Дата документу 25.05.2022 Справа № 334/3182/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/3182/21 Головуючий у 1 інстанції Філіпова І.М.

Провадження № 22-ц/807/695/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2022 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Бєлки В.Ю.

за участю секретаря судового засідання Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» про стягнення моральної шкоди, заподіяної трудовим каліцтвом,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» про стягнення моральної шкоди, заподіяної трудовим каліцтвом.

В обґрунтування позову зазначено, що 17.09.2020 року при виконанні трудових обов`язків на дільниці загально - будівельних робіт цеху загальних робіт ТОВ ЗНА «Лідер Електрик» з позивачем стався нещасний випадок - падіння з висоти.

Внаслідок цього він отримав тяжку черепно-мозкову травму, забій головного мозку, перелом стінки лівої орбіти, забій м`яких тканин голови.

За наслідками нещасного випадку 19.10.2020 року був складений акт розслідування нещасного випадку, основною причиною якого, зокрема, є незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці.

З 17.09.2020 року по 02.10.2020 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні, після чого продовжив лікування за місцем проживання, з лікарняного виписаний 05.01.2021 року.

06.01.2021 року МСЕК встановлено позивачу ІІІ групу інвалідності, встановлено ступінь втрати працездатності - 30 відсотків, причина - трудове каліцтво.

Після нещасного випадку позивач знаходився у пригніченому стані, в нього погіршилася пам`ять, порушився сон, погіршився зір, він відчуває постійне психоемоційне та фізичне навантаження. Погіршення зору, головні болі та потреба у лікуванні фактично призвели до вимушеної зміни у життєвих стосунках, морально - психологічної пригніченості та порушення звичайного способу життя позивача.

Просив суд стягнути з відповідача 200 000 грн. відшкодування моральної шкоди, заподіяної трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших платежів.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1000 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 17.09.2020 року по 02.10.2020 року перебував на стаціонарному лікуванні, потім продовжив лікування амбулаторно, 06.01.2021 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з трудовим каліцтвом, встановлено 30 відсотків втрати професійної працездатності. Крім того, у подальшому позивач у лютому та у березні 2021 року звертався до лікаря - невропатолога зі скаргами на стан здоров`я, пов`язаний з отриманою травмою.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 10.02.2010 року по 11.01.2021 року ОСОБА_1 працював на посаді електрогазозварника на автоматичних та напівавтоматичних машинах в ТОВ Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик», був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП за власним бажанням, що підтверджується копією трудовою книжки.

З 20.01.2021 року по 21.06.2021 року позивач працював на посаді електрозварника в ТОВ «Енергоустановка», був звільнений за власним бажанням, що підтверджується копією наказу №7-к від 21.05.2021 року.

Згідно копії наказу 1-к від 20.01.2021 року ТОВ «Енергоустановка» ОСОБА_1 прийнято на посаду електрогазозварника, умови роботи - основна, тривалість робочого тижня - 40 год., оклад 7300,00 грн.

Згідно копії акту розслідування нещасного випадку Форма Н-1/П від 19.10.2020 року, що стався 17.09.2020 року о 10 год. 30 хв. в ТОВ Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» потерпілим є ОСОБА_1 .

Згідно п. 8 вказаного акту розслідування особи, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці: ОСОБА_2 - директор ТОВ ЗНА «Лідер Електрик», який не створив на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів - допустив перебування в експлуатації драбини без інвентарного номеру, дати наступного випробування, належності цеху (дільниці тощо), яка не обладнана пристроєм, що запобігає її зсуванню; ОСОБА_3 - начальник дільниці загально - будівельних робіт ТОВ ЗНА «Лідер Електрик», який не забезпечив технічно правильну експлуатацію основних засобів та безпечні умови праці на дільниці; ОСОБА_1 , який використовував несправну драбину.

Згідно виписки із медичної карти хворого №4442 ОСОБА_1 перебував з 17.09.2020 року по 02.10.2020 року на стаціонарному лікуванні у відділенні травматології та ортопедії з ліжками нейрохірургії, політравми та мікрохірургії кісті КНП «Міська лікарня №9», діагноз: ТЧМТ, забій головного мозку, САК, перелом нижньої стінки лівої орбіти, забійна рана м`яких тканин голови.

Відповідно до довідки до акта МСЕК від 06.01.2021 року ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності, причина інвалідності - трудове каліцтво, встановлено 30 відсотків втрати професійної працездатності, протипоказана тяжка фізична праця, праця на висоті, рекомендовано амбулаторне та стаціонарне лікування невролога.

Відповідно до копії відповіді КНП «Василівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» на адвокатський запит від 06.05.2021 року ОСОБА_1 звертався до лікаря невропатолога ОСОБА_4 16.02.2021 року зі скаргами на відчуття страху, безсоння, апатію, нестійкий артеріальний тиск, встановлено діагноз: наслідки ЗЧМТ, забій головного мозку, артеріальна гепертензія 1 ст., лікво-гіпетензивний синдром, астено - невротичний синдром; 30.03.2021 року - до лікаря - невропатолога ОСОБА_5 зі скаргами на головний біль, який посилюється при психоемоційному та фізичному навантаженні, іноді запаморочення, погіршення зору лівого ока, погіршення пам`яті, порушення сну, безсоння, загальну слабкість, діагноз: наслідки ЗЧМТ, лікво-гіпетензивний та вестибуло - атактичний синдром.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції виходив з того, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1186 ЦК України).

Положеннями статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладено на власника або на уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Відповідно до ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону праці», дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Згідно ч.1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Судом першої вірно встановлено, що відповідно до акту розслідування нещасного випадку за формою Н-1/П від 21.10.2020 року, 17.09.2021 року на ТОВ ЗНА «Лідер Електрик» стався нещасний випадок, який пов`язаний з виробництвом: падіння потерпілого з висоти. Основними причинами настання нещасного встановлено: незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність управління охороною праці, супутніми: невиконання посадових обов`язків та невиконання вимог інструкцій з охорони праці.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаним актом розслідування встановлена вина ТОВ ЗНА «Лідер Електрик» у нещасному випадку, який стався з ОСОБА_1 , допущені самим потерпілим порушення (невиконання вимог інструкції з охорони праці, а саме використання несправної драбини) є супутньою причиною настання нещасного випадку.

Судом першої інстанції вірно враховано при визначенні розміру моральної шкоди, що винні дії ОСОБА_1 .

Проте, вказані винні дії не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди від нещасного випадку, що стався на виробництві, оскільки винні дії позивача були супутніми причинами виникнення нещасного випадку, характер та обсяг страждань позивача з урахуванням їх тривалості й тяжкості, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 17.09.2020 року по 02.10.2020 року перебував на стаціонарному лікуванні, потім продовжив лікування амбулаторно, 06.01.2021 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з трудовим каліцтвом, встановлено 30 відсотків втрати професійної працездатності. Крім того, у подальшому позивач у лютому та у березні 2021 року звертався до лікаря - невропатолога зі скаргами на стан здоров`я, пов`язаний з отриманою травмою.

Посилання в апеляційній скарзі про недоведеність факту моральної шкоди колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач після звільнення з підприємства відповідача 11.01.2021 року влаштувався на роботу до ТОВ «Енергоустановка» на посаду електрогазозварника (20.01.2021 року), з аналогічними важкими умовами праці. З ТОВ «Енергоустановка» позивач звільнився у травні 2021 року за власним бажанням (згідно наказу про звільнення). Проте, сам факт подальшого працевлаштування позивача на аналогічну посаду не може свідчити про відсутність моральної шкоди, пов`язаної з нещасним випадком, крім того, також відсутні докази, які б свідчили, що стан здоров`я позивача погіршився саме у зв`язку з повторним працевлаштуванням, хоча суд вважає слушним зауваження представника відповідача, що висновком МСЕК від 06.01.2021 року ОСОБА_1 протипоказана тяжка фізична праця.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди судом першої інстанції враховано конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з нещасним випадком, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, їх інтенсивність та довготривалість, стан його здоров`я, суттєвість вимушених змін у житті, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, вину підприємства у заподіянні шкоди. Та зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 100 000,00 грн., що відповідає тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність заявлених позовних вимог, колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що позивачем були надані суду належні та допустимі докази та в повній мірі доведені обставини на які позивач посилався як на підставу своїх вимог. Вказаним доказам судом першої інстанції було надано належну оцінку.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 01 червня 2022 року.

Головуючий

Судді: