ПОСТАНОВА

іменем України

10 травня 2022 року м. Кропивницький

справа № 405/2617/21

провадження № 22-ц/4809/590/22

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Черненка В.В.

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яке у подальшому змінило назву на Міністерство економіки України, Міністерство юстиції України, Державне підприємство «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»»,

розглянувши урежимі відеоконференціїу відкритомусудовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Міністерства економіки України та Міністерства юстиції України на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року у складі судді Шевченко І.М.,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі по тексту ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації») про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що до нього не можуть бути застосовані норми Закону України «Про очищення влади» та вважає дії Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства неправомірними, а його звільнення з посади директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» - незаконним і таким, що грубо порушує його основоположні права і свободи, визначені у міжнародно-правових актах та гарантованих Конституцією України, тому змушений звернутися із даним позовом до суду. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до нього, щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, вважає їх непропорційними, невиправданими та такими, що не є необхідними у демократичному суспільстві. Міністерством не наведено відомостей про наявність фактів його протиправної поведінки, спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ від 02 березня 2021 року №28-П про його звільнення не містить обґрунтування, що він міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму. Вважає, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям правомірності, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у його право на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 02 березня 2021 року №28-п про звільнення його з посади директора Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з підстав, передбачених ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади», п.7-2 ст.36 КЗпП України та припинення дії контракту №3, укладеного з ним 22 січня 2021 року; поновити його на посаді директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з 03 березня 2021 року; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць; стягнути з ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на його користь грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 03 березня 2021 року і до моменту фактичного поновлення на роботі; зобов`язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про застосування до нього заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Рішенням Ленінськогорайонного судуміста Кіровоградавід 04лютого 2022року позовзадоволено.Визнано протиправнимта скасованонаказ Міністерстварозвитку економіки,торгівлі тасільського господарстваУкраїни від02березня 2021року №28-ппро звільнення ОСОБА_1 з посадидиректора ДП«Кіровоградський науково-виробничийцентр стандартизації,метрології тасертифікації» зпідстав,передбачених ч.3ст.1Закону України«Про очищеннявлади»,п.7-3ст.36КЗпП України.Поновлено ОСОБА_1 на посадідиректора ДП«Кіровоградський науково-виробничийцентр стандартизації,метрології тасертифікації» з03березня 2021року.Стягнуто зДП «Кіровоградськийнауково-виробничийцентр стандартизації,метрології тасертифікації» накористь ОСОБА_1 середній заробітокза часвимушеного прогулуу розмірі322036,88грн.Рішення вчастині поновлення ОСОБА_1 на роботіта стягненнясереднього заробіткуза часвимушеного прогулуза одинмісяць урозмірі 25679,59грн допущенодо негайноговиконання.Зобов`язано Міністерствоюстиції Українивилучити зЄдиного державногореєстру осіб,щодо якихзастосовано положенняЗакону України«Про очищеннявлади»,відомості прозастосування до ОСОБА_1 заборони,передбаченої ЗакономУкраїни «Проочищення влади». Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яке у подальшому змінило назву на Міністерство економіки України, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасуватита ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог (т.2 а.с.141-151).

Міністерство юстиції України також подало апеляційну скаргу, просило скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог до Міністерства юстиції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині (т.2 а.с.212-215).

ОСОБА_1 направив до апеляційного суду відзиви на апеляційніскарги, в яких просить рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року залишити без змін, а апеляційні скарги Міністерства економіки України та Міністерства юстиції України без задоволення. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права (т.2 а.с.194-196, 240-243).

Міністерство юстиції України направило до апеляційного суду пояснення до поданої апеляційної скарги (т.2 а.с.234-238).

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2022 року було задоволено клопотання Кандиби Микити Володимировича, який діє в інтересах Міністерства економіки України, та призначено розгляд справи в режимі відео конференції (т.2 а.с.249).

У судовому засіданні апеляційного суду Кандиба М.В., який діє в інтересах Міністерства економіки України, підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Драбина В.О., яка діє в інтересах Міністерства юстиції України, підтримала доводи поданої апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Волосян Т.П., яка діє в інтересах ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» підтримала доводи поданих Міністерством економіки та Міністерством юстиції України апеляційних скарг.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просили апеляційні скарги Міністерства економіки України та Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (далі по тексту - Мінекономіки) від 22 січня 2021 року №10-п ОСОБА_1 був призначений на посаду директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» як такий, що пройшов конкурсний відбір на цю посаду, на термін та на умовах, визначених контрактом від 22 січня 2021 року №3 (т.1 а.с.29).

Відповідно до умов контракту від 22 січня 2021 року №3 ОСОБА_1 був призначений на посаду директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», яка належить до сфери управління Мінекономіки на термін з 25 січня 2021 по 24 січня 2024 року (т.1 а.с.30-33).

Наказом Мінекономіки від 02 березня 2021 року №28-п ОСОБА_1 було звільнено з посади директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» 02 березня 2021 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п.7? ст.36 КЗпП України (т.1 а.с.36).

Відповідно до довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», Департаментом управління персоналом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства встановлено, що до ОСОБА_1 застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті першої Закону України «Про очищення влади», на підставі критерію здійснення очищення влади, передбаченого пунктом восьмим частини першої статті третьої Закону України «Про очищення влади», а саме перебування ОСОБА_1 у період з 15.12.2009 по 08.04.2013 на посадах заступника начальника управління начальника відділу УСБУ в Кіровоградській області та заступника начальника управління начальника відділу УСБУ в Івано-Франківській області (т.1 а.с.52-53).

Згідно з висновком про результати перевірки відомостей про особу Департаменту управління персоналом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства виявлено службу на посадах оперативного керівного складу в органах СБУ, перебування на посаді заступника директора з питань аналітичних досліджень удосконалення та розвитку метрології та метрологічної діяльності ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (т.1 а.с.54).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивача є протиправним, оскільки здійснено лише на підставі того, що він працював на певній посаді у відповідний період, встановлення конкретних функцій, які він виконував, та їх зв`язку з антидемократичними тенденціями та подіями, що відбулися в зазначений період не встановлено, до позивача застосована міра колективної відповідальності, тому наказ про звільнення підлягає скасуванню із задоволенням вимоги про стягнення середнього заробітку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Заява працівника та наказ роботодавця є письмовою угодою між роботодавцем та працівником та є підставою виникнення трудових відносин. Особливою формою письмового трудового договору є контракт, який укладається між власником (уповноваженим органом управління) та керівником підприємства, в якому вказуються основні та особливі умови трудових взаємовідносин між власником та керівником, строк на який прийнятий останній, заробітна плата, права і обов`язки, підстави звільнення та інші умови. Укладання контракту є правом роботодавця, а не його обов`язком.

Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади» та п.7? ст.36 КЗпП України.

Згідно з п.7? ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади».

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади».

Частиною першою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (ч.2 ст.1 Закону № 1682-VII).

Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади»).

Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

Відповідно до пункту 6 частини 1статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо, зокрема, начальницького складу органів внутрішніх справ.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».

Згідно з пунктом 8 частини 1статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Вказані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.01.2019 року у справі №800/186/17.

У вказаній справі Верховний Суд вказав на політичний характер люстраційних заходів та відмітив, що у разі, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність настає як відповідальність за неналежне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї). Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

На необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує і Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Як свідчать матеріали справи Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства складено довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» без дати, а 25 січня 2021 року висновок про результати перевірки відомостей про особу відносно позивача - директора Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» ОСОБА_1 , передбаченої Законом України «Про очищення влади», відповідно до якої до позивача застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», на підставі критерію здійснення очищення влади, передбаченого пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» (т.1 а.с.52-54).

В описовій частині довідки про результати вивчення особової справи позивача, Міністерством зазначено про отриманні повідомлення від Служби Безпеки України та Національного агентства з питань запобігання корупції.

Судом першої інстанції встановлено, що запити у порядку п.п.1, 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» щодо застосування заборон стосовно позивача, передбаченими частиною третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» на адресу Служби Безпеки України та Національного агентства з питань запобігання корупції, були складені Міністерством 26 січня 2021 року, а відповіді були складені Національним агентством з питань запобігання корупції 27 січня 2021 року про повернення запиту Міністерству з тих підстав, що Закон України «Про очищення влади» не наділяє агентство повноваженнями про проведення такої перевірки, а від Служби Безпеки України надано інформацію 18 лютого 2021 року, згідно з якою перевірка наявних матеріалів показала відсутність заборон щодо позивача за критеріями, визначеними п.3 ч.4 ст.3 Закону, та надано інформацію про те, що з 15 грудня 2009 року по 04 вересня 2012 року позивач обіймав посаду заступника начальника управління-начальника відділу УСБУ в Кіровоградській області, а з 04 вересня 2012 до 08 квітня 2013 року - заступника начальника управління-начальника відділу УСБУ в Івано-Франківській області.

Тобто, за відсутності відповіді від Національного агентства з питань запобігання корупції та Служби Безпеки України, Міністерство економіки України у порушення вимог Закону України «Про очищення влади», Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті першої Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, Плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1025-р прийняло рішення щодо застосування до позивача заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті першої Закону України «Про очищення влади».

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що звільнення позивача відбулось без зазначення підстав та доведеності конкретних фактів вчинених ним правопорушень, що призвело до порушення конституційних принципів рівності громадян перед законом та індивідуального характеру юридичної відповідальності, а також права на працю, Міністерством економіки не наведено відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ від 02 березня 2021 року №28-П не містить обґрунтування, що ОСОБА_1 міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму. Оскаржуваний наказ не відповідає критеріям правомірності, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 червня 2020 по справі № 817/3431/14, згідно з якою заходи такої суворості, як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років, не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що звільнення позивача здійснено лише на підставі того, що він працював на певній посаді у відповідний період, встановлення конкретних функцій, які він виконував, та їх зв`язку з антидемократичними тенденціями та подіями, що відбулися в зазначений період, встановлено не було, до позивача застосовано міру колективної відповідальності, що є підставою для визнання наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 02.03.2021 року №28-п про звільнення ОСОБА_4 з посади директора ДП «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» з підстав, передбачених ч.3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», п. 7-2 ст. 36 КЗ пП України, протиправним та його скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середньомісячний заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами згідно порядку розрахунку середньомісячної заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (змінами, внесеними постановами КМУ).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, суд першої інстанції, визнаючи розмір середнього заробітку, який підлягав стягненню на користь ОСОБА_1 дійшов правильного висновку, що з відповідача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 березня 2021 року по 04 лютого 2022 року (232 робочих днів?1 388,09 грн середньоденної заробітної плати) у розмірі 322 036,88 грн.

Крім того, зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про застосування до позивача заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади», то такий спосіб захисту позивача є належним та ефективним, оскільки рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» Суд розглядав внесення відомостей про осіб заявників до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» як одного із трьох аспектів, які вплинули на приватне життя заявників у контексті статті 8 Конвенції. Суд вважав, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них.

ЄСПЛ констатував, що відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом України «Про очищення влади» було одразу оприлюднено ще до того, як було розглянуто їхні позови. Закон України «Про очищення влади» вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в «очищенні» державної служби від осіб, які асоціювалися з «узурпацією влади», підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини. За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом України «Про очищення влади», ймовірно було тісно пов`язано із соціальною та професійною стигматизацією, як стверджували заявники. Не стверджувалося, що на практиці Закон не мав такого ефекту (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 210).

Щодо цього Венеціанська комісія також висловлювала свої зауваження до Закону №1682-VII, на які у тому числі посилався і ЄСПЛ під час розгляду справи «Полях та інші проти України».

У пунктах 98-100 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що проблематичними є положення статті 7 Закону № 1682-VII, відповідно до якого відомості про осіб, які підлягають люстрації, вносяться до Єдиного реєстру осіб, які підпадають під дію цього Закону, що створюється і ведеться Міністерством юстиції України, із публікацією на веб-сайті вказаного міністерства особистих даних і результатів перевірки особи і наданням її для вільного користування.

Венеціанська комісія нагадала, що вже раніше у своєму консультативному висновку стосовно «Колишньої Югославської Республіки Македонія» заявляла, що «публікація до ухвалення рішення суду є проблематичною у зв`язку зі статтею 8 ЄКПЛ. Негативний вплив такої публікації на репутацію особи навряд чи може бути усунений пізніше вилученням її імені з реєстру, а потерпілий не має засобів, щоб захистити себе від такого негативного впливу. Останнє може бути адекватним заходом, необхідним у демократичному суспільстві, коли співпраця встановлюється остаточно, а не раніше. Тому публікація повинна відбуватися тільки після ухвалення рішення суду» (пункт 99 Проміжного висновку № 788/2014).

Оскільки у Законі України «Про очищення влади» не гарантується, що публікація дозволяється тільки після остаточного рішення суду, то, за висновком Венеціанської комісії, як така ця норма піднімає очевидні проблеми сумісності зі статтею 8 Конвенції (пункт 100 Проміжного висновку № 788/2014).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наслідкові дії Міністерства юстиції щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю, а тому він правомірно зобов`язав Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості стосовно ОСОБА_1 .

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року у справі №826/17794/14 та від 19 листопада 2020 року у справі № 826/6973/15.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд вважає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позову.

Доводи апеляційних скарг Міністерства економіки України та Міністерства юстиції України зазначених висновків суду не спростовують, на законність рішення суду не впливають.

Відповідно до ч.1ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставістатті 375 ЦПК Українизалишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст.367,374,375,382 - 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Міністерства економіки України та Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 травня 2022 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді C.М. Єгорова

В.В. Черненко