справа № 759/720/20

провадження № 22-ц/824/1270/2022

головуючий у суді І інстанції Ул`яновська О.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 червня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 3000 доларів США, як аванс на виготовлення автомобіля та 2500 доларів США як аванс за автомобіль, що разом становить 5500 доларів США.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що між ним та відповідачем було укладено усний договір-підряду, згідно якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання виконати роботу по виготовленню автомобіля позашляховика, а позивач зобов`язався прийняти та оплатити роботу, тому на виконання усного договору позивач надав, а відповідач отримав грошові кошти у розмірі 3000 доларів США на підставі розписки. Крім того, 21 серпня 2019 року ОСОБА_2 , передав, а ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 2500 доларів США авансу для придбання автомобіля, проте відповідач до цього часу автомобіль не придбав, кошти не повернув.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, та 2500 доларів США, що загалом становить 5500 доларів США та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп.

12 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що кошти отримані відповідачем за розписками були використані ним за призначенням та відповідно до домовленостей сторін. Вважає, що вимоги позивача щодо повернення йому коштів за розписками є безпідставними.

Зазначає, що з метою придбання автомобіля, вчинення реєстраційних дій ОСОБА_2 8 серпня 2019 року видав ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер у реєстрі реєстраційних дій 485, довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко К.В. (копія з реєстру довіреностей додається), якою уповноважив ОСОБА_1 бути його представником перед усіма фізичними та юридичними особами з питання придбання на ім`я ОСОБА_3 транспортного засобу марки «УАЗ», будь-якого року випуску, за будь-якою ціною та за власним розсудом, також надав ОСОБА_1 право підписувати договори купівлі-продажу автомобілів, транспортувати автомобілі до місця реєстрації у відповідних територіальних органах, в органах Державтоінспекції по місцю його проживання, подавати від імені ОСОБА_3 заяви, декларації, одержувати будь-які документи, включаючи посвідчення, свідоцтва, розписуватися за нього, зареєструвати транспортні засоби, сплачувати будь-які платежі і виконувати всі інші дії, що пов`язані з довіреністю. Таким чином, між сторонами, а саме позивачем та відповідачем, були досягнуті домовленості щодо придбання автомобіля марки УАЗ, будь-якого року випуску, за ціну та на умовах за власним розсудом на ім`я ОСОБА_2 , реєстрація цього автомобіля на його ім`я, проведення ремонту та переобладнання автомобіля, отримання документів та вчинення інших дій, пов`язаних з довіреністю.

Вважає, що позивачем не доведено порушення відповідачем умов договору доручення, та в якій його частині.

Також звертає увагу суду на те, що під час розгляду справи відповідач не був належним чином повідомлений про час і дату розгляду справи № 362/7242/19, що фактично позбавило його можливості надати свої заперечення проти позову та висловити свою позицію в цій справі з наданням відповідних доказів.

30 листопада 2022 року на адресу Київського апеляційного суду від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Наголошує на тому, що в матеріалах справи наявні підтвердження про належне повідомлення відповідача ОСОБА_1 про судовий розгляд на 1 квітня 2020 року, 8 вересня 2020 року, 6 листопада 2020 року, 2 грудня 2020 року, 18 січня 2021 року.

Вказує, що в апеляційній скарзі не приведені доводи та не надані докази, а також відсутні посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача, що могли б вплинути на зміст прийнятого заочного рішення.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, яка міститься в матеріалах справи (Т. 2, а.с. 30-31).

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з`явились.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з оригіналом розписки від 2 серпня 2019 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 аванс у розмірі 3000 доларів США для виготовлені автомобіля згідно кошторису (а.с. 55).

Згідно з оригіналом розписки від 21 серпня 2019 року ОСОБА_1 також отримав 2500 доларів США у якості авансу за автомобіль Газель (а.с. 56).

Також судом було встановлено, що позивач надіслав на адресу відповідача вимогу від 19 грудня 2019 року про повернення боргу на підставі переданих коштів у розмірі 3000 доларів США та 2500 доларів США, оскільки станом на 18 грудня 2019 року додаток №1 (кошторис) між ними не підписаний через відмову відповідача його підписати, автомобіль не виготовлений та автомобіль Газель не придбаний (а.с. 8, 9).

Оскільки відповідачем вимога залишена без відповіді, позивач просив здійснити стягнення коштів у розмірах сум, які були передані позивачем відповідачеві за розписками.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 були виконані зобов`язання у той час, як зобов`язання відповідача ОСОБА_1 залишились невиконаними.

Апеляційний суд з урахуванням меж доводів апеляційної скарги погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На підтвердження виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин позивачем надані дві розписки, із яких вбачається, що позивач взяв на себе зобов`язання по оплаті робіт та послуг відповідача щодо придбання автомобіля та його ремонту.

Відповідач указані обставини щодо укладення розписок, мети та наслідків їх укладення не заперечує та визнає так само як позивач про виникнення на підставі цих розписок зобов`язальних правовідносин між сторонами.

Таким чином, між сторонами цього спору виникло ряд правовідносин, які відповідають правовідносинам підряду та доручення.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Судом першої інстанції також встановлено та не заперечується відповідачем обставина оплати позивачем указаних у розписках сум, а отже здійснення позивачем попередньої оплати.

Правовідносини підряду врегульовано положеннями глави 61 ЦК України, а саме загальними положеннями про підряд та побутовий підряд.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно із ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Нормами частин 1 та 2 ст. 849 указаного Кодексу передбачено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового підряду є публічним договором. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору, що передбачено ст. 866 ЦК України.

Таким чином, укладення договору підряду підтверджено розписками, що визнає також відповідач. Як убачається із змісту розписок, строки виконання зобов`язань сторонами не обумовлено.

Спірні правовідносини також свідчать, що між сторонами виникли правовідносини, що слідують із договору доручення, який було оформлено шляхом складання сторонами розписки та надання відповідачеві довіреності від 09 серпня 2019 року на представництво інтересів позивача строком до 09 лютого 2020 року, яка була достроково припинена 17 грудня 2019 року за заявою ОСОБА_2 , про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей. Самої довіреності у матеріалах справи не має, однак відповідач стверджує, що довіреністю позивач доручив відповідачеві укласти в інтересах позивача договори на купівлю автомобіля та придбання матеріалів для ремонту автомобіля.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

При цьому, як передбачено ст. 106 ЦК України повірений зобов`язаний:

1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення;

2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Як убачається із матеріалів справи, до відкликання позивачем довіреності, а саме 09 вересня 2019 року між ОСОБА_4 , як продавцем з однієї сторони, та ОСОБА_1 , який діяв від імені та за дорученням ОСОБА_2 , як покупця, було укладено договір купівлі-продажу №9/09/19-1. Предметом цього договору було продаж ОСОБА_4 у власність покупця ОСОБА_1 автомобіля ГАЗ 330202, 2007 року випуску. Сторони цього договору погодили кінцевий строк передачі предмета договору до 12 вересня 2019 року. Згідно із розпискою від 09 вересня 2019 року ОСОБА_4 в указану дату отримав від ОСОБА_1 за указаним договором 48 тисяч грн.

Також 08 січня 202 року між ОСОБА_4 , як продавцем з однієї сторони, та ОСОБА_1 , який діяв від імені та за дорученням ОСОБА_2 , як покупця, було укладено договір купівлі-продажу вузлів та агрегатів №8/01/20-1. Предметом цього договору було продаж вузлів та агрегатів на автомобіль згідно з переліком в Додатку №1. Згідно із розпискою від 08 січня 2020 року ОСОБА_4 в указану дату отримав від ОСОБА_1 за указаним договором 144840 грн.

08 лютого 2020 року відповідач здійснив реєстрацію автомобіля ГАЗ 330202 за позивачем, у підтвердження чого надав до суду свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Однак встановлені обставини не можуть бути доказом виконання зобов`язання належним чином з урахуванням наступного.

Як установлено із доданих до матеріалів справи розписок, їх зміст не містить умови щодо дати виконання зобов`язань, а відтак підлягають застосуванню загальні положення щодо строку виконання зобов`язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач направив відповідачеві вимогу повернення боргу, яку обґрунтував невиконанням відповідачем своїх зобов`язань. До вимоги, яка була направлена позивачем відповідачеві, надано докази направлення їх на поштову адресу відповідача (Т. 1, а.с. 8-9). Вимога була відправлена 20 грудня 2020 року.

Відповідач ні у доводах апеляційної скарги, ні в усних поясненнях суду не навів заперечень з приводу неотримання указаної вимоги позивача.

При цьому із матеріалів справи, а саме змісту розписок слідує, що послуги відповідача позивачем були оплачені наперед.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (відповідно ч. 1 та 3).

Право замовника відмовитись від договору підряду, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, також передбачено нормою ст. 849 ЦК України.

