К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2022 року місто Київ

справа № 757/29440/20-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/628/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Головачова Я.В.,

суддів: Андрієнко А.М., Вербової І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Мазур О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Новака Р.В. від 19 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 20 травня 2013 року між сторонами було укладено договір № SAMDN25000735289172 (вклад "Депозит Плюс на 12 мес."), відповідно до умов якого позивач передав банку грошові кошти для розміщення їх на депозитному рахунку. Строк вкладу був обумовлений 366 днів з терміном до 23 травня 2016 року включно.

У пункті 6 вказаного договору сторони погодили, що по закінченню терміну вкладу банк перераховує кошти з депозиту на вклад "до запитання". Згідно з пунктом 7 договору вкладу, якщо після закінчення 3 календарних днів після надходження грошей на вклад "до запитання" вкладник не затребував суму вкладу або його частину, останній доручає банку перерахувати всю суму коштів з вкладу "до запитання" на цей депозит. Продовження вкладу здійснюється без оформлення додаткових угод до договору. Новий термін вкладу

обчислюється від дати надходження грошей на депозит з вкладу "до запитання". Додатково на новий термін вкладу банк збільшує процентну ставку за вкладом (далі - надбавка). Розмір надбавки вказаний в Умовах та правилах надання банківських послуг, розміщених на сайті pb.ua.

В подальшому між сторонами виник судовий спір щодо відсутності коштів на особовому рахунку вкладника у розмірі 5 585 020 грн., відкритому банком на підставі договору вкладу, та не зарахуванні відповідачем процентів на цей вклад.

5 липня 2018 року Новозаводський районний суд міста Чернігова у справі № 751/2322/17 ухвалив рішення, яким розірвано договір вкладу "Депозит Плюс на 12 мес." від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172; стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 суму в кладу в розмірі 5 585 020 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 5 585 020 грн.; три проценти річних в розмірі 1 491 88 грн. 89 коп.; інфляційні втрати в розмірі 680 255 грн. 44 коп., а всього 6 414 464 грн. 33 коп. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь держави судовий збір в розмірі 64 144 грн. 64 коп.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 5 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 24 червня 2015 року по 21 квітня 2017 року скасовано і частково задоволено позовні вимоги. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 проценти по банківському вкладу в розмірі 1 338 147 грн. 21 коп. Змінено рішення в частині стягнення судових витрат. В іншій частині рішення залишено без змін. Додаткове рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року в частині стягнення пені змінено, зменшено суму, визначену судом першої інстанції до стягнення, з 5 585 020 грн. до 40 212 грн. 14 коп. Скасовано додаткове рішення в частині стягнення судових витрат. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.

Поставною Верховного суду від 24 червня 2020 року скасовано постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопад 2018 року в частині позовних вимог про стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 5 липня 2018 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопад 2018 року в іншій частині, залишено без змін.

На час звернення до суду з указаним позовом АТ КБ "Приватбанк" вклад у розмірі 5 585 020 грн. не повернуло, а тому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача за період з 22 квітня 2017 року по 1 листопада 2020 року проценти за вкладом в розмірі 3 977 344 грн. 95 коп.; три проценти річних в розмірі 591 781 грн. 34 коп.; інфляційні втрати в розмірі 1 411 679 грн. 83 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за період з 22 квітня 2017 року по 1 листопада 2020 року грошові кошти в сумі 3 977 344 грн. 95 коп., з яких: проценти - 1 973 883 грн. 78 коп.; три проценти річних - 591 781 грн. 35 коп., інфляційні втрати - 1 411 679 грн. 82 коп.

Рішення обґрунтовано тим, що станом на 1 листопада 2020 року відповідач не повернув позивачу банківський вклад і продовжив користуватися його грошовими коштами, внаслідок чого з банку підлягають стягненню проценти по банківському вкладу з розрахунку 10 % річних, а також три проценти річних та інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України за визначений позивачем період.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У поданій апеляційній скарзі АТ КБ "Приватбанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково стягнув відсотки за договором банківського вкладу у період після його розірвання (з 5 липня 2018 року по 1 листопада 2020 року) за ставкою 10% , оскільки відсоткова ставка для нарахування відсотків на депозитні кошти поза межами строку дії договору повинна застосовуватися у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу і становить 0,01 % річних.

Стягуючи три проценти річних та інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України, суд помилково вважав, що строк позовної давності до вказаних вимог не минув, оскільки позивач розраховує період заборгованості з 22 квітня 2017 року, в той час як з позовом звернувся лише 14 липня 2020 року, тобто поза межами трьохрічного строку позовної давності. При цьому зупинення строків позовної давності у період дії карантину не може бути застосовано у даному спорі, оскільки про порушення свого права позивачу було відомо ще у 2017 році.

Крім того, ухвалою Верховного суду від 11 січня 2019 року було зупинено виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 5 липня 2018 року, додаткове рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 листопад 2018 року. 25 червня 2020 року постановою Верховного суду постанову апеляційного суду в частині стягнення пені направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в частині стягнення депозиту, процентів, трьох процентів річних та інфляційних втрат залишено без змін. Враховуючи зазначене, три проценти річних та інфляційні втрати підлягають стягненню за період з 14 липня 2017 року по 10 січня 2019 року та з 25 червня 2020 року по 1 листопада 2020 року.

Також суд одночасно вказав про необхідність зазначення у резолютивній частині рішення про те, що сума стягнутих грошових коштів вказана без відрахування податків і зборів, та відсутність підстав для цього.

Скаржник також зазначив, що розмір судового збору має бути стягнутий у відсотковому співвідношенні до задоволених позовних вимог, а не в повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник АТ КБ "Приватбанк" - Бригинець А.А. в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 20 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк", яке в подальшому змінило назву на АТ КБ "Приватбанк", укладено договір про заощадження № SАMDN25000735289172 вклад "Депозит Плюс на 12 міс.", відповідно до умов якого позивач передав банку грошові кошти у розмірі 5 585 020 грн. для розміщення їх на депозитному рахунку на строк 366 днів до 20 травня 2014 року включно з нарахуванням 17 % річних на суму вкладу.

20 травня 2013 року на виконання умов договору позивачем було внесено на рахунок банку грошові кошти у розмірі 5 585 020 грн.

20 травня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду до цього договору, відповідно до умов якої банк збільшив процентну ставку по вкладу на 2 % річних.

В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду до цього договору про зміну процентної ставки, відповідно до якого термін вкладу за депозитним договором продовжується на 366 днів з 20 травня 2014 року до 20 травня 2015 року включно, процентна ставка за вкладом на новий термін становить 20 % річних.

Відповідно до пункту 12 Договору про заощадження №SAMDN25000735289172 (Вклад "Депозит Плюс на 12 міс.") від 20 травня 2013 року якщо вкладник вимагає розірвати договір зі спливом 6 місяців з дня його оформлення, але до закінчення строку вкладу, зазначеного у розділі "Данні по вкладу", то йому повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу проценти виплачуються по заниженій у 2 рази процентній ставці за фактичну кількість днів з дня оформлення вкладу чи продовження його строку до дня розірвання договору.

В квітні 2017 року позивач звернувся до Новозаводського районного суду міста Чернігова з позовом до ПАТ КБ "Приватбанк" про розірвання договору та стягнення вкладу за договором банківського вкладу, процентів на вклад, пені, трьох процентів річних та втрат від інфляції.

5 липня 2018 року Новозаводський районний суд міста Чернігова у справі № 751/2322/17 ухвалив рішення, яким розірвано договір вкладу "Депозит Плюс на 12 мес." від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172; стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на

користь ОСОБА_1 суму в кладу в розмірі 5 585 020 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 5 585 020 грн.; три проценти річних в розмірі 1 491 88 грн. 89 коп.; інфляційні втрати в розмірі 680 255 грн. 44 коп., а всього 6 414 464 грн. 33 коп. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь держави судовий збір в розмірі 64 144 грн. 64 коп.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 5 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 24 червня 2015 року по 21 квітня 2017 року скасовано і частково задоволено позовні вимоги. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 проценти по банківському вкладу в розмірі 1 338 147 грн. 21 коп. Змінено рішення в частині стягнення судових витрат. В іншій частині рішення залишено без змін. Додаткове рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року в частині стягнення пені змінено, зменшено суму, визначену судом першої інстанції до стягнення, з 5 585 020 грн. до 40 212 грн. 14 коп. Скасовано додаткове рішення в частині стягнення судових витрат. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.

Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до додаткової угоди до договору про заощадження № SAMDN25000735289172 (Вклад "Депозит Плюс на 12 мес.") від 20 травня 2013 року сторонами погоджено процентну ставку по вкладу на новий строк у розмірі 20 % річних. 21 травня 2016 року договір було продовжено до 20 травня 2017 року. 26 травня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про небажання продовжувати дію договору.

Відповідно до пункту 12 договору про заощадження №SAMDN25000735289172 (Вклад "Депозит Плюс на 12 мес.") від 20 травня 2013 року, якщо вкладник вимагає розірвати договір зі спливом 6 місяців з дня його оформлення, але до закінчення строку вкладу, зазначеного у розділі "Данні по вкладу", то йому повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу проценти виплачуються по заниженій у 2 рази процентній ставці за фактичну кількість днів з дня оформлення вкладу чи продовження його строку до для розірвання договору.

Таким чином, за період з 25 серпня 2015 року (наступний день після останньої виплати процентів) по 20 травня 2016 року (кінцевий строк повний строк дії договору) розмір процентів складав 20%, а після 21 травня 2016 року (перший день продовженого строку дії договору) - 10 %.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року зупинено виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 5 липня 2018 року, додаткового рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк" про розірвання договору та стягнення вкладу за договором банківського вкладу, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Поставною Верховного суду від 24 червня 2020 року скасовано постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопад 2018 року в частині позовних вимог про

стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 5 липня 2018 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 28 листопад 2018 року в іншій частині, залишено без змін.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини 1 статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до пункту 1 статті 2 до Закону України "Про банки та банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов кредитного договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Звертаючись до суду, позивач з посиланням на статтю 1058 ЦК України просив стягнути проценти за договором банківського вкладу за користування грошовими коштами за період прострочення з 22 квітня 2017 року по 1 листопада 2020 року.

Судом встановлено, що банк на підставі заяви позивача відкрив йому рахунок, який містив умови щодо тарифів банку для щомісячного нарахування процентів на кошти, розміщені на ньому.

Починаючи з 21 травня 2016 року (перший день продовженого строку дії договору) процентна ставка на вклад складала 10 % річних.

Ця умова поширюються лише на діючі договори.

Водночас рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 5 липня 2018 року у справі № 751/2322/17, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року (в частині розірвання договору банківського вкладу та стягнення депозиту), розірвано договір та стягнуто грошові кошти, внесені позивачем за договором банківського вкладу. Отже, договірні зобов`язання на майбутнє, після набрання чинності судовим рішенням, між сторонами припинилися.

Відповідно до частини 2 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

Однак при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що виплата процентів за договором банківського вкладу поширюється лише на період дії договору вкладу та після припинення такого договору вказані проценти не нараховуються.

Після розірвання договору банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.

Тому положення статті 1058 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договір вкладу, не застосовуються.

Таким чином, суд першої інстанції помилково стягнув проценти за ставкою в розмірі 10 % за визначений позивачем період, оскільки нарахування процентів припинилося після набрання рішенням законної сили в частині розірвання договору банківського вкладу (28 листопада 2018 року).

З наведених підстав рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення процентів за договором банківського вкладу у період з 22 квітня 2017 року по 28 листопада 2018 року в сумі 896 663 грн. 48 коп.

При вирішенні питання про нарахування трьох процентів річних та інфляційних втарт за частиною 2 статті 625 ЦК України суд керується таким.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана

сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Після розірвання договору банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценти річних за період з 22 квітня 2017 року по 1 листопада 2020 року .

Розрахунок інфляційних втрат.

Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за період: (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (100,20 : 100) x (99,90 : 100) x (102,00 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x = 1.25276182.

Сума інфляції розраховується за формулою: (Сума боргу х процент інфляції) - сума боргу (5585020,00 x 1.25276182) - 5585020,00 = 1411679,82 грн. Таким чином інфляційні втрати за вказаний період складають 1 411 679 грн. 82 коп.

Також, боржник зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, які розраховуються за формулою: С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Тобто, за період з 22 квітня 2017 року до 1 листопада 2020 року три проценти річних складають: 5585020,00 x 3 % x 1290 : 365 : 100 = 591 781 грн. 78 коп.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності суд зазначає таке.

За змістом статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, на протязі саме цього строку особа, чиї права порушені, має право звернутись до суду.

Строки позовної давності мають загальний характер.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Частинами 1, 5 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини 1 статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва 14 липня 2020 року у якому визначив період стягнення заборгованості з 22 квітня 2017 року по 1 листопада 2020 року.

Однак, слід зауважити, що частиною 5 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом першим Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2" установлений карантин на всій території України з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020.

У подальшому зазначений строк продовжувався Постановами КМ № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 9 грудня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, і діє до 30 квітня 2021 року.

Тобто, з 12 березня 2020 року і до скасування карантину, строки позовної давності продовжені Законом, а тому позивачем не допущено пропуску строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 22 квітня 2017 року по 14 липня 2017 року.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2019 року було зупинено виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 5 липня 2018 року, додаткового рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2018 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а тому три проценти річних та інфляційні втрати не підлягають стягненню у період з 10 січня 2019 року по 25 червня 2020

року відхиляються колегією суддів, оскільки зупинення виконання рішення суду не звільняє боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, від обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового Кодексу України (далі - ПК України), яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного ст. 165 ПК України).

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено статтею 164 ПК України.

Відповідно до підпункту 164.2.8, пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) включаються, зокрема пасивні доходи (крім зазначених у підпункті 165.1.41 пункту 165.1 статті 165 ПК України).

До пасивних доходів, які оподатковуються ПДФО, належать, зокрема проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок і проценти на вклад (депозит) у кредитних спілках. Доходи у вигляді процентів, нараховані на суми банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунків, ощадних (депозитних) сертифікатів, вкладів (депозитів) членів кредитної спілки у кредитній спілці оподатковуються відповідно до норм пункту 170.4 статті 170 ПК України.

Згідно з підпункту "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю; б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання.

Згідно з підпунктом 174.4.1 пункту 170.4 статті 170 ПК України податковим агентом платника ПДФО під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування, тобто банківська установа.

Отже, податковий агент, згідно пункту 14.1.180 ПК України зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Податкового кодексу України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються їй, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV Податкового кодексу України.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Відповідно абз. "а" пункту 176.2 статті 176 особи, які відповідно до ПК України мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми нарахованих банком відсотків на депозитні кошти та неустойка (пеня, штрафи), стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку та, відповідно, підлягають оподаткуванню на загальних підставах за ставками, визначеними Податковим Кодексом України.

Тому, з метою недопущення неоднозначного тлумачення судового рішення під час його виконання, з огляду на те, що при виконанні судового рішення та при наявності відкритого виконавчого провадження з приводу виконання такого рішення, виникатимуть питання щодо порядку виконання судових рішень в частині сплати боржником грошових коштів стягувачу, які повинні бути оподатковані у встановленому законом порядку, колегія суддів дійшла висновку про зазначення у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, щозадовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до частин 1, 6, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частини 10 наведеної статті, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Ураховуючи ту обставину, що позов задоволено частково, позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати стягуються в дохід держави - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві присуджуються пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, з АТ КБ "Приватбанк" в дохід держави підлягає стягненню 7 663 грн. 89 коп. (72,92% від 10510 грн.), а за рахунок держави компенсується 4 269 грн. 16 коп.

судового збору за подання АТ КБ "Приватбанк" апеляційної скарги ( 27,08% від 15 765 грн.).

Суд вважає за можливе провести взаємозалік та стягнути з АТ КБ "Приватбанк" в дохід держави різницю судового збору в розмірі 3 394 грн. 73 коп. (7 663,89 >4 269,16).

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) проценти за вкладом за період з 22 квітня 2017 року по 28 листопада 2018 року в сумі 896 663 гривень 48 копійок, три проценти річних за період з 22 квітня 2017 року по 1 листопада 2020 року в розмірі 591 781 гривні 78 копійок, інфляційні втрати за період з 22 квітня 2017 року по 1 листопада 2020 року в розмірі 1 411 679 гривень 82 копійки, а всього 2 900 124 гривні 65 копійок (без урахування податків і зборів).

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір в розмірі 19 159 гривень 73 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 травня 2022 року.

Головуючий

Судді: