Головуючий у І інстанції Таран Н.Г.Провадження № 22-ц/824/1036/2022 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 червня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати зрозгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В.,

при секретарі Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольчуга-Київ» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольчуга - Київ» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергогазінвестконсалт», про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ТОВ «Кольчуга-Київ» звернулося до Деснянського районного суду м. Києва з позовом, в якому просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти в розмірі 4 647 500,00 грн. та 20% за користування грошовими коштами в розмірі 929 500,00 грн., а всього 5 577 000,00 грн., та зобов`язати ОСОБА_1 надати ТОВ «Кольчуга-Київ» письмовий звіт про здійснення ним заходів відносно витрачання коштів у розмірі 4 647 500,00 грн., отриманих на рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт», яке на той час очолював ОСОБА_1 , від структур, уповноважених ОСОБА_2 , з відображенням усіх зроблених ним заходів по виконанню інвестиційного проекту (інвестиційної діяльності), визначеного ОСОБА_1 в розписці від 13.10.2010 року, у тому числі надати інформацію - з якими саме інвесторами і коли (з листопада 2008 року по липень 2017 року) велися перемови з вітчизняними та іноземними інвесторами, а також з потенційними покупцями, з протоколами таких перемов з підписами та повноваженнями представників та їх місцезнаходження, також надати підтвердження проведення рекламних дій (договори та їх проекти, узгодження рекламних дій, та таке інше), надати документальне підтвердження (прагнення, пропозиції) тимчасового освоєння земельної ділянки під автокемпінг та підтвердження заходів по залученню коштів для сплати послуг за оренду зазначеної земельної ділянки; надати документи, якими підтверджується залучення коштів в інвестиційну діяльність від продажу Славутського силікатного заводу та реалізації боргових зобов`язань ТОВ «Аргонпродукт Вілд Україна», надати підтверджуючі документи ведення перемов з Російськими та Білоруськими підприємствами та інші докази, що підтверджують здійснення ОСОБА_1 заходів по реалізації інвестиційного проекту (інвестиційної діяльності), з підтверджуючими документами.

Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що у листопаді 2007 року ОСОБА_1 особисто отримав від ОСОБА_2 грошові кошти готівкою у розмірі 1 962 780,00 доларів США та безготівкові кошти у розмірі 4 647 500,00 грн., які були перераховані на рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт», який на той час очолював відповідач від структур Кредитора-Інвестора, що підтверджується власноручно написаною розпискою ОСОБА_1 від 13.10.2010 року та рішеннями судів, що набрали законної сили.

Зазначені кошти відповідач отримав у Кредитора-Інвестора для вирішення питання придбання земельної ділянки розміром 30 га, розташованої в Херсонський області, Генічеського району, Арабатський стрільці на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт», з метою отримання прибутку шляхом виконання відповідних дій, а саме - проведення конкурсу, оформлення технічної документації, підписання договорів оренди, а в подальшому реалізації цієї земельної ділянки, виходячи з орієнтовної реалізаційної вартості майна, що мала складати 3 000,00 доларів за 1 сотку, тому загальна реалізаційна вартість мала складати приблизно 9 000 000,00 доларів США, з яких повинно бути повернено ОСОБА_2 готівкою 1 962 788,00 доларів США та 15% річних за користування ними, і також безготівковими коштами на рахунки структур ОСОБА_2 4 547 500,00 грн. та 20% за користування ними, а різницю, що складала орієнтовні 6 000 000,00 доларів США передбачалося розподілити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 50x50, при орієнтовній тривалості операції 6-12 місяців, а орієнтовні терміни реалізації даного проекту були визначені ОСОБА_1 - лютий 2011 - вересень 2012 року.

Зазначене ОСОБА_1 написав власноруч та без будь-якого примусу на 4-ох аркушах, на яких додатково поставив власний підпис. В подальшому ОСОБА_1 перестав будь-яким чином інформувати про стан та реалізацію зазначеного проекту, а згодом ще й почав уникати будь-яких зв`язків та надання пояснень ОСОБА_2 . Таке безвідповідальне ставлення відповідача до взятих на себе обов`язків перед Кредитором-Інвестором викликало сильне нервовеперенапруження у ОСОБА_2 , що сприяло виникненнюу нього важких захворювань, а саме - на цукровий діабет 2 ступеня та серцеві захворювання, що потребувало термінового оперативного втручання (стентування коронарних сосудів серця), що підтверджується відповідними медичними документами.

Також позивач у позові зазначав, що ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт», як первісні кредитори, 11.03.2013 року уклали договір про відступлення права вимоги, згідно якого вони передали ТОВ «Кольчуга-Київ» право вимоги зобов`язань ОСОБА_1 , посвідчених розпискою від 13.10.2010 року.

В березні 2013 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення боргу. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2013 року по справі за № 754/4982/13-ц позовні вимоги ТОВ «Кольчуга-Київ» були задоволені та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача борг у розмірі 49 077 775,00 грн. та судовий збір у розмірі 3 441 грн., а усього 49 812 016,00 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на нього до Апеляційного суду м. Києва, який 05.02.2014 року задовольнив вимоги апеляційної скарги, скасував рішення Деснянського районного суду м. Києва та постановив нове рішення за апеляційним провадженням № 22-ц/796/586/2014, в мотивувальній частині якого безпосередньо зазначив, що «Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними доказами отримання фізичною особою ОСОБА_1 від ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» грошових коштів за розпискою у власність останнього, між сторонами вбачається наявність правовідносин щодо здійснення інвестиційної діяльності, а тому правовідносини, що склалися між сторонами не регулюються ст.ст. 1046-1051 ЦК України.

Зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції було залишено без змін, як постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.06.2014 року, справа№ 6-10241ск14, так і постановою Верховного Суду України від 12.11.2014 року, справа № 6-166цс14. При цьому в мотивувальній частині ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24.02.2015 року по справі № 88-ц/796/5/2015, яка була постановлена за результатами розгляду заяви ТОВ «Кольчуга-Київ» про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду м. Києва від 05.02.2014 року в справі за позовом ТОВ «Кольчуга-Київ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, було проголошено, що судом було встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо здійснення інвестиційної діяльності.

В той же час, Святошинський районний суд м. Києва,відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Енергогазінвестконсалт», ТОВ «Кольчуга-Київ» та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 11.03.2013 року, постановив рішення по справі за № 759/10830/13-ц, яким встановив, що «Позивач ОСОБА_1 є боржником за основним зобов`язанням, тому виходячи із правового змісту ч. 1 ст. 516 ЦК України, не має права оспорювати договір відступлення права вимоги щодо нього з будь-яких правових підстав». Зазначене судове рішення набрало законної сили 28.05.2014 року з моменту постановлення Апеляційним судом м. Києва ухвали по апеляційному провадженню за № 22-ц/796/3154/2014, винесеної за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду 1-ї інстанції, в якому суд апеляційної інстанції безпосередньо підтвердив, що ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_2 вищезазначені грошові кошти. Законність судових рішень вищезазначених судових установ 25.09.2014 року підтвердив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі, якою відхилив вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення судів 1-ї та апеляційної інстанції.

Окрім зазначених судових рішень, Святошинський районний суд м. Києва 05.06.2014 року,відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги від 11.03.2013 року та визнання незаконними дій при укладенні цього договору, постановив рішення по справі за № 759/19392/13-ц, в мотивувальній частині якого зазначив, що ОСОБА_1 є боржником за основним зобов`язанням. 05.11.2014 року Апеляційний суд м. Києва постановив ухвалу за апеляційним провадженням № 22-ц/796/10759/2014 винесену за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду 1-ї інстанції, в якій суд апеляційної інстанції залишив в силі рішення суду 1-ї інстанції, відмовивши відповідачу в задоволенні позовних вимог, безпосередньо зазначивши, що ОСОБА_1 є боржником за основним зобов`язанням.

Виходячи з наведеного, керуючись ч. 3 ст. 61 ЦПК Україна зазначеними судовими рішеннями по цивільним справам, що набрали законної сили,та в яких брали участь ті ж самі особи, є підставами, звільненими від доказування, а самете, що:

1. Між сторонами, а саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися правовідносини з інвестиційної діяльності.

2. ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 зазначену в розписці грошову суму, право власності на яку не перейшло до відповідача, а залишилося у Кредитора-Інвестора.

3. ОСОБА_1 є боржником перед ОСОБА_2 за основним зобов`язанням, тобто за інвестиційним зобов`язанням.

Таким чином, розписку від 13.10.2010 року, написану власноруч відповідачем вищенаведеними судовими рішеннями було розцінено щонайменш, інвестиційним проектом, на виконання якого Кредитором-Інвестором були надані відповідні грошові кошти, і в зв`язку з яким у ОСОБА_1 виникли зобов`язання в межах інвестиційних правовідносин.

Продовжуючи дії по захисту свого цивільного права щодо стягнення грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 від ОСОБА_2 та зазначених в розписці, ТОВ «Кольчуга-Київ» 30.06.2017 року направило на адресу ОСОБА_1 рішення про припинення інвестиційної діяльності, в якому просило його надати ретельний письмовий звіт про здійснення ним заходів щодо інвестиційної діяльності, розписаної ним 13.10.2010 року у власноруч складеному документі, як відносно отриманих ним особисто від ОСОБА_2 готівкових грошових коштів у розмірі 1 962 780,00 доларів США, так і щодо отриманих ТОВ «Енергогазінвестконсалт» (яке на той момент очолював та був його засновником (учасником) ОСОБА_1 ), від структур ОСОБА_2 безготівкових коштів у розмірі 4 647 500,00 грн., а також просило терміново повернути отримані ним вищезазначені кошти з визначеними ОСОБА_1 відсотками та попередженням, що у разі невиконання зазначених умов щодо сплати визначених коштів, позивач буде вимушений позиватися до нього з додатковою вимогою по стягненню з ОСОБА_1 пені, 3% річних та інфляційного збільшення боргу. Зазначене рішення залишилося без відповіді, хоча позивач отримав повідомлення про його отримання особисто відповідачем 14.07.2017 року. Позивач 13.07.2017 року знову направив на адресу відповідача рішення про припинення інвестиційної діяльності від 30.06.2017 року, яке також залишилося без відповіді, як і попереднє, хоча позивач отримав повідомлення про його особисте отримання відповідачем 15.07.2017 року. Зазначене розцінено позивачем як чергова спроба ухилення ОСОБА_1 від виконання взятих на себе зобов`язань. Фактами такого ухилення від виконання своїх зобов`язань позивач вважає не тільки ігнорування рішення про припинення інвестиційноїдіяльності від 30.07.2017 року та перелічених судових рішень, а й спроба ОСОБА_1 уникнути відповідальності шляхом ініціювання декількох цивільних справ, щодо визнання недійсною угоди про відступлення права вимоги від 11.03.2013 року, що змусило його продовжити дії по захисту цивільних прав щодо стягнення грошових коштів.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року у задоволенні позову вімовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач ТОВ «Кольчуга - Київ» подало на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів за інвестиційним договором, помилково вважав, що факт укладення інвестиційного договору встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05.02.2014 року, оскільки даний факт рішенням суду не встановлювався, а лише зазначено у рішенні про наявність ознак такого договору, тобто умови договору рішенням суду не встановлювались. В дійсності, позивач не посилався на інвестиційний договір, як на правову підставу позовних вимог, а посилався виключно на наявність інвестиційних відносин та зобов`язань, умови яких було підтверджено ОСОБА_1 у власноруч складеній розписці від 13.10.2010 року та наявну заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт», що склалася внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, що було встановлено низкою судових рішень. Безпідставними є і висновки суду про те, що з самого змісту рукописного тексту не вбачається організаційно-правової форми інвестиційного проекту, про яку домовились сторони і яка б у свою чергу чітко вказувала на форму, по якій акумулюється дохід, що має розподілитися між сторонами.

Також апелянт у апеляційній скарзі посилався на те, що ОСОБА_1 не подавав відзиву на уточнену позовну заяву від 02.10.2020 року, що свідчить про відсутність у нього, як відповідача, заперечень проти правових підстав вимог ТОВ «Кольчуга-Київ».

У відзиві на апеляційну скаргу директор ТОВ «Енергогазінвестконсалт» ОСОБА_2 погодився з апеляційною скаргою позивача та просив скасувати рішення суду першої інстанції з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_2 , останній погодився з апеляційною скаргою ТОВ «Кольчуга-Київ» та просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пересунько О.В., остання проти задоволення скарги позивача заперечила та просила рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

В судовому засіданні представники позивача ТОВ «Кольчуга-Київ» - адвокати Мариїнський О.В. та Питель Л.С. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Пересунько О.В. в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечили з підстав, викладених у відзиві на скаргу.

Представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Осадько А.С. в апеляційному суді апеляційну скаргу позивача підтримала та просила про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до написаного відповідачем ОСОБА_1 рукописного тексту від 13.10.2013 року, останній зазначає про те, що він взяв у ОСОБА_2 1 962 780,00 доларів США в листопаді 2007 року для вирішення питання придбання земельної ділянки 30 га на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт». Кошти були отримані в готівковому вигляді в листопаді. А також на безрахунковий рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт» було зараховано 4 647 500,00 грн., які надійшли від структур ОСОБА_2 . Кошти були витрачені на придбання земельної ділянки 30 га. Кошти були надані на умовах придбання земельної ділянки, оформлення документації та подальшої реалізації даної земельної ділянки з метою отримання прибутку. Орієнтовна реалізаційна вартість майна мала складати 3 000 доларів США за 1 сотку, тому, загальна реалізаційна вартість мала складати 9 000 000 доларів США. Орієнтовна тривалість операції мала складати 6-12 місяців. З виручених коштів відповідач мав повернути на безрахунковий рахунок структурам ОСОБА_2 4 647 500 грн. + 20% кредитної ставки. Також готівкові кошти 1 962 788 доларів США + 15 відсотків річних. Різницю, що складала орієнтовно 6 000 000 доларів США передбачалося розділити 50х50 між відповідачем і ОСОБА_3 . На сьогоднішній день реалізація даної земельної ділянки не здійснена (далі по тексту описується і вказується про ведення переговорів і які можливо вчинити дії). Відповідач зобов`язався проводити необхідні дії з метою реалізації земельної ділянки (далі по тексту йде перелік дій, які відповідач зобов`язався вчинити). Орієнтовні терміни реалізації даного проекту складають лютий 2011 року-вересень 2012 року (далі по тексту зазначається опис дій, які проводяться).

Відповідно до висновку експертного дослідження за результатами почеркознавчого та автотоварознавчого дослідження від 27.03.2014 року № 1646/1647/14-32, складеного КНДІСЕ, підписи від імені ОСОБА_1 , розміщені на кожному аркуші розписки від імені ОСОБА_1 від 13.10.2010 року, виконані самим ОСОБА_1 . Текст розписки від імені ОСОБА_1 від 13.10.2010 року складений в стані операційної напруги, викликаної незвичайністю ситуації, хвилюванням тощо.

Відповідно до копії договору оренди від 02.10.2010 року вбачається, що ТОВ «Енергогазінвестконсалт» прийняло в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку загальною площею 5,0000 га із земель запасу рекреаційного призначення для розміщення бази відпочинку.

Крім того, згідно копії договору оренди від 02.10.2010 року судом встановлено, що ТОВ «Енергогазінвестконсалт» прийняло в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку загальною площею 19,0000 га без будинків, будівель та інших об`єктів.

11.03.2013 року було укладено договір про переуступку прав вимоги, за яким первісний кредитор ТОВ «Енергогазінвестконсалт» разом з іншим кредитором ОСОБА_2 переуступили ТОВ «Кольчуга-Київ» право вимоги щодо стягнення коштів з ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2013 року, постановленим у справі № 754/4982/13-ц, з ОСОБА_1 за розпискою від 13.10.2010 року на користь ТОВ «Кольчуга-Київ»було стягнуто борг у сумі: 49 077 775,00 грн. та судовий збір в розмірі 3 441,00 грн., а всього - 49 812 016,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05.02.2014 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2013 року скасовано та ухвалено новерішення, яким відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Кольчуга-Київ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Суд апеляційної інстанцій при вирішенні спору у справі № 754/4982/13-ц дійшов до висновку про те, що позивачем не доведено належними доказами отримання фізичною особою ОСОБА_1 від ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» грошових коштів за розпискою у власність останнього, між останніми та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» в особі директора ОСОБА_1 на період 2007 року вбачається наявність правовідносин щодо здійснення інвестиційної діяльності, а тому правовідносини що склалися між сторонами не регулюються ст.ст. 1046-1051 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.06.2014 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 05.02.2014 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12.11.2014 року відмовлено в перегляді ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.06.2014 року.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій при вирішенні спору у справі № 754/4982/13-ц дійшли висновку про недоведеність належними доказами факту отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 і ТОВ «Енергогазінвестконсалт» коштів у позику та відсутністьпідстав для застосування до цих правовідносин ст.ст. 1046-1051 ЦК України, на які посилався позивач як на правову підставу своїх вимог.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 18.12.2013 року по цивільній справі №759/10830/13-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Енергогазінвестконсалт», ТОВ «Кольчуга-Київ», ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та визнання недійсним факту передачі прав вимоги.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.06.2014 року по цивільній справі №759/19392/13-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Енергогазінвестконсалт», треті особи: ТОВ «Кольчуга-Київ», ОСОБА_2 , про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги від 11.03.2013 року, визнання незаконними дії при укладенні договору про відступлення прав вимоги від 11.03.2013 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.07.2015 року у справі № 759/19392/13-ц прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ТОВ «Енергогазінвестконсалт», треті особи: ОСОБА_2 і ТОВ «Кольчуга-Київ» про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги та визнання дій незаконними та скасовано постановлені по даній справі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05.06.2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05.11.2014 року, якими в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02.02.2015 року у справі № 754/13730/14-ц ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ТОВ «Кольчуга-Київ», ТОВ «Енергогазінвестконсалт» і ОСОБА_2 про визнання договору про відступлення права вимоги від 11.03.2013 року удаваним правочином.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст. 3 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України).

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що між відповідачем та ОСОБА_2 склались інвестиційні відносини та виникли зобов`язання, умови яких було підтверджено ОСОБА_1 у власноруч складеній розписці від 13.10.2010 року. При цьому посилався на судові рішення, якими дані обставини встановлені.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що зі змісту рукописного тексту не вбачається організаційно-правової форми інвестиційного проекту, про яку домовлялись сторони, і яка би у свою чергу чітко вказувала на форму, по якій акумулюється дохід, що має розподілятись між сторонами. Крім того, судом не було встановлено дійсної передачі відповідачу інвестиційних коштів, а обов`язки інвестора щодо передачі інвестиційних коштів кореспондують обов`язкам отримувача за договором; загалом відсутні правові підстави для визначення будь-якого доходу за договором інвестування та його розміру, адже право на отримання відсотку від доходу виникає у інвестора після внесення інвестицій, однак судом не встановлено, а стороною позивача не доведено належними і достатніми доказами не лише підписання договору інвестування, але й вчинення дій з боку інвестора щодо реалізації договору, якими в даному випадку є внесення інвестиційних коштів.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 ЦК України).

Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права. Всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій. Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності. При недодержанні договірних зобов`язань суб`єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами (ст.ст. 1, 4, 7, 9, 19, 20 Закону).

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказував на те, що вимоги щодо стягнення боргу, який виник на підставі боргових зобов`язань, не можуть розглядатися, оскільки вже були предметом розгляду іншої справи, а доводи позивача щодо виникнення між сторонами по справі інвестиційних відносин не підтверджуються матеріалами справи, оскільки інвестиційний договір не містить істотних умов, а розписка ОСОБА_1 написана під примусом, про що зазначено у висновку експерта.

Суд першої інстанції, розглянувши справу, дійшов обґрунтованого висновку, що докази,надані позивачем на підтвердження існування інвестиційного договору, не є належними, допустимими та достатніми доказами у розумінні положень ст.ст. 77, 78, 79, 80 ЦПК України для дійсного встановлення обставин передачі грошових коштів від структур ОСОБА_2 в межах виконання відповідачем свого обов`язку щодо придбання земельних ділянок та інвестування відповідних коштів. При цьому, судом не було встановлено жодних обставин, які б перешкоджали здійснити посилання у рукописному тексті, написаному ОСОБА_1 , щодо підписання саме інвестиційного договору, такожвідсутні підписи іншої сторони ОСОБА_2 на даному документі. Більш того, у даному документівідсутні визначення прав і обов»язків обох сторін, а також не передбачена відповідальність за порушення сторонами своїх обов`язків.

Враховуючи викладені обставини справи у їх сукупності, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх, достовірних та належних доказів, які б беззаперечно свідчили та не викликали сумніву у тому, що між сторонами дійсно підписано інвестиційний договір та кошти за цим договором були передані структурами ОСОБА_2 , більше того взагалі відсутні докази правового відношення ОСОБА_2 до юридичних осіб, від яких надходили кошти на рахунки юридичної особи ТОВ «Енергогазінвестконсалт», керівником якої на той час був ОСОБА_1 . При цьому, правильним є і посилання суду на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами тієї обставини, що ОСОБА_1 несе повну матеріальну відповідальність щодо господарської діяльності юридичної особи, на рахунки якої і були перераховані кошти, в межах правовідносин, що склалися між сторонами та є предметом розгляду даної справи.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності і бути достатніми для встановлення судом дійсних обставин справи та вирішення її у відповідності з вимогами закону.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому,докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та з урахуванням їх неналежності та недостатності відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Наведені у скарзі аргументи жодним чином не спростовують необґрунтованості вимог ТОВ «Кольчуга-Київ», яке на підставі договору про відступлення права вимоги набуло від ОСОБА_2 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» право вимоги до ОСОБА_1 на стягнення грошових коштів, оскільки не доводять, що саме ОСОБА_2 є інвестором, який перерахував кошти на рахунки ТОВ «Енергогазінвестконсалт», відтак має право вимагати їх повернення та міг передати це право позивачу, як не доводять і тієї обставини, що саме ОСОБА_1 має нести майнову відповідальність за грошові кошти, які надійшли на рахунки юридичної особи ТОВ «Енергогазінвестконсалт».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ТОВ «Кольчуга-Київ» - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кольчуга-Київ» - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий :

Судді: