Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2022 року
м. Київ
справа №380/12789/21
адміністративне провадження № К/9901/41365/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 (головуючий суддя: Брильвський Р.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 (головуючий суддя: Большакова О.О., Затолочний В.С., Кушнерик М.П.) у справі №380/12789/21 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У серпні 2021 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці у Львівській області або відповідач), в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову № ЛВ0409/409/АВ/ФС від 21.04.2021 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 120 000 грн.
Одночасно із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02.08.2021, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021, заяву ФОП ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.
Зупинено дію постанови ГУ Держпраці у Львівській області № ЛВ0409/409/АВ/ФС від 21.04.2021 до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судових справі між суддями визнаний новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної перевірки та встановлених у ході проведеного позапланового заходу порушень вимог законодавства про працю, посадовими особами відповідача прийнято постанову №ЛВ0409/409/АВ/ФС від 21.04.2021 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 120 000 грн.
Вважаючи зазначену постанову про накладення штрафу незаконною, позивач звернувся із цим позовом до суду. Одночасно із поданою позовною заявою на адресу суду першої інстанції від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови ГУ Держпраці у Львівській області №ЛВ0409/409/АВ/ФС від 21.04.2021 до моменту розгляду цієї справи Львівським окружним адміністративним судом, і набрання рішенням законної сили.
ІV. АРГУМЕНТИ ЗАЯВНИКІВ
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову у вказаний спосіб, заявник вказує на те, що оскаржувана постанова є виконавчим документом, за яким вже відкрито виконавче провадження ВП№65745071 від 11.06.2021 у межах якого прийнято постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 12 000 грн і арешт коштів боржника. Зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача, а у разі задоволення позовних вимог, позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для поновлення порушених прав.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що незабезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови про накладення штрафу до вирішення питання щодо правомірності винесення такої, призведе до ускладнення та неефективності поновлення порушених прав, за захистом яких звернувся позивач. Судами обох інстанцій враховано, що на підставі оскаржуваної у цій справі постанови вже відкрито виконавче провадження з примусового стягнення штрафу у межах якого державним виконавцем прийнято постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 12 000 грн і арешт коштів боржника. Зважаючи на відкрите виконавче провадження, за висновками судів обох інстанцій, існує ризик того, що виконавче провадження буде виконано до вирішення спору по суті.
Суди констатували, що виконання постанови про накладення штрафу у примусовому порядку призведе до застосування обмежень та стягнення з позивача додаткових витрат пов`язаних із проведенням виконавчих дій. За таких обставин суди дійшли висновку про наявність підстав для забезпечення позову у спосіб зупинення дії оскаржуваної у цій справі постанови відповідача.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати ці рішення та відмовити у задоволенні заяви позивача в повному обсязі. Касаційна скарга насамперед обґрунтована тим, що заявником не надано доказів в підтвердження наявності обґрунтованих підстав вважати, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам заявника. За висновками скаржника, суди обох інстанцій вдались лише до загальної оцінки викладених в заяві позивача вимог, при цьому у судових рішеннях відсутня будь-яка конкретизація правовідносин, що склалися між сторонами. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що примусове виконання оскаржуваної постанови про накладення штрафу призведе до застосування до позивача обмежень та стягнення додаткових витрат пов`язаних із проведення виконавчих дій жодними доказами не підтверджені.
Також скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не враховані актуальні позиції Верховного Суду щодо вирішення схожих питань.
Позивач справи процесуальним правом на подачу відзиву не скористався.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, передбачені частини 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України).
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що примусове стягнення штрафу в межах виконавчого провадження ВП №65745071, відкритого на підставі оскаржуваної у цій справі постанови про накладення штрафу, може призвести до застосування обмежень і стягнення додаткових витрат, пов`язаних із проведення виконавчих дій. За позицією заявника, без вжиття заходів забезпечення позову буде неможливо усунути негативні наслідки або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
У цій справі постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 21.04.2021 №ЛВ0409/409/АВ/ФС прийнята на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (за текстом - Порядок № 509).
У пункті 9 Порядку №509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
Отже, Порядок №509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Отже оскаржувана постанова є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів наголошує, що при розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України може бути виправданим забезпечення позову за певних умов.
Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 (справа №380/4273/21) уточнила правовий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, зазначивши про таке.
« 47. …суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
48. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
49. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
50. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
51. З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі оскаржуваної у цій справі постанови від 21.04.2021 №ЛВ0409/409/АВ/ФС заступником начальника відділу Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельником В.В. відкрито виконавче провадження ВП№65745071 від 11.06.2021, а також винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 12 000 грн і арешт коштів боржника.
За висновками судів попередніх інстанцій, виконання постанови Держпраці у примусовому порядку є безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Проте колегія суддів вважає такі висновки судів обох інстанцій хибними, оскільки саме по собі відкриття виконавчого провадження не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача.
Водночас судами не наведені обставини, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.
Зокрема при прийнятті оскарженого рішення судами не досліджений фінансовий стан позивача, та його співвідношення із можливими санкціями та наслідками для здійснення господарської діяльності.
Також, мотивуючи рішення про забезпечення позову арештом коштів боржника в межах виконавчого провадження ВП№65745071, судами обох інстанцій не врахований обраний позивачем спосіб захисту та суб`єктний склад учасників справи, оскільки відповідач не приймав рішення щодо арешту коштів.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вжиті судом заходи забезпечення позову у цій справі є неспівмірними із позовними вимогами.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням положень частини другої статті 150 та частини 2 статті 151 КАС, Верховний Суд визнає висновок судів попередніх інстанцій про забезпечення позову помилковим.
VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №380/12789/21 скасувати.
Відмовити у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №380/12789/21.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
О. П. Стародуб
