Постанова

Іменем України

13 травня 2022 року

м. Київ

справа № 466/5783/19

провадження № 61-17347св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство «Янів - 405»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, у складі судді Єзерського Р. Б., від 10 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,

від 07 вересня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство «Янів - 405», про усунення перешкод у користуванні майном та прибудинковою територією, визнання стоянки автомобіля самочинно збудованою та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_2 того ж будинку.

Наприкінці липня 2018 року ОСОБА_2 самочинно, без згоди усіх мешканців, розроблення технічної документації і отримання відповідних дозволів здійснила самовільне захоплення частини газону на прибудинковій території, де облаштувала автомобільну стоянку на один автомобіль.

Позивач вважала, що таким чином, ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки, яка закріплена за будинком та перебуває у спільній власності всіх мешканців будинку. За захистом своїх прав вона неодноразово зверталась до відповідних державних органів.

За результатами її звернень на ОСОБА_2 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за фактом самочинного облаштування автомобільної стоянки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати автомобільну стоянку на прибудинковій території за адресою: АДРЕСА_3 , самочинно збудованою і зобов`язати ОСОБА_2 її демонтувати та відновити газон (клумбу).

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня

2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано автомобільну стоянку для автомобіля на прибудинковій території за адресою: АДРЕСА_3 , самочинно збудованою. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна стоянка збудована самочинно без дозвільних документів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання демонтувати спірну стоянку та відновити газон, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не доведено встановлення вказаної автомобільної стоянки відповідачем ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року в частині зобов`язання демонтувати стоянку та відновити газон скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати самочинно облаштовану автомобільну стоянку на прибудинковій території за адресою:

АДРЕСА_3 , та відновити частину газону, на якому облаштована вказана стоянка. В іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що постановою від 29 листопада 2018 року № 24/4на ОСОБА_2 накладено адміністративне стягненняза фактом самовільного захоплення частини території шляхом облаштування замощення газону за адресою:

АДРЕСА_3 , та порушення пункт 20.1.31 Правил благоустрою

м. Львова. Постанову про накладення адміністративного стягнення ОСОБА_2 не оскаржено, як і не вчинено дій щодо усунення зазначених порушень. Адміністративний штраф було сплачено.

Колегія суддів дійшла висновку, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що спірну автомобільну стоянку облаштувала ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня

2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.

У січні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, вважає, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки вона не є балансоутримувачем території, не є виконавцем робіт по благоустрою та облаштуванню стоянки, власником чи співвласником квартири у будинку, на прибудинковій територія якого споруджено спірну стоянку.

Звертає увагу, що суд першої інстанції правильно вказав на недоведеність спорудження спірної стоянки безпосередньо відповідачем.

Районним судом також було досліджено протоколи зборів мешканців будинку, на яких приймалось рішення про облаштування автомобільних стоянок. Ці протоколи містять підписи усіх мешканців будинку та застереження позивача щодо неможливості спорудження стоянки під її вікнами, яке було дотримано.

Наголошує, що позивачем не доведено наявності газону (клумби) на місці спірної стоянки. Роботи по облаштування благоустрою та відгородження прибудинкової території здійснювались за рахунок забудовника, яким і були виконанні роботи по знесенню раніше встановлених сараїв та облаштуванню стоянки.

Твердження позивача щодо наявності перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій розташована спірна автомобільна стоянка, не відповідають дійсності.

Вказує, що штраф за накладене на неї адміністративне стягнення помилково сплатив її чоловік, а вона не оскаржила постанову

від 29 листопада 2018 року № 24/4 у зв`язку із пропуском строку.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_3 .

Суди встановили, що на самовільно захопленій частині території об`єкта благоустрою по АДРЕСА_3 , шляхом замощення частини території газону, облаштована автомобільна стоянка. Дозвіл на облаштування автомобільної стоянки за вказаною адресою Шевченківською районною адміністрацією м. Львова не видавався.

КП «Адміністративно-технічне управління» провело обстеження по

АДРЕСА_3 та виявило порушення пункту 20.1.31 Правил благоустрою

м. Львова (самовільне захоплення частини території об`єкту благоустрою шляхом облаштування замощення частини газону).

ОСОБА_2 було направлено вимогу від 04 жовтня 2018 року № 2410б-в2990 щодо усунення вказаного порушення у строк до 16 жовтня 2018 року.

Повторним обстеженням засвідчено невиконання вимоги та складено протокол про адміністративне правопорушення № 4-111б від 17 жовтня 2018 року, який направлено для розгляду до адміністративної комісії при Шевченківський районній адміністрації у м. Львові.

Адміністративною комісією розглянуто протокол про адміністративне правопорушення від 17 жовтня 2018 року № 4-1116 та постановою № 24/4 від 29 листопада 2018 року накладено на ОСОБА_2 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за статтею 152 КУпАП України, за фактом самовільного захоплення частини території шляхом облаштування замощення газону за адресою: АДРЕСА_3 , чим порушено пункт 20.1.31 Правил благоустрою м. Львова.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом частини першої статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно частини другої статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно пункту 6 частини першої Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об`єктах благоустрою.

Відповідно до пункту 7 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня

2009 року № 1342, майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.

Ухвалою Львівської міської ради від 21 квітня 2011 року № 376 затвердженні Правила благоустрою м. Львова (далі - Правила благоустрою).

Пунктом 20.1.31 Правил благоустрою передбачено накладення стягнень, передбачених статтями 82, 152 КУпАП за порушення цих Правил, зокрема за самовільне захоплення території (частини території) об`єкта благоустрою

м. Львова (пункт 20.1.31 вказаних Правил).

Статтею 152 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.

У розглядуваній справі суди встановили, що замощення автомобільної стоянки на території прибудинкової території до багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 здійснено самочинно.

Дозвіл на облаштування стоянки за вказаною адресою не видавався.

Відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення від 17 жовтня 2018 року № 4-1116 та постанову №24/4

від 29 листопада 2018 року про притягнення її до адміністративної відповідальності за статтею 152 КУпАП України, за фактом самовільного захоплення частини території шляхом облаштування замощення газону за адресою: АДРЕСА_3 .

Постанову про накладення адміністративного стягнення ОСОБА_2 не оскаржено, штраф сплачено.

За таких обставин, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про визнання автомобільної стоянки самочинно збудованою.

Апеляційний суд, врахувавши обставини притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, обґрунтовано зобов`язав відповідача демонтувати самочинно облаштовану стоянку та відновити частину газону, на якому вона розміщена.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про недоведеність спорудження нею спірної автостоянки є безпідставними та зводяться до необхідності переоцінки Верховним Судом доказів у справі.

ОСОБА_2 була обізнана про розгляд протоколу про адміністративне правопорушення від 17 жовтня 2018 року № 4-1116, зокрема 01 листопада 2018 року була особисто присутня на засіданні адміністративної комісії.

У подальшому ОСОБА_2 на засідання адміністративної комісії не з`являлась. У постанові № 24/4 від 29 листопада 2018 року зазначено, що ОСОБА_2 належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.

Доказів на спростування обставин, що були встановленні у протоколі про адміністративне правопорушення від 17 жовтня 2018 року № 4-1116, ОСОБА_2 не надала ні адміністративній комісії при Шевченківській районній адміністрації, ні судам попередніх інстанцій.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача, оскільки з протоколу та постанови у справі про адміністративне правопорушення вбачається, що саме

ОСОБА_2 здійснила самовільне захоплення частини прибудинкової території шляхом замощення території газону.

Доводи заявника про облаштування спірної стоянки іншою особою не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Посилання заявника на рішення зборів мешканців будинку

АДРЕСА_3 не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірна автостоянка збудована самочинно, без дозвільних документів.

Діями відповідача із самочинного зведення автомобільної стоянки на прибудинковій території будинку АДРЕСА_3 порушені права та законні інтереси ОСОБА_1 , як співвласника вказаного будинку.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо обставин, які мають значення для вирішення справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401

ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали районного суду та постанови апеляційного суду без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року, у нескасованій апеляційним судом частині, та постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня

2020 року, у нескасованій апеляційним судом частині, та постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта