ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2022 р. Справа № 520/11750/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В.) від 31.08.2021 року (повний текст складено 31.08.21 року) по справі №520/11750/21

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Харківської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.07.2020 № 438 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.05.2013 № 333 «Про виділення місць для розташування засобів телекомунікацій на об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Харкова», в частині виділення згідно з Додатком № 1 (номер на карті 274) та Додатком № 2 (п. 282) частини покрівлі за адресою: АДРЕСА_1 для встановлення телекомунікаційного обладнання.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.07.2020 № 438 в частині виділення частини покрівлі будинку АДРЕСА_1 для розташування засобів телекомунікацій є протиправним у зв`язку з тим, що він є співвласником квартири АДРЕСА_2 та згоди на розпорядження своїм майном іншим особам, в тому числі й посадовим особам Виконкому Харківської міської ради, він не давав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 року по справі №520/11750/21 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 по справі № 520/11750/21 та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022 р., поставленою без виходу до нарадчої кімнати, у зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, враховуючи приписи п. п. 2, 3 ч. 1. ст. 311 КАС України, постановлено апеляційний розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст постанови складено 08.07.2022 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині підстав та мотивів задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.05.2013 № 333 «Про виділення місць для розташування засобів телекомунікацій на об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Харкова» в редакції рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.07.2020 № 438 до місць дія розташування телекомунікаційного обладнання з технологією передачі даних покоління 2G, 3G. 4G, 5G Wi-Fі на об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Харкова віднесено, зокрема, частину покрівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Балансоутримувачем об`єкта розміщення телекомунікаційної мережі зазначено КП «Жилкомсервіс».

Вважаючи вказане рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.07.2020 № 438 в частині виділення частини покрівлі будинку АДРЕСА_1 для розташування засобів телекомунікацій - протиправним, оскільки він є співвласником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 31.03.1998, реєстраційний № НОМЕР_1 , але згоди на розпорядження своїм майном іншим особам, в тому числі й посадовим особам Виконкому Харківської міської ради, позивач не давав, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що доказів на допущення порушень прав позивача з боку відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення позивачем до матеріалів справи не надано, а судом в ході розгляду справи таких - не встановлено.

В доводах апеляційної скарги позивач по справі послався на те, що рішення суду першої інстанції базується на аналізі безпеки телекомунікаційного обладнання для населення, тоді як підставами для оскарження рішення суб`єкта владних повноважень є недодержання процедури прийняття рішення про надання дозволу на встановлення обладнання в контексті не проведення громадських слухань, відсутність при цьому дій відповідача із з`ясування думки власників майна, на якому таке обладнання встановлено. Вказує, що відповідачем не надано інформації про хід підготовки до розгляду питання щодо надання дозволу на встановлення телекомунікаційного обладнання на приватну власність, в тому числі і на власність позивача, частину даху будинку АДРЕСА_1 . Також зазначив, що безпідставними є посилання суду на приписи п. 1.4.2 Державних санітарних норм і правил захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.08.1996 р. № 239.

Колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, але вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині підстав та мотивів задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Так, в рішенні суду першої інстанції підставами для задоволення позовних вимог слугували наступні обставини.

Суд зазначив, що згідно наявної в юридичному Департаменті Харківської міської ради інформації (згідно звернень громадян до ПрАТ «ВФ Україна» щодо збільшення зони покриття та покращення надання послуг мобільного зв`язку та Інтернет) за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, 15 на даху будинку оператором розміщено базову станцію.

На запит юридичного Департаменту Харківської міської ради оператор зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» листом від 11.11.2020 № ТД-20-11708 повідомив, що плануємий до будівництва радіотехнічний об`єкт на даху житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 має всю необхідну дозвільну документацію, а також зазначив, що згідно наказу МОЗ України від 01.08.1996 № 239 допускається розміщення та експлуатація радіотехнічних об`єктів на дахах та у приміщеннях житлових, громадських та інших будівель.

В додаток до вказаного вище листа ПрАТ «ВФ Україна» надано робочий проект: Будівництво мережі стільникового зв`язку стандартів DСS-1800/LТЕ в Україні (Харківська обл.) Базова станція КНА КНА ОLР (м. Харків, вул. Олімпійська, 15) з розрахунками санітарно-захисних зон та зон обмеження забудови.

Згідно цих розрахунків, виконаними проектною організацією ТОВ «НВФ Союз-Кадуцей», умови розміщення та експлуатації базової станції як джерела електромагнітного випромінювання відповідають Державним санітарним нормам і правилам захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України (зі змінами від 22.01.2021 р.).

Також, судом першої інстанції встановлено, що оператором зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» до листа було надано копію договору № БС-01092014/06 від 01.09.2014 та додаткову угоду до нього № 29 від 09.09.2020, укладені з КСП «Інженерні мережі», про надання місця для розміщення телекомунікаційних мереж та технічних засобів телекомунікації у житлових, нежитлових будівлях, спорудах та місцях розташування, що належать територіальній громаді м. Харкова. З 15.09.2020 р. до переліку об`єктів розміщення, в яких ПрАТ «ВФ Україна» надається право для розміщення технічних засобів телекомунікацій, віднесено об`єкт КНА КНА ОLР, розташований за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, 15, балансоутримувачем якого є КП «Жилкомсервіс».

Згідно оцінки впливу на навколишнє середовище (п. 12 Робочого проекту), умови розміщення та експлуатації запланованої станції мобільного зв`язку ПрАТ «ВФ Україна», як джерела електромагнітного випромінювання, при дотриманні передбачених проектом норм та заходів, не становить загрози для здоров`я населення.

З наведеного вбачається, що фактично підставою для задоволення позовних вимог слугувала та обставина, що встановлення телекомунікаційного обладнання на даху будинку в м.Харків, вул. Олімпійська, 15, не становить загрози для населення, а прийняття відповідачем рішення від 22.07.2020 № 438 є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування, а судовим розглядом не встановлено факту недодержання суб`єктом владних повноважень процедури реалізації управлінської функції, а також не виявлено факту порушення суб`єктом владних повноважень прав позивача у сфері публічно-правових відносин.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що питання створення загрози здоров`ю населення через прийняття спірного рішення, не були підставами позову у цій справі, оскільки позивач посилався на порушення процедури прийняття рішення від 22.07.2020 № 438 в контексті не проведення громадських слухань, відсутності дій відповідача із з`ясування думки власників майна, на якому таке обладнання встановлено та не надання інформації про хід підготовки до розгляду питання щодо надання дозволу на встановлення телекомунікаційного обладнання на приватну власність, що судом першої інстанції не досліджувалося.

З приводу спірних правовідносин та наведених апелянтом доводів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку

Положеннями ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з ч. 5 ст. 60 вищевказаного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Приписами ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

До виключної компетенції міської ради відноситься прийняття на пленарних засіданнях рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (п.31 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до п. п. 30 та 31 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень представницького органу місцевого самоврядування - міської ради також відноситься право створювати ліквідувати, реорганізовувати та перепрофільовувати підприємства, установи та організації комунальної власності відповідно територіальної громади та відповідно приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Таким чином, відповідач, як виконавчий орган Харківської міської ради, наділений повноваженнями створювати підприємства комунальної власності та передавати їм повноваження щодо управління майном, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

За приписами ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають в комунальній власності відповідний територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Положеннями ч. 6 ст. 27 Закону України «Про телекомунікації» (був чинним на момент прийняття відповідачем спірного рішення) визначено, що органи влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов`язані створювати сприятливі умови для функціонування розвитку телекомунікаційних мереж загального користування та повноцінного надання телекомунікаційних послуг.

Судовим розглядом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.07.2007 р. № 188 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 р. № 186 «Про визначення виконавців послуг в житловому фонді міста Харкова», житловий фонд був переданий з господарського відання житлово-експлуатаційних підприємств комунальної власності територіальної громади м. Харкова в господарське відання КП «Жилкомсервіс». Зазначеним рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради КП «Жилкомсервіс» визначено балансоутримувачем та управителем житлового фонду територіальної громади м. Харкова.

Також судом встановлено, що Харківською міською радою 12.01.2011 року прийнято рішення 142/11 "Про створення КСП "Інженерні мережі".

Рішенням виконкому Харківської міської ради від 13.04.2011 року № 298 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 р. №186 "Про визначення виконавців послуг у житловому фонді міста Харкова", одним виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а саме виконавцем з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також ремонту приміщень, будинків, споруд с КСП "Інженерні мережі". Засновником Підприємства є Харківська міська рада, власником майна підприємства е територіальна громада м. Харкова.

Таким чином, встановлено, що повноваження які здійснюються КСП «Інженерні мережі» знаходяться в межах правосуб`єктності одного власника територіальної громади міста Харкова.

На виконання вимог чинного законодавства, з Харківським територіальним відділенням Антимонопольного комітету України 11.04.2011 року було погоджено список підприємств, які здійснюють свою діяльність у напрямку житлово-комунальних послуг (нежилого) майна, що розташоване в житлових будинках м. Харкова з метою підвищення ефективності використання об`єктів комунальної власності, створення сприятливих умов для ефективного надання послуг населенню у сфері інформаційних технологій і зв`язку, згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про телекомунікації», керуючись ст. 59 Закову України «Про місцеве самоврядування в Україні» Харківською міською радою на 19 сесії 6 скликання було прийнято рішенням від 26.09.2012 р. № 8702 «Про впорядкування діяльності суб`єктів господарювання у сфері інформаційних технологій та зв`язку».

Відповідно до положень рішення Харківської міської ради Харківської області від 26.09.2012 року № 870/2 «Про впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в сфері інформаційних технологій та зв`язку було вирішено доручити КСП «Інженерні мережі» здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж у житлових, нежитлових будівлях і на земельних ділянках комунальної власності; доручено КСП «Інженерні мережі в установленому законом порядку укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж у житлових, нежитлових будівлях і на земельних ділянках комунальної власності; установлено, що плата за розміщення телекомунікаційних мереж у житлових, нежитлових будівлях і на земельних ділянках комунальної власності щомісяця у формі попередньої оплати перераховується суб`єктами господарювання згідно з умовами договору на поточний рахунок КСП «Інженерні мережі; доручено КСП «Інженерні мережі розробити і вести загальну базу даних телекомунікаційних мереж в місті Харкові.

Як вказав відповідач, з метою упорядкування діяльності суб`єктів господарювання у сфері інформаційних технологій і зв`язку, на підставі рішення 19 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26.09.2012 року № 870/12 «Про впорядкування діяльності суб`єктів господарювання у сфері інформаційних технологій та зв`язку», керуючись ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчим комітетом Харківської міської ради було прийняте Рішення від 22.07.2020 р. № 438 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.05.2013 р. № 333 «Про виділення місць для розташування засобів телекомунікацій на об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Харкова» (що міститься на офіційному загальнодоступному сайті «Реєстр актів Харківської міської ради».

Так, згідно з додатком I (за номером на карті 274) та Додатком № 2 (п. 282) до зазначеного Рішення (від 22.07.2020 р. № 438) було виділено місце для розташування засобів телекомунікацій (телекомунікаційного обладнання) на об`єкті комунальної власності територіальної громади міста Харкова - частина покрівлі будівлі за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, 15.

Що стосується посилання апелянта на порушення процедури прийняття рішення, а саме, не проведення громадських слухань, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік.

Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов`язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Відповідно до статуту територіальної громади м. Харкова, визначено право членів територіальної громади брати участь у здійсненні місцевого самоврядування, яке може бути реалізоване через участь у, зокрема, громадських слуханнях громадських слуханнях (пп. «д» п. 2 Статуту).

Згідно з п. 26 Статуту, територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами міської ради, районних в місті (у разі їх створення) рад, міським головою й іншими посадовими особами органів місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання, вносити пропозиції з питань міського значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Організація та проведення громадських слухань здійснюється відповідно до Положення «Про громадські слухання в місті Харкові» (додаток 3 до цього Статуту).

Відповідно до п. 1 Положення «Про громадські слухання в місті Харкові», метою громадських слухань є надання членам територіальної громади міста Харкова (далі - членам громади) інформації про роботу органів та посадових осіб місцевого самоврядування, створення можливості брати участь у обговоренні проблем життєзабезпечення та розвитку територіальної громади міста Харкова (далі - громади), ініціюванні та підготовці рішень щодо них.

Згідно з п. 2 цього Положення, Предметом обговорення на громадських слуханнях можуть бути, зокрема, проекти нормативно-правових актів міської та районної в місті Харкові ради (далі - ради) та її виконавчого комітету, міського голови та голови районної в місті ради (далі - голови).

Приписами п. п. 8, 9 вказаного вище положення визначено, що громадські слухання можуть бути загальноміськими і районними в місті (далі - районні громадські слухання).

Загальноміські громадські слухання проводяться з проблем, що стосуються найважливіших питань діяльності і розвитку всієї територіальної громади, роботи міського голови та міської ради.

Районні громадські слухання проводяться з актуальних питань діяльності і розвитку окремих локальних територій (районів міста Харкова) та жителів, які в них проживають, роботи відповідного голови районної в місті ради, районної у місті ради, органів самоорганізації населення.

Право голосу на загальноміських громадських слуханнях мають усі члени громади.

Право голосу на районних громадських слуханнях мають члени громади, які проживають у відповідному районі міста.

Загальноміські громадські слухання проводяться у разі необхідності, але не рідше одного разу на рік. Районні громадські слухання проводяться у разі необхідності. Порядок організації та проведення громадських слухань регулюється цим Положенням, яке є невід`ємною частиною та додатком до Статуту територіальної громади міста Харкова.

Згідно з п. 10 Положення, ініціатором проведення громадських слухань може бути:

- ініціативна група в кількості не менше 20 осіб, обрана на зборах, на яких присутні не менше 50 членів громади;

- 1/3 (третина) депутатів загального складу ради;

- міський голова (голова районної в місті ради);

- виконавчий комітет міської чи районної в місті ради (далі - виконавчий комітет відповідної ради).

Приписами п. 13 цього Положення, зокрема, визначено, що повідомлення про ініціативу щодо проведення громадських слухань, подане ініціативною групою членів територіальної громади, повинно бути підписане всіма членами ініціативної групи із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові, дати народження, місця проживання, серії та номера паспорта. Крім того, до повідомлення додається протокол зборів членів громади, яким підтверджуються повноваження цієї ініціативної групи.

Судовим розглядом встановлено, що оспорюване рішення не є регуляторним актом органу місцевого самоврядування, а тому його прийняття не потребує громадським слухань, крім того матеріали справи не містять доказів ініціювання проведення громадських слухань з питання обговорення проекту рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.07.2020 № 438 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.05.2013 №333 «Про виділення місць для розташування засобів телекомунікацій на об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Харкова», в частині виділення згідно з Додатком № 1 (номер на карті 274) та Додатком № 2 (п. 282) частини покрівлі за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, 15 та відповідного протоколу, що свідчить про те, що посилання апелянта на порушення відповідачем процедури прийняття рішення, у зв`язку з не проведенням громадських слухань є помилковим.

Крім того, позивач не вказує, які саме дії не вчинено відповідачем щодо з`ясування думки власників майна, на якому встановлено телекомунікаційне обладнання та яку саме інформацію про хід підготовки до розгляду питання щодо надання дозволу на встановлення телекомунікаційного обладнання на приватну власність не надано позивачу, оскільки доказів того, що позивач звертався за отриманням такої інформації матеріали справи не містять.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майно власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - є юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або в праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 319 ЦК України усім власникам забезпечують рівні умови здійснення своїх прав

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи. юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у суспільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 р. № 417-VIII визначено особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку та врегульовано правові, організаційні й економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання й управління,

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону № 417 до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком у тому числі про розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним.

З урахуванням вказаних вище норм, суд зазначає, що матеріали справи не містять будь яких документованих доказів порушень прав власності співвласників будинку АДРЕСА_1 , в тому числі і позивача, щодо розпорядження спільним майном, яке пов`язане зі встановленням на даху цього будинку телекомунікаційного обладнання.

Також суд зазначає, що рішення від 22.07.2020 р. № 438 було внесено зміни до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.05.2013 р. № 333 «Про виділення місць для розташування засобів телекомунікацій на об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Харкова» в частині виділення місця для розташування засобів телекомунікацій (телекомунікаційного обладнання) на об`єкті комунальної власності територіальної громади міста Харкова - частина покрівлі будівлі за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, 15 (балансоутримувач КП «Жилкомсервіс»).

Відповідно до ст. ст. 24, 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», балансоутримувач має право здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю; визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту майна; укладати договори на надання житлово-комунальних послуг; приймати рішення щодо використання коштів на виконання капітального та поточного ремонтів; здійснювати господарську діяльність у порядку, визначеному законом; звертатися до суду про звернення стягнення на майно осіб, які відмовляються оплачувати рахунка за споживання житлово-комунальних послуг або відшкодовувати завдані збитки майну, що перебуває в нього на балансі.

Як на момент прийняття рішення від 22.05.2013 р. № 333, так і на момент прийняття рішення від 22.07.2020 р. № 438 вимогами чинного законодавства не було встановлено заборон щодо встановлення телекомунікаційного обладнання на дахах багатоквартирних будинків комунальної форми власності.

За змістом ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За правилами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень, тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015р. по справі №21-34а15 зазначено, що за змістом статті 6 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003).

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Враховуючи наведені вище норми права та встановлені судом обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що в межах спірних правовідносин відповідачем не було допущено порушення прав позивача, як співвласника багатоквартирного будинку та судом не встановлено порушення процедури прийняття рішення, з підстав, що наведені в позовній заяві, у зв`язку з чим, суд дійшов до висновку, що рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.07.2020 № 438 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22.05.2013 № 333 «Про виділення місць для розташування засобів телекомунікацій на об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Харкова», в частині виділення згідно з Додатком № 1 (номер на карті 274) та Додатком № 2 (п. 282) частини покрівлі за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, 15 для встановлення телекомунікаційного обладнання є правомірним.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 року по справі № 520/11750/21 підлягає зміні в частині підстав та мотивів задоволення позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 року по справі № 520/11750/21 змінити в частині підстав та мотивів задоволення позовних вимог.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 року по справі № 520/11750/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло