Постанова

Іменем України

14 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/40395/20

провадження № 61-16059св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквіфін Україна», яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Містер Кеш»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіфін Україна» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору та захист персональних даних

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2021 року у складі судді Волкової С. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СС Лоун», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіфін Україна» (далі - ТОВ «Еквіфін Україна»), яке на підставі загальних зборів учасників, оформлених протоколом від 02 серпня 2021 року № 0208/21 змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю«Містер Кеш» (далі - ТОВ «Містер Кеш»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Велліфін», Товариства з обмеженою відповідальністю «Займер» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору та захист персональних даних.

Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 21 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Еквіфін Україна» виділив в окреме провадження, які є предметом розгляду цієї справи.

У позовній заяві ОСОБА_2 просила визнати дії відповідача вчиненими із застосуванням нечесної підприємницької практики і такими, що порушують її права як споживача; визнати договір від 01 липня 2020 року № 142745, укладений між нею і ТОВ «Еквіфін Україна», недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилалася на те, що в період з 29 червня до 01 липня 2020 року невідомі особи здійснили від її імені реєстрацію на декількох онлайн-сервісах кредитування і, скориставшись її особистими та персональними даними, оформили кредити з подальшим заволодінням грошовими коштами фінансових організацій.

Під час оформлення оспорюваного договору її волевиявлення на його укладення не було. Про існування договору, укладеного, зокрема з ТОВ «Еквіфін Україна», вона дізналась вже після його оформлення невідомою особою, яка заволоділа її персональними даними та вказала не належний їй рахунок, на який були перераховані кредитні кошти.

Відповідач здійснив та продовжує здійснювати незаконний збір, у зберігання та інші дії з її персональними даними. Також відповідач порушив її конституційні права у вигляді втручання в особисте життя, приниження її честі і гідності. Через відкриті на її ім`я кредити вона не може повноцінно користуватись певними банківськими продуктами через зіпсовану кредитну історію, що дає хибне сприйняття її як ненадійного та непорядного позичальника. У зв`язку із цим просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 13 січня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки ТОВ «Еквіфін Україна» надало належні та допустимі докази на підтвердження факту укладання між сторонами 01 липня 2020 року кредитного договору № 142745 та отриманням позивачкою кредитних коштів у розмірі 500,00 грн. Водночас позивачка не надала доказів на підтвердження заявлених вимог.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення зазначила необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; а також те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду безпідставно посилався на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, оскільки вона прийнята за інших фактичних обставин. Разом з тим у цій справі суди не оцінили належним чином докази та не з`ясували обставини справи. Зокрема, суди не звернули уваги на те, що рахунок, на який були перераховані гроші за оспорюваним кредитним договором, не належить позивачці. Суди не взяли до уваги доказ у вигляді флеш-накопичувача з аудіозаписом, який доданий до заперечень на відповідь на відзив. На цьому аудіозаписі є голос сторонньої особи жіночої статі, яка видає себе за ОСОБА_1 , називає недостовірні відомості, зокрема адресу проживання, місце роботи, та не може відповісти на прості запитання, проте отримує погодження на кредит.

У листопаді 2021 року ТОВ «Містер Кеш» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 грудня 2021 року справа № 757/40395/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що, звертаючись до суду з цим позовом про визнання дій ТОВ «Еквіфін Україна» вчиненими із застосуванням нечесної підприємницької практики та такими, що порушують права ОСОБА_1 як споживача; визнання недійсним договору від 01 липня 2020 року № 142745, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Еквіфін Україна», позивачка як письмові докази додала копії: листа на адресу ТОВ «Еквіфін Україна» від 31 липня 2020 року, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 03193002266236, фіскального чека від 20 листопада 2020 року, листа ТОВ «Еквіфін Україна» вих. № 14/08-4, витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12020100030004388, сформованого 04 серпня 2020 року, довідок Акціонерного товариства «Універсал Банк» від 19 листопада 2020 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «Еквіфін Україна» надіслало позивачці за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивачка і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

У пункті 7 кредитного договору «Реквізити та підписи сторін» зазначено електронний підпис фізичної особи ОСОБА_1 - /f93505/.

Пунктом 2. 2 кредитного договору передбачено, що кредит видається в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі, шляхом перерахування суми кредиту на платіжну картку, вказану позичальником в заявці на отримання кредиту.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У цій справі суди встановили, що перерахування коштів за оспорюваним кредитним договором було здійснено 01 липня 2020 року о 17:28:32 безготівково шляхом перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 через технологічного партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (сервіс LiqPay), що підтверджується: витягом з реєстру виданих кредитів, здійснених за допомогою сервісу LiqPay АТ КБ ПРИВАТБАНК», згідно з договором від 28 жовтня 2019 року № 3889 щодо позичальника ОСОБА_3 , договір від 01 липня 2020 року № 53828-А; службовою інформацією з сервісу LiqPay про транзакцію перерахування суми кредиту в розмірі 500,00 грн на картку № НОМЕР_1 , що здійснено 01 липня 2020 року о 17:28:32; довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо проведення транзакції типу «верифікація» картки № НОМЕР_1 . Дата і час проведення транзакції 01 липня 2020 року 17:12:46; довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо переказу коштів - перерахування суми кредиту у розмірі 500,00 грн на картку № НОМЕР_1 . Дата і час проведення транзакції 01 липня 2020 року 17:28:32.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» співпрацює з ОСОБА_1 як клієнтом на підставі договору від 28 жовтня 2019 року № 3889 про надання послуг в системі LiqРау.

Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачкою та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивачки, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних

правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги щодо відсутності доказів виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивачка не надала доказів, а суди не встановили факту здійснення відповідачем дій, які сприяли б укладенню договору не нею. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» цей правочин вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Посилання в скарзі на неврахування судами того, що рахунок, на який були перераховані гроші за оспорюваним кредитним договором, не належить позивачці, є безпідставними, оскільки згідно з умовами кредитного договору кошти перераховувалися на платіжну картку, вказану позичальником у заявці на отримання кредиту.

Ці та інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

У касаційній скарзі позивачка заявила клопотання про розгляд касаційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідності виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції немає, відповідно, підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про розгляд касаційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справинемає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд касаційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов