ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 520/10398/19

адміністративне провадження № К/9901/9041/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року (головуючий суддя Чудних С.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року (головуючий суддя Макаренко Я.М., судді Донець Л.О., Мінаєва О.М.) у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року Державне підприємство «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» (далі - ДП ХМЗ «ФЕД») звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП ДФС), правонаступником якого є Офіс великих платників податків Державної податкової служби (далі - Офіс ВПП ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 липня 2019 року № 0000125008, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 3301798 грн, № 0002335007, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 3322200 грн, № 0002355007, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2148107,50 грн, №0002375007, яким зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість на 685327 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2020 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення Офісу ВПП ДФС від 22 липня 2019 року. Стягнуто на користь ДП "ХМЗ "ФЕД" судові витрати у розмірі 19210,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Офісу ВПП ДФС.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Офіс ВПП ДПС звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зокрема, в обґрунтування скарги зазначив, що у відповідності до пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2017 року № 635 «Про затвердження Порядку та обсягів ввезення на митну територію України товарів суб`єктами літакобудування із звільненням від сплати ввізного мита та податку на додану вартість».

ДП ХМЗ «ФЕД», скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зокрема, позивач вказує, що податковим органом не наведено жодного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між ним та його контрагентами, а відтак вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Крім того, позивачем до Верховного Суду подано клопотання про закриття касаційного провадження у справі за адміністративним позовним ДП ХМЗ «ФЕД» до Офісу ВПП ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

У поданому клопотанні позивач, посилаючись на приписи пункту 2 частини першої статті 339 КАС України, просив закрити касаційне провадження у цій справі, оскільки на час звернення з касаційною скаргою Офіс ВПП ДПС не мав адміністративної процесуальної правоздатності органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики.

Що стосується зазначеного вище клопотання ДП ХМЗ «ФЕД», то колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає його необґрунтованим.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 42 вказаного Кодексу, учасниками справи є сторони, треті особи.

Як вбачається з матеріалів справи, Офіс ВПП ДПС є відповідачем у цій справі.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час звернення з касаційною скаргою Офіс ВПП ДПС знаходився в стані припинення, а отже не був позбавлений права звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ДП "ХМЗ "ФЕД" за ДК 009:2010 є 30.30 Виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування.

Офісом ВПП ДФС у період з 31 травня 2019 року по 21 червня 2019 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «ХМЗ ФЕД» з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за серпень-грудень 2016 року, квітень 2017 року, червень-грудень 2017 року, січень-серпень 2018 року, січень 2019 року, березень 2019 року та податку на прибуток за 2016 рік І квартал 2019 року по взаємовідносинам з ТОВ "Фірма "Клич" (21184174) за серпень-грудень 2016 року, квітень 2017 року, червень-серпень 2017 року, жовтень-грудень 2017 року, березень-квітень 2018 року; ТОВ "Електрон-Експерт" (37094728) за січень 2019 року, ТОВ "Радіоелектронний Комплекс" (39838827) за січень 2019 року, березень 2019 року, ТОВ "Експрес-Система" (33203295) за березень 2019, ТОВ "Листехпоставка" (35774330) за червень 2017 року, за вересень 2017 року, за результатами якої 21 червня 2019 року складено Акт №48/28-10-50-08-12/14310052 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ДП «ХМЗ ФЕД» вимог:

пункту 5 П(С)БО № 9 "Запаси", пункту 5 П(С)БО № 11 "Зобов`язання", пункту 5 П(С)БО № 15 "Дохід", підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за 1 квартал 2018 року у сумі 989020 грн та півріччя 2018 року у сумі 2312778 грн, занижено податок на прибуток всього у сумі 2214800 грн;

пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, абзаців 2, 11 пункту 201.10 статті 201 ПК України, у результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 2403812 грн.

На підставі Акта перевірки контролюючим органом 22 липня 2019 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№ 0000125008, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 3301798 грн;

№ 0002335007, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 3322200 грн;

№ 0002355007, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2148107,50 грн;

№0002375007, яким зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість на 685327 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими Офісом ВПП ДФС 22 липня 2019 року, ДП «ХМЗ ФЕД» звернулося до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Cуд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення виходив з того, що укладені між позивачем та його контрагенти правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Зазначена позиція підтримана Другим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене узгоджується зі змістом частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ДП ХМЗ «ФЕД» як під час перевірки так і до суду було надано всі необхідні первинні та інші документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, а саме: Договір від 30 вересня 2015 року № 192х/16-205, Договір від 25 жовтня 2016 року №196х/16-205, Договір від 19 вересня 2017 року № 19/09, Договір від 18 грудня 2018 року №184/18-205, Договір від 14 лютого 2019 року, Договір від 27 лютого 2019 року №27/02-19, Договір від 18 березня 2019 року №18/03-19, а також відповідні рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, витяги із журналу реєстрації довіреностей на отримання, товарно-матеріальних цінностей, прибуткові ордери, лімітні картки, вимоги, плани виробництва товарної продукції, витяги із конструкторської документації )переліки покупних комплектувальних робіт), договори, накладні (відвантаження підприємствам України), накладні та митні декларації (відвантаження іноземним підприємствам).

Усі перелічені документи під час розгляду справи досліджені судами попередніх інстанцій по кожній окремій господарській операції.

Згідно зі статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 9 КАС України та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Посилання податкового органу як на підставу для відмови у задоволенні позову, на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів позивача, зокрема, на відсутність у них умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів (складів) необхідних для здійснення спірних господарських операцій щодо наданих послуг, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у останнього основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог статті 77 КАС України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів, укладених з позивачем, як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

У касаційній скарзі відповідач, як на підставу для відкриття касаційного провадження, зокрема, посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2017 року № 635 «Про затвердження Порядку та обсягів ввезення на митну територію України товарів суб`єктами літакобудування із звільненням від сплати ввізного мита та податку на додану вартість», згідно з якою підприємство звільняється від сплати ввізного мита та податку на додану вартість при імпорті виробів на територію України. Вказував, що під час проведення перевірки було встановлено, саме факт відсутності ввезення (перетину) продукції на територію України за зазначеними кодами УКТ ЗЕД, що підтверджується належним даними АСМО «Інспектор». Копії паспортів та етикеток оформлені на виготовлену в Російській Федерації продукцію, призначену тільки для внутрішніх поставок, тобто для використання на території Російської Федерації. Наявність же відрізних талонів у наданих паспортах та етикетках свідчать, що комплектуючі не призначені для експорту, а відтак і для ввозу на митну територію України. Тобто, питання дослідження полягає в тому, яким чином товар російського походження потрапив до контрагентів - постачальників: ТОВ «Фірма Клич», ТОВ «Електрон-Експерт», ТОВ «Радіоелектронний комплекс», ТОВ «Експрес-система» та ТОВ «Листеппоставка», а вже потім до позивача для подальшої реалізації.

Щодо вказаних вище контролюючим органом обставин, то колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що дослідження правомірності чи неправомірності ввезення контрагентами позивача відповідного товару на митну територію України знаходиться як поза межами контролю відповідача, так і поза межами судового дослідження у справі, що розглядається. Судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи досліджувалося питання реальності здійснення господарських операцій та правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, а також формування витрат. У даній справі правовідносини не регулюються положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2017 року № 635 «Про затвердження Порядку та обсягів ввезення на митну територію України товарів суб`єктами літакобудування із звільненням від сплати ввізного мита та податку на додану вартість».

За приписами частин першої, другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх