Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 204/8421/16-ц

провадження № 61-3015св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,

представник - Мовчан Олександр Сергійович,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

представник - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на:

- ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Мащука В. Ю. від 11 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Лаченкової О. В., від 02 лютого 2022 року,

- рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року у складі судді Мащука В. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Лаченкової О. В. від 02 лютого

2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 березня 2007 року між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 00054/RD про надання кредиту у вигляді непоновлювальної кредитної лінії на суму 44 821, 00 дол. США на наступні цілі: 40 483, 00 дол. США на споживчі потреби та 4 338, 00 дол. США на сплату страхових платежів відповідно до умов договору, зі сплатою 15 % річних за фактичний період користування кредитними коштами на суму залишку заборгованості за кредитом з терміном погашення до 05 березня 2012 року, який був продовжений додатковими угодами до кредитного договору від 15 липня 2009 року № 1, від 15 квітня 2010 року № 2 та від 05 березня 2012 року № 3.

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання позичальником умов кредитного договору 06 березня 2007 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 00022rd, за умовами якого він надав банку в іпотеку належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею

42, 4 кв. м, житловою площею 26, 9 кв. м.

Посилаючись на те, що позичальник не виконує своїх зобов`язань за кредитним договором, з урахуванням поданих уточнень, позивач просив суд: звернути стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею

42, 4 кв. м, житловою площею 26, 9 кв. м, яка належить відповідачу на праві приватної власності, шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 597 000, 00 грн, визначеною суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Північно-східна консалтингова група» на підставі висновку від 26 грудня 2016 року про вартість об`єкта оцінки, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Марфін Банк» за кредитним договором від 06 березня 2007 року № 00054/RD та укладеним на його забезпечення договором іпотеки від 06 березня 2007 року № 00022rd станом на 30 листопада 2016 року за кредитом і процентами у сумі 40 436, 05 дол. США та за пенею і штрафами в сумі 594 911, 89 грн; виселити відповідача та інших осіб з квартири АДРЕСА_1 в належні відповідачу квартиру АДРЕСА_2 або житловий будинок АДРЕСА_3 .

Під час розгляду справи по суті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_4 помер. Із заявою про прийняття спадщини після його смерті до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори звернулася племінниця відповідача - ОСОБА_1

11 лютого 2020 року позивач ПАТ «МТБ «Банк» звернувся до суду із заявою про залучення у справі правонаступника відповідача ОСОБА_4 -

ОСОБА_1 , у зв`язку із чим надав нову редакцію позовної заяви, у якій просив: звернути стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею

42, 4 кв. м, житловою площею 26, 9 кв. м, що належить ОСОБА_1 у порядку спадкування від ОСОБА_4 , визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 березня

2007 року № 00054/RD в сумі 40 436, 05 дол. США та за пенею і штрафами в сумі 594 911, 89 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не визнала позов, зазначала, що банком пропущено преклюзивний строк, визначений статтею 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки листом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори від 05 червня 2018 року було повідомлено позивача про прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_4 , однак із позовною заявою до неї (нова редакція позовної заяви) банк звернувся лише 11 лютого 2020 року. Отже позивач є таким, що позбавився права вимоги.

Крім того представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилалась на відсутність належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором, зокрема первинних бухгалтерських документів: платіжних доручень, меморіальних ордерів, чеків.

Основний зміст та мотиви рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 13 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року, позовні вимоги

ПАТ «Марфін Банк» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ПАТ «Марфін Банк» за кредитним договором від 06 березня 2007 року № 00054/RD в сумі 40 436, 05 дол. США, яка складається з

27 133, 44 дол. США - суми кредиту, 13 302, 61 дол. США - заборгованості за процентами на основну суму боргу, та пенею і штрафами в сумі

594 911, 89 грн, з яких 275 008, 24 грн - пеня за несплачену суму кредиту, 211 996, 52 грн - пеня за несплачені відсотки за користування кредитом,

34 891, 63 грн - штраф за пунктом 4.2. кредитного договору, 73 015, 50 грн - штраф за пунктом 20 договору іпотеки, звернуто стягнення за договором іпотеки від 06 березня 2007 року № 00022rd, укладеним з ОСОБА_4 , на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 26, 9 кв. м, яка складається з двох житлових кімнат та знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 і належить на праві власності ОСОБА_4 , шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 597 000, 00 грн, визначеною суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Північно-східна консалтингова група» на підставі висновку від 22 грудня 2016 року.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 21 вересня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суди попередніх інстанцій справи не дослідили та не з`ясували питання реалізації банком права на зміну строку виконання основного зобов`язання, що є підставою для дострокового стягнення заборгованості із боржника та поручителя, зокрема, не надали оцінку наявним у матеріалах справи доказам: копії позовної заяви банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , поданої до суду 16 вересня

2014 року, письмовій вимозі про дострокове погашення заборгованості, що свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання та відповідно припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом. З`ясування судом строку повернення кредиту, що настав в силу пред`явлення вимоги про дострокове повернення позики за правилами статті 1050 ЦК України, відповідним чином має вплинути на обрахунок суми заборгованості, зокрема, суми процентів та пені за користування кредитом.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 11 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, ОСОБА_1 залучено до участі

у справі в якості правонаступника після смерті ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Закрито провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ «МТБ Банк» до ОСОБА_4 про виселення.

Вирішуючи питання про заміну сторони у справі її правонаступником, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідач у справі ОСОБА_4 помер до закінчення розгляду справи, із заявою про прийняття спадщини після його смерті звернулась його племінниця ОСОБА_1 , а тому ураховуючи те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, дійшли висновку про наявність підстав для залучення останньої у якості правонаступника відповідача.

У той же час суди визначили, що правовідносини щодо виселення відповідача ОСОБА_4 не допускають правонаступництва, у зв`язку з чим дійшли висновку про закриття провадження у справі у цій частині.

Відхиляючи доводи ОСОБА_1 про те, що вона не отримала свідоцтво про право на спадщину та не подавала заяву про вступ у справу у якості правонаступника, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не відмовилась від належної їй спадщини, навпаки звернулась із заявою про прийняття спадщини та в установлений статтею 1270 ЦК України строк її не відкликала, а тому вважається такою, що прийняла її.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 18 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, позов ПАТ «МТБ Банк» задоволено частково.

Звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «МТБ Банк» за кредитним договором № 00054/RD від 06 березня 2007 року у розмірі 31 358,83 доларів США, з яких: 27 133,44 долари США - кредитні кошти, 4 225,39 доларів США - проценти на основну суму боргу, пеня - 12 577,95 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» витрати зі сплати судового зору у сумі 24 542,85 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки зобов`язання за кредитним договором не виконано належним чином, заборгованість не погашена, вимога кредитодавця не задоволена ні позичальником, ні іпотекодержателем, позивач має право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. З урахуванням висновків Верховного Суду у цій справі судом першої інстанції перевірено розрахунок заборгованості та з огляду на зміну банком строку виконання зобов`язання зменшено суму відсотків на основну суму боргу до 4 225,39 дол. США, суму пені, з урахуванням строків позовної давності, зменшено до 4 261,77 грн (пеня за несплачену суму кредиту) та 8 316,18 грн (пеня за несплачені проценти за користування кредитом), при цьому відмовлено у включенні до загальної суми заборгованості суми штрафу, у зв`язку з пропуском строку спеціальної позовної давності щодо такої вимоги.

Вирішуючи питання щодо обов`язку ОСОБА_1 з виконання вимог кредитора, суди попередніх інстанцій керувались положеннями частин першої-третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку» та вважали, що оскільки відповідач ОСОБА_4 помер після відкриття провадження у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, у такому випадку має місце процесуальне правонаступництво, а положення статті 1281 ЦК України не застосовуються.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки ще у 2016 році, звернувшись до суду з відповідним позовом до ОСОБА_4 . При цьому смерть майнового поручителя не впливає на обсяг та порядок виконання боржником основного зобов`язання. Положення статті 1281 ЦК України, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, застосовується у разі смерті спадкодавця до відкриття провадження у справі, коли процесуальне правонаступництво є неможливим.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі на ухвалу Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 11 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення у частині залучення правонаступника та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні клопотання про залучення правонаступника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій помилково залучили до участі у справі ОСОБА_1 в якості правонаступника відповідача, не врахували, що вона не подавала відповідної заяви про вступ у справу, не отримувала від кредитора жодних вимог щодо погашення кредиту з моменту смерті її дядька і аж до подачі позовної заяви (в новій редакції) у цій справі - 11 лютого 2020 року, що свідчить про пропуск позивачем строку, передбаченого статтею 1281 ЦК України. Вважає, що шестимісячний строк пред`явлення вимоги слід обчислювати з 18 листопада 2017 року (дата відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ), або ж з 14 лютого 2018 року (дата звернення кредитора до нотаріуса).

Заявниця зазначає, що суди помилково ототожнили спірні правовідносини (між кредитором та спадкоємцем іпотекодержателя) з пред`явленням вимог до спадкодавця.

У касаційній скарзі на рішення Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «МТБ Банк».

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, зокрема, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц,

від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі -

ЦПК України)), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_4 . Заявниця вказує, що ОСОБА_1 не подавала заяви про вступ у справу у якості правонаступника, при цьому кредитор не звертався до неї із вимогами про сплату боргу, а у разі їх невиконання - про звернення стягнення на предмет іпотеки, до подання позову у цій справі. Посилається на те, що їй не було відомо про обтяження спірного майна іпотекою, а також про наявність судового спору.

При цьому вважає, що кредитор пропустив встановлений статтею 1281 ЦК України преклюзивний строк, оскільки спадщина відкрилась 18 листопада 2017 року, вона прийняла спадщину 18 травня 2018 року, позивач дізнався про прийняття нею спадщини - 17 липня 2018 року, однак вимогу про виконання майнового зобов`язання (позовну заяву у цій справі у новій редакції) подав лише 11 лютого 2020 року.

Також заявниця зазначає, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином розміру заборгованості за кредитним договором. Зокрема, збільшили суму заборгованості за процентами, не врахувавши, що такі проценти повинні бути стягнуті лише станом на 15 вересня 2014 року (дата вимоги про дострокове погашення кредиту).

Звертає увагу на неправильно обраховану суму судового збору, яка підлягає стягненню у порядку розподілу судових витрат, зокрема замість стягнутих судом першої інстанції 24 542,85 грн, підлягає стягненню 13 357,38 грн (890625,19*1,5%).

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 11 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Після відкриття касаційного провадження представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала заяву про вирішення її клопотання про зупинення виконання рішення Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року, яке заявлено у касаційній скарзі.

Зазначене клопотання підлягає залишенню без розгляду, з огляду на те, що клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року до закінчення касаційного провадження було розглянуте колегією суддів при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження, та ухвалою Верховного Суду

від 28 квітня 2022 року відмовлено у його задоволенні.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вказує, що банк, як кредитор у зобов`язанні, ще 14 лютого 2018 року направив до П`ятої дніпровської нотаріальної контори вимогу (претензію) про обов`язок спадкодавця та просив довести її зміст до відома спадкоємців, які звернуться в подальшому до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що є належним виконанням вимог статті 1281 ЦК України.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку заборгованості, зокрема суми заборгованості за процентами, вважає безпідставними та необґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 березня 2007 року між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 00054/DR, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування з позичкового рахунку на поточний (валютний) рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку з 06 березня 2007 року, з терміном погашення до 05 березня 2012 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у сумі 44 821, 00 дол. США на такі цілі: споживчі потреби (будівництво) у сумі 40 483, 00 дол. США, а також у сумі 4 338, 00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 15 % річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою: комісії за обслуговування кредиту у розмірі нуль відсотків, що сплачується щомісяця в період сплати у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту; комісії за оформлення кредитного договору 0, 2 %, що сплачується у момент надання кредиту у гривні за курсом НБУ на дату нарахування незалежно від валюти кредиту; комісії за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.8 кредитного договору.

Пунктом 4.2 кредитного договору передбачено, що за кожний випадок порушення позичальником на строк більш ніж 60 календарних днів зобов`язань з повернення кредиту, сплати відсотків та комісії, встановлених в пункті 1.1 договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов`язаний сплатити на першу вимогу банку штраф у розмірі 10 % від суми простроченого платежу на рахунок, зазначений у пункті 1.2 договору. Сплата штрафу здійснюється в гривнях за курсом НБУ на дату нарахування.

06 березня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 06 березня 2007 року № 00054/DR укладено договір іпотеки № 00022rd, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_6 АДРЕСА_4 .

Пунктом 20 договору іпотеки визначено, що у випадку порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов`язань, передбачених пунктами 18.1, 18.5, 18.6, 18.8, 18.9, 18.10 цього договору, він сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 25 % від вартості предмета іпотеки, зазначеної в пункті 11 цього договору.

Додатковими угодами до кредитного договору від 15 липня 2009 року № 1, від 15 квітня 2010 року № 2 та від 05 березня 2012 року № 3 строк погашення кредиту продовжено.

17 липня 2012 року між ПрАТ «Страхове товариство «Іллічівське» та ОСОБА_3 строком дії до 23 липня 2013 року укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків позичальника банку № ДнУ-01-000261, де вигодонабувачем зазначено позивача.

17 липня 2012 року між ПрАТ «Страхове товариство «Іллічівське» та ОСОБА_4 укладено договір добровільного страхування майна позичальника банку (будівлі, споруди, приміщення) № ДнУ-10-000239 строком дії до 23 липня 2013 року, де вигодонабувачем зазначено позивача, а предметом договору - майно за адресою: АДРЕСА_7 .

23 травня 2014 року на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 банком направлена письмова вимога за вих. № 350/08 про сплату страхових платежів та надання банку документів, що підтверджують укладення нового договору страхування та сплати страхових платежів на новий період страхування. Зазначена вимога отримана 27 травня 2014 року, що підтверджується копіями повідомлень про вручення поштового відправлення. Однак строк дії договору добровільного страхування майна не було продовжено, а також не укладено нових договорів.

09 липня 2014 року банк направив на адресу позичальника та іпотекодавця вимогу про дострокове повернення кредиту, у якій зазначив про необхідність погашення заборгованості зі сплати кредиту, процентів та неустойки у повному обсязі протягом 60 днів з дати отримання цього повідомлення. ОСОБА_4 15 липня 2014 року, а ОСОБА_3 12 липня 2014 року отримали вимогу банку про дострокове погашення кредиту.

17 вересня 2014 року банк звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 15 вересня 2014 року складала 31 358,83 дол. США (сума кредиту та процентів) та 12 577,94 грн (пеня).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4

14 лютого 2018 року позивач ПАТ «Марфін Банк» направило до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори вимогу (претензію) про обов`язок спадкодавця, у якій просив прийняти зазначену вимогу в сумі 40 436,05 дол. США, яка складається з 27 133,44 дол. США - кредитних коштів; 13 302,61 дол. США - заборгованості за процентами;

594 911,99 грн - пені та штрафів. Крім того, позивач клопотав про заведення спадкової справи на ім`я ОСОБА_4 та доведення до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту, про подання банком зазначеної претензії.

Відповідно до матеріалів спадкової справи, 18 травня 2018 року до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулася його племінниця - ОСОБА_1 . Заява спадкоємців про відмову від спадщини відсутня.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Щодо оскарження ухвали про залучення до участі у справі в якості правонаступника

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора у зобов`язанні, а також у інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Правонаступництвом є перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права, тобто фактично слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця права звернутися на підставі норми статті 23 Закону «Про іпотеку» до спадкоємця, який зволікає з отриманням свідоцтва, з вимогою про звернення стягнення на спадкове майно, що є предметом іпотеки.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що правовідносини з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки допускають правонаступництво. Встановивши, що ОСОБА_1 у порядку статей 1269, 1270 ЦК України прийняла після смерті іпотекодержателя та відповідача у справі ОСОБА_4 спадщину, до складу якої входить предмет іпотеки, на який кредитор просить звернути стягнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про заміну відповідача його правонаступником та залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості правонаступника відповідача.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності заяви ОСОБА_1 про вступ у справу в якості правонаступника є безпідставними, оскільки нормами процесуального закону не передбачено обов`язковості подання такої заяви.

Посилання заявниці на пропуск позивачем преклюзивного строку, передбаченого статтею 1281 ЦК України, не є підставою для не залучення правонаступника померлої сторони до участі у справі, оскільки зазначена обставина підлягає встановленню під час розгляду позовних вимог по суті, оцінки їх на предмет законності та обґрунтованості.

Щодо оскарження судових рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодавцем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом зміна боржника в зобов`язані.

Відповідно до положень частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема у зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Подібний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц.

Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань (подібний правовий висновок викладено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження 14-397цс19)).

Ураховуючи наведене, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції, що положення статті 1281 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин.

Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (постанова Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що іпотекодавець та відповідач у справі ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач до подання спадкоємцями заяви про прийняття спадщини, а саме 14 лютого 2018 року, направив до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори вимогу (претензію) на суму 40 436,05 дол. США, що складається з 27 133,44 дол. США - кредитних коштів; 13 302,61 дол. США - заборгованості за процентами; 594 911,99 грн - пені та штрафів.

На підставі вимоги (претензії) банку нотаріусом заведено спадкову справу № 52/2018 після смерті ОСОБА_4

ОСОБА_1 при зверненні із заявою про прийняття спадщини нотаріусом було роз`яснено зміст статей 1231, 1281, 1282 ЦК України.

Ураховуючи наведене, безпідставними є доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем преклюзивного строку, передбаченого статтею 1281 ЦК України, щодо звернення до неї з вимогою про виконання зобов`язання.

Спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває права на спадкове майно, у тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно та право розпорядження ним.

Частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги, яких на передане в іпотеку нерухоме майно незареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Майновий поручитель несе акцесорний обов`язок з виконання зобов`язання за основного боржника.

У відповідності до частини другої статті 11 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про іпотеку» якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені статтею 33 Закону України «Про іпотеку», частиною першою якої встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Враховуючи те, що позичальник неналежним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування, проігнорував вимоги кредитора про дострокове погашення заборгованості, законним та обґрунтованим слід визнати висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, який увійшов до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, перевірив розмір заборгованості за кредитним договором та з урахуванням висновків Верховного Суду, наданих у цій справі, зокрема щодо відсутності підстав для нарахування процентів і пені після настання строку виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для включення до загальної суми заборгованості за кредитним договором суми процентів, нарахованих після настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором, зміненого у зв`язку з пред`явленням вимоги кредитора про дострокове виконання зобов`язання.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного визначення судами суми процентів є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Водночас заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неправильно визначенння суми судового збору, яка підлягає стягненню з відповідачки у порядку розподілу судових витрат.

Згідно з положеннями частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що при зверненні до суду позивачем за майнову вимогу було сплачено судовий збір у розмірі 24 542,85 грн (з розрахунку офіційного курсу гривні до долара США станом на 15 листопада 2016 року), а за результатами розгляду справи ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог, помилковим є стягнення з відповідачки на користь позивача усієї суми сплаченого ним судового збору.

Оскільки суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнав обґрунтованим позов у частині заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 358,83 дол. США та 12 577,95 грн, що становить

50,12 % від заявлених позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідачки в порядку розподілу судових витрат, складає 12 300,88 грн.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 11 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року підлягає до часткового задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанції - зміні, шляхом викладення їх мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Підлягає зміні також рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року в частині визначення розміру судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк», а саме з 24 542,85 грн на 12 300,88 грн.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року залишити без задоволення.

Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 11 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року залишити без змін.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 18 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 02 лютого 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Змінити рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року у частині визначення суми судового збору, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» у порядку розподілу судових витрат, зменшивши її з 24 542 (двадцять чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн

85 коп. до 12 300 (дванадцять тисяч триста) грн 88 коп.

В іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович