Постанова

Іменем України

09 червня 2022 року

м. Київ

справа № 450/2009/20

провадження № 61-703св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Смолинця Ярослава Івановича на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 березня 2021 року у складі судді Мусієвського В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації земельних ділянок та припинення права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у липні 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 4623683100:03:002:0397 площею 0,1833 га у Державному земельному кадастрі;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4623683100:03:002:0397 площею 0,1833 га та припинити право власності відповідачів на цю земельну ділянку;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 4623683100:03:002:0396 площею 0,0167 га у Державному земельному кадастрі;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4623683100:03:002:0396 площею 0,0167 та припинити право власності відповідачів на цю земельну ділянку.

Зазначений позов, ОСОБА_1 мотивувала тим, що в порядку спадкування майна після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , вона набула право власності на майно спадкодавця, яке знаходиться у селі Відники Пустомитівського району Львівської області, а саме на житловий будинок, до складу якого входять вбиральня, сарай, огорожа.

Під час оформлення права власності на земельну ділянку під даним будинком, на запит від 26 вересня 2017 року вона отримала Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав про те, що власники сусіднього будинковолодіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 оформили на себе в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку площею 0,2 га, на якій знаходиться також частина її нерухомого майна.

Зазначала, що ОСОБА_6 у 1947 році разом зі своїми батьками була виселена з села Відники.

У подальшому вони були реабілітовані та у 1992 році повернулися у селі Відники. У тому ж році їм було повернуто незаконно вилучене майно, а саме цегляний будинок разом з господарськими будівлями та спорудами-сарай (шопа), на яке 28 липня 1997 року видано свідоцтво про право власності.

Після повернення родини ОСОБА_7 у село Відники з`ясувалось, що частину їх земельної ділянки займав ОСОБА_5 , а тому рішенням сесії Звенигородської сільської ради № 7 від 18 серпня 1994 року за погодженням з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було проведено розподіл даної ділянки, про що свідчать їх підписи на акті та абрисі.

Зокрема, згідно з актом від 26 серпня 1994 року площа присадибної земельної ділянки ОСОБА_6 становить 0,14 га, а ОСОБА_5 - 0,06 га, що в подальшому підтверджувалося довідками та актом за 1996-1999 роки.

Також зазначала, що після виселення сім`ї ОСОБА_7, ОСОБА_5 на частині земельної ділянки, якою користувалась сім`я ОСОБА_7, звів власний будинок і господарські споруди, якому рішенням Звенигородської сільської ради № 272 від 23 березня 2012 року погоджено технічну документацію для передачі у власність земельної ділянки та передано у власність земельну ділянку площею 0,2 га, яку після його смерті успадкували діти - відповідачі у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Однак, на частині цієї земельної ділянки знаходиться частина успадкованого ОСОБА_1 нерухомого майна, що не було враховано Звенигородською сільською радою при прийнятті оскаржуваного рішення.

Зазначає, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 липня 2018 року визнано незаконним та скасовано рішення Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 272 від 23 березня 2012 року в частині погодження технічної документації та надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,2 га в селі Відники Пустомитівського району Львівської області та виданий 13 листопада 2012 року на підставі даного рішення державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 158742 ОСОБА_5 , кадастровий № 4623683100:03:002:0204, скасовано реєстрацію права спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,20 га, кадастровий № 4623683100:03:002:0204 за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Проте, відповідачі 12 липня 2018 року здійснили поділ вищевказаної земельної ділянки та зареєстрували в Державному земельному кадастрі земельні ділянки площею 0,1833 га, кадастровий № 4623683100:03:002:0397, та площею 0,0167 га, кадастровий № 4623683100:03:002:0396.

У подальшому ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року накладено арешт на вказані земельні ділянки.

Оскільки первісні правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 0,2 га визнані недійсними та скасовані, поділ відповідачами зазначеної земельної ділянки на земельні ділянки кадастрові №№ 4623683100:03:002:0397, 4623683100:03:002:0396, є незаконним і протиправним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 16 березня 2021 року позов задовольнив.

Скасував державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1833 га, кадастровий № 4623683100:03:002:0397 у Державному земельному кадастрі та припинив право власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на вказане майно.

Скасував державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0167 га, кадастровий № 4623683100:03:002:0396 у Державному земельному кадастрі та припинив право власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на вказане майно.

Стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 363, 20 грн, а саме по 1 681,60 грн з кожного.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що рішення № 272 Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 березня 2012 року в частині погодження технічної документації та надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки визнано незаконним та скасовано, як і скасовано правовстановлюючі документи відповідачів на земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий № 4623683100:03:002:0204, тому підлягає скасуванню державна реєстрація права власності на утворені внаслідок її поділу земельні ділянки кадастровий № 4623683100:03:002:0397 площею 0,1833 га та кадастровий № 4623683100:03:002:0396 площею 0,0167 га.

Львівський апеляційний суд постановою від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 березня 2021 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від представника ОСОБА_3 - адвоката Смолинця Я. І. у січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 березня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, неповно досліджено обставини справи та не враховано висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 904/3214/18, згідно з яким відмова у перенесенні засідання через участь у іншому процесі є порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Позивач не заявляла вимог про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав як це передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 179/1341/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 278/759/13-ц, від 11 грудня 2018 року у справі № 902/570/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 922/2657/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 2-13525/10).

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 922/3405/17, від 03 травня 2018 року у справі № 906/1024/16, від 12 квітня 2018 року у справі № 910/12152/17 у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Спосіб захисту - скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності відповідає вимогам закону та є ефективним (постанови Верховного Суду від 03 вересня 2020 року № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах №№ 906/516/19, 905/633/19, 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19.

Враховуючи викладене вимога про припинення права власності не підлягає задоволенню, оскільки позивачем обрано спосіб захисту, який не передбачений законом.

Відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 107, 108 ЗК України у редакції 1990 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що родина ОСОБА_7 була наділена правом користування або правом власності на земельну ділянку, де розташовувалося приміщення фельдшерсько-акушерського пункту, а земельне законодавство, яке діяло на той час, унеможливлювало повернення земельної ділянки навіть за наявності такого права.

Судами попередніх інстанцій не досліджено питання про те, чи дійсно було порушено права та законні інтереси позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Колянковського Т. М. у травні 2022 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких заявник просить відхилити її, посилаючись на те, що спори щодо суміжного землекористування громадян на час розподілу земельної ділянки між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 підлягали розгляду погоджувальною комісією відповідно до вимог статей 107, 108 ЗК України 1990 року (в редакції Закону від 05 травня 1993 року № 3179-ХІІ) зводяться до неправильного тлумачення заявником положень статей 103, 107-113 цього Кодексу, аналіз яких свідчить, що земельні спори підлягали розгляду саме місцевими Радами народних депутатів, або судом.

Спори з приводу суміжного землекористування громадян дійсно розглядалися погоджувальною комісією, однак остаточним документом, що приймався за результатами вирішення спору було саме рішення Ради народних депутатів, або суду.

Посилання на те, що рішенням Пустомитівського районного суду від 02 листопада 1993 року у справі № 2-383 встановлено факт перебування у користуванні ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,20 га та відсутність на ній будь-яких належних ОСОБА_8 господарських будівель є безпідставними, оскільки рішення про оформлення права власності ОСОБА_8 на жилий будинок у селі Відники сільською радою було прийнято у серпні 1994 року, коли також було вирішено спір щодо суміжного землекористування між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .

На даний час права позивача порушуються фактом існування спірних земельних ділянок як об`єктів цивільних прав, які в сукупному розмірі та координатах відтворюють первісну ділянку площею 0,2 га.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 24 лютого 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Пустомитівського районного суду Львівської області.

Справа № 450/2009/20 надійшла до Верховного Суду 27 квітня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 09 червня 2022 року продовжив представнику ОСОБА_1 - адвокату Колянковського Т. М. строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_9 , його дружина ОСОБА_10 та дочка ОСОБА_4 у 1947 році були виселені з села Відники Пустомитівського району Львівської області.

Судами із матеріалів справи № 2-15/105 встановлено, що у ОСОБА_11 у 1947 році конфісковано в селі Відники хату 1912 року, цегляну, покриту бляхою, розміром 12 х 6 х 2,9, веранду дерев`яну під бляхою розміром 2 х 3 х 2,5; шопу 1930 року з досок під соломою розміром 3,6 х 3,7 х 2,8.

Протоколом спільного засідання депутатської групи села Відники і Відниківської Ради (сільського комітету) від 26 серпня 1992 року та рішенням № 26 Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Пустомитівської районної ради народних депутатів від 26 листопада 1992 року вирішено забезпечити поселення ОСОБА_4 в колишнє її помешкання, повернути їй житловий будинок та зобов`язано виконком Звенигородської сільської ради внести відповідні зміни в подвірних книгах сільської ради.

Рішенням Звенигородської сільської ради народних депутатів № 26 від 26 листопада 1992 року та від 19 серпня 1994 року ОСОБА_9 повернуто житловий будинок в селі Відники, який знаходився на балансі сільської ради, погоджено оформлення права власності на даний житловий будинок за ОСОБА_8 , якій 27 липня 1997 року видано свідоцтво про право особистої власності на даний житловий будинок.

18 серпня 1994 року сесія Звенигородської сільською ради прийняла рішення № 7 «Про розподіл присадибної ділянки між жителем села Відники ОСОБА_5 та реабілітованою ОСОБА_8 », згідно з яким зобов`язала членів земельно-погоджувальної комісії провести обстеження присадибної ділянки ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , зробити акт обстеження, абрис земельної ділянки і схему розподілу, та провести розподіл даної ділянки.

Згідно з актом від 26 серпня 1994 року комісія Звенигородської сільської ради на підставі вищезазначеного рішення сесії провела на місцевості обміри присадибних ділянок та встановила, що площа присадибної ділянки ОСОБА_5 становить 0,08 га (на будівельному паспорті - 0,06 га), а площа присадибної ділянки ОСОБА_8 становить 0,14 га. До даного акту додано абрис присадибних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , який ними підписаний, з зазначенням їх меж, розмірів та схематичного нанесення місця розміщення споруд та будівель на цих ділянках.

Довідками про склад сім`ї та землекористування, виданими Звенигородською сільською радою 22 січня 1996 року № 109 та 16 січня 1998 року № 32, актом обстеження житлово-побутових умов від 10 грудня 1999 року, підтверджується, що ОСОБА_8 проживала у селі Відники одна у власному будинку та в її користуванні знаходилась земельна ділянка площею 0,14 га.

Згідно з погосподарською книгою (об`єкт № 1006), наданою Звенигородською сільською радою, у 2011-2014 роках за домогосподарством ОСОБА_8 значилось в користуванні, в тому числі, 0,14 га землі, призначеної для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських споруд.

Судами також встановлено, що 07 липня 1995 року ОСОБА_5 на підставі рішення Звенигородської сільської ради від 19 серпня 1994 року було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , на який 22 червня 1995 року був виготовлений технічний паспорт.

Звенигородська сільська рада рішенням від 23 грудня 2011 року № 236 надала ОСОБА_5 згоду на розробку технічної документації для передачі у власність земельних ділянок площею 0,2 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0,2 га - для особистого селянського господарства.

Звенигородська сільська рада 23 березня 2012 року прийняла рішення № 272, яким погодила технічну документацію земельних ділянок для передачі їх у власність та передала безкоштовно у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянки площею 0,2 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0,1954 га - для особистого селянського господарства, які знаходяться у селі Відники.

Звенигородська сільська рада на підставі вищевказаного рішення 13 листопада 2012 року видала на ім`я ОСОБА_5 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ № 158742, кадастровий № 4623683100:03:002:0204, площею 0,2 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, яка розташована у селі Відники.

Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 116038390 від 02 березня 2018 року та № 116037427 від 02 березня 2018 року підтверджується, що ОСОБА_2 26 серпня 2016 року та ОСОБА_3 27 серпня 2016 року зареєстрували право спільної часткової власності (по 1/2 частці) на земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий № 4623683100:03:002:0204.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 липня 2018 року у справі № 450/3198/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано рішення № 272 Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 березня 2012 року в частині погодження технічної документації та надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,2 га у селі Відники Пустомитівського району Львівської області, та виданий 13 листопада 2012 року на підставі даного рішення державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯМ №158742 ОСОБА_5 , кадастровий № 4623683100:03:002:0204. Скасовано реєстрацію права спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий № 4623683100:03:002:0204, за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка знаходиться у селі Відники Пустомитівського району Львівської області.

В ході розгляду справи № 450/3198/17 встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розроблено технічну документацію із поділу земельної ділянки площею 0,2 га, кадастровий номер № 4623683100:03:002:0204, за наслідками якого зареєстровано в Державному земельному кадастрі дві земельні ділянки - кадастровий номер 4623683100:03:002:0397 площею 0,1833 та кадастровий номер 4623683100:03:002:0204.

Також встановлено, що під час розроблення технічної документації та оформлення права власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку, було неправильно визначено її розташування, чим порушено право позивача на будівлю та земельну ділянку, які вона набула у порядку спадкування, шляхом зменшення її площі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною другою, пунктами г), д) частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено вище, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 липня 2018 року у справі № 450/3198/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, державна реєстрація права власності за відповідачами на земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий номер 4623683100:03:002:0204 скасована, а рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого вони набули право власності, визнано незаконним і скасовано.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Встановивши, що рішення Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 23 березня 2012 року № 272 в частині погодження технічної документації та надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки визнано незаконним та скасовано, як і скасовано правовстановлюючі документи відповідачів на земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровий № 4623683100:03:002:0204, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 572/3559/20 (провадження № 61-16348св21).

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення суперечать практиці Верховного Суду, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту свого порушеного права не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Спір у цій справі є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як користувача землі з боку іншої особи.

Суди попередніх інстанцій правильно врахували аксіому цивільного судочинства «jura novit curia» - «суд знає закон», яка надає суду право визначити та застосувати ту правову норму, яка підлягає застосуванню до конкретних правовідносин, оскільки неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 904/3214/18, згідно з яким відмова у перенесенні засідання через участь у іншому процесі є порушення Конвенції, також не заслуговують на увагу.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

За приписами положень статті 366 ЦПК України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до ЦПК України розглядається з їх повідомленням.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 липня 2021 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 призначено до розгляду на 19 жовтня 2021 року.

Від ОСОБА_3 та його представника - адвоката Шубака М. І. 18 жовтня 2021 року на адресу Львівського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що представником, яким подано апеляційну скаргу та, який ознайомлений із матеріалами справи, є адвокат Смолинець Я. І. Однак, останній не має можливості брати участь у розгляді справи, у зв`язку із захворюванням на Covid-19 та його ускладненням. Тому новому представнику необхідний достатній час для ознайомлення та зняття копій із матеріалів справи.

Львівський апеляційний суд ухвалою, оформленою протоколом судового засідання, від 19 жовтня 2021 року відклав розгляд справи на 16 листопада 2021 року.

Від представника ОСОБА_3 - адвоката Шубака М. І. 15 листопада 2021 року на адресу Львівського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки адвокат зайнятий у іншому судовому процесі в Господарському суді міста Києва.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Враховуючи викладене, неявка представника ОСОБА_3 - адвоката Шубака М. І. в судове засідання не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення апеляційного суду.

Суди правильно застосували до спірних правовідносин норми права, що регулюють спірні правовідносини, тому безпідставним є посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки вказана обставина є підставою для касаційного оскарження, а не для скасування судових рішень, які ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів того, що родина ОСОБА_7 була наділена правом користування або правом власності на земельну ділянку, де розташовувалося приміщення фельдшерсько-акушерського пункту, а земельне законодавство, яке діяло на той час, унеможливлювало повернення земельної ділянки навіть за наявності такого права стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статте 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки судів попередніх інстанцій є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Смолинця Ярослава Івановича залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 березня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров