Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 307/3489/18

провадження № 61-13067св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 серпня 2019 року у складі судді Ніточко В.В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Мацунич М. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільним та визнання права власності на ідеальну частку нерухомого майна.

Позовні вимоги мотивовано тим, що шлюб між сторонами укладений 01 березня 1994 року, розірваний 16 травня 2011 року.

За період шлюбу, а саме, з березня 1997 року по травень 2011 року сторонами побудовано житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці загальною площею 174,4 кв. м. по АДРЕСА_1 .

Будівництво здійснено згідно із будівельним паспортом, виданим у 1993 році на ім`я відповідача ОСОБА_2 .

Факт будівництва будинку сторонами у шлюбі підтверджено і органом місцевого самоврядування - Добрянською сільської радою, яка надала довідку № 452 від 21 березня 2011, в якій зазначено, що будинок побудований ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Починаючи з 2011 року між сторонами існував конфлікт. Відповідач ОСОБА_2 , маючи на меті перешкодити проживанню позивача та дітей у спірному будинку, 02 березня 2013 року навмисно розбив у кімнаті капітальну стіну, зняв двері, стелі і перекриття, відрізав лічильник від лінії електропередачі, поламав труби водо- та теплопостачання, що унеможливило проживання у цьому будинку.

Через певний час ОСОБА_2 відновив капітальну стіну, двері, стелі і перекриття, відновив електропостачання у будинок, водо- та теплопостачання та 29 листопада 2013 року зареєстрував за собою право власності на даний будинок з господарськими спорудами, розташований в АДРЕСА_1 , і який є спільною сумісною власністю сторін.

Наразі відповідач проживає у спірному будинку та здійснює там підприємницьку діяльність.

Також відповідач зареєстрував право власності на земельну ділянку, призначену для обслуговування спірного будинку.

Про зазначену обставину позивач довідалась у липні 2017 року, отримавши відповідну інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на те, що позивач залишається співвласником цього нерухомого майна, реєстрація права власності за відповідачем, як номінальним власником, створює умови для можливого порушення прав позивача шляхом відчуження цього майна, оскільки в зазначеному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про неї, як про співвласника.

Водночас, позивач вважає, що має право на виділ належної їй частки у спірному нерухомому майні в натурі та право на розпорядження нею.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила:

визнати житловий будинок та господарські споруди, розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 2124482500:02:001:0127, за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 227229521244, об`єктом спільної сумісної власності, набутої сторонами у шлюбі;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину у цьому майні.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тячівського районного суду від 27 серпня 2019 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, позов задоволено.

Визнано житловий будинок та господарські споруди, що розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 2124482500:02:001:0127, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 227229521244, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки житлового будинку та господарських споруд, що розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 2124482500:02:001:0127, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 227229521244.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони як подружжя під час перебування у зареєстрованому шлюбі набули майно, а саме житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , в якому проживали. Позивачем не пропущена позовна давність, оскільки відповідачем не спростовано те, що позивач дізналася про реєстрацію спірного майна за відповідачем лише 19 липня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 серпня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 89, 263 ЦПК України, зробив висновок про наявність обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи на підставі недопустимих доказів, водночас не прийняв до уваги докази, достовірність яких не викликає сумніву. Суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі №308/2695/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі N525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі N496/6067/15-ц, від 06 листопада 2019 у справі N682/735/18, чим порушили: частини другу та третю статті 331 ЦК України, якою встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна); частину четверту статті 267 ЦК України, за якою сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суди не врахували, що на момент фактичного розпаду сім`ї і розірвання шлюбу готовність будинку була лише 50 відсотків, що будинок був фактично добудований і у відповідача виникло право власності на будинок, лише через два роки після розірвання шлюбу, а позивачем пропущена позовна давність, адже вона вже зверталася до суду з вимогою по суті про поділ цього ж майна подружжя ще у 2013 році. Суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі неналежних доказів, а саме: акту обстеження матеріально- побутових умов ОСОБА_1 , заяви ОСОБА_2 від 16 вересня 2011 року, надісланої ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням, заяви ОСОБА_1 на ім`я начальника УМВС України в Закарпатській області від 24 липня 2013 року, акту опису майна, довідки виконкому Добрянської сільської ради №1429 від 02 грудня 2010 року. У всіх вище наведених судом «доказах» не тільки абсолютно відсутні дані про готовність будинку на момент реєстрації шлюбу і на момент його розірвання (без чого не можливо визначити навіть, реальний розмір долі позивача), але і самі «докази» мають суб`єктивний, однобічний, недооформлений та замовний характер. В обидвох актах відсутні дати їх складення, в акті обстеження навіть зазначено, що його складено зі слів позивача; техпаспорт на ім`я позивача вже був відхилений Тячівським районним судом ще 03 жовтня 2013 року як проект, що свідчить лише про поточну інвентаризацію, заява ОСОБА_1 від 24 липня 2013 року складена через два роки після розірвання шлюбу, а в рішенні Тячівського районного суду від 07 жовтня 2013 року у цивільній справі № 307/2925/13-ц за позовом ОСОБА_1 вказано, що на момент розгляду справи, тобто навіть через два роки після розірвання шлюбу, готовність будинку була лише близько 50%. Експлуатація елементів будинку можлива лише при умові проведення їх ремонту. В будинку відсутні внутрішні комунікації, зовнішнє та внутрішнє оздоблення, підлога, сантехнічні пристрої, тощо. Суди не застосували як преюдицію рішення Тячівського районного суду від 7 жовтня 2013 року по цивільній справі № 307/2925/13-ц. Суд першої інстанції посилається як на доказ стану будинку на момент розірвання шлюбу в 2011 році на фотографії будинку, зроблені в 2013 році та в 2018 році, тобто на фотографії, вчиненні вже після виконання відповідачем великого обсягу робіт самостійно після розірвання шлюбу. Суд апеляційної інстанції не усунув порушення, допущені судом першої інстанції. Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, за визначених законом умов може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Саме такі правові висновки викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду. Шлюб між сторонами розірваний у травні 2011 року. Будівництво будинку закінчено у серпні 2013 року, він зданий в експлуатацію 31 жовтня 2013 року, що підтверджується декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, право власності на будинок зареєстровано за відповідачеві 29 листопада 2013 року. Отже, з 29 листопада 2013 року, не перебуваючи у шлюбі, відповідач став одноособовим власником будинку. Суди не мали належних підстав для визнання об`єкта спільною сумісною власністю, будівництво якого почалося задовго до шлюбу та яке було суттєво збільшено після розірвання шлюбу, і право особистої власності на яке виникло в особи майже через два роки після розірвання шлюбу і чотири роки після фактичного припинення шлюбних відносин. Перебіг позовної давності за вимогою позивача про поділ майна подружжя розпочався ще 12 серпня 2013 року, тобто з дня пред`явлення нею іншого позову про поділ майна подружжя (того ж будинку, який є предметом спору і в цій справі). Позовна заява у даній справі подана з пропуском позовної давності, без клопотання про її поновлення, без надання доказів поважності причин пропуску. Твердження позивача про незнання нею про порушення її прав, а з ним і висновки суду першої та апеляційної інстанції з цього приводу, спростовуються наявними в матеріалах даної справи рішенням Тячівського районного суду від 07 жовтня 2013 року, в якому наведено особисте твердження позивача про те, що «...вона позбавлена можливості визначити свою частку в спільному сумісному майні та розпоряджатись ним, що порушує надане їй статтею 317 ЦК України право розпорядження своїм майном», та в деякій мірі також її позовною заявою від 28 серпня 2012 року та постановою Тячівського районного суду по адміністративній справі № 711/9009/2012 від 19 листопада 2012 року, якою теж відмовлено в задоволенні позовної вимоги про скасування рішення Добрянської сільради про передачу відповідачу у власність земельної ділянки, на якій споруджений будинок.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що касаційна скарга не спростовує презумпції спільного майна, набутого у шлюбі. Навпаки позивач мала б отримати 2/3 цього будинку, оскільки вона і її родичі фінансували та вели його будівництво, а крім того, вона ще й виховувала та доглядала двох дітей, на яких відповідач сплачував по 400 грн аліментів, котрими можна було покрити 10 % витрат на дітей. Відповідач, доводячи підробленим висновком спеціаліста 50 % готовності будівництва у іншому судовому спорі, через декілька місяців після завершення судового спору, в жовтні 2013 року, подав до ДАБІ декларацію про готовність спільно побудованого житлового будинку до експлуатації, що вказує на недобросовісність скаржника, оскільки він не залучав позивача до підписання цієї декларації, не вказував відомості про неї як співвласника, не повідомляв її про цю обставину (подачу декларації про завершення будівництва і готовності будинку до експлуатації, тощо) і цим фактом довів, що вводив в оману суд про стан незавершеного будівництва підробленим висновком спеціаліста. Презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав заперечення на відзив на касаційну скаргу, в якому просив врахувати їх при ухваленні рішення та повністю задовольнити касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У серпні 2021 року матеріали цивільної справи № 307/3489/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 06 серпня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 682/735/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 березня 1994 року про 16 травня 2011 року, який розірвано за рішенням Тячівського районного суду.

Згідно рішення Добрянської сільської ради від 24 лютого 1992 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку під будівництво, площею 0,15 га, в АДРЕСА_2 , та згідно акту відведено її в натурі, площею 700 кв. м.

Із копії будівельного паспорту на забудову земельної ділянки забудовника ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 , вбачається, що він виданий в 1993 році.

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 фактично проживає в АДРЕСА_2 , є розлученою і проживає разом із сином та дочкою у спірному будинку. Будівельний паспорт на будівництво виданий у 1993 році, але будівництво будинку розпочато у 1997 році. З 2000 року сім`я проживає у даному будинку. На теперішній час будинок незавершений будівництвом і з 1994 року сім`я користується земельною ділянкою.

У довідці виконкому Добрянської сільської ради № 1429 від 02 грудня 2010 року зазначено, що згідно запису погосподарської книги № 9 особовий рахунок № НОМЕР_1 , рахується недобудований житловий будинок, який розміщений в АДРЕСА_2 , власниками якого є подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . За дворогосподарством закріплена земельна ділянка, площею 0,25 га і у будинку постійно проживає сім`я ОСОБА_3 , а саме, ОСОБА_2 - чоловік, ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_4 - дочка, ОСОБА_2 - син.

Рішенням Добрянської сільської ради № 118 від 25 липня 2012 року, ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, площею 0,10 га, в АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Із інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_2 з 29 листопада 2013 року є власником житлового будинку в АДРЕСА_1 .

Правовстановлюючі документу на спірний будинок та земельну ділянку видані на ім`я ОСОБА_2 .

Згідно звіту від 21 липня 2017 року про оцінку майна - житлового будинку АДРЕСА_2 його вартість становить 711 356,00 грн.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2013 року у справі № 307/2925/13-ц, яке набрало законної сили 17 жовтня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Закарпатській області, реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції в Закарпатській області, третьої особи - ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю відмовлено. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2013 року в частині правового обґрунтування підстав для відмови в задоволенні позову.

Згідно декларації про готовність до експлуатації житлового будинку в АДРЕСА_1 , заповненої ОСОБА_2 , початком будівництва даного будинку є 24 лютого 1992 року, а датою завершення будівництва є серпень 2013 року.

Із долучених до справи для порівняння фотографій житлового будинку в АДРЕСА_1 , зроблених в 2013 році та в 2019 році, вбачається, що в 2013 році в будинку між першим та другим поверхом відсутня стеля та стоять дерев`яні вікна. В 2019 році в будинку облаштована стеля між поверхами і замінені дерев`яні вікна на металопластикові та здійснені інші будівельні роботи. Однак, із фотографій, зроблених в 2013 році, чітко вбачається, що незважаючи на відсутність стелі, тобто перекриття між поверхами, у кімнатах був здійснений ремонт, а саме, поштукатурені та побілені стіни, облаштована дверна арка, збудована та облицьована плиткою піч, встановлені міжкімнатні двері.

У заяві від 16 вересня 2011 року, надісланої ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням, ОСОБА_2 зазначає, що вони з ОСОБА_1 не проживають однією сім`єю і не ведуть спільного господарства з січня 2011 року, а побудований в період їх шлюбу будинок по АДРЕСА_2 технічно можливо розділити в натурі на приблизно дві рівні частини з обладнанням двох ізольованих квартир з окремими входами, а тому просить дати згоду на його розподіл, в іншому випадку він буде вимушений звернути до суду з позовом про розподіл будинку.

У письмовій вимозі від 27 червня 2013 року, надісланої ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням вбачається, що ОСОБА_2 просить ОСОБА_1 у зв`язку з проведенням ремонтних робіт в будинку АДРЕСА_2 , викликаних необхідністю заміни деформованого перекриття стелі будинку і з метою недопущення пошкодження в будинку речей ОСОБА_1 , забрати їх в строк до 30 липня 2013 року.

Згідно заяви ОСОБА_1 на ім`я начальника УМВС України в Закарпатській області від 24 липня 2013 року, ОСОБА_1 проживає в спільно побудованому житловому будинку по АДРЕСА_2 .

Із акту опису майна вбачається, що комісія Добрянської сільської ради провела опис спільно нажитого майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в будинку по АДРЕСА_2 . При обстеженні було виявлено, що подружжя ОСОБА_3 перебуває у шлюбі з 1994 року. З 2000 року сім`я проживає у житловому будинку із шлакоблоків, який покритий шифером, на першому поверсі, другий поверх недобудований (встановлені вікна, не має підлоги та дверей). У будинку виявлено меблевий гарнітур, спальний гарнітур, кухонний гарнітур, стіл та шість стільців, м`яка частина, комод, килими, акваріум та побутова техніка (музикальний центр, телевізор, обігрівач електричний, електробойлер, газова плита, холодильник, пральна машина, мікрохвильова піч, котел опалювальний, електронасос).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав.

Оскільки позивач посилається на те, що спірний житловий будинок було побудовано у період з березня 1997 року по травень 2011 року, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно послався на норми Кодексу про шлюб та сім`ю України(далі - КпШС України) та Сімейного кодексу України.

Згідно статей 22, 23, 28 КпШС України, статті 16 Закону України «Про власність», статей 112, 118 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час придбання спірної квартири) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, при цьому вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини першої статті 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Отже, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц (провадження № 61-23200св18), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі зазначено, що «системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.

Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком за своїм юридичним статусом, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Наведене дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, за визначених законом умов, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін».

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц (провадження № 61-32375св18), від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц (провадження № 61-14600св19), на які посилається відповідач у касаційній скарзі.

Під час розгляду справи, дослідивши наявні докази, надавши їм належну оцінку, суди дійшли вірного висновку, що спірний будинок був побудований у період шлюбу, а отже є спільною сумісною власністю.

Водночас, суди зробили помилковий висновок в частині відсутності підстав для застосування позовної давності з таких мотивів.

Відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, яка мотивована тим, що позивач подавала аналогічний позов у 2013 році, який не був розглянутий судом (т. 1 арк. спр. 96-97).

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина перша - друга статті 20 СК України).

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 710/122/20 (провадження № 61-6223св21) зазначено, що «перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14456цс18), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Вирішуючи питання початку перебігу строку позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя. Тобто визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №203/304/17 (провадження 61-5400св19)».

Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У справі, що переглядається:

у 2013 році ОСОБА_1 звернулась з позовом до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Закарпатській області, реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції в Закарпатській області, третя особа - ОСОБА_2 , у якому просила визнати житловий будинок по АДРЕСА_1 , її та ОСОБА_2 спільною сумісною власністю. Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав;

станом на час звернення з позовом в 2013 році ОСОБА_1 знала про порушення свого права;

позивач не обґрунтувала та не посилалась на наявність поважних причин пропуску позовної давності.

За таких обставин, у задоволенні позовної вимоги про визнання майна спільним, слід відмовити з підстав пропуску ОСОБА_1 позовної давності.

Позовна вимога про визнання права на ідеальну частку нерухомого майна є похідною вимогою, тому також задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 710/122/20 (провадження № 61-6223св21)колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 5 332,00 грн.

При подачі касаційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 7 112,00грн.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, судові рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, з позивача слід стягнути на користь відповідача судовий збір у розмірі 12 444,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 серпня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 липня 2021 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним та визнання права на ідеальну частку нерухомого майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12 444,00 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 серпня 2019 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 07 липня 2021 втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук