ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2022 р. Справа № 910/18489/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар: Місюк О.П.

за участю

представників: позивача (за первісним позовом) - Брагін О.О.

відповідача (за первісним позовом) - Шишковський Б.Л., Кацер Ю.І.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 (повне рішення складено 11.11.2021)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 (повне рішення складено 23.11.2021)

у справі №910/18489/20 (суддя - Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс»

про стягнення заборгованості та визнання недійсними пунктів договору,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки»

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Потоки" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" про визнання недійсними п. п. 6.7 та 7.3 договору поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017, а також стягнення грошових коштів в сумі 27258757,20 грн, з яких:

- 21320239,60 грн - збитки, завдані неналежним виконанням умов договору, що становлять вартість додатково встановленого обладнання;

- 937284,00 грн - збитки, що полягають у витратах на встановлення додаткового обладнання;

- 2313430,55 грн - збитки, що полягають у витратах на реконструкцію виробничого приміщення;

- 328026,16 грн - збитки, що полягають у витратах, понесених за час простою виробництва;

- 102490,50 грн - вартість проведення експертних досліджень;

- 240922,82 грн - вартість витрат на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору;

- 2016363,59 грн - штраф на підставі п. 6.12 договору поставки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" порушено умови договору поставки в частині досягнення продукцією гарантованих технічних параметрів, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Потоки" змушено було придбати частину обладнання за власні кошти та понесло відповідні збитки.

Окрім цього, на переконання позивача за первісним позовом, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс", фактично, відмовилося від подальшого виконання робіт по доведенню параметрів обладнання до договірних норм, останнє зобов`язане сплатити штраф на підставі п. 6.12 договору, що становить 5% від вартості обладнання.

Також, позивач вказував на те, що п. п. 6.7 та 7.3 договору поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017 суперечать положенням ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 216 Господарського кодексу України, оскільки виключають та обмежують відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" за його зобов`язаннями, а тому підлягають визнанню недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 відкрито провадження у справі №910/18489/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Також, 16.12.2020 до суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Потоки" про стягнення 408888,80 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Потоки" порушено умови договору поставки в частині своєчасної оплати за поставлений товар, наслідком чого є нарахування 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 зустрічний позов прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» та зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 скасовано, а справу №910/18489/20 передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 (повне рішення складено 11.11.2021) у справі №910/18489/20 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Потоки" 21320239,60 грн вартості додатково встановленого обладнання, 937284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання, 2313430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 328026,16 грн витрат за час простою виробництва, 102490,50 грн вартості проведення експертних досліджень, 240922,82 грн вартості витрат на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору та 2016363,59 грн штрафу, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Також оскаржуваним рішенням зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Потоки" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Потоки" 302095,20 грн 3% річних, в іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

До Господарського суду міста Києва 09.11.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" надійшла заява про розподіл судових витрат, у якій позивач за зустрічним позовом просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Потоки" витрати на правову допомогу в розмірі 239855,62 грн та витрати на проведення товарознавчої експертизи у розмірі 45000,00 грн.

Додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 (повне рішення складено 23.11.2021) у справі №910/18489/20 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" про розподіл судових витрат задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Потоки" 2618,92 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" подало апеляційну скаргу, у якій просить:

- скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення грошових коштів та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову в наведеній частині;

- змінити мотивувальну частину рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсними пунктів 6.7, 7.3 договору №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017;

- скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення 3% річних у сумі 106793,60 грн та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та порушено приписи процесуального права.

У поданій апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" зазначає, що хоча місцевий господарський суд дійшов вірних висновків щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсними пунктів договору, однак з помилкових мотивів. На переконання скаржника, оскільки сторони правочину домовилися про застосування виключної неустойки, п. 3 ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України не може бути застосований до спірних відносин.

Також скаржник вказує на відсутність підстав для стягнення збитків, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Потоки" не доведено як самого факту понесення збитків, так і причинно-наслідкового зв`язку між збитками та діями Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс".

Окрім цього, скаржник також заперечує наявність підстав для стягнення штрафу та вказує на не застосуванні місцевим господарським судом наслідків спливу строку позовної давності до вказаної вимоги.

Насамкінець, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" вважає неправомірною відмову суду у задоволенні частини вимог зустрічного позову в силу того, що судом не досліджені наявні у матеріалах справи докази на підтвердження направлення повідомлення про готовність продукції до відвантаження. У зв`язку з наведеним місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності факту прострочення оплати продукції по третьому етапу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/18489/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

До суду 08.12.2021 скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Також, не погоджуючись з додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" подало апеляційну скаргу, у якій просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Потоки" 62337,45 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено приписи процесуального права.

У поданій апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" зазначає, що суд першої інстанції не врахував під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу час, витрачений представниками скаржника на підготовку процесуальних документів окремо по первісному та зустрічному позовах. Як наслідок, на переконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс", Господарський суд міста Києва необґрунтовано зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, не взявши до уваги відсутність доказів щодо зменшення вказаних витрат до встановленого розміру.

Відповідно до протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №910/18489/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/18489/20, об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" в одне апеляційне провадження для спільного розгляду, призначено їх до розгляду на 25.01.2022, а також встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Потоки" строк на подання відзивів на апеляційну скаргу.

До суду 14.01.2022 від позивача за первісним позовом надійшли відзиви на апеляційні скарги, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Потоки" просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а оскаржувані рішення та додаткове рішення залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено до 07.02.2022.

В судовому засіданні 07.02.2022 розпочато розгляд апеляційних скарг по суті та оголошено перерву до 21.02.2022.

В засіданні суду 21.02.2022 судом досліджено наявні у матеріалах справи докази та оголошено перерву до 14.03.2022.

14.03.2022 розгляд справи №910/18489/20 не відбувся у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 на підставі указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, з урахуванням наказу голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №910/18489/20 призначено на 24.05.2022.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2022 та 12.05.2022 задоволено клопотання представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Потоки" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюлер Сервіс" про участь у судовому засіданні 24.05.2022 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У призначене судове засідання 24.05.2022 з`явилися представники сторін та виступили у судових дебатах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 17.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» (покупець) укладено договір поставки №GL/FU-17-03-2017, за умовами якого постачальник зобов`язався передати покупцю комплекс обладнання для обробки насіння соняшника.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.1 укладеного договору встановлено його мету та предмет - придбання покупцем товару відповідно до додатку №1, який є невід`ємною частиною договору.

Підписаним представниками сторін додатком №1 (у редакції додаткової угоди №2 від 02.10.2017) визначено перелік обладнання, що має бути поставлено, загальною вартістю 34689400,16 грн, що складає 1199267,09 євро.

Крім того, додатком №1 встановлено показники якості та продуктивності встановленої лінії підготовки насіння соняшника при одностадійній (продуктивність 800 т/на добу, залишок лузги в продукті не більше 12%, залишок олії не більше 3,5%) та двохстадійній підготовці (продуктивність 420 т/на добу, залишок лузги в продукті не більше 3%, залишок олії не більше 4%).

Окремою умовою (останній абзац додатку №1 у редакції додаткової угоди №2 від 02.10.2017) постачальник гарантував досягнення обладнанням встановлених показників продуктивності та якості при виконанні транспортних систем та систем аспірації згідно його вимог та здійсненні шеф-монтажу і пусконалагоджувальних робіт представником відповідача згідно договору №SERV-17-03-2017.

Також судом встановлено, що за іншим укладеним договором №SERV-17-03-2017 від 12.12.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» зобов`язалося надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Потоки» послуги з надання консультацій та здійснення авторського нагляду під час проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт.

Пунктом 2.6 договору поставки №GL/FU-17-03-2017 визначено, що сума договору у національній валюті України змінюється пропорційно зміні міжбанківського курсу гривні до одного євро, який визначається за даними сайту minfin.com.ua на дату здійснення платежу. Зміна ціни договору у національній грошовій одиниці України не потребує укладення додаткових угод до договору.

У період часу з 05.10.2017 по 25.05.2018 відповідач за первісним позовом поставив позивачу за первісним позовом необхідне обладнання за договором поставки та здійснював авторський нагляд за проведенням монтажних та пусконалагоджувальних робіт відповідно до умов договору №SERV-17-03-2017 від 12.12.2017.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, монтажні та пусконалагоджувальні роботи виконані належним чином без порушень вимог суб`єкта авторського нагляду.

Разом з цим, судом першої інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні докази досягнення поставленим та змонтованим обладнанням визначених додатком №1 до договору поставки (додаток №1/1 в редакції додаткової угоди №2 від 02.10.2017) показників продуктивності та якості.

Пунктом 6.7 договору поставки визначено, що сторони не відповідають одна перед одною за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені в договорі переваги, чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки, незалежно від правових підстав.

Пунктом 7.3 договору поставки сторонами узгоджено, що будь-які претензії покупця, незалежно від правових підстав, обмежуються 5% загальної договірної вартості за виключенням претензій та вимог покупця до постачальника, що стосуються повернення вартості не поставленого товару та умов, викладених у п. 8 договору поставки.

Відповідно до п. 6.9 договору поставки (зі змінами і доповненнями) перевірка товару на дотримання гарантованих технічних параметрів здійснюється під час введення його в експлуатацію згідно договору №SERV-17-03-2017 від 12.12.2017 в присутності представників сторін договору і оформлюється складанням Протоколу про досягнення товару гарантованих технічних параметрів, в якому зазначаються їх фактичні значення, указаних у додатку №1.

У разі досягнення під час перевірки товару на дотримання гарантованих технічних параметрів, указаних в додатку №1, та підписання сторонами Протоколу про досягнення продукцією гарантованих технічних параметрів, товар вважається таким, що відповідає вимогам договору щодо якості продукції (п. 6.10 договору поставки).

За висновками місцевого господарського суду, договором поставки визначено доказ, яким підтверджується належне виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань в частині якості поставленого обладнання, яким є Протокол про досягнення продукцією гарантованих технічних параметрів. Проте, до матеріалів справи не надано копії зазначеного протоколу, а під час судового засідання представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» не заперечував, що такий протокол не складався.

Пунктом 11.3 договору поставки встановлено, що у випадку невідповідності показникам якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника, що вказані в додатку №1, постачальник зобов`язаний за власний рахунок здійснити налаштування обладнання для досягнення вказаних характеристик та, при необхідності, виготовити додаткове обладнання, замінити комплектуючі. Вказаною умовою договору не передбачено обов`язку фінансової участі покупця у виготовленні додатково обладнання. Натомість, ця умова договору поставки встановлює прямий обов`язок відповідача за первісним позовом за необхідності виготовити його за власний рахунок.

Судом першої інстанції також відхилено доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» в частині невірного тлумачення позивачем договірної умови п. 11.3 договору, оскільки, на думку суду, вона взагалі не допускає подвійного тлумачення: при невідповідності показників якості усі витрати з виготовлення додаткового обладнання та заміни комплектуючих несе виключно постачальник.

З огляду на викладене, суд першої інстанції встановив факт невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» своїх господарсько-правових зобов`язань за укладеним договором в частині забезпечення визначених додатком №1 вимог щодо якості продукції.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсними п. п. 6.7 та 7.3 договору поставки, судом першої інстанції зазначено, що вказані положення не порушують імперативних приписів законодавства, у тому числі і встановлених ч. 3 ст. 216 ГК України в частині неприпустимості застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Разом з цим, Господарський суд міста Києва встановив наявність підстав для стягнення заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» збитків та вказав на те, що позивачем доведено належними доказами факт вчинення ним додаткових витрат, які прямо пов`язані з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017. Наведені витрати позивача знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки.

Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем за первісним позовом вимог п. 6.12 договору та недоведеність факту відсутності його вини у цьому правопорушенні, суд також задовольнив позовну вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» 2016363,59 грн штрафу.

Насамкінець, судом першої інстанції також встановлено, що п. 2.5 договору №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017 у редакції додаткової угоди №4 від 02.10.2017 визначено, що оплата ціни договору здійснюється покупцем на підставі виставленого рахунку у наступному порядку та строки:

1) 30% ціни договору - у строк до 24.03.2017 (пп. 2.5.1 договору);

2) 20% ціни договору - через 45 днів з моменту здійснення оплати відповідно до умов пп. 2.5.1 (пп. 2.5.2 договору);

3) 45% ціни договору - протягом 5-ти банківських днів, наступних за датою отримання покупцем письмового повідомлення постачальника про готовність товару для відвантаження з заводу-виробника (пп. 2.5.3 договору);

4) 5% - протягом 3-х банківських днів з отримання товару покупцем (пп. 2.5.4 договору).

Оплата вартості товару за договором поставки здійснювалася покупцем з порушенням обумовлених строків, у зв`язку з чим суд встановив наявність правових підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Часткове задоволення вимог зустрічного позову суд першої інстанції мотивував невірним визначенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» початку прострочення відповідача по певних етапах оплати, а також пропуском строку позовної давності на звернення до суду по частині вимог, про що було заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки».

Щодо ухваленого додаткового рішення суду, місцевий господарський відмовив у стягненні на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» витрат на проведення експертизи, оскільки наданий позивачем за зустрічним позовом висновок №688-1/04/2021 від 12.04.2021 складено особою, що не має відповідної документально підтвердженої кваліфікації для проведення цього дослідження, яке по суті поставлених без погодження судом та відповідачем за зустрічним позовом питань не є товарознавчим дослідженням.

Натомість, витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» на професійну правничу допомогу у розмірі 239855,62 грн місцевий господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України розподілив між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог як за первісним, та і за зустрічним позовом.

Переглядаючи судові рішення від 02.11.2021 та від 22.11.2021, суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідно до змісту ст. 269 ГПК України перегляд справи здійснюється судом апеляційної інстанції за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіркою законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведених повноважень апеляційного суду, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги та зазначає про наявність підстав для визнання недійсними п. п. 6.7 та 7.3 договору поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017. Щодо іншої частини колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 та зазначає наступне.

Щодо позовної вимоги первісного позову про визнання недійсними окремих положень договору.

Як було зазначено вище, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» щодо визнання недійсними п. п. 6.7 та 7.3 договору поставки ґрунтуються на тому, що їх умови суперечать принципам, визначеним у ст. 216 ГК України, що є достатньої підставою для визнання цих пунктів договору поставки недійсними.

У постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №910/14704/20 касаційним судом висловлено позицію з приводу того, що відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

За приписами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У свою чергу, ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені ст. 217 ЦК України, згідно якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину вцілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним вцілому. У свою чергу, ст. 180 ГК України визначає, що істотними умовами договору, без погодження яких укладення господарського договору неможливе, є предмет, ціна та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України). Інші умови договору, в тому числі і умови щодо відповідальності учасників правочину, законодавець не визначає як істотними. Виходячи з наведеного, з урахуванням змісту ст. ст. 216 та 217 ЦК України, наведеної правової позиції Верховного Суду, п. п. 6.7 та 7.3 договору поставки можуть бути визнані недійсними окремо, без визнання недійсним усього правочину.

Окрім того, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріплювати можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. У свою чергу, передбачений умовами ст. 627 ЦК України принцип свободи договору обмежений абзацом 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, відповідно до якого сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства не випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до правила ч. ч. 2 та 3 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).

Наведені норми та правові позиції Верховного Суду кореспондують зі змістом ч. 1 ст. 224 ГК України, яка встановлює, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Тобто, норма прямо визначає обов`язок винної сторони відшкодувати збитки добросовісної сторони, завдані порушенням зобов`язання.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).

Оспорюваним п. 6.7 договору поставки передбачено звільнення сторін договору від відповідальності за простій виробництва, зупинку підприємства, втрачений прибуток, упущені переваги чи якісь фінансові або економічні втрати, побічні збитки, незалежно від правових підстав.

Пунктом 7.3 договору поставки встановлено, що будь-які претензії покупця за договором поставки, незалежно від правових підстав, обмежуються 5% загальної договірної вартості за виключенням претензій та вимог, що стосуються повернення вартості непоставленого товару та умов, викладених у п. 8 договору.

Враховуючи, що за своїм правовим змістом обмеження, які передбачені у пунктах 6.7 та 7.3 договору, включають у себе збитки, які обумовлені ч. 2 ст. 224 ГК України та ч. 1 ст. 225 ГК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що включення до договору поставки умов, зазначених у п. п. 6.7 та 7.3, суперечить правилу ст. ст. 6 та 627 ЦК України щодо обмежень принципу свободи договору, а також ст. ст. 216, 217, 224 та 225 ГК України в частині обмеження відшкодування збитків, завданих винною стороною добросовісній стороні та принципам справедливості, добросовісності і розумності.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що під час розгляду справи судом першої інстанції було помилково встановлено, що за своїм змістом умови п. п. 6.7 та 7.3 договору поставки не порушують імперативних приписів законодавства.

При цьому, суд вважає помилковими посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» на ч. 2 ст. 232 ГК України з вказівкою на те, що сторони договору погодили «виключну неустойку».

Так, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

З наведеного слідує, що сплата неустойки (штрафних санкцій) та відшкодування збитків законодавчо відокремлені та не є пов`язаними між собою наслідками порушення зобов`язання, у тому числі і господарського. Саме це знаходить своє відображення і в Господарському кодексі України, відповідно до якого відшкодування збитків передбачено у главі 25 ГК України, а застосування штрафних санкцій міститься в главі 26 (в тому числі у ст. 232 ГК України). При цьому, колегія зауважує, що правило ч. 2 ст. 232 ГК України жодним чином не обмежує відшкодування збитків, оскільки даною нормою регулюється інший вид відповідальності за порушення господарського зобов`язання, а саме порядок застосування штрафних санкцій, а наведене у абз. 1 ч. 2. ст. 232 ГК України правило означає, що законодавець допускає відшкодування збитків шляхом сплати виключно неустойки, при тому, що така неустойка має повністю покрити збитки, завдані добросовісній стороні, і саме за таких умов окреме стягнення збитків не допускається.

Окрім вищевказаного, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що договором поставки окрім штрафних санкцій передбачені і інші види відповідальності, у тому числі відшкодування компенсації втрат (п. 6.8 договору), неустойка у розмірі 0,3% від вартості несвоєчасно поставленого товару, але не більше 4% вартості сплаченого товару (п. 6.1 договору) та обмеження будь-якої відповідальності розміром 5% від загальної договірної вартості. До того ж, серед умов договору поставки відсутні будь-які зауваження про те, що сторони погодили саме виключну неустойку, з чого слідує, що твердження скаржника про погодження виключної неустойки не знаходить свого законодавчого та документального підтвердження.

Колегія суддів також критично оцінює твердження відповідача за первісним позовом щодо того, що правило п. 3 ч. 3 ст. 216 ГК України має тлумачитись виключно в системному зв`язку, зокрема, із правилами, визначеними Законом України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції».

Як вірно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, вищенаведена норма є нормою прямої дії, що встановлює базовий принцип невідворотності відшкодування шкоди у випадку її завдання учаснику господарських відносин, який не передбачає виключень з наведеного правила. Саме тому колегія наголошує на тому, що наведена Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» позиція є лише вільним трактуванням змісту п. 3 ч. 3 ст. 216 ГК України, яке суперечить вищенаведеним принципам цивільного та господарського законодавства.

Як наслідок, апеляційний суд вважає, що умови п. п. 6.7 та 7.3 договору поставки містять ознаки недійсності в розумінні ст. ст. 215 та 217 ЦК України в частині обмеження права на відшкодування завданих порушенням господарського зобов`язання збитків у повному обсязі, обмежуючи їх 5% загальної договірної вартості, у зв`язку з чим вказані положення укладеного правочину підлягають визнанню недійсними.

Щодо позовної вимоги первісного позову про стягнення штрафу.

Відповідно до змісту п. 6.12 договору поставки у випадку недосягнення обладнанням визначених додатком №1 характеристик, постачальник має право або відмовитися від подальшого виконання робіт та сплатити 5% штрафу або продовжити роботи в узгоджені покупцем строки, при порушенні яких сплатити 5% штрафу.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі ст. 216 та 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» не надано суду першої інстанції ані доказів відмови від подальшого виконання робіт зі сплатою встановленої штрафної санкції, ані доказів узгодження з покупцем строків продовження робіт з доведення обладнання до встановлених договором показників.

Натомість, скаржником шляхом широкого тлумачення п. п. 11.3 та 6.12 договору обґрунтовується невиконання прямих вимог п. 6.12 невиконанням позивачем не встановленого договором обов`язку сплатити додатково 130000,00 євро за додатково необхідне для досягнення визначених додатком №1 технічних характеристик обладнання.

Враховуючи відсутність доказів прямої відмови відповідача у письмовій формі від подальшого виконання робіт, суд першої інстанції вірно встановив наявність у позивача права на отримання встановленого п. 6.12 договору №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017 штрафу у розмірі 5% від ціни договору.

З урахуванням встановленого п. 2.6 договору порядку зміни ціни договору в залежності від курсу євро без укладення додаткових угод, судом першої інстанції правомірно встановлено вірність наданого позивачем розрахунку штрафу у розмірі 2016363,59 грн.

Таким чином, висновки місцевого господарського суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача штрафу є правомірними та такими, що відповідають обставинам справи.

Щодо позовних вимог первісного позову про стягнення збитків.

Як вже було зазначено, відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі;

- у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГК України).

Судом першої інстанції вірно встановлено факт невиконання відповідачем за первісним позовом своїх господарсько-правових зобов`язань за укладеним договором поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017 в частині забезпечення визначених додатком №1 вимог щодо якості продукції.

Судом також встановлено і фактичну відмову відповідача за первісним позовом за власний рахунок довести поставлену лінію переробки соняшникового насіння до встановлених додатком №1 до договору вимог якості виробництва.

Відповідно до ч. 6 ст. 226 ГК України у разі невиконання зобов`язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов`язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов`язання.

Якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника (ст. 268 ГК України).

Таким чином, позивач за первісним позовом мав встановлене законом право на власний вибір залучити до приведення отриманого від відповідача обладнання до встановлених у договорі №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017 вимог якості виробництва.

Судом встановлено, що п. п. 6.9 та 6.10 договору поставки визначено чіткий порядок документального оформлення сторонами юридичного факту належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у повному обсязі.

Відсутність у матеріалах справи визначеного цими договірними нормами Протоколу про досягнення товаром гарантованих технічних параметрів є прямим доказом невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

Пунктом 6.14 договору також встановлено, що у випадку, коли сторони не можуть дійти згоди в питані щодо причин виникнення відхилень від параметрів, указаних у п. 1 додатку №1, достатнім доказом наявності вини відповідача у виникненні відхилень від обумовлених параметрів продукції є експертний висновок Торгово-промислової палати України або іншої незалежної експертної організації за погодженням сторін.

Сторони погодженими в договорі поставки умовами самостійно визначили, яким чином має підтверджуватися належне виконання його умов, зазначивши, що у разі досягнення під час перевірки товару на дотримання гарантованих технічних параметрів, указаних в додатку №1, та підписання сторонами Протоколу про досягнення продукцією гарантованих технічних параметрів, товар вважається таким, що відповідає вимогам договору щодо якості продукції (п. 6.10 договору поставки).

З урахуванням вищевказаного суд зазначає, що позиція скаржника з приводу того, що наданий позивачем за первісним позовом висновок експерта Дніпропетровської торгово-промислової палати №ГО-1291 від 30.09.2019, яким встановлено відхилення від гарантованих параметрів, є неналежним та недопустимим доказом, не приймається судом з огляду на те, що сторони договору поставки самостійно визначили серед умов договору, що достатнім доказом наявності вини постачальника у виникненні відхилень від обумовлених параметрів продукції є експертний висновок не лише Торгово-промислової палати України, а й іншої незалежної експертної організації за погодженням між сторонами (п. 6.14 договору).

Виходячи з цього, судом першої інстанції вірно встановлено під час розгляду справи, що відсутність у матеріалах справи визначеного договірними нормами Протоколу про досягнення товаром гарантованих технічних параметрів є прямим доказом невиконання відповідачем своїх зобов`язань. З наведеного слідує, що скаржником не надано жодного належного доказу виконання зобов`язань за договором поставки. Разом з цим, враховуючи волевиявлення сторін, що відображене у п. 6.14 договору поставки, висновок експерта регіональної торгово-промислової палати №ГО-1291 від 30.09.2019 року є належним підтвердженням невиконання договірних зобов`язань.

При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника з приводу того, що належним доказом вини постачальника мав бути висновок Торгово-промислової палати України, а не Дніпропетровської торгово-промислової палати з огляду на зміст п. 6.14 договору поставки, де також зазначено, що за погодженням між сторонами проведення експертного дослідження могло бути доручене іншій незалежній експертній організації.

Як убачається з матеріалів справи, позивач за первісним позовом попередньо повідомляв відповідача за первісним позовом листом №135 від 06.04.2019 про проведення експертизи саме Дніпропетровською торгово-промисловою палатою, але доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» заперечувало проти залучення зазначеної експертної організації ним під час розгляду справи суду не надано. При цьому, договором поставки не обумовлено порядок погодження експертної організації, яка мала бути залучена до проведення дослідження, але враховуючи завчасне повідомлення, суд доходить висновку про фактичне погодження з проведенням експертного дослідження саме Дніпропетровською торгово-промисловою палатою.

На переконання апеляційного суду, Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» доведено суду належними і допустимими доказами фактичну неможливість проведення відповідної експертизи безпосередньо Торгово-промисловою палатою України у зв`язку з відсутністю спеціалістів. У той же час, Дніпропетровська торгово-промислова палата є регіональною палатою у визначенні ст. 5 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» і входить до складу Торгово-промислової палати України.

Враховуючи наведене, дії позивача в частині документального підтвердження факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань відповідають встановленому п. 6.14 договору порядку.

Також слід зазначити, що висновок експерта регіональної торгово-промислової палати №ГО-1216 від 07.08.2020 є лише додатковим доказом невиконання відповідачем своїх зобов`язань належним чином, оскільки прямим доказом є факт відсутності підписаного сторонами Протоколу про досягнення товаром гарантованих технічних параметрів та відсутність будь-яких інших доказів зі сторони відповідача (неправомірна відмова позивача від підписання, складений висновок спеціаліста торгово-промислової палати у межах строку дії договору тощо).

У свою чергу, Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» до матеріалів справи надано висновок судового експерта №688-1/04/2021 від 12.04.2021, виконаний на його замовлення, який, на переконання скаржника, доводить той факт, що придбане Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» додаткове обладнання не відповідало обладнанню, обумовленому договором.

При дослідженні наданого висновку судового експерта Дуць Д.Л. №688-1/04/2021 від 12.04.2021 судом першої інстанції встановлено, що відповідачем у справі ініційовано проведення експертного дослідження для з`ясування наступних питань:

- чи все обладнання (допоміжне обладнання), що запропоноване Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліка Елеватор», викладене у листі №0878 від 30.04.2019, було необхідне для досягнення якісних показників згідно договору поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017;

- чи було альтернативне обладнання, яке було б достатнім для досягнення якісних показників згідно договору поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017;

- чи було обладнання, вказане у листі Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» від 19.07.2019, достатнім для досягнення якісних показників згідно договору поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017?

Всі поставлені відповідачем питання прямо стосуються визначення технологічних можливостей промислового обладнання і жодним чином не стосуються визначення вартості цього обладнання. Таким чином, як вірно зазначено місцевим господарським судом, поставлені відповідачем питання мав вирішувати відповідний спеціаліст технолог або конструктор.

Натомість, відповідно до сторінки 3 висновку №688-1/04/2021 від 12.04.2021 судовий експерт Дуць Д.Л. має вищу освіту по спеціальності товарознавство та експертиза у митній справі і має право проведення судових експертиз за спеціальністю 12.1 «Визначення вартості машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання».

За даними Державного реєстру атестованих судових експертів (https://rase.minjust.gov.ua/) судовий експерт Дуць Д.Л. має право проведення судових експертиз виключно за спеціальністю 12.1 «Визначення вартості машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання».

Враховуючи наведене, наявність у зазначеного у висновку судового експерта необхідної кваліфікації для визначення технологічних можливостей промислового обладнання викликає обґрунтовані сумніви.

Окрім цього, відповідно до описової частини висновку №688-1/04/2021 від 12.04.2021 всі відповіді на поставлені запитання ґрунтуються виключно на протоколах нарад, листах сторін та поясненнях посадових осіб відповідача. Жодного документу, яким визначаються технологічні можливості певного обладнання (паспорт виробу, експлуатаційна документація тощо) експертом не використовувалося.

Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього кодексу.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що висновок судового експерта №688-1/04/2021 від 12.04.2021 складено з порушенням законодавчо встановлених вимог, місцевим господарським судом правомірно не прийнято його до уваги у якості належного доказу відсутності обов`язку з відшкодування збитків.

Суд також не погоджується з позицією скаржника про те, що придбане у Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліка Елеватор» додаткове обладнання було спрямовано на збільшення потужності виробництва, а не на приведення параметрів виробництва обладнання, поставленого відповідачем за первісним позовом, до обумовлених параметрів.

Як убачається з матеріалів справи, під час проведення повторного дослідження при випробуванні було використано виключно обладнання, перелік якого наведено у листі Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліка Елеватор» №0878 від 30.04.2019, копія якого знаходиться у матеріалах справи, яке придбавалося з метою усунення недоліків обладнання, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс», та приведення його параметрів виробництва до обумовлених договором поставки і додатками до нього, про що свідчить п. п. 4 та п. 5 висновку експерта регіональної торгово-промислової палати №ГО1216 від 07.08.2020.

Оцінюючи добросовісність відповідача та належне виконання ним своїх зобов`язань за договором поставки, суд виходить з наступного.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що п. п. 6.9 та 6.10 договору поставки визначено чіткий порядок документального оформлення сторонами юридичного факту належного виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань за договором у повному обсязі. Таким підтвердженням мав бути Протокол про досягнення продукцією гарантованих технічних параметрів. Той факт, що зазначений протокол не складався, не заперечувався і Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс». У зв`язку з цим, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що відсутність у матеріалах справи визначеного Протоколу про досягнення товаром гарантованих технічних параметрів є прямим доказом невиконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань. Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» вчинялися спроби усунути недоліки товару власними силами та за власний рахунок, які результатів не дали.

Як зазначено у п. 11.3 договору поставки, постачальник прийняв на себе зобов`язання у випадку невідповідності показникам якості та продуктивності лінії підготовки насіння соняшника, що вказані в додатку №1, за власний рахунок здійснити налаштування обладнання для досягнення вказаних характеристик та, при необхідності, виготовити додаткове обладнання, замінити комплектуючі. Але, суд зазначає, що всупереч узгодженої сторонами договору умови, відповідач після неодноразової спроби усунути недоліки запропонував позивачу придбати додаткове обладнання. Встановлюючи дану обставину, суд першої інстанції вказав на наведені скаржником фактичні обставини врегулювання питання невідповідності поставленого обладнання умовам договору, які Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» вважає належними діями зі своєї сторони:

- зустріч 31.10.2018 (1 рік та 7 місяців з укладення договору), за результатом якої виявлено недоліки товару;

- зустріч 30.01.2019 (1 рік та 10 місяців з укладення договору), за результатом якої встановлено, що обладнання вимагає доопрацювання;

- зустріч 25.03.2019 (2 роки з укладення договору) стосовно вирішення шляхів ситуації, на якій запропоновано позивачу додатково сплатити 130000,00 євро на закупівлю додаткового обладнання.

Колегія суддів констатує той факт, що місцевим господарським судом під час розгляду справи помилково вказано про пропозицію відповідача за первісним позовом сплатити додаткові 130000,00 євро. Як убачається з наявних у справі доказів, на які посилається скаржник, пропозиція про виготовлення додаткового обладнання обговорювалася під час зустрічі сторін, яка відбулась 25.03.2019. Дослідивши надану скаржником копію протоколу зустрічі від 25.03.2019, колегія суддів вказує на те, що по-перше, даний протокол не містить підписів представників позивача, а по-друге, містить номенклатуру додаткового обладнання, яке пропонувалося виготовити додатково, однак не містить ціни такого обладнання. З огляду на це, колегія суддів критично сприймає твердження скаржника про недобросовісну поведінку Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» щодо придбання обладнання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліка Елеватор», що призвело до збільшення витрат останнього. Пропозиція від Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліка Елеватор» надійшла до Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» 30.04.2019 та становила 634029,00 євро, при тому, що вартість додаткового обладнання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» станом на ту саму дату визначена не була, що підтверджується відсутністю відповідних та належних доказів у матеріалах справи. До того, ж суд приймає до уваги неодноразове намагання усунути недоліки обладнання відповідачем за первісним позовом самостійно, які не дали позитивних результатів. В цій частині апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи доводять, що відповідач за первісним позовом був зобов`язаним та мав реальну (у тому числі часову) можливість виконати свій обов`язок з доведення показників виробництва до встановлених договором вимог, проте ухилився від свого обов`язку і не вчинив відповідні дії, які були для нього обов`язковими в силу договірних норм п. п. 11.3 та 6.12 договору поставки.

Колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №920/316/17, 21.12.2018 у справі №920/31/18, та 28.10.2020 у справі №904/3667/19, згідно з якою причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності, і він полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіював шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана якимись іншими обставинами.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення сторін, суд дійшов висновку, про те, що у даному конкретному випадку невиконання договірних зобов`язань з боку відповідача за первісним позовом, яке було предметом дослідження, є тією обставиною, що знаходиться у прямому причинному зв`язку зі шкідливими для позивача наслідками, а саме завдання збитків у вигляді додаткових втрат, які був змушений понести позивач з метою приведення обладнання до обумовлених параметрів виробництва, передбачених договором поставки, оскільки виключення цієї обставини із загального ланцюгу причинно-наслідкових зв`язків та належне виконання з боку відповідача договірних зобов`язань, зокрема п. 11.3 договору, виключає настання для позивача таких наслідків. Враховуючи наведене, суд погоджується з позицією Господарського суду міста Києва про наявність причинного зв`язку, протиправної поведінки відповідача за первісним позовом зі збитками позивача, які полягають, зокрема, у витратах на купівлю необхідного додаткового обладнання (21320239,60 грн), витратах на монтаж додаткового обладнання (937284,00 грн) та витратах на перебудову виробничого приміщення для встановлення додаткового обладнання (2313430,55 грн).

При цьому, апеляційний суд вказує на те, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наявністю збитків у Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» в частині понесення витрат за час простою виробництва (328026,16 грн), витрат на проведення експертного дослідження торгово-промисловою палатою (102490,50 грн) та витрат на правову допомогу (240922,82 грн).

Так, з метою купівлі додаткового обладнання задля досягнення необхідних технічних параметрів виробництва, 13.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліка Елеватор» укладено контракт №UA004, предметом якого є зобов`язання постачальника вготовити та поставити обладнання відповідно до специфікації. Копія вказаного договору та специфікації до нього наявна у матеріалах справи (том 1, а. с. 77-96). Поставка обладнання Товариству з обмеженою відповідальністю «Потоки» за вказаним контрактом у період з 31.07.2019 по 26.11.2019 на загальну суму 634029,00 євро та його оплата з боку позивача підтверджується наявними у матеріалах справи копіями інвойсів та митних декларацій (том 1, а. с. 96-113). За офіційним курсом НБУ станом на 23.11.2020 це становило 21320239,60 грн.

З метою монтажу вказаного додаткового обладнання 29.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕФФ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» укладено договір підряду №44/2019-Р (том 1, а. с. 131-133). Наявними у матеріалах справи копіями рахунку на оплату №1 від 15.01.2020 та платіжних доручень (том 1, а. с. 134-135) підтверджується виконання монтажних робіт по договору на суму 1000000,00 грн та їх оплата у повному обсязі. При цьому, позивачем заявлено до стягнення з відповідача збитки у наведеній частині в сумі 937284,00 грн.

Окрім цього, у зв`язку з закупівлею та встановленням додаткового обладнання Товариство з обмеженою відповідальністю «Потоки» було вимушене здійснити реконструкцію виробничих приміщень. З указаною метою 03.06.2019 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «СУ-БУД» було укладено договір підряду №03062019/1, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт з будівництва об`єкту «Будівельно-монтажні роботи на Маслоекстракційному заводі» за адресою: вул. Байкальська, 9, м. Дніпро. До вказаного договору також було укладено низку додаткових угод. У матеріалах справи наявні копії довідок про вартість будівельних робіт, рахунків на оплату робіт та платіжних доручень (том 1, а. с. 147-163), якими підтверджується понесення позивачем витрат на реконструкцію виробничих приміщень на загальну суму 2313430,55 грн, тобто на суму, заявлену Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» у поданій позовній заяві.

Наведені витрати позивача на купівлю необхідного додаткового обладнання, монтаж додаткового обладнання та перебудову виробничого приміщення для встановлення додаткового обладнання знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017.

З огляду на встановлену ч. 2 ст. 218 ГК України презумпцію вини особи, що порушила господарське зобов`язання, судом встановлено наявність у даному випадку усіх необхідних (для застосування господарсько-правової відповідальності) складових: наявність факту правопорушення, наявність негативних наслідків у вигляді додаткових витрат потерпілої особи, наявність причинно-наслідкового зв`язку між витратами та правопорушенням та наявність вини правопорушника.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, у тому числі, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною.

За встановленим ч. 1 ст. 1166 ЦК України загальним правилом майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно вказав на обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення збитків, що полягають у витратах на купівлю необхідного додаткового обладнання, монтаж додаткового обладнання та перебудову виробничого приміщення.

Разом з цим, апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції з приводу наявності підстав для стягнення іншої частини збитків з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Потоки» зазначає, що у зв`язку з монтажем обладнання, поставленого за контрактом №UA004, було видано наказ №76/1 від 19.12.2019 про оголошення простою на виробництві з 28.12.2019 по 10.01.2020. У зв`язку з цим, внаслідок вказаного простою позивачем виплачено працівникам заробітну плату на загальну суму 328026,16 грн. Зазначену суму позивач вважав за необхідне включити до складу збитків.

Так, на підтвердження понесення витрат у зв`язку з оголошенням простою на виробництві позивачем до матеріалів справи надано копії наказу №76/1 від 19.12.2019 про оголошення простою, бухгалтерської довідки, платіжних доручень №5291 від 21.01.2020 та №5007 від 03.01.2020, а також зарплатних відомостей №1 від 03.01.2020 та №2 від 21.01.2020 (том 1, а. с. 164-181).

Проте, апеляційний суд зазначає, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити як причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та збитками, так і сам факт понесення збитків у вигляді простою.

Зі змісту наказу №76/1 від 19.12.2019 убачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» оголошено простій працівників виробництва, норійного комплексу та складу сировини і готової продукції. Разом з цим, матеріали справи не містять поіменного списку працівників вказаних структурних підрозділів позивача, з якого можна було б встановити кількість працівників, відправлених на простій.

З наявних у матеріалах справи копій зарплатних відомостей №1 від 03.01.2020, №2 від 21.01.2020 та платіжних доручень №5291 від 21.01.2020, №5007 від 03.01.2020 убачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» нараховано та виплачено працівникам підприємства заробітну плату у січні 2020 року на загальну суму 1125278,42 грн. Проте, суду не надано доказів того, який саме розмір заробітної плати було виплачено працівникам позивача, щодо яких оголошено простій.

При цьому, суд не може визнати належним доказом на підтвердження вказаної обставини бухгалтерську довідку Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки», що містить інформацію про виплату заробітної плати за період простою, оскільки вказана довідка є виключно внутрішнім документом позивача, складена не на вимогу будь-яких контролюючих органів, не містить навіть відповідної дати її складення, а отже не є офіційним документом у розумінні приписів процесуального закону.

З урахуванням наведеного, позивачем не доведено суду факту понесення збитків в частині витрат за час простою виробництва у розмірі 328026,16 грн.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю «Потоки» включило до складу збитків витрати на проведення експертного дослідження торгово-промисловою палатою у сумі 102490,50 грн та витрати на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору в сумі 240922,82 грн.

В даному контексті суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №925/245/19. Так, касаційним судом зазначено, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату правової допомоги не є збитками, оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, не мають ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача.

Апеляційний суд вказує на те, що відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, для стягнення витрат на професійну правничу допомогу на етапі досудового врегулювання спору та витрат на проведення експертизи на замовлення учасника справи законодавством встановлено спеціальний порядок - за результатами вирішення спору.

Верховний Суд у вказаній вище постанові також зазначив, що за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах та можуть бути відшкодовані виключно у спосіб передбачений процесуальним законодавством, не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак внаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

З урахуванням викладеного, заявлені позивачем у якості збитків витрати на проведення експертизи та на професійну правничу допомогу є судовими витратами у розумінні приписів процесуального закону та не можуть бути відшкодовані останньому шляхом включення їх до складу позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу наявності підстав для стягнення з відповідача збитків в частині понесення витрат за час простою виробництва (328026,16 грн), витрат на проведення експертного дослідження торгово-промисловою палатою (102490,50 грн) та витрат на правову допомогу (240922,82 грн).

Отже, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» в наведеній частині визнаються колегією суддів обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

Щодо строку позовної давності за вимогами первісного позову апеляційний суд вказує на наступне.

У постанові від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

В суді першої інстанції відповідачем за первісним позовом було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про визнання пунктів договору недійсними, стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору поставки та вимог, які випливають з поставки товарів неналежної якості (стягнення збитків).

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 вказаної статті встановлено скорочену позовну давність в один рік до таких вимог:

- про стягнення неустойки (штрафу, пені);

- про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;

- про переведення на співвласника прав та обов`язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України);

- у зв`язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України);

- про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК України);

- у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України);

- про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України);

- про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

Крім вищезазначеного варто також зауважити, що за змістом ч. 8 ст. 269 ГК України позови, які випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред`явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Аналіз наведених вище норм та суті правовідносин, які склалися між сторонами спору, як за первісним так і за зустрічним позовом у їх поєднані між собою, свідчить про виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин з поставки товару, регулювання яких здійснюється нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, з урахуванням особливостей, притаманних даним правовідносинам.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з позицією сторін про те, що при визначенні строків позовної давності для позовних вимог про визнання умов договору недійсними має застосовуватися загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, який складає три роки, а до вимог щодо якості товару має застосовуватись строк позовної давності, визначений ч. 8 ст. 269 ГК України, який складає шість місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Також необхідно врахувати, що незважаючи на те, що Господарський кодекс України визначає строки позовної давності для певної категорії правовідносин, правила перебігу таких строків (початку, перебігу, зупинення, переривання та наслідки спливу) визначається саме у Цивільному кодексі України, а саме ст. ст. 256, 257, 259-267 ЦК України.

Так, частиною 1 ст. 263 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності зупиняється, якщо: 1) пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Частина 2 ст. 263 ЦК України, у свою чергу, визначає, що у разі виникнення обставин, встановлених ч. 1 цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

У ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» зазначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

З урахуванням вищенаведеного, а також враховуючи епідеміологічну ситуацію, яка склалася в Україні станом на 11.03.2020, відповідно до повноважень, встановлених законом, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було встановлено карантин з 12.03.2020 на усій території України, який триває і до теперішнього часу.

У свою чергу, 17.03.2020 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» №530-ІХ (Закон №530). Даним законом були внесені зміни, у тому числі, і до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Відповідно до наведених змін карантин було визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Розділом II Прикінцеві положення Закону №530 було визначено, що цей закон набирає чинності з дня його опублікування. Опублікування даного закону відбулося в офіційному виданні Голос України №51 від 17.03.2020.

З вищенаведеного слідує, що з 17.03.2020 карантин на законодавчому рівні було визнано обставиною непереборної сили та, відповідно, з даного моменту має застосовуватися правило п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України щодо зупинення строків позовної давності.

У свою чергу, ст. 260 ЦК України визначає, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього кодексу.

Договір поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017 був укладений 17.03.2017 року. З урахуванням правила ч. 1 ст. 253 ЦК України, яка визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, строк позовної давності за вимогою про визнання пунктів договору недійсними має обчислюватись з дня наступного за днем укладання договору поставки, тобто з 18.03.2017.

Також, правилами ст. 254 ЦК України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. З наведеного слідує, що останнім днем трирічного строку позовної давності за вимогами про визнання пунктів договору недійсними є 17.03.2020. Саме цього дня набрав чинності Закон №530, а отже карантин визнано обставиною непереборної сили, з настанням якої зупиняється строк позовної давності. При цьому, первісний позов надіслано позивачем до суду 23.11.2020, тобто вже під час дії форс-мажорних обставин.

Аналогічним є застосування шестимісячного строку до вимог, що випливають з поставки товарів неналежної якості (стягнення штрафу та збитків), встановленого ч. 8 ст. 269 ГК України, який, з урахуванням ч. 3 ст. 254 ЦК України, мав сплинути у відповідне число останнього місяця строку.

Суд вкотре зазначає, що відповідно п. 6.14 договору поставки достатнім доказом наявності вини постачальника у виникненні відхилень від обумовлених параметрів продукції є експертний висновок Торгово-промислової палати України або іншої експертної установи.

Позивачем за первісним позовом до матеріалів справ долучено висновок експерта №ГО-1291 від 30.09.2019, яким підтверджено наявність відхилень від обумовлених параметрів продукції. З наведеного слідує, що строк позовної давності, передбачений ч. 8 ст. 269 ГК України, має обчислюватись з 01.10.2019 - день, наступний за днем підготовки висновку експерта та, відповідно, мав сплинути 30.03.2020. У свою чергу, змістом ст. 255 ЦК України визначено, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Враховуючи зміст вищенаведених нормативно-правових актів, а також те, що у останній день строку позовної давності за вимогами про визнання пунктів договору недійсними набрав чинності Закон №530, яким на законодавчому рівні визначено, що карантин є обставиною непереборної сили, а шестимісячний строк позовної давності за вимогами, що випливають з поставки товарів неналежної якості, спливав 30.03.2020, тобто, також після визнання карантину обставиною непереборної сили, колегія суддів вважає, що строки позовної давності за вимогами первісного позову є зупиненими в силу правила п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України. За вказаних обставин, твердження скаржника про сплив строків позовної давності за цими вимогами не знаходить законодавчого підтвердження та спростовується доданими до матеріалів справи доказами.

Враховуючи наведені факти, колегія суддів вважає, що на момент подання первісного позову Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» строки позовної давності, встановлені законодавством для звернення до суду із позовом про визнання пунктів договору поставки недійсними, а також пред`явлення претензій щодо якості поставленого товару та стягнення штрафних санкцій були зупиненими на підставі п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України, у зв`язку з чим, зазначений позов заявлено в межах строків позовної давності.

З урахуванням усього вищевказного, місцевий господарський суд припустився порушення норм матеріального права в частині відмови у задоволенні первісного позову про визнання недійсними окремих положень договору, а також в частині задоволення первісного позову про стягнення з відповідача збитків за час простою виробництва у сумі 328026,16 грн, витрат на проведення експертного дослідження торгово-промисловою палатою в сумі 102490,50 грн та витрат на правову допомогу в сумі 240922,82 грн.

Тому, в наведеній частині оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню.

Щодо зустрічного позову слід зазначити наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» у межах даного судового розгляду заявлено зустрічні позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» 408888,80 грн 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати за поставлене обладнання відповідно до умов договору поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2.5 договору поставки у редакції додаткової угоди №4 від 02.10.2017 визначено, що оплата ціни договору здійснюється покупцем на підставі виставленого рахунку у наступному порядку та строки:

1) 30% ціни договору - у строк до 24.03.2017 (пп. 2.5.1 договору);

2) 20% ціни договору - через 45 днів з моменту здійснення оплати відповідно до умов пп. 2.5.1 (пп. 2.5.2 договору);

3) 45% ціни договору - протягом 5-ти банківських днів, наступних за датою отримання покупцем письмового повідомлення постачальника про готовність товару для відвантаження з заводу-виробника (пп. 2.5.3 договору);

4) 5% - протягом 3-х банківських днів з отримання товару покупцем (пп. 2.5.4 договору).

Таким чином, договором №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017 фактично передбачено оплату вартості обладнання позивачем у чотири етапи.

Перший платіж у розмірі 30% ціни договору відповідачем за зустрічним позовом здійснено у встановлені строки, що не заперечується позивачем за зустрічним позовом та підтверджується матеріалами справи.

За твердженням позивача за зустрічним позовом порушення строків виконання грошових зобов`язань було допущено відповідачем починаючи зі сплати другого платежу у розмірі 20% ціни договору.

Позивач вважає, що відповідно до пп. 2.5.1 договору обов`язок зі сплати 20% ціни договору у відповідача виник у травні 2017 року через 45 днів з моменту сплати першого платежу.

Місцевий господарський суд погодився з наведеною обставиною та вказав на те, що п. 2.5 договору передбачено наявність правової підстави для здійснення грошового переказу - наявність відповідного рахунку на оплату. Відповідно, суд погодився з доводами позивача за зустрічним позовом в частині необхідності врахування при визначенні початку перебігу прострочення виконання моменту отримання відповідачем рахунку.

Факт отримання рахунку №426 від 21.08.2017 відповідачем за зустрічним позовом не заперечується, а тому перерахування грошових коштів у період з 08.09.2017 по 29.09.2017 є простроченням виконання грошового зобов`язання з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки».

Разом з цим, місцевий господарський суд відхилив аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» в частині наявності прострочення оплати третього платежу (45% ціни договору), оскільки матеріали справи спростовують твердження про готовність обладнання до поставки 21.08.2017.

Обґрунтовуючи таку незгоду, суд зазначив, що сторонами у справі 02.10.2017 укладено додаткову угоду №2, якою збільшено ціну договору та викладено додаток №1 у новій редакції, якою змінено перелік обладнання, що підлягає поставці. Крім того, умовою пп. 2.5.3 як первісної редакції, так і редакції додаткової угоди №2 чітко визначено, що період часу у 5 банківських дні має обчислюватись з моменту отримання відповідачем повідомлення про готовність. Оскільки матеріали справи не містять доказів направлення відповідного додатковій угоді №2 повідомлення про готовність товару до відвантаження, суд встановив початком перебігу прострочення відповідача відповідно до ст. 692 ЦК України момент фактичного отримання товару.

Разом з цим, наведені твердження колегією суддів визнаються необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, повідомлення про готовність обладнання до відвантаження у розумінні пп. 2.5.3 договору було підписано та направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» 21.08.2017.

У свою чергу, додаткова угода №2 до договору поставки була підписана лише 02.10.2017. Тобто, на момент направлення повідомлення про готовність обладнання до відвантаження додаткової угоди №2 зі зміненим переліком обладнання не існувало.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» жодним чином не могло б у повідомленні про готовність обладнання до відвантаження визначити інший перелік такого обладнання згідно додаткової угоди №2, оскільки сторони на той момент керувалися ще первісною редакцією додатку №1 до договору поставки.

При цьому, апеляційний суд також не може погодитися з висновками суду першої інстанції з приводу відсутності у матеріалах справи доказів направлення відповідного додатковій угоді №2 повідомлення про готовність товару до відвантаження.

Так, повідомлення про готовність обладнання та рахунок на оплату №427 від 21.08.2017 було надіслано на електронні поштові адреси відповідальних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» zherdev@soloma.dp.ua та kondratchenko@mez.com.ua. На підтвердження наведеної обставини Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» надано до матеріалів справи роздруківку вказаного електронного листа, проте судом першої інстанції не надано правової оцінки вказаному доказу.

У зв`язку з наведеним місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку з приводу відсутності факту прострочення оплати продукції по третьому етапу.

В частині оплати 5% вартості товару (не пізніше з 13.12.2017) (початок прострочення 14.12.2017) суд першої інстанції повністю погодився з доводами позивача за зустрічним позовом.

З урахуванням усього вищезазначеного, місцевим господарським судом правомірно встановлено наявність права у позивача за зустрічним позовом на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» 3% річних від суми простроченої грошової заборгованості. Проте, судом зроблено помилкові висновку з приводу відсутності факту прострочення оплати продукції по третьому етапу.

Як висновок, зустрічний позов про стягнення 408888,80 грн 3% річних є повністю обґрунтованим по суті.

Щодо строку позовної давності за вимогами зустрічного позову апеляційний суд вказує на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» звернулося з зустрічним позовом у даній справі у грудні 2020 року.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

В суді першої інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки» заявлено про застосування правових наслідків спливу позовної давності, до вимог про стягнення 3% річних.

Суд першої інстанції наведену заяву взяв до уваги та зазначив, що стягнення 3% річних є можливим за період часу прострочення, який починається з 17.12.2017. Тому, Господарським судом міста Києва наведено власний розрахунок 3% річних, враховуючи наведені вище висновки з приводу відсутності факту прострочення оплати за третім етапом та застосування наслідків спливу позовної давності. За розрахунком суду до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» підлягає 302095,20 грн 3% річних.

Проте, як було встановлено вище колегією суддів, починаючи з 17.03.2020, а отже і станом на момент подання зустрічного позову, строки позовної давності, встановлені законодавством для звернення до суду, зокрема, з позовом про стягнення 3% річних, були зупиненими на підставі п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України, тобто у зв`язку з настанням обставин непереборної сили. Тому, зустрічний позов також заявлений в межах строків позовної давності.

Як висновок, місцевий господарський суд припустився порушення норм матеріального права в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, а тому в наведеній частині оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вказує на необхідність часткового задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» в частині доводів щодо незаконності рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021.

Щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021.

Ухвалюючи додаткове рішення від 22.11.2021 року про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» про розподіл судових витрат Господарський суд міста Києва виходив із наступного.

Відповідно до змісту ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частина 5 ст. 129 ГПК України зобов`язує суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат враховувати:

- чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

- поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

- дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У ч. 3 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, враховуючи, що за результатами розгляду справи було частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» за первісним позовом, а також частково задоволено вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» за зустрічним позовом, суд першої інстанції застосував правила ч. 4 ст. 129 ГПК України, якою встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

- у разі задоволення позову - на відповідача;

- у разі відмови в позові - на позивача;

- у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що враховуючи правила ст. ст. 123 та 129 ГПК України судом відмовлено у задоволенні вимоги відповідача за первісним позовом про розподіл витрат на проведення товарознавчого дослідження у розмірі 45000,00 гривень у зв`язку із тим, що висновок №688-1/04/2021 від 12.04.2021 складено особою, яка не має відповідної документально підтвердженої кваліфікації для проведення цього дослідження, яке по суті поставлених без погодження судом та позивачем питань не є товарознавчим дослідженням та суд не визнав такі витрати такими, що пов`язані з розглядом даної справи.

При розподілі судових витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» на професійну правничу допомогу суд виходив з того, що відповідачем за первісним позовом надано вцілому належним чином оформлене документальне підтвердження витрат на правничу допомогу, проте, у наданих розрахунках не містилося фактичного розмежування витрат на ті, що пов`язані з розглядом первісного та зустрічного позовів.

Відтак, місцевий господарський суд здійснив розподіл витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог по зустрічному позову, оскільки первісний позов в частині вимог майнового характеру було ухвалено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки».

Проте, відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» ухвалюється нове рішення по суті заявлених позовних вимог, необхідним також є здійснення нового розподілу судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог, у тому числі і витрат на професійну правничу допомогу. Наслідком цього є також скасування оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, як похідного від основного рішення.

Так, загальний розмір у грошовому вимірі заявлених вимог первісного та зустрічного позовів у справі складає 27667646,02 грн, з яких: 27258757,22 грн - вимоги первісного позову та 408888,80 грн - вимоги зустрічного позову.

Первісні позовні вимоги задоволено частково на суму 26587317,74 грн, тобто, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» рішення ухвалено щодо відмови у стягненні 671439,48 грн заборгованості. У свою чергу, зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» задоволено повністю на суму 408888,80 грн. Отже, загалом внаслідок розгляду первісного та зустрічного позовів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» ухвалено рішення про стягнення/відмову у стягненні 1080328,28 грн. Таким чином, саме на цю суму позовних вимог ухвалено рішення на користь скаржника, що складає 3,9% від загального розміру заявлених обома сторонами вимог. Враховуючи наведене, з заявленої та документально підтвердженої до розподілу судом суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 239855,62 грн підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог 3,9% та 96,1% відповідно.

З наведеного слідує, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» підлягають стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9354,37 грн: 239855,65 грн (загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, заявлена до стягнення)*3,9% (відсоток грошових вимог на користь заявника пропорційно загальному обсягу грошових вимог за первісним та зустрічним позовом).

Враховуючи вищезазначене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 підлягає частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що оскільки судом апеляційної інстанції встановлено факт неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/18489/20 підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про:

- часткове задоволення первісного позову та визнання недійсними п. п. 6.7 та 7.3 договору поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» 21320239,60 грн вартості додатково встановленого обладнання, 937284,00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання, 2313430,55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 2016363,59 грн штрафу;

- задоволення зустрічного позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» 408888,80 грн 3% річних.

Як наслідок, частковому скасуванню також підлягає і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 з ухваленням нового рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» 9354,37 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, та апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог первісного та зустрічного позовів.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/18489/20 скасувати частково та ухвалити нове рішення.

3. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

« 1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» задовольнити частково.

2. Визнати недійсними п. п. 6.7 та 7.3 договору поставки №GL/FU-17-03-2017 від 17.03.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Потоки».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» (02098, місто Київ, вулиця Шумського Юрія, будинок 1-А, літера А, ідентифікаційний код 38013718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» (49074, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Байкальська, будинок 9, ідентифікаційний код 40832205) 21320239 (двадцять один мільйон триста двадцять тисяч двісті тридцять дев`ять),60 грн вартості додатково встановленого обладнання, 937284 (дев`ятсот тридцять сім тисяч двісті вісімдесят чотири),00 грн витрат на встановлення додаткового обладнання, 2313430 (два мільйони триста тринадцять тисяч чотириста тридцять),55 грн витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 2016363 (два мільйони шістнадцять тисяч триста шістдесят три),59 грн штрафу та 398810 (триста дев`яносто вісім тисяч вісімсот десять),61 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

4. В іншій частині у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» відмовити.

5. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» задовольнити повністю.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» (49074, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Байкальська, будинок 9, ідентифікаційний код 40832205) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» (02098, місто Київ, вулиця Шумського Юрія, будинок 1-А, літера А, ідентифікаційний код 38013718) 408888 (чотириста вісмі тисяч вісімсот вісімдесят вісім),80 грн 3% річних та 6133 (шість тисяч сто тридцять три),33 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.»

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі №910/18489/20 скасувати частково та ухвалити нове рішення.

5. Викласти резолютивну частину додаткового рішення у наступній редакції:

« 1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» про розподіл судових витрат задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» (49074, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Байкальська, будинок 9, ідентифікаційний код 40832205) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» (02098, місто Київ, вулиця Шумського Юрія, будинок 1-А, літера А, ідентифікаційний код 38013718) 9354 (дев`ять тисяч триста п`ятдесят чотири),37 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині у задоволенні заяви відмовити.»

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» (49074, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Байкальська, будинок 9, ідентифікаційний код 40832205) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» (02098, місто Київ, вулиця Шумського Юрія, будинок 1-А, літера А, ідентифікаційний код 38013718) 17508 (сімнадцять тисяч п`ятсот вісім),98 витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 31.05.2022.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В.Андрієнко

С.І. Буравльов