Ухвала

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 523/20121/20

провадження № 61-5637ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року у складі судді Кремер І. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради, в якому просила: відібрати дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батьків: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без позбавлення їх батьківських прав; 2) стягнути зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 аліменти на утримання сина в розмірі - ј всіх видів їх заробітку (доходу).

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не є зареєстрованим за місцем проживання, однак, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Мати дитини ОСОБА_1 веде аморальний спосіб життя, вживає наркотичні речовини, не виявляє зацікавленості до дитини, не цікавиться станом здоров`я сина та не доглядає за ним. Часто залишає дитину на восьмидесятирічного батька, який працює, та матір, яка лікується після інсульту. Батько дитини ОСОБА_2 разом із родиною не проживає, долею дитини не цікавиться.

До служби у справах дітей Одеської міської ради неодноразово надходили повідомлення про те, що мати неналежно виконує свої батьківські обов`язки. Спеціалістами територіального відділу служби у справах дітей Одеської міської ради у Суворовському районі 18 липня 2020 року, 09 грудня 2020 року та 14 грудня 2020 року було здійснено виїзд за місцем проживання родини, де було виявлено, що ОСОБА_1 поводить себе неадекватно та знаходиться у стані з ознаками наркотичного чи алкогольного сп`яніння, у будинку та на подвір`ї був безлад. Із ОСОБА_1 неодноразово проводилися профілактичні бесіди, які не дали відповідного результату.

Після відвідування родини було прийнято рішення про необхідність вилучення дитини з сім`ї. На виконання пункту 9 Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорсткого поводження, затвердженого постановою Кабінету Міністра України від 01 червня 2020 року № 585, невідкладно проведено оцінку рівня безпеки дитини, за результатами якої було складено відповідний акт спільно з представником Суворовського ВП м. Одеси ГУНП в Одеській області та лікарем швидкої допомоги.

З метою вжиття невідкладних заходів для забезпечення безпеки дитини, малолітнього ОСОБА_3 було доставлено до Комунального некомерційного підприємства (далі - КНП) «Спеціалізований психоневрологічний будинок дитини № 3 «Сонечко» Одеської міської ради.

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року, позов задоволено. Відібрано малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь малолітнього сина ОСОБА_3 аліменти у розмірі ј частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на особовий рахунок дитини, починаючи з 30 грудня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі ј частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на особовий рахунок дитини, починаючи з 30 грудня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі по 840,80 грн з кожного.

ОСОБА_2 21 червня 2022 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині стягнення з нього аліментів на користь малолітнього сина ОСОБА_3 та передати справу в цій частині на новий апеляційний розгляд.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема неврахування правового висновку, висловленого у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 760/11934/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 464/3480/17-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 461/4936/16, від 08 травня 2018 року у справі № 272/118/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).

Зокрема, ОСОБА_2 зазначає, що:

- судами не враховано наявність у нього на утриманні іншої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- суд апеляційної інстанції не дав можливості скористатися правом на подання клопотання про зупинення розгляду справи до ухвалення рішення у справі № 523/4279/22 за його позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради та Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька;

- крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкладенні розгляду справи, оскільки на момент прийняття постанови в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси вже перебувала справа № 523/4279/22;

- також, він не отримував копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів, а тому не зміг подати відзив на позовну заяву.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 26 квітня 2008 року перебував у шлюбі з відповідачкою, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 26 квітня 2008 року, актовий запис № 251. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька - ОСОБА_4 , про що видано свідоцтво про народження від 23 вересня 2008 року, серії НОМЕР_2 , актовий запис № 1613. Спільне життя між сторонами не склалося, вони припинили проживати разом і рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2020 року у справі № 523/13195/20 шлюб розірвано.

Станом на час реєстрації факту народження ОСОБА_3 сторони ще перебували у шлюбі, тому згідно свідоцтва про народження від 28 жовтня 2020 року, серії НОМЕР_3 , актовий запис № 5687 від 28 жовтня 2020 року, ОСОБА_2 записаний батьком ОСОБА_3

01 квітня 2022 року позивач звернувся до органу реєстрації актів цивільного стану з запитом про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька, на що 07 квітня 2022 року отримав відповідь з органу реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 5355/24.29-18, з якої вбачається, що відсутність згоди жінки є перешкодою для визначення походження дитини в позасудовому порядку, тому позивачу роз`яснено, що виключення відомостей про батька дитини можливе лише в судовому порядку.

Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, відповідачка підтвердила відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною, вказала, що позивач не є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком дитини є інший чоловік, і не має сенсу доводити це за допомогою судово-генетичної експертизи, оскільки вона повністю визнає вказані обставини.

Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 184 СК України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (частина четверта статі 170 СК України).

Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

За положеннями частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Таким чином, з урахуванням зазначених норм, визначаючи розмір аліментів, які має сплачувати відповідач на утримання дитини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно врахував стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, з метою дотримання вимог закону про те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення зі ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на особовий рахунок дитини, починаючи з 30 грудня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.

Переглядаючи справу, апеляційний суд погодився з визначеним судом розміром аліментів, врахувавши наявність у ОСОБА_2 на утриманні доньки, оскільки така обставина не звільняє його від утримання іншої дитини.

Крім того, суди роз`яснили сторонам у справі, що згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, доводи заявника щодо неправомірного стягнення з нього аліментів на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) не заслуговують на увагу, тому що по суті зводяться до незгоди з висновками апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції його процесуального права на подання клопотання про зупинення розгляду справи до ухвалення рішення у справі № 523/4279/22 за його позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради та Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька, не обґрунтовані, оскільки, як убачається з матеріалів касаційного провадження та визнається заявником, що з клопотанням про зупинення розгляду справи він не звертався, за відсутності перепон для подання такого клопотання.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкладенні розгляду справи, Суд відхиляє, оскільки відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Доводи заявника про те, він не отримував копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів, а тому не зміг подати відзив на позовну заяву, були предметом дослідження й оцінки суду апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

Посилання ОСОБА_2 на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 760/11934/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 464/3480/17-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 461/4936/16, від 08 травня 2018 року у справі № 272/118/17 є безпідставними, з огляду на наступне.

Зокрема, постанова Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 760/11934/16-ц ухвалена у спорі за позовом платника аліментів про зменшення розміру аліментів. У наведеній справі Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо зміни його матеріального стану з часу постановлення рішення суду про стягнення аліментів чи доказів того, що за станом здоров`я не може надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої дитини у визначеному судом розмірі.

Постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 464/3480/17-ц скасовано рішення судів попередніх інстанції та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову платника аліментів про зміну розміру аліментів. При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначила, що суд першої інстанції, встановивши обов`язок позивача надавати матеріальну допомогу сину належним чином не мотивував свій висновок про визначення розміру аліментів, не провівши належну оцінку стану здоров`я та матеріального стану позивача, а також інтересів дитини.

У справі № 272/118/17 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які частково задовольнили позов про стягнення додаткових витрат на лікування дитини. У постанові від 08 травня 2018 року Верховний Суд відхилив доводи позивача про наявність підстав для стягнення додаткових витрат на дитину, пов`язаних з лікуванням, оскільки не доведено, що проведення лікування сина за вказаними у довідках діагнозами неможливе в Україні та є необхідність спеціалізованого лікування дитини в клініці Ізраїлю, яке викликано особливими обставинами.

Постановою від 31 жовтня 2018 року у справі № 461/4936/16 за позовом про стягнення аліментів Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що встановлені судами обставини дають можливість відповідачу належним чином виконувати покладені на нього законодавством зобов`язання, а саме: сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі на утримання свого єдиного сина до досягнення ним повноліття.

Отже, зі змісту вказаних судових рішень суду касаційної інстанції вбачається, що у вказаних справах наявні інші предмет та підстави позову, а також встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, що свідчить про те, що правовідносини не є подібними.

Узагальнюючи наведене, необхідно дійти висновку, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, дослідження та оцінки доказів, що є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Враховуючи те, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадженняу справі за позовом Органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак