Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/814/21

Провадження №2/377/70/22

10 травня 2022 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання: Прядко Н.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача в режимі відеоконференціїпозамежамиприміщеннясудузвикористаннямйого власнихтехнічнихзасобів,іззастосуваннямелектронногопідписучерезмережуІнтернет наонлайн-сервісівідеозв`язкуEASYCON : адвоката Серкіна К.Ю.,

представника відповідача Гарнаги П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державногоспеціалізованого підприємства«Чорнобильська АЕС» про скасуваннянаказу про відстороненнявід роботита стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу ,-

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, посилаючись на ст. ст. 8, 19, 21-22, 24, 28, 32, 43, 60, 64, 68, 92 Конституції України, ст. ст. 2, 2-1, 21, 46, 49-2, 82, КЗпП України, ст. 284 ЦК України просить: скасувати наказ ДСП «Чорнобильська АЕС» № 299-к від 30.12.2021 про відсторонення позивача від роботи позивача; стягнути з ДСП «Чорнобильська АЕС» на користь позивача заробітну плату за період вимушеного відсторонення в сумі 57000 гривень; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 1816 гривень та витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги, в сумі 6000 гривень ( а.с. 3-21, 123-124).

Позов обґрунтовується тим, що позивач працює на ДСП ЧАЕС на посаді провідного інженера ( з поточного планування) у відділі стратегічного планування. 19 листопада 2021 року т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС було винесено наказ № 1455 «Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи». 26 листопада 2021 року позивачу було вручене повідомлення за № 864 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи». Враховуючи, що позивач відмовився надати медичну документацію на підтвердження щеплення від проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2 , то наказом ДСП «Чорнобильська АЕС» № 299-к від 30.12.2021 його відсторонено від роботи з 10 січня 2022 року. Вказаний наказ є незаконним і таким, що порушує його конституційні права, діюче законодавства про працю та інші нормативно-правові акти, якими передбачена рівність трудових прав громадян та недопустимість дискримінації у сфері праці. В порушення ст.49-2 КЗпП України відповідач повідомив позивача про істотні зміни умов праці лише за два тижні. Виходячи із змісту частин 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичне щеплення проти COVID -19 не є обов`язковим. Частина 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», на підставі яких було винесено оскаржуваний наказ, є такими, що суперечать і не відповідають статті 24 Конституції України. Порядок відсторонення працівників відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначається статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», відповідно до якої у разі необґрунтованої відмови від щеплення відсторонення від роботи здійснюється на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарної епідеміологічної служби. Відповідне подання відповідач не отримував. З урахуванням наведеного, позивач просив скасувати наказ про відсторонення його від роботи та стягнути з ДСП «Чорнобильська АЕС» на його користь заробітну плату за період вимушеного відсторонення в сумі 57000 гривень.

Ухвалою судді від 24 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін( а.с. 42-43).

Ухвалою судді від 24 січня 2022 року здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін ( а.с. 73-74).

09травня 2022року відповідачемв особі представникаГарнаги П.А.були поданіписьмові пояснення,в якихвін зазначив,що відповідно до наказу МОЗ № 2393 від 01.11.2021 були внесені зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року за № 2153, зареєстрованого в МЮУ 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, а саме зазначений Перелік доповнений новими пунктами 4-6 такого змісту: «4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04 березня 2015 року № 83». Згідно із ст. 1.1 Статуту ДСП «Чорнобильська АЕС», цілісний майновий комплекс ДСП ЧАЕС, заснований на державній власності та належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження Уповноважений орган управління. Відповідно до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04 березня 2015 року № 83, ДСП ЧАЕС віднесено до підприємств, що мають стратегічне значення у сфері паливно-енергетичного комплексу країни. Таким чином, ДСП ЧАЕС по двом критеріям, наведеним в п.п.4, 6 «Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», віднесено до підприємств, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. На виконання доручення т.в.о. голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 18.11.2021 № Д-54-21, керуючись статтею 46 КЗпП України, відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 ПКМУ № 1236 від 09.12.2020 та наказу МОЗ № 2393 від 01.11.2021, ДСП ЧАЕС було видано наказ № 1455 від 19.11.2021, яким встановлено обов`язок керівників структурних підрозділів довести під підпис до відома підлеглого персоналу зміст цього наказу та наказу МОЗ № 2393 від 01.11.2021 щодо обов`язковості профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та відсторонення від роботи працівників, які не отримали таке щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення. 03 грудня 2021 року позивачу було вручене повідомлення № 864 від 26.11.2021 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи, у якому зазначено, що у випадку ненадання до 07.12.2021 документу, який підтверджує отримання щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, він з наступного дня після отримання цього повідомлення, але не раніше 09.12.2021 буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на період до усунення причини, що зумовили відсторонення. Враховуючи, що позивач оформив відпустку з 09 грудня 2021 року по 07 січня 2022 року, то роботодавець не мав права відсторонювати позивача у цей період. Першим робочим днем після відпустки було 10 січня 2022 року. Враховуючи, що позивачем зазначені у повідомленні № 864 від 26.11.2021 документи адміністрації ДПС ЧАЕС надані не були, наказом № 299-к від 30.12.2021 ОСОБА_1 з 10.01.2022 був відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на період до проведення щеплення проти COVID-19 або надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. В зв`язку з тим, що позивач є працівником державного підприємства, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої вади та має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, і не пройшов обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, то, виходячи із положень статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 46-1 постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020, наказу МОЗ № 2393 від 01.11.2021, керівник відповідача зобов`язаний був відсторонити позивача від роботи. Твердження позивача про можливість та законність відсторонення тільки за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби є хибним та необґрунтованим. Вакцинація не є зміною в організації виробництва і праці у розумінні частиною 3 статті 32 КЗпП, а лише умовою за дотриманням якої працівник допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Крім того, у випадку, якщо працівник відмовляється або ухиляється від профілактичного щеплення, він підлягає відстороненню від виконання професійних обов`язків, а не звільненню, як це відбувається при зміні істотних умов праці, тому намагання позивача поєднати процедуру відсторонення від роботи до зміни істотних умов праці у бік погіршення, і, відповідно дотримання роботодавцем встановленої процедури повідомлення працівника про такі зміни не менш ніж за два місяці, є безпідставними. Обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 задля поширення серед населення є виправдана та не порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей. З урахуванням наведеного, відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, а тому підстави для скасування оскаржуваного наказу відсутні, відповідно інші вимоги не підлягають задоволенню, бо вони є похідними( а.с. 134-145).

10 травня 2022 року позивачем подано відповідь на письмові пояснення відповідача, в яких позивач зазначив, що стаття 46 КЗпП України не містить імперативну норму про відсторонення, а лише надає дискреційні повноваження для роботодавця щодо відсторонення працівників від роботи, а також не містить прямої підстави, що стосувалася б щеплення, а містить бланкетну норму, яка говорить про інші випадки, встановлені законом. Саме лише посилання на статтю 46 КЗпП України не є достатньою та самостійною правовою підставою для відсторонення працівника. В свою чергу стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» містить цілу низку положень, не всі з яких стосуються щеплень, тому некоректними є посилання на цю статтю в цілому. Конструкція статті 12 вказаного Закону дає підстави для висновку, що відстороненню від виконання робіт підлягають саме працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, а не всі працівники, які включені до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від інших інфекційних хвороб. Відповідно до частин 3, 4 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» за епідемічними показниками повноваження на прийняття рішення про обов`язкове щеплення належать санітарному лікарю, а не МОЗ України без належної на те компетенції. Відповідно до частини 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» якщо особа відмовляється від обов`язкових профілактичних щеплень, то лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження,а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків. Єдиним нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень, є Календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений наказом МОЗ України № 595 від 16.09.2011 року, в якому серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачено щеплення від коронавірусної хвороби. Відсутні дані щодо завершення клінічних випробувань, зареєстрованих в Україні вакцин для профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2». З урахуванням наведеного, на даний час відсутні належні правові підстави для відсторонення ( а.с. 155-162).

Позивач в судовому засіданні позовпідтримав тапросив задовольнити.Суду пояснив,що підчас відстороненнявід роботи булапорушена процедура відстороненняу зв`язкуз відмовоювід щеплення,передбачена в статті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»та статті 27Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення».Відсторонення від роботиу зв`язкуз ненаданнямдокументу,який підтверджуєщеплення проти COVID-19або довідкиз медичнимипротипоказаннями дощеплення, єдискримінацією. Інформація,яка міститьсяу сертифікаті провакцинацію, єтаємницею простан здоров`я. Згідноз Календаремщеплень щепленнявід COVID-19не єобов`язковим.Вакцини протиCOVID-19є експериментальнимиі знаходятьсяв стадії клінічноговипробування напацієнтах зметою дослідженняїх дляоцінки ефективностіта безпеки.Клінічні випробування нагромадянах лікарськихзасобів безїхньої вільноїзгоди іззастосуванням будь-якихзасобів примусує протизаконним.Наведені обставини єпідставою дляскасування оскаржуваногонаказу. На підставі наказу ДСП ЧАЕС № 226 від 28.02.2022 року «Про зупинення дії наказу ДСП ЧАЕС від 19.11.2021 № 1455» він на час розгляду справи в суді допущений до роботи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити. Суду пояснив, що щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Рішення про обов`язкове профілактичне щеплення відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» може бути прийняте за епідемічними показаннями лише Головним державним санітарним лікарем. Постанова КМУ № 1236від 09.12.2020прийнята поза межамиповноважень КабінетуМіністрів України,тому застосуваннюне підлягає.Відсторонення від роботи повинно здійснюватися лише на підставі закону, а не підзаконних нормативних актів. Інформація про вакцинацію є медичною таємницею. Оскаржуваним наказом порушено право позивача на працю, передбачене статтею 43 Конституції України. З урахуванням наведеного, наказ про відсторонення від роботи позивача є неправомірним та підлягає скасуванню, а з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача в судовому зсіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Суду пояснив, що відсторонення позивача здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним та скасування наказу № 299-к від 30.12.2021 «Про відсторонення від роботи» відсутні. Постанова КМУ № 1236 від 09.12.2020 із змінами та наказ МОЗ № 2393 від 01.11.2021 не визнавались неконституційними, тому підлягали обов`язковому застосуванню та виконанню. Враховуючи, що позивач не надав документів про вакцинацію або довідки про протипоказання до вакцинації, то був відсторонений від роботи з 10 січня 2022 року. На підставі наказу ДСП ЧАЕС № 226 від 28.02.2022 року «Про зупинення дії наказу ДСП ЧАЕС від 19.11.2021 № 1455» позивач допущений до роботи.

Вислухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , позивач у справі, працює на ДСП ЧАЕС на посаді провідного інженера ( з поточного планування) ВСП/Бюро планування, що підтверджено трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , копі якої долученадо матеріалівсправи( а.с.24-28).

19 листопада 2021 року на виконання доручення т.в.о. Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 18.11.2021 № Д-54-21, керуючись статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пунктом 41-6 ПКМУ № 1236 від 09.12.2020 та наказу МОЗ № 2393 від 01.11.2021, т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС Сейда В.О. видав наказ № 1455 «Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи» ( а.с.30-31, 152) .

Вказаним наказом було зобов`язано керівників структурних підрозділів довести під підпис до відома підлеглого персоналу зміст цього наказу та наказу МОЗ № 2393 від 01.11.2021 щодо обов`язковості профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, та відсторонення від роботи працівників, які не отримали таке щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення. Також вказаним наказом зобов`язано начальника відділу управління персоналом на підставі отриманих від структурних підрозділів підприємства списків працівників, які не отримали обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та не надали довідку закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, підготувати та вручити кожному працівнику з цього списку повідомлення про необхідність обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, та відсторонення від роботи працівників, які не отримали обов`язкове профілактичне щеплення, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення. А також підготувати накази про відсторонення таких працівників від роботи, без збереження заробітної плати, на період до усунення причин, що зумовили відсторонення, та довести ці накази до відома працівників, що відстороняються від роботи в строк до 07.12.2021.

26 листопада 2021 року позивачу було вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи № 864, в якому запропоновано у термін до 07.12.2021 року надати документ, який підтверджує отримання щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 16.09.2011 № 595. У випадку ненадання одного із зазначених документів попереджено позивача про відсторонення від роботи з 09.12.2021 без збереження заробітної плати на період до усунення причин, що зумовили відсторонення на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» ( а.с. 33).

Відповідно до наказів ДСП ЧАЕС № 4468 від 02.12.2021 та № 4469 від 02.12.2021 ОСОБА_1 з 09.12.2021 по 07.01.2012 перебував у щорічній основній та додаткових відпустках ( а.с. 49-50).

Наказом ДСП ЧАЕС № 299-к від 30.12.2021 за підписом т.в.о. генерального директора ОСОБА_2 та начальника цеху Стельмаха Д.А. ОСОБА_1 , провідного інженера ( з поточного планування) ВСП/Бюро планування з 10.01.2022 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на період до проведення щеплення проти COVID -19 або надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Підставою для вказаного наказу зазначено наказ ДСП ЧАЕС від 19.11.2021 № 1455, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID -19 та відсторонення від роботи № 864 від 26.11.2021. Із зазначеним наказом позивач ознайомився 10.01.2022 ( а.с. 153).

Наказом т.в.о.генерального директораДСП ЧАЕСвід 28.02.2022№ 226зупинено дію наказуДСП ЧАЕСвід 19.11.2021№ 1455«Про вжиттязаходів щодообов`язкових профілактичнихщеплень протиCOVID-19 та відстороненнявід роботи»до завершеннявоєнного станув Україні (а.с. 154).

Відповідно до довідки про доходи № 604 від 15.12.2021 дохід ОСОБА_1 за період з червня по листопад 2021 року складає 186440, 13 гривень (а. с. 29).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 23 січня 2019 року в справі № 755/6458/15-ц.

Конституційним Судом України (у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини 3 статті 21 КЗпП України від 9 липня 1998р. №12-рп/98) було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін«законодавство», який вживається в частині 3 статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, щоним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Згідно з частиною першою статті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За змістом частини другої цієї статті працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Виходячи з викладеного, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я, затвердженим постановою КМУ від 25.03.2015 ( в редакції постанови КМУ від 24.01.2020 № 90), є Міністерство охорони здоров`я України, може встановлюватися перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Таким чином, до інших випадків відсторонення працівника від роботи, передбачених законодавством, про що зазначено у статті 46 КЗпП України, належить, зокрема, випадок, передбачений в частині другій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівниками професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від роботи.

З урахуванням наведеного, доводи позивача та його представника про те, що статтею 46 КЗпП України не передбачено право роботодавця відсторонити працівника від роботи через відмову вакцинуватися від COVID-19 суд вважає необґрунтованими, тому їх відхиляє.

Доводи позивача та його представника про те, що обов`язковість щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19 не передбачена Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм права.

Так, в частині першій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щепленняз метоюзапобігання захворюваннямна туберкульоз,поліомієліт,дифтерію,кашлюк,правець такір вУкраїні єобов`язковими. Проте, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Відповідно доп.1Календаря профілактичних щепленьв Україні,затвердженого наказомМіністерства охорониздоров`я України №595від 16вересня 2011року(із змінами),зареєстрованого вМіністерстві юстиціїУкраїни 10жовтня 2011року за№ 1159/19897, Календар профілактичних щеплень в Україні включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Пунктом 2 вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Таким чином, наведеними нормами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Календарем профілактичних щепленьв Україні передбачено встановлення обов`язкових щеплень проти інших інфекційних хвороб.

Поняття інфекційноїхвороби визначено у статті1Закону України«Про захист населення відінфекційних хвороб»,відповідно доякої інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Суд звертає увагу, що відповідно до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 № 133 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 №521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб»,гостра респіраторна хвороба COVID-19 внесена до цього переліку як особливо небезпечна інфекційна хвороба.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 за № 1306/36928( із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021), чинного на час винесення оскаржуваного наказу, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Так, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади (п.4), підприємств, установ та організацій, включених доПереліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83( п.6).

Як вбачається із змісту частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Міністерство охорони здоров`я має право визначити перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, тобто МОЗ має право встановити перелік як окремих професій, так і виробництв, і організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням.

Тому твердження позивача про те, що наказ МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року ( із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021) не відповідає за своїм змістом частині другій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки встановлює обов`язковість профілактичних щеплень не для окремої категорії працівників, а для всіх працівників підприємства, спростовуються наведеними нормативними актами.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»( зі змінами), з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року на всій території України установлено карантин.

Пунктом 41-6 вказаної постанови, який набрав чинності з 08 листопада 2021 року та був чинний на час винесення оскаржуваного наказу, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 р. № 2153(далі Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Таким чином, відмова або ухилення працівника від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під час дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 ( із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021) є підставою для відсторонення від роботи працівників, які визначені Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до п.1.1. Статуту ДСП ЧАЕС, затвердженого наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 07.07.2020 № 146-20, цілісний майновий комплекс «Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» заснований на державній власності та належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження. Згідно з п.2.1. Статуту підприємство утворене з метою забезпечення усіх видів діяльності, пов`язаних зі зняттям з експлуатації енергоблоків атомних електростанцій України і перетворення об`єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. Підприємство є експлуатуючою організацією ( оператором) ядерної установки Чорнобильської атомної електростанції. За змістом п.3.1. Статуту підприємство є юридичною особою з цільовим бюджетним фінансуванням, засноване на державній власності і підпорядковане Уповноваженому органу управління ( а.с. 145-149).

Відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», якою визначено обов`язкигромадян усфері охорониздоров`я,громадяни України, зобов`язані,зокрема, піклуватисьпро своєздоров`ята здоров`ядітей,не шкодитиздоров`юінших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач працює на посаді провідного інженера ( з поточного обслуговування) ВСП/Бюро планування ДСП ЧАЕС, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади та відповідно до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, віднесено до підприємств, яке має стратегічне значення у сфері паливно-енергетичного комплексу країни.

Таким чином, на позивача поширювалася дія наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153«Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021) з 09 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я України №380 від 25 лютого 2022 року зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928,до завершення воєнного стану в Україні, який набрав чинності 01 березня 2022 року.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач станом на 30.12.2021 не надав жодного із документів, зазначених у повідомленні № 864 від 26.11.2021, тобто документів, які підтверджували б здійснення ним профілактичного щеплення проти COVID -19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID -19, виданого закладом охорони здоров`я.

30 грудня 2021 року ДСП ЧАЕС було винесено наказ № 299-к за підписом т.в.о. генерального директора Сейди В.О., начальника цеху Стельмаха Д.А., на підставі наказу т.в.о. генералььного директора ДСП ЧАЕС Сейди В.О. від 19.11.2021 № 1455 № «Про вжиття заходів щодо обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID -19 та відсторонення від роботи», повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID -19, яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 10 січня 2022 року без збереження заробітної плати на період до проведення щеплення проти COVID -19 або надання довідки закладу охорони здоров`я про наявність абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Слід зазначити,що оскаржуваний наказ ДСП ЧАЕС № 299-к від 30.12.2021 «Про відсторонення від роботи», виданий посадовими особами на підставі та у межах наданих їм повноважень, в спосіб, що передбачений законом. У наказі № 299-к від 30.12.2021 «Про відсторонення від роботи» зазначено підстави та строки такого відсторонення. Позивач ознайомлений із змістом наказу, про що підтвердив у судовому засіданні.

Аналізуючи доводи позивача та його представника про невідповідність постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (зі змінами) і наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 ( із змінами) Конституції Українита законам України, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 147 Конституції УкраїниКонституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Згідно із статтею 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцевий судє судомпершої інстанціїі здійснюєправосуддя упорядку,встановленому процесуальнимзаконом (ч.1). Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом ( ч.2).

За змістом частини першої статті 27 КАС Україниоскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Таким чином, у даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661, державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає, зокрема, Конституціїта законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї.

З урахуванням наведеного, наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928 ( із змінами, внесеними згідно із наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021),постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»( із змінами), на час винесення оскаржуваного наказу були чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалювалось. Зазначений наказ Міністерства охорони здоров`я України пройшов державну реєстрацію та відповідно є нормативно - правовим актом, обов`язковим до виконання.

Відповідно до статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Враховуючи, що постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств та відомств є нормативно-правовими актами і обов`язковими до виконання, то т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС був зобов`язаний відсторонити від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком, затвердженим наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153(із змінами, внесеними згідно із наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021), крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень і надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я.

Надаючи оцінку законності вимогам т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС, зазначеним у повідомленні про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, про надання документу на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID -19, суд виходить з такого.

Як зазначено у частині першій статті 286 ЦК України, фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Відповідно до частини другої цієї статті забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Зазначені положення передбачені і у статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я».

COVID-сертифікат не містить даних, які підпадають під ознаку таємниці про стан здоров`я в розумінні частини першої статті 286 ЦПК України та статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», оскільки в ньому не зазначається інформація про діагноз та методи лікування фізичної особи, а підтверджується лише факт отримання щеплення.

Крім того, згідно з пунктом 9 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», затвердженоїнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 02.11.2021 №2394, зареєстрованого в МЮУ 08.11.2020 за № 1449/37071, анамнестичні дані та/або встановлений діагноз, що визначають протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зазначаються у додатку до форми №028-1/о.

