ф

РІШЕННЯ

Іменем України

08 червня 2022 року

Київ

справа №9901/382/21

адміністративне провадження № П/9901/382/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є., Гімона М.М., Гончарової І.А., Шишова О.О., Яковенка М.М.,

за участі:

секретаря судового засідання - Жураковської Б.М.,

представника Позивача - Острицького А.О.,

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

До Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (надалі також- Відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності Відповідача, яка полягає в особистому нерозгляді та ненаданні обґрунтованої відповіді на його скаргу від 5 липня 2021 року;

- зобов`язання Відповідача особисто розглянути та надати обґрунтовану відповідь на скаргу Позивача від 5 липня 2021 року про зупинку дії постанови Кабінету Міністрів України (надалі також - КМУ) №325 від 8 квітня 2021 року з мотивів невідповідності статтям 8, 19, 21, 22, 24, 46, 92, 113 Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо її конституційності відповідно до частини п`ятнадцятої статті 106 Конституції України.

РУХ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 5 листопада 2021 року відкрито провадження у справі №9901/382/21 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 5 листопада 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича в частині позовної вимоги про зобов`язання відповідача звернутися до Конституційного Суду України щодо конституційності постанови Кабінету Міністрів України (надалі також - КМУ) № 325 від 8 квітня 2021 року відповідно до частини п`ятнадцятої статті 106 Конституції України.

Ухвала про відмову відкриття провадження залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2022 року.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року №2221/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №9901/382/21 у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Желєзного І. В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 6 грудня 2021 року № 15).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 7 грудня 2021 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Бевзенко В.М., судді: Стрелець Т.Г., Шарапа В. М., Чиркін С. М., Тацій Л. В. для розгляду судової справи №9901/382/21.

Ухвалою від 8 грудня 2021 року суддя Бевзенко В.М. прийняв справу до свого провадження.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 2 травня 2022 року №507/0/78-22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №9901/382/21 у зв`язку з виведенням судді Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Бевзенка В.М. зі складу судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 18 квітня 2022 року № 5), що унеможливлює його участь у розгляді судових справ.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 2 травня 2022 року визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Блажівська Н.Є., судді: Гончарова І.А., Яковенко М.М., Гімон М.М., Шишов О.О. для розгляду судової справи №9901/382/21.

Від представника Відповідача надійшло клопотання щодо розгляду справи за його відсутності.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник Позивача зазначив, що звернення ОСОБА_1 до Президента України в порушення вимог частини другої статті 16 Закону України "Про звернення громадян" було розглянуто заступником Керівника Департаменту Офісу Президента України Кокарєвим К. Стверджує, що оскільки Позивач має статус особи з інвалідністю II групи внаслідок війни, то його скаргу мав розглянути особисто (без посередників) Президент України Зеленський В.О.

На думку представника Позивача, Президент України Зеленський Володимир Олександрович згідно з наданими йому Конституцією України повноваженнями мав особисто вирішити питання, порушенні в скарзі громадянина України, як особи з інвалідністю II групи внаслідок війни, про протиправні дії Кабінету Міністрів України, які полягають у прийнятті постанови від 8 квітня 2021 року № 325 та про зупинку дії зазначеної постанови з мотивів невідповідності Конституції України.

Також Позивач надіслав відповідь на відзив, у якому він закцентував увагу на тому, що вимоги його позовної заяви базуються виключно на тому, що розгляд його звернення було здійснено неуповноваженою на це особою. При цьому звернув увагу на те, що саме Президента України, а не будь-яку іншу посадову особу, відповідно до положень Конституції України наділено повноваженнями щодо розгляду питання щодо зупинення дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

В судовому засіданні представник Позивача підтримав зазначені у позовній заяві вимоги.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

У відзиві на позовну заяву Відповідач стверджує про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своїх заперечень Відповідач вказує, що позиція Позивача щодо необхідності розгляду заяви особисто Президентом України є помилковою та такою, що не ґрунтується на позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/327/20 .

При цьому Відповідач наполягає на тому, що звернення Позивача в частині оскарження постанови Уряду не може бути розглянуто Главою держави або в Офісі з огляду на те, що:

- Конституція України, якою вичерпно визначає повноваження Президента України, не наділяє його правом розглядати рішення Уряду України - вищого органу у системі органів виконавчої влади, перевіряти їх, скасовувати або змінювати оскаржувані рішення тощо;

- акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом (частина восьма статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»);

- за правилом частини третьої статті 16 Закону України «Про звернення громадян» скарги на рішення вищих державних органів вирішуються в судовому порядку, а Кабінет Міністрів України відповідно до частини першої статті 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

З урахуванням цього представник Позивача наполягав, що Президент України не є органом, уповноваженим розглядати скарги на рішення Кабінету Міністрів України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 .

6 липня 2021 року Позивач скерував на адресу Президента України документ із назвою «Скарга на протиправні дії Кабінету Міністрів України, які полягають у прийнятті постанови від 8 квітня 2021 року №325 та про зупинку дії Постанови Кабінету Міністрів України від д 8 квітня 2021 року №325 з мотивів невідповідності Конституції України».

У цьому зверненні Позивач вказав, що він проходив дійсну військову службу та після звільнення отримав статус особи з інвалідністю II групи внаслідок війни, перебуває на обліку в Обласному центрі по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (код ЄДРПОУ 03195694, вуя. Чернишевського, 51, м. Харків, 61002) та отримує разову грошову допомогу, передбачену Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), яку здійснено у 2021 році в розмірі згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2021 року № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Отримавши щорічну разову грошову допомогу в такому розмірі в 2021 році - 3 906 грн, що відповідає розміру, встановленому постановою КМУ від 08 квітня 2021 року № 325, вважав, що розмір виплаченої грошової допомоги, визначеної згідно з постановою КМУ від 8 квітня 2021 № 325, суперечить частині п`ятій статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якої грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а саме: у 2021 році 14152 грн (1769 грн*8).

У зв`язку із цим ОСОБА_2 стверджував, що через протиправні дії Уряду, які полягають у прийнятті постанови, йому була протиправно не виплачена частина разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році, а саме: 10246 грн (14152 грн -3906 грн).

Навівши нормативно-правові акти, що регулюють, на думку ОСОБА_1 , розмір та порядок виплати щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, Позивач вказав, що постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2021 року №325 прийнята поза межами повноважень, тобто в порушення статей 8, 19, 21, 22, 24, 46, 92, 113 Конституції України, у зв`язку із чим просив:

- зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2021 року №325 з мотивів невідповідності вимогам частини п`ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та частини п`ятої статті 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», рішенню Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо її конституційності;

- скаргу розглянути особисто та надати обґрунтовану відповідь про результати її розгляду.

У відповідь на звернення ОСОБА_1 Офіс Президента України за підписом заступника керівника Департаменту К. Кокарєва надав відповідь від 9 серпня 2021 року №22/032835-20, де повідомлено таке:

«Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону № 367-ХІV від 25 грудня 1998 року було встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком (стаття 12), а інвалідам війни у розмірах: інвалідам І групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком (стаття 13).

До Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» були внесені зміни Законом № 107-VІ від 28 грудня 2007 року, відповідно до яких щорічно до 5 травня учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень. Вказані зміни були визнані неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду від 27 лютого 2020 року №3-р/2020.

Також за рішенням Конституційного Суду від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, на сьогодні, на законодавчому рівні не визначено розміри щорічної грошової допомоги учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни.

За статтею 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової політики, політики у сфері соціального захисту, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України (пункти 2, 3, 6).

Згідно із Законом України «Про Кабінет Міністрів України» Уряд держави у сфері соціальної політики забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян (абзац другий пункту 2 частини першої статті 20).

Як зазначив Конституційний Суд України, здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення відповідно до пункту З статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України (Рішення від 2 березня 1999 року № 2-рп/99).

Слід зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що відсутність законодавчого врегулювання не може бути підставою для конституційного подання (ухвали від 21 березня 2002 року № 9-у/2002, від 27 лютого 2013 року № 8-у/2013), а заповнення прогалин у законах має здійснюватися законодавцем шляхом внесення до них змін і доповнень (ухвали від 10 липня 1998 року № 36-у/98, від 8 липня 1999 року № ЗЗ-у/99, від 15 січня 2004 року № 1-у/2004, від 19 травня 2009 року № 27-у/2009, від 24 червня 2009 року № 34-у/2009).

Постановою від 8 квітня 2021 року № 325 Кабінет Міністрів України відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України затвердив Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань.

Цим Порядком визначено механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною для виплати щорічної грошової разової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань. Розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», визначені у додатку до Порядку.

Президент України наділений повноваженням щодо зупинення дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (пункт 15 частини першої статті .106 Конституції України).

Президент України є одним із суб`єктів, наділених правом вносити конституційне подання про відповідність Конституції України (конституційність) актів Кабінету Міністрів України (частини перша та друга статті 150 Основного Закону України).

У конституційному поданні щодо конституційності акта (його окремих положень) зазначаються акт (його конкретні положення), що належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити акт (його окремі положення), а також обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень) (частина третя статті 51 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Законом України «Про Конституційний Суд України», віднесено до підстав для відмови у відкритті конституційного провадження у справі (пункт 3 частини першої статті 62 Закону України «Про Конституційний Суд України»).»

Як зазначено з урахуванням наведених норм Офісом Президента, у зверненні Позивача відсутні конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити положення постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2021 року №325, а також обґрунтування неконституційності її положень.

Відтак, у відповіді від 8 серпня 2021 року №2/032835-20 вказано, що запропоноване Позивачем зупинення Главою держави відповідної постанови Кабінету Міністрів України не може бути підтримане.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ УХВАЛЕНОГО РІШЕННЯ

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таким чином, у контексті спірних правовідносин Суд повинен з`ясувати або спростувати наявність факту або обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших утисків прав та свобод Позивача.

Поряд із цим, при вирішенні справи Верховний Суд ураховує, що обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи поведінку Відповідача на відповідність критеріям, передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.

За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» (надалі також - Закон № 393/96-ВР; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Частиною першою статті 5 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до статті 15 цього Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно із частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Відповідно до частин першої та другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх актах на те, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України (рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004, 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, 02 жовтня 2008 року № 19-рп/2008).

Повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституцій України.

Відповідно до частини першої вказаної статті Конституції України Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем`єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п`ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;

12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;>

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

27) здійснює помилування;

28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України;

31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Згідно з пунктами 1 і 3 Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436/2019 (надалі також - Положення №436/2019) Офіс Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України.

Основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.

Підпунктом 22 пункту 4 цього Положення визначено, що Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.

Відповідно до пункту 7 Положення № 436/2019 (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу Офісу входять: Керівник Офісу Президента України; Перший заступник Керівника Офісу Президента України; заступники Керівника Офісу Президента України; Керівник Апарату Офісу Президента України; Перший помічник, помічники Президента України; радники Президента України; Прес-секретар Президента України; представники Президента України; уповноважені Президента України; Кабінет Президента України; Кабінет Керівника Офісу Президента України; директорати; департаменти.

Згідно з пунктом 8 Положення № 436/2019 Керівник Офісу Президента України, Перший помічник, помічники Президента України, Керівник Кабінету Президента України, радники Президента України підпорядковуються безпосередньо Президентові України.

Системний аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що Президент України здійснює лише ті повноваження, які йому визначені Конституцією України. При реалізації громадянами України свого права на участь в управлінні державними і громадськими справами в усіх передбачених законом формах - пропозиціях, заявах і скаргах, Президент України діє як через свій допоміжний орган - Офіс Президента України, так і безпосередньо через Керівника Офісу Президента України. Водночас ані Конституція України, ані Закон № 393/96-ВР не встановлюють обов`язок Президента України особисто розглядати індивідуальні звернення громадянина України та повідомляти його про результати розгляду такого звернення.

Положеннями частини третьої статті 5 Закону № 393/96-ВР визначено особливу форму колективного звернення громадян до Президента України - електронну петицію, яка розглядається в порядку, встановленому статтею 23-1 цього Закону за умови збору на її підтримку не менш як 25000 підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції. При цьому на Офіс Президента України покладено забезпечення розгляду електронної петиції, рішення ж про підтримку чи непідтримку петиції приймає Президент України особисто, після чого глава держави надає відповідь на електронну петицію, що підлягає оприлюдненню на офіційному вебсайті Президента України та надсилається у письмовому вигляді автору петиції.

Отже, Конституція України та Закон №393/96-ВР не встановлюють обов`язок Президента України особисто розглядати індивідуальні звернення громадян України, у тому числі Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни, та повідомляти їх про результати розгляду такого звернення. Положеннями частини третьої статті 5 та статті 23-1 Закону № 393/96-ВР визначено лише обов`язок Президента України особисто прийняти рішення за результатами розгляду електронної петиції як особливої форми колективного звернення громадян та надати відповідь на електронну петицію.

З огляду на викладене, оскільки Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни, тому відповідно до статті 15 Закону № 393/96-ВР подане ним до Президента України звернення із назвою «Скарга на протиправні дії Кабінету Міністрів України, які полягають у прийнятті постанови від 8 квітня 2021 року №325 та про зупинку дії Постанови Кабінету Міністрів України від д 8 квітня 2021 року №325 з мотивів невідповідності Конституції України» з дотриманням вимог чинного законодавства не підлягала розгляду безпосередньо Президентом України.

Суд звертає, що відповідні правові висновки щодо застосування норм права висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №9901/327/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 9901/401/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 9901/174/21.

При цьому безпідставним є посилання представника Позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року №800/416/17, оскільки від висновків, висловлених у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду відступила при ухваленні постанови від 21 квітня 2021 року у справі №9901/327/20.

Як підтверджується матеріалами справи (том 1, а.с. 76) надіслане Позивачем звернення було подане на розгляд Керівникові Офісу Єрмаку А.Б. та внаслідок погодження доповідної записки від 9 липня 2021 року №22/745-02 для підготовки рішення за зверненням заявника в частині розгляду пропозиції щодо зупинення дії постанови КМУ було передано Директорату з питань соціальної політики та охорони здоров`я і Головному управлінню законодавства з питань правової політики.

При цьому, як зазначено у доповідній записці, звернення в частині оскарження постанови Уряду не може бути розглянуто Главою держави або в офісі Президента України.

Департаментом з питань звернень громадян на основі пропозицій Директорату з питань соціальної політики та охорони здоров`я і Головного управлінню законодавства з питань правової політики надано Керівникові Офісу Президента України проект відповіді, зміст якої погоджено останнім 11 серпня 2021 року.

Таким чином, дії Відповідача у межах спірних правовідносин не суперечили вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 листопада 2021 року у цій справі в аспекті позовної вимоги щодо зобов`язання Президента України звернутися до Конституційного Суду України щодо конституційності Постанови КМУ №325, ухвалила постанову від 16 лютого 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, відповідно до якого повноваження Президента України стосовно звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності постанови КМУ № 325 (пункт 15 частини першої статті 106 Конституції України) є дискреційними та належать до виключної компетенції його як глави держави. Жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції.

Не дають правових підстав для зобов`язання вчинити дії також і інші твердження Позивача, оскільки вони не змінюють основних вищенаведених правових висновків та мотивів цього судового рішення та є фактично похідними від попередніх вимог, для задоволення яких немає достатніх правових підстав.

Суд звертає увагу на те, що було надано вичерпну відповідь на всі важливі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 195, 241-246, 250, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 8 червня 2022 року.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді: М.М. Гімон

І.А. Гончарова

О.О. Шишов

М.М. Яковенко