Постанова

Іменем України

17 червня 2022 року

м. Київ

справа № 556/1395/21

провадження № 61-3887св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національна академія аграрних наук України,

особа, яка не брала участь у справі - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лук`янчук Сергій Миколайович, на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2021 року в складі судді Іванків О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 31 березня 2022 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національної академії аграрних наук України (далі - НААН України) про поновлення на посаді.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що згідно з наказом відповідача від 09 лютого 2021 року № 31-к його було звільнено з посади директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Городецьке» Інституту сільського господарства полісся НААН України» (далі - ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства полісся НААН України») із 13 лютого 2021 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України та наказом від 19 березня 2021 року призначено на посаду виконуючого обов`язки директора вказаного підприємства до призначення директора у встановленому законом порядку.

Наказом в. о. президента НААН України від 02 червня 2021 року № 213-к в. о. директора ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України» із 2 червня 2021 року призначено ОСОБА_2 до моменту призначення директора у встановленому законом порядку.

Позивач вважає, що його звільнення з посади в. о. директора ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України» проведено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки його звільнено до призначення директора у встановленому порядку, в період перебування на лікарняному, при цьому, ні наказ про звільнення, ні трудова книжка йому не були видані, розрахунок при звільнення не проведено.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд поновити його на посаді в.о. директора ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України» до призначення директора у встановленому порядку.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області

від 10 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 31 березня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді в. о. директора ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України» до призначення директора у встановленому порядку.

Рішення в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що оскільки закінчення строку дії строкового договору, укладеного між позивачем та відповідачем було обумовлено саме настанням певної події - заміщенням посади директора за результатами конкурсного відбору, яка не настала, тому строк дії контракту із позивачем не закінчився, а отже у відповідача не було правових підстав для звільнення ОСОБА_1 .

Крім того, позивача було звільнено у період його тимчасової непрацездатності, що свідчить про порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 40 КЗпП.

Також відповідачем не доведено факт вручення позивачу копії наказу про звільнення, належно оформленої трудової книжки та проведення з ним розрахунку. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

28 квітня 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лук`янчук С. М., засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 31 березня 2022 року у вищевказаній справі, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд за встановленою законом територіальною підсудністю.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували частину 1 статті 28 та частину 1 статті 378 ЦПК України (щодо територіальної юрисдикції (підсудності) справи)) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 536/1267/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 520/13993/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у подібних правовідносинах, як на підставу оскарження судових рішень.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду не надходив

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що згідно з наказом президента НААН України від 09 лютого 2021 року № 31-к ОСОБА_1 було звільнено з посади директора ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України» з 13 лютого 2021 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Підстава - контракт від 14 лютого 2019 року.

Наказом президента НААН України від 19 березня 2021 року № 111-к ОСОБА_1 було призначено на посаду в. о. директора ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України», до призначення директора у встановленому законом порядку.

На підставі наказу в.о. президента НААН України від 02 червня 2021 року № 213-к, ОСОБА_2 призначено в. о. ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України» з 2 червня 2021 року до призначення директора у встановленому законом порядку.

При цьому наказ про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків в. о. директора підприємства відсутній. Такий наказ на адвокатський запит представника позивача не надано, також його не надано і суду.

Згідно з відомостями з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України» з 02 червня 2021 року є ОСОБА_2 .

Як убачається з листків непрацездатності серії АЛГ № 278641 та серії АЛГ № 345193 ОСОБА_1 у період із 01 по 29 червня 2021 року перебував на лікарняному.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Строк, на який працівник приймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Суди попередніх інстанцій установили, що наказом президента НААН України від 19 березня 2021 року №111-к ОСОБА_1 було призначено на посаду в. о. директора ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України», на період до призначення у встановленому законом порядку директора вказаного підприємства.

Тобто при укладенні зазначеного трудового договору працівник та роботодавець погодили строк дії договору, який визначили часом настання певної події, а саме до призначення у встановленому законодавством порядку генерального директора ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України».

Наказом в. о. президента НААН України від 02 червня 2021 року № 213-к, ОСОБА_2 призначено в. о. ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України» з 2 червня 2021 року до призначення директора у встановленому законом порядку.

При цьому наказ про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків в. о. директора підприємства відсутній.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_2 було призначено в. о.ДП «ДГ «Городецьке» Інституту сільського господарства Полісся НААН України» і призначення у встановленому законодавством порядку директора вказаного підприємства невідбулося, тому строк дії укладеного з позивачем ОСОБА_1 трудового договору не закінчився.

У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (61-576сво18) дійшла висновку, що тлумачення статті 5-1, частини першої статті 235 КЗпП України свідчать, що на особу, яка є виконуючим обов`язки, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 569/14889/19 (провадження № 61-1194св20).

Крім того, згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, непоширення такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

Як встановлено судами, у період із 01 по 29 червня 2021 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки таке відбулося до закінчення строку припинення укладеного з ним трудового договору та у період його перебування на лікарняному.

При цьому судами правильно взято до уваги, що відповідачем не надано належно оформленого наказу про звільнення позивача із зазначенням причин та підстав, а також не спростовані обставини, що ні 30 червня 2021 року (в перший робочий день після одужання позивача), ні на час розгляду справи судом ОСОБА_1 , незважаючи на його звернення, не вручено копії наказу, належно оформленої трудової книжки та не проведено з ним розрахунку.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідач не оскаржував ні рішення суду першої, ні апеляційної інстанцій, що свідчить про те, що він погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача із займаної ним посади було проведено з порушенням норм трудового законодавства.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами правил територіальної підсудності не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Частиною другою статті 27 ЦПК України передбачено, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За частиною першою статті 28 ЦПК України позови, що виникають із трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Отже, з огляду на наведені норми процесуального закону позивач мав альтернативне право пред`явити позов як місцезнаходженням відповідача, так і за місцем свого проживання.

Згідно з довідкою від 13 липня 2021 року №13/04-1677/21, виданою Городецьким старостинським округом № 4 Сарненської міської ради, позивач на час звернення до суду з цим позовом проживав, але не був зареєстрований, за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто на момент звернення до суду позивач перебував на території, яка підсудна Володимирецькому районному суду Рівненської області.

На підставі викладеного, доводи касаційної скарги щодо порушення територіальної юрисдикції (підсудності) не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до частини першої статті 28 ЦПК України справу розглянуто належним судом за місцем проживання позивача.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах, як на підставу оскарження судових рішень, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень вказаної статті у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для стверджувати про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лук`янчук Сергій Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 31 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська