.2019 року по справі № 452/317/19-ц. Отже аналіз вищевказаних положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дає підстави вважати, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим спеціальним заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Приписами частини 8 ст.26 Закону передбачено, що порядок видачі судом обмежувального припису визначається ЦПК України. Частинами першою та другою ст.350-6 ЦПК України передбачено, що: «Розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" або Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", на строк від одного до шести місяців». За ст. 3 Європейської Конвенції, Україна має зобов`язання захистити громадян від нелюдського і принизливого поводження і ставлення шляхом вжиття заходів для забезпечення того, щоб особи не піддавалися такому поводженню, включаючи нелюдське і принизливе поводження зі сторони інших осіб (не представників держави). Такі заходи повинні передбачати ефективний захист і включати кроки по попередження нелюдського та принизливого ставлення про яке влада знала чи повинна була знати. У рішенні Європейського Суду по справі Опуз проти Туреччини (Орuz V. Тurkеу, по. 33401/02, 09.06.2009) суд дав характеристику зобов`язань держави у зв`язку з насильством в сім`ї, визнавши серйозність домашнього насильства в Європі та підкресливши серйозність, з якою держави повинні вживати відповідних заходів з метою протидії цьому порушенню прав людини. У своєму рішенні Суд підкреслив, що насильство в сім`ї не є приватною чи сімейною справою, але є проблемою, яка зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд також вказав, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їх реалізації. Ч. 1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікована Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.) визначено, що «в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини». Ст. 19 Конвенції про права дитини передбачено, зокрема, що держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань … з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Заявниця ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 , в судовому засіданні, заяву підтримали повністю, просили задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_3 , в судовому засіданні не заперечував проти задоволення заяви, що суд розцінює як визнання заяви.

Представник заінтересованої особи Волошина Т.Г. в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення заяви.

Керуючись положеннями ст. 228 ч.2 ЦПК України, у судовому засіданні з урахуванням обставин справи, а саме визнання у відповідності до вимог ст. 206 ЦПК України, заінтересованою особою заяви, суд вважає за можливе не досліджувати докази наявні у справі.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що маються законні підстави для задоволення заяви, тому що визнання заяви заінтересованою особою, не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до п. 12-1 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір», заявниця звільнення від сплати судового збору.

Згідно із ч. 4 ст.350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.

Керуючись ст.ст.ст.ст.2,4,12,13,19,206,228,258-260,263-265,293,350-6 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Видати відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , обмежувальний припис яким:

- заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) постраждалих осіб - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , строком на шість місяців;

- заборонити наближатися на відстань 200 метрів до місця проживання (перебування), роботи, лікування, інших місць частого відвідування постраждалими особами ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на шість місяців;

- обмежити спілкування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із постраждалою дитиною малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на шість місяців;

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалих осіб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними, строком на шість місяців;

- заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, строком на шість місяців.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

На рішення суду заявником може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 04 липня 2022 року.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов