ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/10822/21 пров. № А/857/2522/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М.,

за участю секретаря судового засіданняРибачука А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року (головуючий суддя Кравців О.Р., м. Львів, повний текст складено 10.01.2022) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Львові, директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Львові про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на раніше займаній або на рівнозначній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, в якому просив визнати протиправними та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 02.06.2021 № 228-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині припинення державної служби за ініціативою суб`єкта владних повноважень та звільнення, ОСОБА_1 з 01.06.2021 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, а також накази Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові від 19.02.2021 № 27-о/с та від 01.03.2021 №122-о/с «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19.02.2021 № 27- о/с», які стали підставою для його фактичного звільнення з 01.06.2021; поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, або на рівнозначній посаді в структурі та штатному розписі слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з 02.06.2021; стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 02.06.2021 по день поновлення на роботі; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та просить таке скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає, що при вирішенні і спору та оцінці дій та рішень суб`єкта владних повноважень в частині звільнення позивача з посади, судом не взято до уваги та жодним чином не згадано норми права, які регулюють дану сферу правовідносин, зокрема не враховано наявність гарантій, передбачених підпунктом 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», згідно якого працівники Державного бюро розслідувань, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами нового начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Законодавець, відносячи Державне бюро розслідувань до державних правоохоронних органів, передбачив певні гарантії прав працівників, які були призначені на відповідні посади до набрання чинності змінами у Закон.

При прийняті Закону № 305-ІХ законодавець передбачив гарантії продовження здійснення повноважень працівниками Державного бюро розслідувань, у тому числі у разі визнання цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Тобто законодавець чітко визначив права працівників ДБР не бути звільненим інакше як на підставі Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з врахуванням можливих негативних прогнозованих обставин необхідності майбутньої зміни організаційно-штатної структури Бюро - у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу.

Також, суд дослідив, однак жодним чином не взяв до уваги, що відповідно до п. 5 Закону №305-ІХ для забезпечення безперервності та ефективності досудових розслідувань слідчі органів прокуратури, прокурори можуть бути переведені за їхньою згодою до Державного бюро розслідувань без обов`язкового проведення конкурсу, якщо вони до спливу строку, передбаченого абзацом другим пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, проводили досудове розслідування або здійснювали процесуальне керівництво (не менше чотирьох місяців підряд входили до складу груп слідчих або прокурорів) у кримінальних провадженнях щодо подій, які мали місце під час мирних акцій протесту у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, що підлягають передачі за підслідністю до Державного бюро розслідувань, але не пізніше 11 січня 2020 року.

Саме ці норми Закону надавали йому гарантії прав і впевненість у продовженні служби за набутою професією - слідчий, при прийнятті добровільного рішення щодо переведення на службу до Державного бюро розслідувань з органів прокуратури, в порядку передбаченому Законом.

Фактично даними нормами забезпечено збереження трудових відносин працівників ДБР в умовах зміни організаційно-штатної структури Бюро.

Апелянт зазначає, що факт його переведення як слідчого в межах одного органу з вентрального апарату у територіальне управління на посаду, яка віднесена до посади державної служби і виведена зі штатного розпису є протиправним, як і негативні наслідки, які настали у вигляді протиправного звільнення у зв`язку скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, із припиненням державної служби, при протиправному ігноруванні гарантій на вимоги передбачених підпунктом 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 305-ІХ.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, що діяла станом на дату прийняття наказу ТУ ДБР у м. Львові від - 9.02.2021 № 27-о/с щодо мого звільнення з посади), суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації профспілкового представника) на звільнення,, тобто, запропонування нової посади в такій редакції Закону було правом, а не обов`язком відповідача.

Водночас, 02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-ІХ, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами означеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

-про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

-у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, після внесення Законом України від 14.01.2020 № 440-ІХ змін у Закон України «Про державну службу», дійсно норми ч. 3 ст. ст. 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширювались.

Водночас, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Редакцією статті 87 Закону України «Про державну службу» станом на день призначення на посаду в Держаному бюро розслідувань 11.01.2020 як спеціальним законом не врегульовані питання попередження працівника про майбутнє звільнення, а також питання права або обов`язку суб`єкта призначення запропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за її наявності), отже, станом на дату зазначену вище, на мене розповсюджувались гарантії, що встановлені статтею 49-2 КЗпП України (в редакції станом на 11.01.2020), зокрема, й в частині обов`язку одночасного з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, станом на дату призначення, на нього розповсюджувались гарантії, встановлені статтею 49-2 КЗпП України (в редакції станом на 11.01.2020), які для позивача є більш сприятливими в порівнянні з редакцією статті 87 Закону України «Про державну службу» станом на дату видання відповідачем спірних наказів про звільнення.

Вважає, що звільнення його з посади на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону без запропонування, як державному службовцю, будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі (за наявності) є протиправним, порушує принципи верховенства права, допускає дискримінацію та порушення базових принципів державної служби, а також суперечить висновкам Європейського суду з прав людини.

З огляду на вищевикладене, вважає, що вимоги про поновлення на посаді слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, підлягають задоволенню.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відповідності до вимог ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Наказом ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 21.10.2020 №185-о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, в порядку переведення з посади слідчого Другого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках. Головного слідчого управління ДБР з 22.10.2020. Присвоєно 4 ранг державного службовця .

Наказом ДБР від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено (п.1.1.) структуру Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, штатною чисельністю 122 штатних одиниць.

Наказом ДБР №198дск від 20.10.2020 затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік.

Наказом ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 22.10.2020 №188-о/с «Про попередження працівників» зобов`язано Сектор кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Львові персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Львові, посади яких скорочуються про наступне вивільнення.

Наказом ДБР №303дск від 30.12.2020 затверджено зміни до наказу ДБР №198дск від 20.10.2020 затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік.

Наказом ДБР від 25.01.2021 №46дск затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Львові на 2021 рік.

Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 28.01.2021 №19о/с внесено зміни до наказу ТУ ДБР, розташованого у місті Львові від 22.10.2020 №188о/с в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Львові словосполучення з 31.01.2021 замінено на словосполучення з 28 лютого 2021 року.

22.10.2020 позивачу вручено Попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 № 12-12-26828 вих.20, за підписом Директора ТУ ДБР у м. Львові, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», у зв`язку із скороченням посади державної служби, яку ОСОБА_1 обіймає, на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Наказом ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 19.02.2021 №27-о/с припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові 01.03.2021 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 22.10.2020 №188 о/с «Про попередження працівників».

Відповідно до листка непрацездатності серії АЛБ №672491 позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності з 22.02.2021 по 09.03.2021.

Наказом ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 01.03.2021 №122-о/с пункт 1 наказу ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 19.02.2021 №27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » викладено у такій редакції:

«Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 22.10.2020 №188 о/с «Про попередження працівників», службова записка від 01.03.2021 №12-12-127вн-21.

Згідно з наступними листками непрацездатності ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності з 10.03.2021 по 31.05.2021.

Наказом ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 02.06.2021 №228-о/с припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у м. Львові 01.06.2021 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Підстава: наказ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 22.10.2020 №188 о/с «Про попередження працівників», персональне попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 №12-12-26828 вих-20, наказ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 19.02.2021 №27-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », наказ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові від 01.03.2021 №122-о/с «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові від 19.02.2021 №27-о/с», листки непрацездатності, акт про прибуття на роботу.

Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що згідно частин 2, 3 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у цих підрозділах затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад, визначених у частині першій статті 10, частині першій статті 13 та частині першій статті 24 цього Закону, здійснюється за результатами відкритого конкурсу, що проводиться в порядку, визначеному Директором Державного бюро розслідувань на основі Типового порядку проведення відкритого конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Положеннями статті 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній до 27.12.2019) передбачено, що державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Тобто, законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно з Законом України «Про державну службу» та державної служби особливого характеру, згідно з Законом України «Про Державне бюро розслідувань», встановив певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців, у тому числі введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців Державного бюро розслідувань.

При цьому, враховуючи правовий статус Державного бюро розслідувань, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі на відміну від державних службовців органів виконавчої влади мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ТУ ДБР, розташованому у м. Львові та мав статус державного службовця.

Пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 №117-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади, які набули чинності з 25.09.2019, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону від 14.01.2020 №440-IX, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

02.02.2020 набрав чинності Закон України від 12.12.2019 №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.

Нормами зазначеного Закону змінений порядок скорочення державних службовців.

Відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, після внесення Законом України від 14.01.2020 №440-IX змін до Закону України «Про державну службу» положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття спірного наказу була врегульована процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, тому до спірних правовідносин слід застосовувати саме норми спеціального законодавства.

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувало скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Згідно з статтею 1 Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27.12.2019) державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Отже, із Законом України від 03.12.2019 №305 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності з 27.12.2019 відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань: з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Відповідно до частин 1-4 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань.

Порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 №343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (із змінами, внесеними наказами від 02.01.2020 №1 та від 03.01.2020 №2) затверджений Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 6 Порядку №343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження. Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

- «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

- «Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.

Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Таким чином, внаслідок реалізації приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» та Указу Президента України від 05.02.2020 №41/2020 фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідувань шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.

При цьому, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 (справа №640/11024/20), а також висвітлена наступна правова позиція: «Водночас, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення».

Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач не зобов`язаний пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у ДБР.

Отже, при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», положення ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необгрунтованість доводів позивача про підписання оскаржених наказів не уповноваженою особою, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону.

Директор територіального управління Державного бюро розслідувань, серед іншого:

1) організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань;

2) призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону.

За змістом статті 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Водночас відповідно до підпункту 3 та 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Системний аналіз положень законодавства свідчить, що директор ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, видавав накази щодо звільнення позивача в межах своєї компетенції та з дотриманням положень відповідних законів.

З урахуванням наведеного суд вірно вважав оскаржуваний наказ таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.

Судом також у даній спірній ситуації враховано положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховано судом також позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності та аналізуючи наведені положення законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позов не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі №380/10822/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.В. Ніколін

О.М. Гінда

повний текст складено 10.05.2022