З урахуваннямвикладеного, лишедодаток до медичноговисновку про наявність протипоказаньдо вакцинаціїпроти COVID-19містить інформацію,яка підпадаєпід поняття таємниціпро станздоров`я,проте йогонадання не передбаченопостановою КабінетуМіністрів України від09.12.2020№ 1236«Про встановленнякарантину тазапровадження обмежувальнихпротиепідемічних заходівз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» та іншими нормативними актами.

Таким чином, вимога т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС до позивача надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, зокрема, сертифікат або довідку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID -19, виданого закладом охорони здоров`я, не порушує права позивача на таємницю про стан його здоров`я.

Суд відхиляє також доводи позивача та його представника про відсторонення від роботи осіб, які відмовилися від щеплення проти COVID -19 лише за поданням відповідних посадовихосіб державноїсанітарно-епідеміологічноїслужби зпосиланням начастину другу статті27Закону України«Про забезпечення санітарногота епідемічногоблагополуччя населення»,оскільки відстороненняпозивача відроботи здійснювалосяна підставічастини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Будь-якихпосилань на статтю27Закону України«Про забезпечення санітарногота епідемічногоблагополуччя населення»частина друга статті12 ЗаконуУкраїни «Прозахист населеннявід інфекційниххвороб» не містить.

Відхиляючи доводи позивача про необхідність підтвердження юридичного факту відмови здійснити щеплення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань.Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

За змістом частини першої статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» для застосування методів діагностики, профілактики та лікування від пацієнта необхідна інформована згода.

Відповідно до частини другої цієї статті згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об`єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов`язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків (частина 3 статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що лікар має право взяти від пацієнта відповідне письмове підтвердження або скласти у присутності свідків акт, у разі відмови пацієнта дати таке письмове підтвердження, лише у випадках, якщо відсутність згоди пацієнта на медичне втручання, яким є і щеплення, може призвести до тяжких для пацієнта наслідків.

Таким чином, необхідність отримання лікарем такого письмового підтвердження або складення акту у разі його ненадання у випадках медичного втручання, пов`язане саме з наявністю загрози настання тяжких наслідків для пацієнта і не знаходиться в причинному зв`язку з підставами для відсторонення працівників від роботи, передбаченими частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пунктом 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236.

Крім того, такий акт складається лікарем у разі звернення до нього особи, а позивач не звертався до лікаря з метою проведення обов`язкового профілактичого щеплення, про що підтвердив в судовому засіданні.

Не є підставою для скасування оскаржуваного наказу твердження позивача про те, що усі лікарські засоби від коронавірусної хвороби COVID-19 знаходяться в стадії клінічного дослідження, тому вакцинація від COVID-19 є незаконним медичним експериментом на людях, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» для профілактичних щеплень застосовуються медичні імунобіологічні препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва, зареєстровані в Україні в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про лікарські засоби» лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 9-2 вищевказаного Закону визначено, що у зв`язку із поширенням пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) для забезпечення можливості екстреного медичного застосування окремих лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, такий лікарський засіб, вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) може підлягати прискореній державній реєстрації у разі прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, рішення про державну реєстрацію лікарського засобу, вакцини або іншого медичного імунобіологічного препарату для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов`язань у разі, якщо заявник може довести, що у нього відсутні можливості для надання повних даних про ефективність та безпеку лікарського засобу, вакцини або іншого медичного імунобіологічного препарату для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) за нормальних умов застосування з об`єктивних причин та якщо: наявні дані про успішне проведення доклінічних випробувань/досліджень, окремих фаз клінічних випробувань/досліджень та отримані результати містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі дані адекватних та добре контрольованих досліджень, які дають змогу вважати, що лікарські засоби, вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть бути ефективними для екстреного медичного застосування на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину ( п.1); вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) має дозвіл на екстрене застосування, наданий компетентним органом Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Ізраїлю, Китайської Народної Республіки або за централізованою процедурою компетентним органом Європейського Союзу відповідно до національного законодавства країни надання дозволу чи Європейського Союзу, або вакцина, або інший медичний імунобіологічний препарат перекваліфікований Всесвітньою організацією охорони здоров`я( п.2).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1446, чинної на час розгляду справи в суді, затверджено Порядок державної реєстрації лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування, яким передбачено реєстрацію вакцин для профілактики COVID-19 під зобов`язання для екстреного медичного застосування. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2021 р.№ 95, чинної на час винесення оскаржуваних наказів про відсторонення від роботи позивача, було затверджено Порядок державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування, яким було також передбачено реєстрацію вакцин для профілактики COVID-19 під зобов`язання для екстреного медичного застосування.

Таким чином, державою забезпечена можливість здійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 зареєстрованими в Україні вакцинами, які пройшли клінічні дослідження.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач та його представник послалися також на ті обставини, що вакцинація від COVID-19 є добровільною, відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати порушує його право на працю та є проявом дискримінації.

Аналізуючи вказані доводи позивача та його представника, суд виходить з такого.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен маєправо напрацю,що включаєможливість зароблятисобі нажиття працею,яку вінвільно обираєабо наяку вільнопогоджується.Держава створюєумови дляповного здійсненнягромадянами правана працю,гарантує рівніможливості увиборі професіїта родутрудової діяльності,реалізовує програмипрофесійно-технічногонавчання,підготовки іперепідготовки кадріввідповідно досуспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другоїстатті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписівКонституції Україниі міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019, справа № 3-425/2018 (6960/18).

Статтями 3,27,49 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Обов`язкова вакцинація працівників ДСП ЧАЕС не є абсолютною, оскільки обов`язковому щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, підлягають працівники у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, а тому примусова вакцинація державою не допускається. В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Згідно зістаттею 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03 у справі «Соломахін проти України» сформував правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення статті 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті, тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Європейський суд з прав людини в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом єЗакон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Окрім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

«Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Суд вважає, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Отже, держава, встановивши відсторонення працівників підприємства ДСП ЧАЕС від виконання обов`язків, які не мали профілактичного щеплення, реалізувала свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх працівників підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Вирішуючи питання про співвідношення норм статей3та43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником вказаного підприємства протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета загальне благо у формі права на безпеку та здоров`я, що гарантоване статтями 3, 27, 49 Конституції України.

Таким чином, обов`язковавакцинація дляпозивача з подальшимйого відстороненням відроботи черезвідсутність щепленнявід COVID-19або абсолютнихпротипоказань дотакої вакцинації ґрунтувалася на законі,мала законну,об`єктивно обґрунтовану мету,була пропорційним длядосягнення такоїмети,та була цілком необхідниму демократичномусуспільстві,тому неє проявомдискримінації урозумінні пункту два частинипершої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак, це було прямим наслідком рішення позивача.

Суд вважає також необґрунтованими доводи позивача щодо порушення відповідачем процедури відсторонення від роботи, пов`язуючи відсторонення від роботи із зміною діючих умов оплати праці в бік погіршення та необхідність повідомлення про такі зміниза два місяці.

Згідно із статтею 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Відповідно до частини 3статті 32 КЗпП Українисистеми та розміри оплати праці є істотними умовами праці.

Як зазначено у частині 4 статті 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Таке погіршення можливо виключно за погодженням із первинною профспілковою організацією або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Оскільки на час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, тому на час відсторонення позивачу заробітна плата не виплачувалася.

Таким чином, відсторонення працівника від роботи за своєю суттю не є зміною умов праці, а полягає у тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце, посада, система та розмір оплати праці.

З урахуванням наведеного, положення статті 103КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.

Інші доводи позивача та його представника, а також посилання на листи державної установи «Центр громадського здоров`я МОЗ України», лист Фінансово-економічного департаменту МОЗ України ( а.с. 64-69, 47-52, 155-169), висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином,судом не встановленопідстав длявизнання незаконнимта скасуваннянаказу ДСПЧАЕС № 299-к «Про відсторонення від роботи» від 30.12.2021 за підписом т.в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС Сейди Валерія Олександровича та начальника цеху Стельмаха Д.А., яким позивача відсторонено від роботи.

З урахуванням відсутності підстав для визнання незаконним та скасування наказу № 299-к«Про відстороненнявід роботи»від 30.12.2021за підписомт.в.о.генерального директораДСП ЧАЕССейди ВалеріяОлександровича таначальника цехуСтельмаха Д.А.,яким позивачавідсторонено відроботи,то позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд погоджується з доводами представника відповідача про безпідставність позову, і вважає необхідним відмовити у його задоволенні.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначено у частині 2 цієї статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, то судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача і не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС», код ЄДРПОУ 14310862, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Славутич, вул. 77-ї Гвардійської дивізії, 7/1.

Повне рішення суду складено 16 травня 2022 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька