ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року

м. Київ

Справа № 9901/325/20

Провадження № 11-445заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючої Рогач Л. І.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційні скарги Вищої ради правосуддя, ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2021 року (судді Жук А. В., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.) в адміністративній справі № 9901/325/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання незаконним та скасування рішення щодо звільнення з посади судді, поновлення на посаді і

ВСТАНОВИЛА:

1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила:

- скасувати рішення ВРП від 17 вересня 2020 року № 2643/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (далі - постанова № 2643/0/15-20; спірне рішення);

- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області з 17 вересня 2020 року.

Вимоги мотивує тим, що постанова № 2643/0/15-20 ухвалена не на передбачених законодавством підставах та з порушеннями процедури, визначеної Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII); не відповідає Європейській хартії про статус суддів від 10 липня 1998 року (далі - Хартія про статус суддів), Основним принципам незалежності судових органів (далі - Основні принципи), схваленим резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/46 від 13 грудня 1985 року Генеральної асамблеї ООН, іншим нормативно-правовим актам. Звільнення її з посади судді на підставі цієї постанови вважає незаконним та заангажованим.

Позивачка покликається на низку матеріально-правових та процедурних порушень, допущених Радою, а на підтвердження слушності своєї позиції посилається на конкретні фактичні обставини та нормативні положення, які в сукупності, на її погляд, доводять щирість і правдивість її вимог.

З-поміж іншого позивачка артикулює, що Рада звільнила її з посади судді місцевого суду на підставипункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, із застосуванням процедури, передбаченоїпунктом 14 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1798-VIII, яка вимагає наявності подання компетентного органу про звільнення судді з відображеними у ньому особливими обставинами для звільнення. На час ухвалення спірного рішення номінальним органом, який мав би подати до ВРП подання про звільнення її з посади судді, згідно із частиною третьою статті 56 Закону № 1798-VIII, є відповідна Дисциплінарна палата ВРП. Проте цей дисциплінарний орган Ради подання про звільнення її з посади судді не вніс.

Рада застосувала передбаченіпунктом 14 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1798-VIII підстави, форму та послідовність розгляду матеріалів і подання Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), попередниці ВРП, про звільнення позивачки з посади судді за порушення присяги, яке було сформовано і подано до компетентного органу - Верховної Ради України (далі - ВРУ) для розгляду, але кінцево не знайшло свого вирішення, позаяк неодноразово і рішення про звільнення її з посади судді, і подання про її звільнення за особливими обставинами (порушення присяги) рішеннями міжнародного і національних судів визнавалися протиправними та/або скасовувалися. За положеннями цього пункту матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України[від2 червня 2016 року № 1401-VIII] «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Позивачка гадає, що ВРП як конституційний орган, повноважний ухвалювати рішення про звільнення судді з посади, формально могла б розглянути матеріали і подання ВРЮ про її звільнення із зазначених у поданні обставин, але за умови, що таке подання існує в часі та просторі, а також містить передбачені Конституцією та законами України обставини звільнення, встановлені компетентними органом з дотриманням порядку, встановленого законом.

ОСОБА_1 доводить також, що ВРП на виконання належного судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду обставин про звільнення її з посади судді, про повторний розгляд і вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, мала б виконати веління суду й з`ясувати наявність таких підстав у межах дисциплінарного провадження. Натомість ВРП, попри те, що до свого порядку денного внесла питання про розгляд матеріалів щодо наявності підстав для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, насправді розглянула питання про наявність підстав для звільнення її з посади судді, хоча, як вважає позивачка, причин для такого розгляду й ухвалення спірного рішення не було.

У цьому сегменті доводів припускає, що ВРП усупереч встановленому статтею 58 Конституції України принципу заборони зворотної дії закону в часі, застосувала до спірних правовідносин положення частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII, згідно з якими у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Рада розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно в пленарному складі. Суперечність вбачає в тому, що на час виникнення фактичних передумов спору про звільнення з посади судді положення цього Закону не мали застосуватися, оскільки на час внесення ВРЮ подання про звільнення її з посади судді (26 травня 2010 року) та ухвалення ВРУ рішення про звільнення з посади (23 грудня 2010 року) вони не були чинними (набули чинності 05 січня 2017 року). За положеннями законодавства, що діяло на час відкриття дисциплінарної справи, повторний розгляд ВРЮ питання наявності підстав для звільнення з посади після скасування судом рішення дисциплінарного органу не передбачався, тому застосування до спірних відносин положень частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII розцінює як ретроспективне поширення положень закону на відносини, які регулювалися іншими нормативними актами, що є неприйнятним і порушенням принципу правової визначеності.

З посиланням на положення пункту 1 статті 6 Конвенції, пункту 5 Хартії про статус суддів, пункту 17 Основних принципів, статті 49 Закону № 1798-VIII, інші нормативні положення твердить про порушення порядку здійснення процедури звільнення її з посади судді, суть яких полягає в тому, що провадження здійснювалося без її участі, хоча вона наполягала на протилежному; що її позбавили права подавати пояснення, докази, заявляти клопотання, готувати заперечення проти обвинувачення в порушеннях, які їй поставили за провину; обмежили в можливості реалізувати її право бути «почутою». Заявляє також про брак у матеріалах перевірки копій всіх судових справ, на підставі розгляду яких ухвалювалося рішення про неправомірність дій судді ОСОБА_1 , а так само доказів, якими обґрунтовувався висновок про «порушення присяги» або дій, вчинення яких є несумісним з перебуванням на посаді судді.

Вважає, що звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України не може бути застосовано до неї, оскільки такої підстави як звільнення через істотний дисциплінарний проступок, який є несумісним зі статусом судді, чи неналежне виконання обов`язків судді, які дозволяють узяти під сумнів її спроможність бути суддею, не існували на час реалізації нею професійних обов`язків. Звертає увагу, що положення закону про внесення змін до Основного Закону України не встановлювали й не ототожнювали поняття звільнення судді через «порушення суддею присяги» та у зв`язку із «вчиненням істотного дисциплінарного проступку».

Наголошує, що норми пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України поєднують три самостійні підстави для звільнення судді, серед яких ВРП у спірному рішенні не виокремила жодної з них, лише обмежилась посиланням на зазначені конституційні положення без покликання на докази, інше відповідне обґрунтування підстав, за яких перебування ОСОБА_1 на посаді судді було неможливим.

Позивачка вважає далі, що ВРП під час вирішення питання про звільнення з посади судді не застосувала, але мала б застосовувати строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), а також зважити на обставини, які впливають на міру відповідальності.

ОСОБА_1 наводить й інші доводи та міркування на користь скасування постанови, які за смисловим вираженням подібні, доповнюють або деталізують наведені головні доводи її позову.

2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі також - Суд; КАС ВС) рішенням від 21 вересня 2021 року позов задовольнив у частині вимог про скасування рішення Ради від 17 вересня 2020 року № 2643/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Рішення мотивував тим, що за приписами рішення КАС ВС від 17 квітня 2018 року ВРП з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена ВРЮ від 13 серпня 2007 року, мала повторно розглянути матеріали і вирішити питання наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Повторний розгляд матеріалів на предмет виявлення в них підстав винуватості позивачки в діях, несумісних зі статусом судді, серед іншого, мотивував так само рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Куликов та інші проти України», в якому за заявою тієї ж судді ОСОБА_1 . Суд констатував системні та загальні недоліки в організації роботи ВРЮ. Власне на виконання рішення міжнародної судової установи КАС ВС й визначив захід індивідуального характеру у виді повторного розгляду ВРП як компетентним і повноважним органом питання щодо наявності підстав для звільнення позивачки з посади судді за порушення присяги.

Суд виходив з того, що Рада, попри внесення до порядку денного її засідання 17 вересня 2020 року питання, яке було сформульовано як «розгляд матеріалів щодо наявності підстав для притягнення судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», насправді вирішила питання наявності підстав для звільнення позивачки з посади судді й ухвалила спірне рішення.

При цьому суд встановив, що ВРП не розглядала матеріали на предмет наявності в них протиправних деліктних ознак подій, що підпадають і охоплюються поняттями чи-то порушення «присяги судді», чи скоєння «дисциплінарного проступку» та які містять підстави для притягнення судді до юридичної відповідальності, бо діяла не як організаційна структурна інституція, встановлена законом, яка мала виключну юрисдикцію на вирішення певних питань, віднесених до компетенції цієї інституції. Всупереч судовому рішенню від 17 квітня 2018 року ВРП розглянула матеріали щодо підстав юридичної відповідальності судді у пленарному складі як колегіальний, незалежний конституційний орган державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для, зокрема, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів і має повноваження на ухвалення рішення про звільнення судді з посади, тоді як за судовим рішенням насамперед мала діяти як дисциплінарний орган через процедуру дисциплінарного провадження. Ця процедура передбачає утворення Дисциплінарної палати із числа членів ВРП, яка (палата) за формою та порядком, визначеними Законом № 1798-VIII і Регламентом ВРП, провадить розгляд відомостей про вчинення суддею порушення та ухвалює рішення про притягнення або відмову в притягненні його до відповідальності. Рішення дисциплінарного органу ВРП про скоєння суддею дій, що містять підстави для звільнення, лягають в основу подання Дисциплінарної палати про звільнення судді, яке своєю чергою слугує підставою для розгляду на засіданні ВРП питання про звільнення судді за особливими обставинами.

Отож Суд підсумував, що підстав для розгляду на засіданні ВРП питання про звільнення судді за обставин, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, не було. Заодно суд визнав також, що хоча позивачка доводила протиправність подання ВРЮ від 26 травня 2010 року про її звільнення з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області фактами та мотивами, які стосувалися правового висновку члена ВРЮ ОСОБА_2 від 13 серпня 2007 року, які були включені до подання ВРЮ від 31 травня 2010 року про звільнення позивачки з посади судді, судове рішення від 17 квітня 2018 року, яким було скасоване подання ВРЮ від 26 травня 2010 року, стосувалося цього подання загалом, а не якоїсь його частини. Це рішення зобов`язувало ВРП не стільки повторно розглянути доводи й аргументи, на які позивачка послалася в позовній заяві, скільки здійснити розгляд подання у всьому його обсязі відповідною Дисциплінарною палатою ВРП у порядку, передбаченому статтею 49 Закону № 1798-VII.

У задоволенні позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області з 17 вересня 2020 року суд відмовив, оскільки вони перебувають поза межами спірних правовідносин і є вторинними після рішення відповідача звільнити позивачку з посади судді.

3. ВРП не погодилася з рішенням суду першої інстанції й подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вважає, що ВРП не порушила процедури розгляду дисциплінарної справи, оскільки попереднє рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена ВРЮ ОСОБА_2 про звільнення позивачки з посади судді було скасовано, але не були скасовані [два] рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року в частині підтримання подань члена ВРЮ ОСОБА_3 про звільнення позивачки з посади судді, тому ВРП продовжувала розгляд справи з тієї стадії, на якій вона перебувала до скасування. До того ж ВРП здійснила його з елементами дисциплінарного провадження, про що свідчить забезпечення участі судді в засіданні дисциплінарного органу, надання можливості здійснювати представництво своїх інтересів через професійного захисника.

ОСОБА_1 при здійсненні правосуддя несумлінно поставилася до виконання обов`язків судді, що на підставі Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2862-ХІІ) свідчить про порушення нею присяги судді. Обставини, викладені у пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 , знайшли своє підтвердження під час нової перевірки.

Звертає увагу на наявність рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року № 410/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги» (пропозиція члена ВРЮ ОСОБА_3 від 26 лютого 2010 року), рішення ВРЮ № 412/0/15-10 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги» (пропозиція члена ВРЮ ОСОБА_3 від 14 жовтня 2009 року) та подання ВРЮ від 31 травня 2010 року № 32/0/12-10, які не скасовані в судовому порядку.

Оскільки наразі ВРП правоможна ухвалювати рішення про звільнення судді з огляду на фактичні обставини, що свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді, дисциплінарний орган призначив стягнення відповідно вчиненому.

4. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Прохання обґрунтувала обставинами, які збігаються з мотивами, викладеними в оскаржуваному рішенні суду про задоволення позову.

5. У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з рішенням КАС ВС у частині відмови задовольнити її позов про поновлення на посаді судді. Через те що суд не надав оцінки доводам щодо порушення строків повторного розгляду питання про притягнення судді до відповідальності, проігнорував обставини про неналежне повідомлення ВРП про дату і час розгляд справи щодо позивачки, просить судове рішення скасувати й задовольнити повністю позовні вимоги.

6. У відзиві на апеляційну скаргу позивачки ВРП зазначає, що поновлення позивачки на посаді судді є способом виконання рішення, а не різновидом захисту порушеного права судді. Оскільки суд ухвалив рішення направити на новий розгляд матеріали щодо наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , за наслідками якого може бути ухвалено нове рішення, підстав для задоволення позову в цій частині нема.

7. Позивачка ОСОБА_1 та представник відповідача погодилися й клопотали про розгляд справи без їхньої участі; кожна зі сторін наполягала на задоволенні вимог своєї апеляційної скарги і заперечували проти аргументів апеляційної скарги протилежної сторони.

8. Фактичні обставини, які суд першої інстанції встановив у цій справі, стисло можна викласти так.

ОСОБА_1 з лютого 1985 року перебувала на посаді судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. ВРУ постановою від 16 листопада 2000 року № 2111-ІІІ обрала позивачку суддею Заводського районного суду міста Дніпродзержинська безстроково.

26 травня 2010 року ВРЮ на єдиному (одному для всіх) засіданні за результатами розгляду пропозицій члена ВРЮ ОСОБА_2 від 13 серпня 2007 року та члена ВРЮ ОСОБА_3 від 14 жовтня 2009 року і від 26 лютого 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги ухвалила відповідно рішення № 413/0/15-10, 412/0/15-10, 410/0/15-10 та внесла до ВРУ подання від 31 травня 2010 року № 32/0/12-10 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв`язку з порушенням присяги.

У рішенні № 413/0/15-10 ВРЮ зазначила, що розглянула пропозицію члена ВРЮ ОСОБА_2 від 13 серпня 2007 року про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, ознаки якого були виявленні в діях останньої під час здійснення під її головуванням упродовж:

- червня 2006 року - серпня 2007 року кількох судових проваджень у справі за позовом ОСОБА_6 до ДП «Будівельник», ВАТ «Придніпровське управління будівництва», Правобережної товарної біржі, ОКП Дніпродзержинське БТІ про визнання угоди купівлі-продажу майна дійсною та визнання права власності;

- квітня [як зазначено в рішенні] 2005 року - грудня 2006 року кількох судових проваджень у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , виконавчого комітету Заводської районної ради міста Дніпродзержинська, третя особа - бюро технічної інвентаризації міста Дніпродзержинська, про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Суть порушення присяги в рамках названих судових проваджень полягали в тому, що суддя ОСОБА_1, зокрема, у справі за позовом ОСОБА_6 відкрила провадження у справі ще до проведення біржових торгів та укладення спірної угоди і таким чином порушила вимоги статей 119, 121 Цивільного процесуального кодекс України (далі - ЦПК України), недотрималася вимог статей 224, 225 цього Кодексу й, попри брак відомостей про отримання сторонами повідомлення про час розгляду справи, винесла заочне рішення по суті спору. Заочним рішенням позов задовольнила без постановлення ухвали про заочний розгляд справи. У справі за позовом ОСОБА_7 змістовний вияв порушення присяги полягав у тому, що суддя ОСОБА_1 два заочні рішення у справі (від 21 квітня і липня 2006 року) про задоволення позовних вимог ухвалила всупереч вимогам статті 224 ЦПК України без належного повідомлення відповідачів про час розгляду справи.

Підсумовуючи встановлені обставини, ВРЮ виснувала, що суддя ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя вдалася до дій, які порочать (плямують) звання судді, викликають сумніви в її об`єктивності, неупередженості та незалежності, свідчать про несумлінне виконання своїх обов`язків судді і є підставою для внесення подання про звільнення її з посади судді за порушення присяги.

У рішенні № 412/0/15-10 мовиться, що ВРЮ за наслідками розгляду пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_3 від 14 жовтня 2009 року про внесення подання про звільнення позивачки з посади судді, на яку вона була обрана, встановила, що впродовж серпня - грудня 2008 року в кількох судових провадженнях з різними окремими вимогами у справі за позовом ОСОБА_10 до ТОВ «Лайнком Нетворак Інк», третя особа - ОСОБА_11 , про припинення дій, що порушують права працівника, діяла протиправно. Порушення полягали в тому, що суддя ОСОБА_1 відкрила провадження у справі, яка відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства була непідсудна цивільному суду; винесла ухвалу про забезпечення позову всупереч вимогам статті 151 ЦПК України, яка за змістом, юридичною силою та обов`язковістю насправді підміняє рішення по суті спору, і фактично без розгляду справи по суті задовольнила позовні вимоги. Суддя ОСОБА_1 також з порушенням вимог статей 293, 294 ЦПК України з істотним порушенням строку не передавала справу до суду апеляційної інстанції для перегляду ухвалених нею судових рішень про забезпечення позову за апеляційною скаргою третьої особи.

За цим рішенням ВРЮ подібно до підсумків рішення № 413/0/15-10 виснувала, що суддя ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справі за позовом ОСОБА_10 вчинила дії, які порочать звання судді, викликають сумніви в її об`єктивності, неупередженості та незалежності, свідчать про несумлінне виконання своїх обов`язків судді і є підставою для внесення подання про звільнення її з посади судді за порушення присяги.

За рішенням № 410/0/15-10 ВРЮ розглянула пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_3 від 26 лютого 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді згаданого вище суду за порушення присяги. Порушення були вчинені впродовж:

- 12-16 липня 2004 року під час розгляду цивільної справи № 2429-04 за позовом ОСОБА_12 до бюро технічної інвентаризації міста Дніпродзержинська про визнання дійсною угоди купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно;

- жовтня 2006 року - липня 2007 року у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_13 у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Суть порушення присяги в рамках названих судових проваджень полягали в тому, що суддя ОСОБА_1, зокрема, у справі за позовом ОСОБА_12 всупереч низці положень цивільного та цивільного процесуального законодавства взяла до провадження позовну заяву від особи, права та свободи якої не були порушені, оскільки позивачем у заявленому спорі могла бути тільки юридична, але не фізична особа; відкрила провадження у справі з порушенням предметної юрисдикції; відкрила провадження за позовною заявою, яка за формою та порядком подання не відповідала вимогам закону; розглянула справу без участі відповідача, якого не повідомила про дату і час судового розгляду; хоча не було законних підстав, ухвалила судове рішення про задоволення позову та допустила його до негайного виконання, у зв`язку із чим протягом тривалого проміжку часу власник майна домагався відновлення права на своє, відчужене за рішенням суду, майно.

Порушення ОСОБА_1 присяги судді під час здійснення судового провадження стосовно ОСОБА_13 ВРЮ побачила в її діях, які полягали в тому, що вона всупереч статтям 351, 354 Кримінально-процесуального кодексу України після постановлення 31 жовтня 2006 року обвинувального вироку і згодом надходження апеляційної скарги засудженого на цей вирок протягом восьми місяців не надсилала справу для перегляду судового рішення до апеляційного суду.

ВРЮ дії судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справі за позовом ОСОБА_12 та кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_13 розцінила як порушення присяги з тих самих мотивів, яких вона дійшла того самого дня на тому самому засіданні і сформулювала в рішеннях № 413/0/15-10 і 412/0/15-10.

ВРЮ об`єднала рішення 413/0/15-10, 412/0/15-10, і 410/0/15-10 в одне подання про звільнення судді ОСОБА_1 від 31 травня 2010 року № 32/0/12-10 і того самого числа (31 травня 2010 року) внесла його на розгляд ВРУ.

9. 02 червня 2010 року позивачка оскаржила до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена ВРЮ ОСОБА_2 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

В описовій частині рішення ВАСУ від 23 вересня 2010 року зазначено, що позивачка заперечувала пропозиції подання члена ВРЮ ОСОБА_2 про вчинення нею дій, які охоплюються кваліфікацією «порушення присяги», яких вона припустилася під час розгляду цивільних справ за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_8 та за позовом ОСОБА_15 , ОСОБА_16 до ОСОБА_17 , ТОВ «Лайком ЛТД», оскільки, зокрема, законність та обґрунтованість постановлених під її головуванням судових рішень у цих справах не були спростовані і скасовані у встановленому законом порядку. Через сплив значного проміжку часу від подій, які автор пропозиції про звільнення її з посади судді потрактував як порушення присяги (2007 рік), до дати ухвалення оскарженого рішення (26 травня 2010 року) ВРЮ була обмежена в можливості об`єктивно розглянути її справу.

10. 17 червня 2010 року ВРУ розглянула подання ВРЮ від 31 травня 2010 року № 32/0/12-10 і Постановою № 2352-VI звільнила ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

11. 22 липня 2010 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ВРУ про скасування Постанови від 17 червня 2010 року в частині звільнення її з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.

ВАСУ ухвалою від 12 серпня 2010 року об`єднав для спільного розгляду в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання неправомірним і скасування рішення (П-93/10) та справу за її позовом до ВРУ про визнання неправомірною і скасування Постанови від 17 червня 2010 року № 2352-VI (П-156/10) таза наслідками розгляду спору по суті заявлених вимог 23 вересня 2010 року виніс постанову, якоюпозов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав незаконною Постанову ВРУ від 17 червня 2010 року № 2352-VI в частині звільнення позивачки з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді. У задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена ВРЮ ОСОБА_2 відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, ВАСУ, серед іншого, виходив з того, що оскільки акти ВРЮ є самостійними предметами судового розгляду, а позивачка не оскаржила до суду її акти № 410/0/15-10, 412/0/15-10 від 26 травня 2010 року, а також подання від 31 травня 2010 року і не просила визнати їх незаконними, тому колегія суддів не перевіряла законність цих актів ВРЮ й сприймала їх як правомірні.

Водночас, мотивуючи відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВРЮ про скасування рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року щодо звільнення її з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за пропозиціями подання члена ВРЮ ОСОБА_2 від 13 серпня 2007 року, суд не обмежився дослідженням законності та обґрунтованості рішення № 413/0/15-10 від 26 травня 2010 року, яке містило пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 внести подання про звільнення позивачки за порушення присяги, але також проаналізував і визнав такими, що в сукупності з пропозиціями члена ВРЮ ОСОБА_2 доводять порушення позивачкою присяги судді, рішення № 412/0/15-10, 410/0/15-10 від 26 травня 2010 року, в яких відображені пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_3 такого самого спрямування.

ВАСУ встановив, що Постанову № 2352-VI про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги ВРУ ухвалила за наслідками розгляду в цілому подання від 31 травня 2010 року № 32/0/12-10, яке об`єднувало в собі і рішення № 413/0/15-10 від 26 лютого 2010 року (пропозиції ОСОБА_2 ), і рішення № 412/0/15-10, 410/0/15-10 від 26 травня 2010 року (пропозиції ОСОБА_3 ) Цей суд визнав, що ВРУ, коли ухвалювала рішення про звільнення позивачки з посади судді, діяла незаконно відносно всього обсягу та змісту подання ВРЮвід 31 травня 2010 року № 32/0/12-10.

12. 23 грудня 2010 року ВРУ повторно розглянула питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді та Постановою № 2867-VI звільнила її з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

13. 20 березня 2011 року ОСОБА_1 звернулась до ЄСПЛ із заявою, в якій зазначила про порушення державою Україна її прав, гарантованих статтями 6, 8 Конвенції. Посилалася на те, що провадження щодо її звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а звільнення суттєво вплинуло на її приватне життя.

Відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту ЄСПЛ через схожість заяви позивачки з іншими заявами, поданими громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі заяви були об`єднані.

ЄСПЛ відзначив, що відносно ОСОБА_18 26 травня 2010 року ВРЮ встановила, що заявниця (позивачка) порушила присягу судді, й у зв`язку із цим прийняла три рішення стосовно внесення до ВРУ подання про звільнення заявниці з посади судді за «порушення присяги». Суд відзначив також, що заявниця оскаржила до ВАСУ одне з рішень ВРЮ від 26 травня 2010 року, а також Постанову ВРУ про її звільнення.

19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема й за заявою ОСОБА_1 № 20554/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивачки пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

14. 26 червня 2017 року ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній на дату звернення до суду) звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови ВАСУ від 23 вересня 2010 року.

15 грудня 2017 року у зв`язку із початком роботи Верховного Суду відповідно до вимог підпункту 7 пункту 1 розділу VІІ Перехідних положень КАС України вказану заяву передано для розгляду Великій Палаті Верховного Суду (далі - Велика Палата).

Велика Палата постановою від 15 лютого 2018 року скасувала постанову ВАСУ від 23 вересня 2010 року про відмову задовольнити позовні вимоги про визнання неправомірним та скасування рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року, яким було підтримано подання члена ВРЮ ОСОБА_2 , а справу в цій частині передала на новий розгляд до КАС ВС.

15. КАС ВС зважив на ухвалу цього суду від 09 жовтня 2018 року (про виправлення описки) і постановою від 17 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 до ВРЮ, ВРУ про визнання неправомірними та скасування рішень задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена ВРЮ від 13 серпня 2007 року. Передав на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені у пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 від 13 серпня 2007 року.

Велика Палата постановою від 13 грудня 2018 року це рішення суду залишила без змін.

16. КАС ВС рішенням від 07 лютого 2019 року у справі № 800/345/17 (9991/116/11) скасував Постанову ВРУ від 23 грудня 2010 року № 2867-VI «Про звільнення суддів» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Це рішення Велика Палата постановою від 30 січня 2020 року залишила без змін.

Голова Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області наказом від 04 березня 2020 року № 22-к скасував наказ від 03 лютого 2011 року № 11-к про відрахування ОСОБА_1 зі штату суду. Відповідно до цього наказу позивачка приступила до виконання посадових обов`язків судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

17. 17 вересня 2020 року ВРП на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України ухвалила рішення № 2643/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду.

18. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата виходить з такого.

Відповідно до положень статей 85, 128 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснювалось Президентом України. Прийняття рішень про обрання суддів безстроково в порядку, встановленому законом, покладалося на ВРУ.

У пункті 5 частини першої статті 15 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус судді» (далі - Закон № 2862-XII) передбачалося, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Цим же Законом, який діяв на момент вчинення дій, з якими ВРЮ пов`язувала підстави для звільнення позивачки, а також на час розгляду подання ВРЮ щодо судді ОСОБА_1 , визначалися підстави дисциплінарної відповідальності суддів, види дисциплінарних стягнень, строки для застосування дисциплінарного стягнення.

Зокрема, частина перша статті 36 Закону № 2862-XII установлювала, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не рахуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) в Україні діяла ВРЮ, до відання якої належало внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Повноваження ВРЮ щодо розгляду питань про звільнення суддів за особливих обставин деталізоване у частині першій статті 32 Закону № 22/98-ВР, яка передбачала, що ВРЮ розглядає питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України, після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Рішення щодо внесення ВРЮ подання про звільнення судді приймається більшістю голосів членів від конституційного складу ВРЮ (частина п`ята статті 32 Закону № 22/98-ВР).

Наведені норми законодавчих актів установлювали повноваження ВРЮ щодо внесення за власною ініціативою подання про звільнення суддів з посади за порушення суддею присяги до органу, який їх призначив або обрав, і розгляду за власною ініціативою питання про звільнення суддів з цієї підстави, що узгоджувалося з приписами статті 131 Конституції України.

Порушенням суддею присяги відповідно до положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР визнавалося: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім`ї; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 2862-XII підставами для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку було визначено порушення: законодавства при розгляді судових справ; вимог, передбачених статтею 5 цього Закону; обов`язків, указаних у статті 6 цього Закону.

За вчинення дисциплінарного проступку до суддів застосовувалися дисциплінарні стягнення у виді догани та пониження кваліфікаційного класу (стаття 32 Закону № 2862-XII). Будь-яких інших видів дисциплінарних стягнень цим Законом не було передбачено.

19. На час постановлення ВРП спірного рішення стосовно ОСОБА_1 набрали законної сили Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Закон № 1402-VIII.

Законом № 1401-VIII внесено зміни до статті 131 Конституції України, якою визначалося, що ухвалення рішення про звільнення судді з посади віднесено до повноважень ВРП.

Відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП віднесено й забезпечення здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді.

На підставі статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

Структура та організація діяльності ВРП визначена статтею 26 Закону № 1798-VIII, згідно з положеннями частин першої, другої якої ВРП діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом. Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

Відповідно до статті 108 Закону №1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

Аналогічне за змістом регулювання передбачено й частиною другою статті 42 Закону № 1798-VIII, якою передбачено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; 2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону № 1798-VIII).

Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строк здійснення дисциплінарного провадження не повинен перевищувати більше ніж шістдесят днів з моменту отримання дисциплінарної скарги (частина четверта статті 42 Закону № 1798-VIII).

За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді (частина друга статті 50 Закону № 1798-VIII).

Пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

У відповідності з положеннями пункту 6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VІІІ до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Пунктом 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ визначено, що істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт, що суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Частина восьма вказаної статті Закону № 1402-VІІІ передбачає, що в разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, застосовується дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

За правилами частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

Пунктом 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII передбачено, що дисциплінарні справи, відкриті ВРЮ до набрання чинності Законом № 1402-VIII, дисциплінарні палати ВРП розглядають у порядку, передбаченому пунктом 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, з урахуванням особливостей, визначених Регламентом ВРП.

За правилами пункту 32 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дисциплінарні справи, порушені ВРЮ до набрання чинності цим Законом, рішення стосовно яких не прийнято, передаються дисциплінарним органам ВРП для розгляду та прийняття рішень. Ухвалюючи рішення за результатами розгляду таких дисциплінарних справ, дисциплінарні органи ВРП застосовують дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом. Дисциплінарні справи, відкриті до набрання чинності цим Законом, розглядаються дисциплінарними органами ВРП у порядку, який діяв на день відкриття дисциплінарної справи.

20. З ретроспективного аналізу наведеного правового регулювання випливає, що до набрання чинності законами № 1402-VIII і № 1798-VIII розгляд питання про звільнення судді за особливими обставинами закінчувався прийняттям рішення щодо внесення ВРЮ подання про звільнення судді, яке приймалось більшістю голосів членів від конституційного складу ВРЮ.

Отже, юридичною підставою для звільнення судді з посади слугувало рішення ВРЮ про внесення відповідного подання до органу, що його обрав або призначив. До внесення змін до Конституції України Законом № 1401-VIII та набрання чинності законами № 1402-VIII і № 1798-VIII повноваженнями стосовно звільнення суддів з посад були наділені Президент України та ВРУ, а після цього й станом на момент прийняття відповідачем спірного рішення - ВРП.

Саме лише подання ВРЮ про звільнення судді з посади, без рішення про його направлення до органу, уповноваженого на звільнення судді з посади, не було самостійною підставою для вирішення цього питання, зокрема, ВРУ, а згодом і ВРП у пленарному складі.

21. З викладу фактичних передумов цього спору видно, що подання ВРЮ з пропозицією (рекомендацією) про звільнення ОСОБА_1 з посади судді згадуваного вище суду, яке ВРЮ направила до ВРУ як до органу, уповноваженого на звільнення судді з посади, є розмежованим (поміченим), але не розділеним (триєдиним) способом (формою) реалізації питання відповідальності судді за «порушення присяги». ВРЮ сформувала єдине подання, яке охопило в одне ціле три пропозиції членів ВРЮ про наявність у діях судді ознак для настання юридичної відповідальності за їх скоєння. Власне це цілісне (об`єднане) подання ВРЮ про звільнення позивачки з посади судді ВРУ визнала достатнім і необхідним для рішення про його задоволення.

ОСОБА_1 теж окреслила спосіб захисту свого порушеного права обіймати посаду судді, але не відокремила (не розчленувала) його на окремішні (роз`єднані) способи захисту, оскільки подала до суду позов про визнання протиправним (незаконним) рішення ВРЮ про звільнення її з посади судді і навела для цього доводи та аргументи, які вважала необхідними для скасування подання ВРЮ про звільнення її з посади судді в цілому. У позові не містилося прохання (чи вимоги) скасувати рішення ВРЮ тільки в частині пропозицій члена ВРЮ ОСОБА_2 і водночас згода судді зі слушністю пропозицій іншого члена ВРЮ ОСОБА_3 про звільнення її з посади судді.

ОСОБА_1 за захистом свого порушеного права в часі звернулася до суду тоді, коли ВРЮ направила до ВРУ об`єднане подання від 31 травня 2010 року № 32/0/12-10, а ВРУ за змістом та обсягом визнала його таким, що містить підстави для відповідальності ОСОБА_1 за «порушення присяги». Тому в цьому аспекті, попри наведення доводів у частині незгоди з пропозиціями члена ВРЮ ОСОБА_2 , просила скасувати подання ВРЮ про звільнення її з посади судді загалом.

Про те, що позивачка так міркувала, можна пересвідчитися зі змісту обґрунтовування її позовної зави, в якому наводяться підстави для спростування висновків подання ВРЮ - не тільки тих, що були зазначенні в пропозиціях члена ВРЮ ОСОБА_2 , але й у пропозиціях члена ВРЮ ОСОБА_3 , які «нібито», з погляду ВРП, позивачка не оскаржувала. Мова йде про дії позивачки, скоєні під час розгляду справи за позовом ОСОБА_10 до ТОВ «Лайнком Нетворак Інк», третя особа - ОСОБА_11 , про припинення дій, що порушують права працівника, які лягли в основу рішення ВРЮ № 412/0/15-10 від 26 травня 2010 року.

З рішення ВАСУ від 23 вересня 2010 року видно, що висновки про законність і обґрунтованість подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді цей суд виводив не тільки і не стільки на підставі аналізу обставин пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 . Більше того, цей суд оцінив наведені позивачкою доводи незгоди з поданням ВРЮ в частині підтримання пропозиції її члена ОСОБА_2 у сукупності з обставинами пропозицій, які були запропоновані іншим членом ВРЮ ОСОБА_19 .

Треба зазначити, що ВАСУ не поділяв подання ВРЮ від 31 травня 2010 року на три чи іншу кратну кількість відповідно до рішень ВРЮ від 26 травня 2010 року № 413/0/15-10, 412/0/15-10 і 410/0/15-10.

Такі дії і рішення суду у цих спірних правовідносинах відповідали завданню та меті здійснення адміністративного судочинства, узгоджувалися з принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, за яким суд вживає визначених законом заходів, необхідних для повного з`ясування обставин у справі, і може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У світлі проєкції вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРЮ про звільнення її з посади судді, за яким вона мала остаточно і безповоротно позбутися цієї посади, до окреслених (помічених) доводів позовної заяви про скасування цього рішення [лише] в частині підтримання пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 , суд, який розглядав спір по суті, для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивачки в контексті обставин цієї справи не мав би обмежуватися позовними вимогами, а повинен був з`ясувати, чи існує або не існує ще інша протиправна поведінки судді з ознаками, зокрема, «порушення присяги», як-от така, що у спірних правовідносинах сформульована в пропозиціях члена ВРЮ ОСОБА_3 .

У правоохоронних публічних відносинах суд повинен був дотриматися принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, оскільки від встановлення фактичної та юридичної природи цих обставин залежав правильний і справедливий висновок суду про те, були чи не були порушені права та свободи позивачки під час винесення компетентним органом рішення про звільнення її з посади судді. При цьому, повторимося, таке з`ясування є обов`язковим незалежно від того, чи охоплюються ці порушення рамками позовних вимог, за умови, що ці порушення існують і їх необхідно дослідити для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. Як згадувалося вище, ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України», зосібна й щодо заяви ОСОБА_1 , відзначив, що відносноостанньої 26 травня 2010 року ВРЮ встановила, що заявниця (позивачка) порушила присягу судді, та у зв`язку з цим прийняла три рішення стосовно внесення до ВРУ подання про звільнення заявниці з посади судді за «порушення присяги». Суд відзначив також, що заявниця оскаржила до ВАСУ одне з рішень ВРЮ від 26 травня 2010 року, а також постанову ВРУ про її звільнення. 19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у цій справі, яким констатував, що Україна порушила стосовно позивачки пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

З цього рішення можна виснувати, що ЄСПЛ встановив порушення конвенційних положень не тільки відносно одного з рішень ВРЮ від 26 травня 2010 року про внесення до ВРУ подання про звільнення заявниці з посади судді за «порушення присяги» [пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 від 13 серпня 2007 року], але й такі, які однаковою мірою мають поширюватися на два інші рішення ВРЮ з аналогічними пропозиціями [пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_3 від 14 жовтня 2009 року і 26 лютого 2010 року], оскільки констатоване ЄСПЛ порушення Україною стосовно позивачки пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статті 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя, стосується однієї процедури звільнення судді, яка визнана такою, що порушує положення Конвенції.

Якщо ЄСПЛ встановив порушення конвенційних положень під час здійснення процедури звільнення судді за одним рішенням ВРЮ, то водночас треба розуміти, що ЄСПЛ неявно (не артикульовано) визнав і порушення конвенційних положень під час здійснення процедури звільнення судді відносно двох інших рішень ВРЮ, позаяк одна й та сама процедура звільнення судді не може бути такою, що здійснювалася з порушенням принципів незалежності та безсторонності, органом, який її застосував, щодо одного рішення ВРЮ та одночасно без порушення цих принципів відносно двох інших рішень ВРЮ.

Річ у тому, що загальні принципи розгляду справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судовим органом не можуть мати вибіркову, окремішню та відмінну дію на результати розгляду справи, якщо провадиться один розгляд (здійснюється одне провадження, застосовується одна процедура) справи, що складається з однорідних, пов`язаних між собою обставин порушення.

23. Національні суди з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом ухвалили низку судових рішень, якими визнали протиправним та скасували рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена ВРЮ ОСОБА_2 від 13 серпня 2007 року з передачею на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з огляду на обставини, викладені в пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 від 13 серпня 2007 року, а також скасували Постанову ВРУ від 23 грудня 2010 року № 2867-VI у частині звільнення позивачки з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги (рішення КАС ВС від 17 квітня 2018 року у справі № П-93/10, П-156/10 та від 07 лютого 2019 року у справі № 800/345/17).

24. У спірному рішенні ВРП зазначила, що мала підстави для розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, оскільки подання ВРЮ містили два нескасовані рішення ВРЮ з пропозиціями члена ВРЮ ОСОБА_3 від 26 лютого 2010 року № 410/0/15-10 та від 14 жовтня 2009 року № 412/0/15-10, які були реалізовані 31 травня 2010 року шляхом внесення ВРЮ до ВРУ подання № 32/0/12-10 про звільнення заявниці з посади судді за «порушення присяги». Оскільки ці два рішення ВРЮ ніким не оскаржувалися, вони не піддавалися судовому контролю на відповідність вимогам закону й відтак не втратили властивостей підстав для розгляду питання про звільнення судді за особливими обставинами, ВРП вважає спірне рішення законним і правильним.

В апеляційній скарзі ВРП головно посилалася на такі самі міркування та аргументи.

25. Відповідаючи на ці доводи апеляційної скарги ВРП, Велика Палата не може визнати їх слушними, переконливими і спроможними для втручання в рішення суду першої інстанції, а також для визнання описаних дій відповідача такими, що ґрунтуються на матеріалах справи.

Виклад установлених у цій справі обставин, висновки та рішення міжнародної на національних судових інституцій, ухвалених щодо спірних правовідносин, що склалися між ОСОБА_1 та спочатку ВРЮ, далі ВРУ, а потім ВРП, у своїй сукупності вказують на те, що в разі ухвалення судом рішення про скасування у певній частині вимог рішення ВРП, яким визнано незаконним подання про внесення до ВРУ подання про звільнення позивачки з посади судді і зобов`язано компетентний [дисциплінарний] орган провести повторний розгляд матеріалів на наявність у них підстав для внесення подання про звільнення судді за особливих обставин, ВРП повинна виконати рішення суду й розглянути питання про наявність підстав для висновку про вчинення суддею дій, що зумовлюють юридичну відповідальність.

Якщо рішення суду про повторний розгляд матеріалів про скоєння суддею несумісних з його статусом та посадою дій є невідокремленою частиною (сегментом) об`єднаного (цілого) подання про звільнення судді, а інша(і) частина(и) (сегменти) якого не оскаржувалися й щодо неї (них) не ухвалювалося рішення компетентного [дисциплінарного] органу про роз`єднання «оскарженого рішення» [пропозиція одного члена ВРЮ] і «неоскаржуваних рішень» [дві пропозиції одного члена ВРЮ], то в такій ситуації ВРП повинна розглянути матеріали про підстави відповідальності судді за вчинення певних заборонених дій у частині, на яку вказав суд, і визначити, чи містять вони підстави юридичної відповідальності, чи утворюють вони сукупність протиправних дій з обставинами «неоскаржених рішень», що належить кваліфікувати як «порушення присяги» чи як «істотний дисциплінарний проступок, грубе чи систематичне нехтування обов`язками», і насамкінець залежно від результатів розгляду ухвалити відповідне рішення.

З цього випливає, що ВРП не вправі (не може) розглядати питання про звільнення судді з посади за особливих обставин, якщо подання дисциплінарного органу складається з двох і більше об`єднаних пропозицій (рішень) про звільнення судді, стосовно однієї чи більше з яких не здійснена процедура дисциплінарного провадження і не ухвалено рішення про наявність у них ознак протиправного пеналізованого поводження судді.

Якщо подання дисциплінарного органу [пропозиція члена ВРЮ, рішення (подання) ВРЮ] складається з кількох рішень з пропозиціями звільнити суддю за «порушення присяги», відносно одного з яких за рішенням суду належний дисциплінарний орган має провести перевірку частини матеріалів, що раніше були підставами для внесення подання, але такої перевірки не провів, не виніс жодного рішення щодо них і ця недосліджена частина матеріалів входить до складу об`єднаного подання, в якому інші частини підстав для звільнення судді не оскаржуються, то ВРП на стадії розгляду питання про звільнення судді за особливими обставинами не може виділяти (виокремлювати) і використовувати для рішення про звільнення судді з посади «неоскаржені» матеріали подання, оскільки об`єднане подання ще «на вході» для пленарного розгляду ВРП питання про звільнення судді з посади набуло властивостей «дефектного», «незавершеного» правового явища.

Позатим, коли три рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року № 413/0/15-10, № 412/0/15-10 і 410/0/15-10, які були реалізовані шляхом внесення ВРЮ до ВРУ подання № 32/0/12-10 від 31 травня 2010 року, і одне рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року № 413/0/15-10 про підтримання пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 від 13 серпня 2007 року про звільнення позивачки з посади судді сприймати через призму категорій цілого і частини, то можна виснувати, що рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року № 413/0/15-10 про підтримання пропозиції члена ВРЮ ОСОБА_2 від 13 серпня 2007 року є лише однією з частин, яка утворює те ціле (сукупне) подання від 31 травня 2010 року.

Ця частина складає сутність інших частин того подання, яке було внесено на розгляд ВРУ для звільнення позивачки з посади судді. Без цієї частини рішення ВРЮ за змістом та обсягом не буде повним, детермінантним, воно буде «ущербним», а звідси не даватиме законних приводів для розгляду та оцінки дій та вчинків судді, які охоплюються поняттям «порушення присяги» судді чи іншої девіантної поведінки.

Між тим треба зазначити, що ВРП на стадії розгляду подання про звільнення судді за особливих обставин вправі не погодитися зі змістом та обсягом подання дисциплінарного органу про вчинення суддею протиправних дій, що зумовлюють настання юридичної відповідальності, може визнати якусь частину подання такою, що не містить ознак протиправної поведінки судді тощо. Такого змісту та значення рішення ВРП може застосувати тільки тоді, коли отримає подання відповідного компетентного дисциплінарного органу, сформованого з дотриманням процедури дисциплінарного провадження, та за наявності підстав про скоєння суддею дій, які є причинами звільнення.

У взаємозв`язку з наведеними обставинами варто виокремити й наголосити на тому, чому не можуть бути підґрунтям для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги ВРП про відповідність за формою, змістом та юридичною силою трьох рішень ВРЮ від 26 травня 2010 року, об`єднаних в одне подання від 31 травня 2010 року, письмовому офіційному документу (акту), який містив щонайменше два рішення ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, які остання в судовому порядку не оскаржувала, вони не були скасовані й містили розумне обґрунтування причин звільнення позивачки, а також чому спірне рішення, яке базувалося на пропозиціях цих двох рішень, є законним і обґрунтованим.

З приводу цих тверджень апелянта варто послатися на те, що і ЄСПЛ, і національні суди, навіть попри те, що предметом судового розгляду були доводи позивачки щодо незаконності відомої частини рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року, констатували, що всі три рішення ВРЮ від 26 травня 2010 року були ухвалені з недотриманням принципів незалежності та безсторонності. Ці порушення можуть бути усунені (виправлені) через відновлення відповідного [дисциплінарного] провадження, під час якого повторному перегляду підлягали б пропозиції членів ВРЮ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , котрі сукупно утворюють підстави для звільнення позивачки з посади судді, тому що і перше, і два інші рішення були прийняті з порушенням конвенційних принципів справедливого правосуддя.

Правда, рішення ЄСПЛ і національних судів не містять прямих вказівок про повторний перегляд рішень ВРЮ в частині підтримання пропозицій члена ВРЮ ОСОБА_3 про звільнення позивачки з посади судді.

Однак це не означає, що в аспекті допущених ВРЮ порушень під час здійснення провадження стосовно ОСОБА_1 , констатованих міжнародною судовою установою і встановлених національними судовими інституціями, ВРП могла обмежуватися дослідженням окремих обставин, визнаних нею «прийнятними» для ухвалення рішення про звільнення судді з посади на стадії розгляду Радою подання про звільнення судді за особливими обставинами, і не чекати, поки ці та інші обставини будуть повторно досліджені дисциплінарним органом, визнані ним такими, що містять ознаки порушення, будуть оцінені в сукупності і сформовані в одне (єдине) подання. Щоб потім бути підставами для розгляду ВРП в порядку, встановленому законом, і мотивами для ухвалення відповідного рішення. Проте ВРП цього не зробила.

26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 цього Кодексу суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Велика Палата визнає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову в частині вимог про скасування рішення ВРП від 17 вересня 2020 року № 2643/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України є правильним і нема причин для його скасування.

Наведені та інші згадані в апеляційній скарзі ВРП покликання не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання його протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

27. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про протиправність рішення суду першої інстанції в частині відмови задовольнити її вимоги про поновлення на посаді судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області з 17 вересня 2020 року не спростовують висновків оскаржуваного рішення, оскільки вони є дочасними і залежними від результатів розгляду частини вимог позивачки щодо спірного рішення ВРП.

У зв`язку з цим Велика Палата не бачить причин не погодитися з обґрунтуваннями суду першої інстанції про те, що до з`ясування підстав для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності за наслідками проведення дисциплінарним органом ВРП повторного дисциплінарного провадження й ухвалення відповідного нового рішення не може бути підстав для оцінювання всіх доводів позивачки, як от про порушення строків повторного розгляду питання щодо судді, неналежне повідомлення позивачки про розгляд її справи, інші порушення ВРП.

28. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 245, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Вищої ради правосуддя, ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. І. Рогач

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко

І. В. Желєзний І. В. Ткач

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

Г. Р. Крет