ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.06.2022м. ХарківСправа № 922/5002/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Красовському В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фермерського господарства "П`ять хлібів", смт. Барвінкове до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків про визнання права оренди. за участю представників:

не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Фермерське господарство "П`ять хлібів", м. Барвінкове, звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, в якому просить суд:

1. Визнати за Фермерським господарством П`ять хлібів право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:02:000:0105 на підставі укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди від 24 березня 2014 року.

2. Скасувати рішення державного реєстратора відділу з питань держаної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області Щербини Н.М. від 11 листопада 2020 року № 55072697.

3. Визнати за Фермерським господарством П`ять хлібів право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:05:000:0214 на підставі укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди від 24 березня 2014 року.

4. Скасувати рішення державного реєстратора відділу з питань держаної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області Щербина Н.М. від 30 листопада 2020 року № 55427029.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання на 02.02.2022 об 11:15 год.

25.01.2022 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 1686), в якому відповідач зазначає, що у відповідності до відомостей, що міститься у Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна від 22.11.2021 на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 6320280400:02:000:0105, інше речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 6320280400:02:000:0105 припинено (дата, час державної припинення іншого речового права 05.11.2020 16:14:37). Підставою припинення іншого речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 6320280400:02:000:0105 є судове рішення - Постанова Харківського апеляційного суду від 23.09,2020 по справі №610/1253/17 та рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 14.01.2020 по справі №610/1253/17. Таким чином, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:02:000:0105 на підставі укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди від 24 березня 2014 року не підлягає визнанню за позивачем, так як договір оренди визнано недійсним на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Окрім того, відповідач зауважує, що позивач заявляє позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора відділу з питань держаної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області Щербини Н.М. від 11 листопада 2020 року № 55072697 та від 30 листопада 2020 року № 55427029. Таким чином, оскаржуються дії та рішення державного реєстратора, а не Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. На думку відповідача, Головним управлінням Держгеокадастру Харківській області права позивача не порушувались, протиправні дії по відношенню до позивача не вчинювались, відсутні будь-які докази стосовно порушень чи протиправних дій щодо предмету спору з боку Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, що, як вказує позивач, є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

31.01.2022 позивачем, через канцелярію суду, надано відповідь на відзив (вх. № 2185), в якій позивач зазначив, що, на його думку, жодного преюдиційного значення рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 14.01.2020 по справі №610/1253/17 та постанова Харківського апеляційного суду від 23.09.2020 по справі № 610/623/18, не мають. Також, на думку позивача, вимоги про скасування рішень державного реєстратора, мають похідний характер від вимог про визнання за позивачем права оренди земельної ділянки, тому підстави для залучення в якості відповідачів у справі Балаклійської районної державної адміністрації та державного реєстратора Щербини Н.М. - відсутні. Тому вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою господарського суду від 27.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 28 червня 2022 року о 12:00 год.

Рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У судове засідання 28.06.2022 представники сторін не з`явились, про причину неявки суд не повідомили. Заяв або клопотань суду не надали. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 28.06.2022, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

30 грудня 2013 року Головне управління Держземагентства у Харківській області (відповідач) видало наказ № ХА/6320280400:02:000/00000730 «Про передачу в оренду земельної ділянки», яким надало в оренду громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 139,6000 га (кадастровий номер 6320280400:02:000:0105), для ведення фермерського господарства.

24 березня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:02:000:0105, загальною площею 139,6 га.

Вказаний договір оренди землі від 24.03.2014 був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 квітня 2014 року на підставі рішення державного реєстратора від 07 квітня 2014 року № 12222147.

30 грудня 2013 року Головне управління Держземагентства у Харківській області видало наказ № ХА/6320280400:05:000/00000731 «Про передачу в оренду земельної ділянки», яким надало в оренду громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 166,8000 га (кадастровий номер 6320280400:05:000:0214), для ведення фермерського господарства.

24 березня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:05:000:0214, загальною площею 166,8 га.

Вказаний договір оренди землі від 24.03.2014 був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 квітня 2014 року на підставі рішення державного реєстратора від 07 квітня 2014 року № 12222538.

16 травня 2018 року на виконання наказів Головного управління Держземагентства у Харківській області від 30 грудня 2013 року № ХА/6320280400:02:000/00000730 та № ХА/6320280400:02:000/00000731 здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «П`ять хлібів» (код ЄДРПОУ 42138599).

З метою виконання наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 30 грудня 2013 року № ХА/6320280400:02:000/00000730, рішенням державного реєстратора від 05 серпня 2019 року № 48087870 внесено зміни до запису про інше речове право № 5252653, відповідно до яких змінено орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:02:000:0105 з ОСОБА_1 на Фермерське господарство «П`ять хлібів».

З метою виконання наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 30 грудня 2013 року № ХА/6320280400:02:000/00000731, рішенням державного реєстратора від 05 серпня 2019 року № 48090057 внесено зміни до запису про інше речове право № 5252797, відповідно до яких змінено орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:05:000:0214 з ОСОБА_1 на Фермерське господарство «П`ять хлібів».

З метою підготовки до подання звітності, позивачем 22 листопада 2021 року було отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 285925078 про об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності та користуванні позивача.

Не виявивши у цій інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22 листопада 2021 року № 285925078 відомостей про земельні ділянки з кадастровим номером 6320280400:02:000:0105 та з кадастровим номером 6320280400:05:000:0214, позивач отримав відповідно інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 22 листопада 2021 року № 285955215 та від 22 листопада 2021 року № 285953446, в якій містилися відомості про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень, а також про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру прав та його невід`ємної архівної складової частини у хронологічному порядку.

Відповідно до вказаних відомостей 05 листопада 2020 року державний реєстратор відділу з питань держаної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області Щербина Н.М. на підставі рішення від 11 листопада 2020 року № 55072697 скасувала запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:02:000:0105.

Також відповідно до вказаних відомостей 26 листопада 2020 року державний реєстратор відділу з питань держаної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області Щербина Н.М. на підставі рішення від 30 листопада 2020 року № 55427029 скасувала запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:05:000:0214.

Позивач вважає, що цими діями його протиправно позбавлено права оренди вищезгаданих земельних ділянок, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області, за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство", у редакції, чинній на час державної реєстрації права оренди землі (далі - Закон), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Нормами ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону передбачено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону).

Зі змісту положень ст. 12 Закону випливає, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

То ж фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку на цих ділянках, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 19 Закону, до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у статуті термін.

З наведених норм права вбачається, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому, фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою. Землі фермерського господарства складаються, у тому числі із земельних ділянок, що використовується ним на умовах оренди. Право користування такими земельними ділянками зазначається в його статуті, який має містити відомості про земельну ділянку, а також термін, на який передається це майнове право.

При цьому, можливість реалізації громадянином права здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Отже, враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 ГК України.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

В силу наведених вище приписів законодавства, після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду.

Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18.

Матеріалами справи підтверджено, що 24 березня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківської області та ОСОБА_1 , з метою ведення фермерського господарства укладено договори оренди землі спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 6320280400:02:000:0105, 6320280400:05:000:0214, загальною площею 139,6 га та 166,8 га відповідно, зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №№ 12222147, 12222538.

16 травня 2018 року здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства "П`ять хлібів" (код ЕДРПОУ 42138599).

В подальшому, 05 серпня 2019 року були внесені зміни до записів про речове право № 5252653, № 5252797, згідно з якими, у зв`язку зі створенням Фермерського господарства "П`ять хлібів" було змінено орендаря спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 6320280400:02:000:0105, 6320280400:05:000:0214 з ОСОБА_1 на останнього.

З підстав вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ФГ "П`ять хлібів" здійснило усі визначені законодавством та рекомендовані Верховним Судом дії, спрямовані для державної реєстрації речового права оренди на земельну ділянку, яка перебуває у його користуванні.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" та частиною першою статті 93 ЗК України оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону У країни "Про оренду землі").

Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час державної реєстрації права оренди землі, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, чинній на час державної реєстрації права оренди землі, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

В п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, чинній на час державної реєстрації права оренди землі, передбачено, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права, а саме: право оренди земельної ділянки.

За змістом ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у відповідній редакції, державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

З наведених норм права випливає, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на підставі договору оренди землі та інших документів, що згідно із законодавством підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Отже, після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство" прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс120).

З матеріалів справи та відомостей, що знаходяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що державна реєстрація договорів оренди землі на спірні земельні ділянки, що належать на праві оренди позивачеві.

Разом з тим, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду, укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Згідно із ч. 1 ст. 8-1 Закону України "Про оренду землі", право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків.

Поміж тим, вищенаведеними нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону України "Про фермерське господарство" переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

Також, редакція ст. 134 Земельного кодексу України, чинна на час укладення Договору, не передбачала продаж на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено ч. 1 ст. 8-1 Закону України "Про оренду землі", а здійснюється встановлений нормами Закону України "Про фермерське господарство" перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 (провадження №12-21гс120).

Відповідно до ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Частиною другої цієї статті встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження. (ч. 1 ст. 154 ЗК України)

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відповідач не визнає право оренди ФГ "П`ять хлібів" на спірні земельні ділянки.

Відповідач у відзиві та судових засіданнях вважає, що речове право оренди за позивачем на спірні земельні ділянки припинено на підставі судових рішень - Постанови Харківського апеляційного суду від 23.09.2020 cпpaві № 610/1253/17 та рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 14.01.2020 по №610/1253/17.

Натомість, суд вважає, що таке твердження відповідача є безпідставним, з огляду на таке.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У даній справі, фермерське господарство, як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку після набуття його засновником права власності на земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства, тому користувачем земельної ділянки є ФГ "П`ять хлібів", до якого права і обов`язки землекористувача перейшли з дня його державної реєстрації.

Також відповідне право було зареєстровано за позивачем, про що були внесені зміни до записів про речове право № 5252653, № 5252797.

У судових рішеннях у справах № №610/1253/17 та № 610/623/18 Фермерське господарство "П`ять хлібів" (позивач у справі) не є учасником судового процесу, до участі у вказаних справах не залучалося. Відповідно до ст. 51 ГПК України, якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява.

У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

Таким чином, жодного преюдиційного значення рішення Балаклійського районного суду Харківської області у справі № 610/1253/17 від 14.01.2020 та постанова Харківського апеляційного суду ви 23.09.2020 у № 610/623/18 стосовно позивача, який не є учасником зазначених судових процесів, не мають.

Відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України. Частиною 2 цієї норми передбачені способи захисту прав та інтересів, одним з яких є визнання права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У розумінні приписів наведеної норми, позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою. Такі позови подаються, зокрема, щодо визнання речових прав на майно.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №917/97/17.

Види речових прав на чуже майно передбачені статтею 395 ЦК України, одним з яких є право оренди, передбачене ЗК України та Законом України "Про оренду землі".

За приписами ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оскільки ФГ "П`ять хлібів" заявляє про законне речове право на спірну земельну ділянку, тому в силу приписів ст. 396 ЦК України має право на захист цього права.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право, зокрема, на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (ч. 2 ст. 27 Закону України "Про оренду землі").

Власник майна, згідно зі ст. 392 ЦК України, може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо, зокрема, це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Зі змісту ст. 392 ЦК України випливає, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

У випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, відповідно до ст. 392 ЦК України, є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18.02.2015 у справі №6-244цс15 та від 24.06.2015 у справі №6-318цс 15.

Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Отже, з аналізу норм ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду землі" та ст. 392 ЦК України випливає, що позивач має право на подання позову про визнання права оренди земельної ділянки.

Як встановлено судом, з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду, стороною за договорами оренди землі є ФГ "П`ять хлібів", з моменту його державної реєстрації, як юридичної особи в силу закону.

Належність способу захисту - визнання права оренди підтверджується практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №193/11/17).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Так суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К.Г.Устименка) від 30 жовтня 1997 року № 5-зп/1997 у статті 48 Закону України "Про інформацію" визначальними є норми, сформульовані у частині першій цієї статті, які передбачають оскарження встановлених Законом України "Про інформацію" протиправних діянь, вчинених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об`єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами, або до органів вищого рівня, або до суду, тобто за вибором того, хто подає скаргу. Частина друга статті 48 Закону України "Про інформацію" лише встановлює порядок оскарження протиправних дій посадових осіб у разі звернення до органів вищого рівня, а частина третя цієї статті акцентує на тому, що й оскарження, подане до органів вищого рівня, не є перепоною для подальшого звернення громадянина чи юридичної особи до суду. Частину третю у контексті всієї статті 48 Закону України "Про інформацію" не можна розуміти як вимогу обов`язкового оскарження протиправних дій посадових осіб спочатку до органів вищого рівня, а потім - до суду. Безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного.

Згідно з пункт 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_2 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 року № 6-зп/1997 частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).

Отже, виходячи з положень ст.55 Конституції України, правила ч.1 ст.16 Закону "Про звернення громадян" щодо подачі скарги на дії чи рішення суб`єкта оскарження вищому у порядку підлеглості органу або посадовій особі не позбавляють громадянина права звернутися безпосередньо до суду.

Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою "Мірило правовладдя" ("Rule of law checklist", розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11- 12 березня 2016 року), поняття "право" (law) охоплює не лише конституції, міжнародне право, статутне право та підзаконні акти, а й також - де доречно - суддєстворене право (judge-made law), як-то норми загального права, всі з яких є зобов`язальної природи. (рішення ЄСПЛ у справах "Achour v. France", заява № 67335/01, п. 42; "Kononov v. Latvia" [ВП], заява № 36376/04, п 185).

Крім того, Венеційська Комісія виходить з того, що перешкоди для дієвого виконання приписів актів права можуть виникати внаслідок незаконної чи недбалої дії з боку органів влади. Тому надзвичайно важливим є те, щоб ще до ухвалення приписів актів права було здійснено їх оцінювання на предмет можливості їх практичного виконання, а також щоб мала місце перевірка вже після їх ухвалення на предмет того, чи їх може бути застосовано або ж чи їх застосовано в дієвий спосіб. Це означає, що коли йдеться про правовладдя, то має здійснюватись оцінювання законодавства ex ante та ex post. Ідея правовладдя передбачає систему чітких та передбачуваних приписів права, відповідно до яких кожному належить право на ставлення до нього з боку всіх суб`єктів ухвалення рішень на основі гідності, рівності й розумності та відповідно до приписів права.

Згідно ж до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Отже, позивач має право звернутися з відповідним позовом безпосередньо до суду.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29 , рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо визнання за позивачем ФГ "П`ять хлібів" право оренди заявлено обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до Постанови ВС від 7 липня 2021 року у справі № 369/14294/17 визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (п. 41), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (п. 49), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (п. 50), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (п. 31.4), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (п. 37, 54), від 30.09.2019 у справі № 552/6381/17 (п. 38), 13.03. 2019 у справі № 757/39920/15-ц (п. 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (п. 63)).

Спір про скасування Рішення, запису щодо державної реєстрацій речового права на нерухоме майно треба розглядати, як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду ви 4 вересня 2018 р. у справі i № 823/2042/16 (п. 36)).

Верховний Суд зазначив, що фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме, як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.

Таким чином, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначив відповідачем.

Державний реєстратор, зокрема i приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, крім справ, передбачених частиною другою цієї статті та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: вимоги щодо реєстрацій майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді i переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

У справі, що розглядається, вимоги про скасування рішень державного реєстратора мають похідний характер вимог від вимог про визнання за позивачем права оренди земельної ділянки, а отже, також підлягають задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вказана процесуальна норма не передбачає клопотання сторони про покладення/непокладення на іншу сторону судового збору, вона є імперативною, тому витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позову.

Водночас позивач, за відсутності бажання стягнути судовий збір з відповідача, має право не пред`являти до виконання наказ, виданий на виконання даного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати за Фермерським господарством П`ять хлібів (код ЄДРПОУ 42138599, 64701, Харківська обл., Барвінківський р-н, м. Барвінкове, вул. Скрипника, б. 6) право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:02:000:0105 на підставі укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди від 24 березня 2014 року.

Скасувати рішення державного реєстратора відділу з питань держаної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області Щербини Н.М. від 11 листопада 2020 року № 55072697.

Визнати за Фермерським господарством П`ять хлібів (код ЄДРПОУ 42138599, 64701, Харківська обл., Барвінківський р-н, м. Барвінкове, вул. Скрипника, б. 6) право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320280400:05:000:0214 на підставі укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договору оренди від 24 березня 2014 року.

Скасувати рішення державного реєстратора відділу з питань держаної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області Щербини Н.М. від 30 листопада 2020 року № 55427029.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822, 61165, Харківська обл., м. Харків, вул. Космічна, будинок 21, пов. 8) на користь Фермерського господарства П`ять хлібів (код ЄДРПОУ 42138599, 64701, Харківська обл., Барвінківський р-н, м. Барвінкове, вул. Скрипника, б. 6) судовий збір в розмірі 9080,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Фермерське господарство П`ять хлібів (код ЄДРПОУ 42138599, 64701, Харківська обл., Барвінківський р-н, м. Барвінкове, вул. Скрипника, б. 6);

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822, 61165, Харківська обл., м. Харків, вул. Космічна, будинок 21, пов. 8).

Повне рішення складено 08.07.2022.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/5002/21