Таким чином, відповідач зобов`язався за дорученням позивача та в його інтересах здійснити купівлю автомобіля та вузлів і агрегатів до автомобіля, здійснити ремонт автомобіля та передати у власність та володіння позивача відремонтований автомобіль.

Однак матеріали справи не містять жодних доказів у підтвердження виконання відповідачем робіт по ремонту автомобіля: як то акта приймання-передачі, скріпленого підписами сторін, чи документально підтвердженого звернення відповідача до позивача з вимогою прийняти виконані роботи, від прийняття яких позивач відмовився. Не містять матеріали справи також доказів, які свідчать, що автомобіль було відремонтовано, а матеріали справи містять лише світлини запчастин, вузлів, агрегатів. Відсутні докази повідомлення відповідачем позивача щодо виконання зобов`язання про придбання за дорученням автомобіля та передачі у фактичне володіння цього автомобіля позивачеві.

Надання до суду договорів купівлі-продажу відповідачем в інтересах позивача автомобіля та вузлів і агрегатів до цього автомобіля та свідоцтва про реєстрацію відповідного транспортного засобу за позивачем у лютому 2020 року не можуть свідчити про належне виконання спірних зобов`язань, оскільки відповідачем не доведено, що позивач був повідомлений будь-яким способом про виконання зобов`язань та відмовився від прийняття такого виконання, а позивач указані обставини не визнав. Сам відповідач підтвердив, що автомобіль знаходиться у нього та позивачеві не передавався. Відповідачем також не спростовано факт направлення позивачем вимоги про необхідність виконання зобов`язань та факт отримання такої вимоги, якою обумовлено термін настання виконання зобов`язання у розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України протягом семи днів від дня пред`явлення вимоги, а відтак факту прострочення виконання зобов`язань, тому у суду відсутні сумніви щодо достовірності факту направлення та отримання вимоги.

Крім того, сам факт здійснення відповідачем дій щодо реєстрації права власності на спірний транспортний засіб за позивачем у лютому 2020 року після звернення позивача з цим позовом до суду у січні 2020 року не перешкоджає праву позивача на власний розсуд прийняти виконання чи відмовитись від такого виконання та вимагати повернення сплачених позивачем у якості попередньої оплати сум.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та винесення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог колегією апеляційного суду не встановлено.

Не встановлено також обов`язкових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення внаслідок порушення судом норм процесуального права, що передбачені ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Так, відповідач у доводах апеляційної скарги указує, що оскаржуване заочне рішення було ухвалене за його відсутності. В той же час, оскарження заочного рішення передбачає спеціальну процедуру шляхом звернення до суду, який його ухвалив, із заявою про перегляд такого заочного рішення. Підставою для такого перегляду, зокрема є розгляд справи без участі відповідача. Таким чином, відповідачем використано право на перегляд заочного рішення та надання доказів у спростування позову.

Крім того, відповідач не обмежений був апеляційним судом у наданні доводів та заперечень проти позову у суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухваленням заочного рішення порушені процесуальні права відповідача на звернення до суду із зустрічним позовом, колегія апеляційного суду не може визнати обґрунтованими, оскільки відповідач не позбавлений права звернутись із самостійним позовом до позивача на захист своїх порушених чи невизнаних прав.

За таких обставин, на думку колегії суддів, передбачені пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України наслідки (скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення) для апеляційного суду є обов`язковими, якщо встановлено факт розгляду місцевим судом справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим) та за умов, що такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

При цьому слід ураховувати, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі №521/8532/16-ц (провадження №61-18841св20), від 1 лютого 2022 року у справі №697/2142/20 (провадження №17715св21), від 18 січня 2021 року у справі №754/5370/16-ц (провадження №19099св19) вказано, що розгляд судом першої інстанції справи за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, не є підставою для скасування рішення.

У наведених постановах суд касаційної інстанції керувався тим, що такий процесуальний недолік в подальшому був усунений апеляційним судом, який вирішив справу за апеляційною скаргою відповідної сторони, належним чином повідомивши учасників справи про місце, дату і час судового засідання в апеляційному суді.

На думку колегії суддів, оскільки судом першої інстанції було винесено заочне рішення, відповідач використав своє право на звернення із заявою про перегляд заочного рішення. В судовому засіданні у суді першої інстанції відповідач був присутній та мав можливість подати свої докази.

Крім того, відповідач мав можливість реалізувати всі свої процесуальні права щодо спростування вимог позову у суді апеляційної інстанції.

Тому доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно зі статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

ГоловуючийТ.О. ПисанаСуддіК.П. ПриходькоС.О. Журба