Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 201/9754/17
провадження № 61-11497св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Олійник А. С., Яремка В. В.,
позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Соборна районна у м. Дніпрі рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк», Банк) в особі філії - Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Соборна районна у м. Дніпрі рада, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, виселення з житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку.
Позовна заява мотивована тим, що 27 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Ощадбанк», Банк) та ОСОБА_4 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 864/1 про надання грошових коштів в сумі 60 000,00 дол. США, за яким позичальник зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 16 % річних, комісійні винагороди та інші платежі у порядку, на умовах та у строки, визначені договором. Також 27 червня 2008 року, на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за договором відновлювальної кредитної лінії № 864/1, між Банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки за цим договором є квартира АДРЕСА_1 . Через систематичне порушення боржником ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором Банк звернувся до суду із позовом про солідарне стягнення заборгованості із ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року у справі № 2-6433/11 позов Банку задоволено, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за договором від 27 червня 2008 року № 864/1 станом на 31 серпня 2011 року у розмірі 691 079,77 грн. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2012 року у справі № 2-6433/11 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська скасовано частково, відмовлено Банку у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 . Виконавчий лист, виданий на виконання зазначеного рішення у справі № 2-6433/11, неодноразово повертався на адресу стягувача із відмітками про відсутність у боржника ОСОБА_4 будь-якого майна та доходів. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2012 року у справі № 210484/2011 (2/412/2129/2012), відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Ощадбанк», ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів. У 2012 році ОСОБА_4 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-5558/11 із позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , та з урахуванням уточнень позовних вимог, просила суд у порядку розподілу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири, покласти на ОСОБА_1 зобов`язання щодо погашення суми кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1 у розмірі 29 998,55 дол. США, а також зі сплати відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2012 року у справі № 2-5558/11 визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Надалі, 21 січня 2014 року, Банк направив позичальнику ОСОБА_4 вимогу про дострокове повернення суми кредиту, сплати процентів та інших платежів, аналогічна вимога також була направлена іпотекодавцю ОСОБА_1 , однак зазначені вимоги Банку залишилися без задоволення. 13 березня 2015 року ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Станом на 05 липня 2017 року заборгованість боржника ОСОБА_6 перед Банком становила 85 764,55 дол. США, що в еквіваленті становить 2 231 639,52 грн, та 271,92 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 59 997,10 дол. США; прострочена заборгованість за процентами - 22 798,05 дол. США, прострочена заборгованість з комісійної винагороди за супроводження кредиту -271,92 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту та процентів - 77 255,96 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ «Ощадбанк», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить у рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки у порядку статті 41 Закону України «Про іпотеку» - шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною, не нижчою ніж 597 200,00 грн; виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 , зі зняттям їх з реєстраційного обліку у відділі реєстрації місця проживання громадян у Соборній районній в м. Дніпрі раді.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2019 року ПАТ «Ощадбанк» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що іпотекодержатель здійснив судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки без дотримання вимог спеціального закону з питань усунення порушень. Перед поданням до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, позивач не направив на адресу відповідачів письмові вимоги про усунення порушень з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 41 Закону України «Про іпотеку».
З наданих позивачем суду письмових доказів вбачається, що 21 січня 2014 року Банком на адресу ОСОБА_6 та ОСОБА_1 направлено письмові вимоги у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» про дострокове повернення суми кредиту, сплати відсотків та інших платежів за договором відновлюваної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1, в яких банком зазначено зміст порушених зобов`язань, розмір невиконаних грошових зобов`язань - 105 445,00 дол. США, висунуто вимогу про виконання порушеного зобов`язання протягом 30 днів з дня попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги, про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку, а також попереджено про те, що Банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з умовами іпотечного договору у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Місцевий суд, враховуючи зміст вказаних досудових вимог, дійшов висновку, що направленню Банком у січні 2014 року боржнику та іпотекодавцю вимоги про усунення порушення, передувало звернення Банку до суду у 2014 році з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з визначенням способу реалізації предмета іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», у задоволенні якого було відмовлено (рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року в справі № 201/8811/14, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року).
Також місцевий суд звернув увагу на необґрунтованість розміру заборгованості, зазначеного у позовній заяві, на погашення якої, у разі задоволення позову, можливо звернути стягнення на предмет іпотеки.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ «Ощадбанк», найменування якого змінено на Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ПАТ «Ощадбанк» позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2020 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, касаційний суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції:
- належним чином не перевірив всіх обставин справи та дійшов передчасного висновку про законність рішення суду першої інстанції щодо відмови позивачу у задоволенні позову;
- не врахував норм частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку», якими визначено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку;
- не врахував обставин, встановлених у судових рішеннях про дострокове стягнення заборгованості (справа № 2-6433/11) і про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з квартири та зняття з реєстраційного обліку (№ 201/8811/14);
- залишив поза увагою той факт, що Банк скористався правом дострокового повернення кредитних коштів, внаслідок чого змінив строк виконання основного зобов`язання;
- не надав обґрунтованої відповіді на доводи позивача в апеляційній скарзіпро те, що розмір заборгованості за кредитним договором встановлено судовим рішенням в іншій справі, тому ці обставини є преюдиційними та не потребують доказування; направлення досудової вимоги перед зверненням в суд з цим позовом не є обов`язковим та не може бути підставою для відмови в позові.
Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» з інших мотивів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що заборгованість за кредитним договором у розмірі 691 079,77 грн, яка була стягнута за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року, яке набрало законної сили 04 квітня 2012 року, позичальником ОСОБА_6 не сплачена, отже, Банк наділений правом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку про те, що АТ «Ощадбанк» звернувшись до суду із позовною заявою у цій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, виселення з житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку лише 07 липня 2017 року, пропустив позовну давність, про застосування якої наполягав відповідач у своїй заяві.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2021 року АТ «Ощадбанк» в особі філії - Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:
- не звернув увагу на те, що 08 липня 2014 року Банк вже звертався до ОСОБА_1 з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, чим перервав перебіг позовної давності, а отже, відповідно до положень статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказаний строк почав новий обрахунок з 09 липня 2014 року;
- не врахував, що у пункті 7.8 договору відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1, сторони узгодили збільшення позовної давності, відповідно до частини першої статті 259 ЦК України, до трьох років для всіх грошових зобов`язань позичальника, тобто встановили їх тривалістю у шість років;
- неправильно визначив початок перебігу позовної давності за вимогами Банку;
- дійшов помилкового висновку про застосування наслідків спливу позовної давності виключно не підставі заяви ОСОБА_1 , оскільки відповідачі не мають солідарного обов`язку, предмет іпотеки належить їм у рівних частках (по 1/2), а ОСОБА_6 про сплив позовної давності не заявляла;
- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Станом на час розгляду справи відзиви на касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 12 липня 2021 року касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року поновлено АТ «Ощадбанк» строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Ощадбанк» на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано матеріали цивільної справи № 201/9754/17 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
У вересні 2021 року матеріали справи № 201/9754/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2022 року справу № 201/9754/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 червня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк» (найменування якого надалі змінено на ПАТ «Ощадбанк», а потім на АТ «Ощадбанк») та ОСОБА_4 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 864/1, відповідно до якого Банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 60 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 16 % річних за користування кредитом. Остаточним терміном повернення кредиту визначено 26 червня 2018 року.
У пункті 7.8 вказаного кредитного договору сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до частини першої статті 259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів і пені), що передбачені умовами цього договору.
На забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_4 за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1 між Банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2004 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року у справі № 2-6433/11 позов Банку задоволено, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за договором від 27 червня 2008 року № 864/1 станом на 31 серпня 2011 року в розмірі 691 079,77 грн.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2012 року в справі № 2-6433/11 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська скасовано частково, відмовлено Банку у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .
Виконавчий лист, який видано на виконання зазначеного рішення у справі № 2-6433/11, неодноразово повертався на адресу стягувача із відмітками про відсутність у боржника ОСОБА_4 будь-якого майна та доходів.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року у справі № 201/8811/14, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року, ПАТ «Ощадбанк» відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з квартири та зняття з реєстраційного обліку.
У справі № 201/8811/14 Банк, звертаючись з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з квартири та зняття з реєстраційного обліку, просив суд у рахунок погашення заборгованості за договором відновлюваної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1, станом на 17 червня 2014 року, у розмірі 1 497 316,80 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_1 , визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу банком як іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що оскільки предмет іпотеки придбано за споживчим кредитом, кредит надано кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті, предмет іпотеки використовується ОСОБА_1 як місце постійного проживання, у власності відповідача з його слів, іншого майна немає, тому відповідно до положень Закону України від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути звернуте стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2004 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 201/8811/14 за касаційною скаргою ПАТ «Ощадбанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2012 року в справі № 2-5558/11 визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
З набуттям права власності на підставі рішення суду на 1/2 частини нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, ОСОБА_4 набула статусу іпотекодавця у частині належного їй майна, а також всіх прав та обов`язків іпотекодавця за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 04 квітня 2013 року (актовий запис № 56) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано, після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_4 залишила дівоче прізвище « ОСОБА_7 ».
Згідно зі свідоцтвом про шлюб від 13 березня 2015 року (актовий запис № 118) ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».
21 січня 2014 року Банк направив на адресу ОСОБА_6 та ОСОБА_1 письмові вимоги про дострокове повернення суми кредиту, сплати відсотків та інших платежів за договором відновлюваної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1, в яких Банком зазначено зміст порушених зобов`язань, розмір невиконаних грошових зобов`язань в сумі 105 445,00 дол. США та висунуто вимогу про виконання порушеного зобов`язання протягом 30 днів з моменту попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги.
Також 21 січня 2014 року Банк направив на адресу ОСОБА_6 та ОСОБА_1 письмові вимоги про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку, в яких повідомлено, що в зв`язку з порушенням зобов`язань за договором від 27 червня 2008 року № 864/1 заборгованість перед Банком становить 105 445,54 дол. США (прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 59 997,10 дол. США, прострочена заборгованість за відсотками у розмірі 22 798,05 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 10 954,70 дол. США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 11 695,69 дол. США) та Банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з умовами іпотечного договору у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Звертаючись до суду із цим позовом, Банк вказував на те, що ОСОБА_6 порушила умови кредитного договору від 27 червня 2008 року № 864/1, не виконує рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року у справі № 2-6433/11 щодо сплати заборгованості за цим договором, та просив звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки у порядку статті 41 Закону України «Про іпотеку» - шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною, не нижчою ніж 597 200,00 грн, а також виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 , зі зняттям їх з реєстраційного обліку у відділі реєстрації місця проживання громадян у Соборній районній в м. Дніпрі раді.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що заборгованість за кредитним договором у розмірі 691 079,77 грн, стягнута за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року, яке набрало законної сили 04 квітня 2012 року, позичальником ОСОБА_6 не сплачена, отже, Банк наділений правом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку про те, що АТ «Ощадбанк» звернувшись до суду із позовною заявою у цій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, виселення з житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку лише 07 липня 2017 року, пропустило позовну давність, про застосування якої наполягав відповідач у своїй заяві.
Верховний Суд не може погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За умовами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права і обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).
Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 ЦК України).
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Положення Закону України «Про іпотеку» не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення.
Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.
Крім того, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року у справі № 2-6433/11 позов ВАТ «Ощадбанк» задоволено, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_6 заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1 у розмірі 691 079,77 грн.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2012 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року скасовано частково, відмовлено Банку у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .
Виконавчий лист, який було видано на виконання зазначеного рішення у справі № 2-6433/11, неодноразово повертався на адресу стягувача із відмітками про відсутність у боржника ОСОБА_6 будь-якого майна та доходів.
Заборгованість за кредитним договором у розмірі 691 079, 77 грн, яка була стягнута за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року, що набрало законної сили 04 квітня 2012 року, позичальником ОСОБА_6 сплачено не було.
Також із матеріалів справи вбачається, що на забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_6 за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1 між Банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1 є обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Щодо розміру заборгованості за договором
У цій справі на підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_6 за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1, Банк надав суду розрахунок (т. 1, а. с. 100), відповідно до якого станом на 05 липня 2017 року (включно) розмір заборгованість складає: 85 764,55 дол. США, що в еквіваленті становить 2 231 367,60 грн, та 271,92 грн, з яких: 59 997,10 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 22 798,05 дол. США - прострочена заборгованість за процентами; 2 969,40 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та процентів; 271,92 грн - прострочена заборгованість з комісійної винагороди.
Також, на вимогу апеляційного суду, Банк надав розрахунок заборгованості ОСОБА_6 за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1 станом на 31 серпня 2011 року (т. 3, а. с. 161), в якому зазначено, що розмір заборгованість складає 77 121,08 дол. США, що еквіваленті становить 614 708,99 грн, та 76 370,77 грн (сукупно 691 079,77 грн), з яких: 59 997,10 дол. США - заборгованість за кредитом; 17 123,98 дол. США - заборгованість за відсотками; 29 406,93 грн - пеня за порушення строків платежів; 27 056,35 грн - неустойка за невиконання пункту 3.3.9 іпотечного договору; 271,92 грн - заборгованість з комісійної винагороди; 19 635,57 грн - штраф за пунктом 7.2 іпотечного договору.
Аналіз змісту вказаних розрахунків свідчить про те, що після ухвалення рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року у справі № 2-6433/11, що набрало законної сили 04 квітня 2012 року, Банк продовжив нарахування процентів за договором.
За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Тобто, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) дійшла висновку, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
Отже, у справі, яка переглядається, кредитор, звернувшисьу грудні 2010 року до суду із позовом до ОСОБА_3 про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитним договором на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, у зв`язку із чим право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилось.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року у справі № 2-6433/11 в частині стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_3 засвідчено такі зміни.
За таких обставин позовні вимоги про сплату процентів, які нараховані поза межами строку кредитного договору, є безпідставними, оскільки право Банку нараховувати проценти припинилось зі спливом строку дії кредитного договору.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
Після закінчення строку дії кредитного договору кредитор має право на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, якщо зобов`язання залишається невиконаним, разом із тим таких вимог в контексті цього позову не заявлено.
Вказані висновки узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, на вказані норми законодавства та правові висновки Верховного Суду уваги не звернув, у зв`язку з чим помилково застосував до вказаних позовних вимог Банку позовну давність, оскільки наслідки пропуску позовної давності підлягають застосуванню лише до обґрунтованих позовних вимог, а вимоги Банку про стягнення процентів після закінчення строку кредитування є необґрунтованими.
Отже, заборгованість за процентами має залишитись на рівні, нарахованому Банком до закінчення строку кредитування.
З огляду на викладене та з урахуванням позовних вимог Банку у цій справі, загальний розмір боргу ОСОБА_6 перед Банком за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1, на погашення якого позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , складає: 80 090,48 дол. США та 271,92 грн, з яких: 59 997,10 дол. США - заборгованість за кредитом, 17 123,98 дол. США - заборгованість за процентами, 2 969,40 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та процентів; 271,92 грн - прострочена заборгованість з комісійної винагороди.
Щодо позовної давності
У відзиві на позовну заяву, подану до суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 просив суд про застосування позовної давності у цій справі (т. 2 а. с. 6-8).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно з частиною другою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Відповідно до частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17.
Як вбачається із матеріалів справи, позичальник ОСОБА_6 не виконує рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2011 року, яке набрало законної сили 04 квітня 2012 року.
08 липня 2014 року Банк вперше звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1 (справа № 201/8811/14).
Ухвалою Жовтневого районного суду від 10 липня 2014 року відкрито провадження у справі № 201/8811/14 та встановлено, що позовна заява Банку подана з дотриманням вимог статей 119-120 ЦПК України.
Отже, 08 липня 2014 року перебіг позовної давності за вимогами Банку перервався та його відлік розпочався заново з 09 липня 2014 року.
Таким чином, звертаючись до суду вдруге 07 липня 2017 року із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Соборна районна у м. Дніпрі рада, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, виселення з житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку, позовна давність Банком не пропущена.
Розглядаючи справу, апеляційний суд на вказане уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову Банку у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки така не пропущена.
Щодо позовних вимог про виселення та зняття з реєстраційного обліку
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Тлумачення частини другої статті 109 ЖК України, з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України дають підстави дійти висновку, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону, так і частини другої статті 109 ЖК України.
Відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18), у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц (провадження № 61-16347св18).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що спірна квартира АДРЕСА_1 не була придбана за кредитні кошти і належала іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., зареєстрованого за № 1542.
21 січня 2014 року Банком на адреси іпотекодавця ОСОБА_1 та позичальника ОСОБА_3 направлено вимогу про добровільне виселення із спірної квартир та зняття з реєстраційного обліку від 20 січня 2014 року за вих. № 19/19-14/14. Вимоги позичальником та іпотекодавцем отримані 05 лютого 2014 року, але залишились без задоволення.
Банк, звертаючись до суду із цим позовом, не запропонував іншого постійного житлового приміщення, яке можна надати відповідачам одночасно з виселенням.
Згідно з довідкою, виданою комунальним житлово-експлуатаційним підприємством № 8 від 05 червня 2008 року № 18, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає ОСОБА_1 .
Таким чином, керуючись частиною другою статті 109 ЖК України, з огляду на те, що Банк не запропонував постійне жилого приміщення, яке має бути надане відповідачам одночасно з виселенням, а суд не має повноважень визначати на власний розсуд, до якого житлового приміщення мають бути виселені мешканці квартири, що є предметом іпотеки, на який звернуто стягнення, у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів необхідно відмовити.
Щодо позовних вимог про зняття з реєстраційного обліку
Згідно з пунктом 12 статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання (перебування) особи - це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Аналіз змісту указаних норм свідчить про те, що позовна вимога про зняття з реєстраційного обліку осіб є похідною від задоволення судом позовної вимоги про виселення осіб.
Отже, оскільки у цій справі Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Банку про виселення відповідачів, то й позовні вимоги Банку в частині зняття їх з реєстраційного обліку також не підлягають задоволенню.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову Банку, а саме в частині вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, та відмову у задоволенні позовних вимог про виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Щодо зупинення виконання рішення суду
Верховний Суд врахував, що згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України.
Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту:
«5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».
Враховуючи, що на момент ухвалення Верховним Судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та часткове задоволення позовних вимогБанку, які мають майновий характер, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на користь Банку підлягає частковому стягненню фактично сплачений останнім судовий збір за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг у загальній сумі 219 307,83 грн (33 474,59 грн + 50211,88 грн + 66 949,18 грн + 66 949,18 грн + ((1 684,00 грн + 1 762,00 грн)/2)), тобто по 109 653,91 грн з кожного.
Керуючись статтями 141, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 02 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року скасувати,ухвалити нове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Соборна районна у м. Дніпрі рада, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, виселення з житлового будинку та зняття з реєстраційного обліку задовольнити частково.
Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ), загальною площею 40,0 кв. м, житловою площею 19,9 кв. м, яка складається з: 1 - коридор, 5 - санвузол, 2, 3 - житлова кімната, 4 - кухня, літ. «І» - балкон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та належить ОСОБА_1 і ОСОБА_6 в рівних частках в рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії від 27 червня 2008 року № 864/1 у сумі 80 090,48 дол. США та 271,92 грн, з яких: 59 997,10 дол. США - заборгованість за кредитом; 17 123,98 дол. США - заборгованість за процентами; 2 969,40 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та процентів; 271,92 грн - прострочена заборгованість з комісійної винагороди, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У задоволенні інших позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг у сумі 109 653,91 грн.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг у сумі 109 653,91 грн.
Зупинити виконання постанови Верховного Суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на електронних торгах на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В. Яремко
